Екстрена оборона

«Ї Хьонсон дрімав, як і будь-який офіцер на вахті».

Вигадане мною речення, яке чудово вписувалося у «Способи вижити». Цілком можливо, що там з'явилося б і таке:

«А, може, Ї Хьонсон не знав, що станеться з ним сьогодні».

— Хьонсоне-ссі?

— А, гм-м, щось я відключився на секунду. Докча-ссі, як ти? Зміг відпочити?

— Так, я в нормі. До речі, ти говорив уві сні. Офіцер на вахті...

— Е, правда?

— Щось про рядового Ї Хьонсона...

Хьонсон зашарівся.

— Н-ну... Просто неприємні спогади із солдатського життя.

— Солдатського? А хіба ти не офіцер?

— Так... Мене ще сержантом перевели до третього підрозділу.

— Чув, що це рідкість. Певно, тобі судилося служити в армії.

Хьонсон засміявся. Я знав, що означає цей гіркий сміх. Мало хто годився для військової служби. Лишалися служити ті, хто не знайшов себе поза армією.

Ідеальна нагода для комплімента.

— Та все ж я радий, що Хьонсон-ссі з нами.

— Що?

— Мені завжди спокійніше, коли ти прикриваєш мене спереду. Здається, наче мене по-справжньому захищають.

— Он як?..

Хьонсон зігнув губи у невпевненій усмішці. Ледь помітній, але втішливій. Обмінявшись люб'язностями, я відійшов від чоловіка.

В оригінальній третій регресії із «Способів вижити» Хьонсон еволюціонував, захищаючи людей на станції Гимхо від банди Чольду. Але цим інцидентом скористалася Хівон.

Сана, Хівон та Ґірьон наблизилися, і я повернувся до них.

— Бачили, як треба? Просто повторюйте за мною.

— Угу. Так-то... зрозуміло. Але навіщо нам це робити?

Причина для цього була.

[Персонаж «Ї Хьонсон» відчуває відповідальність]

Об'єкт спостереження тим часом полірував свого щита, ні про що не здогадуючись.

«Точка зору» була безчесною здібністю. Принаймні, коли мова йшла про «персонажів».

— Я хочу йому допомогти. Останніми днями він якийсь понурий ходить. Хіба йому не стане краще, якщо ми його підбадьоримо?

Це все було заради Хьонсона. Благородна Сана кивнула:

— Як у приказці «і сова хвалить свої діти»?

— Щось типу того.

— Зрозуміла. Я спробую!

На відміну від неї, Хівон дивилася на мене з недовірою.

— Докча-ссі.

— Слухаю.

— А твій спонсор раптом не «Одноокий ворожбит»?

— Це ще хто?

— А ти не знаєш?

Не знав, але десь зустрічав. На секунду мені навіть здалося, що Хівон могла виявитися автором «Способів вижити». Наприклад, Кун Є називали «Однооким Майтреєю».

— Справа не у спонсорі. Це моя особлива здібність. Вона допомагає мені краще розуміти людей.

— Не впевнена, що хочу знати, тож не стану запитувати.

— Дякую.

— Але ти коли-небудь використовував цю здібність на мені?

Я ледь не видав себе мімікою. Мені дуже пощастило, що Хівон не мала Розпізнавання брехні. Я перевів погляд на Ґірьона і відповів:

— Я використовую її лише на чоловіках.

— Ой лишенько.

Я не збрехав. Думок Хівон я не читав. Поки що.

— Так чи інакше, а я попрошу вас усіх мені допомогти. Спершу Хівон-ссі, потім Сана, і на останок Ґірьон. Будь ласка, поговоріть з ним по черзі.

— «Божечки, Хьонсон-ссі, ти наш рятівник». Щось типу цього?

— Будь ласка, не скочуйся до театральщини.

— Ех, я ж умру від сорому.

Але Хівон мала це зробити. Щоб план спрацював, нам конче треба було добитися еволюції Хьонсонового атрибута. Якби я знав, що Чунхьоку так скоро перемкне в голові, я б запланував це раніше. Але, добре постаравшись, ми могли досягти результату вже сьогодні.

І, справедливості заради, мої напарники справлялися досить непогано.

— Хьонсоне-ссі, ти такий стійкий і надійний. Наче дуб.

— Хе-хе, дякую, Хівон-ссі. До речі, «Дубе зелений» — це моя улюблена пісня.

[Персонаж «Ї Хьонсон» пишається собою]

— Я не питала.

[Персонаж «Ї Хьонсон» трохи засмутився]

— Не пам'ятаю, щоб колись зустрічала когось настільки доброчесного, як ти, Хьонсоне-ссі.

— А... Ти перебільшуєш. Але все одно дякую, Сано-ссі.

[Персонаж «Ї Хьонсон» почав переживати сильне почуття справедливості]

— У хьона найкращі мускули.

— Дякую вам усім.

[Персонаж «Ї Хьонсон» почувається впевненіше]

Нам пощастило, що Хьонсон такий простак і пусті похвали на нього працювали. Після кількох подібних розмов вміст системних повідомлень змінився.

[Персонаж «Ї Хьонсон» очікує на нагоду розвинути свій атрибут]

Добре. Усе минуло без ускладнень.

— Але мені здається, ми занадто напосіли на Хьонсона-ссі... — дещо стурбовано зауважила Сана.

Вона проявляла неабияку доброту. Навіть у такій ситуації Сана щиро турбувалася про почуття оточуючих. Такої здібності я не мав.

— Можливо, трішки. Але це необхідно. Деякі люди у цьому світі тим сильніші, чим більшу відповідальність на них покладають.

— А...

— Не хвилюйся. Що ще... Ґірьоне, ти зробив те, що я просив?

— Так, хьоне, — відповів хлопчик, що якраз сидів біля Сани. На його голові, ніби дві пари антен, розмістилися двоє тарганів.

— Та нуна, вона на першому поверсі.

— Дякую.

З Хьонсоном розібралися. Настав час переманювати до себе юні таланти.

Лишивши товаришів внизу, я вийшов на сходи. Члени кооперативу на наступному поверсі відразу мене привітали.

— Ха-ха, і хто ж тут у нас? Невже це той самий незаконний квартирант?

Я нічого не відповів.

— Подивіться на нього, прийшов, живий-здоровий. Невже правда вижив учора без кімнати? Тобі Ю Чунхьок поміг?

Я проігнорував їх і пішов далі. Члени кооперативу продовжували лити на мене помиї, впевнені у тому, що я їх боявся.

— Признавайся: важко жити з Чунхьоком? Вступай у кооператив. Пільду-ссі тебе прийме.

Їхні пропозиції хвилювали мене менше всього. Я рахував порожні кімнати на кожному поверсі. Одна, дві, три... Щоб план спрацював, я не мав права прорахуватися.

— Звісно ж, за умови, що ти приведеш до нас тих двох молодиць.

Усього лишилося одинадцять зелених зон — значно менше, ніж вчора, і досить близько до необхідної для плану кількості.

— Алло, гараж. Ти мене слухаєш?

— Слухаю, слухаю. Передай йому, що я подумаю.

Члени кооперативу перезирнулися і захихотіли. Хай сміються, поки можуть.

Я став підійматися ескалатором, як раптом мені до шиї приставили клинка. Я майже не відчув його наближення. У початкових сценаріях лиш одна здібність могла так добре приховувати чиїсь рухи.

[Примарна хода]

— Я розчарована, дядьку, — Чіхє. Гордовита дівчина і неперевершений боєць. «Вірний воєначальник» обрав її не просто так. — Знаєш, що сталося з жінками, які пішли на угоду з ними?

— Знаю.

— Справді? То чому не повбивав їх учора?

Я стенув плечима.

— Забери залізяку. Треба поговорити.

— Поговорити? Ти заради цього до мене прийшов?

— Так.

Чіхє сховала меча і пішла вперед. Я рушив за нею. Ми пройшли від першого поверху до турнікетів на виході. Нарешті, після довгої прогулянки, зупинилися.

— Кажи, чого прийшов.

— А чому ти тут стоїш?

— Вчитель наказав захищати це місце.

— Захищати?..

— Тому далі я тобі пройти не дам.

Чіхє вказала на турнікет і демонстративно провела пальцем по шиї. Я глянув на прохід у неї за спиною. Там знаходилися кілька пронумерованих виходів, але не всі з них вели на поверхню. У мене раптом з'явилося погане передчуття.

Цей довбень Чунхьок... Він же не пробував той спосіб?

Існувала лише одна причина, чому б він вирішив захищати це місце. Поки проходив цей сценарій, він намагався зачистити «приховане підземелля» Чунмуро.

Зачистити «приховане підземелля». Звучало ніби добре, особливо, якщо це підсилювало головного героя, але проблема полягала в тому, що в оригіналі Чунхьок так не спромігся пройти його аж до кінця своєї третьої регресії. А це означало, що я мав закінчити усе якнайшвидше.

— Мені потрібна твоя допомога.

— Моя?

— Сьогодні я розіб'ю групу Ґона Пільду.

— Ти це серйозно?..

Чіхє втупилася у мене очима так, ніби в саму душу гляділа.

[Ви стали краще розуміти персонажа «Ї Чіхє»]

— Дядечку, у вас сил не хватить, щоб їх здихатися.

— Навіть з твоєю допомогою?

Чіхє стрельнула підборіддям вбік, ніби я задів її гордість.

Таку реакцію варто було очікувати, адже вона вже кидала виклик Пільду в перший день, коли прийшла на станцію. Після чого втекла. Якби Чунхьок її тоді не врятував, вона б загинула.

— Я маю план як це зробити. І у мене все вийде, якщо ти допоможеш.

— Вчитель наказав мені лишатися тут...

— Якщо відмовишся, більшість людей на станції загине.

— Вони й так загинуть.

— Це Чунхьок тобі сказав?

Вона сіпнулася.

— Хлопчина з яким ми вчора розмовляли не пережив ніч. Розумієш?

— Я й без тебе знаю...

— А міг би й пережити. Сьогодні ходив би за нами хвостиком і розповідав про Чунхьока.

— Це не...

— Це Ю Чунхьок його вбив. Він міг його врятувати.

Від сказаного у душі не ладналося. Я раптом усвідомив, що не дуже відрізнявся від Чунхьока. Потяг метро, станція Гимхо: усюди я ставив власну безпеку вище життя людей, яких міг би врятувати.

Проте навіть лицеміри могли говорити правду.

— Я бачив трансляцію твого сценарію, коли був у метро, — тендітні плечі Чіхє здригнулися. — Трансляцію того, як ти вбиваєш свою подругу, щоб вижити.

— Досить...

— Я знаю, що ти не хотіла цього робити.

[Персонаж «Ї Чіхє» втратила душевну рівновагу]

— Та що ти взагалі знаєш?

— Я знаю те, що я знаю. Звісно ж, я не знаю, це я так, до себе, — тиша у відповідь. — Але раз вже заговорив, хочу от що сказати: якщо сьогодні відвернешся від них, шкодуватимеш про це до кінця життя. У цьому я впевнений.

[Персонаж «Ї Чіхє» переживає нестерпний біль]

Я нічого не знав про Чіхє як «людину», але добре розумів її як «персонажа». Ця дівчина стала вірною підлеглою Ю Чунхьока. Але ця історія мала статися у майбутньому, а не зараз. Зараз вона просто захоплювалася силою Чунхьока, але відрізнялася від нього на фундаментальному рівні.

Після кількох хвилин тиші Ї Чіхє наважилася запитати:

— Якщо допоможу, люди житимуть?

— Не всі, але дехто виживе.

— Що я маю робити?

— Я почну сьогодні о сьомій вечора...

Я поділився з нею планом. Щоб усе спрацювало, Чіхє потрібно було робити те, що я скажу.

Від почутого у неї відвисла щелепа і викотилися очі.

— Ти нормальний? Ти правда це зробиш?

— Так.

— Чесно кажучи, я не вірю, що це спрацює. Кажу відразу: не впевнена, що зможу тобі допомогти.

— Вибір за тобою.

Я був упевнений, що Чіхє, попри відмову, все одно прийде. Саме таку людину обрав «Вірний Воєначальник».

[Сузір'ю Таємничий інтриган подобається ваша зухвалість]

[Вам пожертвували 100 монет]

[Ви подобаєтеся спонсору Ї Чіхє]

[Вам пожертвували 100 монет]

Так я завершив усі приготування.