Майбутня війна (5)

Після спуску до метро, ми з Хьонсоном та Саною одразу попрямували на станцію Мьондон. На Донмьо також треба було навідатися, але все в порядку пріоритетності.

Я вбив представника Мьондон і забрав їхній прапор, а отже треба було хутко зайняти порожню станцію.

Дорогою туди Хьонсон стурбовано запитав:

— А нас точно вистачить?

— Опору вони не чинитимуть. Мені потрібно вирішити, що з ними робити, а інакше скоро вони загинуть.

«Блукачі» без станції та групи у разі чого стануть легкою здобиччю для інших груп. Раніше це вже сталося з членами кооперативу, які залишили Чунмуро.

Однак по приходу на Мьондон нас чекала несподіванка. З людьми на станції вже хтось розправився. Причому криваво і нещадно.

На очі також трапилася група чоловіків, які стояли біля протилежного входу на Мьондон. Ті сахнулися і чкурнули на своїх мотоциклах в бік Хохьон. Ми б їх не наздогнали.

Чомусь мені здалося, що вони чекали на мене, — один дивний збіг за іншим.

— Хто ті люди? Що сталося? — порушив мовчанку Хьонсон.

— Не знаю.

— Якщо навіть Докча-ссі не знає… — він знервовано ковтнув.

На щастя, гості залишили місцевий флагшток пустим.

[Жодна група ще не захопила станцію Мьондон]

[Ви впевнені, що бажаєте захопити станцію?]

Я встромив свого прапора у платформу і знову його витяг. У флагштоці з’явилася його точна копія.

[Ви зайняли станцію Мьондон]

[Ви володітимете станцією доки «головна база» чи прапор лишаються під вашим контролем]

[Зайняті станції: Чунмуро (Головна база), Мьондон]

[Ваш червоний прапор отримав бали здобутків]

Полотно мого прапора потемніло.

[Ви збільшили свій вплив завдяки захопленню іншої станції]

[Ви відкрили прихований сценарій!]

[Шлях короля починається!]

[Прихований сценарій — Шлях короля]
Категорія: Прихований
Складність: А
Умови завершення: Захопіть принаймні 10 станцій за встановлений час.
Час: 10 днів
Нагорода: Атрибут «короля».
Штраф: Якщо не зможете захоплювати принаймні одну станцію на день, ви та вся ваша група загинуть.

Нарешті прибув цей страхітливий сценарій. Завдання, яке, почавши, вже не можна скасувати. У короля лише дві долі.

Піднестись на престол або загинути.

[Новий претендент на престол рушив своїм шляхом]

З цього моменту починалася повномасштабна війна за прапори.

***

Я повернувся на Чунмуро, скликав компаньйонів і розповів про прихований сценарій. Хівон зустріла новину з цікавістю; Хьонсон намагався збагнути, що сталося, а Сана, як завжди, виглядала стурбованою.

— Звучить як складний сценарій… Докча-ссі, у нас вийде?

— Все буде добре.

Святі вони чи дурні… Але прихований сценарій радше занепокоїв їх, ніж викликав заздрість.

— Я радий, що ти наш претендент у королі, — промовив Хьонсон.

— Дякую.

— Виходить, тепер ти у нас Ваша високість? — ляснула уїдливим жартом Хівон.

— Не варто.

— Ваша Високосте, виходить, нам тепер конче необхідно якнайшвидше захопити нову станцію? Будь ласка, не кидайте своїх підданих на роздертя сценарію, — додала вона з сарказмом.

— Для початку дізнаємося про наших нападників, — кинув я. — Я негайно відправляюся на Донмьо. Чон Хівон-ссі та Ї Хьонсоне-ссі, складете мені компанію?

Сана підняла руку.

— А я?..

— Ти, Сано-ссі, лишишся тут.

— А, правда?.. Але, з іншого боку, більше…

Я слухав, як Сана похмуро вичавлює з себе слова. Певно, вона думала, що не приносить користі.

З одного боку, їй бракувало сили Хівон, витривалості Хьонсона чи потужного козиря, як у Ґірьона. Але…

— Сано-ссі.

— Тут…

Усі її минулі «навички» втратили значущість у новому світі, але доброта не давала сліпо заздрити іншим. Тому на місці заздрості розвинувся комплекс неповноцінності.

— Сано, не всім дано добре виконувати одну і ту ж роботу.

— Я це чудово усвідомлюю, — з танучою посмішкою відповіла вона. Я намагався не встрягати, щоб не здатися зверхнім. — Пам’ятаєш, що ти сказав мені, коли ми їхали у потязі? Докча живе самітньо, а я…

— А я житиму щасливо. Так, я пам’ятаю. Записав це у нотатках на телефоні.

Що? Чому вона раптом аж просяяла?

Яка б не була причина, гріх скаржитися.

— На тобі важливе завдання, Сано-ссі, — продовжив я. — Я не можу покинути непритомного Ґірьона наодинці. Мені потрібно, щоб хтось слідкував за Пільду і контролював схвильованих членів групи.

В очах Сани читалося хвилювання.

— До того ж хтось має відлякувати звідси хохьонівців. Вони такі, що можуть і напасти, поки нас не буде на станції. Добре, звісно, що Пільду тут, але йому може знадобитися твоя Сковувальна нитка.

— А м-мені точно можна довірити таку роль?.. — пошепки й невпевнено запитала вона.

— Агов, пані та панове… Я збираюся віддати Ю Сані-ссі цю роботу. Що думаєте?

Хьонсон та Хівон перезирнулися й кивнули:

— Добре. Я довіряю Ю Сані.

— Мій Королю… Коли така ваша воля…

Я сердито зиркнув на Хівон. Чи вона думала, що це зараз доречно і смішно?

[Ви скористалися виключним правом представника]

[Представник Чунмуро, Кім Докча, передав розпорядження групою до «Ю Сана»]

[Член групи «Ю Сана» став намісником станції Чунмуро]

[Надалі член групи «Ю Сана» може карати від імені представника]

Сана приголомшено на мене витріщилася і злякано загомоніла:

— М-мене, мене на такий пост…

— Сано-ссі, довіряю тобі нашу станцію.

Я казав це відверто. Не всім дано добре виконувати одну і ту ж роботу. Якщо моя пам’ять мене не підводила, Сана мала впоратися.

Ніхто, окрім неї, тут не міг похизуватися позицією найкращого працівника відділу кадрів.

— Що ж… Я постараюся, — Сана різко вклонилася і повільно підняла на мене обличчя. В куточках її очей блищали сльози.

***

Ми одразу ж рушили у східний тунель.

На шляху до Донмьо пролягали ще три станції. Туди ми прихопили з собою непритомного Ільхуна, який, окрім як для розпізнання облич, ні для чого не годився. Озирнувшись на Чунмуро, я почув голос Сани:

— Будь ласка, усі зберіться навколо!

Як я й очікував, їй краще працювалося в тіні. Люди вже якось організувалися й отримували кожен свої накази. Біля кожного виходу встановили спостережні пункти, до яких відрядили по кілька чоловік. Деякі землевласники спочатку опротестували накази Сани, але…

[Намісник станції Чунмуро, Ю Сана, скористалася карою]

По тунелю прокотився чийсь приглушений стогін.

Там точно все в порядку?.. Що ж, сподіваюся на це.

Хівон кинула оком на мій вираз обличчя і ствердно похвалила:

— Молодець. А то Сана вже почала виглядати пригнічено.

— Я обрав її не для того, щоб втішити. Я на мене, Сана-ссі впорається з цією роботою найкраще.

— А, он як? Тоді пізніше і мене кимось призначиш. Тільки щоб пасувало.

— Може, катом?

— Забудь, — промимрила Хівон і відвернулася від мене. Хороша вийшла відповідь на попередні насмішки. — А що з тим чунібьо на даху робити? Нічого, що ми його ось так кидаємо?

— Ти про Ю Чунхьока?

— Ого, навіть ім’я підходяще.

— З ним все буде добре.

— Схоже, ви добре знайомі. Звідки?

— Ну… — поміркувавши трохи, запитав: — Хівон-ссі, у тебе я молодші брат чи сестра?

— Е? Так. А що?

— Так хто саме?

— Брат.

— Скільки йому?

— На рік від мене молодший.

— І як тобі з ним?

— Діставуче шкодло, яке ніколи мене не слухало. А ще постійно доводилося замість матері водити його в школу… — Хівон раптом затихла посеред тиради й відвела очі кудись в небо.

Я запитав:

— Це було тоді. А зараз як? Переживаєш за нього?

— Ну… Як не крути, ми родина.

— От і в мене схожа ситуація.

— Докча-ссі, у тебе теж є молодший брат?

— Ніт. Я мав на увазі Чунхьока.

— А-а… — глянула на мене Хівон і кивнула. — То що: любиш його чи ненавидиш?

— Ненавиджу, звісно. Купу разів сварився через нього.

Роман на початку публікації читав не лише я. Кількадесят людей з цікавості дочитали до десятого розділу. Ще дванадцять — до п’ятдесятого.

Був серед них один, якому подобався Кім Нам’ун, а я з ним про це сперечався. Цікаво, чи хтось із моїх колишніх опонентів у коментарях вижив? Не виключено, що серед тих, кого я розшукував, виявиться така людина.

— А ви двоє добряче зблизилися, — втрутився Хьонсон. Я раптом усвідомив, що практично впритул наблизився до Хівон.

Та єхидно посміхнулася:

— А ви що, пане солдате, невже заздрите?

— Гм. Не те щоб…

Якщо мені не зраджувала пам’ять, то Хьонсон відразу після хлопчачої школи пішов до армії. Бідолашний, тепер не знав, куди йому дітися.

— Здається, ми вже прибули на станцію історико-культурного заповідника Дондемун.

Вдалині вже виднівся вихід з тунелю.

Ми хутко притулилися спинами до стіни й озирнулися довкола, на випадок, якщо на нас очікували. Однак, переживання не справдилися.

— Дивно. Біля проходу жодного вартового, — прошепотіла Хівон.

Відсутність варти під час Битви за прапор могла означати лиш те, що станцію вже поглинула інша група. Переконавшись, що на станції пусто, ми одразу попрямували до флагштока.

[«Станція Донмьо» вже захопила цю станцію]

[Щоб заволодіти станцією, захопіть прапор Донмьо або її флагшток]

Цього я й очікував.

Раптом Ільхун сіпнувся і його тіло затремтіло, мов при епілептичному нападі. Щось було не так. Я розслабив нитку навколо його рота і той скрикнув:

— Н-ні!..

— Що сталося?

— Дондемун… Станція Дондемун!.. — запнувся Ільхун і почав захлинатися слиною.

Я щось відчув і мимохіть поклав руку йому на плече.

Аж раптом.

[Персонаж «Кан Ільхун» став блукачем]

Його приналежність до Дондемун зникла.

— Що сталося? — наздогнала питанням Хівон.

— Як бачите, станцію Дондемун вже захопили.

— Що?..

Тепер все сходилося. Так. Ті, хто розповсюджував дані про сценарій, з самого початку це планували.

— Подвійна пастка.

Вони спонукали Мьондон та Дондемун напасти на Чунмуро основним складом, знаючи, що ті загинуть у битві, а самі атакували залишки сил на станціях і захопили їх. Ті полохливі, що втекли від нас на Мьондоні, схоже, належали до тих самих зачинателів. 

Але як їхня група знала, що ми переможемо? Вони ніяк не могли знати, що на станції опинюся я. А представником Чунмуро у третій регресії став…

Точно… Відомий нам усім вилупок. Виходить, вони розраховували на нього.

Сумнівів не лишилося. Пророки, які стояли за цим планом, точно…

Голос Хьонсона висмикнув мене із думок:

— Хтось іде.

З тунелю до Дондемун наближалася група людей. Перше, що впало в очі, це їхня непроста зброя.

Кожен тримав при собі щось класу «С» і вище. Так спорядитися у початкових сценаріях було дуже непросто. Ми натрапили на неймовірно сильних противників.

Худорлявий чоловік, що був обвішаний різноманітними предметами та йшов посередині, заговорив першим:

— Е, Кан Ільхун-ссі? Боже, на греця мені цей помийний лантух.

Ільхун затремтів сильніше і знепритомнів з піною в роті. В мене закралася підозра.

[Ви активували виняткову здібність «Список персонажів»]

А потім у вухах прозвучало дещо неймовірне:

[«Список персонажів» не може зчитати дані про цю людину]

[Обрана людина не зареєстрована у «Списку персонажів»]

Ви тільки погляньте.

Той самий чоловік заговорив вже до нас:

— Представлятися будете? Чи…

Уся група одночасно витягла зброю.

Я взяв на себе ініціативу:

— Ми прийшли з Чунмуро.

— Чунмуро?

Повітря заіскрилося.

[На вас застосували атрибут «Дослідження»]

[Виняткова здібність «Четверта стіна» заблокувала атрибут «Дослідження»]

Чоловік спіткнувся, ніби його відштовхнули. Прийшовши до тями він звернув на мене спантеличений погляд:

— Даруйте… Як до вас звертатися?

Я очима подав знак Хівон та Хьонсону, а потім всміхнувся і промовив якнайпрохолодніше, якнайтяжче:

— Я — Ю Чунхьок.