Майбутня війна (6)

Йому не здалося. Чоловік умить витріщив очі, коли почув моє ім’я.

— Не може бути…

Він уважно роздивився моє обличчя. Його погляд змусив мене замислитися про опис Чунхьока у романі. В деталях про його зовнішність не йшлося, але епітет «гарний» зустрічався часто. А щодо мого обличчя…

Чи можна таке списати на авторське бачення?

— В чому справа?

— А, ні в чому, — вже ввічливіше промовив він.

Навіть не читаючи думок, я бачив, що чоловіку важко переварити таку новину.

Принаймні, я переконався, що переді мною стояв читач «Способів вижити».

По-перше, «Список персонажів» його не розпізнав, по-друге, він відреагував на ім’я Чунхьока.

Затим чоловік стрільнув очима на Хьонсона.

Зрозуміло. Використовував на ньому оцінювальний атрибут. Намагався щось розкопати? Я умисно дав йому час оглянути Хьонсона, після чого промовив:

— Агов, зухвальцю. Обережно, а то очі вилізуть.

— Гик…

Чоловік підтвердив ім’я Хьонсона, а також помітив, що не може прочитати моїх характеристик Розпізнаванням. Якщо він хоч трохи читав «Способи», то мав знати, що у романі існувало кілька способів прочитати здібності Чунхьока. Один із них — «Очі мудреця», висококласна навичка, яка давала змогу прочитати будь-кого і водночас захищала від інших способів розпізнавання. Помилка розпізнавання мала переконати його у тому, що у мене «Очі мудреця».

— Думав, я не помічу, як ти намагаєшся прочитати мене своєю низькорівневою навичкою?

Його очі, а потім і усе лице, судомно здригнулися, а погляд метнувся на мій червоний прапор.

Так я і думав. Чоловіку бракувало знань і доказів, щоб розпізнати справжнього Ю Чунхьока.

— Ах ти сучара!..

Одна із місцевих кумек не розсудив ситуацію і наставив на мене списа. Але щойно Хівон та Хьонсон подалися вперед…

Чвак!

Його дурнява голова вибухнула кривавим фонтаном. Групою прокотилися шоковані зойки, а з-за спини покійника на мене поглянув серйозного вигляду чоловік.

Ви тільки гляньте… Він розсік сполоханий натовп повільною ходою і наблизився до мене.

— Даруйте, вельмишановний гостю, за таке жахливе видовище.

— Ти хто такий?

Чоловік прийняв моє холодне звернення зі стриманою посмішкою. Непоганий з нього актор. На його місці я б за серце хапався.

— Дозвольте представитися. Мене звати Ї Сункук. Я представник станції Донмьо, — підійшов і вклонився мені.

Я оцінив його жест і зачунхьокав на повну потужність — клацнув язиком і холодно промовив:

— Станція Донмьо? Зрозуміло. Вимітайтеся.

— А?

— Тепер ця станція належить мені, тож вимітайтеся.

Щелепа бідолахи впала на підлогу.

— Що...

— Отже, слухати не будеш? — я опустив погляд на флагшток, з якого стирчав прапор Донмьо.

Тільки тоді Сункук зрозумів, що я мав на увазі.

— Ц-це неможливо. Не можна передавати вже зайняту станцію...

— Я по-твоєму сьогодні родився? Ти представник станції.

— Га?

— З правами представника ти можеш за бажанням передати контроль над станцією. Не знав? — у відповідь — нічого. — Не витягнеш прапор на рахунок три, заріжу як свиню. Один…

Обличчя Сункука заклякло, а мене по-шакалячи почали обступати його прислужники. Хівон та Хьонсон, здивовані різкою зміною тону, нервово перезирнулися.

— Думаєш, як жартую? — продовжив я. — Два.

Невже так важко пригадати роман, який читав десять років тому?

Схоже, він забув, хто такий Ю Чунхьок, і вимагав нагадування.

[Ви застосували виняткову здібність «Чиста енергія Білої зірки Рів. 2»]

[Клинок Віри активовано!]

Крізь язики палаючого леза проглядалося зблідле обличчя Сункука. Настав час зіграти у яструба та голуба.

Якщо він пам’ятав ім’я Чунхьока, то мав хоч трохи пам’ятати його натуру.

Якщо він знає, наскільки безпощадний «ранній» Чунхьок, то ні за що не продовжуватиме цю гру.

А що, як дійсно забув? То й грець з ним. Зіграю партію до кінця та й втечу, якщо запахне смаленим. Тепер у мене принаймні є на це сили.

— С-стривай! — метушливо крикнув Сункук. — Я віддам її тобі!

Читав таки «Способи вижити», чорт безхребетний. Але читав неуважно.

— Я передумав.

— Що?..

— Ти занадто довго думав.

— Перепрошую?

— Цієї станції замало. Віддавай також Дондемун.

Хівон поряд зі мною розм’якла від шоку. Вона вже готова була взяти справу у свої руки, але їй наполегливо не давали це зробити.

Ні, це була моя робота. Зараз я прикидався Чунхьоком, і, щоб переконати Сункука у тому, хто я, мав верзти ще більше «чунхьоківщини».

Я наставив на нього меча і проголосив:

— Виконуй. Інакше угоди не буде.

— А-але!..

— Ще раз рахую до трьох. Один.

Сункуків вираз обличчя на очах перемінився. У ньому зароджувалася віра у те, що я Чунхьок. Що перед ним стояв ніхто інший як головний герой цього роману.

Як він це сприйме? Від його реакції залежала доля наших подальших відносин.

— Й-я можу віддати вам парк Дондемун! Але...

— Але?

— У мене немає повноважень розпоряджатися самою станцією... Чи не могли б ви, коли ваша ласка, зустрітися з нашим представником?

Відповідь на дванадцять. Такого пієтету я й хотів.

Сункук повів далі:

— Репутація шанованого Ю Чунхьока далеко його випереджає. Наш представник з превеликим нетерпінням очікуватиме поважного гостя. Прошу, дайте нашій групі один лиш шанс з вами поговорити.

— Ви знаєте, хто я?

— Як можна не знати шанованого Ю Чунхьока? — Сункук відразу ж стулив рота, ніби промовив дурницю. Чунхьок був не настільки відомим у початкових сценаріях. — Й-я лиш хотів сказати, що для мене буде великою честю супроводити вас.

— Добре, — рівень його блюзнірства досягнув прийнятних величин. — Показуй дорогу, — зміривши поглядом Сункука, відповів я.

Той аж прояснів і улесливо прощебетав:

— Не хвилюйтеся. Клянуся честю Короля, що не заподію шкоди пану Ю Чунхьоку.

[Представник станції Донмьо поклявся Честю короля]

[У разі порушення присяги ви можете покарати Ї Сункука]

Лиже, аж слиною захлинається. Однак, якщо я для нього Ю Чунхьок, то він все робить вірно. Невже він розумів головного героя краще, ніж мені спершу здалося?

У такому випадку йому довелося б заплатити.

— Заподієте шкоди мені? Ви?

— Звісно-звісно. Що б ми, та й наважилися підняти на вас руку? Ха, ха-ха. Прошу... ходімте.

— Хвилинку.

— Так?

Я вказав на флагшток:

— Віддай мені он те.

Запала тиша.

[Вам передали у власність Історико-культурний парк Дондемун]

[Зайнято: Чунмуро (Основна база), Мьондон, Історико-культурний парк Дондемун]

[Бали здобутків червоного прапора зростають]

Прапор почав змінюватися на очах. Початок вийшов хороший.

Стривайте, чи не залегко нам це вдалося?

— Ходімо.

Від вигляду тремтячих очей Сункука по спині пробіглись сироти.

А можна й далі бути Чунхьоком?

***

Під проводом Сункука наша група дісталася до станції Донмьо.

Тутешні жителі не знали про мою персону, але впертий натиск Сункука відбив у них бажання протестувати.

Ми з компаньйонами обійшли групу ззаду. Хьонсон завагався, а потім звернувся до мене:

— Вибач, Док-кха!

Хівон зреагувала блискавично й покарала Хьонсона ліктем у бік. Той аж видихнув і застогнав.

На неї можна було розраховувати. Навіть не розуміючи ситуації, вона знала, як не викликати підозр.

— Ти й без пояснень знаєш, що робити? — пробурмотів я вбік.

— Так, серединка на половинку.

Я перевів погляд з Хівон на Ільхуна. Цей лантух на спині Хьонсона прямо зараз був найціннішим нашим активом.

— Візьмеш отого чоловіка на себе. Зрозуміло?

Хівон кивнула і виказала дивний жест: стала переді мною на одне коліно і як вигукне драматично:

— Так, Чунхьоку! Ваше слово для мене закон!

Свідкам ця вистава, певно, нагадала середньовічний церемоніал. Так ще й Хьонсон, як валет до пари, слідом сколінився:

— В-ваше слово для мене закон!..

Сункук в голові нашої колони здивовано озирнувся на два чудернацькі вигуки. Вийшло дуже соромливо, але дієво. Думок Сункука я читати не міг, але вираз його обличчя промовляв до мене так само чітко:

«Він дійсно Ю Чунхьок».

Наші погляди перетнулися і той похапцем повернувся вперед. От що означало бути головним героєм.

Незадовго ми прибули на станцію Донмьо.

Судячи з натовпу на платформі, сил їм не бракувало. Дехто з жителів носив на собі зброю, як Сункукова група, але більшість обходилися без неї.

Це, певно, були блукачі з інших станцій, які втратили свої групи.

— Ану, шевелись!

— Т-так.

Вони вбивали земляних щурів під наглядом місцевої охорони або розбирали туші чудовиськ на знаряддя та зброю.

В часи монархій та королів таких ще називали «кріпаками».

Хівон змружила брови:

— Це не справжнє королівство…

— Не гидься так. Чекай тут і спостерігай за ситуацією.

— Так точно…

Я проігнорував її напускну солдатчину і став роззиратися, щоб врахувати усі можливі змінні.

В оригінальному романі Донмьо відігравало досить важливу роль. Якщо пам’ять мені не зраджувала, то станцією завідував «інвалід». З появою пророків, однак, обставини могли змінитися.

Закінчивши, затримав погляд на потилиці Сункука. На разі стояло два основних питання.

Перше: чи мав Сункук текстову версію. Друге: скільки всього існувало пророків. Ну і, якщо бити до трійки, то: чи мали пророки таку ж навичку, як я.

Відповідь на останнє швидше за все була ні. Інакше б мене з самого початку оглядали «Списком персонажа», а не «Розпізнаванням».

До того ж Сункук не використав «Четверту стіну», щоб відгородитися від мого «Списку персонажів». Іншими словами, він був більше схожий на Ґірьона.

Я все-таки прочитав цілих три тисячі розділів. Було б несправедливо, якби ті, хто покинув роман на початку, отримали такі ж здібності.

Та й тексту роману пророки, швидше за все не мали…

До речі, про це. Якого біса Сункук так на мене вирячився? Його очі перебігали від мене на екран його смартфону.

[5000 монет інвестовано у «Спритність»]

[Спритність Рів. 20 → Спритність Рів. 30]

[Неймовірна спритність прихована у вашому тілі]

Я примарою виник перед Сункуком:

— Що ти там видивляєшся?

— Х-ха? Нічого!

Той стрілою приховав смартфон, але на секунду його дисплей миготнув у мене перед очима. А на ньому жовте тло і знайомі хмарки повідомлень.

Мені одразу стало незручно. Якщо очі мене не підвели, то я точно побачив відкрите вікно переписки.

Інтернет? Тут?