Розділ 376. Епізод 72 — Три Способи (1) 

Я отримав книжку та стояв ошелешений, та все ж примудрився зрештою запитати дворецького: 

— Коли, кажете, Її Величність дала вам цю книгу? 

— Перший рукопис вона дала мені 40 років тому. І наступні десять вона послідовно давала все більше. Все, що я зробив, це зшив їх в єдину книгу, Ваша Високосте. 

— Ви читали вміст? 

— Клянуся своїм життям, я не прочитав жодного рядка, Ваша Високосте. Дозвольте знову наголосити, що я всього лише впорядкував та скріпив їх, сер. 

Я швидко розкрив книжку, і мене зустрів чіткий та добре упорядкований зміст. 

«...» 

Епізод 13. Контратака Принців 

Епізод 14. Я й Один Принц 

Епізод 15. Три Способи 

... 

Я шалено пробігався сторінками. Попри те, що зібрана книга сама по собі була доволі товстою, у мене не виникало труднощів у читанні завдяки спеціальному ефектові мого атрибута. 

Однак хтось досі був незадоволений швидкістю мого читання. 

— Ти читаєш зашвидко. 

— Це ти повільний, «хьоне». 

— Що там пише? 

Я не одразу відповів. 

З тим, як я перегортав сторінки, мене омивала легка млявість. Кожна сторінка була важкою від втоми минулого часу та почуття відчаю, терміновості. Я не міг бути певним, чи таким був задум Хан Суйон, чи ні. 

Але я був переконаний, що вона передбачила моє читання її книги в майбутньому. 

Я зупинив читання на тій сторінці, де був, та прогорнув одразу до останньої частини книги. Туди, де була «Післямова Автора». 

「Серйозно. Завжди є ті, хто одразу прогортають до авторської післямови при першому читанні книги.」 

Слова зустріли мене так, наче чекали мого прибуття. Тим не менш, навіть знаючи, що це не так, я майже несвідомо реготнув. 

「Коли ти читатимеш цю книжку, я...」 

Я приготував своє серце та прочитав наступний рядок. 

「...певно житиму досить хороше життя. Хахаха, налякався?」 

Ця дурепа... 

「У будь-якому разі. Якщо моє передбачення правильне, то людина, що читає ці слова — це Кім Докча. Принц Кім Докча, не менше. Не мати змоги споглядати подібне видовище це страшенна прикрість.」 

Фірмовий сухий сарказм Хан Суйон можна було так чітко відчути крізь кожне слово, нею написане. 

「Хочеш знати, звідки мені відомо? Ну... Насправді навіть я не можу бути певна. Є обмеження того, скільки я можу передбачити подій, знаєш. Просто я глянула на потенційні обставини того, як ти можеш сюди прибути, разом із численними клішованими умовами, які йшли попід руку з ними, та передбачила той, в якого було найбільше шансів, от і все. А, звичайно, я все ж можу помилятися.」 

Ці слова були написані жартівлива. Однак вміст, що вони передавали, явно не був жартом. 

「Чесно кажучи, я хотіла б помилятися. Я — і чекати когось десятиліття за десятиліттям... Думаєш, таке взагалі можливо? Ти божевільний дурень.」 

Здається, Післямова Автора Хан Суйон не була написана за один захід. Найбільш ймовірно, що вона почала збирати записи відразу ж, як зайняла чиєсь тіло в цьому світі. І тоді перенесла їх на ці сторінки, щойно мала змогу їх виписати. 

Її письмо продовжилося. 

「Я впевнена, що ти вже здогадався, але що ж, я народилася в тілі тієї жінки. Знаєш, спершу я справді подумала, що реінкарнувалася... Я майже збожеволіла від нудьги та розлюченості протягом першого року. Якби я не активувала подумки Аватара та упорядкувала свої спогади, то точно здуріла б. Все стало трохи краще, коли мені виповнилося чотири, і я почала писати. Що за лажа бути майстринею слова та мати потребу писати речі навіть у подібні миті. Можливо, я хочу, щоби письмо мене врятувало.」 

Я не знав, сміятися чи заплакати. Все, що я міг, це тихо перегорнути сторінку. 

「Спершу я думала ти покажешся найпізніше за три роки. Ну, раніше ти ж з’явився через три роки. Але потім, після трьох років було чотири й п’ять... (Не думай, що час минув просто так легко тому, що я так пишу, гаразд?) Мої думки змінилися. І з певної точки я це прийняла.」 

Перегортати далі було дедалі важче. 

「Ясно. Кім Докча ще не скоро з’явиться.」 

Почерк Хан Суйон наче зовсім трохи тремтів. 

「Той клятий засранець сказав мені його чекати, і все ж він досі не тут.」 

Що я взагалі міг їй сказати? 

「Але, гадаю, це не могла бути провина Кім Докчі.」 

Що за чортівня. Наче все те, що я хотів сказати, вже було передано Хан Суйон, якраз коли вона почала писати це. 

「Вибач, думаю, ти не хочеш читати подібне також. Але річ у тім, що в цьому місці важко скаржитися, розумієш?」 

Її слова продовжилися. 

「Я й гадки не мала, поки писала романи, але тепер, після життя в цьому місці, є просто надто багато тяжких деталей, про які я раніше й не замислювалась. Наприклад, наскільки жахливий тут душ, і що тут є комахи розміром з кулак, які повзають у моїй спальні, і що їжа... Краще навіть не згадувати це.」 

На шостий рік... 

「Ти знав, що моя мова стає дивною останнім часом? Я починаю звучати, як якась леді вищого класу з середньовіччя чи щось таке.」 

І на сьомий рік... 

「Любий Кім Докча-нім, ну коли вже ти з’явишся?」 

Восьмий рік... 

「Фу...」 

Нарешті, дев’ятий рік. 

「Це наче жахливий жарт, що людське життя минає так швидко.」 

Звідти записи іноді переривалися. Послідовність часу була не стабільною, і я знайшов частини, які були додані пізніше то тут, то там. 

「Чорт забирай.」 

「Кім Докча, сучий ти сину.」 

「Що ви, в біса, хочете від мене, смердючі покидьки доккебі?」 

... 

... 

「Роки, що я прожила в цьому місці, вже майже дорівнюють тим, які я провела на Землі.」 

「...Тож, ну, коли ми побачимося наступного разу, тобі краще називати мене «нуна», затямив?」 

Почерк Хан Суйон потроху змінювався, з чітким відчуттям того, що він переставав бути її, а належати комусь іншому. 

「Чесно, я пишу це, тому що можу приблизно здогадатися, що зі мною буде в майбутньому. І також, певною мірою, майбутнє цього світу.」 

Десятиліття є коротким проміжком часу для сузір’їв, однак для людини все не так. 

Хан Суйон довелося витримати ще одне життя в цьому місці. 

「Я думаю, що цього сценарію, певно, немає в «Шляхах Виживання». Тому що ми так сильно змінили оригінальний сюжет, так?」 

«Ми». 

Ти пережила стільки часу на самоті, але досі звертаєшся до мене так... 

「Якщо я не буду тут нічого робити, то бовдури ти та Ю Джунхьок, напевно, вчините дурні речі й зіпсуєте сценарій натомість... Тож.」 

У ту мить я відчув, наче Хан Суйон стояла прямо переді мною. Я помилково подумав, що вона була тут та говорила зі мною своїм звичним упевненим та проникливим голосом. 

「О, мій єдиний читачу. Це оповідь про певну жінку, яка змогла вижити в безладному сценарії.」 

На моїй шиї почали проступати сироти. 

Це була записана історія життя Хан Суйон; слова містили її лють, її зневагу, та її тугу. 

「Я не знаю, чи ти підходиш для цих «трьох способів» чи ні, але принаймні я переконана в одному.」 

Наступні слова були моторошно схожими до певного тексту, з яким я був добре знайомий. 

「Ти, хто читає цю оповідь, точно виберешся звідси живим.」 

Післямова Хан Суйон закінчилася тут. Я довго не міг відірвати погляду від крапки в кінці речення. 

— Рікардо. 

Я глянув в сторону, щоби побачити, як на мене витріщався Ю Джунхьок. 

— Ця жінка має силу передбачати майбутнє? 

— ...Можливо. 

Спочатку Передбачливий Плагіат був силою Хан Суйон з 1863-го кола. Хан Суйон в цьому колі, відповідальна за написання цієї книги, тепер також отримала цю силу. 

І ця книга була її результатом. 

Абсолютно новий вказівник для мене, того, хто прочитав «Шляхи Виживання». 

[Світогляд уважно спостерігає за вашою розмовою.] 

[Жанр застосованого сценарію трохи нахилився в сторону «Поєднаного Фентезі».] 

Я повернувся до першої сторінки книги. Тепер час вивчити потрібну інформацію детально. З якихось причин рядок тексту, який я просканував раніше, привернув мій погляд. 

「PS: Цей роман є оригінальним другорядним твором, пов’язаним зі «Шляхами Виживання» та не створений для монетизації.」 

Я зовсім трохи посміхнувся. 

「Епізод 1. Народження Реінкарнатора SSS-рангу」 

Я читав та перечитував слова, які Хан Суйон написала з такою турботою. 

Наче пияка, що йшов прямо в інший світ, я ненаситно поглинав її слова. Тому що це була єдина люб’язність, якою я міг відплатити автору за таку оповідь, як читач. 

І це було весело, чорт забирай. На деяких абзацах навіть більше, ніж «Шляхи Виживання». 

Скільки лише часу так минуло? Нарешті я підвів голову. 

*** 

Хан Суйон сказала наступне — було три шляхи виконати цей сценарій. 

「Є три способи виконання представляють різні жанри кожен.」 

Цими трьома були Фентезі, Романтика та Поєднане Фентезі. 

「Перебіг «революції династії» переважно підпадає під жанр «Фентезі». Якщо ти обереш цей рут...」 

Всі доступні рути мали переваги та недоліки; якщо ти отримаєш щось, то, в свою чергу, щось також доведеться втратити. 

Але були точні речі, які будуть втрачені незалежно від обраного руту. Наприклад, першим, що буде втрачене, буде... 

— П-прошу, помилуйте! Ваша Високосте!! Помилуйте мене! 

...Людські права Лі Хьонсона. 

— Перекотись наліво. 

— Еух-еухк, кеух-еук! 

— Вправо. 

— В-ваша Високосте..! 

— Не пам’ятаю, щоби дозволяв говорити. 

Наче інструктор військової муштри Ю Джунхьок якраз «карав» Лі Хьонсона. А я просто спостерігав збоку. 

— А-але чому ви змушуєте мене це робити?! Четвертий Принце! Ваша Високосте! Прошу, скажіть щось своєму братові! 

— Можливо, тепер ти щось пригадуєш? 

— Ех, ех-ех... Моя, моя спина... Я старий солдат, тож чому... 

Для того, щоби пройти шляхом, який побачив Передбачливий Плагіат Хан Суйон, нам потрібно змусити Лі Хьонсона повернути свої спогади. І краще, щоби деякі з них пригадало тіло, а не розум. 

「Це може бути жорстоко до Лі Хьонсона, але...」 

На жаль, ми не мали зараз іншого варіанту. 

Навіть книжка Хан Суйон не змогла записати життя Білстона, прожитого з точки зору Лі Хьонсона. І оскільки ми не знали, яке життя в нього було до того, як цей світ його проковтнув, було небагато способів, до яких ми могли звернутися, щоби привести його до тями. 

Тож, скільки часу так минуло? 

— Щось здається дивним. 

Лі Хьонсон, з головою на підлозі, раптом почав белькотіти маячню. 

— Я почуваюсь більш комфортно зараз. 

[Персонаж «Білстон» сильно розгублений.] 

[Его персонажа «Лі Хьонсон» ворушиться навколо.] 

Ми з Ю Джунхьоком одночасно перезирнулися. 

Тепер, по-хорошому, пробудити его Лі Хьонсона з такою невеликою стимуляцією було важкою задачею. Але оповідь тепер трохи відрізнялася. Тому що тут був я та Ю Джунхьок. 

[Існування, що поділяють з вами оповідь, поблизу.] 

[Зв’язок між оповіддю посилюється!] 

Тепер в цьому місці зібралися три члени Компанії Кім Докчі. 

До цієї ситуації підходила певне старе прислів’я.[1] Воно означало, що коли збираються троє, вони можуть створити фальшиву оповідь тигра. 

Ми може й не могли створити небилицю про тигра, але можливо щось інше натомість. 

[Оповіді, якими володіє ваша туманність, починають протистояти «світогляду».] 

...Наприклад, призвати назад спогади, яких в цьому світогляді не існувало. 

[Его персонажа «Лі Хьонсон» повільно розплющує очі.] 

Тіло Лі Хьонсона тепер випромінювало слабкі промені світла. 

[Гігантська оповідь «Архіпелаг Кайзенікс» витріщається на вашу групу!] 

Хан Суйон сказала, що цей сценарій розгортається у світі, підконтрольному цій гігантській оповіді. Тож якщо хтось міг втекти з-під її контролю, тоді він міг би відновити забуте его. 

— Еух, еух-ух, ух... 

Лі Хьонсон вимучено прокліпався, його губи белькотіли, наче у немовляти, що намагалося щось промовити. 

— ...Д-докча-ссі? 

[Світогляд накладає штраф на слова, не узгоджені з ймовірністю!] 

Цу-чучучучут! 

— Уваааахк?!?! 

Лі Хьонсон болісно звивався, коли його били током іскри. Я повернув голову та побачив готового до бою Ю Джунхьока, що підіймався зі свого місця. 

Важливі приготування тепер завершилися. 

Ю Джунхьок стиснув Чорний Небесний Демонічний Меч та надіслав мені питання. 

—Який рут ми обираємо? 

—Той, яким йшли весь цей час. 

Автором цього сценарію була Хан Суйон. На жаль, не було гарантії, що все завершиться успіхом, навіть попри відмінну роботу авторки. 

—Час починати наступ, Ю Джунхьоку. 

Тому що тими, хто виконував оповідь, були «персонажі», а не автор, от чому. 

[Нова гігантська оповідь починає проростати у вашій туманності.] 

___ 

[1] Sam-in-seong-ho (三人成虎)