Майбутня війна (4)

— Пробивайтеся до флагштока!

Судячи з того, звідки він біг, це був представник станції Мьондон. Вони працювали заодно з Дондемун.

[Представник «Мьондон» Кім Хюнте використав додатковий ефект «червоного прапора»!]

Він вже встиг змінити колір свого прапора. До того ж на «червоний».

По суті, саме колір прапора відігравав ключову роль у проходженні «Змагання за прапор». Спочатку білий, потім червоний, темно-синій, коричневий, фіолетовий і нарешті чорний. З кожною зміною кольору прапор набував нових дедалі кращих ефектів.

[Посилення від червоного прапора подіяло на групу «Мьондон»!]

[Атака на захист підвищилися на 5%!]

Червоний колір означав, що представник Мьондон вже захопив одну станцію і вбив їхнього прапороносця.

По очах було видно, що до бійок він здібний.

Але він помилився, прийшовши на Чунмуро.

[Персонаж «Ґон Пільду» активував «Збройна Зона Рів. 6»!]

[Персонаж «Ґон Пільду» активував «Приватна власність Рів. 6»!]

Пільду вчасно зреагував:

— Цуцики обісцяні!

На щастя, обійшлося без «Права командування». У такому разі про оборону Чунмуро можна було не хвилюватися.

Вісім мінітурелей одночасно вистрілили по групі Мьондон, яка рвалася до нашого флагштока.

— Щ-що?

— А-а-а-а-а!

По цілях полоснуло чергою із магічних куль, в повітрі розлетілися шматки рваної плоті. Жорстока розправа, гідна Пільду.

— Кх! Усі докупи!

Мьондонівці збилися у захисний стрій, і все одно не могли захиститися від куль Збройної зони шостого рівня. Мене ніби винагороджували за рішення покласти на Пільду проходження минулого сценарію.

Бах! Бах! Бах!

Скільки минуло часу з початку стрільбища? Продірявлені посиленими магічними кулями вороги один за одним падали додолу. Пільду був страшним противником, але потужним союзником.

— Н-нас про таке не попереджали!

— Усі назад!

Але ніякого «назад» у них вже не лишилося.

— Куди це ви зібралися?

[Особлива варіація Незламної віри активована]

[Етерний атрибут конвертовано у «Полум’я»]

Чвак!

Етерний клинок породив вогняну стіну, яка відрізала ворогу шляхи для відходу. Варто їм було забаритися, і Пільду розрядив у них турелі.

— Пробивайтеся до виходу! Швидк-кха!

Одна з куль поцілила у голову Мьондонівського представника, і прапор став нічийним.

Очі Пільду жадібно засяяли.

— Хочеш, щоб я знову по твоїй спині потоптався? — мати рідна, ну і кадр.

Пільду, який вже був кинувся забирати трофей, застиг.

— Трясця…

Я одразу ж підняв ворожого прапора, який скотився на колію. Обличчя і без того зневірених мьондонівців побіліли від жаху.

[Ви здобули прапор групи «Мьондон»]

[Ваш білий прапор поглинув накопичені здобутки червоного прапора]

[Ваш білий прапор покращено до червоного]

Я відчув як по тілу розтікалося ще більше сил.

[Ви на крок ближче до Шляху короля.]

Наступні рівні прапорів після червоного починали давати додаткові здібності не тільки представникам, але й членам їх груп.

Для тих, хто не міг придбати характеристики за монети або здобути предмет класу «S», це був чи не єдиний спосіб підвищити бойову силу. Саме тому групи спочатку атакували усі станції, окрім «цільової».

Інші «претенденти у королі» вже, напевно, щосили воювали між собою за зміну кольору своїх прапорів.

Що сильнішими вони ставали, тим більше отримували від життя у цьому світі.

[Члени групи «Мьондон» чекають на ваше рішення.]

Я підтягнув до себе пораненого мьондонівця:

— Чому ви прийшли саме на Чунмуро?

Нещодавня розмова з Ільхуном наштовхнула мене на думку: те, що Чунмуро пізно відкрилася, не пояснювало, чому їхня група очікувала поблизу, щоб відразу нас атакувати. Не кажучи вже про їхню підозрілу допитливість і дивну реакцію на те, що я став представником. Отже, ця ватага знала про нашу станцію з самого початку.

Я пристав клинок до горла пораненого чоловіка.

— Розказуй. Хто дав вам інформацію про Чунмуро?

Ймовірніше за все, це зробили Пророки. Ті, кого я зустрів у Підземеллі кіно, згадували покупку «інформації», якою не володіли інші.

Я передивлявся «Способи вижити», але так і не знайшов там нічого про групу Пророків. Тоді хто вони?

Гіпотез було дві.

Перша: щось непередбачуване спричинило появу ще одного пророка, окрім Анни Крофт. Друга: у сценаріях брав участь інший «читач».

Я більше схилявся до другої гіпотези. Атрибут «пророка» надзвичайно важко отримати, та ще й говорили про них у множині.

У всякому разі тепер я міг перевірити свої здогадки.

— До речі, — озвався я до Пільду. — За що ти так з ними?

— А з якого дива мені жаліти цих дикунів? — роздратовано урвав він.

На жаль, довідатися щось від мьондонівців не вдалося. Розстріляні до агрегатного стану друшляка, вони харкали кров’ю і спускали дух після першого ж запитання.

Врешті-решт лишився останній свідок. Я опустив погляд на Ільхуна, за котрим увесь час наглядав Хьонсон. Той закочував очі й вовтузився, зв’язаний ниткою Сани.

— Це був спланований напад? — запитала вона.

— Дуже ймовірно. Тільки-но станція відкривається і дві групи одночасно на неї нападають. Вони точно завчасно про це домовилися.

Обличчя Сани спохмурніло.

— Прикидався добродієм, а сам ні слова правдивого…

— Шкодуєш? Про союз можна забути.

— Трішки…

— Не надто довіряти незнайомцям. Надалі буде ще складніше.

— Знаю. І все ж… До останнього хотіла вірити. Я все ще жива лише тому, що повірила в декого, — вона поглянула на мене.

— Агов, ви ще довго теревенити зібралися? — перебила нас Хівон. — Швидше вже випитайте щось у нього.

Як вона і сказала, розмови про життя могли зачекати. Я ослабив нитку, що закривала Ільхунів рот.

— Що ви зібралися зі мною робити? — якомога спокійніше запитав він.

— Залежить від того, як багато ти нам розповіси.

— Зібралися оцінювати мене за критерієм корисності?

Це чувирло огризалося навіть у патовій ситуації. Схоже, я його недооцінив. По-поганому, так по-поганому.

— Коротше, сузір’я й так визнали його «лихим», — втрутилася Хівон. — То, може, кецик його покатуємо?

— Для чого тортури? Просто вб’єш його, якщо не розколеться.

— Що?

Я без зволікань оголив меча. Ільхун вилупився на мене і затремтів.

— Так от, рахую до трьох. Не заговориш, передавай привіт Ісу’. Не воскреснеш, — проголосив я, активував для показовості Енергію білої зірки й встромив меча в землю. — Раз, — лезо, вигризаючи землю, посунуло до Ільхуна. Шматки підлоги полетіли йому в обличчя. — Два, — кінчик палаючого клинка виписував дугу повз його ніс, ошпарюючи жаром щоку. Ще трохи, й Незламна віра постукала б йому в око. — Три…

— Станція Донмьо!

Я всміхнувся. Тортури? Не смішіть.

Ільхун хапнув ще трохи повітря:

— Люди з Донмьо поділилися з нами інформацією про Чунмуро.

А хто мав знаходитися на Донмьо?

— Хто саме?

— Вони назвалися Пророками…

Тим часом з допитуваним відбувалося щось дивне. Він закотив очі й висунув язика, немов при смерті.

Не міг же це бути «Контроль свідчень».

— Сано-ссі, бігом заткни йому рота ниткою!

На щастя, Сана встигла зреагувати до того, як Ільхун договорив. «Контроль свідчень» використовували, щоб запобігти витоку чутливої інформації. Його обробили якісніше, ніж я очікував.

З іншого боку, цей інцидент полегшив мені завдання. «Контроль свідчень» можна було застосувати лише у безпосередній близькості до об’єкта.

Я спустив погляд на Ільхуна:

— А ти у нас щасливець.

Якщо Пророк прийшов сюди разом з однією з груп, я міг його знайти.

***

Перед початком пошуків я піднявся на дах кінотеатру.

— Ще куняє?

Чіхє стривожено сіпнулася, бо, певно, не очікувала мого візиту. Чунхьок все ще лежав на її колінах непритомний.

От сплюха нещасна. Головний герой відлежувався на м’якенькому, поки я, звичайний читач, надривав за нього спину.

— Як там справи внизу?

— Не думай про це й відпочивай.

— З учителем… З ним все буде в порядку?

— Так, він вичухається. Хоча й заробить собі психологічну травму.

— Травму?..

— Він чутливіший за мале дитя. Але нічого. Проспиться, і стане на ноги.

— Говориш так, ніби добре його знаєш.

— Я знаю його найкраще за всіх у світі, — сухо виправив я і дістав аркуш паперу з ручкою. Списав його увесь нотатками й віддав Чіхє. — Передаси Чунхьоку, коли прокинеться. Сама не читай, зрозуміла?

— Зрозуміла…

Чіхє звісно ж погодилася, але я наперед знав, що вона неодмінно все прочитає. Щоправда, нічогісінько з того листка не зрозуміє, бо все, що там написано, відомо лише Чунхьоку.

Цікаво, чи бачили сузір’я замість інформації на папері зацензуровані «■■■»?

[Сузір’я «В’язень золотого обруча» ненавидить ■.]

Відповідь не забарилася.

Я розвернувся і попрямував до виходу, аж ось Чіхє кинула:

— До речі, можна дещо запитати?

— Слухаю.

— Тоді, з учителем. Ти з ним…

Здається, я здогадувався, що намагалася запитати Чіхє. Дідько, отже не тільки Хівон, а й вона щось почула?

По-дурному повівся: так зосередився на сузір’ях, що зовсім не подумав про те, що нас слухали люди. Чунхьок би за таке мене на глузи взяв.

Як я міг виправдатися?

— Ну, як би це виразити... Ви двоє…

— Що «ми двоє»? — я вирішив прикинутися дурником.

Чіхє заговорила серйозніше:

— Я про твої слова, дядьку.

— А що з ними?

— Твоє «А ну підйом, кульбабко!» і «Не піддавайся цим сентиментам!» — вигукнула Чіхє, пародіюючи міг голос. Я дуже зніяковів, коли почув, як хтось інший переказував мої слова. — «Твоя перша спроба, вона… Уся рішучість! Невже ти її забув?»

— Гм?

Її переказ здався мені дивним. Ніби вона чула мої слова лише частинами.

— «Я прийшов сюди заради тебе! Чому ти один? Ми ж разом!»

— Так, досить.

— «Я завжди буду поряд! Не втрачай надію! Подумай про дитину!»

— Я не так це…

— «Чому, по-твоєму, я тут, якщо ти один!..»

Я примружено глянув на Чіхє. Не може бути. Вона точно чула, що я говорив?..

— Я-якось так? Дядьку, виходить, ви з учителем…

Я зіткнув.

— Думай, як хочеш.

— От я й подумала. Ти не хвилюйся. Я неодмінно передам йому твого любовного листа!

Я безсило розвів руками й розвернувся до виходу. А з-за спини все ще чулося белькотіння Чіхє:

— Стривай! А як ви завели дитину?

— Запитаєш у Чунхьока.

Так, друже Чунхьоку, лишаю це на тебе.

Тієї ж миті перед очима зарябіли повідомлення:

[Деякі сузір’я глибоко вражені тим, що приховувало фільтрування]

[Сузір’я «В’язень золотого обруча» поважає ваш смак]

[Сузір’ю «Демоноподібна Суддя Полум’я» подобається ваша товариськість]

[Сузір’я «Таємничий інтриган» вважає ситуацію абсурдною]

[Вам пожертвували 600 монет]

От чорт, знайшлися ж ду́рні.

У будь-якому випадку, все що треба, я Чунхьоку передав, і кинувся крізь кінотеатр вниз. Треба було здобути якнайбільше переваг, поки він не прокинувся.