У супроводі Чіхє ми прибули на Чунмуро. Сана помітила розтрощені скляні двері на вході до платформ.
— Який безлад, — мовила вона.
Забравшись на платформу з колії третьої гілки, ми помітили кілька людей.
[Ви увійшли на станцію Чунмуро]
[Наразі проходить третій сценарій]
[Канал №ҐІР-8761 у прямому етері]
[Канал №БІР-3642 у прямому етері]
З Чунмуро розмір сценаріїв зростав, і до них починали залучати все більше каналів докебі. Наївного Біхьона відтепер чекали важкі часи.
Декілька людей середнього віку, завбачивши нас, помахали руками:
— О, це ви, пані самурай. Привели новачків?
— Ага.
Самурай. Тутешні дали їй таке прізвище, гадки не маючи, хто її спонсор, і рано чи пізно їм це вийде боком. Чіхє змірила їх невдоволеним поглядом:
— Знову нажлуптились?
— Ха-ха! А що нам ще робити у такому світі?
— Так твої друзі, що, через тунель сюди прийшли? Просто чудово… Це ж скільки в них з собою монет?
Тоді один сорокарічний озирнувся на Сану.
— Агов, молодице, як вас величати? Не хотіли б орендувати кімнату за дешево?
— К-кімнату?
— Ха-ха, ще не знаєте місцевих порядків? У нас тут…
— Панове, — перебила Чіхє. — Не задурюйте новоприбулим голови.
— Так а шо, їм треба це знать. Тут усі так виживають.
— Здрисни з дороги, якщо не хочеш, щоб я тебе тут посікла, — пригрозила Чіхє.
Чоловік побілів від жаху.
— Ах ти ж… Таке мале, а вже на дядьків огризається.
— Агов, Кан-ссі. Не бушуй.
Група чоловіків зістрибнула на колію четвертої транзитної гілки і зникла в темряві тунелю. Чіхє сховала меча.
— Я вас довела, а далі ви вже самі. Няньчити не збираюсь, — байдуже промовила дівчина.
Я озирнувся. Чунмуро. Тут розгортався третій сценарій, де діяли зовсім інші правила.
— Т-трясця! Не підходьте, а то вб’ю.
Посеред платформи, яка прилягала до третьої гілки метро, стояв чоловік, загрозливо розмахуючи ножем.
Під ногами у нього світилася зелена плита площею десь три квадратних метри. Світло від неї здіймалося високо вгору.
— Навіщо він це робить? — запитала Сана.
— Не знаю.
Я здогадувався, але поки не бачив сенсу її лякати. На третій гілці метро сиділо багато людей з ножами. На відміну від групи чоловіків, яку ми зустріли раніше, вони були у відчаї.
— Слухай, а Ю Чунхьок тут? — запитав я у Чіхє.
Чіхє, котра вже пішла у своїх справах, раптом розвернулася, почувши «Ю Чунхьок», і вчепилася в мене хижим поглядом.
— Ти хто такий?
Ех, Ю Чунхьок вже встиг її заграбастати.
Хоча я міг його зрозуміти. Прочеши він хоч всю Південну Корею, а сузір’я калібру Бога морської війни навряд би знайшов. На його місці я теж відшукав би Чіхє, щойно дістався до Чунмуро.
— Я Ю Чунхьоковий компаньйон, який вижив.
— Компаньйон?.. Щось не дуже віриться, — погляд Чіхє змінився на підозрілий.
Я лиш безсоромно знизав плечима.
— Якщо розкажеш йому, він усе зрозуміє. Ю Чунхьок, де він зараз?
— Вчителя зараз тут немає…
— Он як? Халепа. Мені треба дещо йому сказати.
Чіхє перекосило, і вона зиркнула на мене, ніби зраджена.
Я чудово знав про її ставлення до Чунхьока. До того ж вона вже називала його вчителем… За таких обставин схилити її на наш бік було б складно.
Чіхє озвалася до хлопця, який сидів навпочіпки в кутку:
— Ау, гальорка!
— Е? Так, слухаю!
— Слідкуй за оцими пасажирами! Я піду розшукаю вчителя.
Хлопець розгублено нас роздивився.
— А хто вони?..
— Бог його зна’. Друзі вчителя?
Очі людей, які слухали нашу розмову, ледь не випали не з орбіт, і вони глянули на нас з сумішшю захоплення і трепету.
— Друзі пана Чунхьока?
Той самий хлопець підбіг до нас і вигукнув:
— Ви правда друзі пана Ю Чунхьока?
На вигляд він був однолітком Чіхє.
Ну не міг я збрехати, дивлячись у його кришталево-чисті й невинні очі. Принаймні, якби був нормальною людиною.
— Він наш добрий друг.
Останнім часом я не відчував себе «нормальним». Як мінімум, не за таких обставин.
***
Поки я доглядав за непритомною Хівон, хлопець розповів мені про Чунмуро. Він, як і Чіхє, був послідовником Чунхьока.
— …І тоді пан Чунхьок взяв нас під своє крило. Ви слухаєте?
— Так.
Звісно ж я слухав не геть усе. Казки про героїзм психопата Чунхьока мене цікавили найменше.
Якщо коротко підсумувати сказане, вийшло б так:
— Три дні тому Ю Чунхьок з’явився і врятував декотрих із вас, включно з Ї Чіхє, від чудовиськ. Я правильно все зрозумів?
Хлопчині моя спрощена версія не сподобалася:
— Ем, не все так просто… — насупив брови він.
Чунхьок точно його зачарував.
Якийсь неймовірно могутній чоловік з’явився нізвідки і врятував їх від загибелі. Я б більше здивувався, якби вони не стали його послідовниками.
Але дечого цей хлопчик не знав. Він вижив не тому, що Чунхьок такий добродій, а тому, що у потрібний момент опинився поряд із Чіхє.
— А можна й мені про дещо в тебе поцікавитися?
Поки я загруз у власних роздумах, естафету перехопив Хьонсон.
— Звісно. Запитуйте.
— Як у вас із продовольством?
— А, ну, ніяково таке визнавати… Але дехто з нас, включно зі мною, залежить у цьому від Чіхє. Вона полює, а Чунхьок на її прохання готує…
Не знаю, де Хьонсон взяв записника, але він вже дістав його і робив якість нотатки. Раз солдат — завжди солдат.
— А де знаходите питну воду?
— Вимінюємо у Кооперативу землевласників за їжу або монети.
— Кооперативу землевласників?..
Мене ніби зі сну висмикнули. От тепер історія стала цікавішою.
— Це землевласники, які заправляють Чунмуро, — невпевнено продовжив хлопець. — Вони займають верхні поверхи станції, а ми називаємо їх кооперативом.
Кооператив землевласників Чунмуро. Така назва згадувалася у «Способах вижити».
— Що вони за люди?
— Гм, ну, як вам сказати… — Звісно, це питання не мало для мене сенсу. Адже, якщо я не помилявся, один із «Десяти лих» наразі проживав на Чунмуро. — Звичайні собі землевласники.
По суті, він правильно відповів. Це були землевласники. Володарі нерухомості, які отримували фіксовану плату.
Аж тут Ґірьон, який увесь цей час сидів мовчки, звернувся до мене:
— Даруй, хьон.
— В чому справа?
— Я хочу в туалет.
— Не можеш почекати?
— Не можу.
Не очікував, що таке станеться саме зараз. Дивно те, що Ґірьон зазвичай не оголошував про свої потреби. Тільки тоді я помітив, що він стоїть поряд червоної, як буряк, Сани.
— Даруйте… А, можна, я з вами?
У мене в пам’яті відразу спливли спогади про те, як Хівон і Сана розшукували якісь секретні речі на станції Яксу. Тільки зараз до мене дійшло. Але Ґірьон здогадався першим.
Хлопець зі станції підслухав нашу розмову і втрутився:
— Туалет на другому поверсі вверх сходами, але скористатися ним буде непросто.
— Щось сталося?..
— Так. Краще вам самим побачити. Я теж йду нагору — підете зі мною?
— Пішли.
Це я відповів. Само собою, ні в яку вбиральню я не збирався. Треба було дещо перевірити.
Вчинки Чунхьока останнім часом відрізнялися від тих із «третьої регресії», про які я читав. Якщо так, то мені потрібно було дізнатися наскільки.
Ми з друзями піднялися на третій поверх підземного приміщення; несли досі непритомну Хівон на спині.
— О, я чув про новоприбулих. Прийшли обрати кімнату?
Чоловік середнього віку біля ескалатора, який вів до четвертої гілки, присвиснув. Хлопець похитав головою і відповів:
— Вибачте, але ми — нагору.
— Шкода, шкода. Ну, бережіться там.
Чоловік помахав рукою без якихось заперечень. Сана поглянула йому вслід і запитала:
— Ем, до речі… Що таке ці «кімнати»? Не думаю, що йдеться про кімнати у звичному сенсі.
— Все просто, — хлопець вказав на квадратні плити.
Такі ж були й на платформі біля третьої гілки. Зелені плити близько трьох квадратних метрів. Придивившись, я помітив напис у повітрі над однією з них.
[Зелена Зона 0/1]
— Сценарій зветься «зелена зона», а ці плити тут називаються кімнатами.
Біля плити билися двоє чоловіків.
— Що тут діється? Чому вони б’ються за неї? — спитав Хьонсон.
Хлопець непевно відвів погляд, ніби розмова з нами загрожувала його життю.
— Ви все самі дізнаєтеся, коли підніметеся на другий поверх.
Чим вище ми підіймалися, тим більше сутичок за кімнати помічали. Розміри кімнат теж різнилися. Зустрічалися як маленькі, з позначкою «0/1», так і великі з позначкою «0/7». Ці цифри швидше за все позначали місткість кімнат.
Я уважно все оглянув і запитав:
— Підземні поверхи від третього і до першого належать Кооперативу землевласників?
— Так… Є ще кілька груп поменше, але Кооператив все одно володіє більшістю площі.
Уся інфраструктура Чунмуро знаходилася на другому і першому підземних поверхах, і всім цим розпоряджалася одна група осіб.
— А чому Ю Чунхьок цьому не зарадив? Хіба він вас не врятував?
— Щодо цього… — Хлопець помітно спохмурнів від мого запитання, постояв мовчки похнюплений, а потім ледь чутно промовив: — він сказав, що ми повинні постояти за себе…
Я так і знав. Звісно, Ю Чунхьок сказав би щось подібне. Щось мені підказувало, що він ніколи не просив цих дітей стати його послідовниками. Їх просто захопила його нездоланна сила, а далі вони самі собі все нафантазували. Дуже шкода.
Трохи згодом ми піднялися на другий поверх.
— Далі поводьтеся обережно, — промовив хлопець і напружено стиснув щелепи.
Кількість кімнат на цьому поверсі значно перевищувала усі нижчі. Сутичок за кімнати ми не побачили, зате помітили страшні погляди тих, хто захищав зелені зони.
[Зелена Зона 7/7]
Ми пройшли повз них і рушили до вбиральнь.
— Агов… А для чого тут зупинятися?
Перед останнім поворотом дорогу нам перегородила велика група людей, які стовпилися у проході.
— Пішли, — сказав я, проштовхуючись наперед.
— Пане Пільду! Будь ласка, прийміть це! Більше такого не повториться!
— Молю вас, будь ласка! Дозвольте лишитися ще на день. Я позичу у когось монети!
— Зберігайте спокій, відступіть. Назад, сказав, — скомандував чоловік попереду розпаленої юрби.
На протилежному боці від них зібралися представники Кооперативу землевласників. Моя інтуїція підказувала, що один із «десяти лих» знаходився саме там. Я спробував відшукати його за описом у романі, але швидко зіткнувся з проблемою — всі у кооперативі так чи інакше йому відповідали.
Невже, ставши землевласниками, вони перейняли однакові риси, подумав я, хитаючи головою, аж тут мене смикнули за ногу. Це виявився Ґірьон. Я відчув недобре і вже збирався схопити його за плече, як раптом хтось його штовхнув.
— Ой! — Ґірьон втратив рівновагу і впав.
[Персонаж «Ї Ґірьон» вдерся на приватну територію!]
Зненацька усі навколо нас змовкли, а члени кооперативу, які стояли попереду, звернули увагу на Ґірьона.
— Це ще що за малий?
Майже одночасно з цим у коридорі здійнявся крик і натовп відступив.
— Ти здурів?
— Н-назад! Хутчіш!
Усі прохачі, як хвиля припливу, кинулися назад і зникли, мов їх і не було. Лиш червоні риски горіли там, де вони раніше стояли. Один із чоловіків поглянув спершу на кордон, а потім на Ґірьона.
— Гм-м. Ти, схоже, заблукав. Знаєш, де ти зараз знаходишся?
— На шляху до туалету?
— Туалету? Ха-ха, було тут така колись. До речі, малий, де твої батьки?
— Що?..
— Хіба вони тебе не вчили не ступати на чужу територію?
Чужа територія. Ага, отже, це він.
Чоловік з моторошним поглядом погладив Ґірьона по голові.
— Не вчили. Ну що ж, а я тебе навчу.
[Персонаж «Ґон Пільду» застосував «Збройна зона Рів. 3»!]
З-під землі зі скреготом піднялися невеликі турелі, схожі на кулемети Гатлінга.
[Персонаж «Ґон Пільду» вимагає 500 монет за вторгнення на свою приватну власність]
[У разі невиконання вимоги, усі турелі негайно відкриють вогонь]
— Плати, — скомандував чоловік.
Заряджені турелі націлилися в одну точку. Розгублений Ї Ґірьон підвівся на ноги і підступив до мене. Чоловік побачив мене і засміявся.
— О, так ти його опікун. У такому випадку чому б опікуну натомість не відшкодувати мені п’ятсот монет?
Я усміхнувся на руку, яку він безсоромно протягнув до мене.
Ю Чунхьок, комедіант… Оце таких вилупків ти пощадив?
Далі
Том 2. Розділ 28 - Землевласник (2)
Десять лих. Позиції у списку часто змінювалися залежно від регресії Чунхьока, але до нього завжди входили найбільші лиходії зі світу «Способів вижити». Господар збройної фортеці Чунмуро, Ґон Пільду, теж належав до десятки. Тож, звичайна людина не могла про нього знати, якщо тільки не читала роман (як я). [Зелена Зона 56/70] Очікувано, його кімната відрізнялася від інших. Її площу важко було оцінити з першого погляду. Уся ця зелена зона належала Пільду. Ну що ж, діятимемо згідно з буквою роману, подумав я, заховав Ґірьона собі за спину і запитав: — А чому, власне, ми повинні платити? Чунмуро — це громадське місце. — Ха-ха, вісім днів тому так і було. Було і загуло. Пів тисячі монет на дорозі не валялися. А віддавати стільки лиш за те, що хтось зайшов на чужу територію?.. Здирник нещасний. — Добре, я заплачу. Але зроблю це особисто. — Що? — Ти не Ґон Пільду. Пільду хоч і був лихим, але, судячи з поведінки, переді мною вишкірилася його шестірка із Кооперативу землевласників. Ну й де ж ти, Ґон Пільду? Я швидко оглянув усіх присутніх: не він, і це не він… Де він заховався? — Ха-ха, а ти смішнявий малий. Але краще зі мною не гратися, бо… — Шановний Ґоне Пільду. Де ви? Прийміть оплату штрафу, — я проігнорував здирника і покрокував вперед. [Ви вдерлися на приватну власність!] Я продовжив йти, не зважаючи на націлені на мене турелі. Відверто кажучи, я не знав, чи зможу ухилитися, якщо вони почнуть стріляти. Але мені необхідно було продемонструвати свою силу, щоб Пільду мене не недооцінював. — Стій. Ні кроку вперед, якщо не хочеш стати друшляком. Нарешті показався справжній Ґон Пільду. Подалі від мене стояв ослін з купою припасів навколо, а на ньому сидів дорослий чоловік з журналом у руці і свердлив мене поглядом. Ось так його і описував автор роману. Ще й пів його волохатого пуза випирало з-під сорочки. Ґон Пільду, представник Кооперативу землевласників, власною персоною. — Не пам’ятаю щось я твою фізію. Хоробрий ти, одначе. — Ну хіба так можна: показуватися, тільки коли до вас з грішми приходять? [Персонаж «Ґон Пільду» зацікавився вами] Як не подивись, а поганці на мене завжди клювали. Те ж саме було і з Нам’уном. — Говорити тебе навчили. Шкода тільки, що не ввічливо. З гучним клацанням турелі наповнилися магічними кулями. Клятий виродок. Ґон Пільду всміхався, як будь-який мій сусід поважного віку, але ця усмішка — чи не єдине, що пов’язувало його зі звичайними людьми. [Ви застосували виняткову здібність «Список персонажів»] [Про персонажа] Ім’я: Ґон Пільду Вік: 48 років Сузір’я-спонсор: Майстер Оборони Особистий атрибут: Землевласник (Рідкісний), Латифундист (Рідкісний) Виняткові здібності: Приватна власність Рів. 3, Спокій Рів. 1, Обчислення прибутку Рів. 2, Лідерство Рів. 2, Спонука Рів. 1, Володіння зброєю Рів. 1. Стигма: Збройна зона Рів. 3. Загальні характеристики: Витривалість Рів. 9, Сила Рів. 11, Спритність Рів. 10, Магія Рів. 19. Загальна оцінка: Ґон Пільду, представник Кооперативу землевласників Чунмуро. Його здібність «Приватна власність» і стигма «Збройна зона» найкраще проявляють себе у боротьбі з великими групами ворогів. Радимо не переходити йому дорогу. * «Набір новачка» застосовано * Набір підсилення застосовано. Цей світ кишів різноманітними [цензура], але мало хто з них мав здібності землевласників та орендодавців. Однак, існували й такі люди, хто поєднував обидві характеристики. «Володар збройної фортеці» Ґон Пільду був серед них. Прочитавши опис, я все усвідомив. Його магічна сила вже досягла дев’ятнадцятого рівня. Цього було більш ніж достатньо, щоб у майбутньому стати одним із Десяти лих. — До слова, чого припхався? Щось мені підказує, не для того, щоб заплатити штраф. Проникливості йому теж не бракувало. Домовлятися чи спробувати перемогти? — замислився я на секунду. Якщо битися на повну силу, у мене могло б вийти, але на знищення Збройної зони Пільду пішло б багато сил. Якщо я планував знищити усі турелі, треба було готуватися до серйозних поранень. Що ж робити? Монети я припас для іншого випадку, тому не міг прямо зараз підняти собі характеристики. — Попереджаю: навіть не думай утнути якусь дурницю, — посміхнувся до мене Пільду. Його посіпаки почали оточувати Хьонсона. Часу він не гаяв. Я засміявся і підняв руки. — Будь ласка, не гарячкуйте. Що дивного у тому, що орендар прийшов до орендодавця? — Так ти кімнату собі захотів? — Так. Будь ласка, дозвольте мені і моїм товаришам оселитися у вашій зелені зоні. Цього вимагали обставини. Щоб безпечно виконати третій сценарій, ми мали зостатися у зеленій зоні Пільду. Однак, відповів він, як годиться лиходію: — Ні. Кооператив не приймає до себе сторонніх. Але я подумаю, якщо кожен із вас згодиться щодня платити мені по п’ятсот монет. П’ятсот на день? Все одно що викидати їх на вітер. Навіть Сумка Докебі так не задирала ціни. — Наш бюджет обмежений, тому в якості оплати я поділюся з вами інформацією. — Якою ще інформацією? — Про Ю Чунхьока. — Ю Чунхьока? — Пільду перекосило від одного його імені. — Недавно він тут такого шереху наробив… — Агов, здихля! А тобі він ким прийшовся? — Пане Пільду! Я йому не довіряю! Реакція не змусила на себе чекати. Як я і думав, Чунхьок вже встиг насолити Кооперативу землевласників. Правда, дещо у цій ситуації мене хвилювало. Згідно з оригінальним сюжетом, Ю Чунхьох третьої регресії мав усіма руками воювати проти Кооперативу. І де ж він подівся? Ґон Пільду підозріло на мене витріщився. — Які у вас з Ю Чунхьоком стосунки? — Ми партнери, пов’язані життям та смертю. — Не думаю, що це так… — Так чи інакше, але ми друзі. — Думаєш, я тобі повірю? — Не хочеш, не вір. Чи тобі немає чого втрачати? Наживку я закинув. Пільду довелося б піти зі мною на угоду. А все тому, що наразі лише Чунхьок мав можливість порушити баланс сил на Чунмуро. [Персонаж «Ґон Пільду» застосував «Обчислення прибутку Рів. 2»] — А це точно вигідна для мене угода? — про що це він? — Нема ніякої гарантії, що ти мене не обдуриш. Я вже не перший рік у справі, хлопче. І мій досвід підказує, що ти із тих, хто втікає, аби тільки не платити оренду в кінці місяця. А бодай його, як у воду дивиться. Але відступати було нікуди. — Ваша до мене недовіра то є ваші проблеми. Хтозна, якими будуть збитки. Ґон Пільду насупився, а я, не дочекавшись відповіді, відвернувся від нього. Важливо було показати свою незацікавленість. Таким чином він ще більше шкодуватиме про свою відповідь. — Зажди-но хвилинку, — оце вже інша розмова. — Куди зібрався, не заплативши штраф? Почали за здоров’я, називається. Трясця. Я став до нього лицем і незграбно посміхнувся. — Скільки з мене? Сто монет? — Ні, за тебе і твого малого разом тисячу. У мене аж вени на скронях набухли. Йому що, тисяча монет все одно що тисяча вон? — Забагато, дядьку. Докебі досі не виплатив мені частку, тож я не міг розкидатися тисячею монет на вилупків на кшталт Пільду. З-під усміхнених губ чоловіка показався хижий вищир. — В такому випадку тебе виключено зі списку орендарів. Помри. Я здогадався, що станеться далі, і, протиснувшись крізь натовп, кинувся до своїх. З-за спини загуркотів метал. Це пролунав звук першого пострілу. Хьонсон виставив щита і прикрив мене від куль. Який же він надійний. — Докча-ссі… Попри чотирнадцятий рівень сили і витривалості, говорив він знервовано. Я неозброєним оком бачив, як тремтить його рука. Хьонсон ще не отримав свою другу стигму і не міг самотужки стримати вогонь турелей, а Хівон ще навіть не прийшла до тями. Якщо почнемо битися зараз, хтось з команди точно загине. — Ґоне Пільду, зачекай. Битва між нами принесе тобі лише збитки. — Що сказав? — Кажу, що краще нам зараз не битися. — Чому це? Від мене вимагалася наочна демонстрація. — Інакше тут ти й поляжеш. Пільду закляк. Він і без моїх уточнень мав би вже помітити. Присутність декого, хто в цю мить спускався ескалатором з першого поверху. Пільду не міг не впізнати цю всепоглинаючу ауру. — А ось і мій найліпший компаньйон. Ю Чунхьок. Не очікував, що так радітиму появі цього регресивного вилупка. — Вчителю, он він. Це він прикидався вашим напарником, — покірно вигукнула Чіхє, тицяючи на мене пальцем. Головний персонаж, одинокий герой драми, крокував поряд з нею. Він поглянув на мене і в очах його спалахнув шал. [Персонаж «Ю Чунхьок» глибоко вражений] [Виняткову здібність «Точка зору всезнаючого читача, ступінь 2» активовано!] Після секундного запаморочення у мене в голові залунали його думки. Як?.. Вже? Я помахав йому рукою і привітався. — Ну привіт, Чунхьоку, — тиша. — Як живеш-поживаєш? Диви, які щоки від’їв, — і знову тиша. Ні Чіхє, ні Пільду не могли повірити власним очам. Ніхто з них і подумати не міг, що я виявлюся напарником Ю Чунхьока. У повітрі повисла напруга. — Уявляєш, ніхто не вірить, що я твій напарник. Можеш їм щось сказати? Я знав його як облупленого. Чунхьок вбивав, як дихав, але завжди дотримувався обіцянок. [Кілька сузір’їв уважно очікують відповіді персонажа «Ю Чунхьок»] [Сузір’я «Демоноподібна Суддя Полум’я» слідкує за відданістю Ю Чунхьока] Не кажучи вже про те, що за нами слідкували сузір’я. Його думки були тихі. Ю Чунхьок подивився на мене ще раз і повільно відкрив рота. Але я його випередив: — А, точно! І до вбиральні мене провести не забудьте! І тут Чунхьок оголив свого меча. *** Трохи згодом ми спокійно скористалися вбиральнями і спустилися на платформу третьої гілки метро. І все завдяки моєму дружбану регресору. Я розплився в усмішці. — Радий тебе бачити, негіднику. — Ти вижив… Чунхьок так і не назвав мене своїм напарником, а в знак своєї відповіді лиш наставив меча на Пільду. На щастя, Пільду не наважився битися з нами і відпустив. — Невже ти сподівався, що я загину? — Було б добре. От же ж гнилий напарник. Його нахабна мармиза мене тільки розлютила. Як же мені хотілося накинутися на нього і прописати по щелепі, але я не міг. [Ви застосували виняткову здібність «Список персонажів»] [У системі забагато даних про цю особу. Конвертуємо Інформацію про персонажа у Підсумок] Повна версія. [Конвертуємо дані про персонажа «Ю Чунхьок» у «повну версію»] [Про персонажа] Ім’я: Ю Чонхьок. Вік: 28 років. Сузір’я-спонсор: ??? Особистий атрибут: Регресор [3й раунд] (Міфічний), Професійний гравець (Рідкісний) Виняткові здібності: Очі мудреця Рів. 8, Рукопашний бій Рів. 8, Майстерне володіння зброєю Рів. 5, Сильний самозахист Рів. 5, Розумовий бар’єр Рів. 5, Контроль натовпу Рів. 5, Аргументація Рів. 5, Розпізнавання брехні Рів. 4…(Надлишкові дані приховано)… Стигма: [Регресія Рів. 3] Загальні характеристики: Витривалість Рів. 24, Сила Рів. 24, Спритність Рів. 25, Магія Рів. 23. Вичерпна оцінка: Вичерпна оцінка цієї особи завелика для завантаження. На сторінках роману це не справляло такого сильного враження, як в реальному житті. Ми тільки збиралися починати третій сценарій, а його фізичні характеристики вже перевищували сімдесят. Навіжений вилупок. От вам і бонус головного героя. — Є що сказати? Теперішній Чунхьок зростав набагато швидше, ніж його книжковий варіант у третій регресії. А отже, він йшов на більші ризики. Навіщо він це робив після всього двох невдалих спроб? Рано чи пізно доведеться про це довідатися… — Питаю ще раз: є що сказати? — Та ні, просто задивився. …А він беручкіший, ніж я думав. Який ще «беручкіший»? Навіщо говорити так, ніби в тебе синдром восьмикласника? Правда, його нахабство мені не до вподоби. Може, варто його відразу вбити? — Я жартую, — квапливо додав я і усміхнувся. Чунхьок, здається, втратив до мене інтерес і відвернувся. [Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» розчарований вами] Хай там як, але сварка з Чунхьоком у мої найближчі плани не входила. Він грав занадто важливу роль і вартував кожної секунди, витраченої на нього, навіть якщо ми не були справжніми напарниками. І чому мені здалося, що я виправдовувався? — Схоже, ти знайшов собі компанію, — беземоційно промовив Чунхьок, глянувши мені за спину. [Персонаж «Ю Чунхьок» трохи розчарований вами] Що?.. Чому? Відповідь не змусила на себе чекати. [Персонаж «Ю Чунхьок» застосував Очі мудреця Рів. 8!] Він взяв до себе в команду Ї Хьонсона, але навіть не зміг його розвинути. Я на секунду закляк, усвідомивши його правоту. Без сумніву, Хьонсон став би набагато сильнішим, якби подорожував з Чунхьоком. Та все ж… яка нетактовність. Я всього лише читач, якому пощастило знати майбутнє. Я очікував кращого результату. Те, що я міг читати його думки, лиш сильніше било по самооцінці. Ю Чунхьок пробігся поглядом по кожному моєму компаньйону, і раптом його очі завмерли. Вперше з минулої зустрічі я помітив в них розгубленість. …А це що таке?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!