Хранитель тіней (2)

Команда боролася добре. Щиро кажучи, це мене трохи здивувало. Найбільше користі було від Хьонсона та Хівон, що разом зі мною виступили наперед. Ми мимоволі сформували бойовий склад, де ми втрьох билися попереду, а решта — в тилу. Менш ніж за хвилину кілька підземних щурів впало з пробитими шиями.

Вбивши ще одного підземного щура, Хьонсон витер піт з чола і сказав:

— …Гадаю, я здатен вижити.

Людська раса була не такою вже й слабкою, щойно підніме свої показники. Навіть так, мислення Хьонсона відрізнялося від притаманного цьому світові. Будь-яка інша людина не здатна була б бути настільки ж байдужою при сутичці з монстрами. Не дарма він отримав в майбутньому прізвисько Сталевий Меч. Однак куди більш неймовірною виявилася Хівон.

— Їх рухи виявилися простішими, ніж я очікувала?.. — можливо, завдяки навичці кендо, але щоразу як вона здіймала меча, удар обов’язково попадав підземним щурам по лапах або хвосту. — Ха-а!

Хівон інвестувала більшість монет в силу, тому вона мала низьку витривалість, але кожен окремий удар був кращим, ніж я гадав.

Її меч зі свистом розсік повітря: шик!

— Чорт, одно впустила!

Голос Хівон тремтів. Її єдиною слабкістю було те, що через низький витривалості її витримки надовго не вистачило.

Гр-р!

Підземні щури були доволі розумними. Промайнувши поміж іншими членами команди, вони інстинктивно кинулися до опонента, якого вважали найслабшим.

— Залиште це мені.

Однак вони не знали, що обрали не того.

Хрясь!

Тупий предмет в руках Ґірьона вгатив по черепу підземного щура. Він був дитиною, тому йому бракувало міці, але цього вистачило. Решта допомогла йому добити щура.

Чвоньк!

Спис Сани пробив тіло підземного щура. Він кілька разів звився. На обличчі Сани був розгублений вираз, але вона не відпустила списа. Зовсім скоро підземний щур втратив сили та впав.

Відверто кажучи, я гадав, що Сані буде складно адаптуватися, але вона мене здивувала. Насправді це було нормально: панікувати, як Мьон’о, що стояв віддалік.

— У-у-у…

Доки решта боролася, він стояв в тилу. Йому навіть сховатися як слід не вдалося, і з його гомілок стікала кров.

Я вбив шипом останнього підземного щура і все затихло. Струсивши кров з шипа, я глянув на решту. Всі, крім Мьон’о, були лише вкриті саднами. Серйозних пошкоджень не було.

Це була приголомшлива перша перемога.

Сана та Ґірьон розслабилися та опустились на землю, доки Хьонсон встромив списа в землю та витер піт з чола. Хівон нарікала на підземних щурів неподалік.

— Докча-ссі, скількох ти вбив?..

— Чотирьох.

— Тц, я лише двох.

— Я — трьох, — гордо вимовив Хьонсон.

Це трохи зачепило мою гордість. Крім показників, між нами була лише одна відмінність. Я використав навичку, аби глянути вікно атрибутів Хьонсона.

[Інформація персонажа]
Ім’я: Ї Хьонсон
Вік: 28
Сузір’я-спонсор: Володар Сталі
Ексклюзивний атрибут: Солдат, що Заплющив Очі на Несправедливість (загальний)
Ексклюзивні навички: Володіння багнетом Рів. 2, Камуфляж Рів. 2, Терплячість Рів. 2, Почуття справедливості Рів. 1, Тренування зі зброєю Рів. 2
Стигма: Великий гірський поштовх Рів. 1
Загальні показники: Витривалість Рів. 12, Сила Рів. 9, Спритність Рів. 9, Магічні сили Рів. 6
Загальна оцінка: Розвиток його атрибуту поступово наближається. Особа відчуває до вас сильну довіру. Його спонсор ставиться до вас насторожено.
*Активовано «Набір початківця»]

Ха, набір початківця. Ось чому він був таким сильним. Схоже, Володар Сталі сильно вподобав Хьонсона.

Набір початківця можна було використати, якщо середнє значення показників було менш як 10. Він допомагав вивчити Тренування зі зброєю, що було доволі корисною навичкою для початківця, а також підіймав рівень загальних показників на один.

Зважаючи на те, що більшість втілень сприймали за рабів, Хьонсону дуже поталанило отримати Набір початківця.

— Докча-ссі, ти не дуже добре виглядаєш…

— А, ні, я просто задумався.

Тепер я трохи заздрив… що ж, у мене були гроші, аби придбати його. Я не придбав. Середнє значення моїх показників було більш як 10, тому купувати його — задарма витрачати гроші.

Чорт, зарано я відкрив Сумку докебі.

— Зберімо підземних щурів. Нам треба приготувати сьогоднішню їжу.

— Е-ем… До речі, як нам їх приготувати? Ми ж не можемо так їх їсти.

— Зараз — ні, але ми знайдемо спосіб.

Схоже, моя відповідь виявилася надто спокійною, тому що решта замовкнула. Першим заговорив Хьонсон:

— Перепрошую, я хотів би дещо спитати.

— Так?

— Докча-ссі, чи можливо… що ти щось знаєш?

Упс, моя помилка.

— Це…

Раптом мені згадалися регресори з роману та слова Чунхьока.

Саме так. Відчуття регресора. Зазвичай таке часто траплялося з регресорами.

Мені спали на думку варіанти відповіді. Я міг безсоромно заявити, що це чуття або збрехати, як робив Чунхьок.

[Сузір’я «Таємний інтриган» очікує ваш вибір]

[Декілька сузір’їв очікують вашу відповідь]

Але з точки зору читача, найкращою відповіддю було…

— А-а-а!

Створити ситуацію, в якій мені не доведеться нічого відповідати.

[Сузір’я «Таємний інтриган» киває вашому вибору]

— Тут ще один! — закричала Хівон, і Хьонсон кинувся до неї.

Однак рухи підземного щура, що причаївся, виявилися швидшими. Він був набагато більшим решти свого виду. 

— Р-рятуйте!..

Він схопив Мьон’о за ногу та потягнув до тунелю. Сана, що стояла поруч, махнула списом, але Мьон’о раптом вчепився в неї руками.

— Хапайся! — простягнув свого списа Хьонсон, але той тільки врізався в землю. Щур вже зник під землею з двома людьми.

[Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» обурений цією дратуючою особою]

— Ух… Так і знала, що ця тварюка ще встигне мені насолити! — розлютилася Хівон.

— Вибачте… Я не встиг, — сумно сказав Хьонсон.

Я заспокійливо поплескав його по плечі:

— Тут ніхто не зарадив би.

— Тоді чи варто нам їх переслідувати?

Я глянув в дірку, в якій вони зникли. Вона не була звичним тунелем, і навколо неї відчувалася якась сила. Темрява навіювала моторошне передчуття.

Я відступив та дістав телефон. Лишалося лише 5% заряду. На світанку я обміняв їжу на заряд акумулятора.

[Швидкість вашого читання зросла завдяки ефектам ексклюзивного атрибута]

Зовсім скоро я знайшов абзац, який шукав.

«…«Край Темряви» є середовищем проживання підземних щурів і є підпростором, що виділяється з «Темного Кореня». Підземні щури, що дихають чорним етером замість повітря, не зростуть, якщо не знаходяться поруч з «Краєм Темряви»…»

Я і так це знав в загальних рисах, але важливо було перечитати. Саме так, цей прохід — Край Темряви. Прочитавши про нього, я поклав телефон назад до кишені.

— Докча-ссі?.. — непевно глянув на мене Хьонсон.

Я кивнув.

— Підемо туди.

— А, тоді…

— Але ходити такою кількістю людей — небезпечно. Ї Хьонсоне-ссі, Чон Хівон-ссі, зачекайте нас тут. Якщо щось трапиться, я подам вам сигнал.

— Ти ж… не збираєшся піти туди з одним тільки Ґірьоном? — налякано спитала Хівон.

— Здібність Ґірьона стане в пригоді, коли переслідуватимемо їх, — перш ніж вона встигла щось заперечити, я жестом підкликав Хьонсона: — Ї Хьонсоне-ссі, Хівон-ссі не в найкращому стані, тому, будь ласка, попіклуйся про неї.

Схоже, він щось усвідомив, адже відповів тільки:

— Зрозумів.

— Стривайте, зі мною все гаразд!

— Чон Хівон, впевненість — це добре, але не будь безрозсудною.

Її дихання було збитим. Зрештою, Хівон ще не до кінця оклигала після дії отруйного туману.

Я лишив їх і разом з Ґірьоном пішов до входу в отвір. Він був вертикальним, але щойно ми ступили до нього, то змогли стояти рівно, мов під дією гравітації.

Все це було спричинено магічними силами Краю Темряви.

— Сюди.

Навколо було так темно, хоч око виколи, тому рухався я тільки з Ґірьоном. Чорний етер мав здібність поглинати будь-яке світло, тому від ліхтарика не було жодного сенсу. Якби не його Міжвидова комунікація, мені знову довелося б використати монети. 

— Перепрошую, хьоне, — гукнув мене Ґірьон. — Ти зробив це спеціально?

— Що?..

— Коли воно схопило нуну* та аджосі*, ти дозволив йому втекти.

*[1] Нуна — звернення молодшого брата до сестри/неформальне звертання хлопця до старшої дівчини.
Аджосі — корейський аналог «містер/пан», просто ввічливе звертання до чоловіка.

Я завагався. В темряві пальці Ґірьона здавалися якимось дивними. Але перш ніж я спитав, як він дізнався, він пояснив:

— В той момент я дивився на тебе, хьоне.

Навіть в ту коротку мить він спостерігав за мною. Страшна дитина. Не було сенсу приховувати це від когось настільки кмітливого.

— Так, ти маєш рацію.

Моє одкровення було жахливим, тому в голові одразу ж пролунала купа повідомлень. Звісно, це було виставою для сузір’їв.

[Сузір’я абсолютного добра супляться через вашу жорстокість]

[Сузір’я «Таємний інтриган» спостерігає за вами захопленим поглядом]

— Чому ти так вчинив?

— Через звичку підземних щурів, — чесно відповів я. — Підземні щури зберігають весь улов там же, де й свої скарби. Там не лише їжа, а й деякі рідкісні речі. Наприклад, предмети.* Однак шлях туди надзвичайно заплутаний, тому це місце неможливо знайти, якщо не йти по слідах підземних щурів.

*[2] тут «предмети» на кшталт тих, що він купував в Сумці докебі («Зламана віра», шип, інше)

Ґірьон мовчав якусь мить, тож я продовжив.

— Я очікував, що вони схоплять Хана Мьон’о. Але я не очікував, що він вчепиться в Ю Сану.

— Тоді твоя ціль — не порятунок нуни чи аджосі, а предмети?

— Так. Розчарований?

— Ні, — маленька рука Ґірьона міцніше стиснула мій палець. — Хьону не варто брехати.

Я змовчав.

— Якби хьон був такою людиною, ти не став би рятувати мене у метро. Я вірю в тебе.

Хоч Ґірьон не поводився як дитина, але все ще був нею. Він не знав. Поводитися зріло і бути дорослим — різні речі.

[Декілька сузір’їв зворушені до сліз]

[Вам спонсорували 200 монет]

В цьому світі існували злі дорослі, які скористалися б його зрілістю.

Тунель виявився глибшим, ніж я очікував, і спускалися ми доволі довго.

— Хьоне.

— Так?

— Ти бог?

— Га?..

— Чи головний герой?

Іноді діти ставили надзвичайно точні питання. Адже вони жили у світі, де історії та реальність ще не були чітко поділені. Ґірьон не знав, що саме означало його питання.

— Я не головний герой. Швидше, я завжди йому заздрив.

— Але ти все одно знаєш щось про цей світ?

Я задумався ненадовго, а тоді відповів:

— Так.

— Тоді я дещо у тебе спитаю.

— Я відповім, якщо здатен.

— Коли ми завершимо всі сценарії… чи зможемо ми загадати бажання?

— Бажання?

Я був трохи розгубленим.

— Зазвичай в кінці таких історій завжди є винагорода. Чи є щось подібне в кінці цієї історії?

В темряві чулося збите Ґірьонове дихання. Мені раптом згадався вираз його обличчя, коли він побачив свою мертву матір.

Ті, хто пристосувався до нового світу, переживали це по різному. Хтось божеволів, хтось ставав фанатиком, а у когось з’являвся ірраціональний оптимізм.

— Так, є.

Я був вдячний, що навколо панувала темрява. Тому що Ґірьон не міг бачити мій вираз обличчя.

— Ми майже прийшли, хьоне.

Навколишній чорний етер різко стискався. Це було доказом того, що поблизу був Темний Корінь. Я напружився, міцно стискаючи в руці шип.

[Декілька сузір’їв затамували подих]

Десь лунали рухи підземних щурів. Коли звук наблизився, простір раптово розширився. В темряві промайнуло світло, мов хтось запалив смолоскипа.

А тоді я помітив за тим світлом пошарпану коробку. Щойно я переконався, що прийшов, куди потрібно, в голові прозвучало повідомлення:

[Побічний сценарій оновлено]

[Ви увійшли до «Скарбниці Підземних щурів»]