Розділ 321. Епізод 61 — Гігантомахія (2) 

[…Забрати мене? Нащо?] 

— Ти мені потрібен. 

Кім Намвун витріщився на мене, наче я говорив нісенітниці. До речі, я почувався дивно. Я теж не очікував, що скажу таке. 

Я згадав Кім Намвуна з 1863-го кола. Хлопця із сивим волоссям, якому подобалася Лі Джіх’є та який мав хороші стосунки з компаньйонами. Хлопця, який був незрілим, не піклувався про своє оточення і був глибоко зануреним у себе. 

「Кім Намвун — зла людина. Цей факт не зміниться.」 

Я бачив можливості Кім Намвуна, але моє упередження щодо нього не зникло повністю. Я вирішив використати Кім Намвуна через розмову з Хан Суйон 1863-го кола. 

—З таким мисленням до 95-го сценарію ти не дійдеш. 

Ми з Хан Суйон і Ю Джунхьоком були різними. Однак якщо ми у чомусь погоджувалися, так це в тому, що кожна оповідь переслідувала момент ефективності. 

[Сузір’я «Таємничий Інтриган» цікавиться вашим вибором.] 

[Сузір’я «Дракон Чорного Полум’я Безодні» цікавиться втіленням «Кім Намвун».] 

Я не бачив повідомлення Уріель, тож вона, мабуть, була зайнята навчанням Джун Хівон. Якби вона знала, що я тут, Джун Хівон знову розлютилася б. Я був радий, що її залишили в Едемі. 

Кім Намвун відкрив рота. 

[Я не хочу. Чому я повинен тобі допомагати?] 

Я думав, що він скаже це.  

— Ти не мусиш, якщо не хочеш. Ходімо, Ю Джунхьоку. 

Я підійшов до цербера разом з Ю Джунхьоком. 

[Що? Куди ти йдеш?] 

— Донизу. 

[Ахаха, ти жартуєш? Тепер Жовтик дивиться на тебе!] 

Ніби на доказ того, напівдрімаючий цербер підняв голову й вишкірив на нас зуби. Водночас Ю Джунхьок використав Фехтування, що Ламає Небо. Раніше впоратися з цербером на першому підземному поверсі було важко, але зараз усе було по-іншому. 

— …Ти зовсім не ніжний. 

— Тут не можна гаяти час. 

Цербер отримав удар і впав на землю, висолопивши язика. Ув'язнені були здивовані жорстокістю, і всюди задзвеніла тривога. Зазвичай би прибігли судді, але в нас була мовчазна згода з Аїдом. Поки що ми були б у безпеці. 

Ми пройшли повз полеглого цербера й спустилися до другого підземного поверху. 

Почувся спантеличений голос Кім Намвуна.  

[Божевільний... божевільний хлопець!]  

Ю Джунхьок глянув на мене. 

—…Ти вже йдеш? Гігантський солдат корисний. 

—Просто дивись. 

Круглими сходами ми спускалися на другий підземний поверх. Кінця круглих сходів не було видно. За легендою, глибина Тартару була настільки велика, що впущене ковадло падало дуже довго. 

[Зачекай, я піду!] 

Кім Намвун поспішно пішов за нами. Тіло гігантського солдата зменшилося приблизно до двох метрів. Плутон був гігантським солдатом, який міг масштабуватися відповідно до зручності користувача. 

— Чому ти слідкуєш за нами, коли сказав, що не хочеш допомагати? — дражливо запитав його я. 

[Того… Мені трохи нудно.] 

Усміхнений рот не міг приховати його почуттів. 

[До речі, що ти збираєшся робити? Куди ти йдеш? Га?] 

— Я збираюся зустрітися з гігантами. 

[Що?] 

Кім Намвун на мить здивувався, перш ніж крикнути: 

[Кха… ухахаха! Гей, конику-стрибунцю з метро! Я ще тоді зрозумів, але ти справді божевільний. Чи ти знаєш, що це за гіганти?] 

Звичайно я знав. 

[Щойно ти зустрінеш цих ■■, за мить у твоєму ■■ буде дірка…] 

[Фільтрування в’язнів активовано!] 

[Вміст було відфільтровано, щоб забезпечити правильне використання мови в Тартарі.] 

[В’язень «Кім Намвун» отримав один штрафний бал.] 

[Це ла■!] 

[В’язень «Кім Намвун» отримав два штрафні бали.] 

Навіть якщо я не чув прокльонів Кім Намвуна, я знав, що це за гіганти. 

Гіганти. Раса, яка домінувала на початку існування Олімпу. Пролунав запаморочливий гуркіт, і я мимоволі зупинився. Внизу гіганти вже помітили наше існування та відреагували. Це була лише частина їх «статусу», але цього було достатньо, щоб викликати сироти на шкірі. 

[Божевілля. Це божевілля…] 

Я проігнорував слова Кім Намвуна й покликав Бію. Тоді Бію вискочила з моїх грудей. 

[Баат?] 

— Чи канал добре контролюється? 

[Бааат!] 

— Оскільки транслювати у Потойбіччі технічно не дозволено, дай доступ лише тим сузір’ям, які пообіцяли не розголошувати інформацію на каналі. 

Бію кивнула й почала маніпулювати каналом. Деякі з сузір’їв скаржилися, але зараз настав правильний час для цього. Чим менше буде показано тепер, тим краще буде далі. 

Невдовзі деякі сузір’я передали повідомлення. 

[Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» бурчить і приймає угоду.] 

[Сузір’я «Дракон Чорного Полум’я Безодні» не задоволене, але погоджується дати обіцянку.] 

[Сузір’я «Таємничий Інтриган» каже, що уже дав обітницю.] 

Я дивився, як ллються повідомлення, і Кім Намвун висловив своє захоплення. 

[Ого, цей канал…] 

Кім Намвун помер ще до того, як вибрав собі спонсора, тому він міг бути здивований непрямими повідомленнями сузір’їв. Усю дорогу вниз по сходах Кім Намвун продовжував голосно розмовляти. 

[До речі, король Потойбіччя послав вас аж сюди? Цей аджоссі справді суворий.] 

— …Замовкни. Відкриєш рота ще раз і я його відріжу. 

[Що? Хочеш битися? Хочеш пограти?] 

Погляд Ю Джунхьока на Кім Намвуна був складним. Ю Джунхьок уже знав Кім Намвуна. В останньому колі Кім Намвун також був компаньйоном Ю Джунхьока. 

— Ю Джунхьоку. Не витрачай сили тут. Хіба ти не знаєш? 

Кім Намвун прицмокнув губами, побачивши, що Ю Джунхьок піднімає свій меч. Зі схвильованим диханням він був схожий на дитину. Дитину, яка довгий час не отримувала уваги й була одна. 

У відповідь на моє запитання про те, чому вона взяла Кім Намвуна, Хан Суйон з 1863-го кола відповіла: 

—Ніхто не народжується поганим. Це все створив письменник. Письменник вирішив зробити його поганою людиною. Мені це не сподобалося. 

Я також певною мірою погоджувався зі словами Хан Суйон. Однак Кім Намвун із цього світу з самого початку натиснув не ту кнопку. Він спровокував найстрашніший злочин, підбуривши людей у ​​метро. 

[Моє серце калатає. Це вперше я відчуваю таке, відколи мене покинули батько й мати.] 

— Що ти відчуваєш? 

[Що на мене чекає нова пригода.] 

Очевидно, Кім Намвун був створений. Чи варто мені було звинувачувати автора «Шляхів Виживання»? Чи я мав звинувачувати себе, що не зупинив тоді Кім Намвуна належним чином? 

Я відкрив свій смартфон, і з’явилося нове повідомлення. 

[Оновлення «четвертої редакції» наразі триває.] 

…Я знав, що воно незабаром оновиться. Сталося багато чого, і було би дивно, якби все було тихо. Коли я спускався вниз, то відкрив «Шляхи Виживання» та прочитав необхідні частини. Коли мені було непереливки, краще за все було читати «Шляхи Виживання». 

「Кім Докча подумав: «Третє коло, у якому я живу, більше не нагадує жодне з оригінальних кіл».」 

І все ж, можливо, я зможу знайти подібну частину. В оригінальних «Шляхах Виживання» було багато сцен про Потойбіччя. 

47-ме коло, 211-те коло, 397-ме коло… Їх було багато. Однак Потойбіччя ніколи не з’являлося на «цьому моменті» тих кіл. 

「Ми повинні зібрати всю доступну інформацію.」 

「Ми не зможемо виграти Гігантомахію, якщо не переконаємо гігантів.」 

На сторінках «Шляхів Виживання» були залишки Олімпу. Море розступилося одним жестом. Топтання трансцендентів і сузір’їв. 12 богів Олімпу жорстоко знищували планети. Щойно я піду звідси, мені доведеться зіткнутися з ними напряму. 

У моїй голові промайнуло багато інформації про речі, які можна було використати, і про речі, які не можна. 

— Кім Докча. 

— Що таке? 

Ю Джунхьок тихо подивився на мене, перш ніж заговорити тихим голосом: 

— Нічого. 

Що було з цим мерзотником? Так зненацька заговорив. Я негайно скористався Точкою Зору Всезнаючого Читача й ознайомився з думками Ю Джунхьока. 

「Ти не виглядаєш впевненим у собі.」 

Я почувався так, ніби мене вкололи. Можливо, я показав свої почуття на обличчі більше, ніж думав. Я навмисне відкрив рот і заговорив голосно: 

— У Потойбіччі мені потрібно отримати дві речі. Одна — обладунки гігантського бога, а інша — клятва гігантського бога. 

—...Ні те, ні інше не буде легким. 

— Я здогадуюся. 

— Чим складніше, тим краща винагорода. 

Я посміхнувся, слухаючи слова Ю Джунхьока. Невдовзі з'явився вхід на другий поверх Потойбіччя. Як і слід було очікувати, його охороняв цербер. Він був більший за того, що на першому поверсі. У ту мить, коли Ю Джунхьок витягнув меч, Кім Намвун закричав. 

[Почекай! Не бий Жовтика!] 

— Геть з дороги. В нас немає часу. 

Кім Намвун погладив цербера і заговорив: 

[Я знаю розташування ліфта, яким користуються судді.] 

Ліфт. Очевидно, що такі речі були в Тартарі. Прихований транспортний механізм, яким могли користуватися лише судді. Однак точне місце розташування ліфта в «Шляхах Виживання» пояснено не було. 

— Звідки ти це знаєш? — з сумнівом запитав я. 

[Я прокрадався ним вниз.] 

— На скільки поверхів? 

[На 77-й поверх.] 

Я злякався. 77-й поверх мав ворота на найнижчий поверх. 

[Слідуйте за мною. Це отам.] 

Кім Намвун впевнено пішов вперед, а ми з Ю Джунхьоком перезирнулися. 

На диво, цей хлопець був корисним. 

…Я мав залишити його живим? Ні, цього разу він був корисний після смерті, тому я добре вчинив, що вбив його. 

*** 

Ліфт був дуже швидким. Другий підземний поверх, третій, четвертий… ліфт миттєво спустився, і по дорозі ми побачили жахливі картини Тартару. В’язні кидалися один на одного, а демони в жахливому сірчаному вогні кричали на нас. 

— Новачки! 

— Гей! На що ти витріщився? Опусти очі! 

Серед в'язнів, що сміялися, виднілися трансценденти. Вони скоїли злочини в легальній зоні Олімпу, як я, або були у полоні через 12 богів. Деякі з них стали б їжею на обідньому столі Асоціації Гурманів. 

Потім ліфт зупинився, і ми вийшли на 77-му підземному поверсі. 77-й поверх був вільним від в’язнів. Простір, що нагадував велику порожнисту порожнину, ширину якої неможливо виміряти. У центрі простору містилися великі двері. 

[Жовтика на 78-му поверсі немає. Вони марні.] 

Цербер не міг зупинити гіганта. Однак це, мабуть, було можливо для кампи. 

Кім Намвун вагався, перш ніж заявити: 

[…Я ніколи там не був. Раніше я приклав до них долоню, але ось що сталося.] 

Я подивився на шрам, що залишився на плечі гігантського солдата. Зараз він майже зажив, але пошкодження було достатньо, щоб відірвати руку. 

Він не був досконалим, але Плутон був страшною зброєю, здатною проявляти силу, еквівалентну сузір’ю оповідного рангу, коли на борту не було пасажира. Але ця зброя отримала такі пошкодження. 

Я підійшов до дверей. Двері були заввишки понад 30 метрів і мали візерунок, схожий на людське обличчя. 

— Скоріш за все треба принести пожертву аби увійти, — сказав Ю Джунхьок. 

Кім Намвун був здивований словами Ю Джунхьока. 

[Звідки ти це знаєш?] 

Я проігнорував Кім Намвуна й відповів:  

— Знаю. Я готовий. 

— Якщо твоя пожертва буде надто потужною, ти викличеш стародавніх гігантів. 

— Мені все одно зрештою доведеться зустрітися з ними. 

— …Не зараз. Ми помремо, якщо зустрінемося з ними зараз, — на обличчі гордого Ю Джунхьока була напруга. 

У Тартарі були різні типи гігантів. Одним із типів були правителі Олімпу, які спричинили Титаномахію, стародавні гіганти, яких називали титанами. Іншим типом були гіганти, які викликали Гігантомахію. Якщо мені довелося розділити їх за рівнями, це була різниця між сузір’ями міфічного та оповідного рангів. Ті, кого я наважився позвати, були гігантами. 

— Не хвилюйся. Гігант рангу титану не з’явиться, якщо серед зоряних реліквій не буде предмета високого класу… 

У цю мить стався землетрус. 

[Конфігурація Тартару стає нестабільною!] 

У ту мить, коли я зрозумів, що щось не так, двері раптово відчинилися, і велика рука схопила Ю Джунхьока. 

— Ю Джунхьоку! 

Я простягнув руку до Ю Джунхьока, коли з дверей вийшли ще дві руки. Я поспішно ухилився завдяки Електрифікації, але Кім Намвуну не пощастило. 

[Уаааак! Врятуй мене!] 

Наступної миті більше 10-ти рук накрили мене. Моє тіло стало безладом у замкнутому просторі, створеному руками, і коли я вже прийшов до тями, то висів у повітрі вниз головою. Мій тремтячий зір міг побачити величезну руку, що схопила мене. 

[Ексклюзивну здібність «Четверта Стіна» сильно активовано!] 

Іскри відскакували, і «статус» був настільки великим, що заповнив усе навколо. Я відчував, що моє існування може в будь-яку мить розірватися. Величезний тупий палець стукав по моїй дупі. 

[Яка мила муха.] 

На мене дивилося величезне око, яке нагадувало мені Святу, що Мечем Ламає Небо.