Розділ 297. Епізод 56 — Читач Та Письменник (4) 

Ю Джунхьок помер. 

[«Четверта Стіна» сильно трясеться.] 

Це не відчувалось справжнім. 

[«Четверта Стіна» жахливо трясеться!] 

[Ексклюзивну здібність «Четверта Стіна» сильно активовано!] 

Я не міг дихати від жаху, що заповнив мої легені. Чому Ю Джунхьок раптом отримав атрибут «письменника» і чому він вирішив померти або реґресувати? Я наче й знав, але це було важко зрозуміти. Ю Джунхьока, якого я знав, більше не було. Лише дрібка оповідей доводили його відсутність. 

…Я почувався ось так. 

「Це роман. Це оповідь у романі.」 

Я повільно вдихнув і видихнув знову. 

「Ю Джунхьок втік від буття персонажем.」 

У вухах задзвеніло, а серце забилося як навіжене. Я ще раз вдихнув і видихнув. 

[Ексклюзивну здібність «Четверта Стіна» сильно активовано!] 

До мене повільно поверталися мої чуття, і я почув перешіптування членів групи. 

— Що сталося? 

— Ви не чули це щойно? Сценарій пройдено! 

Я двічі ляснув себе по щоках і підвів голову, відчуваючи статус дракона апокаліпсиса, що витікав з печатки. 

[Туманність «Олімп» готує поле битви для Дракона Апокаліпсису.] 

[Туманність «Веди» готується до катастрофи.] 

[Туманність «Тамна»…] 

Якщо моє передбачення було правильним, то час ще був. Я крикнув до членів команди, які розбіглися по всіх усюдах.  

— Зберіться всі разом. Я маю оповідь, яку хочу розказати. 

Члени групи зібралися навколо мене, попри свою настороженість. Хтось підтримував впалу Хан Суйон, а Кім Намвун і Лі Джіх’є демонстрували сильну ворожість до мене. 

— За деякий час Дракон Апокаліпсису буде звільнений. Через це— 

— Замовкни! Що ти зробив раніше? Ви з Ю Джунхьоком об'єдналися, щоб напасти на Майстра! — закричала Лі Джіх’є, націливши свій клинок мені на шию. 

Тоді Лі Хьонсон пробурмотів: 

— Докча-ссі, ця річ… 

— Капітане! Як щодо цього придурка? Мені про нього подбати? 

Кім Намвун наповнив свої руки чорним полум'ям. Хан Суйон похитала головою. 

— …Народ, послухайте його. 

— Га? 

— Слухайте його. 

Очі Хан Суйон були розплющені, але порожні зіниці доводили, що вона відмовилася від усього. Хан Суйон була схожа на мене. Вона могла здаватися такою зовні, але в голові вона вже розуміла ситуацію. Можливо, вона обдумувала наступний план. 

Я озирнувся на членів команди. Лі Хьонсон, Кім Намвун, Лі Сольхва, Лі Джіх’є, Шін Юсон… 

Люди, які пережили 1863-тє коло. Я міг би розповісти їм правду про Хан Суйон. Хан Суйон використовувала вас. Щоб створити новий світ, вона хотіла закінчити вашу оповідь тут. Але я не міг цього сказати. 

— Народ, подбайте про капітана. Не робіть поспішних висновків. Прислухайтеся до Докчі-ссі. 

Це було тому, що вони серйозно слідували за Хан Суйон. Ворожість групи до мене була пом'якшена словами Лі Хьонсона. 

Я почав оповідь:  

— Визволення дракона апокаліпсиса не закінчиться, коли печатку буде знято. Ви можете цього не знати, але кінець цього сценарію… 

Я подивився на небо. Інші члени команди також подивилися вгору разом зі мною. Сфера запечатування була зім'ята. Фрагменти печатки ламалися потроху. Час минав, а щільність неба ставала дедалі густішою. 

Я поклався на Четверту Стіну і виплюнув порожні слова.  

— Повертайтеся до штабу і готуйтеся до наступного сценарію. Можливо, залишилося три дні. 

 *** 

Я міг би одразу покинути 1863-тє коло. Однак я не міг цього зробити, тому що персонажами цього кола були люди, які мені подобалися. 

Я виграв трохи часу, коли визволив дракона апокаліпсиса, використавши Меч, що Розрізає Траву як останній ключ. Йому не вистачало трохи статусу, щоб бути використаним як ключ, що трохи затримувало визволення дракона апокаліпсиса. 

Я повинен був використати цей час з розумом. Тепер, коли Хан Суйон обрала цей маршрут, знищення принаймні однієї туманності було визначено. Найважливішим було уникнути знищення Землі. 

Наступного дня я передав Лі Хьонсону чималий обсяг інформації. Це були плани, які я окреслив заздалегідь. Від уникнення лиха дракона апокаліпсиса до здобуття нових оповідей та предметів. Я також передав список найсильніших людей. 

Лі Хьонсон вислухав мою оповідь від початку до кінця і раптом підвів очі. 

— …Звідки Докча-ссі все це знає? 

— З тієї ж причини, з якої знає Хан Суйон. 

Я намагався уникати зайвих пояснень, але вираз обличчя Лі Хьонсона був незвичайним. Лі Хьонсон довго вагався, перш ніж сказати щось несподіване. 

— Докча-ссі — «письменник-плагіатор»? 

— …Письменник-плагіатор? 

— А ти… ні? Вибач. 

Я був сповнений розгубленості.  

— Хан Суйон говорила про свої атрибути? 

— А, ну… 

Лі Хьонсон почухав голову зі стурбованим виразом. Я не міг повірити в це. Горда та еґоїстична Хан Суйон показала свій оригінальний атрибут? Навіщо? 

— Всі на вихід. 

Я саме думав про це, коли двері до оперативної кімнати відчинилися і хтось увійшов. Це була Хан Суйон у капелюсі, глибоко насунутому на обличчя. 

— Так, я розумію, — Лі Хьонсон вклонився, зібрався і вийшов з кімнати. У кімнаті залишилися тільки я і Хан Суйон. 

Оскільки я виконав свою Іншосвітну Угоду, це повинно було стосуватися і Хан Суйон. За таких обставин у неї не було жодних причин виявляти ворожість до мене. 

— Здається, твій психічний стан покращився. 

— Замовкни, — відповіла Хан Суйон, складаючи руки та сідаючи на стілець. 

Я запитав:  

— Чому ти скаржишся? 

— Скаржуся? Ти це так називаєш? Через тебе всі люди тут можуть загинути. 

Я побачив членів команди, які чекали на нас за дверима. Люди, що зібралися за прозорою стіною, розмовляли зі серйозними виразами обличчя. Це було, можливо, через відчайдушний вираз обличчя Хан Суйон невдовзі після смерті Ю Джунхьока. Я сказав: 

— Краще перейти до наступного сценарію, ніж заснути назавжди. 

За вікном Лі Хьонсон зустрівся зі мною поглядом і ледь помітно всміхнувся. Лі Хьонсон знав, що Хан Суйон була плагіатором. Можливо, Лі Хьонсон знав, що Хан Суйон покине їх. Він був схожий на ведмедя, але мав глибоке серце. Лі Хьонсон міг передбачити, що це станеться. А проте, він вирішив піти за Хан Суйон. 

Я продовжував говорити:  

— Це не закінчиться, коли дракон апокаліпсиса звільниться. Хіба ти не знаєш? 

Хан Суйон схилила голову і не відповіла. Дракон апокаліпсиса, який поступово звільнявся від печаті. Щойно він звільниться, лихо прийде у Зоряний Потік. Це не означало, що всі майбутні сценарії закінчаться. 

Насправді у 1863-му колі Ю Джунхьок звільнив дракона апокаліпсиса і побачив кінець сценарію. 

— Поясни це іншим. Все, що ти зробила, і все, що ти приховала. Можливо, це не ідеальний розвиток подій, але є спосіб це зробити. 

— … 

— Є ще багато місць, де ви можете запозичити силу. У Заратустри Анни Крофт, Шукачів Кінця, Короля Трансцендентів і «людини», яка живе на планеті реінкарнаторів… 

— Я сказала тобі замовкнути, — Хан Суйон підвела голову і подивилася на мене. Горді очі дивилися на мене з-під капелюха. До речі… дещо було дивним. 

Очі Хан Суйон були опухлими. Коли я втупився в її обличчя, Хан Суйон загарчала й опустила капелюх нижче. 

Мені не подобалася Хан Суйон 1863-го кола. Але все ж я міг зрозуміти Хан Суйон. Світ, який вона хотіла створити, був схожим на той, про який я мріяв. 

Хан Суйон говорила крізь зуби.  

— Ю Джунхьок став «письменником». 

— Чому він раптом отримав такий атрибут? 

— Гадаю, він хотів написати нову оповідь у дуже щирій манері. Це і є умова для відкриття риси «письменника». 

Я міг зрозуміти, але водночас і не розумів. Світ, який не міг завершити це коло, але боровся за виживання… Ю Джунхьок вийшов з нього, щоб написати власну оповідь. 

Хан Суйон не говорила, але ми могли чітко бачити, про що думав кожен з нас. Хан Суйон підвела голову, зняла капелюх і запалила сигарету. 

Я запитав:  

— Як щодо обміну питаннями та відповідями? Не використовуй систему, бо вона дратує. 

Хан Суйон закурила з беземоційним обличчям.  

— Брехня включена? 

— Гаразд. 

— Ти перший. 

Я кивнув. 

— Як ти думаєш, хто є автором «Шляхів Виживання»? 

Хан Суйон ще раз втягнула дим і видихнула його. Потім вона відповіла: 

— Дуже велика дитина. 

— …Дитина? 

— У світі без сценаріїв, лише бажання побачити наступну оповідь… дитина з жахливою уявою. 

Щось спало мені на думку. Світ без сценаріїв. Існував лише один такий світ у цьому Зоряному Потоці. 

— Не кажи мені… 

— Краще не кажи цього своїми вустами, — Хан Суйон вказала на небо. — Воно може підслуховувати. 

Я закрив рота. Це не було неможливим, якщо ця «істота» і справді була письменником. Проте… 

Моя голова була в заплутаному стані, коли я сказав Хан Суйон:  

— Твоя черга. Запитуй. 

— Я думаю, зачекай, будь ласка. 

— …У нас мало часу, тож запитуй швидше. Я йду завтра вранці. 

— Завтра вранці? 

— Я виконав Іншосвітну Угоду і повинен повернутися до свого початкового світу. 

Хан Суйон злегка насупилася.  

— Ти закінчив і збираєшся нас відкинути? Чудово. Мій світ зруйновано… 

— Все, що я знаю, було передано Лі Хьонсону. Вони можуть йти до кінця без сторонньої допомоги. 

Я подумав, дивлячись на людей за межами оперативної кімнати. Від самого початку цей світ був «їхнім світом». Я запитав:  

— Коли ти збираєшся піти? 

— Піти? 

— Ти також виконала Іншосвітну Угоду. 

Я був не єдиним, хто завершив Іншосвітну Угоду. Ю Джунхьок помер, і Хан Суйон виконала свою місію. Тепер вона піде, щоб завершити свій «світ» за допомогою Таємничого Інтригана. 

— Хан Суйон? 

Хан Суйон втупилася в підлогу і відповіла:  

— Я не піду.