Чунхьок дивився на всіх, окрім Хьонсона. Решта збилися до купи, тож зрозуміти, про кого думав він, я не міг.
'Як це можливо?..'
Та на кого ж він дивився? Я хотів запитати, але остерігався розкрити свою здібність. Чунхьок ще не знав, що мені відомо про нього.
Швидше за все, він прочитав дані Хівон. Та відчула на собі його погляд і неприязно огризнулася:
— Чого вирячився?
Тиша у думках.
Хівон, а ти не промах.
'Вб'ю...'
— Е-е-е, Ю Чунхьоку, — похапки втрутився я, — хотів у тебе дещо запитати, — той повернувся до мене із питальним поглядом. — Чому ти не чіпаєш Ґона Пільду?
— Ти — пророк, маєш знати.
— Слухай, геть усього навіть я не знаю, — точніше, я не все пам'ятав.
[Персонаж «Ю Чунхьок» застосував здібність «Розпізнавання брехні»]
[Персонаж Ю Чунхьок підтвердив правдивість вашого висловлювання]
Ох і прискіпливий.
— Гм, зрозуміло. Пророк з низьким рівнем «пророкування».
Думай, що завгодно.
Чунхьок повернувся до теми:
— Ґон Пільду потрібен мені живим.
— Для майбутніх сценаріїв? — він не відповів, ніби намагався оцінити, як багато я знав. — Я знаю, що Пільду потрібен тобі для майбутніх сценаріїв. Але це ж не стосується усього його кодла, — і знову жодного слова від нього, навіть подумки. — Хіба ти не звик позбуватися непотребу? Чому ж тоді їх залишив?
'От докучливий...'
Що?
— У мене багато справ, — Чунхьок глянув на мене і продовжив: — Тобі не зрозуміти.
— Зажди! У тому й проблема. Якщо зараз же нічого не вдієш, більшість жителів Чунмуро!..
Чунхьок уколов мене крижаним поглядом.
— Немає значення.
Я не вірив у гуманізм: у те, що кожна жива душа у цьому світі варта порятунку. Але Чунхьок все одно примудрився мене розізлити.
— Ю Чунхьоку. Можна, я тебе угрію?
— Вперед, якщо такий впевнений.
Я люто стиснув пальці в кулак, аж раптом пролунало повідомлення:
[Персонаж Ю Чунхьок застосував «Сильна самооборона Рів. 5»]
«Боягуз нещасний», — я розслабив хватку.
— Ти закінчив? — тиша у відповідь. — Ходімо.
Чіхє здригнулася на заклик Чунхьока і, затримавши на мені збентежений погляд, кинулася його доганяти.
[Сузір'я «Лисий Генерал Правосуддя» вражений вашим благородством]
[Вам пожертвували 100 монет]
Звісно ж усе було зовсім не так.
***
[До початку третього сценарію 1 година 30 хвилин]
Час спливав, а я все ще не міг зібратися з думками.
[Сузір'я «Лисий Генерал Правосуддя» злиться, що життя людей знаходяться під загрозою]
[Сузір'я «Лисий Генерал Правосуддя» закликає до повстання]
Самондан засипа́в мене повідомленнями, а я ніяк не міг вигадати прийнятний план. Третій сценарій мав тривати рівно тиждень.
Можливо, Чунхьок планував отримати за цей час якусь іншу нагороду, якщо діятиме по-іншому.
А я, само собою, не міг з цим змиритися. Просто не міг.
[Сузір'я «В'язень Золотого Обруча» цікавиться вашими думками]
— Чунхьок, вилупок.
[Сузір'я «В'язень Золотого Обруча» задоволене]
[Вам пожертвували 100 монет]
Насправді в першу чергу мені потрібно було розібратися з Пільду, а не Чунхьоком. Він мав відігравати ключову роль у вдалому завершенні третього сценарію. А без його допомоги...
Аж раптом Хівон підвела голову та всміхнулася:
— А хто це?
— Ти про кого?..
— Ну, той, про кого ви з Ю Чунхьоком розмовляли.
Я коротко розповів їй про Пільду. Хівон була непритомна, тому не бачила його на власні очі.
— І як цю патороч земля носить? Привласнили громадський простір і вимагають платити за його використання?
— Патороч живе вверх по сходах.
— То піду зараз і спущу їх звідти, — пригрозила Хівон і дістала свій клинок із щурячих кісток.
Це нагадало мені, що настав був час розжитися новою зброєю. Та й взагалі, багато що треба було зробити.
— Не сміши.
— Об'єднавшись, у нас буде шанс перемогти. Пам'ятаєш, як ми їх на Гимхо? — Хівон сяяла впевненістю.
І мала на це право, тримаючи у рукаві таку монструозну здібність як «Судний час». До того ж Хівон мала гостру інтуїцію та гнучкий розум, що допомогло їй швидко освоїти власні атрибути і здібності.
— Чого розсівся! Пішли, розправимося з ними!
Її «Судний час» проявляв себе з найкращого боку у бою проти «лихих» ворогів.
[Персонаж «Чон Хівон» застосував виняткову здібність «Судний час»]
[Сузір'я системи Безумовного Добра не відгукуються на прохання Чон Хівон]
[Здібність скасовано]
— Постривайте... Що сталося? — розгубилася Хівон. — Невже зламалася? — вона знову спробувала застосувати здібність, але нічого не сталося. — Що... Чому вона не діє? Хіба не очевидно, що вони лихі?
Я розсміявся на запитання Хівон.
— Хіба що з людської точки зору.
— Ти зараз про що?..
— Сузір'я відрізняються від нас. Звідки нам знати, чи у нас з ними однакові поняття про добро і зло?
— А...
— Справедливо щось чи ні, завжди визначає більшість.
І на цей раз більшість сузір'їв визнала кооператив землевласників «хорошим». Людство вже втратило своє право судити і, подібно лялькам на нитках, мало коритися волі своїх спонсорів.
— Але ж...
Я поглянув на своїх компаньйонів.
Ніхто з них не вимовив ні слова, але думали усі про те ж, що й Хівон. Хьонсон витер щита, подряпаного магічними кулями, а Сана та Ґірьон сиділи поряд і спостерігали за тарганами.
Таке зрозуміле мені почуття відчаю.
Вони думали, що, здихавшись банди на Гимхо, схопили долю за хвіст, але всього через три зупинки натрапили на безмірно жахливішого монстра.
Прийшов час катувати їх надією:
— Я не сказав, що у нас не лишилося варіантів.
— Що?
— Буде непросто, але у нас є спосіб їх перемогти.
Усі одночасно глянули на мене.
— У тебе дійсно є такий спосіб? — перепитав Хьонсон.
— Хочете знати, який? — я озирнувся і стишив голос. — Витягти Ґона Пільду зі Збройної Зони.
— Що таке ця Збройна Зона?
— Його стигма. Вона ідеально підходить для захисту території.
Збройна Зона — головна причина, чому Ґона Пільду було так важко перемогти. Ця навіжена стигма могла звести для нього цілі взводи турелей.
І це поки що лише Збройна Зона. Коли у майбутньому його стигма еволюціонує, то перетвориться на «Збройну Фортецю», і без повноцінної облоги ми до нього вже не дістанемося.
Але у цьому і крилася очевидна слабкість Пільду.
— Його Збройна Зона зникне, як тільки він залишить визначену територію. Міні-турелі також перестануть працювати. Зазвичай такі потужні захисні здібності мають багато обмежень.
Хьонсон та Хівон дивилися на мене з неприкритим захопленням.
— А... Он як.
— Ти зрозумів усе це, лише один раз побачивши його здібність? Докча-ссі, невже це твій атрибут?
Я не міг не помітити, як оточуючі призвичаюються до періодичних спалахів моєї геніальності.
— Але як ти змусиш його вийти? — наступною запитала Сана.
— Над цим нам треба ще поміркувати.
— Гх, не люблю я це ваше міркування, — поскаржилася Хівон.
Після чого деякий час усі мовчали. Першим висунув свою пропозицію Хьонсон:
— Нападемо, коли він зайде до вбиральні...
— Ти що, не бачив, який біля нього склад речей?
Пільду ніколи не покидав Збройної Зони. Біля його ослону знаходилося усе необхідне: спальний мішок, ковдра, їжа, напої і навіть власний туалет. Усі речі він отримував від пожильців.
— Сказитися можна. Вважай, сам себе закрив на карантин. Стривайте, а, може, він не виходить за межі зони, бо охороняє щось цінне?
— Це «щось» — найбільша «кімната» на Чунмуро.
— Кімната?..
І тут я згадав, що Хівон досі нічого не знала про місцеві кімнати. Та пояснень вона не потребувала.
[До початку сценарію лишилася 1 година]
Скоро і без мене все дізналася б.
— Нам теж треба знайти собі кімнату.
Коли наша команда підвелася, люди навколо стрепенулися.
— Н-н-не підходьте! — особливо чоловік з ножем, який став на захист одномісної кімнати на платформі, до якої раніше прибували потяги третьої гілки метро. Та не встигли ми наблизитися, як інші вже випередили нас і накинулися на нього, як зграя диких собак.
— Гнида, а ну вимітайся!
Коли натовп виштовхнув чоловіка назовні, позначка над зеленою зоною змінилася:
[Зелена Зона 1/1 → Зелена Зона 0/1]
Люди рвали одне одного на шмаття у битві за кімнату. Комусь проткнули ножем стегно, а хтось бився з поламаним носом.
Хівон насупилася.
— Чому ми їх не зупинимо?
— Навіть якщо втрутимося, нічого не зміниться. Врешті-решт, хтось та й загине.
— Чому хтось взагалі має помирати?
— Цей сценарій влаштований так, що смертей не уникнути.
Якраз під кінець моєї відповіді у повітрі вигулькнув Біхьон.
[Добриде́нь-добриде́нь. Ну що, почнемо третій день нашого головного сценарію? До нас якраз прибули новачки — хіба ж не весело? Ха-ха-ха!]
Біхьон зиркнув у мій бік.
За сценарій на Чхунмуро загалом відповідали три докебі, але, схоже, саме Біхьона призначили нашим тимчасовим куратором — очікуваний фінал для володаря найменшого серед трьох каналів.
Перед нами з'явилася інформація про третій сценарій.
[Головний сценарій №3 – Зелена Зона (День 3)]
Категорія: Основний
Складність: С
Умови виконання: Зайняти «зелену зону» на станцій і вижити навалу чудовиськ, яка розпочинається щоночі опівночі. Сценарій продовжуватиметься 7 днів.
Тривалість: 8 годин.
Нагорода: 1000 монет
Штраф: —
Хьонсон витріщився на вікно з інформацією.
— Ц-це ж!..
[Усе просто. Знайдіть собі зелену зону, перш ніж вас випередять інші. Звісно ж ви можете забирати чужі зелені зони. Але покваптесь. Якщо ви не здобудете кімнати до початку сценарію, вас чекає дивовижно жахлива доля. Ха-ха, усім її рекомендую!]
Слова Біхьона розпалили холодний вогонь в очах присутніх. А тим часом звідусіль продовжували долинати крики.
Штрик! Штрик! Штрик!
— Здохни! Здохни!
— Вибач, я не зозла! Я маю вижити...
Можливо, той вогонь в їхніх очах з'явився від усвідомлення. Уся ця кров і боротьба перед нашими очима більше не були витворами чиєїсь фантазії.
— Скажи, нам же не доведеться битися, як цим людям? — тремтячим голосом запитала Сана.
— Нам не потрібно битися. Просто знайдіть кімнату, яка зможе вмістити нас усіх.
Розміри зелених зон відрізнялися за типом: від одномісних до величезних на сімдесят душ, як у Пільду.
— Звісно, якщо ще хоч якісь лишилися.
— Докча-ссі, у тебе хист нервувати людей, — поскаржилася Хівон. — У такому разі годі в стелю плювати. Може, й для нас ще лишилися кімнати.
— Буде швидше, якщо ми розділимося. Рухайтеся у командах: Хьонсон-ссі з Саною-ссі, а Хівон-ссі з Ґірьоном.
— А ти?
— Я сам упораюсь.
Говорити ще щось не довелося. Усі й так мені довіряли. Першим виступив Ґірьон:
— Хьон, слухай... А якщо ми нічого не знайдемо?
— Якщо за двадцять хвилин до початку сценарію ніхто не знайде кімнату, усі знову збираємося тут.
— Зрозуміло. Я пішов.
Команди організовано рушили кожна у своєму напрямку. Хівон із Ґірьоном пішли оглядати другий поверх, а Сана та Хьонсон — третій. Я почекав, поки вони розійдуться і увімкнув смартфон. Та варто було відкрити «Способи вижити», як в очі впало одне речення:
«На Чхунмуро не лишилося жодної кімнати».
Невигадливий текст, написаний чорним по білому. Щось мені підказувало, що жодній команді не вдасться знайти кімнати.
Лишався єдиний вихід: вбити когось і забрати їхню кімнату, щоб вижити самим.
Але чи наважаться Хьонсон та Хівон на такий вчинок?
Не всі із присутній тут були «лихими». Хтось використовував інших, як Ґон Пільду. Але так чи інакше, більшість вишкірила ікла, щоб захиститися.
Чи здатні Ю Сана та Ї Ґірьон проявити таку ж хижість?
Відповіді на ці запитання я мав отримати вже зовсім скоро.
Далі
Том 2. Розділ 30 - Землевласник (4)
Докебі зник, а на платформі від гілки №3 почали з’являтися десятки тіл. У той час там лишалася всього одна кімната. Жоден мешканець платформи не відрізнявся високими характеристиками, тож слабкі безстрашно нападали на немічних, і навпаки. — Здохни! Здохни! [До початку третього сценарію лишилося 30 хвилин] І посеред цього маленького апокаліпсиса я мовчки читав «Способи вижити». Сьогоднішній сценарій мав пройти за планом. Щоб вижити, я обережно пропускав крізь себе кожне прочитане слово. [А ти що робиш?] Одночасно з голосом Біхьона почали приходити повідомлення від сузір’їв. [Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» цікавиться вашими діями] Я інстинктивно погасив дисплей смартфона. Тільки тоді мені на думку спало запитання: чому жодне сузір’я не реагувало, коли я читав «Способи вижити»? Коли в оригінальній історії вони дізналися, що Чунхьок регресор, то відразу опротестували справедливість сценаріїв. А отже й прочитаний мною текст мав викликати у них запитання. [Ти навіщо вирячився у порожній нотатник? Сузір’я через тебе усі показилися!] Порожній нотатник?.. Я увімкнув смартфон, і на дисплеї з’явився «Способи вижити». — Ти про це? [Так! Ви, що, з цим нотатником роман закрутили? Будеш так на місці сидіти, і тебе приб’ють! Ха, найшла мара підписати контракт з навіженим…] Від його реакції у мене шкірою виступили сироти. Докебі не могли прочитати цей «текст». А якщо навіть завідувачі системою не мали такої змоги, то що говорити про сузір’їв. У такому випадку письменник, який надіслав мені цей текст… Який щабель існування займала ця сутність? — Аргх! — пролунав останній крик, і кімната на платформі номер три нарешті знайшла свого власника. [Зелена Зона 1/1] — Стій, де стоїш… — пригрозив переможець і наставив на мене ножа. На диво, ним виявився той самий хлопець, який недавно проводив нам екскурсію. Я все ще не знав його імені. — Не хвилюйся, я не забиратиму твою кімнату, — постарався запевнити я. І тієї ж миті хтось втрутився: — Та невже? Дядьку, а ви, як бачу, нікуди не поспішаєте. Вмерти захотіли? Я впізнав її голос, навіть не озираючись. — Та й ти, здається мені, нікуди не поспішаєш. — Мою кімнату ніхто не чіпає. А ласим спробувати — квиток в один кінець до пекла, — відповіла Чіхє і покрутила у руці свій темно-синій клинок. На даному етапі у плані характеристик з нею могли зрівнятися хіба що Чунхьок та деякі члени Кооперативу Землевласників. Чіхє змірила мене прискіпливим поглядом і промовила: — Я не хочу, щоб ви тут, дядечку, дутеля з’їли. — Не хвилюйся, не з’їм. Виживу, навіть якщо не знайду кімнату. Я говорив правду. Для виживання мені не обов’язково було займати зелену зону. Один навіжений на станції вже це довів, усього три дні тому. Дівчина примружила очі: — Дядьку, ви хоч розумієте, про що кажете? — Так. — То ви сильний? Як учитель? Раптом за спиною Чіхє виник Чунхьок. — Годі, повертайся до кімнати. — А… окей. Вчителю. Чіхє покірно рушила до себе, і Чунхьок повернувся до мене. — Збираєшся битися з чудовиськами? Я стенув плечима. — Ти не виживеш. Як і твої четверо напарників. — Поживемо — побачимо. У гострому погляді Чунхьока проскочила невідома мені емоція, і він залишив платформу. Цього разу я не застосував «Точку зору всезнаючого читача». Ця здібність передавала слова, але слова не завжди точно передавали почуття. [До початку сценарію лишилося 20 хвилин] Зі сходів, що вели на верхні поверхи, долинули кроки, і незабаром у проході з’явилися Хьонсон, Ґірьон та Сана. Дивлячись на їхні обличчя я легко передбачив результат. — Кімнат… не лишилося, — понуро повідомила Сана. — Не страшно. Краще скажи: де Хівон-ссі? — Вона нагорі домовляється. Не встигла Сана закінчити, як Хівон зіскочила до нас зі сходів і проревіла: — Дві тисячі за одну ніч?! Вони там, що, клею нанюхалися? Я розтовчу їм усім пики, — пирхнувши, промовила розлючена жінка. — Докча-ссі, знаєш, що там нагорі? Ці кінчені вилу… — Вони різко підняли тарифи, так? — Е-е… То ти вже знаєш? Я так і передбачав. Пожильці загинуть, якщо за двадцять хвилин не знайдуть кімнату. Очевидно, що власники зон скористалися ситуацією і підняли розцінки. — А ти, Докча-ссі, щось знайшов? — Ні, нічого. — А… Я уважно поглянув на кожного члена команди. Час обирати врешті настав. — У мене є два способи. Від цих слів у їхніх очах засяяла надія. Шкода, що мої способи, швидше за все, мали її зрадити. — Перший дозволить нам усім безпечно пережити цю ніч. Хівон примружила очі: — У таких ситуаціях зазвичай спрацьовує другий… Розкажеш нам про нього? — Другий спосіб напрочуд складний. Ймовірно, хтось із нас загине. — Е ні, нізащо. Тоді я обираю перший спосіб. — А інші що думають? Першим відповів Хьонсон: — Було б добре обрати перший спосіб, якщо ми усі виживемо. Ґірьон ствердно угукнув. Лише Сана завагалася: — Можна почути, у чому він полягає? Я кивнув і повів їх нагору до платформи четвертої лінії. — Ось перший спосіб. Компаньйони прослідкували за моїм пальцем. Там, куди я вказував, стояла група з п’ятьох переляканих чоловіків та жінок. [Зелена Зона 5/5] — Їхня кімната має рівно п’ять місць. Поодинці її мешканці з себе нічого особливого не являють. Направду, якщо навалимося вп’ятьох… — Зажди, Докча-ссі, ти… — Так, вб’ємо їх і заберемо кімнату собі. Мій розважливий тон змусив їх затремтіти ще дужче. Хівон скривджено прикусила губу: — Нічого очевиднішого не міг придумати? — Якщо хьон так каже, то я готовий, — першим зголосився Ґірьон. — Мені не страшно. Я зроблю це. — Не смій, Ґірьоне! — Сана схопила хлопчика за плече. Я спеціально зобразив байдужість: — Вони однаково загинуть, якщо хтось інших забере ту кімнату. Скажу вам як є: ми не впораємося з майбутніми сценаріями, якщо навіть на це не здатні. — Докча-ссі, — перебила Хівон. — Я вбила людей на Гимхо. Вбила, бо захотіла, і не шкодую про це. Але… — на її обличчі застигла гримаса болю. — Якщо я вбила раз, це не означає, що я хочу продовжувати це робити. Я не хочу стати чудовиськом. Тиша. — Докча-ссі, я хочу почути другий спосіб. Прохання Хьонсона змусило мене видихнути і на секунду заплющити очі. — Я розумію, про що ви, — на цьому підготовку можна було вважати завершеною. — Підемо другим шляхом. Обличчя моїх товаришів знову прояснилися. Правду кажучи, я з самого початку вирішив скористатися другим варіантом. Вбивство слугувало простим ключем до виживання, але прості рішення ніколи не змогли б привернути до мене увагу сузір’їв. Другий спосіб, однак, вимагав неабиякої рішучості, — не тільки від мене, а й від усієї команди, — тому спочатку я вирішив протестувати твердість їхніх переконань. Мені конче треба було знати, які думки крутяться у їхніх головах. Хівон розсміялася: — Так я й думала. Нащо було нас маринувати, якщо вже вирішив обрати другий спосіб? — Не думайте, що це була якась перевірка. Я поважав би будь-який ваш вибір. Я погладив по голові Ґірьона, який звів на мене занепокоєний погляд. Сана глибоко зітхнула: — Докча-ссі, ти такий злостивий. — Вибач, але я дійсно не дуже хороша людина. — У чому ж тоді полягає другий спосіб? — Для його виконання нам не потрібно нікого вбивати. Але хороші новини на цьому закінчуються, — різка подача розпалила у моїх напарниках рішучість. — Якщо вже обрали другий спосіб, прошу вас беззаперечно виконувати усі мої вказівки. Вірте у мене, навіть якщо не бачите у цьому сенсу. Якщо хоч один із вас мені не довіриться… — важка павза. — Ми всі помремо. Хтось гучно ковтнув. Усі члени команди майже одночасно кивнули. — Я вірю в Докчу-ссі, — запевнив Хьонсон. — Я досі живий тільки завдяки тобі. [До початку сценарію лишилося 5 хвилин] — Тоді усі за мною. І ми разом рушили уздовж третьої лінії. Проминули розбиті скляні двері і стали перед входом у тунель, що вів до станції Ильчіро-3. Крізь густу пітьму тунелю пробивалося сяйво «червоної зони». Скоріше за все, саме звідти мали з’явитися чудовиська, змести усе на третій платформі, а потім, поверх за поверхом, рухатися до поверхні. — То що, битимемося з чудовиськами тут? — знервовано перепитав Хьонсон. — Ні, битися з ними не будемо, інакше всі тут поляжемо. Без зеленої зони нам нізащо б не вдалося стримати навалу цих жахливих створінь до світанку. Цього разу запитала Хівон: — Тоді біжимо в бік Донде*? *[1] раніше перекладено як Донгкук, минула станція — Не спрацює. Ми вже тут. Якщо залишимо Чунмуро, то з початком сценарію система нас уб’є. — В такому разі… — Ми розділимося. Ї Хьонсон-ссі, Ю Санна-ссі і Чон Хівон-ссі, як тільки з’являться чудовиська, біжіть туди, звідки вони вилазять. — Що?.. — Зрозуміли? Просто біжіть їм на зустріч. Як наблизитеся до них впритул, обов’язково подивіться на ліву стіну, і зрозумієте, що я маю на увазі, — мої слова не мали для них жодного сенсу, але для докладніших пояснень бракувало часу. — Вірте мені, якщо не хочете померти. Не забудьте поглянути на ліву стіну. — Я розумію, Докча-ссі, — відповіла Сана, яка першою пригадала мої слова про довіру. — Повторюю ще раз. Бігти тільки коли з’явиться перше чудовисько. Я підняв камінь і кинув його у тунель. Камінь вдарився об щось, пустив іскри і впав. Хьонсон та Хівон теж щось усвідомили і кивнули. — А ти, Докча-ссі? — Ми з Ґірьоном спробуємо щось інше. Цей план не міг спрацювати без довіри команди до мене. Хто міг всупереч здоровому глузду кинутися у самовбивчу атаку на чудовиськ? Їм залишалося покластися на власну рішучість. [Третій головний сценарій починається] Бар’єр, який блокував тунель до Ильчіро-3, зник. — Бігом! За моїм сигналом троє ринулися вперед. Тим часом з червоної зони почали долинати гарчання перших чудовиськ, переважну більшість яких складали підземні щури дев’ятого ступеня. Пізніше середню ланку зайняли вищі за рангом підземні істоти того ж ступеня — «ґроли». А за ними, з пронизливим ревом, чорногриві ведмедоподібні чудовиська з загрозливими рогами на головах. Поодинці ми могли відносно просто розібратися з будь-яким із цих чудовиськ. Проблема крилася у їхній кількості. Слово «зграя» втрачало свою загрозливість перед цим нестримним потоком із плоті та ікл. Зіткнення з ним означало смерть для нас усіх. За мить до того, як Хьонсон зіткнувся із ґролом, я викрикнув: — Зараз! Сана першою її помітила. Зелену плиту, яка сяяла на стіні. — А-а!.. — вона відразу зрозуміла, що робити. Щойно Сана торкнулася стіни, як та засяяли яскраво-зеленим. [Зелена Зона 1/3] Прудка Хівон торкнулася стіни за нею. [Зелена Зона 2/3] А от Хьонсон не встиг. А все тому, що в його щит вчепилися щури. — Хьонсон-ссі, лови! Він схопився за «нитку», кинуту Саною, і зусиллями двох жінок долетів до стіни. [Зелена Зона 3/3] Спрацювало. Чудовиська з ревом кинулися на трійцю, але, коли та потрапила у зелену зону, не змогли до них пробитися. — Докча-ссі! — озвалася до мене Сана, але часу обертатися не було. Я вже мчав звідти з Ґірьоном на спині. «…У зоні третього головного сценарію знаходяться кілька прихованих зелених зон. Вони активуються доторком до певної стіни, але з’являються лише після початку сценарію. Якщо так подумати, то люди самі себе заплутали, порівнюючи зони з «кімнатами»...» У «Способах вижити» Чунхьок крізь незліченні регресії розкрив деякі секрети зелених зон Чунмуро. На платформі третьої лінії знаходилося дві таких зони. З-за спини щось їдко пискнуло і кілька земляних щурів вкусили мене за стегно. Завдяки високому показнику сили укуси завдали мені незначної шкоди, але такі атаки мали накопичувальний ефект. Чвак! Ґірьон, сидячи на моїй спині, огрів кількох гризунів чимось тупим. Але усіх тварюк позбутися не вдалося. Ще й ґроли швидко наздоганяли. За десять метрів за нами злякано спостерігав той самий товариш Чіхє. [Зелена Зона 1/1] Малодушно це, але у ту коротку мить я серйозно розглядав легкий варіант розв'язання проблеми. [Ха-ха-ха! А це весело. То що, може, як учора, додамо до сценарію гірчинки?] Пропозиція докебі принесла за собою системне повідомлення: [Додано штраф!] [Деякі зелені зони буде усунуто] — Н-ні! А-а-а-а! Канонада криків струснула Чунмуро. Найближчий із них долинув від того самого хлопця. А за тим хрускіт кісток і… — А-а-а! Зі зникненням зеленої зони його беззахисне тіло розірвали земляні щури. Чудовиська відволіклися на хлопця достатньо, щоб я встигнув забігти у прохід, але інша група зайшла крізь розбиті скляні двері і заблокувала нам шлях. Я закрив Ґірьона собою і витягнув Незламну Віру. Клинок, оповитий Енергією білої зірки, врізався у чудовиськ, як гарячий ніж у масло. Але менше їх не ставало. Щоб битися з цією навалою до світанку, треба було стати монстром, як Чунхьок. Я сумнівався, що це можливо, навіть якби витратив усі монети на характеристики. — Хьоне, знаєш, — заговорив Ґірьон. — Давай не зараз. Я зайнятий. — Ти завжди можеш мене покинути. — Що?.. — Я правда не розумію, навіщо ти виручаєш мене, хьона та нун. Сам би ти… жив набагато краще. Він зміг спокійно вимовити ці слова за крок до загибелі. А, може, дитина в ньому вже давно померла. — Так, ти правий, — черговий вкорочений на голову щур впав додолу. — Самому зручніше жити, легше заробляти, легше виживати. Але… Що на мене найшло? Я й сам не знав відповіді на це запитання. Лиш одне я міг сказати з повною упевненістю: — Знав я роман, сюжет в якому розвивався подібним чином. Нічим хорошим це не закінчилося. — Що? Скільки б я про це не думав, та не міг уявити себе протагоністом. З мене б не вийшло героя чи рятівника людства. Але… Повіки хлопчика затремтіли. Я знову всадив його собі на спину і промовив: — Тримайся гарненько. Я не міг дозволити Ґірьону померти. Принаймні, не того дня.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!