Початок монетизації (5)

Побачивши, як комахи розбігаються вагоном, люди ще дужче запанікували.

— Г-гей! Ти нащо це зро...

Поки хтось стояв з розгубленим виразом обличчя, той самий розумник наблизився до мене.

— Виродок.

— Поквапся з пошуком, — спокійно відповів я. — Лишилося три хвилини.

Це стало каталізатором: всі кинулися шукати коників, як якісь скажені дикі звірі.

— Піймав! А-а!

Швидкоплинна втіха від упіймання комахи, а тоді — безжальна атака зі спини. У вагоні панував суцільний хаос.

— Гей, нащо ти це зробив? Хіба ти не міг просто дати їм комах?

Я озирнувся. Нам'ун вже підвівся та розминав шию.

— Зараз тут дванадцять людей, — обережно відповів я.

— Га?..

— В сітці було тільки три комахи.

Він насупився на мить, а тоді розреготався.

— Три на дванадцятьох? Ха-ха-ха! Що ж, все одно не всі змогли б вижити. Тому ти її кинув?

— Так.

— Не сміши мене.

Я витріщився на нього з німим питанням.

— Жодна адекватна людина не зробила б цього лише з цієї причини, — його посмішка стала ширшою. — Скажи чесно, ти ж просто хотів побачити, як вони божеволіють?

Я згадав знайомого мені за «Способами вижити» Нам'уна.

В той момент в моїй голові пролунало повідомлення: [Активовано особисту навичку «Список персонажів»]. Наступної ж миті перед моїми очима з'явилося віконце. Я все ще не знав, що ж у мене за атрибут, але глянув на відкрите віконце.

[Інформація персонажа]

[Ім'я: Кім Нам'ун
Вік: 19
Сузір'я-спонсор: Відсутнє. (Наразі два сузір'я проявляють інтерес до цієї особи)
Ексклюзивний атрибут: Чунібьо* (загальний)
Ексклюзивні навички: Надзвичайна адаптивність Рів. 3, Бій на ножах Рів. 1, Затьмарення Рів. 1
Загальні показники: Витривалість Рів. 3, Сила Рів. 4, Спритність Рів. 6, Магічні сили Рів. 4
Загальна оцінка: Чунібьо, пізнавший темряву в результаті певних подій. Рекомендується з ним не зв'язуватися]

[1] Сленгова назва підлітків, що хочуть виділитися або переконали себе, що мають приховані знання/таємні сили.

Більшість чунібьо, що з'являлися в «Способах життя», вкорочували собі віку, не здатні витримати того жаху, що став їхньою новою реальністю. Однак чунібьо переді мною, Нам'ун, був іншим.

Демон омани Кім Нам'ун. Юнак, якого далі знали під таким прізвищем, дійсно сильно відрізнявся від решти. Він тільки й чекав руйнації світу, тому й адаптувався до нових умов він «надзвичайно швидко».

— Об'єднаймо зусилля. Що скажеш? — запропонував він.

[Персонаж «Кім Нам'ун» має гарне враження щодо вас]

[Ваше розуміння персонажа «Кім Нам'ун» зросло]

Якщо погоджуся, моє виживання буде гарантовано. Якби я не читав «Способи вижити», то зробив би трохи інший вибір.

— Вибач, та я полюбляю самотність.

— Правда? Гм, шкода, — він облизав губи та зробив крок до мене. — Тоді відійдеш? Я ще не закінчив з тою старою.

Почувши його слова, я озирнувся. Скривавлена стара, ледве дихаючи та ледь-ледь при свідомості, лежала на підлозі.

— Чого ти від неї хочеш?

— А ти не знаєш?

— Ти не збираєшся ловити комах?

— Комах? А нащо мені їх ловити? — розсміявся хлопець. — Я вже спіймав одну.

Я відчував його жагу крові. Персонаж, що раніше існував тільки на сторінках роману, зустрів мене своїм звичним невпинним божевіллям. Тож певною мірою я відчував благоговіння.

Нам'ун справді виявився саме таким, яким я його уявляв.

[Прихильність персонажа «Кім Нам'ун» дещо зменшилася]

— На що витріщаєшся? Ти звалиш чи ні?

— Буде складнувато.

— Що?
— Адже я не відійду.

— Ха-ха, тепер вдаватимеш з себе праведного суддю? У тебе що, розлад особистості?

Я не відповів.

На обличчя Нам'уна впала тінь, і погляд його сяючих очей враз став холодним.

— Ні, зачекай. Ти з самого початку тільки заради цього й кинув сітку? Серйозно?

Я мовчав.

— Настільки сильно кортіло врятувати бабцю? Ха-ха-ха! Неймовірно! Просто дивовижно. То так чи ні?

Я так нічого й не сказав. Я уважно дивився на нього, поки в голові виринали спогади.

— А, виявляється, ти той тип людей, яких я ненавиджу найбільше. Всі ви, дорослі виродки, однакові.

...Спогади про те, як же мене вибішував цей нахаба, коли я читав «Способи вижити».

[Персонаж «Кім Нам'ун» зневажає вас]

— Що ти сказав? — підгадавши час, я опустив голову, уникаючи його кулака.

— О, непогано.

Хоч я й ухилився, все одно відчув жар над головою. Це був незвичайний удар.

[Затьмарення Рів. 1]

Все тіло Нам'уна випромінювало темну ауру. Це була ексклюзивна навичка від його атрибута «чунібьо».

Мало хто виявляв навички до кінця першого сценарія, а Нам'ун ще й вправно їх використовував. Не просто ж так того взяв до команди головний герой попри його божевільну вдачу.

Бум!

Він влучив мені у плече, і те відлунилося болем. Якщо так продовжиться, у мене не буде жодних шансів на перемогу.

...Може, варто використати «це»? Я якраз подумки відраховував секунди, коли почув повідомлення:

[Ваше розуміння персонажа «Кім Нам'ун» зросло]

[Ви майже відповідаєте вимогам використання ексклюзивної навички Точка зору всезнаючого читача Рів. 1]

Точка зору всезнаючого читача? Це ще що таке?

[Ви зустріли вимоги для використання ексклюзивної навички Точка зору всезнаючого читача Рів. 1!]

Не влучивши у мене, кулак Нам'уна вдарився в підлогу.

— Ха-ха, що? Я що, став сильнішим?

На підлозі лишився слід від його руки. Нам'ун вже починав усвідомлювати свою нинішню міць.

Бам! Бам! Бам!

Він бив з такою силою, що міг би враз роздробити кістки, але щоразу влучав тільки в землю. Його настільки це дратувало, що він почав втрачати самовладання:

— Чорт, чому я не можу попасти?

Звісно ж ти не міг попасти. Все завдяки моїй другій навичці.

[Активовано особисту навичку Точка зору всезнаючого читача Рів. 1!]

І, активувавши її, я став здатним бачити напрямки Нам'унових ударів. Здавалося, я читав його думки. Наприклад...

Правий бік.

Я спритно уникнув атаки.

Праве око.

А тоді сів, ухиляючись.

— Ти і правда добре тікаєш!

Атакувати у відповідь я не міг, хоча б тому, що мав жахливу фізичну підготовку, але її виявилося достатньо, аби уникнути більшість атак.

Ліве стегно.

Треба просто протриматися. Просто протягнути час. Я уникнув чергового удару Нам'уна та ткнув на таймер в повітрі.

— Хлопче, лишилося дві хвилини.

Нам'ун в сум'ятті дивився то на мене, то на бабцю.

— Дідько!

Він зробив вибір. Погляд його спинився на старій. Я схопив її та відкотився. Якщо бабуся помре, Нам'ун виконає умови сценарію. А мені за будь-яку ціну треба було завадити йому потрапити до наступного сценарію.

— Ха-ха, я знав, що ти це зробиш, — Нам'ун щось дістав зі своєї сумки. В мені поселилося недобре передчуття.

Лезо блиснуло на світлі. Це був швейцарський ніж. Я й забув, що цей хлопець абсолютно схиблений на військовій тематиці.

Шу-ух!

Він посилив «Бій на ножах» своїм «Затьмаренням». Очевидно, куди він цілитиме.

Серце.

Уникнути цього удару я б не зміг. Вагався лиш мить: не можу уникнути, то підставлю щось менш життєво важливе.

Різь! Ледь промахнувшись по серцю, лезо увійшло в моє плече.

Боляче. Неймовірно боляче. Моє тіло пронизував пекучий біль. В очах темнішало. Здавалося, тут я і помру.

— Ха-ха, здохни нарешті!

До кінця сценарію лишалося півтори хвилини. Я зиркнув на стару. Вибач, бабусю, але у мене немає вибору, крім як використати «це».

— Старша школа Чхунґіль, 2-й рік, Кім Нам'ун. У мене є до тебе питання.

— Га?..

— Як гадаєш, чи є яйця комах живими істотами?

Я дістав з кишені тільце вбитого мною коника. Пухкий мішечок на його животі був рясно набитий кладкою. Я стиснув долоню. Під лускаючі звуки моєю рукою розтіклася рідина. Огидно.

[Ви вбили живу істоту]
[Ви отримали 100 монет як нагороду]
[Ви вбили живу істоту]
[Ви отримали 100 монет як нагороду]
[Ви вбили живу істоту]
[Ви отримали 100 монет як нагороду]
[Ви вбили живу істоту]
[Ви отримали 100 монет...]

У моїй голові невпино лунали повідомлення.

— Яйця комах? — насупився він. — Чого питаєш? Тягнеш час?

— Можливо.

— Мені яке діло? Я на біології завжди засинав від нудьги, — помітивши кров на моєму плечі, він радісно вишкірився. — В одному я впевнений. Знаєш, у чому?

— Просвіти мене.

— Тепер ти помреш! — він знову кинувся на мене з ножем. Цієї атаки теж було важко уникнути.

[Ви отримали значну суму монет! Бажаєте перевірити поради з їх використання?]

Я пропустив пояснення. Все одно воно було мені не потрібне: я вже знав його зміст.

— Ні, сьогодні помреш тут ти, — виплюнув я, подумки проговорюючи дещо інше.

[2,700 монет інвестовано у «витривалість»]

[Витривалість Рів. 1 → Витривалість Рів. 10]

[Рівень вашої витривалості значно збільшився!]

[Витривалість вашого тіла значно зросла!]

Ніж Нам'уна увійшов в моє серце. Або принаймні так здалося. Моя шкіра виявилася твердою, як камінь, і в результаті такого випаду на ній лишилася хіба що подряпина.

В його очах читалося здивування.

— Як?

— Я скажу тобі правильну відповідь на своє запитання. Яйце — живе створіння.

— Га-а?

— І в період нересту коники відкладають понад сотню яєць водночас.

Яйця, живі створіння, сотня...

На жаль, дурнуватому школяру було замало часу, аби зв'язати все до купи.

— Що ти верзеш?

— Байдуже, якщо ти не розумієш. Все одно лишилася хвилина.

Тепер на обличчі Нам'уна з'явився встрах.

— А-а-а! Здохни! Здохни!

Ніж метнувся в мою шию. Я навіть не став ухилятися.

Кх-х!

Рана виявилася глибшою за попередньою. Чи тому, що шия вразливіша від грудей? Втім, вона не так вже й боліла.

— Кіме Нам'уне.

За його спиною люди все ще плазали в пошуці коників. Інші були готові за цю комаху вбити.

— Ти правий, ми з тобою — однаковий тип людей.

Можливо, я навіть міг когось з них урятувати.

— Чорт! Чому ти не помираєш?! Здохни нарешті!

55 секунд... 50... 45...

Ніж не міг лишити на мені бодай щось серйозніше подряпин. З них виступала кров, але лезо не могло увійти в мою плоть. Коли лишилося тільки 30 секунд, Нам'ун розкрив рота:

— В-врятуй мене, — впустивши ніж, він впав на коліна.

25 секунд.

— Б-будь ласка! Поможи мені!

— Чого б це?

20 секунд.

— З-звісно ж тому, що людські життя важливі!

— Це принцип старого світу. Ти сам сказав, що новий світ потребує нових правил.

10 секунд.

— Не хочу, не хочу, не хочу вмирати! А-а-а!

5 секунд.

Нам'ун кинувся на мене з заглушливим криком, намагаючись поцілити в моє око. І лише за мить до того, як він проткнув мою сітківку...

[Даний час вийшов]

[Початок зняття плати]

...голова Нам'уна з гуркотом вибухнула. Слідом за нею зусібіч почали розлітатися голови інших людей. Одна, дві, три, чотири... Мов феєрверк на честь початку нової епохи. Я спостерігав за цим з сумішшю насолоди, провини та незрозумілого мені відчуття.

Чому? Чому я був настільки спокійним попри те, що розверталося на моїх очах? Мов я все ще просто читав роман.

[Ви вибили 124 живих створіння]

[Історія вбивств: 1 коник, 123 яйця коника]

[Ви вбили живе створіння, яке не чинило супротив. Кількість отриманих монет буде зменшено вдвоє]

[Ви отримали 6,200 монет!]

[Кількість монет, використаних на підняття рівня показників буде вирахована автоматично]

[Наразі у вас 3,500 монет]

[Через надмірні вбивства ви отримали досягнення «Масовий вбивця»]

Моє обличчя відображалося в темному вікні вагона метро. Воно здавалося мені чужим, попри те, що протягом життя я незліченну кількість разів дивився у дзеркало. Я стер кров зі своєї щоки. Вона не стерлася. Виявилося, це була кров на самому вікні.

Ту-тух.

Вагон ледь помітно похитнувся, і потяг зрушив з місця.

Зовсім скоро замість темряви за вікном нарешті з'явилося світло. Ми виїхали на наземну ділянку третьої лінії метро між Апгучонгом та Оксу.

По ту сторону вікна розкинулися ріка Хан та Сеул.

Хтось випустив стогін. Це був стогін глибокого полегшення від виживання. Однак, зовсім скоро він змінився на крик.

Пейзаж за вікном більше не був тим Сеулом, яким ми його знали. Над зруйнованим містом здіймалися клуби диму та попіл.

Міст ріки Хан розвалився, а сама ріка була червоною від мертвих тіл солдатів. Серед завалених будівель монстр шматував танк К1, як якусь іграшку.

[Основний сценарій #1 — Доказ цінності завершено]

[Ви отримали 300 монет як нагороду за виконання сценарію]

[100 монет знято як комісію за використання каналу]

[Починається розрахунок додаткових винагород]

Один світ було зруйновано, і на його попелищі зродився новий.

...І я був єдиним читачем, який знав фінал цього самого світу.