Розділ 388. Епізод 74 — Велика Війна Святих Та Демонів (4) 

Я стану офіційним спадкоємцем Потойбіччя. Незважаючи на те, що саме я промовив ці слова, я не дуже міг повірити, що це реальність. 

Проте, здається, не я один ставив під сумнів щирість своєї заяви. Король Тартару і володар ночі Аїд пильно дивився на мене. 

[Ви збрехали в Потойбіччі.] 

Разом із відчуттям холоду, що морозив мої пальці на ногах, «смерть» тепер дивилася прямо на мене. 

[Бачу, щойно ставши нашою дитиною, ти вже вчишся нас обманювати.] 

Аїд дорікнув мені холодним голосом і підвівся зі свого трону, щоб підійти ближче до мене. У цю мить я хотів підвестися з місця, але моє тіло чомусь не бажало рухатися. 

Статус сузір’я міфічного рангу наразі пригнічував усе моє тіло, ось чому. 

На щастя, нічого лихого не сталося. Аїд дійшов туди, де я був, але потім неквапливо пройшов повз мене й вийшов прямо з королівського палацу. 

Я зітхнув із полегшенням і повернув голову, побачивши, що Персефона потирає підборіддя з багатозначною посмішкою на обличчі. 

[Гмм… Це той самий конфлікт між батьком і сином, про який я лише чула..?] 

З огляду на тон голосу, що виходив від стурбованого обличчя, вона точно звучала весело. 

[Вічна боротьба між батьком і сином, з матір’ю посередині…] 

…Це звучало як розповідь, глибоко заплямована шляхами Олімпу. 

Ніби кажучи, що мені не варто хвилюватися, Персефона легенько поплескала мене по плечу. Лише тоді я відчув, як м’язи мого тіла, заморожені статусом Аїда, розслабилися. 

[Не надто хвилюйся, твій батько завжди мав такий характер.] 

— … 

[Однак твоя провина в цій справі є такою ж серйозною, оскільки спершу ти наважився збрехати. Ти від початку ніколи не планував залишитися в Потойбіччі, чи не так?] 

Вона ідеально потрапила в ціль, і мені не було, що сказати. Я ніколи не хотів прийняти роль Аїда й стати королем цього царства. Я хотів сил Потойбіччя, а не успадкування його трону. 

Ймовірно, Аїд вже деякий час тому зрозумів мої мотиви. 

[Мине якийсь час, перш ніж його гнів достатньо охолоне.] 

— Я перепрошую. 

[Немає потреби — це правда, що й Аїд, і я вже знали, що ти все одно не планував залишатися в цьому царстві.] 

Очі Персефони викривилися в пару ніжних півмісяців. 

[Якщо ти не проти, супроводи матір на вечерю.] 

*** 

Обідній стіл Персефони, якого я давно не бачив, залишився майже таким самим; шматки добре проварених і смачних на вигляд стейків, а також салат, викладений у кілька шарів на велику тарілку. Зовні вони нагадували їжу, яку зазвичай можна знайти всюди, але я вже добре знав, що це не звичайна їжа. 

[Хоробрість Імператриці Мечів, яка Підкорила Світ] 

[Мудрість Мага 3-го Кола, який Все Своє Життя Провів у Бібліотеці] 

[Заповіт Майстра Фехтування, який Не Міг Використовувати ані Посилення Меча, ані Прояв Меча] 

Я подумав, чи не побачив я тут щось не те, і ще раз прочитав меню. 

[Поквапся й поїж. Чи тобі не до смаку?] 

— …Ні, не те щоб, але… 

[Тепер, коли ти став сузір'ям, ти маєш споживати належні оповіді, щоб вижити. Ти не зможеш засвоїти достатню кількість поживних речовин через їжу звичайних людей. Я сподіваюся, що, подорослішавши, ти зміг виправити свою прискіпливість до їжі.] 

Через ці слова вона нагадувала мою рідну матір. 

[Твоя мати дуже хвилюється за тебе — чи правильно та вчасно ти їси, чи ні, чи висипаєшся…] 

Моя рука, рухаючись до вилки, зупинилася на її словах.  

— Ви говорили з моєю матір’ю? 

[Хохо. Ми спілкувалися одна з одною кілька разів.] 

Якщо це була Персефона, то вона була цілком здатна це зробити. Поставлена ​​переді мною фуа-гра навіть мала таку назву: 

[Серце Матері, що Відпускає Свою Дитину] 

…Це не могло бути справжнє серце моєї матері, чи не так? 

Я поклав виделку і заговорив: 

— Бачу, що тип їжі змінився з минулого разу. Раніше тут були майстри фехтування й архімаги, якщо я правильно пам’ятаю. 

[Відкрився «Острів Реінкарнації», тож для різноманітності нам варто насолодитися особливими стравами, згода? Я може й маю такий вигляд, але я все ще член Асоціації Гурманів, тому не мені не слід їсти ту саму їжу щодня.] 

Її виделка й ніж ворушилися; у супроводі густої підливи ароматні абзаци витікали з тонко нарізаних оповідей. Витонченими рухами рук Персефона понесла ту їжу до рота. Те, що вона щойно з’їла, було Заповітом Майстра Фехтування, який Не Міг Використовувати ані Посилення Меча, ані Прояв Меча. 

[І деякі оповіді зникнуть, якщо не докладати зусиль, щоб спожити їх.] 

Помираючи, оповіді розпадалися на кінці виделки. 

Оповіді, яких ніхто не шукав, розсипали чарівні речення на кінчику язика Персефони, аж поки вона їх не споживала. 

Я почувався дивно, спостерігаючи це видовище; Персефона озирнулася й усміхнулася.  

[Мені відомо, що ти не задоволений харчовими звичками сузір'їв. Можливо, тобі не подобається те, як ми легко поглинаємо радість, гнів, печаль і задоволення втілень.] 

— … 

[Однак все, що відбувається у всесвіті, приречене залишити оповідь за собою. Ти, я, інші втілення та сузір’я. Зрештою нас поглине щось інше.] 

Життя всіх живих істот стали б оповідями Зоряного Потоку. 

[Якщо нас спіткає така доля, тоді найкраще, що можуть зробити сузір’я, — це діяти, щоб зберегти найрізноманітніший спектр оповідей… Це те, у що вірю я.] 

Залишаючи різноманітні оповіді та зберігаючи різноманітні їхні типи. 

Можливо, те, що сказала Персефона, може бути правдою. По-своєму вона переслідувала те, що, на її думку, було правильним у Зоряному Потоці. Ймовірно, тому вона також була членом «Асоціації Гурманів». 

Проте я був упевнений, що вона запросила мене сюди не для того, щоб поговорити про її філософію щодо оповідей. 

— Чи можу я запитати, про що ви насправді хочете мені розповісти? 

[Насправді Аїд не хоче, щоб ти залишався тут.] 

— …Тобто він не хоче, щоб я був його спадкоємцем? 

[Не зовсім так. Якщо висловити це словами…] — Персефона заговорила, починаючи нарізати делікатес, покладений на тарілку посередині столу. — [Ми з Аїдом… Ми не хочемо, щоб ти зупинився лише на «Королі Потойбіччя».] 

— Це означає… 

[Олімп упав. Потойбіччя теж втратило свою колишню славу. Бути задоволеним позицією Короля Потойбіччя тепер нічим не відрізняється від того, щоб помістити своє ім’я на хвіст зникаючої оповіді.] 

— Потойбіччя — хороша оповідь. 

[І вона також занепадає.] 

Дійсно, сила, яка зараз огортає Потойбіччя, не була такою в минулому. Старовинна і висохла оповідь. Оповідь, про яку дедалі рідше говорили в Зоряному Потоці, поступово втрачала свою силу. 

Нерозбірливі очі Персефони, що дивилися на ласощі, містили глибоку меланхолію. Можливо, вона постійно думала про це, навіть коли обідала й насолоджувалася багатьма різними оповідями. 

Страх, що врешті-решт його та її Потойбіччя буде поховано під забутими алеями плину часу, і воно стане ще одним опудалом на «Острові Реінкарнації». 

[Це незаперечний шлях самого часу, поки ми існуємо в межах Зоряного Потоку.] 

У ту мить, як я почув її слова, мене охопив незбагненно глибокий, сильний сум. Це був такий смуток, якого я ніколи раніше не відчував. 

І Персефона, і Аїд зникнуть. Зі спогадів людей, з моїх власних спогадів — і оповідь, яку вони склали, зникне назавжди. 

Мені не подобалися сузір'я. Мені не подобалися їхні дії, і мені не подобалося те, як вони піддивлялися за світом. Але чому… 

…Хіба я не хотів, щоб Персефона та Аїд зникли? 

Можливо, я не хотів визнавати цю правду, тому що несвідомо говорив уривчастим голосом. 

— Чому ви такі добрі до мене? — я прикусив губи, перш ніж знову їх відкрити. — Я лише прийшов сюди, щоб використати вас. 

Якби я не зміг отримати силу Потойбіччя, то Компанія Кім Докчі опинилася б у серйозній небезпеці на «Острові Реінкарнації». Навіть тоді я вийшов і сказав ці слова. Можливо, я хотів щось підтвердити як людина з іменем Кім Докча, а не як Компанія Кім Докчі. 

[«Четверта Стіна» злегка тремтить!] 

[«Плід Добра та Зла» посилює ваше почуття провини.] 

…Навіть якщо це підтвердження виявилося марною тратою часу. 

Персефона деякий час мовчки дивилася на мене, злегка витерла губи серветкою і простягла до мене руку. Її очі були лагідні й привітні, без жодної ворожості. Схвильований, я спробував підвестися, але її статус уже дістався до мого плеча. 

[Дуже давно ми отримали певне одкровення від трьох сестер долі.] 

— ...Одкровення? 

[Воно казало: «З’явиться спадкоємець найтемнішої ночі, який покладе край найдавнішому міфу».] 

Раптом я згадав історію, яку мені раніше розповів Діоніс. 

—Я і деякі сузір'я віримо, що ти можеш досягти ■■. 

Тож «деякими сузір’ями» мали бути Персефона та Аїд. 

Тим часом вона продовжувала: 

[Спочатку я була розлючена, коли почула слова того оракула.] 

…Розлючена? 

[Тому, що я володію оповіддю, яка не може мати дітей.] 

Я й гадки не мав, що Персефона має таку передісторію. Чи могло це бути причиною, по якій вона не мала дітей дотепер? 

Персефона злегка відкинула моє волосся назад. 

[Спочатку я чекала, думаючи, чи це можливо. Можливо, я була би благословенна дивом. Можливо, нас благословили б гарною дитиною, яка пам’ятала б наші оповіді. Навіть якби тут існувала лише темрява, пекельний пейзажі в’язниці, ми були впевнені, що виховаємо нашу дитину краще, ніж будь-який із 12 богів Олімпу, якщо матимемо шанс. Навчити нашу дитину способам розуміння темряви інших істот, розповісти їй про пекло, якому інші ніколи не могли б поспівчувати, і показати їй безжалісну в’язницю, яка карає зло, яке топче праведність всесвіту.] 

— … 

[Багато сотень років я жила у цій омані.] 

Кінчики її пальців ледь-ледь тремтіли. 

Я не міг наважитися зрозуміти значення цього тремтіння. Я не міг навіть почати розгадувати біль і ненависть до Олімпу, що містилися в кожному її слові. 

Персефона тихенько зітхнула й продовжила:  

[Ми з Аїдом дуже довго пробиралися повз багато речей. Ми знали, що не можемо мати дітей, але ніколи не були нещасними. Навіть якби Потойбіччя закінчилося в нашому поколінні, і ніхто не згадав би оповіді, які ми пережили, ми відрізняємося від 12 богів, ми відрізняємося від тих батьків, які насильно передавали оповіді своїм дітям. Що ми повні, залишаючись лише собою.] 

— … 

[Але одного разу з’явився ти.] 

Очі Персефони тепер дивилися на мене. 

[Насправді він був першим, хто тебе знайшов.] 

Вона продовжувала голосом когось уві сні. 

[Він сказав, що почав стежити за твоєю оповіддю з того моменту, як тобі вдалося вижити в метро. Спочатку я насилу повірила, що існує така дитина, як ти. Тому що я була впевнена, що такі оповіді закінчилися на цьому світі. Я досі пам’ятаю його схвильований голос, коли він говорив про тебе.] 

— … 

[Ми дивилися маленьку оповідь, яка виросла на самоті, борючись проти самого світу. Ми спостерігали, як ти кинув виклик могутнім сузір’ям, зіткнувся із зовнішнім богом і, поки протистояв сценаріям доккебі… зумів зібрати п’ять оповідей, щоб відродитися як маленьке сузір’я серед зірок.] 

Я згадав моменти народження Компанії Кім Докчі, яке сталося так давно. Тоді Персефона була одним із п’яти сузір’їв, які підтримували мене. 

[Тоді ми вперше почали думати про це — що ми хочемо стати твоїми батьками.] 

Я ледве спромігся проковтнути назад щось таке, що намагалося піднятися вверх. Я відчув, що майже міг зрозуміти правду прихильності, яку Персефона виявляла до мене весь цей час… Лише трохи. 

[Ні Аїд, ні я не хочемо, щоб ти став Королем Потойбіччя. Ми також не хочемо, щоб ти був прив’язаний до нас, і не бажаємо, щоб життя, яке ми прожили, наша оповідь, стало правилами, яких ти повинен дотримуватися. Ні, все, що тобі потрібно зробити, це просуватися вперед до кінця всіх сценаріїв, як ти це робив весь цей час.] 

— Але я… Я спадкоємець Пото… 

[Ти наш син. Це все, що має значення.] 

У мене не було нічого, щоб відплатити за цю доброту. Я міг дати їм лише обіцянку майбутнього, яке ще не було написане, таке, яке не мало жодних гарантій. 

— Коли я досягну ■■ усіх сценаріїв, я… я обов’язково буду із вашими оповідями також. 

Персефона ледь помітно посміхнулася. 

[Йди на терасу. Твій батько чекає на тебе.] 

*** 

У мене не було хороших спогадів про батька. 

Мій батько, п'яний як чіп, б'є мене; невдоволення світом, що виплескалося прокльонами, і спрямована на мене незрозуміла ворожість. 

У мене були лише спогади про життя, де я просто мав терпіти й жити далі. 

— Перепрошую… 

Аїд, володіючи тінню благородної ночі, чекав на дальньому кінці тераси. Він дивився на Потойбіччя, що простягалося з іншого боку палацу. 

Я не знав, що сказати, і міг тільки без кінця дивитися на широкий простір; я бачив притоки, де всередині текла річка пекла, а за ними — блукаючі душі, які дивилися в нашому напрямку. 

[Ти це бачиш?] 

Там була смерть незліченної кількості людей; смуток також був там, а ще — радощі та біль життя. Всі ті заповітні бажання, які не здійснилися, пливли поверхнею річки. 

[Це — Потойбіччя.] 

Поки сузір’я виконували свої бажання в сценаріях, душі, принесені в жертву цим бажанням, були занесені в це місце. Світ відкинутих, поранених, зламаних сценаріями — таким було Потойбіччя. 

Я перевів погляд на Аїда. 

Він розумів цю темряву та став Королем Потойбіччя. 

…Ніколи не відвертаючись від хвилі смутку, що напливає зі світу живих, рятуючи кожну з цих душ. Слухаючи чужі оповіді тисячі років, ні, навіть десятки тисяч років. 

У цю мить я чомусь подумав, що можу сказати слова, які стримував дуже довго. 

— …Батьку. 

Аїд не відповів. Можливо, йому це слово було так само незнайоме, як і мені. 

І все-таки він відповів. 

[Веди армію.] 

Я знову подивився на нього, тепер уже зовсім приголомшений. 

І наступної миті я почув бурливий, схожий на темряву звук. 

Душі в околицях фортечних стін мчали до палацу. Деякі з них мали рішучі вирази обличчя, а інші — героїчно-похмурі. А перед ними всіма стояли три судді. 

Це була величезна армія, яка набігла хвилею припливу. Мені було важко приховати трепет мого серцебиття від потужної аури великої армії, ніким раніше не баченої. 

[На славу Потойбіччя!] — вигукнув перший суддя. 

[На славу Принца Потойбіччя!] 

Другий суддя впав ниць і подивився на мене. 

І коли третій суддя потужно підняв свій спис до небес, кожна душа тут почала кричати в один голос: 

[За вічність всіх сценаріїв і їх епілогу!] 

Коли рев продовжувався, Король Потойбіччя звернувся до мене. 

[А тепер іди.] 

Аїд навіть не подивився на мене, коли сказав це. 

Хоча він цього не зробив, він все одно дивився на мене. 

Він завжди дивився на мене. 

[Потойбіччя відтепер твій союзник.]