Кількома хвилинами пізніше я знову спустився на станцію Донгук і перекусив щурятиною, щоб зцілити шкіру, яку роз'їв отруйний туман.
Отруєння, хоч і не відразу, але лікувалося споживанням їжі підземних істот.
[Агов, альтернативно обдарований! Ти що накоїв?]
Мою трапезу перервав гострий на язик Біхьон.
— Не бекай, все в порядку.
[Я тобі зараз побекаю. Ти тільки що зруйнував ідола одного із сузір'їв! Вирішив мій канал зруйнувати? Якщо «Лисий Генерал Правосуддя» про це розповість...]
Ідол сузір'я. Кожна країна мала своїх сузір'їв, в тому числі й Південна Корея.
Між іншим, Біхьон назвав його «Лисий Генерал Правосуддя». Значуща постать в історії Південної Кореї, але...
А взагалі, я не така людина, щоб вимовляти подібне вголос.
[Сузір'я у рясі злісно засуджує ваш мерзенний вчинок]
[Сузір'я «В'язень Золотого Обруча» заливається сміхом]
Ідоли відрізнялися за розрядом і значенням, але кожен з них містив запечатану силу сузір'я.
Розбивши печать належним чином, я б отримав деяке посилення, наприклад, предмет чи здібність, якою за життя володіло сузір'я. Однак, це був довготривалий процес, а отримані здібності не завжди виправдовували затрачені зусилля.
Я опустив очі на текст «Способів вижити» у себе на смартфоні:
— Але якщо здібність запечатана у бронзовій статуї Самондана, як мені її дістати?
— Є така приказка: зустрівши Будду, вбий Будду.
— Що? Тобто, ти...
— Ха-ха, я просто експериментував. Але це правда. Статуї призначені не лише для поклоніння.
— Ну ти й падлюка! Слідкуй за язиком, а то якесь сузір'я прокляне.
У поході на Чхунмуро ця здібність Самондана відігравала ключову роль.
А розбивання ідола виявилося найбільш немудрящим способом її отримати. Звісно, я міг купити щось подібне у Сумці Докебі, але... копійка гривню береже.
— Ну то що, розв'язав свої «мужзькі секрети»?
Я негайно погасив дисплей телефона. Усі мої компаньйони, включно з Хівон, вже повернулися.
— Так. А ще гостинців приніс.
Я витяг предмети, які випали з ідола. Дякувати щасливій зорі, мені дісталися і предмети, і здібності.
[Браслет Самондана]
[Ряса Самондана]
А саме ганчір'я та старі буси. У спантеличених очах усіх присутніх застигла думка, і я знав, яка саме. Але я також знав, що в цьому світі саме «старе» частіше виявлялося «хорошим».
— Чудові речі, як на мене. Їх подарувала мені одна визначна особа.
— Визначна особа?
— Знаєш, хто такий Самондан?
[Сузір'я у рясі застигло і прислухається]
— Що за один?.. — запитала Хівон з дурнуватим виразом обличчя.
[Сузір'я у рясі бажає з'явитися перед персонажем «Чон Хівон»]
— А! Знаю! — на щастя, знайшлася людина. Очікувано, це була Сана. — Читала про нього на уроках історії Кореї! Монах із династії Чосон, так?
— Так точно.
— Коли війська Кореї зазнавали серйозних втрат від японських загарбників, він брав участь у Пхеньянській та Вуквандонській битвах.
Меншого від Ю Сани годі було очікувати. Я й сам вчив історію Кореї, але такі деталі не знав.
[Сузір'я у рясі зворушене відповіддю персонажа «Ю Сана»]
Я кивнув і продовжив:
— Так ось, ці предмети містять його силу.
— Справді?
— Ого, і правда!
Хівон і Хьонсон здивувалися, коли знайшли підтвердження моїм словам в описі предметів.
— Але звідки ти знав, як їх дістати, Докча-ссі?
— Та так, просто склав долоні перед статуєю Самондана і... речі посипалися з неба.
— Що? Брешеш, як дихаєш...
Я теж вважав цю історію дурнею, але люди не без причини говорили щось подібне.
Я поглянув на групу з фальшивою урочистістю.
— Мені здається... Самондан послав ці речі синам та дочкам Південної Кореї.
— Ага...
Я проігнорував їхні до болю багатозначні «ага» і продовжив виступ. Ніхто не змушував їх мене слухати.
— А, може, він лишив свої пожитки, щоб врятувати нашу країну, прямо як під час японського вторгнення. Щоб там не було, а Південна Корея зараз переживає велике сум'яття.
[Сузір'я у рясі розчулене вашими словами]
А в сум'ятливі часи до влади завжди приходили шахраї.
— У нашому божевільному світі і не таке трапляється. Напевно, Самондан теж став сузір'ям. Чи не так?
На диво, першою вдалося переконати Сану. Хоча щось мені підказувало, що вона просто не хотіла ставити мене у незручне становище перед іншими. І смішно, і грішно, але варто було Сані мене підтримати, як до нас відразу ж приєднався Хьонсон.
— І правда, Самондан...
В ньому здавна виховували патріотизм, і зараз він, схоже, пригадував принципи військової служби. Ґірьон теж зацікавився.
Лише Хівон дивилася на нас, як на прокажених.
[Сузір'ю у рясі подобається, як ви його зарекомендували]
[Сузір'я «Лисий Генерал Правосуддя» пробачає ваші гріхи]
Біхьон глянув на небо. Вираз його обличчя змінився з шокованого «а що, так можна було?» на ошелешене «хто я?»
Сила сузір'я напряму залежала від їхньої слави. Тому вони обожнювали, коли про них розповідали іншим. Яке сузір'я не любило, щоб його прославляли?
— Я віддам браслет Самондана тобі, Сано, оскільки ти багато про нього знаєш.
— Серйозно? Мені правда можна?
— Щось мені підказує, що Самондан зрадіє, якщо саме ти його носитимеш.
Щоправда, Самондановий браслет поступався силою оригінальному предмету сузір'я. Напевно, саме брак світового визнання не дозволяв предметам Самондана стати зоряними реліквіями.
Сам браслет отримав клас «В» з пасивними ефектами підвищення обсягу магічної сили та її відновлення.
Хівон заздрісно покосилася на Сану і промовила:
— Ну звісно, Сана така ерудитка. А я от сачкувала в школі, і нічого про Самондана не чула...
— А... ну... я...
— Жартую-жартую. Не дивись на мене так.
— У мене є дещо і для тебе, — звернувся я до спохмурнілої Хівон.
— Для мене? Ота ряса?
— Саме так.
— Залиш собі. Навіть якщо це питання життя і смерті, я таке носити не збираюсь.
— Ти спочатку спробуй. Не пошкодуєш.
Хівон повагалась, але все-таки накинула на себе рясу. Поправляла її на собі, мостила по-модному, але все одно виглядала як жебрачка.
[Сузір'я, якому подобаються товариські відносини, засуджує ваші дії]
[Сузір'ю, яке вітає дружбу, подобаються ваші дії]
Було б краще, якби мені випали зоряні реліквії «Бамбукова палиця Самондана» чи «Солом'яні сандалі», але ті два предмети зараз не несли ніякої користі.
Хівон замислено подивилася на своє відображення у скляних дверях.
— Не знаю, як пояснити, але... Я зненацька відчуваю, що можу контролювати силу правосуддя.
Ряса Самондана підвищувала почуття справедливості втілення та його силу волі. Мені такий предмет був ні до чого, а от для Чон Хівон — те, що треба.
— Самондан, чи як там його? Мені чомусь стало прикро. Треба було краще вчитися.
[Сузір'я «Лисий Генерал Правосуддя» радіє від ситуації]
[Вам пожертвували 100 монет]
— Що ж, в такому разі, складемо долоні і помолимось, — жартівливо запропонував я.
***
Жарти жартами, а Хівон взяла і пішла на молебень.
А повернувшись, отруєна туманом, прийнялася їсти підземного щура і спитала:
— А хто розбив статую?.. Це ж не ти, Докча-ссі?
Тиша.
— Докча-ссі?
— Будьте напоготові. Ми скоро прибудемо на Чхунмуро, — оголосив я і подивився в глиб тунелю.
Двадцять хвилин тому Ґірьон використав Міжвидову комунікацію для розвідки, тож наша команда могла безпечно просуватися вперед.
Але враховуючи, що до Чхунмуро лишилося по прямій всього один кілометр, настав час «їм» з'явитися.
[Доступний новий побічний сценарій!]
Ось так ось, легкі на спомин.
— Усім назад.
[Побічний сценарій – Привітна в'язниця]
Категорія: Побічний
Складність: D~F
Умови завершення: Втечіть із Привітної В'язниці за визначений час.
Часові обмеження: 1 година
Нагорода: 300 монет
Штраф: ???
[Побічний сценарій «Привітна В'язниця» починається!]
Цей сценарій — одна з найболючіших пасток для регресора, — напевно, дався Чунхьоку чи не найважче.
— Привітна в'язниця? — спитала Сана. — Що це?
Відповідь не змусила на себе чекати.
— Починається. Народ, будь ласка, не втрачайте голову.
Не встиг я договорити, як мене оповило якесь марево. Тунель вмить занесло туманом, таким густив, що я втратив з поля зору усіх компаньйонів. Усе навколо пливло і викривлялося, ніби я переживав наркотичний трип.
— Угх... Мені шкода! — закричала Хівон. Напевно, їй привиділося не те що мені.
'Докча.'
Голос, який би я волів ніколи більше не чути. Давно забутий, він пронизував цей ілюзорний світ. Якщо я правильно зрозумів, що відбувалося, моїм компаньйонам мало бути ще гірше.
— Щось тут не так. Докча-ссі! Ти там?
— Докча! Докча!
Видіння помалу заглушили голоси моїх компаньйонів.
Привітна В'язниця.
Простір, який доводив людей до божевілля через їхні травми.
'Докча, ти нічого не бачив. Зрозумів?'
Туман попереду розсіявся, і переді мною з'явилося обличчя людини. Я гірко посміхнувся, наполегливо дивлячись в інший бік. Я не хотів визнавати реальність.
[Виняткову здібність «Четверта стіна» активовано!]
[Через дію здібності у вас з'явився імунітет до «Привітної В'язниці»]
Як тільки мій розум звільнився, дискомфорт вщух.
[Сузір'я «Таємничий інтриган» захоплюється силою вашого духу]
[Вам пожертвували 100 монет]
[Зацікавленим сузір'ям шкода, що вони не можуть зазирнути у ваші спогади]
Як тільки ефект Привітної в'язниці ослаб, у мене з'явилося погане передчуття.
— Заспокойтеся усі і глибоко вдихніть.
Потрапивши у Привітну В'язницю, людина втрачала глузд і зривалася на оточуючих. Через це найбільшу небезпеку тут становили власні компаньйони. Чунхьок тому і вирушив сам, що остерігався ефекту в'язниці.
— Р-рядовий Ї Хьонсон. Вибачте, що так тихо!
— Я не хотів. Я не хотів, мамо!
— С-сучий пес!
Я запізнився. Навколо вже лунали божевільні вигуки. Але кричали не всі.
— Докча?
Крізь білий туман в'язниці показалася Ю Сана. Браслет Самьндана на її зап'ясті яскраво світився. На щастя, він спрацював.
Я підійшов до неї і сказав:
— Прикрий мене. Зараз я знищу цей простір.
Сана знервовано кивнула.
[Ви активували виняткову здібність «Знищення зла Рів. 1»]
Знищення зла — здібність рівнем вища від Вигнання зла, яку можна було придбати за монети. Її я здобув, розбивши бронзову статую Самондана.
[Виняткова здібність «Знищення зла Рів. 1» знешкодила «Привітну в'язницю»]
Таку от здібність використовував Самондан. А з «Вигнанням зла» з магазина я б витратив на знищення простору цілу хвилину.
Тихо клекочучи, туман повністю розсіявся, «Привітна в'язниця» зникла, і мої напарники з'явилися один за одним.
— Н-наша рішучість! Ми – солдати Південної Кореї, вірні своєму народу та державі!
— А... ні... Мамо.
Травму кожного було видно неозброєним оком. Хьонсон бився чолом об землю в поклонах, а Ґірьон притис лице до ніг і тремтів.
Сана виступила вперед.
— Ї Хьонсон-ссі? Ґірьон! Прошу, прокиньтеся!
Тієї ж миті хтось ззаду замахнувся на нас клинком. На щастя, удар був повільний, і я з легкістю його уникнув.
— Я вас тут всіх повбиваю, — мов навіжена розмахувала клинком Хівон.
Мені стисло у грудях, коли я побачив, як наливалися кров'ю її очі.
Стало небезпечно, адже це був знак активації «Вбивства демонів».
Штурх!
Я зайшов ззаду і оглушив жінку сильним ударом по шиї. На щастя, вона не постраждала.
Я сподівався з Рясою Самондана цього вдасться уникнути, але її ментальний стан виявився крихкішим, ніж я очікував.
— Сано, будь ласка, наглядай за Хівон-ссі.
— Так, звісно!
— Це ще не кінець.
[Ви виконали умови побічного сценарію!]
[Ви отримали 300 монет]
Відразу за повідомленням з'явилися чудовиська: згустки рідини, чимось схожі на ектоплазму.
Примари восьмого рангу. Саме вони створили привітну в'язницю.
Я використав Чисту Енергію Білої Зірки, щоб пробудити Клинок Віри.
Мах! Різь!
На щастя, бій виявився нескладним. Самі по собі примари, без Привітної В'язниці, не несли особливої загрози.
Я швидко розправився з цими огидними істотами.
[Кристал примари]
Я підняв його з землі і вирішив взяти з собою. Такі речі потрібно було збирати. Тим часом під опікою Сани постраждалі швидко приходили до тями.
— Т-ти як, в порядку?
Найперший оговтався Хьонсон. Він здивовано вислухав, що сталося, і вклонився.
— Дякую. Я ледве не втрапив у велику халепу. І тобі дякую, Докча-ссі.
— Пусте.
— Ох, голова болить...
Ґірьон стис губи і замружив очі. Я погладив його волосся. Хоч він і вдавав, що все в порядку, але цілком можливо, що саме він пережив найжахливішу травму з нас усіх.
— Попереду щось світиться, — повідомила Сана. — Докча-ссі, думаю, ми дійшли.
Я на секунду захвилювався. Хівон лежала непритомна, а інші ще не оговталися, щоб битися на повну силу. Чи могли ми в такому стані йди до Чхунмуро?
Але зовсім скоро дехто інший розвіяв мої сумніви.
Крізь пітьму проблиснув клинок. Зброя виглядала хижо і небезпечно, але не була спрямована на нас.
— Ви хто такі? Ви що, не знаєте, що на цій території розташовані мисливські угіддя?
У тьмяному сяйві проходу стояла дівчина років сімнадцяти у шкільній формі, і тримала в руці довгий меч. Поверх форми вона надягла куртку з каптуром, намагаючись, напевно, прикрити іменну нашивку, але лице все одно було видно.
— О, це ж та сама дівчинка!.. — пильноока Сана першою її впізнала. Впізнав її і я, тому що вона була однією з головних героїнь «Способів вижити».
Єдина, хто вижила зі Старшої школи для дівчат Тхепун, Ї Чіхє. Чунхьок обрав короткий шлях до Чхунмуро в тому числі, щоб швидше її тут відшукати.
— Народ, ви що, примар завалили? — здивовано запитала Ї Чіхє, завбачивши кристал у моїй руці. — Але як?.. Тільки вчитель може їх перемогти.
Я негайно використав здібність.
[Ви активували виняткову здібність «Список персонажів»]
[Про персонажа]
Ім'я: Ї Чіхє
Вік: 17
Сузір'я-спонсор: Бог морської війни
Особистий атрибут: Спотворений демон меча (Рідкісний)
Виняткові здібності: Тренування на мечах Рів. 3, Вбивство демонів Рів. 1, Абсолютне чуття Рів. 2, Примарна хода Рів. 1
Стигма: Морська битва Рів. 1, Командування армією Рів. 1.
Загальні характеристики: Витривалість Рів. 13, Сила Рів. 12, Спритність Рів. 13, Магічна сила Рів. 9.
Загальна оцінка: Людина, яка еволюціонувала у «спотвореного демона меча» після вбивства свого найкращого друга. Спонсор цього уособлення споріднений з вами і вашими колегами.
* Застосовано «Набір новачка»
Нічого незвичного я не помітив.
Бог морської війни.
Як і в оригінальній історії, це сузір'я підтримувало Ї Чіхє. У майбутньому вона буде незамінним союзником у морських битвах.
[Сузір'я «Лисий Генерал Правосуддя» розчулений зустріччю зі старим товаришем]
[Спонсор Ї Чіхє вітає «Лисого Генерала Правосуддя»]
В тунелі метро, по якому більше не ходили потяги, подув легкий вітерець. Дивлячись, як волосся Ї Чіхє майорить на вітрі, я ще раз усвідомив.
[Головний сценарій №2 – Зустріч завершився]
[Очікуйте винагороди]
Так, це Чхунмуро. Ми прийшли.
Далі
Том 2. Розділ 27 - Землевласник
У супроводі Чіхє ми прибули на Чунмуро. Сана помітила розтрощені скляні двері на вході до платформ. — Який безлад, — мовила вона. Забравшись на платформу з колії третьої гілки, ми помітили кілька людей. [Ви увійшли на станцію Чунмуро] [Наразі проходить третій сценарій] [Канал №ҐІР-8761 у прямому етері] [Канал №БІР-3642 у прямому етері] З Чунмуро розмір сценаріїв зростав, і до них починали залучати все більше каналів докебі. Наївного Біхьона відтепер чекали важкі часи. Декілька людей середнього віку, завбачивши нас, помахали руками: — О, це ви, пані самурай. Привели новачків? — Ага. Самурай. Тутешні дали їй таке прізвище, гадки не маючи, хто її спонсор, і рано чи пізно їм це вийде боком. Чіхє змірила їх невдоволеним поглядом: — Знову нажлуптились? — Ха-ха! А що нам ще робити у такому світі? — Так твої друзі, що, через тунель сюди прийшли? Просто чудово… Це ж скільки в них з собою монет? Тоді один сорокарічний озирнувся на Сану. — Агов, молодице, як вас величати? Не хотіли б орендувати кімнату за дешево? — К-кімнату? — Ха-ха, ще не знаєте місцевих порядків? У нас тут… — Панове, — перебила Чіхє. — Не задурюйте новоприбулим голови. — Так а шо, їм треба це знать. Тут усі так виживають. — Здрисни з дороги, якщо не хочеш, щоб я тебе тут посікла, — пригрозила Чіхє. Чоловік побілів від жаху. — Ах ти ж… Таке мале, а вже на дядьків огризається. — Агов, Кан-ссі. Не бушуй. Група чоловіків зістрибнула на колію четвертої транзитної гілки і зникла в темряві тунелю. Чіхє сховала меча. — Я вас довела, а далі ви вже самі. Няньчити не збираюсь, — байдуже промовила дівчина. Я озирнувся. Чунмуро. Тут розгортався третій сценарій, де діяли зовсім інші правила. — Т-трясця! Не підходьте, а то вб’ю. Посеред платформи, яка прилягала до третьої гілки метро, стояв чоловік, загрозливо розмахуючи ножем. Під ногами у нього світилася зелена плита площею десь три квадратних метри. Світло від неї здіймалося високо вгору. — Навіщо він це робить? — запитала Сана. — Не знаю. Я здогадувався, але поки не бачив сенсу її лякати. На третій гілці метро сиділо багато людей з ножами. На відміну від групи чоловіків, яку ми зустріли раніше, вони були у відчаї. — Слухай, а Ю Чунхьок тут? — запитав я у Чіхє. Чіхє, котра вже пішла у своїх справах, раптом розвернулася, почувши «Ю Чунхьок», і вчепилася в мене хижим поглядом. — Ти хто такий? Ех, Ю Чунхьок вже встиг її заграбастати. Хоча я міг його зрозуміти. Прочеши він хоч всю Південну Корею, а сузір’я калібру Бога морської війни навряд би знайшов. На його місці я теж відшукав би Чіхє, щойно дістався до Чунмуро. — Я Ю Чунхьоковий компаньйон, який вижив. — Компаньйон?.. Щось не дуже віриться, — погляд Чіхє змінився на підозрілий. Я лиш безсоромно знизав плечима. — Якщо розкажеш йому, він усе зрозуміє. Ю Чунхьок, де він зараз? — Вчителя зараз тут немає… — Он як? Халепа. Мені треба дещо йому сказати. Чіхє перекосило, і вона зиркнула на мене, ніби зраджена. Я чудово знав про її ставлення до Чунхьока. До того ж вона вже називала його вчителем… За таких обставин схилити її на наш бік було б складно. Чіхє озвалася до хлопця, який сидів навпочіпки в кутку: — Ау, гальорка! — Е? Так, слухаю! — Слідкуй за оцими пасажирами! Я піду розшукаю вчителя. Хлопець розгублено нас роздивився. — А хто вони?.. — Бог його зна’. Друзі вчителя? Очі людей, які слухали нашу розмову, ледь не випали не з орбіт, і вони глянули на нас з сумішшю захоплення і трепету. — Друзі пана Чунхьока? Той самий хлопець підбіг до нас і вигукнув: — Ви правда друзі пана Ю Чунхьока? На вигляд він був однолітком Чіхє. Ну не міг я збрехати, дивлячись у його кришталево-чисті й невинні очі. Принаймні, якби був нормальною людиною. — Він наш добрий друг. Останнім часом я не відчував себе «нормальним». Як мінімум, не за таких обставин. *** Поки я доглядав за непритомною Хівон, хлопець розповів мені про Чунмуро. Він, як і Чіхє, був послідовником Чунхьока. — …І тоді пан Чунхьок взяв нас під своє крило. Ви слухаєте? — Так. Звісно ж я слухав не геть усе. Казки про героїзм психопата Чунхьока мене цікавили найменше. Якщо коротко підсумувати сказане, вийшло б так: — Три дні тому Ю Чунхьок з’явився і врятував декотрих із вас, включно з Ї Чіхє, від чудовиськ. Я правильно все зрозумів? Хлопчині моя спрощена версія не сподобалася: — Ем, не все так просто… — насупив брови він. Чунхьок точно його зачарував. Якийсь неймовірно могутній чоловік з’явився нізвідки і врятував їх від загибелі. Я б більше здивувався, якби вони не стали його послідовниками. Але дечого цей хлопчик не знав. Він вижив не тому, що Чунхьок такий добродій, а тому, що у потрібний момент опинився поряд із Чіхє. — А можна й мені про дещо в тебе поцікавитися? Поки я загруз у власних роздумах, естафету перехопив Хьонсон. — Звісно. Запитуйте. — Як у вас із продовольством? — А, ну, ніяково таке визнавати… Але дехто з нас, включно зі мною, залежить у цьому від Чіхє. Вона полює, а Чунхьок на її прохання готує… Не знаю, де Хьонсон взяв записника, але він вже дістав його і робив якість нотатки. Раз солдат — завжди солдат. — А де знаходите питну воду? — Вимінюємо у Кооперативу землевласників за їжу або монети. — Кооперативу землевласників?.. Мене ніби зі сну висмикнули. От тепер історія стала цікавішою. — Це землевласники, які заправляють Чунмуро, — невпевнено продовжив хлопець. — Вони займають верхні поверхи станції, а ми називаємо їх кооперативом. Кооператив землевласників Чунмуро. Така назва згадувалася у «Способах вижити». — Що вони за люди? — Гм, ну, як вам сказати… — Звісно, це питання не мало для мене сенсу. Адже, якщо я не помилявся, один із «Десяти лих» наразі проживав на Чунмуро. — Звичайні собі землевласники. По суті, він правильно відповів. Це були землевласники. Володарі нерухомості, які отримували фіксовану плату. Аж тут Ґірьон, який увесь цей час сидів мовчки, звернувся до мене: — Даруй, хьон. — В чому справа? — Я хочу в туалет. — Не можеш почекати? — Не можу. Не очікував, що таке станеться саме зараз. Дивно те, що Ґірьон зазвичай не оголошував про свої потреби. Тільки тоді я помітив, що він стоїть поряд червоної, як буряк, Сани. — Даруйте… А, можна, я з вами? У мене в пам’яті відразу спливли спогади про те, як Хівон і Сана розшукували якісь секретні речі на станції Яксу. Тільки зараз до мене дійшло. Але Ґірьон здогадався першим. Хлопець зі станції підслухав нашу розмову і втрутився: — Туалет на другому поверсі вверх сходами, але скористатися ним буде непросто. — Щось сталося?.. — Так. Краще вам самим побачити. Я теж йду нагору — підете зі мною? — Пішли. Це я відповів. Само собою, ні в яку вбиральню я не збирався. Треба було дещо перевірити. Вчинки Чунхьока останнім часом відрізнялися від тих із «третьої регресії», про які я читав. Якщо так, то мені потрібно було дізнатися наскільки. Ми з друзями піднялися на третій поверх підземного приміщення; несли досі непритомну Хівон на спині. — О, я чув про новоприбулих. Прийшли обрати кімнату? Чоловік середнього віку біля ескалатора, який вів до четвертої гілки, присвиснув. Хлопець похитав головою і відповів: — Вибачте, але ми — нагору. — Шкода, шкода. Ну, бережіться там. Чоловік помахав рукою без якихось заперечень. Сана поглянула йому вслід і запитала: — Ем, до речі… Що таке ці «кімнати»? Не думаю, що йдеться про кімнати у звичному сенсі. — Все просто, — хлопець вказав на квадратні плити. Такі ж були й на платформі біля третьої гілки. Зелені плити близько трьох квадратних метрів. Придивившись, я помітив напис у повітрі над однією з них. [Зелена Зона 0/1] — Сценарій зветься «зелена зона», а ці плити тут називаються кімнатами. Біля плити билися двоє чоловіків. — Що тут діється? Чому вони б’ються за неї? — спитав Хьонсон. Хлопець непевно відвів погляд, ніби розмова з нами загрожувала його життю. — Ви все самі дізнаєтеся, коли підніметеся на другий поверх. Чим вище ми підіймалися, тим більше сутичок за кімнати помічали. Розміри кімнат теж різнилися. Зустрічалися як маленькі, з позначкою «0/1», так і великі з позначкою «0/7». Ці цифри швидше за все позначали місткість кімнат. Я уважно все оглянув і запитав: — Підземні поверхи від третього і до першого належать Кооперативу землевласників? — Так… Є ще кілька груп поменше, але Кооператив все одно володіє більшістю площі. Уся інфраструктура Чунмуро знаходилася на другому і першому підземних поверхах, і всім цим розпоряджалася одна група осіб. — А чому Ю Чунхьок цьому не зарадив? Хіба він вас не врятував? — Щодо цього… — Хлопець помітно спохмурнів від мого запитання, постояв мовчки похнюплений, а потім ледь чутно промовив: — він сказав, що ми повинні постояти за себе… Я так і знав. Звісно, Ю Чунхьок сказав би щось подібне. Щось мені підказувало, що він ніколи не просив цих дітей стати його послідовниками. Їх просто захопила його нездоланна сила, а далі вони самі собі все нафантазували. Дуже шкода. Трохи згодом ми піднялися на другий поверх. — Далі поводьтеся обережно, — промовив хлопець і напружено стиснув щелепи. Кількість кімнат на цьому поверсі значно перевищувала усі нижчі. Сутичок за кімнати ми не побачили, зате помітили страшні погляди тих, хто захищав зелені зони. [Зелена Зона 7/7] Ми пройшли повз них і рушили до вбиральнь. — Агов… А для чого тут зупинятися? Перед останнім поворотом дорогу нам перегородила велика група людей, які стовпилися у проході. — Пішли, — сказав я, проштовхуючись наперед. — Пане Пільду! Будь ласка, прийміть це! Більше такого не повториться! — Молю вас, будь ласка! Дозвольте лишитися ще на день. Я позичу у когось монети! — Зберігайте спокій, відступіть. Назад, сказав, — скомандував чоловік попереду розпаленої юрби. На протилежному боці від них зібралися представники Кооперативу землевласників. Моя інтуїція підказувала, що один із «десяти лих» знаходився саме там. Я спробував відшукати його за описом у романі, але швидко зіткнувся з проблемою — всі у кооперативі так чи інакше йому відповідали. Невже, ставши землевласниками, вони перейняли однакові риси, подумав я, хитаючи головою, аж тут мене смикнули за ногу. Це виявився Ґірьон. Я відчув недобре і вже збирався схопити його за плече, як раптом хтось його штовхнув. — Ой! — Ґірьон втратив рівновагу і впав. [Персонаж «Ї Ґірьон» вдерся на приватну територію!] Зненацька усі навколо нас змовкли, а члени кооперативу, які стояли попереду, звернули увагу на Ґірьона. — Це ще що за малий? Майже одночасно з цим у коридорі здійнявся крик і натовп відступив. — Ти здурів? — Н-назад! Хутчіш! Усі прохачі, як хвиля припливу, кинулися назад і зникли, мов їх і не було. Лиш червоні риски горіли там, де вони раніше стояли. Один із чоловіків поглянув спершу на кордон, а потім на Ґірьона. — Гм-м. Ти, схоже, заблукав. Знаєш, де ти зараз знаходишся? — На шляху до туалету? — Туалету? Ха-ха, було тут така колись. До речі, малий, де твої батьки? — Що?.. — Хіба вони тебе не вчили не ступати на чужу територію? Чужа територія. Ага, отже, це він. Чоловік з моторошним поглядом погладив Ґірьона по голові. — Не вчили. Ну що ж, а я тебе навчу. [Персонаж «Ґон Пільду» застосував «Збройна зона Рів. 3»!] З-під землі зі скреготом піднялися невеликі турелі, схожі на кулемети Гатлінга. [Персонаж «Ґон Пільду» вимагає 500 монет за вторгнення на свою приватну власність] [У разі невиконання вимоги, усі турелі негайно відкриють вогонь] — Плати, — скомандував чоловік. Заряджені турелі націлилися в одну точку. Розгублений Ї Ґірьон підвівся на ноги і підступив до мене. Чоловік побачив мене і засміявся. — О, так ти його опікун. У такому випадку чому б опікуну натомість не відшкодувати мені п’ятсот монет? Я усміхнувся на руку, яку він безсоромно протягнув до мене. Ю Чунхьок, комедіант… Оце таких вилупків ти пощадив?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!