Головний герой

Потяг метро зупинився посеред моста Донхо.

— О Боже…

Ті, хто вижили, підвелися і визирнули назовні. Зруйнований Сеул, повалені будівлі. Монстр, схожий на велетенську змію, що дожирав залишки винищувача, розкидуючи його рікою Хан.

— Я-якого біса?!.

Я одразу його впізнав — це був іхтіозавр. Його часто називали морським змієм. Пізніше в «Способах вижити» його класифікують як монстра 7-го класу.

Один з іхтіозаврів глянув у нашу сторону.

— А-а-а! Воно наближається!!! — нажахано закричали люди, а я тільки байдуже спостерігав, як той наближається.

Зараз вони не несуть для нас загрози.

Пле-есь!

Обпливши основу мосту Донхо, іхтіозавр зник під водою.

У світі «Способів вижити» сценарії стояли понад усе, і поки сценарій нас захищає, мати справу з такими чудовиськами нам не доведеться. Принаймні поки що.

Виплата компенсації вже повинна була початися, як раптом висвітилося повідомлення про помилку:

[Виплата додаткових винагород відкладена через незаплановану перевірку сценарію. Будь ласка, зачекайте]

Скоріше за все, це було через мене. Я глянув на безголове тіло Нам’уна.

В оригіналі «Способів вижити» він вбив більшість людей у вагоні, а тоді перейшов до наступного сценарію. Але я цьому завадив.

Якщо я не помиляюся, мають з’явитися незадоволені його смертю. Чи тут? Звісно ж ні. Вони були на небі.

[Через смерть персонажа «Кім Нам’ун» два сузір’я проявляють до вас слабку ворожість]

Сузір’я. Таємничі створіння зі «Способів вижити«». Вони сиділи й спостерігали за всім з далеких туманностей, смикаючи за ниточки усієї цієї катастрофи.

Коли з’явилося повідомлення про ставлення сузір’їв, я усвідомив, що все починається по-справжньому.

Кумедно. Зараз вони спостерігали за мною, хоча ще вчора все було навпаки.

[Деяким сузір’ям сподобалося ваше виконання сценарію]

[Сузір’я спонсорували вам 500 монет]

Як були сузір’я, яким я не сподобався, так були й ті, яким я припав до душі. Що в тому, що в іншому випадку мені це не подобалося, але тоді я нічого не міг з цим вдіяти. Настала моя черга бути блазнем.

Я підібрав з підлоги ніж Нам’уна й подумав: «Дивіться, скільки влізе. Зрештою, це вартуватиме вам життів».

— Докча-ссі?.. З тобою все гаразд?

Я глянув на Сану. Її плечі були понуро опущені, біла блуза — заплямована кров’ю, а колготами пішла стрілка. Вона більше не була тою звичною мені Саною. Я взяв її за руку й сказав:

— Вибач. Я не зміг урятувати стару.

Я перевів погляд на її безголове тіло. Я навіть імені її не знав. В майбутньому тільки більше людей ось так помиратиме.

В очах Сани була суміш різних емоцій.

— Докча-ссі, як ти такий…

— Який?

— А, забудь. Натомість… Дякую.

— За що?

— Ну, я…

Я пригадав, що нещодавно сталося. Я кинув сітку в її сторону. Знаю, про що вона думала.

— Це просто збіг. Більше такого не повториться.

— А…

Сана мовчки кивнула. Навіть без зайвих підказок вона зрозуміла, що я хотів сказати. Через мій вибір хтось вижив, а хтось загинув. І, незалежно від того, хто лишився серед живих, подяки я не заслуговував.

[Вау, неймовірно], — в повітрі зявився докебі. — [І що тут тільки сталося? Я лише на мить відвернувся, щоб наглянути за іншими вагонами…]

На його обличчі була суміш здивування та вдоволення, а над головою мерехтіли зорі.

Я взявся їх лічити. Один, два, три… двадцять, двадцять один. Загалом двадцять одна. Він буде радий.

[Подумати тільки, вас вже 21… Ха-ха, хіба не чудово? Божечки, дуже дякую вам за спонсорство, любі сузір’я. А ви, сподіваюся, як слід продемонстрували, чого варті?]

Кількість зірок означала кількість сузір’їв, приєднаних до каналу. Двадцять один може здатися невеликою кількістю, але для докебі-початківця вона була дуже навіть непоганою.

[А у вас доволі багато вижило, в той час, як хлопчина з сусіднього вагону непогано так показився… Схоже, сьогодні буде доволі цікаво]

Докебі зробив щось у повітрі, і за мить з’явився список тих, хто вижив.

[3434 потяг до Бульквану, вагон 3807: Кім Докча, Ї Хьонсон, Ю Сана, Хан Мьон’о та Ї Ґірьон. Всього — п’ятеро]

П’ять людей. Вижило більше, ніж я очікував. Я оглянув їх один за одним.

Ї Хьонсон мав гарну статуру і відмінну моторику, тож те, що він вижив — очікувано. Я також певною мірою очікував, що Ю Сана виживе.

Ї Ґірьон. Якщо моя здогадка вірна, так звали хлопчика, що стояв поруч. На його руках все ще були рідини з роздушеного коника. Того, що я вклав йому в руки.

Він глянув на свою матір, тілу якої бракувало голови. Вона покинула його, аби приєднатися до вбивства бабусі. А хлопчина міг лише спостерігати за всім цим від початку до кінця.

Я завагався, але зрештою поплескав його по плечі. Це не було дурне співчуття з мого боку. Скоріше вже це було…

Так. Це було лицемірство.

— Хлопче.

Він повільно повернувся до мене. По очах було видно, що він вперше зіткнувся зі смертю. І тепер ним керували інстинкти. Він не оплакував смерть своєї матері — він боявся власної. Це нормально. Такі вже люди.

— Хочеш жити?

Весь його вираз був сповнений тривоги. Тіло мимоволі тремтіло. Він обережно кивнув. 

— Тоді ходімо разом.

Ґірьон повільно підійшов до мене. Сана вражено спостерігала за цією картиною. Я несвідомо викликав ще одне непорозуміння. Щоправда, я справді зробив це на показ. Тільки от не для Сани.

[Кілька сузір’їв вражені вашим добрим діянням]

[Сузір’я спонсорували вам 200 монет]

Так, це було низько, але я теж хотів жити. Зважаючи на те, які події очікують на нас в майбутньому зараз було критично важливо привернути їхню увагу.

— Т-тепер ти нас відпустиш? Хіба ти не отримав те, чого хотів? — вигукнув Мьон’о, що стояв з десяток кроків від нас в розірваній сорочці. Голова фінансового відділу Хан Мьон’о. Клятий щасливчик.

Але я не міг перестати думати: що він взагалі забув у метро, якщо йому не бракує грошей? Він же не так давно вихвалявся своїм новеньким Мерседесом-Бенцом S-класу.

[Гм? Відпущу? Хіба ви не бачили, що відбувається назовні? Ви справді туди хочете?] — хихотнув докебі. — [Це навіть трохи гідне поваги. Насправді я небагато очікував від цього вагону, але вам якось вдалося пройти перший сценарій. Це доводить, що навіть комашня здатна вижити]

Його слова чітко демонстрували наше становище. Можливо, в його очах ми й самі були лише кониками. 

[А тепер, чи не варто почати роздачу винагород за подолання труднощів? Як нагороду за перший сценарій ви отримуєте право бути спонсорованими «сузір’ями». А-ах! Що думаєте? Сподіваюся, чекаєте цього з нетерпінням? Гм-м, щось у вас зовсім жодного ентузіазму. А це, взагалі-то, дуже важливо]

Звісно, загальна реакція була доволі природньою. Тільки я знав що з себе представляли «сузір’я» та «спонсорство».

Спонсорство від сузір’їв. Очевидно, що це означало. Ключова подія «Способів вижити», «Вибір спонсора», мала ось-ось початися.

[Ви всі такі розгублені. Не хвилюйтеся, я поясню. Зараз ви неймовірно слабкі. Якщо кинути вас до майбутніх сценаріїв, ви помрете, щойно зіткнетеся навіть з найслабшими підземними щурами. Але, на щастя, у всесвіті є неймовірно добрі створіння, які жаліють вас і хотіли б спонсорувати. Розумієте, про що я?]

Не витримавши, Хьонсон заговорив:

— Що це означає? Хто кого спонсорує…

[Гм, в одне вухо влетіло, з іншого — вилетіло. Здається, так у вас говорять? Краще один раз побачити, ніж сотню разів послухати. Спробуйте самі. Що ж, тим, кому менш пощастило, навіть такого шансу не випаде. Ха-ха-ха!]

Я напружився. Правильний вибір на цьому етапі здатен полегшити мені виживання в майбутньому.

— Докча-ссі? Переді мною раптом виникли два якихось дивних варіанти вибору…

— Навіть якщо ти спитаєш, я не знаю, що це.

В такій ситуації варто було збрехати, аби уникнути підозр. До того ж Сана мала два вибори. Їй доволі пощастило.

— Не хвилюйся. Сприймай це як тест на профорієнтацію.

— Тест на профорієнтацію…

— Все одно ніхто нічого не розуміє. То нащо напружуватися?

— А… зрозуміла.

Сана замовкла і втупилася поглядом в простір. Це був вираз глибокої задуми, мов вона зіткнулася з чимось доволі цікавим.

Запанувала раптова тиша. Всі вивчали надані їм опції. Мені теж було з чого вибирати.

[Вибір спонсора]
Будь ласка, оберіть свого спонсора
Обраний вами спонсор стане вашою найбільшою підтримкою

Варіантів у мене було чотири. Це означало, що чотири сузір’я хотіли зробити мене своїм втіленням. Це доволі багато, зважаючи, що головний герой «Способів вижити» отримав всього п’ять.

Сузір’я ніколи не розкривали своїх справжніх імен. Тому, вкладаючи спонсорський контракт, люди могли орієнтуватися лише по розмитих характеристиках на кшталт «безодня», «демонічний» та «сад».

Звісно, для мене ця головоломка нічого не вартувала, адже я читав «Способи вижити».

Погляньмо.

Першим був «Глибинний Дракон Чорного Полум’я*»

[1] Тут «Глибинний Дракон» у значенні «Дракон безодні»

Відповідно до моїх спогадів, це сузір’я — доволі могутня сутність, а також ватажок групи сузір’їв під назвою Темні Небеса. Його справжнє ім’я мені вже забулося, але я все ще пам’ятав, наскільки воно було довжелезним.

Переваги контракту з ним були у тому, що контрактор отримував потужні сили, які добре підходили для атаки. На початку, коли всім терміново потрібна витримка та сила жодне сузір’я спонсор не могло бути кориснішим за Глибинного Дракона Чорного Полум’я.

Але це тільки одна сторона. Чим частіше контрактор використовував ці сили, тим сильніше втрачав розум, аж поки не ставав божевільною машиною для вбивств.

Це сузір’я переважно спонсорувало людей з атрибутом «чунібьо»… Не знаю, чому він обрав мене. Від цього мені було некомфортно, тож я одразу виключив його з варіантів.

Далі: «Демоноподібна Суддя Полум’я»

Важко повірити, що у мене справді є такий вибір. Мене захлеснув вир емоцій.

На перший погляд, могло здатися, що це зле сузір’я. Насправді це була пастка для нечестивих. «Демоноподібний» означало, що її власник не є демоном. До того ж в імені були слова «полум’я» та «суддя».

Істота, що не була демоном і чинила правосуддя вогнем. Парадоксально, але насправді це сузір’я було янголом. Якщо я правильно пам’ятаю, так звали архангела Уріель… Я запам’ятав це, адже хтось з роману обирав її як спонсора.

Теж пристойний вибір. Але не найкращий. Сузір’я «абсолютного добра» певним чином обмежували тих, хто бажав скористатися їхньою неймовірною силою.

Третій — «Таємний інтриган». І я, єдиний читач «Способів вижити», вперше чув про такий вибір.

Можливо, це ім’я було десь вказано мигцем, але… Зараз я точно цього не згадав би. Якби у мене була можливість уважніше перечитати «Способи вижити», можливо, я зрозумів би, хто це.

Але я був впевнений, що це сузір’я не було дуже сильним створінням. В його простецькому імені був не було жодної власної назви. Тож він теж відпадає.

І, нарешті, «В’язень Золотої Пов’язки».

Моє серце підскочило, варто було тільки глянути на четвертий варіант вибору. Я не очікував побачити його так рано. Спочатку я навіть не повірив своїм очам. Але серед виборів точно був «В’язень Золотого Обруча».

Через «В’язень» в імені може скластися не дуже гарне враження, але «Золотий Обруч» говорив сама за себе.

Золотий Обруч. Найменша в’язниця у світі.

Це була підказка, яку міг зрозуміти будь-хто, хто читав в дитинстві «Подорож на Захід». В подорожі зі сходу на захід був лише у полоні золотого обруча був лише один в’язень.

Господар гори Плодів та Квітів, який нестерпно страждав через кайдани на своїй голові. Прекрасний король мавп з «золотим поглядом вогняних очей». Великий мудрець, гідний неба, Свень Вукон.

Серед усіх персонажів роману був той, кого спонсорував Свень Вукон.

Дивовижна сила, здатна погубити сотні втілень одним ударом блискавки.

Автор з величезним ентузіазмом описував цю частину роману, тож я добре її запам’ятав.

Я не розумів, чому настільки могутнє сузір’я проявляє до мене інтерес, але якщо погоджуся стати втіленням Великого мудреця, гідного неба, то зможу вижити в новому світі легше від будь-кого іншого.

Але…

Я мигцем глянув на двері до іншого вагона. За ними він, як і я зараз, дивився на екран вибору спонсора.

Якщо оберу Великого мудреця, гідного неба… Чи зможу я перемогти в битві з ним?

[До кінця Вибору спонсора лишилася одна хвилина]

Час спливає. Я глибоко вдихнув і ще раз глянув на вибори. Вагався я недовго.