Майбутня війна (7)

Інтернет. Його не могло бути. Від початку сценаріїв інтернет у Сеулі було відрізано через появу каналів докебі.

Хоча ні, стривайте. Це ж станція Донмьо. Точно, в такому разі мати інтернет можливо.

Сункук стурбовано поглянув на мене:

— Даруйте, пане Ю Чунхьоку?

— Що таке?

— Ми на місці. Представник вже чекає на вас.

Переді мною посеред платформи стояв середнього розміру намет. Представник явно зберігав багато речей.

— Ходімо.

Сункук шанобливо кивнув і повів мене за собою. Всередині нас зустріла напрочуд розкішна кімната, як для такого непримітного намету.

Підлогу встилав червоний килим, ліжко ніби поцупили з п’ятизіркового готелю. Посередині стояв круглий конференц-стіл, далі невеличкий комп’ютерний стіл.

Найбільше привертав увагу хлопчина, який невідривно сидів в інтернеті. На вигляд він мав на кілька років більше за Ґірьона, темні круги під очима та й сидів у кріслі у своїй піжамі.

А он і затиснутий в його руці темно-синій прапор. Цей хлопчик пройшов вже половину Шляху короля.

[Виняткову здібність «Список персонажів» активовано.]

[Про персонажа]

Ім’я: Хан Донхун
Вік: 17 років
Спонсор: Тінь за Завісою
Особистий атрибут: Благородний Немічний Відлюдник (Героїчний)
Виняткові здібності: Широкосмуговий інтернет Рів. 5,  Редагування коментарів Рів. 3, Клавіатурна атака Рів. 3, Скромний їдець Рів. 6, Блокування звуку Рів. 2…
Стигма: Брак присутності Рів. 2
Загальні характеристики: Витривалість Рів. 10, Сила Рів. 10, Спритність Рів. 19, Магія Рів. 26.
Загальна оцінка: Людина на вершині свого атрибута. Його Широкосмуговий інтернет встановлює віртуальну мережу на визначених пристроях в межах каналів докебі.
Він має неймовірну здібність впливати на громадську думку, але слабкий до ментальних атак. Наразі спонсор категорично незадоволений своїм втіленням.
*Знаходиться під потужним гіпнозом.

Я чітко пригадав короля Донмьо. Швидше за все цьому хлопчику скоро судилося стати Відлюдним Королем із Тіней. Але поки що бідолаха наполегливо відповідав на коментарі в інтернеті.

— «А правда, що Сеул тепер відрізаний?»

— «Ох і земля на Каннамі подешевшає~~»

— «Як там мажори, плакають?»

— — «Не тільки Сеул, а й інші столиці. Токіо, Пекін, усіх закрили під таким куполом.»

— — — «А правда, що уряд планує відвоювати Сеул? Ніби як вчора почалася операція?»

— «А тим часом люди під куполом продубили сили.»

— — «Це ж не якесь обкурене фентезі»

— — — «Після появи чудовиськ це точно стало фентезі»

Коментарі на знайомому дисплеї виглядали дивно. Я вчергове відчув, що все відбувалося наяву. Саме так виглядала ситуація, у якій ми опинилися. По той бік купола багато людей все ще не знали правди.

Пальці юного короля забігали по клавіатурі:

— «А ви чули про Пророків? Не знаю, хто вони такі, але кажуть, що їм багато відомо про те, в якій ситуації ми опинилися».

[Персонаж Хан Донхун застосував навичку «Маніпуляція коментарями Рів. 3»]

Одразу після появи вікна навички під коментарем хлопця з’явилися десятки коментарів:

— «Ага, хто в таке повірить?»

— — «Я теж так думав... Але недавно наткнувся на пророцтво і воно збулося».

— — — «Рілі? А де вони збираються? Кинь мені лінка».

Весь інтернет просто гудів подібними обговореннями. Не очікував, що «пророки» використовуватимуть свої здібності таким чином.

— Представник Донхун? — гукнув Сункук, і хлопчик підняв голову. — До вас гість. Привітайте його.

Запалі очі Донхуна ковзнули по мені.

— З, здра, зд, здраствуйт… е.

Хлопець явно був не при тямі.

Той, кого у «Способах вижити» величали сьомим королем Сеула, виглядав не набагато краще вичавленого лимона. По сюжету він теж уникав контактів з іншими, але не до такої міри.

Хан Донхун дошкутильгав до середини кімнати й, гризучи нігті, сів за круглим столом.

Сункук вдоволено усміхнувся і завів:

— Пане Ю Чунхьоку, почнемо переговори з нашим представником.

Я змірив поглядом Донхуна й засміявся:

— Переговори? Які переговори?

— Тобто?

— Ти знущатися з мене вирішив? — його очі були скляні, як у риби. — Ось це ваш представник?

Очевидно, що Донхун займав позицію представника. Формально. Але...

Його формальний титул не відповідав «дійсності».

— Це вже не смішно. Хочеш, щоб я тут з лялькою розмовляв?

Я озирнувся на Сункука і піймав поглядом його тремтячі руки. Він, певно, до кінця сподівався, що Очі мудреця нічого помітять. А потім дістав смартфон щось перевірити й зітхнув.

— Пане Чунхьоку, я не завжди такий. Будь ласка, пробачте мені.

— Це ти справжній володар станції, так?

— Так.

— Скільки людей про це знають?

— Жменька замісників і все.

Він прикрився людиною із сильними здібностями, щоб відвести від себе увагу і взяти станцію під контроль. У «Способах вижити» така стратегія випливала неодноразово, але інша справа бачити це в реальності.

— Якщо ти тут головний, то для чого аж сюди мене вів?

— Не хотів привертати увагу інших. Не знаю, чи ви помітили, але намет оточує бар’єр Блокування звуку.

Я це очікував. Цією навичкою володів сам Донхун.

— Сподіваюся, це щось дуже важливе.

— Так і є. Пане Чунхьоку, ця справа важлива як для вас, так і для нас усіх.

— Вас усіх?

Сункук глибоко вдихнув і представився:

— Я — пророк. А точніше, один з них.

Нарешті зайшла мова про щось дійсно для мене важливе. Я мовчки чекав продовження історії.

— Пане Чунхьоку, ви навіть уявити не можете, які ми зараз щасливі. Ми з колегами довго чекали день вашої великої перемоги.

Я марю? Бо цей чоловік почав верзти казна-що.

— Ми знаємо про ваше особливе вміння. Чудо, яке дозволяє вам після смерті повертатися у минуле. Пане Ю Чунхьоку, у цьому світі лише ви одні володієте такою силою!

Я вже був почав переживати про цензурування для сузір’їв, але вирішив слухати далі.

— Швидше за все ви вже повторили кілька життів. Ви билися проти жахливих ворогів і кидали виклик могутнім сутностям цього світу заради порятунку людей; продиралися цим шляхом на самоті... Ми глибоко поважаємо вашу силу духу та витримку.

От же ж чорт улесливий, гладко стелить. Чунхьок би від такого розридався. Пізніше, як впаде в депресію, випробую на ньому цю промову.

— Але пане Чунхьоку, досвід минулих регресій допоміг вам усвідомити. Навіть благословенні чудесним даром, ви не можете самі подолати катастрофу, яка насувається на нас.

Ще й правдоруб.

— Пане Ю Чунхьоку, цього разу усе буде по-іншому. Адже ми тут. Ми, пророки, одарені благословенням, були послані вам допомогти.

Ого він завернув. Це ж треба?

Сункук зімкнув губи у слабку усмішку:

— Ви, певно, запитуєте себе, чому вони зненацька з’явилися лише зараз, а не в минулих регресіях? Усе це дуже заплутано, але я сподіваюся на вашу довіру. Усе тому, що ми отримали одкровення про цей день ще десять років тому.

— Одкровення?..

— Так, у нашому світі існує так зване «одкровення», яке потайки розповсюджується поміж Пророків. У ньому, як живий міт, існує Ю Чунхьок. Це одна велика книга, у якому записане усе ваше минуле і майбутнє.

Хвилинку. Тільки не кажіть мені, що «воно» і було одкровенням.

— Розумію, ви все ще нам не довіряєте. Ми знали, що ви запросите до себе в команду Ї Хьонсона. І хоч сьогодні з вами їх немає, ви вже завербували Демона омани Кіма Нам’уна та Морського адмірала Ї Чіхє. Але цього недостатньо. Принаймні, згідно з одкровенням...

Я проковтнув хвилювання та запитав:

— Де зараз це одкровення?

— На жаль, його пошкодили й ми не можемо віднайти оригінал. Але не хвилюйтеся. Кожен з нас пам’ятає його частину. Маючи ці фрагменти, ми готові пройти з вами по правильному шляху.

Ой-йой...

— Якщо ви житимете так, як жили до цього... Пане Чунхьоку, ви знову загинете. Але з нами усе буде по-іншому, — Сункук вже почав повторюватися.

Я повільно опустив повіки й промовив:

— Зрозуміло.

Сункук враз принишкнув. Напевно розхвилювався, адже Чунхьок володів Розпізнаванням брехні.

Звісно ж, я такої навички не мав. А най би мав, то все одно не розколов би його історію. А все тому, що Розпізнавання брехні не розпізнало півтони із правди та обману.

Саме тому ця історія так мене збудила.

— Неочікувано...

І це правда. Його розповідь мене навіть шокувала. Сункук представив мені чудовий «сетинґ», дистильований та майстерно стиснутий у коротке оповідання. Людська винахідливість не знала меж.

— Тебе Сункуком кличуть?

— Так, пане Чунхьоку.

Я міг власною рукою писати «Способи вижити». Сюжет, у якому заради порятунку героя від постійних смертей читачі отримують одкровення і переносяться на сторінки роману? Це звучало навіть цікавіше, ніж власне «Способи вижити». Але що далі?

— Не ходи по колу, — що далі? — переходь до суті, — зав’язку я почув, настала моя черга говорити. — Ви отримали переказ майбутнього. А що далі ви з ним робитимете?

— Ми хотіли б об’єднатися з вами в союз, пане Чунхьоку, — відразу відповів він. — П-правда союз лише на папері. По факту ми будемо під вашим початком...

Ох і Ї, ну й жартівник. Тобто, цього він добивався? Прокататися на горбу головного героя?

— Зрозуміло. Союз. Ось чого ви хочете.

— Так.

— Цікава, однак, пропозиція.

— Ви маєте на увазі...

Я постукав пальцями по столу:

— Ви почали не в тому порядку.

— Що?

— Як, по-вашому, я укладу союз з тими, про кого нічого не знаю? Якщо ви хочете стати моїми союзниками, хіба ви не мали почати з цього?

— Х-хто я... Але ж я вже…

Я підвівся з-за столу і пересів на м’яке ліжко, яке стояло у наметі. Затим схрестив ноги й виголосив:

— Падай ниць.

— Що?

— На коліна.

Сункук на мить закляк, перш ніж, ховаючи обличчя, встати зі стільця. Коли його коліна повільно стали на підлогу, я скомандував:

— Назви мені свій атрибут.

Побачивши загіпнотизованого кандидата в королі, я вже мав деякі здогадки. Однак краще було переконатися.

Сункук зміряв мене поглядом, в якому виднілася суміш емоцій. Його нейрони зараз мали працювати на повну потужність. А думки його виглядали б приблизно отак:

«Ю Чунхьок бачить мої атрибути своїми Очима Мудреця».

«Навіщо перепитувати у мене те, що він й так знає?»

Повагавшись мить, він з надривом відповів:

— Мій атрибут... Гіпнотизер.

Так і знав, що це він.

— Зрозуміло, — кивнув я.

Обличчя Сункука трохи посвітліло. Подумав було, що пройшов випробування.

— Це все?

— Тобто?.. — Сункукові очі здригнулися. — Щ-ще один...

Я знову кивнув:

— Кажи.

— Д-дев’ятий...

— Дев’ятий?

Сункук повільно опустив голову, ніби намагався приховати свій сором.

— Дев’ятий, хто зійшов...

Ясно. Отже, це чувирло дев’яте.

Стоп, секунду. А скільки взагалі тоді таких, як він?