Атмосфера лякала. Аїд довго мовчав, і невідомо, про що він думав. Я намагався приховати свою тривогу.
「Кім Докча подумав: «Це перша перешкода».」
Повітря в оточенні зробилося тяжчим, коли Аїд відкрив рота.
[Справжня Гігантомахія... Ти знаєш вагу цих слів?]
— Знаю.
Гігантомахія проводиться великою туманністю Олімпом. Це був фестиваль Зоряного Потоку, де п’ять чи шість саб-гігантів, заточених в Тартарі, випускали та полювали на них, щоб насолодитися старою перемогою.
Аїд мовив:
[Війна давно закінчилась. Боги перемогли в Титаномахії та Гігантомахії.]
Він мав рацію. Справжня війна закінчилася тисячі років тому.
[Це вже визначена історія. Нащо її згадувати? Чому ти намагаєшся відтворити Гігантомахію?]
— ...Це те, що я хотів у вас запитати. Чому сузір’я Олімпу продовжують робити несправжню Гігантомахію?
[..?]
— Чому ви називаєте той сценарій Гігантомахією, викликаєте та вбиваєте гігантів, відтворюючи старі битви?
Мої коліна мимохіть затрусилися перед лютим статусом Аїда. Персефона на відстані була засмучена і переглядалась між мною та Аїдом. Тоді, коли вона відкрила рота, я похитав їй головою.
Мені не варто отримувати тут допомогу. Я повинен витримати це моїми власними силами, не стаючи на коліна.
[Гігантська оповідь «Весна Царства Демонів» захищає найкращого оповідача.]
Це не зрівняється з Потойбіччям Аїда, але ми також мали оповідь. Оповідь, яку ми накопичили нашою силою. Я використав силу цієї оповіді, щоб протистояти Аїду.
— Насправді це через страх.
Великі туманності були повні страшних та могутніх істот. Вони також були найбільш боягузливими в Зоряному Потоці.
— Ви боїтеся, що гіганти знову повстануть. Тож ви виймете душі мертвих та потопчетесь по них, нагадуючи про огидний тріумф.
Було багато шляхів змусити «справжнє» зникнути. Один із них — створити численні «підробки». Нікудишні та звичайні підробки. Відчайдушні битви стали п’єсою, яка повторювалася численну кількість разів. Оповідь, яка була посміховиськом для всіх. Гігантомахія давним-давно втратила свою автентичність. Вона стала сценарієм, який жодне сузір’я не боялося по-справжньому.
Я підвів погляд на Аїда та запитав:
— Батьку Багатої Ночі. Як довго ви дозволите Тартару бути іграшкою Олімпу?
Він не належав до Олімпу, але вважався одним з трьох великих майстрів Олімпу. Я раптом пригадав його сетинг у «Шляхах Виживання».
「Аїд постачав певну кількість гігантів для Гігантомахії, але ніколи не брав участі в сценарії.」
Король Потойбіччя довгий час спостерігав за стражданнями гігантів, що були в пастці його в’язниці.
「Аїд знав смутки в’язнів та розумів їхній біль. Він наче був тюремним охоронцем, якого навчали в’язні.」
— Під час минулого свого візиту я бачив гігантського солдата в підземеллі Тартару. Хіба ви не готувалися до цього часу?
[...Це спекуляція.]
Для 12-ти богів Олімпу Аїд міг пояснити існування гігантського солдата інакшим чином. Це було в разі того, якщо гіганти знову почнуть війну. Однак я знав справжню ідею Аїда.
— Я знаю, що ви ненавидите 12 богів.
[...]
— Попри те, що ви один з трьох голів, для них ви тільки охоронець, який турбується про тих, хто створює проблеми.
Найстаріший охоронець у світі може не відрізнятися від в’язнів. Аїд тихо глянув на мене вниз.
[Гігантомахія — це жахлива війна.]
— Я знаю.
[Щойно Гігантомахія почнеться, не тільки гіганти стануть іграшками сценарію. Всі в ньому будуть частиною гігантської оповіді.]
Аїд говорив з віддаленим поглядом, наче бачив руйнування.
[Доккебі збожеволіють, і в Зоряному Потоці буде потрясіння. Динаміка туманностей, які проіснували довго, зруйнується.]
— Мені про це також відомо.
[Що ти хочеш отримати з показу цього жахливого болю світові?]
Тим, хто відповів, був не я.
[Оповідь «Король Світу без Короля» почала оповідь.]
[Оповідь «Людина, що Протистоїть Диву» почала оповідь.]
[Оповідь «Демон-Король Спасіння» почала оповідь.]
[Гігантська оповідь «Весна Царства Демонів» почала оповідь.]
Всі оповіді, що я накопичив, відповіли за мене. Там також була оповідь, яку я бачив вперше.
[Оповідь «Компаньйони в Житті й Смерті» почала оповідь.]
Всі оповіді текли до потрібного завершення.
[...Мала людина має надзвичайні мрії.]
— Чим ти менший, тим мрія більша.
[Ти знаєш про Сценічну Трансформацію.]
Я кивнув. Я вже знав, що Аїд скаже.
[12 богів не є проблемою. Щойно почнеться війна, знову з’являться стародавні герої, які вели Гігантомахію до перемоги. Коли вони зустрінуть гігантів, Сценічна Трансформація почнеться, і трагедія історії повториться.]
— На цьому боці також є герої. Сцену буде розтрощено.
Ю Джунхьок глипнув на мене та насупився. Аїд відкрив рота знову:
[Все ще лишається вирішальна проблема.]
— Головні герої на сцені.
Я глянув вниз на землю. В підземеллі цієї старої в’язниці мене будуть чекати протагоністи старої Гігантомахії.
[Думаєш, вони хочуть Гігантомахію?]
— Початок це Гігантомахія, але кінець буде іншим. — Я усміхнувся і продовжив: — Якщо вони її не хочуть, я змушу їх хотіти.
***
Після зникнення Кім Докчі Хан Суйон була зайнята заспокоєнням членів команди.
— Чорт, я що, якась нянька?
Лі Ґільон та Шін Юсон сиділи порожньо на своїх місцях, водночас велетенське тіло Лі Хьонсона згорбилося посеред дітей, поки він щось бурмотів. Хан Суйон зітхнула та натиснула на них:
— Агов! Народ, прокиньтеся. Цього разу він пішов з Ю Джунхьоком.
Звичайно, це не спрацювало.
— Докча-хьон... Докча-хьон знову...
— Мені варто було замкнути його тоді...
Лі Джіх’є та Лі Сольхва спробували втішити дітей, поки Хан Суйон думала про проблеми, з якими зараз зіткнулася. Кім Докчу та Ю Джунхьока забрали, тож їй треба було потурбуватися про підготовку до кінця тижня.
— Тепер це справжня Корпорація Хан Суйон...
[Вам надійшло повідомлення через Невідому Стіну.]
Це від Джан Хайона.
—Гей. Хан Суйон, все добре?
Хан Суйон повністю прийшла до тями, щойно контакт було встановлено. Настав час повернення команди трансцендентів.
—Де ти зараз?
—Я скоро повернусь на Землю.
—Чому ти не прийшов раніше?
Оскільки не було іншого місця, щоб довіритися, Хан Суйон почала випускати всю накопичену злість через Невідому Стіну. Речі, що сталися за цей час, що сталося з членами команди...
Хан Суйон, яка зазвичай не говорила багато, дивним чином мала багато що сказати, коли використовувала «стіну». Це було відчуття від отримання консультації.
—Тобто, Кім Докча повернувся і знову зник.
Вікно розширилося, і вікно повідомлення на стіні стало екраном. На ньому було видно Джан Хайона та Майстриню, що Ламає Небо.
—Гей! Що ти мені зараз кажеш? Коли Кім Докча повернувся?
—Це не важливо зараз...
В наступну мить з-за екрана почувся гучний шум, і предмет обговорення змінився. Спершу вона подумала, що на екрані був жук, і витерла його. Однак жук був неушкодженим і почав говорити:
—Мій учень повернувся?
Маленький чоловік сидів на голові Майстрині, що Ламає Небо і суворо закричав:
—Покажи його негайно. Хлопець, що пішов і не знайшов свого вчителя, коли повернувся, повинен бути сильно покараним!
В наступну мить хтось відтягнув жука від екрана. Тоді перед ним з’явилася невелика гора. Ні, якщо глянути уважніше, то не була гора. То був чийсь ніс.
—Куди він пішов?
...То була Свята, що Мечем Ламає Небо. Хан Суйон підсумувала те, що сталося, як тільки могла. Свята, що Мечем Ламає Небо послухала її оповідь та замислилась на якийсь час.
—Якщо його забрали з легальної зони Олімпу... він, певно, застряг у Тартарі. Нема потреби хвилюватися.
Хан Суйон трохи здивувалася голосу без хвилювання. До того, як вона могла щось сказати, гігантський ніс глянув кудись та пробурмотів ностальгічно:
—Я не знаю, чи з ними все добре.
***
Нас з Ю Джунхьоком закинули на перший поверх Тартару. Обличчя Персефони було грайливим, коли вона погладила мене по голові та сказала:
[Демоне-Королю Спасіння, переконати гігантів буде нелегко.]
— Чомусь ви маєте щасливий вигляд.
[Пройшло багато часу, відколи подібне траплялося в Олімпі. Я можу таємно допомогти разом зі своїм чоловіком, але це буде не весело, чи не так?]
— Ні, було б добре, якби ви допомогли—
[Я помолюсь за благословення оповіді, Демоне-Королю Спасіння.]
Я очікував її допомоги. Потойбіччю не слід офіційно брати участь в цьому сценарії. Якщо Потойбіччя це зробить, ваги ймовірності цієї війни вийдуть з-під контролю.
Таким чином ця війна мусить бути формою «повстання», яке відбуватиметься під мовчазним схваленням Потойбіччя.
Ми перетнули перший поверх Тартару. В’язні, що працювали на цьому поверсі, досі вливали свою енергію в гігантського солдата. Хтось з них поглипав на нас, але жоден не був надто зацікавленим. Здається, вони були новими ув’язненими.
— Думаєш, можеш переконати гігантів?
— Не знаю. Зараз побачимо.
В підземеллях Тартару були заточені ті, хто виходили за межі уяви. Не тільки гіганти, але й сузір’я та трансценденти, які скоїли всі види злих дій проти Тартару. Вони були монстрами, яких ми з Ю Джунхьоком ніколи не зустрічали наразі.
— Це буде важко. Є лише тиждень.
— Якось все спрацює. До речі, хіба тобі не треба когось тут зустріти?
Ю Джунхьок витріщився на мене, наче розмірковуючи, звідки я знав. Якщо я пригадував правильно, то було існування, яке навчило минулого Ю Джунхьока Трансформації в Гігантське Тіло.
— Мені треба когось зустріти. Я мушу зробити його компаньйоном.
— Компаньйоном?
— Спочатку я ніколи б цього не зробив, але я передумав.
Ми зупинилися одночасно. Ми мусили зупинитися. Щось величезне блокувало нам шлях.
— ...Під компаньйоном ти мав на увазі того, хто говорить з псом?
Вхід вниз до другого підземного поверху. Там був гігантський пес, який блокував його. Трьоголовий монстр, цербер.
Я глянув на пса. Якщо точніше, на гігантського солдата, який гладив псу голову. Одна з голів цербера кусала верхню руку солдата.
[Хахаха! Жовтику! Кусай!]
Йііііп!
[Мене таким не пораниш!]
Рукавиці були зроблені з твердого металу. В оригінальному романі це була зброя оповіді, яку використовував сам Аїд.
— Гей, — я помахав рукою, і гігантський солдат озирнувся.
Він затремтів, наче здивований, і скоро відповів гучним радісним голосом.
[...Коник-стрибунець з метро? Хахаха! Ти нарешті потрапив у пекло? Так?]
Я криво усміхнувся. Для того, щоб перемогти у Гігантомахії, мені потрібна допомога цього помішаного на ґандамі отаку.
— Я прийшов забрати тебе, Кім Намвуне.
Далі
Розділ 321 - Розділ 321. Епізод 61 — Гігантомахія (2)
[…Забрати мене? Нащо?] — Ти мені потрібен. Кім Намвун витріщився на мене, наче я говорив нісенітниці. До речі, я почувався дивно. Я теж не очікував, що скажу таке. Я згадав Кім Намвуна з 1863-го кола. Хлопця із сивим волоссям, якому подобалася Лі Джіх’є та який мав хороші стосунки з компаньйонами. Хлопця, який був незрілим, не піклувався про своє оточення і був глибоко зануреним у себе. 「Кім Намвун — зла людина. Цей факт не зміниться.」 Я бачив можливості Кім Намвуна, але моє упередження щодо нього не зникло повністю. Я вирішив використати Кім Намвуна через розмову з Хан Суйон 1863-го кола. —З таким мисленням до 95-го сценарію ти не дійдеш. Ми з Хан Суйон і Ю Джунхьоком були різними. Однак якщо ми у чомусь погоджувалися, так це в тому, що кожна оповідь переслідувала момент ефективності. [Сузір’я «Таємничий Інтриган» цікавиться вашим вибором.] [Сузір’я «Дракон Чорного Полум’я Безодні» цікавиться втіленням «Кім Намвун».] Я не бачив повідомлення Уріель, тож вона, мабуть, була зайнята навчанням Джун Хівон. Якби вона знала, що я тут, Джун Хівон знову розлютилася б. Я був радий, що її залишили в Едемі. Кім Намвун відкрив рота. [Я не хочу. Чому я повинен тобі допомагати?] Я думав, що він скаже це. — Ти не мусиш, якщо не хочеш. Ходімо, Ю Джунхьоку. Я підійшов до цербера разом з Ю Джунхьоком. [Що? Куди ти йдеш?] — Донизу. [Ахаха, ти жартуєш? Тепер Жовтик дивиться на тебе!] Ніби на доказ того, напівдрімаючий цербер підняв голову й вишкірив на нас зуби. Водночас Ю Джунхьок використав Фехтування, що Ламає Небо. Раніше впоратися з цербером на першому підземному поверсі було важко, але зараз усе було по-іншому. — …Ти зовсім не ніжний. — Тут не можна гаяти час. Цербер отримав удар і впав на землю, висолопивши язика. Ув'язнені були здивовані жорстокістю, і всюди задзвеніла тривога. Зазвичай би прибігли судді, але в нас була мовчазна згода з Аїдом. Поки що ми були б у безпеці. Ми пройшли повз полеглого цербера й спустилися до другого підземного поверху. Почувся спантеличений голос Кім Намвуна. [Божевільний... божевільний хлопець!] Ю Джунхьок глянув на мене. —…Ти вже йдеш? Гігантський солдат корисний. —Просто дивись. Круглими сходами ми спускалися на другий підземний поверх. Кінця круглих сходів не було видно. За легендою, глибина Тартару була настільки велика, що впущене ковадло падало дуже довго. [Зачекай, я піду!] Кім Намвун поспішно пішов за нами. Тіло гігантського солдата зменшилося приблизно до двох метрів. Плутон був гігантським солдатом, який міг масштабуватися відповідно до зручності користувача. — Чому ти слідкуєш за нами, коли сказав, що не хочеш допомагати? — дражливо запитав його я. [Того… Мені трохи нудно.] Усміхнений рот не міг приховати його почуттів. [До речі, що ти збираєшся робити? Куди ти йдеш? Га?] — Я збираюся зустрітися з гігантами. [Що?] Кім Намвун на мить здивувався, перш ніж крикнути: [Кха… ухахаха! Гей, конику-стрибунцю з метро! Я ще тоді зрозумів, але ти справді божевільний. Чи ти знаєш, що це за гіганти?] Звичайно я знав. [Щойно ти зустрінеш цих ■■, за мить у твоєму ■■ буде дірка…] [Фільтрування в’язнів активовано!] [Вміст було відфільтровано, щоб забезпечити правильне використання мови в Тартарі.] [В’язень «Кім Намвун» отримав один штрафний бал.] [Це ла■!] [В’язень «Кім Намвун» отримав два штрафні бали.] Навіть якщо я не чув прокльонів Кім Намвуна, я знав, що це за гіганти. Гіганти. Раса, яка домінувала на початку існування Олімпу. Пролунав запаморочливий гуркіт, і я мимоволі зупинився. Внизу гіганти вже помітили наше існування та відреагували. Це була лише частина їх «статусу», але цього було достатньо, щоб викликати сироти на шкірі. [Божевілля. Це божевілля…] Я проігнорував слова Кім Намвуна й покликав Бію. Тоді Бію вискочила з моїх грудей. [Баат?] — Чи канал добре контролюється? [Бааат!] — Оскільки транслювати у Потойбіччі технічно не дозволено, дай доступ лише тим сузір’ям, які пообіцяли не розголошувати інформацію на каналі. Бію кивнула й почала маніпулювати каналом. Деякі з сузір’їв скаржилися, але зараз настав правильний час для цього. Чим менше буде показано тепер, тим краще буде далі. Невдовзі деякі сузір’я передали повідомлення. [Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» бурчить і приймає угоду.] [Сузір’я «Дракон Чорного Полум’я Безодні» не задоволене, але погоджується дати обіцянку.] [Сузір’я «Таємничий Інтриган» каже, що уже дав обітницю.] Я дивився, як ллються повідомлення, і Кім Намвун висловив своє захоплення. [Ого, цей канал…] Кім Намвун помер ще до того, як вибрав собі спонсора, тому він міг бути здивований непрямими повідомленнями сузір’їв. Усю дорогу вниз по сходах Кім Намвун продовжував голосно розмовляти. [До речі, король Потойбіччя послав вас аж сюди? Цей аджоссі справді суворий.] — …Замовкни. Відкриєш рота ще раз і я його відріжу. [Що? Хочеш битися? Хочеш пограти?] Погляд Ю Джунхьока на Кім Намвуна був складним. Ю Джунхьок уже знав Кім Намвуна. В останньому колі Кім Намвун також був компаньйоном Ю Джунхьока. — Ю Джунхьоку. Не витрачай сили тут. Хіба ти не знаєш? Кім Намвун прицмокнув губами, побачивши, що Ю Джунхьок піднімає свій меч. Зі схвильованим диханням він був схожий на дитину. Дитину, яка довгий час не отримувала уваги й була одна. У відповідь на моє запитання про те, чому вона взяла Кім Намвуна, Хан Суйон з 1863-го кола відповіла: —Ніхто не народжується поганим. Це все створив письменник. Письменник вирішив зробити його поганою людиною. Мені це не сподобалося. Я також певною мірою погоджувався зі словами Хан Суйон. Однак Кім Намвун із цього світу з самого початку натиснув не ту кнопку. Він спровокував найстрашніший злочин, підбуривши людей у метро. [Моє серце калатає. Це вперше я відчуваю таке, відколи мене покинули батько й мати.] — Що ти відчуваєш? [Що на мене чекає нова пригода.] Очевидно, Кім Намвун був створений. Чи варто мені було звинувачувати автора «Шляхів Виживання»? Чи я мав звинувачувати себе, що не зупинив тоді Кім Намвуна належним чином? Я відкрив свій смартфон, і з’явилося нове повідомлення. [Оновлення «четвертої редакції» наразі триває.] …Я знав, що воно незабаром оновиться. Сталося багато чого, і було би дивно, якби все було тихо. Коли я спускався вниз, то відкрив «Шляхи Виживання» та прочитав необхідні частини. Коли мені було непереливки, краще за все було читати «Шляхи Виживання». 「Кім Докча подумав: «Третє коло, у якому я живу, більше не нагадує жодне з оригінальних кіл».」 І все ж, можливо, я зможу знайти подібну частину. В оригінальних «Шляхах Виживання» було багато сцен про Потойбіччя. 47-ме коло, 211-те коло, 397-ме коло… Їх було багато. Однак Потойбіччя ніколи не з’являлося на «цьому моменті» тих кіл. 「Ми повинні зібрати всю доступну інформацію.」 「Ми не зможемо виграти Гігантомахію, якщо не переконаємо гігантів.」 На сторінках «Шляхів Виживання» були залишки Олімпу. Море розступилося одним жестом. Топтання трансцендентів і сузір’їв. 12 богів Олімпу жорстоко знищували планети. Щойно я піду звідси, мені доведеться зіткнутися з ними напряму. У моїй голові промайнуло багато інформації про речі, які можна було використати, і про речі, які не можна. — Кім Докча. — Що таке? Ю Джунхьок тихо подивився на мене, перш ніж заговорити тихим голосом: — Нічого. Що було з цим мерзотником? Так зненацька заговорив. Я негайно скористався Точкою Зору Всезнаючого Читача й ознайомився з думками Ю Джунхьока. 「Ти не виглядаєш впевненим у собі.」 Я почувався так, ніби мене вкололи. Можливо, я показав свої почуття на обличчі більше, ніж думав. Я навмисне відкрив рот і заговорив голосно: — У Потойбіччі мені потрібно отримати дві речі. Одна — обладунки гігантського бога, а інша — клятва гігантського бога. —...Ні те, ні інше не буде легким. — Я здогадуюся. — Чим складніше, тим краща винагорода. Я посміхнувся, слухаючи слова Ю Джунхьока. Невдовзі з'явився вхід на другий поверх Потойбіччя. Як і слід було очікувати, його охороняв цербер. Він був більший за того, що на першому поверсі. У ту мить, коли Ю Джунхьок витягнув меч, Кім Намвун закричав. [Почекай! Не бий Жовтика!] — Геть з дороги. В нас немає часу. Кім Намвун погладив цербера і заговорив: [Я знаю розташування ліфта, яким користуються судді.] Ліфт. Очевидно, що такі речі були в Тартарі. Прихований транспортний механізм, яким могли користуватися лише судді. Однак точне місце розташування ліфта в «Шляхах Виживання» пояснено не було. — Звідки ти це знаєш? — з сумнівом запитав я. [Я прокрадався ним вниз.] — На скільки поверхів? [На 77-й поверх.] Я злякався. 77-й поверх мав ворота на найнижчий поверх. [Слідуйте за мною. Це отам.] Кім Намвун впевнено пішов вперед, а ми з Ю Джунхьоком перезирнулися. На диво, цей хлопець був корисним. …Я мав залишити його живим? Ні, цього разу він був корисний після смерті, тому я добре вчинив, що вбив його. *** Ліфт був дуже швидким. Другий підземний поверх, третій, четвертий… ліфт миттєво спустився, і по дорозі ми побачили жахливі картини Тартару. В’язні кидалися один на одного, а демони в жахливому сірчаному вогні кричали на нас. — Новачки! — Гей! На що ти витріщився? Опусти очі! Серед в'язнів, що сміялися, виднілися трансценденти. Вони скоїли злочини в легальній зоні Олімпу, як я, або були у полоні через 12 богів. Деякі з них стали б їжею на обідньому столі Асоціації Гурманів. Потім ліфт зупинився, і ми вийшли на 77-му підземному поверсі. 77-й поверх був вільним від в’язнів. Простір, що нагадував велику порожнисту порожнину, ширину якої неможливо виміряти. У центрі простору містилися великі двері. [Жовтика на 78-му поверсі немає. Вони марні.] Цербер не міг зупинити гіганта. Однак це, мабуть, було можливо для кампи. Кім Намвун вагався, перш ніж заявити: […Я ніколи там не був. Раніше я приклав до них долоню, але ось що сталося.] Я подивився на шрам, що залишився на плечі гігантського солдата. Зараз він майже зажив, але пошкодження було достатньо, щоб відірвати руку. Він не був досконалим, але Плутон був страшною зброєю, здатною проявляти силу, еквівалентну сузір’ю оповідного рангу, коли на борту не було пасажира. Але ця зброя отримала такі пошкодження. Я підійшов до дверей. Двері були заввишки понад 30 метрів і мали візерунок, схожий на людське обличчя. — Скоріш за все треба принести пожертву аби увійти, — сказав Ю Джунхьок. Кім Намвун був здивований словами Ю Джунхьока. [Звідки ти це знаєш?] Я проігнорував Кім Намвуна й відповів: — Знаю. Я готовий. — Якщо твоя пожертва буде надто потужною, ти викличеш стародавніх гігантів. — Мені все одно зрештою доведеться зустрітися з ними. — …Не зараз. Ми помремо, якщо зустрінемося з ними зараз, — на обличчі гордого Ю Джунхьока була напруга. У Тартарі були різні типи гігантів. Одним із типів були правителі Олімпу, які спричинили Титаномахію, стародавні гіганти, яких називали титанами. Іншим типом були гіганти, які викликали Гігантомахію. Якщо мені довелося розділити їх за рівнями, це була різниця між сузір’ями міфічного та оповідного рангів. Ті, кого я наважився позвати, були гігантами. — Не хвилюйся. Гігант рангу титану не з’явиться, якщо серед зоряних реліквій не буде предмета високого класу… У цю мить стався землетрус. [Конфігурація Тартару стає нестабільною!] У ту мить, коли я зрозумів, що щось не так, двері раптово відчинилися, і велика рука схопила Ю Джунхьока. — Ю Джунхьоку! Я простягнув руку до Ю Джунхьока, коли з дверей вийшли ще дві руки. Я поспішно ухилився завдяки Електрифікації, але Кім Намвуну не пощастило. [Уаааак! Врятуй мене!] Наступної миті більше 10-ти рук накрили мене. Моє тіло стало безладом у замкнутому просторі, створеному руками, і коли я вже прийшов до тями, то висів у повітрі вниз головою. Мій тремтячий зір міг побачити величезну руку, що схопила мене. [Ексклюзивну здібність «Четверта Стіна» сильно активовано!] Іскри відскакували, і «статус» був настільки великим, що заповнив усе навколо. Я відчував, що моє існування може в будь-яку мить розірватися. Величезний тупий палець стукав по моїй дупі. [Яка мила муха.] На мене дивилося величезне око, яке нагадувало мені Святу, що Мечем Ламає Небо.
Читати
Відгуки
Я не до кінця розумію, що планує Докча і чого намагається досягти (бо по словам Аїда початок Гігантомахії - це тупо кабзда), але він впевнено йде до своєї цілі. Навіть Джунхьок особливо його не гальмує, навіть нічого не питає. "— Я знаю, що ви ненавидите 12 богів" - і в цьому ви на одному боці. Аїд вже давно спостерігає за Докчею (можливо не так активно як Персифона, але все ж), він має знає його причини для такого бажання розбити Олімп на друзки. "Мої коліна мимохіть затрусилися перед лютим статусом Аїда. Персефона на відстані була засмучена і переглядалась між мною та Аїдом. Тоді, коли вона відкрила рота, я похитав їй головою" - ооо, мама хвилюється. Але не боїсь, синок і сам впорається😉 "— Докча-хьон... Докча-хьон знову... — Мені варто було замкнути його тоді..." - так... він їх знатно травмував своїми смертями і зникненнями. Тут нічого вже не поробиш. "[Вам надійшло повідомлення через Невідому Стіну.] Це від Джан Хайона" - Хайон-а, нарешті! Транценденти, а ну назад додому до хати! "Спершу вона подумала, що на екрані був жук, і витерла його. Однак жук був неушкодженим і почав говорити: —Мій учень повернувся?" - ахах тільки в голос не кажи цього, а то цей жук ще дупу підсмажить блискавкою. Запальність Кірйоса прямопротилежна до його розміру😆 "Я криво усміхнувся. Для того, щоб перемогти у Гігантомахії, мені потрібна допомога цього помішаного на ґандамі отаку. — Я прийшов забрати тебе, Кім Намвуне" - я в такому захваті від того, як всі збираються потроху☺️ Намвун вже стільки років в Тартарі пробув, своїм вже став там. Пора б його вигулять на поверхню, а то з останнього разу вже 3 роки пройшло. Дякую за переклад❤
Докча, досить розбивати мрії Намвуна, він вже вкотре радіє з твоєї смерті, а ти все ніяк не помреш 🤭 добре, не те, щоб ти не намагався, та все ж