Розділ 278. Епізод 53 — Демон-Король Спасіння (1) 

Двері із зображенням двох почервонілих янголят. Губи Гавриїл здригнулися, коли вона побачила [Уріель ☆], написане на табличці. 

[Гей.] 

Коли вона постукала у двері, відповіді не було. Тож вона зробила це знову. 

[Гей, Уріель!] 

Вона постукала у двері сильніше, і з-за них почувся стогін. 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» каже забратися геть.] 

Гавриїл насупилася, побачивши непряме повідомлення. 

[Ти думаєш, я рада сюди ходити? Я тут через свою місію.] 

Гавриїл звучала так, ніби її дратувало навіть говорити. Минуло два дні, як вона отримала необґрунтоване завдання від Метатрона. Вона збиралася побавитися, але Метатрон опинився перед нею. 

—Гавриїл, будь ласка, візьми на себе місію Уріель. Крім того, Йофіїл спостерігатиме за Гавриїл, щоби переконатися, що вона не ледача. 

—Залиште це мені. 

Її помістили в команду з праведною Йофіїл. Гавриїл воліла би бути в команді з Уріель. 

[Хіба ти не записала свої спостереження за Демоном-Королем Спасіння? Я прийшла сюди, щоби взяти їх. Відчини двері!] 

З-за дверей почувся шелест. 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» питає, чому ви її наступниця.] 

[Так, ти ■.] 

Знову непряме повідомлення прогриміло, як блискавка. 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» каже: «■■■■».] 

[Хочеш вийти і сказати це сама?] 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» питає, чи ви її єдина наступниця.] 

[Я та Йофіїл.] 

За дверима почулося глибоке зітхання. Через деякий час у дверях з’явилася щілина, звідки з’явилися довгі кінчики пальців. Якщо придивитись уважніше, було помітно, як білі кінчики пальців щось тримали. Гавриїл усвідомила, що це, і клацнула язиком. 

[…USB? Хто сьогодні використовує USB? Ти що, людина?] 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» застерігає вас не говорити нісенітниць і взяти її.] 

Габріель взяла USB, а Уріель додала: 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» каже, що це таємниця від Червоної Космеї.] 

[Від Йофіїл? Чому?] 

Уріель не відповіла і зачинила двері. Потім здалеку почулося уривчасте хникання. Гавриїл збиралася щось сказати, але зрештою насупилася. Зазвичай вони не ладнали, але вона занепокоїлася, побачивши «Мисливицю на Демонів Уріель» такою. 

[Гей, не тремти. Найближчим часом тебе буде звільнено. Це лише на три роки…] 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» кричить вам, щоб ви забралися!] 

[Божевільна ■. Я лише намагалася втішити ■.] 

Через деякий час Гавриїл відкрила USB у своїй кімнаті. Потім… 

[Що ти, в біса, робила на цій місії?] 

Незважаючи на своє бурмотіння, Гавриїл не могла відірвати очей від кадрів на екрані. 

*** 

[Сузір’я «Лілійна Вісь Водолія» цікавиться вами.] 

[Сузір’ю «Лілійна Вісь Водолія» подобається на вас дивитись.] 

Джун Хівон насупилася, почувши голос у повітрі. Уріель зникла, і цього разу до неї прилипло дивне сузір’я. Це була не єдина її турбота. Джун Хівон подивилася на Кім Докчу, що тинявся вдалині. 

— …Чому він нічого не говорить? 

— Що ти маєш на увазі? 

Джун Хівон обернулася і побачила, що Лі Джіх’є щільно притискалася до неї. 

— Не зважай. 

— Чому, що це? 

— Нічого. 

— Унні, ти збираєшся приєднатися до Компанії Кім Докчі? 

Джун Хівон, що ковтала напій, який купила у вуличного продавця, закашлялася, ледве не захлинувшись.  

— Щ-що? Ні! Назва занадто дивна. Хіба не соромно приєднатися до чогось такого? 

— Я з нетерпінням чекаю цього. Назва компанії трохи дивна, але таке відчуття, ніби я на робочому місці. Може, навіть зарплату отримуватиму? 

— Якщо ти знатимеш, що таке справжнє робоче місце, думатимеш інакше. 

Лі Джіх’є насупилася.  

— У будь-якому випадку я шукаю можливості приєднатися. Майстер також там. 

— Ю Джунхьок-ссі вже приєднався? 

— Докча-аджоссі так сказав. Ця туманність — моя та Ю Джунхьока! 

Звичайно, він ніколи нічого подібного не говорив, але Джун Хівон рефлекторно подивилася на небо. Проте непрямого повідомлення, на яке чекала, вона не почула. Вона почувалася на диво незручно. 

[Сузір’ю «Лілійна Вісь Водолія» не подобається гумор втілення «Лі Джіх’є».] 

Джун Хівон похитала головою і подивилася на Кім Докчу, що був зайнятий на площі. Він був настільки зайнятий, що вона не бачила його обличчя кілька днів, і не знала, над чим він так старанно працював. 

Потім поява Ю Сани привернула увагу Джун Хівон. Джун Хівон помахала Ю Сані, що сиділа на лавці й тупо дивилася в порожнечу. 

— Сано-ссі! Ти збираєшся приєднатися до туманності Докчі-ссі? 

Ю Сана помітила Джун Хівон і здивовано підвела очі. Про що думала ця жінка, що втратила душу на кілька днів… 

— Моя ситуація трохи… 

— А, це вірно. Це важко для Сани-ссі. 

Ю Сана була втіленням Олімпу. Це був особливий випадок, коли її підтримувала ціла туманність, і було би важко приєднатися до туманності Кім Докчі. Було очевидно, що станеться, якщо вона отримає спонсорську підтримку лише для того, щоби вибрати іншу туманність. 

— Натомість я зробила пропозицію союзу. Деякі з сузір’їв мають дружні стосунки з Докчею-ссі через мене. 

— Хіба не всі сузір'я Олімпу ненавидять Докчу-ссі? 

— Не всі. Хівон-ссі, ти приєдналася до туманності? 

— Я все ще думаю про це, — Джун Хівон знову озирнулася на площу. — Насправді я не впевнена щодо приєднання. Виникла проблема з моїм спонсором і... 

Висока самооцінка Джун Хівон була уражена, і Ю Сана лагідно посміхнулася. 

— Я думаю, ти станеш великою підмогою Докчі-ссі, якщо приєднаєшся до його туманності. 

— Я хочу допомогти, якщо можливо. 

На щастя чи на жаль, Джун Хівон була не єдиною, хто потрапив у складну ситуацію. 

Посеред далекої площі Лі Хьонсон сів, як тупий великий пес. Поруч із ним сиділи Шін Юсон і Лі Ґільон, навпочіпки, наче коти, і всі троє дивилися на Кім Докчу. Точніше, їхні погляди ганялися за ним щоразу, коли він рухався. Було видно, чого вони чекали. Кім Докча ігнорував їх до кінця. 

— ...Досі жодного слова. 

Джун Хівон кивнула на слова Лі Джіх’є.  

— Він заговорить, коли прийде час. Це тому, що він таємно інтроверт. 

Ну, вона теж хотіла знати, що відбувається. Для членів команди настав довгоочікуваний спокій, але Кім Докча все ще про щось думав. Тому вони могли лише чекати, нічого не роблячи. 

[Сузір’я «Лілійна Вісь Водолія» схвально дивиться на вас.] 

[Сузір’я «Командувач Червоної Космеї» з обережністю ставиться до Демона-Короля Спасіння.] 

…Були дивні янголи, тож Джун Хівон не нудьгуватиме деякий час. Джун Хівон неохоче відмовилася від своїх хвилювань. 

Потім… раптово почалася робота. 

*** 

— Справді? Немає можливості зв’язатися з ними? 

— Канали, що ведуть до Царства Демонів, заблоковані. Це могутнє зачарування… 

Від слів Лі Сукьон вираз обличчя Хан Суйон став похмурим. Нещодавно вона кликала доккебі, але ніхто не відповідав. Хан Суйон подивилася на чашу з водою, у якій містилася Доля Удачі чи Невдачі, Лиха чи Щастя. 

Нещастя, нещастя, нещастя, нещастя, нещастя, нещастя, нещастя… 

Вона не могла порахувати, скільки разів виникало «нещастя». 

— Що, чорт забирай, відбувається? 

Останній раз, коли виникло «велике нещастя», Кім Докчі довелося зіткнутися з Локапалою з Вед. Однак зараз було так багато «нещастя»… Це не було велике нещастя, але це було доволі багато нещастя. Вода в чаші затремтіла, з’явилися слабкі іскри. 

[Сузір’я «Дракон Чорного Полум’я Безодні» піднімає голову.] 

— Чорний дракон? 

[Сузір’я «Дракон Чорного Полум’я Безодні» дивиться на 73-тє Царство Демонів.] 

— Ти щось знаєш? 

[Сузір’я «Дракон Чорного Полум’я Безодні» видає погрозливий крик.] 

Її руку, обмотану бинтом, поколювало, а навколо тіла, що було в синхронізації з чорним драконом, з’явилися іскри. 

— Агов, чуваче! 

Передавалися почуття дракона чорного полум'я. Чорний дракон ніколи не поводився так, коли зустрічав супротивника. 

[У сузір’я «Експерт у Грі на Дві Сторони» бліді губи.] 

[У сузір’я «Божественний Лікар Ґуам» тече слина.] 

[Сузір’я «Великий Король Хончон Хондо Ґюнмун Віму» тихо відкладає свій меч.] 

[Сузір’я «Перший Чаклун Чосону» підчищає свої сліди.] 

Сузір'я Корейського півострова вимикали вогні. Ніби ховалися від хижака. Її забинтована рука не переставала поколювати. 

Хан Суйон розвіяла ворожіння Лі Сукьон і розплутала бинт, відкриваючи татуювання чорного дракона, що сяяло. Вибухнули іскри, і права рука Хан Суйон написала літери в повітрі. 

—Наближається лихо зірок. 

— Лихо зірок? Що це? 

Гордовитий «Дракон Чорного Полум’я Безодні» вважав цю ситуацію настільки терміновою, що йому довелося писати вручну. Вона відчула волю Дракона Чорного Полум’я Безодні, що хотів перешкодити їй піти до Царства Демонів, незважаючи ні на що. 

— Гей, не нервуй мене. Ти знову це робиш? 

Дракон Безодні Чорного Полум’я обдурив її не раз і не двічі. Вона не знала, про що говорить чорний дракон, але Кім Докча передбачив вторгнення Олімпу на Корейський півострів. Таким чином, можливо, він знав про цю ситуацію. Що б не прийшло... 

Коли рука Хан Суйон рухалася по повітрю, наче пензлик, з’явилися слабкі іскри. 

—73-тє Царство Демонів буде знищено. 

*** 

Першою це помітила Свята, що Мечем Ламає Небо. Вона лежала на стіні промислового комплексу і впустила люльку, яку тримала губами. 

— ...Цей хлопець мав рацію, — пробурмотіла Свята, що Мечем Ламає Небо. 

Меч, що Ламає Небо випромінював сліпуче світло, коли його витягли. Отримавши ім'я «Меч, що Ламає Небо», вона тримала цей меч менше 10 разів. 

Саме через цей меч її назвали лихом Муріма. Свята, що Мечем Ламає Небо відчула текстуру меча на своїй долоні і відчула себе смішно. 

Лихо. Що можна назвати лихом? Для людей лиха були природним явищем великого масштабу. Наприклад, зсуви, цунамі та землетруси. Вони були величезним явищем, якому не могла протистояти сила людини. 

Для трансцендентів це було не що інше, як маніпулювання фізичними явищами. Це були існування далеко за межами людських стандартів. Вони могли лезом викликати зсуви та цунамі і могли їх заспокоїти. Для таких трансцендентів, як Свята, що Мечем Ламає Небо, слово «лихо» означало щось інше, ніж стандарти звичайних людей. 

Можливо, Свята, що Мечем Ламає Небо зараз мала відповідь. 

Маленькі іскри відскочили, і Кірйос раптом опинився поруч з нею. Аура Електрифікації вже піднімалася з тіла Кірйоса. Свята, що Мечем Ламає Небо повільно підіймала свою магічну силу. Два трансценденти дивилися на далекий кінець порожнечі. Кірйос запитав:  

— Це він? 

Його ще не було видно неозброєним оком, але присутність явно прямувала до цього місця. Свята, що Мечем Ламає Небо важким голосом відповіла:  

— Сумнівів немає. Це той, що намагався зжерти Перший Мурім. 

Темрява входила в атмосферу. З іншого боку всесвіту, який поглинав навіть світло, щось наближалося, пожираючи розсіяну ймовірність.