Розділ 250. Епізод 47 — Вибір Короля Демонів (5) 

Ми скоро прибули до Промислового Комплексу Ю Джунхьока (колишнього Сісвітц). 

На шляху Ю Джунхьок не зронив ні слова, і так само поводився по прибутті до промислового комплексу. В ту мить, коли Ферраріґіні Х-класу вимкнулось, Ю Джунхьок вийшов з авто та сказав мені: 

— Відтепер я діятиму окремо. 

— ...Ти прийдеш на вибір? 

Ю Джунхьок коротко кивнув перед тим, як зрушити та зникнути з виду. Він, здається, знав, куди йшов та що збирався робити. Точним було те, що все на його шляху буде зламане. 

— ...Ти не збираєшся його зупинити? 

Я кивнув на питання Джан Хайона. Зрештою, я склав план із урахуванням того, що Ю Джунхьок не послухається мене. Ю Джунхьокові просто треба було безпечно жити до Вибору Короля Демонів. 

Важливим було те, що мені треба було зробити зараз. Я проігнорував незначні процедури та вирушив прямо до кімнати ради Ейлін. 

— Давно не бачились. 

Я не бачився з Ейлін вже якийсь час, і вона мала виснажений вигляд від зайнятого промислового комплексу. 

Ейлін поправила окуляри та подала звіт: 

— Відколи герцог пішов, я мала труднощі з іншими промисловими комплексами... члени команди добре справляються. 

— Члени команди? 

— Команди Ю Джунхьока. Ти не знаєш? Кожного ранку навколо ходять люди, які кажуть «Я — Ю Джунхьок». Це почалося якраз перед тим, як ви пішли... ви, напевно, цього не бачили. 

То були вони? Чорт. Іноді я думав, що досі чую крики з того дня. 

Ейлін похитала головою та продовжила: 

— Останніми днями виникла група послідовників «Карательки». 

— Її особистість було викрито? 

— Поки ні. Вона раптом зникла якраз після того, як пішов герцог. 

— Зникла? 

Дивне почуття заполонило моє серце. Можливо? У мене була здогадка, але це було неможливо. Неможливо, щоби така річ була правдою, неважливо, як би я про неї думав. 

Ейлін трохи зітхнула. 

— Не знаю, чому продовжую тобі звітувати. Власник цього промислового комплексу — Ю Джунхьок. 

— Це не має значення. В будь-якому разі... 

— ...Герцогу варто тепер піти до свого промислового комплексу. 

Це не був мій промисловий комплекс. Оскільки я повернувся до Царства Демонів, мені треба піти перевірити теперішній статус Промислового Комплексу Кім Докчі (колишній Ґілобат). Я залишив його Марку, але я не знав, що могло статися. 

Я глянув на пейзаж промислового комплексу через вікно. Багато речей сталося, відколи я сюди прийшов. Я підвівся зі свого місця, і Ейлін піднялася зі мною. 

— Г-герцогу-нім. 

 Я озирнувся, і вираз обличчя Ейлін був дивним. Він здавався холодним, сумним та розчарованим. Навіть так її голос був спокійний, коли вона заговорила. Я вивчав Ейлін у «Шляхах Виживання» та знав, коли вона робила такий голос. 

Ейлін понишпорила якусь мить і протягнула маленьку коробку. 

— Ось те, про що ти просив раніше. 

В коробці був малий годинник. Малий кишеньковий годинник, розроблений із дуже тонкими схемами. Я взяв його та відчув легку вібрацію. Коли я відчув час, що повільно, але впевнено рухався, в моїй голові промайнуло багато думок. 

Горизонт оповіді, гра в революцію... Всі спогади, які зникли, відступили в недосяжне місце, цокали геть. 

Я дивився на годинник якийсь час. Я глянув на Ейлін знову, і вона дивилась на мене, накривши свої зап’ястя одне одним. 

Здається, я зрозумів, що зараз станеться. 

— Герцогу Ю Джунхьоку. 

Це був рух із перехрещеними зап’ястями. Це було привітання з рідної планети Ейлін, Лінберґу. Перехрещення двох вен та передача вібрації на інший бік. Наче звук від другої стрілки годинника, пульс Ейлін передався мені. 

— Цей промисловий комплекс не забуде вас. 

*** 

Залишивши Промисловий Комплекс Ю Джунхьока, я вирушив прямо до Промислового Комплексу Кім Докчі. Оригінально це зайняло б тиждень, але двигун Ферраріґіні Х-класу означав, що це займе тільки дві години. 

Я сидів на пасажирському сидінні та дивився на краєвид, що проминав повз, думаючи про слова Ейлін. 

—Тут був один доккебі, один із зловісних людей з пухлиною та кілька сузір’їв. 

То був список тих, хто приходив, поки мене не було. Доккебі був, певно, з бюро, а зловісна людина з пухлиною — опухла людина. Я не міг вгадати сузір’я, тому що вони не залишили своїх модифікаторів. 

—Будь обережний, багато сильних постатей Царства Демонів спостерігають за тобою. 

Не було потреби мені це казати. Мені просто треба було глянути на канал. 

[Багато сузір’їв уважно слідкують за вашими діями.] 

[Ваш модифікатор шириться серед сузір’їв системи абсолютного зла.] 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» дивиться на вас стривоженим поглядом.] 

Лишалось три дні до Вибору Короля Демонів. Я озирнувся на заднє сидіння, де Джан Хайон та Майстер, що Ламає Небо обіймалися уві сні. Вони, напевно, втомилися. 

Особливо Джан Хайон, який через мене був змушений керувати Невідомою Стіною. Все ж їхня присутність дала мені ідею, що можна було б спробувати. 

Я глянув на сидіння водія та запитав: 

— Начальнику відділу Хане Мьонго. 

— Гмм? — Хан Мьонго повернув до мене розгублений вираз обличчя, поки експериментував із функціями Ферраріґіні Х-класу. Я не знав, чи він відчув мій погляд, але Хан Мьонго прочистив горло. — Гм, гм, життя непросте? 

...Чесно, реакція була дивною. Хан Мьонго побачив мою розгубленість та швидко додав: 

— Я відчув це, поки жив... життя повинно бути таким. Є часи, коли нічого не можна вдіяти, і коли щось не спрацьовує. 

Це була очевидна заява, але на обличчі Хана Мьонго була певна ніжність. Якщо так подумати, Хан Мьонго справді пережив багато чого. В певному значенні йому могло бути важче, ніж мені. 

Я подумав про це та раптом захотів щось у Хана Мьонго запитати. 

— Можна дещо спитати? 

— Питай що-завгодно. 

Можливо, чоловік, який народив дитину, в цьому світі може справляти надійне враження. Я повторно вмикав та вимикав смартфон, думаючи, що б сказати. 

Хан Мьонго, здається, зрозумів мої дії та відкрив рота: 

— Куґ... це було боляче. 

— Про що ти кажеш? 

— Я думав, що ти хотів про це запитати. Це біль, який важко витерпіти будь-якому чоловікові чи жінці. 

Я був шокований, коли зрозумів, про що Хан Мьонго говорив. Ні, я не хотів питати його про це... 

Все ж, мені було цікаво: 

— Звідки воно вийшло? 

— Я народив у своєму серці. 

— Це було боляче? 

Хан Мьонго витягнув сигарету та раптом набув серйозного вигляду. 

— Спочатку я збирався тебе вбити. 

Гіркий сигаретний дим вилетів у вікно. 

— Це було соромно та принизливо. Я був приголомшений, та думав, чому я опинився у подібній ситуації. 

— ... 

— Я спробував те, що бачив у дорамах. Наприклад, їсти багато соєвого соусу. Знайти його було нелегко через всю цю ситуацію. 

Я не відчував реальність, коли слухав цю оповідь від Хана Мьонго. Це були б неймовірні труднощі для мене. 

— Мені було страшно. Що, якби я народив монстра? Що, якби мене з’їла моя дитина? Одного дня раптом вирветься з мого живота та вб’є мене... 

— ... 

— Я був сам численні ночі, втікав та уникав монстрів, поки хвилювався. Що мені робити з цією дитиною? Чи вбити, чи залишити в живих, народити чи... 

Я не використовував Точки Зору Всезнаючого Читача, але численні сценарії, де Хан Мьонго втікав, пронеслися в моїй голові. Хан Мьонго говорив із виразом, який я ніколи не бачив. 

— Навіть так, знаєш? Кумедно, місяці проминули, поки я думав про це. Тоді, поки я боровся, я вижив. 

Хан Мьонго зміг пережити грандіозні сценарії по одній причині. 

— Я тоді усвідомив. Ах, можливо, ця дитина мене врятувала. Тож я вирішив. Чи житиму я, чи помру, нумо народимо її. 

Він раптом викинув сигарету у вікно. Хан Мьонго витягнув нову. За цей короткий час Хан Мьонго здавався віддаленим, поки не повернувся до тями. 

Я знав Хана Мьонго добре. Він був одним із людей, які точно увійдуть у список 10-ти найгірших з відомих мені. Тим не менш у цю мить Хан Мьонго здавався хорошою людиною. 

— Вона була безмежно красивою дитиною. Вона не була людиною, але безмежно красивою. 

— ...Я її бачив. 

Вона була гарненькою, саме тому Асмодей використав її як своє тіло втілення. Я якраз думав про це, коли усмішка зникла з обличчя Хана Мьонго. Оповідь не закінчилась добре, але я міг здогадатися, що Хан Мьонго хотів сказати. 

Через якийсь час Хан Мьонго продовжив говорити: 

— Тож Докчі-ссі варто спробувати. 

— ...Мені варто спробувати народити? 

— Ні, я хвилююсь про Докчу-ссі. 

Я відчув миттєвий укол. Моє розгублене обличчя відбилося в екрані смартфону. 

— Я не знаю, про що Докча-ссі думає. Якщо чесно, мені не подобався оригінальний Докча-ссі. 

— Добре це чути. 

— Все ж я відчуваю, що Докча-ссі останнім часом дивний. 

Я закрив рота. 

— Я знаю, що речі не складаються добре. Не все буде текти, як ти бажаєш. Навіть так, не зациклюйся на цьому занадто та дозволь своєму серцю керувати. 

— ... 

— Це Докча-ссі пережив все, що ставалося. Якщо ти не зробиш це правильно, ти пошкодуєш про це пізніше. 

Справді, я жив довгий час та бачив світ. Я ніколи не очікував, що настане день, коли я співчуватиму цьому чоловікові. 

РК-екран смартфона ввімкнувся, і показався файл «Шляхів Виживання». 

—Три Шляхи Вижити В Зруйнованому Світі (2-га редакція).ТХТ 

Я не мав досвіду Хана Мьонго. Я ніколи не мав дитини і не планував мати. Тим не менш, дивним чином я розумів частину почуттів Хана Мьонго. 

Читати чи не читати другу редакцію. Це єдине, що займало мої думки останні кілька годин. 

Я боявся, що на мене вплине читання роману. Було боляче бачити результати моєї роботи. Я боявся, що моє «майбутнє» буде зафіксованим. 

Однак, все це було смішно з початку. Слова Хана Мьонго... 

Так, ця оповідь ще не була як слід народжена. Я відкрив файл «Шляхів Виживання» без вагань. Тоді я почав читати, як і завжди. 

Друга редакція «Шляхів Виживання» почалась із четвертого кола. 

「Все було так, як і сталося тоді. В третьому колі Вчителька померла б, якби не він.」 

Деякі речення мене оживляли. 

「Тим не менш, я не зміг цього змінити.」 

Деякі описи досі не змінилися. 

「Того хлопця нема в цьому колі.」 

Я досі не був присутнім у четвертій реґресії Ю Джунхьока. 

「Я провалив третє коло.」 

Я не панікував, бо я вже цього очікував. Я не знав, чому автор відправив мені щось таке. Може, щоб налякати мене, або використати мене для фіналу, який він хотів. Я навіть не знав, чи то був письменник, який надсилав це. 

Я повільно заплющив очі, глибоко вдихнув та розплющив їх. Тоді я подумав у Четверту Стіну. 

「Кім Докча подумав.」 

Було так, наче я писав речення в романі. 

「Я не знаю, що він хоче в кінці. Однак, незважаючи на результат, я зроблю тільки той фінал, який я хочу.」 

Я написав речення та витріщався в повітря якийсь час. Зрозуміло, не було відповіді. Натомість зреагувала Четверта Стіна. 

[Четверта Стіна щасливо звивається.] 

Я раптом озирнувся та побачив промисловий комплекс на відстані. Я вперше відвідував Промисловий Комплекс Кім Докчі. До речі, Хан Мьонго раптом зменшив швидкість. 

— Що сталося? 

— ...Сценарій у процесі. 

Сценарій? Не може бути... Вибір Короля Демонів ще не почався? 

[Хочете увійти до зони прихованого сценарію?] 

Хан Мьонго обережно наблизився до промислового комплексу. Вхід був чистим без жодного охоронця. 

Я відкрив вікно та зміг почути слова, які кричали всередині промислового комплексу. 

— Я — Кім Докча! 

— Ні, я! 

— Я — Кім Докча! Я! 

Ми з Ханом Мьонго перезирнулися одночасно. 

— Що це таке?.. 

Пролунало системне повідомлення. 

[Прихований Сценарій — Гра Кім Докчі в процесі.] 

Щось дивне сталося в моєму промисловому комплексі, поки мене не було.