Хранитель тіней (4)

Здається, билися ми цілу вічність.

[Тепер ви можете активувати ексклюзивну навичку «Закладка»]

[Активовано другу закладку]

[Навичка Закладка має низький рівень. Час її використання скорочено]

[Період активації: 1 хвилина]

Принаймні я мав це. Інакше у мене вже давно або кісток цілих не лишилося б, або кров уся запеклася б.

[Ви маєте низький рівень розуміння персонажа. Буде активована лише частина навичок персонажа]

[Активовано Володіння зброєю Рів. 1]

Але цього не трапилося. Точніше, я не міг цього допустити. Я викладався на повну, і, вигнічуючи із себе всі сили, пробивався крізь щупальця.

Різь!

Все майоріло перед очима. Єдине, що лишилося — яскраво-біле світло леза та відчуття, як воно розрізає плоть.

[Ваше розуміння персонажа «Ї Хьонсон» покращилося]

[Дію другої закладки припинено]

Тіло вмить поважчало, але я вклав все в останній удар. І через деякий час в повітрі пролунав тремтливий голос:

[Ш-шановні с-сузір’я… Ви це бачили? М-мені ж не здалося?..]

Це був докебі Бірю, приголомшений настільки, що геть забув про свої обов’язки. Дивуватися й справді було чому.

[Кілька сузір’їв не вірять власним очам]

[Сузір’я «Глибинний Дракон Чорного Полум’я» розлючено лається]

Адже переді мною з відрізаними щупальцями лежав могутній демон сьомого рангу.

[Сузір’я «В’язень Золотої Пов’язки» вдоволено зачісує своє волосся]

[Ви отримали 500 монет]

Земля була всипана обрубками щупалець. Всі підземні щури, що були поруч, або загинули, або повтікали під час нашої сутички. Один лиш Хранитель тіней розпластався на твéрді і, важко здіймаючи груди, сіпав губами.

— Кі… Кі-і. Кі.

З самого початку сценарію я усвідомлював, що не впораюся з демоном сьомого рангу. Я не мав сили, як Чунхьок, чи спонсора, як Хьонсон.

[Сузір’я з неврозом нав’язливих станів хвалять вашу завбачливість]

[Ви отримали 200 монет]

Але корисної «інформації» у мене було більше, ніж у будь-кого. І іноді «інформація» могла стати найпотужнішою зброєю у світі.

Дзень!

Якби не вона, я б не тримав у руках цей самий білосяйний меч.

[«Е-етерний клинок» у вступних сценаріях… С-сузір’я, мої очі мене не обманюють?]

На щастя, язикатий докебі звільнив мене від необхідності пояснювати, що сталося.

Етерний клинок — передова техніка в арсеналі втілень, яких підтримують найсильніші сузір’я. У мурімських романах її часто називали «енергетичним клинком».

— Якщо точніше, це не справжній етерний клинок. Справжній набагато потужніший.

[Т-точно! Якщо так подумати, то Зламана Віра поглинула Чисту Енергію Білої Зірки і сформувала з неї клинок…]

Хоча б цей докебі мав кілька звивин у голові.

[Неймовірно… Такий кадр, і на каналі цього шибайголови Біхьона…]

Клинок Віри, мов тільки й чекаючи слушної миті, згас.

[Зламана Віра вичерпала свою міцність. Цей предмет більше не доступний]

Дуже шкода, але свою роль він зрештою зіграв.

— Давай сюди нагороду за завершення побічного сценарію.

[А-а, точно. С-секунду!]

Бірю метушливо потицяв пальцями у повітрі, після чого з’явилося вікно сповіщення.

[Ви виконали умови завершення побічного сценарію!]

[Ви отримали 500 монет]

[Кілька сузір’їв захоплюються вашим сценарієм]

Нагорода виявилася меншою, ніж я очікував. А втім, я ж не вбив темного хранителя.

[До речі, не збираєшся добивати того страшка?] — з очікуванням глянув на мене Бірю.

Я втомлено зітхнув, зиркнув на тушу темного хранителя, і милостиво кинув:

— Я дотримуюся ідеології не-вбивства.

[Н-не-вбивства?..]

— Я не вбиваю просто так.

[Сузір’я «Демоноподібна Суддя Полум’я» поважає ваші погляди!]

[Ви отримали 100 монет]

Звісно, це була брехня.

[Сузір’я «Таємничий Інтриган» хитро вам усміхається]

[Ви отримали 100 монет]

Бірю, затинаючись мовив:

[А-але ж хіба за його вбивство не встановлена велика нагорода? За те, що ти перший вб’єш демона сьомого рангу, я дам тобі сім тисяч монет! Ти усвідомлюєш, чого варті цілих сім тисяч монет?]

— Я його не вбиватиму. Відійди, мені треба відкрити скриню.

Я посунув роздратованого Бірю вбік. Моєю початковою метою тут було не вбивство хранителя тіней, тому…

Хрусь!

[Демона 7 рангу, «Темного Хранителя», було вбито]

Що?..

Спершу я побачив докебі, що ледь стримував регіт, і мертву тушу хранителя з ножем у грудях. А тоді…

— Ха-ха-ха! Тепер і я отримаю силу! Кіме Докча, сучий ти сину, що скажеш на це?

За руків’я ножа тримався не хто інший, як Мьон’о. Не важко було здогадатися, що сталося. Особливо, завдяки потоку сповіщень.

[Демона 7 рангу впольовано вперше!]

[Досягнуто неможливого подвигу]

[Ви отримали 8,000 монет]

[Учасники: Кім Докча, Хан Мьон’о]

Схоже, такі ж повідомлення отримав і Мьон’о. Мені дісталася лиш жменька монет, адже не я завдав вирішального удару, але…

Тим часом Мьон’о розпирало від щастя.

— Ідеологія не-вбивства? Дурень нещасний! Чого варте вбивство на згарищі світу? Таким, як ти тут не місце! Знаєш, ти…

Аж раптом Мьон’о затих. А ось і настав його час дізнатися, що ж він насправді накоїв.

[Демона 7 рангу, «Хранителя тіней», було вбито. Король демонів «Асмодей» помітив присутність убивці]

[Король демонів Асмодей до скону переслідуватиме того, хто завдав останній удар]

[Король демонів Асмодей наклав жахливе прокляття на того, хто завдав останній удар!]

[Останній удар: Хан Мьон’о]

— Щ-що? Що це значить? — нажахано пискнув Мьон’о.

[Сузір’я «Таємничий Інтриган» захоплюється вашою злочестивістю]

— А… Я хіба не казав? Я навмисно його не добив.

[Сузір’я «Таємничий Інтриган» рекомендує ваш сценарій у системі Зоряного стріму]

Мьон’о порожнім поглядом дивився в нікуди. Прокляття короля демонів «Асмодея» реалізовувало найгірший кошмар убивці. Я гадки не мав, що воно собою уявляло, але точно нічого хорошого.

Я озирнувся на приголомшених Ґірьона і Сану, а тоді всміхнувся їм, мов нічого не сталося:

— Нумо разом глянемо винагороди.

***

Згодом, перебравши усю скарбницю щурів, кожен дістав щось своє.

— Я собі ось це знайшла.

— А я ось таке…

Сана та Ґірьон знайшли невеличкий браслет та старий щит відповідно.

[Браслет Відновлення Магічних сил]

[Старий Залізний Щит]

Обидва предмети були рангу «D», але це все ще краще, ніж нічого. Браслет міг згодитися будь-кому, а щит стане в пригоді Хьонсону.

Було важко не помітити прикметник «залізний» у його назві. Це залізо значно переважало за міцністю земний метал з тією ж назвою.

— Тут менше речей, ніж я очікувала, — ледь розчаровано сказала Сана.

«Менше»... Вона мала рацію. Язик не повертався назвати це позорисько «скарбницею».

Чунхьок пішов учора, тож, напевно, вже тут побував. Знав, що бій з демоном його лише втомить, тож скористався нагодою і просто поцупив найцінніше. Ось і вийшло, що ми прийшли грабувати, де вже пограбовано.

— Нічого страшного, найголовніше все ще тут, — заспокоїв її я і поглянув на коробку посеред сховку.

Ми не марнували час і відразу її відкрили.

Всередині лежала пічка, крихітна настільки, що вміщалася у кишеню — навіть соромно було її так називати.

[Магічний Пальник]

Як і очікувалося, він був тут. Ця річ була ключем до поточного побічного сценарію.

[Втілення може мати лише один Магічний Пальник]

Чунхьок мав взяти собі одного. Виходить, спочатку їх було два.

— Що це за штука?..

— Схоже, я здогадуюся, для чого вона.

Я вдав напруженість, влив магічну силу в пальник і здійняв над ним ногу мертвого щура.

Величезний шмат м’яса нависав над сміховинно маленьким вогником, але за п’ять секунд з ним відбулися дивовижні зміни.

— Ого! Як смачно пахне!

Щуряча нога вкрилася золотистою скоринкою, підігріваючи апетит своїм ароматом.

— М’ясо! — захоплено вигукнув Ґірьон.

— Й-його можна їсти? — спішно відізвалась Сана.

— Зараз спробую.

Я гарненько вчепився за масну задню ногу і впився у неї зубами. М’ясо було настільки ніжним і соковитим, що я заплющив очі від насолоди, забувши, що треба жувати. Одне діло читати, зовсім інше — особисто спробувати на смак.

[Кілька сузір’їв пускають слину]

[Ви отримали 100 монет]

[Сузір’я «Глибинний Дракон Чорного Полум’я» ковтає слину]

[Сузір’я «В’язень Золотої Пов’язки» гризе нігті]

…

А повідомлення все приходили. Не дарма мокпани* користувалися такою шаленою популярністю. Друг чи ворог — їжа об'єднує всіх.

*[1] Мокпан — формат трансляції, під час якої блогер їсть та спілкується з авдиторією

— Їжте. Гадаю, з м’ясом все гаразд.

Тільки-но почувши мій голос, двійко людей одразу припали до м’яса. За останні три дні вони не мали змогу нормально поїсти, тож певно зараз були голодні, як вовки. Тим часом Хан Мьон’о очуняв і приплентав до нас.

— Д-Докча-ссі… я трохи погарячкував…

— Їж давай. За решту не хвилюйся.

— Дякую!

— Адже після їди ти — мрець.

— Щ-що?.. — той зблід, наче смерть.

Звісно, я жартував, але Мьон’о справді загрожувала смертельна небезпека. Навіть Чунхьокові довелося докласти неабияких зусиль, аби зупинити переслідування Асмодея.

Кожен взяв по смаженій нозі. Їли разом, бо зголодніли після всього, що сталося. Такі вже люди.

Жували мовчки. Можливо, причиною тому було м’яке світло пальника, але мене раптом потягнуло на сентименти.

Вбивати заради їжі, щоб вижити… Люди роблять так протягом всього життя. Але чому досі така буденна пригода відчувалася так по-новому?

Я підняв очі і випадково зустрівся поглядами з Саною. Мов отямившись, вона раптом випалила:

— Яка ж я жалюгідна.

— Га?..

— Докча-ссі, ти так тяжко працював, а я розсілася і ремиґаю тут, як порося якесь… Від мене не було ніякої користі…

— Ні, Ю Сано-ссі, ти…

— Але звідки тобі усе це відомо? Як готувати м’ясо чудовиськ і…

— А, ну…

— Точно! Ти, певно, перечитав багато фантазійних романів? А я сиділа, дурненька, іспанську зубрила. Хто ж знав, що світ стане таким…

Самокритичність Сани мене трохи знітила.

— Ю Сано-ссі, якби не твої заняття іноземними мовами, ти б не вивчила мову демонів, — спробував посперечатися я, але без особливого успіху.

— Он як… Дякую, Докча-ссі…

Я всміхнувся їй та підвівся. Мої супутники були зайняті трапезою, тож я скористався моментом і відійшов від них.

Магічний Пальник справді був важливим предметом, але прийшов я сюди не заради нього. Придивившись до чорної коробки, в якій був пальник, я переконався у своїй правоті.

Чунхьок, який теж її відкривав, скоріш за все не здогадувався, що саме вона була найціннішим скарбом цього сховку. Адже в оригінальній історії він дізнався про це лише після своєї шостої регресії.

А хто ж тоді першим розкрив її секрет? «Небесна діва Хорі?» Важко було пригадати. Але в історії ці події описувалися приблизно так:

«Он там. У стартових локаціях знаходиться ця дивна коробка. Якщо у неї щось покласти…»

Аж раптом наші з Саною погляди знову перетнулися.

— Для чого ця коробка?

— Що? А, це… — вона запнулася і глянула на коробку, на якій виднілися невідомі письмена. Чи здатна вона була їх прочитати?.. — Коробка… випадкових предметів?

Дідько. Ось чому так важливо вчити іноземні мови.

— А-а… ну… е-е… То ось що воно таке, — ніяковіло протягнув я.

— Докча-ссі, швидше скористайся нею! — вигукнула Сана.

— Впевнені?

Ґірьон жваво закивав у відповідь.

— Не хвилюйся за нас. Усі предмети, які у ній з’являться, твої. Це ж очевидно.

Що ж, якщо вже мене спіймали, то не було сенсу зволікати.

— Тоді я нею скористаюся.

[Кілька сузір’їв підтримують ваше рішення]

Я витягнув із кишені ядро демона сьомого ступеня, — вирізав його із туші темного хранителя, — і використану Зламану Віру. Якщо вірити роману, коробка працювала дуже просто:

«Хто б міг подумати? Магазинний предмет з обмеженої серії!»

Я поклав ядро і клинок у коробку.

«Ха, не віриш? Думаєш, обманюю? Просто поклади цей непотріб всередину і закрий коробку»

Правду кажучи, я гадки не мав, що вийде, якщо покласти саме ці два предмети. Але це точно мало бути щось неймовірне.

«Тоді гарантовано отримаєш першокласний предмет!»

За мить закрита коробка спалахнула яскравим сяйвом.