Хранитель тіней (3)

— Хьоне! Це ж… — тільки-но виголосив Ґірьон, вказуючи на скриню, як я закрив йому рота рукою.

— Тс-с, чекай.

Світ «Способів вижити» був невблаганним. Сузір’я у ньому насолоджуються негараздами персонажів і весь час перешкоджали виконанню сценаріїв лише задля власної втіхи. Тож яскраві кричущі предмети, що ніби кажуть «Підбери мене!», завжди чаїли в собі пастки, — в цьому навіть системним повідомленням довіряти не можна було.

— В скарбницях знаходяться не тільки скарби.

[Сузір’я «Глибинний Дракон Чорного Полум’я» розчароване]

Глибинний Дракон Чорного Полум’я… Давненько вже він жадає моєї смерті.

Втім, я чекав. І трохи згодом навколо скрині почали здійматися тіні.

Гр-р…

Це виявилися підземні щури. Вони притягли щось крізь тунель, жбурнули і почали одне на одного хоркати, мов спілкуючись. Коли зібралося достатньо щурів, підземелля осяяли нові вогники — такі ж, як решта: з чорного етеру.

У романі це місце слугувало серцевиною Темного кореня, через що тут могла вільно горіти велика кількість чорного етеру.

Тоді пролунав чийсь голос:

— Це все через тебе, Ю Сано-ссі!

Не варто було й казати, кому він належав. Я одразу його впізнав.

Я міцно стиснув плече здивованого Ґірьона. Ще не час.

— Що значить «через мене»?

Посеред тьмяно освітленої схованки, — прив’язані до коріння, що стирчало із землі, — сиділи двоє людей, яких схопили щури.

— Якби ти не полізла у це смердюче метро, все могло б скластися інакше!

— До чого тут метро?

Як вона могла серйозно сприймати цю нісенітницю? Можливо, сама Сана була настільки праведною, а, може, це просто була риса її спонсора.

— Н-ну… Цейво, Ю Сано-ссі, ти ж постійно їздиш на велосипеді… — забубонів Мьон’о.
— Стривай-но. То це ти вкрав мого велосипеда? — холодно спитала вона.

— Н-ну чому ти така пихата? Я ж запропонував підвезти тебе на своїй машині! Могла б прийняти мою доброзичливість!

— Ану кажи, це ти його вкрав?

Аж раптом усе стало на свої місця. Он воно як. Ось чому хазяїн Мерседес-Бенц представницького класу раптом пересів на метро.

Але я й не здивувався. Немало чоловіків клали око на Ю Сану, не лише в нашій компанії, а й на станції Гимхо. Та й Сана вартувала цієї уваги: поводилася завжди привітно і знала, як догодити людям.

[Сузір’я «Демоноподібна суддя полум’я» ненавидить персонажа «Хан Мьон’о»]

Мьон’о стало так соромно, що навіть у напівтемряві я зміг роздивитися його червону мармизу. Нічого доброго це не віщувало.

— Трясця, ну так! Я його вкрав! То й що?

— Чому ти говориш про це, як про дрібницю? Ти вкрав чужу річ, це — злочин.

— Злочин? Ага, дристай більше! Просто треба було відразу до мене в машину сідати!

[Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» нудить від цієї банальної сварки]

Не хотів я їх переривати, але іншого вибору не лишилось. Я непомітно підняв шипа.

— І якби ж це був тільки раз. Скільки б не пропонував тебе підвезти, ти все одно мене, курва, зливала…

Я розмахнувся і з усієї сили жбурнув шипа. Той краєм полоснув Мьон’о по щоці і зник у темряві у нього за спиною.

— У-а-а-а! Що це?!

[Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» задоволене]

[Ви отримали 1000 монет]

— Докча! — озвалася до мене Сана, але я навіть не глянув у їхню сторону.

Шип досяг протилежного краю щурячої нори і розірвав темну оболонку. З неї долинув звитяжний рев. Слід за ним з’явилася та бісова тварюка. Правда ж, де їй ще бути, як не в Темному корені?

[Хранитель тіней пробудився!]

[Побічний сценарій оновлено!]

[Побічний сценарій «Вбийте хранителя» почався!]

Злякані щури припали черевами до землі, мов раби перед царем. В тьмяному світлі виник темний силует. Він виглядав, як божество смерті. Його чорні щупальця звивалися в повітрі, мов змії.

Обличчя Ґірьона заклякло і збіліло.

— У-уф, хьоне, я…

— Все гаразд.

Згодом, той впав навколішки і виблював. З очевидної причини.

Навіть здалеку Хранитель тіней неабияк душив нас своєю присутністю, що вже казати про тарганів — у бідолах і зовсім вибухнули черева. Тож Ґірьон, який подумки контролював їх, мав зазнати серйозної травми.

— Ґірьоне, скільки ще ти зможеш використати Міжвидову комунікацію?

— Гадаю, разів зо два…

— Зрозумів. Тоді відпочинь тут.

Я посадив Ґірьона під стіну та рушив до Сани і Мьон’о. Той запанікував та засмикався у своїх путах.

— А-а-а! Це що таке?..

Я дістав швейцарського ножа і почав перерізати віти, які їх зв’язували. Втім, ножа вистачило лише на кілька ударів — частина леза, що торкалася лози, зненацька заіржавіла, а тоді й сам ніж розтанув, як морозиво. От вам і сила демонічного створіння.

— Назад, — наказав я, підіймаючи зброю зі щурячого хребта.

Демонічне створіння 7-го класу, Хранитель тіней. З-поміж усіх чудовиськ, які з’явилися після катастрофи, ці вирізнялися своєю токсичністю.

Насправді ті щури збирали не стільки скарби, скільки підношення цьому демонові. Навіть в межах одного класу демонічні створіння завжди займали особливе місце серед решти чудовиськ.

[Хранитель тіней отримав благословення від короля демонів, якому служить]

— Ка-мюн. Дер. Ї-тур.

Демони володіли власною мовою. А ще вони поклонялися різним королям і отримували від них сили через Темний корінь…

[Хранитель тіней випромінює «Страх»]

[Ексклюзивна навичка «Четверта стіна» знешкодила більшість ефекту «Страх»]

…тому вбити навіть одного демона значило стати ворогом їхнього короля.

— Ї-тур!

Я не розумів, що той каже, але передчуття з’явилось кепське. За будь-яку ціну хотілося уникнути сутички.
— М-матір?

Сана все ще тут?

— Я ж попросив тебе відійти.

— Той монстр щойно сказав «матір»…

Я задумався, що б це могло значити. Ні, заждіть-но.

— Е-ем, здається… К-каруд, ємірен? Це ж так вимовляється? Аке-ту?

На мить мені здалося, що я чогось не розчув, але ні – помилки бути не могло.

— Кал-літу!

Дивовижно, але Хранитель тіней кивнув у відповідь.

[Персонаж «Ю Сана» активував вміння «Перекладач Рів. 3»]

Бог ти мій… Виходить, не однією іспанською вона володіла. Погляньмо, що з цього вийде.

— Що він каже?

— Він… все повторює «стань матір’ю».

Стань матір’ю?.. Хранитель тіней вказав на Сану та вигукнув:

— Кал-літу!

Та ледь не розплакалася:

— Яка з мене матір? Я ж незаміжня!

Тоді хранитель вказав на Мьон’о:

— Кал-літу!

Мьон’о зблід та облизав пересохлі губи.

— Чому це я, і матір’ю? Батьком!

Щупальця хранителя здійнялися і засвистіли в повітрі.

— У-уф!

Одне зі щупалець встряло прямісінько в рот Мьон’о. Чоловік почорнів, і з гучним клекотінням щось прослизнуло вниз його горлом.

Зрозуміло. Ось що по-їхньому означало стати матір’ю. Тільки тоді я пригадав, що демони дійсно зачинали своїх дітей у тілах інших живих істот.

— Ю Сано-ссі, ти ж не плануєш поповнення в родині, правда?

— Звісно ж ні!

Вона відразу зрозуміла, до чого я веду, і мерщій відскочила назад.

Я розмахнувся списом зі щурячої кістки і розірвав щупальця, які тримали Мьон’о.

Хранитель тіней злісно заревів:

— Каліту-у!

Почувся тріск та скрегіт кісток. Щупальці шмат за шматом розламували мого списа. Навіть шип кам’яного вепра, який витримав шлункову кислоту іхтіозавра, вмить  розчинився б, пронизавши тіло демона.

Тим часом Мьон’о та Сана вшивалися з місця сутички. Жінка глянула на мене.

«У нас є шанс?» — читалося у її погляді. І, щиро кажучи, шансів у мене не було.

Вшш! Пшуу! Шуух!

Після кількох ударів від мого кістяного списа не лишилося нічого, крім ниючого болю у руці.

Хранителя скрині зі скарбами неможливо спіймати, як і іхтіозавра біля мосту Донхо. Саме тому початковий план передбачав викрадення скрині, щойно чудовисько зникне, а не боротьбу з ним.

Але так вже повелося, що нічого й ніколи за планом не йшло.

— Докебі, підглядаєш?

[Е-ем. Як дізнався?]

Докебі вигулькнув з пітьми. Я не знав, як його звали, але на вигляд він був далеким родичем Біхьона.

— Мені там мали надіслати посилку. Будь ласкавий, передай її швиденько.

[Хі-хі. Це не в моїх обов’язках. Х-хай Біхьон цим займається]

— Зараз ти замість нього. Ну ж бо, хіба не бачиш, що сузір’я скаржаться?  

[Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» бажає нагримати на докебі «Бірю»]

[Сузір’я «Демоноподібна Суддя Полум’я» погрожує докебі «Бірю»]

Докебі на ім’я Бірю нервово зглитнув.

[Г-гаразд. Лише цього разу. Гадаю, має вийти цікаво!]

Докебі щось пробурмотів, і в повітрі одне за одним виникли повідомлення.

[Вказаний предмет бартеру прибув]

[Ви отримали предмет «Зламана віра»]

[Куртаж не стягується згідно з умовами вашого контракту]

Зламана віра. Предмет із «Сумки докебі», який я обміняв на ядро іхтіозавра, нарешті прибув.

— Хіх, — засміявся Хранитель тіней, завбачивши, що за предмет виник у повітрі.

Та й не дивно. Я отримав предмет класу «D», розламаний надвоє ніж.

[Цей предмет застарий для використання. Він має низьку довговічність і ним буде важко ефективно користуватися]

Навіть докебі, котрий вручив мені цю річ, тихенько захихотів.

[І як т-ти зібрався битися цим іржавим дрючком? Не кажучи вже про те, що для його використання потрібне особливе вміння…]

Це я й так знав. Інакше б я його не придбавав.

Я вдихнув повні груди і зосередився.

Дзе-ень!

Руків’я задрижало, мов намагаючись вирватися з моїх рук. Бірю шоковано вигукнув:

[Е? Як так?]

На його місці я б теж здивувався. А все тому, що це вміння я придбав у його дружка за кругленькі 10 000 монет.

Блакитна енергія повільно оповила зламане лезо.

[Чиста енергія білої зірки]

Я придбав це уміння у Біхьона після вбивства іхтіозавра. В порівнянні з вищими енергетичними техніками у цієї було декілька недоліків, але нічого кращого поки що мені доступно не було.

[Зламана віра відповіла на поклик енергії зірки!]

[Активовано Клинок віри!]

За мить зі зламаного леза з’явилося інше — біле та напівпрозоре.

Зламана віра. Його справжня цінність проявлялася лише коли через неї пропускали непорочне сяйво.

З тіла демона вирвалося десятки нових щупалець і заповнили мій зір. Мого рівня витривалості не вистачило б, аби вистояти проти їхніх атак. Було страшно. Але це був мій шанс.

Дзинь!

А все тому, що Клинок віри був найкращою першокласною зброєю проти демонічних істот.

Всюх! Шух!

Усі щупальця, яких торкалося лезо меча, спалахували і падали додолу. Хранитель тіней ревів в агонії, доки я одну за одною відтинав його кінцівки. Я відчував, як виснажувалися мої магічні сили, але не квапився.

Різь!

Лише спокійно орудував клинком.

Я пропускав багато щупалець і вправлявся зі зброєю геть жахливо — зрештою, у мене не було ні «Бойового чуття», ні «Тренування на мечах». Я ж все-таки читач, а не мечник.

А читач б’ється, як належить читачу.

[Ефект атрибута повернув вам спогади про сторінки, які ви вже читали]

В пам’яті виникли сторінки зі «Способів вижити»:

Атаки темного хранителя прочитати неважко. За будь-яких умов верхні щупальці справа битимуть першими…

Після цього — одне щупальце знизу…

Їхні щупальця регенерують, але протягом кількох хвилин…

Я уважно читав, і використовував усе на практиці.

— Кга-а-а! — ревів Хранитель тіней.

Краєм ока я вгледів Ґірьона. Хлопчисько спостерігав за мною, мов зачарований. Шкода, але попри його надії, я не був головним героєм цього світу. Але принаймні в одному я був певен…

— Кар. Мі-єн. Дер, — ледь чутно вимовив Хранитель тіней, оговтавшись від шоку.

Не дочекавшись мого прохання, Сана тремтячим голосом переклала:

— Як ти дізнався усі мої слабкості?..

То ось що це значило.

— Маю звичку багато читати, — легковажно відповів я.

…Я знав цей світ краще, ніж будь-хто.