Побачивши, як комахи розбігаються вагоном, люди ще дужче запанікували.
— Г-гей! Ти нащо це зро…
Поки хтось стояв з розгубленим виразом обличчя, той самий розумник наблизився до мене.
— Виродок.
— Поквапся з пошуком, — спокійно відповів я. — Лишилося три хвилини.
Це стало каталізатором: усі кинулися шукати коників, як скажені дикі звірі.
— Піймав! А-а!
Швидкоплинна втіха від упіймання комахи, а тоді — безжальна атака зі спини. У вагоні панував суцільний хаос.
— Гей, нащо ти це зробив? Хіба ти не міг просто дати їм комах?
Я озирнувся. Намун вже підвівся та розминав шию.
— Зараз тут дванадцять людей, — обережно відповів я.
— Га?..
— У сітці було тільки три комахи.
Він насупився на мить, а тоді розреготався.
— Три на дванадцятьох? Ха-ха-ха! Що ж, все одно не всі змогли б вижити. Тому ти її кинув?
— Так.
— Не сміши мене.
Я витріщився на нього з німим питанням.
— Жодна адекватна людина не зробила б цього лише з цієї причини, — його посмішка стала ширшою. — Скажи чесно, ти ж просто хотів побачити, як вони божеволіють?
Я згадав знайомого мені за «Способами вижити» Намуна.
У той момент в моїй голові пролунало повідомлення: [Застосовано виняткову здібність «Список персонажів»]. Наступної ж миті перед моїми очима з’явилося віконце. Я все ще не знав, що ж у мене за атрибут, але глянув.
[Про персонажа]
[Ім’я: Кім Намун
Вік: 19 років
Сузір’я-спонсор: Відсутнє. (Наразі два сузір’я проявляють інтерес до цієї особи)
Особистий атрибут: Чунібьо* (загальний)
Виняткові здібності: Надзвичайна адаптивність Рів. 3, Бій на ножах Рів. 1, Затьмарення Рів. 1
Загальні характеристики: Витривалість Рів. 3, Сила Рів. 4, Спритність Рів. 6, Магія Рів. 4
Загальна оцінка: Чунібьо, що пізнав темряву в результаті певних подій. Рекомендуємо з ним не зв’язуватися]
[1] Сленгова назва підлітків, що хочуть виділитися або переконали себе, що мають приховані знання/таємні сили.
Більшість чунібьо, що з’являлися в «Способах життя», вкорочували собі віку, не здатні витримати того жаху, що став їхньою новою реальністю. Однак чунібьо переді мною, Намун, був іншим.
Демон омани Кім Намун. Юнак, якого далі знали під таким прізвищем, дійсно сильно вирізнявся з решти. Він тільки й чекав руйнації світу, тому й адаптувався до нових умов він «надзвичайно швидко».
— Об’єднаймо зусилля. Що скажеш? — запропонував він.
[Персонаж «Кім Намун» має про вас гарне враження]
[Ви краще розумієте персонажа «Кіма Намуна»]
Якщо погоджуся, моє виживання буде гарантовано. Якби я не читав «Способи вижити», то зробив би трохи інший вибір.
— Вибач, та я полюбляю самотність.
— Правда? Гм, шкода, — він облизав губи та зробив крок до мене. — Тоді відійдеш? Я ще не закінчив з тою старою.
Почувши його слова, я озирнувся. Скривавлена стара, ледве дихаючи та ледь-ледь при свідомості, лежала на підлозі.
— Чого ти від неї хочеш?
— А ти не знаєш?
— Ти не збираєшся ловити комах?
— Комах? А нащо мені їх ловити? — розсміявся хлопець. — Я вже спіймав одну.
Я відчував його жагу крові. Персонаж, що раніше існував тільки на сторінках роману, зустрів мене своїм звичним нестримним божевіллям. Тож певною мірою я відчував благоговіння.
Намун справді виявився саме таким, яким я його уявляв.
[Прихильність персонажа «Кім Намун» дещо зменшилася]
— На що витріщаєшся? Звалиш чи ні?
— Буде складнувато.
— Що?
— Адже я не відійду.
— Ха-ха, тепер вдаватимеш з себе праведного суддю? У тебе що, розлад особистості?
Я не відповів.
На обличчя Намуна впала тінь, і погляд його сяючих очей враз став холодним.
— Ні, зачекай. Ти з самого початку тільки заради цього й кинув сітку? Серйозно?
Я мовчав.
— Настільки сильно кортіло врятувати бабцю? Ха-ха-ха! Неймовірно! Просто дивовижно. То так чи ні?
Я так нічого й не сказав. Лише уважно дивився на нього, поки в голові виринали спогади.
— А, виявляється, ти той тип людей, яких я ненавиджу найбільше. Усі ви, дорослі виродки, однакові.
…Спогади про те, як же мене вибішував цей нахаба, коли я читав «Способи вижити».
[Персонаж «Кім Намун» зневажає вас]
— Що ти сказав? — підгадавши час, я опустив голову, уникаючи його кулака.
— О, непогано.
Хоч я й ухилився, усе одно відчув жар над головою. Це був незвичний удар.
[Затьмарення Рів. 1]
Усе тіло Намуна випромінювало темну ауру. Це була виняткова здібність від його атрибута «чунібьо».
Мало хто виявляв здібності до кінця першого сценарію, а Намун ще й вправно їх використовував. Не просто ж так того головний герой взяв його до команди попри божевільну вдачу хлопця.
Бум!
Він влучив мені у плече, і те відлунилося болем. Якщо так продовжиться, у мене не буде жодних шансів на перемогу.
…Може, варто використати те? Я якраз подумки відраховував секунди, коли почув повідомлення:
[Ви краще розумієте персонажа «Кіма Намуна»]
[Ви майже зустріли вимоги використання виняткової здібності «Перспектива читача-всезнавця» у 1 ступені!]
Перспектива читача-всезнавця? Це ще що таке?
[Ви зустріли вимоги для використання виняткової здібності «Перспектива читача-всезнавця» у 1 ступені!]
Не влучивши у мене, кулак Намуна вдарився в підлогу.
— Ха-ха, що? Я що, став сильнішим?
На підлозі лишився слід від його руки. Намун уже починав усвідомлювати свою нинішню міць.
Бам! Бам! Бам!
Він бив з такою силою, що міг би враз роздробити кістки, але щоразу влучав тільки в землю. Його настільки це дратувало, що він почав втрачати самовладання:
— Чорт, чому я не можу попасти?!
Звісно ж ти не міг попасти. Все завдяки моїй другій здібності.
[Ви застосували виняткову здібність «Перспектива читача-всезнавця» у 1 ступені!]
Після її застосуванння я став здатним бачити напрямки Намунових ударів. Здавалося, я читав його думки. Наприклад…
Правий бік.
Я спритно уникнув атаки.
Праве око.
А тоді сів, ухиляючись.
— Ти і правда добре тікаєш!
Атакувати у відповідь я не міг, хоча б тому, що мав жахливу фізичну підготовку, але її виявилося достатньо, аби уникнути більшості атак.
Ліве стегно.
Треба просто протриматися. Просто потягнути час.
Я уникнув чергового Намунового удару та ткнув на таймер у повітрі.
— Хлопче, лишилося дві хвилини.
Намун у сум’ятті дивився то на мене, то на бабцю.
— Дідько!
Він зробив вибір. Погляд його спинився на старій. Я схопив її та відкотився. Якщо бабуся помре, Намун виконає умови завершення. А мені за будь-яку ціну не можна було допустити його до наступного сценарію.
— Ха-ха, я знав, що ти це зробиш, — Намун дістав щось зі своєї сумки. У мені поселилося недобре передчуття.
Лезо блиснуло на світлі. Це був швейцарський ніж. Я й забув, що цей хлопець абсолютно схиблений на військовій тематиці.
Шу-ух!
Він посилив «Бій на ножах» своїм «Затьмаренням». Очевидно, куди він цілитиме.
Серце.
Уникнути цього удару я не міг. Вагався лиш мить: не можу уникнути, то підставлю щось менш життєво важливе.
Різь! Ледь промахнувшись по серцю, лезо увігналось мені у плече.
Боляче. Неймовірно боляче. Тіло пронизував пекучий біль. У очах темнішало. Здавалося, тут я й помру.
— Ха-ха, здохни нарешті!
До кінця сценарію лишалося півтори хвилини. Я зиркнув на стару. Вибач, бабусю, але в мене немає вибору, крім як використати те.
— Старша школа Чунґіль, 2-й рік, Кім Намун. У мене є до тебе питання.
— Га?..
— Як гадаєш, чи є яйця комах живими істотами?
Я дістав з кишені тільце вбитого мною коника. Пухкий мішечок на його животі був рясно набитий кладкою. Я стиснув долоню. Під лускаючі звуки моєю рукою розтеклася рідина. Огидно.
[Ви вбили живу істоту]
[Ви отримали 100 монет додаткової винагороди]
[Ви вбили живу істоту]
[Ви отримали 100 монет додаткової винагороди]
[Ви вбили живу істоту]
[Ви отримали 100 монет додаткової винагороди]
[Ви вбили живу істоту]
[Ви отримали 100 монет…]
У голові невпинно лунали повідомлення.
— Яйця комах? — насупився він. — Чого питаєш? Тягнеш час?
— Можливо.
— Мені яке діло? Я на біології завжди засинав від нудьги, — помітивши кров на моєму плечі, він радісно вишкірився. — В одному я впевнений. Знаєш, у чому?
— Просвіти мене.
— Тепер ти здохнеш! — він знову кинувся на мене з ножем. Цієї атаки теж було важко уникнути.
[Ви отримали значну суму монет! Бажаєте переглянути поради з їх використання?]
Я пропустив пояснення. Усе одно воно було мені не потрібне: я вже знав його зміст.
— Ні, сьогодні помреш тут ти, — виплюнув я, подумки проговорюючи дещо інше.
[2700 монет вкладено у «Витривалість»]
[Витривалість Рів. 1 → Витривалість Рів. 10]
[Рівень вашої витривалості значно збільшився!]
[Витривалість вашого тіла значно зросла!]
Ніж Намуна увійшов у моє серце. Або принаймні так здалося. Моя шкіра виявилася твердою, як камінь, і в результаті такого випаду на ній лишилася хіба що подряпина.
У його очах читалося здивування.
— Як?
— Я скажу тобі правильну відповідь на моє запитання. Яйце — жива істота.
— Га-а?
— І в період нересту коники відкладають понад сотню яєць водночас.
Яйця, живі істоти, сотня…
На жаль, дурнуватому школяру було замало часу, аби зв’язати все до купи.
— Що ти верзеш?
— Байдуже, якщо ти не розумієш. Усе одно лишилася хвилина.
Тепер на обличчі Намуна з’явився страх.
— А-а-а! Здохни! Здохни!
Ніж метнувся в мою шию. Я навіть не став ухилятися.
Кх-х!
Рана виявилася глибшою за попередньою. Чи тому, що шия вразливіша від грудей? Утім, вона не так вже й боліла.
— Намуне.
За його спиною люди все ще плазали в пошуці коників. Інші були готові за цю комаху вбити.
— Ти правий, ми з тобою — однаковий тип людей.
Можливо, я навіть міг когось з них урятувати.
— Чорт! Чому ти не помираєш?! Здохни нарешті!
55 секунд… 50… 45…
Ніж не міг лишити на мені бодай щось серйозніше подряпин. З них виступала кров, але лезо не могло увійти в мою плоть. Коли лишилося тільки 30 секунд, Намун розкрив рота:
— В-врятуй мене, — впустивши ніж, він впав на коліна.
25 секунд.
— Б-будь ласка! Поможи мені!
— Чого б це?
20 секунд.
— З-звісно ж тому, що людські життя цінні!
— Це принцип старого світу. Ти сам сказав, що новий світ потребує нових правил.
10 секунд.
— Не хочу, не хочу, не хочу вмирати! А-а-а!
5 секунд.
Намун кинувся на мене з заглушливим криком, намагаючись поцілити в око. І лише за мить до того, як він проткнув мою сітківку…
[Даний час вийшов]
[Початок зняття плати]
…голова Намуна з гуркотом вибухнула. Слідом за нею зусібіч почали розлітатися голови інших людей. Одна, дві, три, чотири… Мов феєрверк на честь початку нової епохи. Я спостерігав за цим з сумішшю насолоди, провини та незрозумілого мені відчуття.
Чому? Чому я був настільки спокійним попри те, що розгорталося на моїх очах? Мов я все ще просто читав роман.
[Ви вибили 124 живі істоти]
[Історія вбивств: 1 коник, 123 яйця коника]
[Ви вбили живу істоту, яка не чинила опір. Кількість отриманих монет буде зменшено вдвоє]
[Ви отримали 6200 монет!]
[Кількість монет, використаних на підняття рівня характеристик, автоматично вирахувана]
[Наразі у вас 3500 монет]
[Через надмірні вбивства ви отримали досягнення «Масовий вбивця»]
Моє обличчя відображалося в темному вікні вагона метро. Воно здавалося мені чужим, попри те, що протягом життя я незліченну кількість разів дивився у дзеркало. Я стер кров зі своєї щоки. Не стерлася. Виявилося, це була кров на самому вікні.
Ту-тух.
Вагон ледь помітно похитнувся, і потяг зрушив з місця.
Зовсім скоро замість темряви за вікном нарешті з'явилося світло. Ми виїхали на наземну ділянку третьої лінії метро між Апґучоном та Оксу.
По ту сторону вікна розкинулися ріка Хан та Сеул.
Хтось випустив стогін. Це був стогін глибокого полегшення від виживання. Однак, зовсім скоро він змінився на крик.
Пейзаж за вікном більше не був тим Сеулом, яким ми його знали. Над зруйнованим містом здіймалися клуби диму та попіл. Міст ріки Хан розвалився, а сама вона була червоною від мертвих тіл солдатів. Серед завалених будівель монстр шматував танк К1, мов якусь іграшку.
[Основний сценарій №1 — «Доказ цінності» завершено]
[Ви отримали 300 монет нагороди за завершення сценарію]
[100 монет знято як комісію за використання каналу]
[Починається розрахунок додаткових винагород]
Один світ було зруйновано, і на його попелищі зродився новий.
…І я був єдиним читачем, який знав фінал цього самого світу.
