Розділ 66. Епізод 14 — Володар Престолу (3) 

Ми збиралися увійти в підземелля, але не для того, щоби здобути Демонічний Меч Знеголовлення Чотирьох Їнь. 

Ю Сана та Лі Ґільон одразу зрозуміли, що я мав на увазі. 

— Ти збираєшся забрати їхні прапори. 

— Тоді ти їх вб’єш. 

У них були різні інтерпретації. 

Ю Сана здивовано опустила погляд на Лі Ґільона. Що цікаво, Лі Ґільон підвів на Ю Сану свій із розчаруванням. 

— Хьоне, залиш фінальні штрихи мені. 

Цей хлопчик...він вже помітив, що я не міг напряму вбити людину. 

[Ексклюзивну здібність «Перелік Персонажів» активовано.] 

[Ця людина не зареєстрована в «Переліку Персонажів».] 

[Інформація про відповідну особу накопичується.] 

Інформація Лі Ґільона досі не була доступною. 

Я повернув голову та зустрівся зі схвильованими очима Ю Сани. Вона переводила погляд між Лі Ґільоном та мною перед тим, як схилити голову. Я мовив до Лі Ґільона. 

— Роби як хочеш. 

Я міг зрозуміти, про що хвилювалась Ю Сана. Лі Ґільон не був навіть школярем середнього віку. Але вона мусить бути в курсі. Мораль, яка в нас була колись, у цьому світі тепер не мала сенсу. 

— Це не гра. Будь обережним. 

— Так, не хвилюйся. 

Я прислухався до голосу Лі Ґільона та заховав прапор за спину. 

До цього часу прапор був хорошою приманкою для менших королів. Однак відтепер він приваблює тільки хижаків. Не було нічого вигідного в розголосі того, що я король, на цьому полі битви. 

Почувся голос посереднього доккебі. 

[Хуху, всі справляються чудово! Так багато людей виконують прихований сценарій, то який тоді сенс в «прихованості»?] 

Нервів не вистачало. Час від часу мені було соромно за нього. 

[Хтось вже виконав вимоги першої кваліфікації. Знову ж таки, це цікаво.] 

Якийсь король вже здобув чорний прапор. Це, напевно, хтось із Семи Королів. 

[Трохи згодом вимоги другої кваліфікації буде відкрито.] 

Я озирнувся на членів своєї команди та сказав: 

— Швидко. «Згодом» доккебі може настати в будь-який момент. 

Я склав монети Сан Пьон Тон Бо у вестибюлі одну за одною. 

[Ви увійшли на приховане поле, використавши 10 монет Сан Пьон Тон Бо.] 

[Чи бажаєте ви увійти у прихований розділ, Велику Ведмедицю?] 

Прямо зараз у мене був фіолетовий прапор. Королі з такими ж фіолетовими прапорами будуть стікатися до Великої Ведмедиці. Інакше кажучи, моя здобич збереться вся в одному місці. 

[Ви увійшли в розділ Великої Ведмедиці.] 

Мій погляд сколихнувся, і скоро вестибюль змінився. Білий мармуровий вестибюль трансформувався у просторий зал очікування. 

В кінці цього залу було сім дверей. 

— Ух!.. 

Ю Сана коротко застогнала та зробила крок назад. В її ногах валялися тіла. Вони належали членам груп, які змагалися один з одним. Лі Ґільон глянув униз на трупи без емоцій на обличчі. 

Тіл було так багато, що важко було йти прямо. Сотні тіл були розкидані повсюди, наче могили. Тут вже була хвиля крові. 

Я почувався трохи дивно. Якби я не поширив книгу письменника-плагіатора, вони могли б не померти. Чи не значить це, що вони померли через мене? 

— Гей, тут є люди. 

У центрі залу очікування було величезне дещо, яке використовувало людські тіла як паливо. 

Я міг розгледіти обличчя тих, хто вижили. Я не знав, чи вони були союзниками, чи мали перемир’я, але вони не билися. 

Я оглянув групу, та мовив своїм членам команди: 

— Будьте обережні. 

Група підвелася. Жадібність виднілась у їхніх очах. 

— Ти новоприбулий. Хто твій король? 

Деякі люди таємно рухались за нашої командою, поки інші привертали нашу увагу. Оточення поступово звужувалося. 

 — Це ти? Чи ця жінка поруч? Не може бути дитина. 

[Багато сузір’їв роздратовані через шкідників.] 

[Кілька сузір'їв хочуть, щоб ви діяли серйозно.] 

Я вже і так збирався. 

— Гей, чому ти не відповідаєш...аакг! 

Біле світло Незламної Віри заповнило повітря. Нестримна траєкторія відрізала кінцівки людини. Хтось розгублений прокричав: 

— Чорт! Просто вбийте його! 

Інші підняли свою зброю, наче тільки цього й чекали. Але було запізно. 

— Ч-чому ти такий швидкий? 

Зараз було небагато людей, чия спритність була вищою за мою. 

Вони не мали високорівневих здібностей, тож ніхто, крім Семи Королів, не міг поспіти за моїми рухами зараз. 

Лезо Віри змахнуло півкругом, і п’ять чи шість людей були уражені одночасно. 

Атака, яка була слідом, відрізала руку, що тримала зброю. Я проштрикнув чергове зап’ястя. 

— Куаааак! 

Відрубані кінцівки нереалістично пролетіли в повітрі. Я пройшов за чоловіком, який кричав від болю, та використав здібність. 

[Ексклюзивну здібність «Поцілити в Больову Точку Lv. 1» активовано.] 

Я відрізав кінцівки чоловіку, але не було потреби бути жорстоким. 

В його руці був прихований темно-синій кинджал. Це був отруйний кинджал, який можна було здобути в підземеллі на 5 осіб, «Донґуі Боґам». Якби я зреагував хоч трохи пізніше, то лежав би тут я. 

Щойно люди попадали, я покликав Лі Ґільона. 

— Прошу. 

Лі Ґільон кивнув. Його рука зупиняла людям дихання одному за одним. Він рухав рукою, наче вбивав якихось незначних комах. Я також трохи здивувався. 

Тоді Ю Сана вийшла наперед. 

— Я зроблю це, Ґільоне... 

— ...А ти можеш? 

— Я все одно зроблю. 

Голос Ю Сани був незвично впертим. Вона дивилась на Лі Ґільона похмуро. Вона тримала ніж та повернулася до мене спиною. Можливо, Ю Сана зневажала мене. 

Можливо, мені пощастило, що я не міг читати думки Ю Сани. 

Ю Сана рухалась навіть ефективніше за Лі Ґільона та відібрала життя у решти людей. Кінчики її пальців тремтіли, коли вона завершила роботу. 

— ...Ми продовжимо таким чином? 

— Так, напевно. 

— Надалі я робитиму це замість Ґільона. 

— Ти можеш? 

— ...Це не складно. Просто як розбити яйце. 

Ю Сана використала аналогію, прикидаючись, що вона в порядку. 

— Я можу набагато краще, — пробурмотів Лі Ґільон, змушуючи Ю Сану покласти долоню йому на голову. 

В майбутньому буде багато перипетій. Часом ми можемо відчути, наче провалюємося, або захочемо здатися. Але нам слід це подолати. 

Більшість зі Семи Королів, яких ми скоро зустрінемо, матимуть вищі стати за нас, і в них також будуть унікальні здібності. Там точно будуть ситуації, де ми не зможемо перемогти, уникнувши ударів від ворогів. 

Ми мовчки підняли предмети, які випали з групи. 

[Ви отримали 2,300 монет.] 

[Предмет «Донґуі Боґам — Різноманітні Хвороби (Верхня Частина Тіла)» отримано.] 

Як і очікувалось, вони були тими, хто пройшли підземелля на п’ять осіб. У загальному вісім книг було доступно з підземелля на п’ять осіб, кожна з різним використанням. Я був переконаний, що кілька людей пройшли підземелля на п’ять осіб, тож інших буде відносно легко знайти. 

На жаль, у групі, яку я щойно вбив, не було «короля». 

Хлоп хлоп хлоп. 

Тоді ми почули хлопки. 

Один із чоловіків, що спостерігав з-за великого багаття, підійшов до мене з усмішкою на обличчі. Він не виказував ознак паніки попри те, що інша група була вирізана. 

Я підняв свій предмет та буденно їх попередив. 

— Що ви хочете? 

Чоловік відійшов на крок назад та підняв обидві руки, наче він не мав наміру битися. 

— Охх, заспокойся. Я не хочу битися. 

Я придивився до нього пильніше. За його спиною був великий спис. Тверді м’язи грудей виднілися у розрізі одягу, і його довге волосся було зав’язане. 

— У тебе чудові здібності. Ти, здається, не маєш ніяких пасивних здібностей, але ти вирізав всю групу Чунджен...ті мерзоти, вони одна з тих груп, що втратили свого короля. 

Звичайно, ось чому вони виступили так необачно. 

— Але ти запізнився. Головні королі вже всі увійшли в підземелля. Вони зараз зайняті битвою. Що ж, переможця майже визначено, але...останній король, що пройшов тут, був надзвичайно жорстоким. 

— Хто це був? 

— Ти знаєш Деспотичного Короля? — чоловік продовжив говорити. — Він наразі найсильніший король північного Сеулу. Це історія між тими, хто вже знає: власником Абсолютного Престолу обов’язково стане Деспотичний Король. 

Хтось міг би подумати так, якби побачив Деспотичного Короля наживо. Збройні сили Деспотичного Короля точно були найбільшими серед Семи Королів. 

Але це було смішно, щоб він став власником Абсолютного Престолу. Деспотичний Король був сильним, але не найсильнішим серед Семи Королів. 

Наче читаючи мої думки, чоловік відкрив рота: 

— Але я так не думаю. Я думаю, що Деспотичний Король ніколи не стане власником Абсолютного Престолу. 

— ...Чому ти так думаєш? 

— Я сам бачив. Він має могутню силу, але він не знає, як направляти людей. Король мусить говорити із серцями людей. 

Серцями людей? 

— Мій король здатен на це. Ось чому багато втілень слідують за ним. Я впевнений, що мій король стане повелителем Абсолютного Престолу. 

Я прослідкував за поглядом чоловіка. Розділ Великої Ведмедиці включав сім входів. Можливо, його король рухався одним із цих проходів. 

— То що з того? Хочеш, щоб ми приєдналися до вас? 

— Хаха, це було б круто, але ти не підеш за мною так просто, правда? Я просто хочу зробити пропозицію. Якщо ти не проти, чому б не стати союзниками? 

Я усвідомив, нащо цей чоловік досі був в залі очікування. Він був приманкою. 

— Нащо мені це? 

— Деспотичний Король дуже сильний. Я вірю у свого короля, але не думаю, що він переможе Деспотичного Короля самотужки. 

На контрасті з його відданістю, цей чоловік був реалістом. Але він був «справжнім» відданим. 

— Подумай про це. Що станеться, якщо ми не зможемо зупинити його від отримання легендарного меча? Що, як він отримає Абсолютний Престол та контролюватиме всіх королів Сеулу? Не думаєш, що тобі треба зупинити це за будь-який кошт? 

Я слабко пригадав. 

Цього не сталося у третій реґресії, але «Анти-Деспотичний Король Альянс» формувався багато разів у «Шляхах Виживання». 

Знову ж таки, майбутнє змінилося. 

— Ти маєш рацію. 

— Ось чому я пропоную подібне. Наша група скоро виступатиме проти Деспотичного Короля. Ми вже говорили з кількома іншими королями. Я не знаю, до якої групи належиш ти, але ти нічого не втратиш, приєднавшись до нас. Тобі тільки треба вкласти в нас крихту підтримки. 

Все було, як він казав. Проблемою було те, що ціна цієї крихти була більшою, ніж він думав... 

Чоловік прийняв моє мовчання за згоду. 

— Якщо ти налаштований серйозно, ти можеш зустрітися з нашим королем та подумати про це. Майже час, щоби він повернувся до залу очікування...О, ось і він. 

Насправді, одна з семи дверей відчинилася, та група, що увійшла у Велику Ведмедицю, повернулася. 

— Королю... 

Люди, що стояли біля дверей, одразу ж впали на коліно. Тоді чоловік у центрі натовпу підійшов сюди. 

Він був гладко вибритим чоловіком. У його руках була коричнева дубина. 

Стривайте. Цей хлопець, це він?