Землевласник

У супроводі Чіхє ми прибули на Чунмуро. Сана помітила розтрощені скляні двері на вході до платформ.

— Який безлад, — мовила вона.

Забравшись на платформу з колії третьої гілки, ми помітили кілька людей.

[Ви увійшли на станцію Чунмуро]

[Наразі проходить третій сценарій]

[Канал №ҐІР-8761 у прямому етері]

[Канал №БІР-3642 у прямому етері]

З Чунмуро розмір сценаріїв зростав, і до них починали залучати все більше каналів докебі. Наївного Біхьона відтепер чекали важкі часи.

Декілька людей середнього віку, завбачивши нас, помахали руками:

— О, це ви, пані самурай. Привели новачків?

— Ага.

Самурай. Тутешні дали їй таке прізвище, гадки не маючи, хто її спонсор, і рано чи пізно їм це вийде боком. Чіхє змірила їх невдоволеним поглядом:

— Знову нажлуптились?

— Ха-ха! А що нам ще робити у такому світі?

— Так твої друзі, що, через тунель сюди прийшли? Просто чудово… Це ж скільки в них з собою монет?

Тоді один сорокарічний озирнувся на Сану.

— Агов, молодице, як вас величати? Не хотіли б орендувати кімнату за дешево?

— К-кімнату?

— Ха-ха, ще не знаєте місцевих порядків? У нас тут…

— Панове, — перебила Чіхє. — Не задурюйте новоприбулим голови.

— Так а шо, їм треба це знать. Тут усі так виживають.

— Здрисни з дороги, якщо не хочеш, щоб я тебе тут посікла, — пригрозила Чіхє.

Чоловік побілів від жаху.

— Ах ти ж… Таке мале, а вже на дядьків огризається.

— Агов, Кан-ссі. Не бушуй.

Група чоловіків зістрибнула на колію четвертої транзитної гілки і зникла в темряві тунелю. Чіхє сховала меча.

— Я вас довела, а далі ви вже самі. Няньчити не збираюсь, — байдуже промовила дівчина.

Я озирнувся. Чунмуро. Тут розгортався третій сценарій, де діяли зовсім інші правила.

— Т-трясця! Не підходьте, а то вб’ю.

Посеред платформи, яка прилягала до третьої гілки метро, стояв чоловік, загрозливо розмахуючи ножем.

Під ногами у нього світилася зелена плита площею десь три квадратних метри. Світло від неї здіймалося високо вгору.

— Навіщо він це робить? — запитала Сана.

— Не знаю.

Я здогадувався, але поки не бачив сенсу її лякати. На третій гілці метро сиділо багато людей з ножами. На відміну від групи чоловіків, яку ми зустріли раніше, вони були у відчаї.

— Слухай, а Ю Чунхьок тут? — запитав я у Чіхє.

Чіхє, котра вже пішла у своїх справах, раптом розвернулася, почувши «Ю Чунхьок», і вчепилася в мене хижим поглядом.

— Ти хто такий?

Ех, Ю Чунхьок вже встиг її заграбастати.

Хоча я міг його зрозуміти. Прочеши він хоч всю Південну Корею, а сузір’я калібру Бога морської війни навряд би знайшов. На його місці  я теж відшукав би Чіхє, щойно дістався до Чунмуро.

— Я Ю Чунхьоковий компаньйон, який вижив.

— Компаньйон?.. Щось не дуже віриться, — погляд Чіхє змінився на підозрілий.

Я лиш безсоромно знизав плечима.

— Якщо розкажеш йому, він усе зрозуміє. Ю Чунхьок, де він зараз?

— Вчителя зараз тут немає…

— Он як? Халепа. Мені треба дещо йому сказати.

Чіхє перекосило, і вона зиркнула на мене, ніби зраджена.

Я чудово знав про її ставлення до Чунхьока. До того ж вона вже називала його вчителем… За таких обставин схилити її на наш бік було б складно.

Чіхє озвалася до хлопця, який сидів навпочіпки в кутку:

— Ау, гальорка!

— Е? Так, слухаю!

— Слідкуй за оцими пасажирами! Я піду розшукаю вчителя.

Хлопець розгублено нас роздивився.

— А хто вони?..

— Бог його зна’. Друзі вчителя?

Очі людей, які слухали нашу розмову, ледь не випали не з орбіт, і вони глянули на нас з сумішшю захоплення і трепету.

— Друзі пана Чунхьока?

Той самий хлопець підбіг до нас і вигукнув:

— Ви правда друзі пана Ю Чунхьока?

На вигляд він був однолітком Чіхє.

Ну не міг я збрехати, дивлячись у його кришталево-чисті й невинні очі. Принаймні, якби був нормальною людиною.

— Він наш добрий друг.

Останнім часом я не відчував себе «нормальним». Як мінімум, не за таких обставин.

***

Поки я доглядав за непритомною Хівон, хлопець розповів мені про Чунмуро. Він, як і Чіхє, був послідовником Чунхьока.

— …І тоді пан Чунхьок взяв нас під своє крило. Ви слухаєте?

— Так.

Звісно ж я слухав не геть усе. Казки про героїзм психопата Чунхьока мене цікавили найменше.

Якщо коротко підсумувати сказане, вийшло б так:

— Три дні тому Ю Чунхьок з’явився і врятував декотрих із вас, включно з Ї Чіхє, від чудовиськ. Я правильно все зрозумів?

Хлопчині моя спрощена версія не сподобалася:

— Ем, не все так просто… — насупив брови він.

Чунхьок точно його зачарував.

Якийсь неймовірно могутній чоловік з’явився нізвідки і врятував їх від загибелі. Я б більше здивувався, якби вони не стали його послідовниками.

Але дечого цей хлопчик не знав. Він вижив не тому, що Чунхьок такий добродій, а тому, що у потрібний момент опинився поряд із Чіхє.

— А можна й мені про дещо в тебе поцікавитися?

Поки я загруз у власних роздумах, естафету перехопив Хьонсон.

— Звісно. Запитуйте.

— Як у вас із продовольством?

— А, ну, ніяково таке визнавати… Але дехто з нас, включно зі мною, залежить у цьому від Чіхє. Вона полює, а Чунхьок на її прохання готує…

Не знаю, де Хьонсон взяв записника, але він вже дістав його і робив якість нотатки. Раз солдат — завжди солдат.

— А де знаходите питну воду?

— Вимінюємо у Кооперативу землевласників за їжу або монети.

— Кооперативу землевласників?..

Мене ніби зі сну висмикнули. От тепер історія стала цікавішою.

— Це землевласники, які заправляють Чунмуро, — невпевнено продовжив хлопець. — Вони займають верхні поверхи станції, а ми називаємо їх кооперативом.

Кооператив землевласників Чунмуро. Така назва згадувалася у «Способах вижити».

— Що вони за люди?

— Гм, ну, як вам сказати… — Звісно, це питання не мало для мене сенсу. Адже, якщо я не помилявся, один із «Десяти лих» наразі проживав на Чунмуро. — Звичайні собі землевласники.

По суті, він правильно відповів. Це були землевласники. Володарі нерухомості, які отримували фіксовану плату.

Аж тут Ґірьон, який увесь цей час сидів мовчки, звернувся до мене:

— Даруй, хьон.

— В чому справа?

— Я хочу в туалет.

— Не можеш почекати?

— Не можу.

Не очікував, що таке станеться саме зараз. Дивно те, що Ґірьон зазвичай не оголошував про свої потреби. Тільки тоді я помітив, що він стоїть поряд червоної, як буряк, Сани.

— Даруйте… А, можна, я з вами?

У мене в пам’яті відразу спливли спогади про те, як Хівон і Сана розшукували якісь секретні речі на станції Яксу. Тільки зараз до мене дійшло. Але Ґірьон здогадався першим.

Хлопець зі станції підслухав нашу розмову і втрутився:

— Туалет на другому поверсі вверх сходами, але скористатися ним буде непросто.

— Щось сталося?..

— Так. Краще вам самим побачити. Я теж йду нагору — підете зі мною?

— Пішли.

Це я відповів. Само собою, ні в яку вбиральню я не збирався. Треба було дещо перевірити.

Вчинки Чунхьока останнім часом відрізнялися від тих із «третьої регресії», про які я читав. Якщо так, то мені потрібно було дізнатися наскільки.

Ми з друзями піднялися на третій поверх підземного приміщення; несли досі непритомну Хівон на спині.

— О, я чув про новоприбулих. Прийшли обрати кімнату?

Чоловік середнього віку біля ескалатора, який вів до четвертої гілки, присвиснув. Хлопець похитав головою і відповів:

— Вибачте, але ми — нагору.

— Шкода, шкода. Ну, бережіться там.

Чоловік помахав рукою без якихось заперечень. Сана поглянула йому вслід і запитала:

— Ем, до речі… Що таке ці «кімнати»? Не думаю, що йдеться про кімнати у звичному сенсі.

— Все просто, — хлопець вказав на квадратні плити.

Такі ж були й на платформі біля третьої гілки. Зелені плити близько трьох квадратних метрів. Придивившись, я помітив напис у повітрі над однією з них.

[Зелена Зона 0/1]

— Сценарій зветься «зелена зона», а ці плити тут називаються кімнатами.

Біля плити билися двоє чоловіків.

— Що тут діється? Чому вони б’ються за неї? — спитав Хьонсон.

Хлопець непевно відвів погляд, ніби розмова з нами загрожувала його життю.

— Ви все самі дізнаєтеся, коли підніметеся на другий поверх.

Чим вище ми підіймалися, тим більше сутичок за кімнати помічали. Розміри кімнат теж різнилися. Зустрічалися як маленькі, з позначкою «0/1», так і великі з позначкою «0/7». Ці цифри швидше за все позначали місткість кімнат.

Я уважно все оглянув і запитав:

— Підземні поверхи від третього і до першого належать Кооперативу землевласників?

— Так… Є ще кілька груп поменше, але Кооператив все одно володіє більшістю площі.

Уся інфраструктура Чунмуро знаходилася на другому і першому підземних поверхах, і всім цим розпоряджалася одна група осіб.

— А чому Ю Чунхьок цьому не зарадив? Хіба він вас не врятував?

— Щодо цього… — Хлопець помітно спохмурнів від мого запитання, постояв мовчки похнюплений, а потім ледь чутно промовив: — він сказав, що ми повинні постояти за себе…

Я так і знав. Звісно, Ю Чунхьок сказав би щось подібне. Щось мені підказувало, що він ніколи не просив цих дітей стати його послідовниками. Їх просто захопила його нездоланна сила, а далі вони самі собі все нафантазували. Дуже шкода.

Трохи згодом ми піднялися на другий поверх.

— Далі поводьтеся обережно, — промовив хлопець і напружено стиснув щелепи.

Кількість кімнат на цьому поверсі значно перевищувала усі нижчі. Сутичок за кімнати ми не побачили, зате помітили страшні погляди тих, хто захищав зелені зони.

[Зелена Зона 7/7]

Ми пройшли повз них і рушили до вбиральнь.

— Агов… А для чого тут зупинятися?

Перед останнім поворотом дорогу нам перегородила велика група людей, які стовпилися у проході.

— Пішли, — сказав я, проштовхуючись наперед.

— Пане Пільду! Будь ласка, прийміть це! Більше такого не повториться!

— Молю вас, будь ласка! Дозвольте лишитися ще на день. Я позичу у когось монети!

— Зберігайте спокій, відступіть. Назад, сказав, — скомандував чоловік попереду розпаленої юрби.

На протилежному боці від них зібралися представники Кооперативу землевласників. Моя інтуїція підказувала, що один із «десяти лих» знаходився саме там. Я спробував відшукати його за описом у романі, але швидко зіткнувся з проблемою — всі у кооперативі так чи інакше йому відповідали.

Невже, ставши землевласниками, вони перейняли однакові риси, подумав я, хитаючи головою, аж тут мене смикнули за ногу. Це виявився Ґірьон. Я відчув недобре і вже збирався схопити його за плече, як раптом хтось його штовхнув.

— Ой! — Ґірьон втратив рівновагу і впав.

[Персонаж «Ї Ґірьон» вдерся на приватну територію!]

Зненацька усі навколо нас змовкли, а члени кооперативу, які стояли попереду, звернули увагу на Ґірьона.

— Це ще що за малий?

Майже одночасно з цим у коридорі здійнявся крик і натовп відступив.

— Ти здурів?

— Н-назад! Хутчіш!

Усі прохачі, як хвиля припливу, кинулися назад і зникли, мов їх і не було. Лиш червоні риски горіли там, де вони раніше стояли. Один із чоловіків поглянув спершу на кордон, а потім на Ґірьона.

— Гм-м. Ти, схоже, заблукав. Знаєш, де ти зараз знаходишся?

— На шляху до туалету?

— Туалету? Ха-ха, було тут така колись. До речі, малий, де твої батьки?

— Що?..

— Хіба вони тебе не вчили не ступати на чужу територію?

Чужа територія. Ага, отже, це він.

Чоловік з моторошним поглядом погладив Ґірьона по голові.

— Не вчили. Ну що ж, а я тебе навчу.

[Персонаж «Ґон Пільду» застосував «Збройна зона Рів. 3»!]

З-під землі зі скреготом піднялися невеликі турелі, схожі на кулемети Гатлінга.

[Персонаж «Ґон Пільду» вимагає 500 монет за вторгнення на свою приватну власність]

[У разі невиконання вимоги, усі турелі негайно відкриють вогонь]

— Плати, — скомандував чоловік.

Заряджені турелі націлилися в одну точку. Розгублений Ї Ґірьон підвівся на ноги і підступив до мене. Чоловік побачив мене і засміявся.

— О, так ти його опікун. У такому випадку чому б опікуну натомість не відшкодувати мені п’ятсот монет?

Я усміхнувся на руку, яку він безсоромно протягнув до мене.

Ю Чунхьок, комедіант… Оце таких вилупків ти пощадив?