Судний час (2)

Щойно я вирішив заговорити, як почув Інхо.

— О, друже Докча! Ти якраз вчасно, — усміхнено мовив він, знайшовши нас поглядом. У мене в голові затесалося погане передчуття. Інхо підвищив голос: — У нашого Докчі багато монет! Скільки саме? Ти, певно, найбагатший серед нас, еге ж?

[Персонаж «Чон Інхо» застосував здібність «Спонука Рів. 2»]

Натовп перевів погляд на мене.

— М-монети?

— У кого багато монет?

Зовсім скоро вже кожен мешканець цієї станції дивився на мене. Чон Інхо, ай молодець.

— Це ти Докча-ссі?

— Будь ласка, врятуй мене!

Люди підступили до мене, тяжко дихаючи. Всього таких я налічив близько двадцяти. Роздати кожному з них монети означало б втратити щонайменше дві тисячі. В іншому випадку я став би найбільшим лиходієм станції Гимхо.

[Ви стали краще розуміти персонажа «Чон Інхо»]

— Ха-ха, мій дорогий Докча, ну немає у мене монет, щоб допомогти усім цим бідним людям. Але! Хіба ти, друже, не заробив вдосталь? Невже ти закриєш очі на їхню біду?

Я тихо зітхнув. Вже не вперше і не вдруге я бачив такі фокуси.

[Сузір’я системи Безумовного добра визначили Чона Інхо як «лихого»]

Мені набридло терпіти його вихиляси.

— Р-рятуй!

— Прошу, спаси мене!

По жалісно-жалюгідних лицях людей котилися гіркі сльози.

[Ха-ха-ха! А історія все цікавішає і цікавішає. У вас лишилося десять хвилин — це так, для довідки!]

Пролунав дзвінкий голос Біхьона, і мої компаньйони кинули на мене багатозначні погляди. Я видихнув, закрив і знову відкрив очі.

— Зрозуміло. Монет захотіли? — засміявся. — А чому? З якого дива, власне? — І розгледівся навколо.

Перший сценарій передбачав здійснення первородного гріха, а отже невинних серед цих людей не лишилося. Від цього стало ще гидкіше. Ті, хто заради виживання переступили через життя ближнього, не могли взяти відповідальність за власне життя.

— Ч-чому?

— Так у тебе повно монет! Тобі що, шкода поділитися кількома?

Веремію пронизав регіт Інхо.

— От ти й показав своє нутро, друже Докча, — не почувши від мене відповіді, він провадив далі: — З самої твоєї появи, дорогий наш, я запідозрив лихе. А що? Хіба ти не продавав їжу за монети? Скільки людей могли б вижити, якби ти не змусив їх купувати свою їжу?

— Точно! Він правий!

— Агов, чорт! Жени назад мої монети!

Відношення оточуючих до мене різко змінилося. Певно, саме цього Інхо й хотів.

— Хвилинку, шановні! Ваші дії зараз не несуть!..

— Докча-ссі зовсім не така людина!

Сана і Хьонсон намагалися вгамувати натовп, але ті вже втратили здатність до конструктивного діалогу. Інхо лишилося долити останню краплину:

— Друже Докча, даю тобі останній шанс. Роздай людям монети.

— А що як не схочу?

— Боюсь, станеться невиправне.

Натовп із двадцяти людей почав підступати до нас.

— Гей, ти! Віддай монети!

Проте ніхто з них не наважувався напасти першим. Згодом на перед виступила банда Чьольду.

— Альо, вилупки! Ви шо творите? Прибийте його! Чо ви вдруг зашатались? Вб’єте його й заробите добряче монет, — виголосив чоловік з міцною статурою.

Я відкрив Список персонажів, щоб підтвердити його дані.

[Про персонажа]
Ім’я: Хан Мінсон
Особистий атрибут: Хуліган (Загальний)
Загальний статус: Витривалість Рів. 8, Сила Рів. 8, Спритність Рів. 8, Магічні сили Рів. 2.

Його здібності добре підходили під атрибут «хуліган». Коли я тільки прийшов сюди, у нього не було таких характеристик. Отже, він зробив це, а тепер повірив у свої нові сили і поспішив уперед.

— Пришийте його!

Металева труба у його руці рушила на мене. Труба, керована силою восьмого рівня. Колишній Кім Докча злякався б, але теперішній я лиш гірко всміхнувся.

Вшух!

Відрізана по плече чоловіча рука з залізною трубою впала і покотилася по землі.

— А-а-а-а!!!

Закривавлена Незламна віра світилася білим. Я обвів поглядом принишклий натовп.

Слова так і позастрягали в їхніх горлянках.

Усі, як один, побіліли, завбачивши, як члена банди Чьольду знешкодили одним ударом. Після вдалої демонстрації настала моя черга говорити:

— Жалюгідні. Невже ви справді думаєте, що опинилися в такому становищі через мене? — я обвів їх поглядом. За ними стояв спантеличений Інхо. — Ви й самі добре розумієте, що справа не в мені. 

Оточуючі порозкривали роти, а я стояв посередині і провадив далі, немов якийсь проповідник: 

— Ви робите це, бо налякані. Зізнайтеся: ви знали, що не так. Знали, що ви в біді, але через них злякано забивалися по кутках.

— Ха-ха, Докча, друзяко! Що ти таке говориш?..

— А все тому, що вони сильніші за вас! Їхні характеристики вищі за ваші і в них купа монет! Але скажіть мені от що, шановні, — підступивши до натовпу, промовив я. Люди з роззявленими ротами вилупилися на мене, як ті рибки. Але випливати було пізно: вони вже опинилися в моїх тенетах. — Чому це вони сильніші за вас? — я зробив ще крок. — І, що головніше, звідки у них стільки монет? Бо вони бандити? Можливо.

[Персонажі навколо вас глибоко вражені]

Деякі емоції здатні зародитися навіть попри страх. На обличчях людей почав відбиватися сумнів.

— Ч-Чон Інхо-ссі, а скільки монет маєш ти?

— Ха-ха, а ви не знали? Я ж се-те продавав, до того ж…

— Хочеш сказати, цього достатньо, щоб так підняти свої характеристики? Ти серйозно?

Інхо міцно стулив губи. Я перевів погляд зліва направо, зазираючи кожному в лице.

— Коли я тільки прийшов на станцію Гимхо кілька днів тому, тут жили вісімдесят сім людей. Але скільки з них лишилося зараз? На око тут не більше п’ятидесяти душ. А знаєте, чому?

— В-вони пішли у розвідку, і чудовиська…

— Чудовиська? Ви досі в це вірите?

— Т-тоді…

— Довбограї. Нуж-бо, вмикайте голови. Невже всі вони загинули через чудовиськ? Чому ж тоді усі ті покидьки із Чьольду живі та здорові? І чому вони щоразу повертаються сильнішими?

[Сузір’я «Таємничий інтриган» схвально киває у знак згоди з вашими судженнями]

— Н-не може бути…

Люди поглянули на Інхо, а його посіпаки із банди Чьольду завагалися. Настала моя черга розпалювати натовп.

— Один з них тільки що сказав: вбивши, можна отримати монети…

 [Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» висмикує волосся від захоплення] 

— …але звідки їм відомо, що вбивство людини приносить монети?

— Ну ти… Інхо-ссі! Як ти міг?

— Стулись! Це наклеп! У вас немає доказів! — Інхо відступив, а члени банди Чьольду витягли свою зброю. Плач і голосіння доносилися від решти переляканих мешканців станції.

[Ха, комедія! Лишилося сім хвилин!]

Я ще наблизився до натовпу, який мене обступив.

— Якщо у вас лишилася хоч крапля самоповаги, боріться власноруч, — «Клинок віри» у моїй руці завив, немов живий. Лють розгорілася в поглядах людей. — Принаймні, поверніть те, що у вас забрали, — ми з бандитами Чьольду кинулися одне на одного. — Такий вже цей світ.

Лезо, оповите світлом, виписало дугу. Почулися чиїсь болісні крики. Тут хтось із натовпу заволав:

— Ах ви, покидьки!

— Сучі діти!

Люди почали ворушитися. Зрештою, кожен із них уже вбивав.

— М-мамо!

— Дайон, ходи сюди! От так! Повторюй за мамою, як тоді в метро!

Діти і матері.

— Кляті виродки!

І навіть індієць середніх років.

— Патороч!

Але й спільних зусиль виявилося недостатньо.

Людей у банді Чьольду лишилося багато, і міць їх була значна завдяки усім тим монетам, які вони заробили вбивствами.

Принаймні, так вийшло б, якби не я.

Скх!

Руки та ноги бандитів із Чьольду, що кинулися на мене, летіли навсібіч. Моторошне відчуття від розсікання плоті та кісток холодило долоні. Вкорочені бідолахи благально дивилися на мене.

— П-пощади…

Як раптом хтось виступив з-за моєї спини і загнав меча в одного з повалених бандитів із Чьольду.

— Я ж казала, що приріжу його.

[Персонаж виконав усі умови для еволюції атрибута «Згорблена постать»]

[Атрибут персонажа «Чон Хівон» розкривається]

Її тіло оповило сліпуче сяйво. Я ствердно кивнув — час настав.

[Атрибут персонажа «Чон Хівон» розвинувся до «Суддя Зла (Героїчний)»]

Суддя, що викорінює зло. Найкращий з трьох «суддівських» атрибутів, які можна пробудитися зі «згорбленої постаті».

[Ви значно посприяли еволюції атрибута «Згорблена постать»]

[Персонаж «Чон Хівон» рішуче захищатиме вас у майбутньому]

— Передихни трошки, — мовила Хівон, колір очей якої змінився на тьмяно-блакитний. — Ці чорти – мої.

[Персонаж «Чон Хівон» активувала виняткову здібність «Судний час»]

[Сузір'я Безумовного добра погодилися на застосування здібності]

[«Судний час» настав]

По тілу Хівон, як обладунки, розтеклася кривава аура. Її меч лишав по собі моторошний шлейф, а вона, — одним точним прийомом кендо за іншим, — залишала по собі тільки кров і тіла.

Крики та стогони різали слух.

А розправа все тривала. Ба більше, билася не лише Хівон: Сана, Хьонсон та Ґірьон обороняли кожен свою позицію. Але ніхто крім неї так не шаленів.

Вона вбивала й вбивала, немов це було її покликом. Коли я відрізав комусь руку, вона заганяла їм меч у серце, коли відтинав ноги — сікла їхні шиї.

Чон Хівон кінчала всіх, кого не добили інші. Рухалася без зволікань, ніби нарешті дочекалася нагоди.

***

Мовчазливий погляд.

Залита кров’ю підлога.

Вижив із Чьольду лише один — Інхо. Вижив, але постраждав від ударів інших мешканців станції. Хівон поглянула на мене і — кивок — отримала схвалення. Інхо зареготав і глянув на мене.

— Ха, ха-ха. Т-ти…

Він і не думав затикатися. Хівон зайшла Інхо за спину і розсікла того навпіл.

[Усі сузір’я на каналі відчувають невимовну втіху]

Нарешті всі зупинились. Битва скінчилась. Але радості від перемоги не було.

Ті часи, коли ці бідолашні їли барбекю, смакували радість життя, прогулювалися, жартували і насолоджувалися миром та спокоєм, тепер здавалися маренням.

Кляті сценарії.

Сана розплакалася, Ґірьон стояв зажмурений, Хьонсон до крові закусив губу, а Хівон, повністю виснажена, сиділа в калюжі крові.

Так, таким насправді став цей світ.

[Стягуємо плату за життя]

Навколо нас, немов кулі, почали лопатися людські черепи. Хто зібрав монети, вижив. Хто не впорався, більше не розповідав історій. І ніхто не міг нікого врятувати.

— Час прокидатися, люди, — промовив я до тих, хто вижив. Задер голову, і хоч не побачив там неба, не опускав очей, ніби борючись з якимось жахливим фатумом. Такі зазвичай жваві сузір’я перестали надсилати повідомлення. — Цей сценарій тільки починається.

Поки всі мовчки губилися в думках, я вже обмірковував наступний сценарій. Спокійно, мов гортав сторінки книги.

Я вже отримав усе, що хотів, на станції Гимхо. Наступна зупинка – Чхунмуро.