Розділ 249. Епізод 47 — Вибір Короля Демонів (4) 

Земля та небо загриміли, як гвинти. Щось величезне спускалося з неба, і там був хтось, хто це блокував. Магічна сила та гігантська оповідь спричинили вибух блискучих іскор, коли зіткнулися. 

[До початку сценарію знищення залишилося 40 секунд.] 

Противником був зовнішній бог. Мало-помалу стеля неба наближалась. Свята, що Мечем Ламає Небо не відступила попри тиск, який впливав на весь замок. Ні, вона не могла відступити. Вона ніколи не відступала від своєї віри. Це було знамено трансцендента, яка йшла єдиною оповіддю. 

— Боріться! 

Свята, що Мечем Ламає Небо оживляла зневірених людей Муріму. 

[Багато сузір’їв зацікавлені в розвитку цього сценарію.] 

[Деякі сузір’я звертають увагу на трансцендента «Намґон Мін’ян».] 

Зірки збиралися в нічному небі. Наче піраньї, які чули кров, сузір’я освітлювали небо червоним світлом. Доккебі також з’явилися, наче тільки на це й чекали. 

[Сузір’я, настав час для руйнування!] 

Деякі сузір’я дивилися на загибель світу з похмурим виразом обличчя, поки інші — зі збудженням. Почуття кожного були різні, але падіння одного зі світів було не більш ніж розвагою для них. 

...Зовсім як у моєму випадку. Тієї миті багато емоцій плуталися в моїй голові. Можливо, емоції накопичилися від Асоціації Гурманів. Якщо я тут відкину Мурім, хіба я відрізнятимусь від них? 

— Свята, що Мечем Ламає Небо! Я!.. 

Я показав свій статус, та поміж сузір’їв сталася зміна. 

[Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» з нетерпінням очікує вашого вибору.] 

[Багато сузір’їв звернули увагу на вашу присутність!] 

Увага перейшла зі Святої, що Мечем Ламає Небо на мене. 

[ Т и?.. ] 

Якщо я спіймаю погляд зовнішнього бога, я не зможу втекти звідси. Свята, що Мечем Ламає Небо знала це та зупинила мене: 

— Це не твоє поле бою. 

Все було так, наче ця сторінка не була для мене дозволеною. 

— Залиш цей світ його людям. 

Я не знав, чим Мурім був для Святої, що Мечем Ламає Небо. Це було місце, яке поклонялося їй, як богині, та одночасно з тим збивало її вниз. А проте цієї миті Свята, що Мечем Ламає Небо вирішила захищати Мурім. 

[Оповіді 29-ї зони сценарію, Першого Муріму, накопичуються.] 

Мурім відповів Святій, що Мечем Ламає Небо. 

[29-та зона сценарію знайшла свого охоронця.] 

[Перший Мурім дивиться на «Святу, що Мечем Ламає Небо, Намґон Мін’ян».] 

[Можливість гігантської «оповіді» проростає.] 

Свята, що Мечем Ламає Небо кліпнула в здивуванні. Можливо, вона вперше почула це повідомлення. Якщо хтось хоче зруйнувати світ, то світ відповість на руйнування. 

「У цьому світі все, що вибудувало оповідь, має волю.」 

Це була земля, зроблена з крові, плоті, поту та зусиль людей Муріму. Оповіді, закарбовані в землю, стікалися до Святої, що Мечем Ламає Небо. Від неї чулась велич, що гніздилась в її тілі. 

Можливість гігантської оповіді. Вона ще не розквітла, але я не знав, коли вона проросте... 

Все ж, це — можливість гігантської оповіді. 

[ Ка ка ка ка ка ка ка. ] 

Химерний звук, що нагадував сміх, пролунав з неба. Зрештою п’ять щупалець спустилися вниз. 

Не важливо, яка велика можливість гігантської оповіді, неможливо було зупинити зовнішнього бога тільки зусиллями Святої, що Мечем Ламає Небо. Зовнішні боги були істотами, які жили довгий час та стикалися з такими гігантськими оповідями. Свята, що Мечем Ламає Небо знала, що не можна було більше гаяти часу, і прокричала: 

— Йди вже! 

Тоді моє тіло запхнули в авто. 

[Портал активовано.] 

Ю Джунхьок запізніло прийшов до тями та спробував вибратися з авто, але Ферраріґіні Х-класу вже завелося. 

Це зайняло тільки мить. Коли ми проходили крізь портал, Свята, що Мечем Ламає Небо мовчала. Сцена Муріму повільно зрушила геть, і все вкрила темрява. Уцілілі не казали нічого довгий час. 

*** 

[Ви прибули до 73-го Царства Демонів.] 

[До Вибору Короля Демонів залишилося три дні.] 

Можливо, так було через те, що надто багато речей сталися поспіль. Після повернення група не мала слів. Авто вимкнулось, і залишилась тільки нерухомість. 

— Я покурю якийсь час. 

Хан Мьонго пішов, поки Джан Хайон поклав свою голову на коліна. Майстер, що Ламає Небо нив, поки Ю Джунхьок... чорт. Я спокійно дихав, думаючи про те, що я отримав від цієї подорожі. 

Усе, що я зробив, було для прийдешнього Вибору Короля Демонів. Я пішов до Муріму, щоб найняти Святу, що Мечем Ламає Небо, як компаньйона, та пішов до Асоціації Гурманів в процесі. 

Я не зміг привести Святу, що Мечем Ламає Небо із собою назад. Я не зміг переконати сузір’я Асоціації Гурманів. Єдиним прибутком було те, що Ю Джунхьок та Джан Хайон стали сильнішими, був собака-трансцендент та... 

[Баланс: 4,890,875 М] 

... 

[Оновлення другої редакції завершено.] 

Попри повідомлення, я не смів дивитися на свій смартфон. Однак мені треба було, навіть якщо мені було бридко від вмісту, який я побачу. 

— Кім Докча. 

Я підвів погляд та побачив, що Ю Джунхьок дивився на мене. Я не міг стерпіти прочитання люті його серця. Я не мав чого сказати, навіть якщо Ю Джунхьок спробує мене тут вбити. 

— Що нам тепер робити? — то був голос, який не містив жодних особливих почуттів. Я відчув легкий страх та активував Точку Зору Всезнаючого Читача. Тоді я одразу ж пошкодував про це. 

「...」 

「...」 

「...」 

Мої груди стискало від задушливих емоцій. То були емоції, які не можна було описати словами. Смуток був надто глибоким, щоб стати мовою. 

Ю Джунхьок вже був божевільним. Можливо, він був таким вже довгий час. Ця подія виснажить його ще більше. Емоції, які не вибухнули, вирушать до наступного кола і приведуть його до смерті. Це його виснажить та ізолює. 

Святу, що Мечем Ламає Небо із третього кола буде забуто. Я розкрив тремтячі губи. Мені треба було щось сказати. 

Свята, що Мечем Ламає Небо точно була живою. Вона повернеться живою. Однак я не міг цього сказати. Я не був tls123. 

— Нам треба спробувати, — це все, що я міг сказати. — Боротися, битися та перевернути все з ніг на голову. 

Ю Джунхьок мовчки дивився на мене перед тим, як вийти з авто. Я бачив без запитань. Можливо, він збирався зробити власні приготування. 

Таким був Ю Джунхьок. Він не відмовився від своєї мети, навіть якщо відмовився від життя. Попри могутній відчай, він кидав цьому виклик знову й знову, долаючи той відчай. Тож він жив та житиме таким чином. 

Зрештою він буде щасливим. Щойно Ю Джунхьок пішов, тільки одне речення, яке я прочитав у його серці, лишилося зі мною. 

「Я не такий, як ти.」 

Я міркував про це речення, коли вимкнув смартфон. Я знав, про що Ю Джунхьок говорив. 

—Три Шляхи Вижити В Зруйнованому Світі (2-га редакція).ТХТ 

Смерть Святої, що Мечем Ламає Небо буде записано. Успіх цього кола буде записано. Можливо змінений «кінець» буде записано. 

[«Четверта Стіна» дрібно тремтить.] 

Мої тремтячі пальці торкнулися екрана кілька разів. Знову згадалися слова Ю Джунхьока. 

「Я не такий, як ти.」 

Я не знав, що цьому покидьку було про мене відомо. Я спостерігав за ним протягом 10 років, тоді як Ю Джунхьок не знав мене навіть рік. Той мерзотник, що він про мене знав?.. 

Я вимкнув екран. Не важливо, що було написано. У будь-якому разі оповіді, яку я хотів створити, там не було. 

— Джан Хайоне. Я хочу врятувати Мурім. 

Джан Хайон витер очі, піднімаючи голову. Я дивився на нього та повільно відкрив рота. Я не знав, спрацює це чи ні. Все ж, це краще, ніж не робити нічого. 

*** 

У слідчому ізоляторі Виконавчої Гілки були численні істоти. Він був здебільшого заповнений ув’язненими сузір’ями та трансцендентами, спійманими «оцінкою відповідності ймовірності». 

Однак рідкістю було для члена Виконавчої Гілки приходити напряму, навіть якщо ймовірність було порушено. Ті, хто використали забагато ймовірності, будуть вдарені штормом, і уникнути уваги було легко. 

Навіть так Виконавча Гілка повинна була втрутитися в ситуацію цього чоловіка. Доккебі «Юн'кі» зітхнув, коли глянув на чоловіка в пастці сітки ймовірності. 

— Глянь сюди. 

Тоді маленька особа глянула на Юн'кі. Юн'кі дивився на вродливе обличчя та сказав: 

— Вам варто повернутися до своєї оригінальної зони сценарію. Хіба ваш дім не в небезпеці? 

— ... 

— Через вас ваша планетарна система не може продовжити сценарії. 

Маленький чоловік засміявся. 

— Щойно я піду, ви знову нашлете «лихо» на Мирний Край. 

— Хіба я вже не казав, що цього не станеться? 

— Я не вірю вашим словам. 

Юн'кі здриґнувся та відступив від гарчливого голосу. Ось чому трансценденти були хитрими. Сузір’я могли швидко зрозуміти, коли їм щось казали, але трансценденти були впертими смертними і деколи робили абсурдний безлад, як цей. 

Чоловік продовжив говорити: 

— Є хтось, на кого я чекаю. Я залишусь тут, поки він не повернеться до мого дому. 

— Чекаєте? Хто це? 

— Я сам піду, коли він прийде. 

Юн'кі вже збирався щось сказати знову, коли двері в’язниці відчинилися, і з’явився новий ув’язнений. 

[Ґррр... йобані доккебі.] 

В’язниця затрусилась від лютого істинного голосу. Юн'кі та маленький чоловік повернулися до голосу одночасно. 

Біля входу було сузір’я, пов’язане доккебі Виконавчої Гілки. Це було сузір’я із виглядом ящера. 

[Той покидьок надурив мене! Він — той, хто вкрав мої монети. Чому ви схопили мене замість нього?] 

— Якщо ви не можете виплатити свій борг, ми будемо змушені забрати оповідь. 

Юн'кі мав приблизне уявлення про ситуацію. Деколи такі речі траплялися. Сузір’я прийшло сюди, тому що він не міг виплатити смішні відсотки позики. 

Юн'кі клацав язиком, поки сузір’я продовжило кричати. Доккебі були знайомими з такою метушнею, але одна людина — ні. 

— Закрийся. 

Зухвалий Болотяний Хижак повернувся на холодний голос. 

[Хто ти такий? Малий чоловік!..] 

Тієї миті потужний потік повітря закрутився навколо «маленького чоловіка». Його тіло, здається, піднялось у повітрі і синя блискавка огорнула його тіло. 

[Що... кук?..] 

Зухвалий Болотяний Хижак видав розгублений звук. Сила смертного пригнічувала його «статус». Це те, з чим він раніше не стикався. 

«Сітка» в’язниці видала крик болю. Сила за межами ймовірності, призначеної цьому місцю, підіймалася з маленького чоловіка. Шокований Юн'кі та інші доккебі збільшили потужність сітки, але ситуація не змінилася. 

Тіло чоловіка зменшилося та він «вискочив» крізь сітку. Величезний шторм кинувся до Зухвалого Болотяного Хижака. Вся будівля затрусилась, і піднявся пил. 

[Ух... ухх...] 

Зухвалий Болотяний Хижак лежав на підлозі. П’ять доккебі сміливо кинулися вперед та ледве змогли відхилити траєкторію синьо-білого кулака. На стіні залишилися жахливі сліди від кулака. Радше ніж винити майстра кулака, доккебі швидко відправили звіт. 

— Вітання, Зухвалий Болотяний Хижаку. Ви вільні. 

[Га? Що?] 

— Я щойно отримав наказ випустити вас. Хтось сплатив ваш борг. 

[Що? Хто?..] 

Зухвалий Болотяний Хижак від новин забув, що сталося. Тієї миті, коли доккебі згадали ім’я, тіло Кірйоса зупинилось, і Зухвалий Болотяний Хижак поцікавився. 

[...Той хлопець сплатив мій борг?] 

Тієї миті синьо-біла блискавка Електрифікації вистрілила в доккебі. Кірйос підняв доккебі за комір та запитав: 

— Що ти щойно сказав? 

— Н-ні, що?.. 

— Ім’я, яке ти щойно промовив. Де він зараз? 

До того, як доккебі зміг відповісти, повідомлення пролунало у вухах Кірйоса. Кірйос витріщився тупо в повітря на мить, перед тим, як пройшов повз доккебі до входу. 

Юн'кі поспіхом вигукнув: 

— Зачекайте-но! Я не можу вас відпустити! Якщо ви повернетесь до своєї планети— 

— Я не йду додому, — Парадокс Бекчун, Кірйос Родґрейм говорив із усмішкою, повною люті. — Я піду до свого учня.