Всезнаюча риба-місяць

Згодом ми наблизилися до входу у «приховане підземелля» на першому підземному поверсі. Я ступав позаду Чіхє, Ґірьона та Хівон, вдивляючись у свій смартфон.

«Потерпаючи від тріскучого головного болю, Ю Чунхьок прийшов до тями.

— Відмовся від цього життя.

Так і добігло свого кінця його восьме життя».

Не може бути. Цього ще не сталося.

От дідько, чому цей обдарований поперся туди у своїй третій регресії? Поводився б обережно, як у своєму другому житті, дотягнув би до середньо-пізніх сценаріїв.

Я відірвав очі від екрану і спіймав на собі допитливий погляд Хівон.

— Докча-ссі, що видивляєшся?

— А, та календар… Навколо таке коїться, що я вже починаю в датах плутатися.

Цікавіше вже в календар дивитися, — подумав я. Іноді я й сам дивувався, як мені вистачило терпіння закінчити цей роман…

Хівон обвела мене підозрілим оком і повернулася до Чіхє:

— Цей-то… ти казала, тебе Чіхє звуть? Теж з мечем вправляєшся?

— Так. Люблю мечі.

— Ато. Мечі найкращі. І у ділі — що треба.

— Унні теж це розуміє?...

Хівон усміхнулася, глянувши на меч Чіхє. Розкішний клинок елегантно звисав з її поясу. Мабуть, Чунхьок подарував.

— Красивий у тебе інструмент.

— А, це вчитель мені подарував. Унні?..

— А мій… Й-як на мене, теж нівроку.

Хівон опустила очі на свій кістяний меч і ще раз зиркнула на зброю супутниці.

Хоч я формально нікого не скривдив, але все одно почувався винним. У мене не зосталося вибору, як перевести увагу на Чіхє.

— Агов, ти чому з Хівон балакаєш, а мене в притул не бачиш?

— А… ну, у мене слабкість до старших жінок, — промуркотіла Чіхє, на що Хівон обхопила рукою її шию і притягнула до себе, немов шкодливе дитя. Схоже, двоє «вбивць демонів» вже почали ладнати.

Тим часом Чіхє ледве звільнилась від захвату і запитала:

— До речі, для чого тобі рятувати вчителя?

— Ми напарники.

— Не заливай.

— Він корисний.

— Говориш прямо як вчитель…

[Сузір’я «Таємничий інтриган» цікавиться, що ви замислили]

Очевидно, що крім Чіхє моїми мотивами цікавилися й сузір’я. Адже мова про того, хто вбив би мене за першої нагоди. То навіщо бігти йому на порятунок?

[Сузір’ю «Демоноподібна Суддя Полум’я» подобається ваша жага повернути грішного друга на путь праведну]
[Вам пожертвували 100 монет]

Демоноподібна Суддя Полум’я не так мене зрозуміла… На противагу її надуманим сподіванням я мав вкрай особисті причини рятувати Чунхьока. Потрібно було завадити йому регресувати.

Регресія після смерті — звучить непогано. Ця стигма спрацьовує щоразу, коли людина помирає. Головному герою належить мати таку нечесну здібність.

На жаль, вона наштовхувала оточуючих персонажів на складні запитання.

«До речі, а що стається зі старим світом, коли ти вирішуєш почати наново?»

Якийсь із другорядних персонажів — забув його ім’я — якось запитав про це у Чунхьока, коли той вже повторив своє життя двозначну кількість разів. Відповів він, дослівно:

«Я теж цього не знаю. Я завжди обираю світ, у якому виживе більше людей».

Може й так, але на ділі Чунхьок не мав уявлення про покинутий ним світ. «Способи вижити» не наводили чіткої теорії щодо цього. Наукової, магічної, абощо.

Саме тому я так непокоївся. Що ставало зі світом без регресора?

Він перезапускався разом із ним чи продовжував існувати, як один із паралельних всесвітів? Добре, якщо справджувалося останнє, інакше…

— Хьоне?

— А, ти щось казав?

Ґірьон стурбовано поглянув на мене, тримаючись за край моєї одежини.

— Схоже, ми прийшли.

[Ви наближаєтеся до зовнішнього регіону. Намагайтеся не залишати зону сценарію]

З’явилося от таке сповіщення. Правда, сенсу у ньому не було: приховане підземелля Чунмуро відносилося до «внутрішнього» регіону.

За рогом перед нами постав Вихід №1. Зловісний прохід у підземелля вітав нас:

[Ви знайшли приховане підземелля!]

[Це підземелля вже знайшли до вас. Ви не можете отримати нагороду за перше відкриття]

[Новий прихований сценарій!]

[Прихований сценарій – Підземелля Кіно]
Категорія: Прихований
Складність: А-
Умови завершення: Перемогти хазяїна Підземелля Кіно
Часові обмеження: Немає
Нагорода: 4000 монет
Штраф: —

Здивована Чіхє завагалася і відступила.

— Тобто «Підземелля Кіно»?

Ґірьон теж перелякався. Звичайна справа, якщо вперше натрапляєш на прихований сценарій. Хівон не відставала:

— Підземелля-кінотеатр… Звучить навіть романтично.

Романтично. Хіба тому, що вона ще не знала яким жахливим може бути це підземелля. Всередині нас зустрів звичний вестибюль мультиплекса.

[Ви увійшли у Підземелля Кіно]

Не втрачаючи обачності, ми ступили вглиб безлюдного простору. Підземелля налічувало дев’ять поверхів: з першого підземного до восьмого.

— Хьоне, вивіски розірвані. Хто це зробив?

— Не впевнений, — відповів я, хоч і знав правду.

Основу цього підземелля складали якраз ось ці так звані «вивіски». Схоже, Чунхьок зачистив кожну з них, перш ніж піднятися вище, — цілився загребти собі усі нагороди.

Окрім розірваних вивісок, нічого дивного на нижньому поверсі ми не знайшли: ні предметів, ні чудовиськ. За винятком хіба що розтрощеного ліфта з перекошеними дверима.

— А це точно підземелля? — мовила Чіхє. — Чому тут ніц нема?

— Щось та й з’явиться.

— Нахрюк?

— Типу того…

— Звідки? Дядьку, ти якийсь підозрілий. Ти точно не переродився?

Переплутала мене зі своїм вчителем. Хоча той переродився вже вдруге.

Хівон втрутилася:

— Справа у спонсорі, який допомагає Докчі-ссі.

— Правда?..

Я проігнорував дівочі розмови і ступив на сходи, що вели на перший надземний поверх, аж ось мене спинив Ґірьон. Тарган на його плечі здригався, як скажений. Я затулив рукою рот Чіхє, котра вже витягла меча.

— Чш-ш, ми не самі.

Одночасно з моїм попередженням по коридору прокотився приглушений шум. Спочатку з верхнього поверху, а потім… З вестибюлю? Спочатку мені здалося, що це Чунхьок, але голос йому не належав.

— Ви впевнені?.. Тут буде купа всього?..

— Та. Відвалив за цю інфу кіло монет.

— Пророкам?

— Та. Гидотні такі, але своє діло знають.

Хтось між собою розмовляв. Ми піднялися по ескалатору і наблизилися до них. Там, у вестибюлі першого надземного поверху зібралося четверо людей.

Чіхє прошепотіла:

— А це хто? Вперше бачу їх на Чунмуро.

— Напевно, прийшли сюди з поверхні.

— Поверхні? Хіба там не отруйний туман? Та й взагалі, сценарій…

— Станції проходять власні сценарії. Кожен має різну тривалість, тому деякі станції завершують їх швидше за решту. А щоб вилікувати легке отруєння, достатньо з’їсти м’ясо підземних видів.

Цю частину було легко пояснити, на відміну від іншої.

Пророки?

За все своє життя Чунхьок ніколи не зустрічав таких людей. Наразі ми з ним мали бути єдиними, кому відомо про це приховане підземелля.

Що спричинило ці відхилення від оригіналу? Очевидно, мені потрібно було дізнатися.

— Ну то пішли всередину.

Над групою чоловіків засяяв блакитний прожектор, і ті розтанули у його світлі.

— Куди вони зникли?.. — запитала Хівон.

Замість відповіді я пробігся поглядом по вивісках. Перша розірвана, друга теж… і так з усіма до краю стіни, окрім останньої.

«Стівен Спілберг, Семюел Л. Джексон,..» — почав читати я напис на єдиній цілій вивісці.

Чунхьок, скотина… отже, цю він не чіпав? Очікувано для третьої регресії.

Раптом знову загорілося світло, але цього разу промінь прожектора захопив нас. Сполохані Чіхє та Ґірьон спробували відстрибнути, але ухилитися від світла було неможливо.

— Хівон-ссі, тобі подобаються фільми? — запитав я.

— Звісно. А є ті, кому не подобаються?

— Дивись не зненавидь їх після цього.

— Про що ти…

[Ви потрапили під світло прожектора]

[Кінопоказ починається]

Пейзаж навколо почав змінюватися. Четверта стіна цього разу не зреагувала, тому що це була не ілюзія. Старий лінолеум під ногами перетворився на траву та кущі, прийомна стійка та буфет — на густий тропічний ліс, а стеля над головою розтягнулася у безкрає чисте небо.

— Де ми в біса опинились? — промовила Чіхє слабким голосом, а тоді з криком розрубала кущі та дерева навколо, та все ж нічого не змінилося.

Ґірьон тим часом вже спокійно шукав собі комах.

Я торкнувся найближчого дерева. Воно було твердим та вогким. Ми справді опинилися посеред тропічного лісу у мезозої. Реалізм «Привітної в’язниці» не йшов ні в яке порівняння з творінням хазяїна кінотеатру на восьмому поверсі підземелля.

— Натуральне кіно.

— Вже не знаю, плакати мені чи сміятися…

Ми буквально жили на сторінках роману. Хто сказав, що схоже не могло статися з фільмом?

Хівон швидко призвичаїлася і перейшла до справи:

— Докча-ссі, що це за фільм?

— Скоро дізнаєшся.

— Облом відразу сказати? Агов, хвилинку, що цей малий витворяє?..

Тієї ж миті один з чагарників зашурхотів, і перед Ґірьоном щось вистрибнуло — комаха, схожа на величезного богомола сорок сантиметрів у висоту. Чіхє злякалася і закричала:

— Малий, тікай!

Але Ґірьон відреагував на переполох спокійно:

— Це богомол, а точніше титаноптера часів тріасу.

— Шо?

Ґірьон простягнув руку до велетня. Комаха не стала ухилятися, і за мить їх оповило синє сяйво.

Чіхє аж щелепу відвалила:

— Це… що?

— Фабр.

Добре, що я взяв Ґірьона з собою. Його здібність полегшить наш вихід.

Гігантський богомол поворухнув щелепами, і хлопчик кивнув. Навіть не розуміючи механізму, неважко було здогадатися, що вони спілкуються. Розмова тривала ще деякий час, аж раптом Ґірьон зблід.

Цікаво, чому?..

Хлопчик різко повернувся до мене:

— Хьоне!

Одночасно з його вигуком під ногами затряслася земля. Щось мчало до нас, ламаючи величезні пальмові дерева на своєму шляху.

Ра-а-а!

Крізь густі хащі пралісу пробилася закривавлена паща величезної ящірки. Попереду бігли кілька поранених чоловіків — тих самих, що увійшли перед нами.

— А-а-аргх!

— Р-рятуйте!

Чіхє відсахнулася і кинула Хівон:

— Я знаю, що це за фільм.

— Ага, я теж…

Це був звір довжиною двадцять метрів з мускулистим, покритим лускатою шкірою тулубом, — найсильніший хижак мезозою.

На перший погляд, це чудовисько сьомого ступеня — кричуще сильний противник як для першого поверху підземелля. Але моє серце співало: чим важче приховане підземелля, тим ліпші з нього нагороди.

Я оголив меча і промовив:

— Готуймося до бою.

Чунхьок швидше за все пропустив тільки цей фільм через його сюжет. Головні нагороди у Підземеллі Кіно визначалися сюжетом фільмів. З точки зору Чунхьока у стрічці про динозаврів йому не світило нічого корисного.

Але він дечого ще не знав. По-справжньому важлива нагорода у цьому фільмі не лежала на видноті.

— Ти серйозно?.. Ми битимемося з оцим?

— Нам треба його перемогти, щоб утекти звідси.

— Утекти?

— Це довгий фільм. Забула?

Тиранозавр швидко наближався, а за ним крізь дерева проглядалася острівна лабораторія. На даху тієї будівлі стояв гелікоптер для втечі.

Це був фільм, який хазяїн підземелля перетворив у реальність.

Тому у нас був лише один спосіб вибратися звідси.

— Зіграємо для нього чудовий фінал.