Розділ 197. Епізод 37 — Краєвид Царства Демонів (5) 

Я обернувся та побачив власника пабу, який дивився на мене з цікавістю в очах. Я відповів так природно, як тільки міг: 

— Я прийшов тільки вчора. 

— Це добре — бачити тебе. Життя промислового комплексу важке, але наші серця хороші. Я не знаю, звідки ти, але це не погане місце, щоб осісти. Вип’єш? 

— Ні, я не люблю пити. 

— Хуху, приходити сюди, коли не знаєш, як пити. Не щастить тобі. 

Я почув це та пригадав час, коли вперше приєднався до Майнософту. Хан Мьонго сказав дещо схоже, коли я сказав йому, що не міг пити алкоголь в ресторані. 

Якщо так подумати, де тепер Хан Мьонго? Він отримав прокляття Короля Демонів Асмодея, і не було способу перевірити, живий він чи мертвий... 

Я почувався якимось пригніченим, коли пригадав ті виснажливі дні. 

— Я не люблю пити, але люблю закуски, які подають з алкоголем. Чи можу я замовити гарніри? 

— Звичайно. У нас є обсмажені у фритюрі кігті демонів, смажені демонячі тельбухи та... 

Я посміхнувся. 

— Годі дражнитися. 

— Хаха, піймав. 

— Дай мені найкраще, що ви маєте. Скільки? 

— Тільки п’ять монет. 

Це була неймовірно низька ціна. Це ціна, яку могло дозволити собі маленьке сузір’я Мирного Краю. Я подумав трохи перед тим, як запитати: 

— Якщо я заплачу подвійну ціну, зробиш це вдвічі смачнішим? 

— Хаха, я можу зробити й утричі. 

Я передав 50 монет без слів, і очі власника розширилися. 

— ...У 10 разів трохи важко, але я спробую. 

Усупереч його словам, власник здавався майстерним кухарем, тому що він нього йшов приємний запах. Мої очікування були трохи роздуті, і я очікував втихомирення свого голоду. Я не міг нічого вдіяти, коли думав, що настав час поїсти справжньої їжі. 

Я проігнорував свій живіт та зітхнув. Я так важко працював, що буде складно відпочити. 

— Як чудово. Це місце, яке зветься Землею? 

Купка втілень дивилась на екран, який звисав зі стелі пабу. 

Це був відеозапис з каналу доккебі. Це була знайома сцена, і тоді почувся знайомий голос. 

—Аджоссі! 

Це була сцена зі сценарію Сеульського Купола. Запис десятого сценарію, 73-го Короля Демонів. Я почув голос Шін Юсон, який йшов від екрана, і моє серце кольнуло. 

Я підняв комір свого пальта, щоб він наполовину прикрив моє обличчя, і дивився відео. 

— Вплив сценарію крутий. Це ж так, як і кажуть чутки? 

— Як думаєш, це найпопулярніша зона сценарію останнім часом? 

— Втілення по сусідству з ними мають процвітати! 

Майже всі засоби масової інформації в Царстві Демонів були під контролем опухлих людей. 

Опухлі люди не могли відкривати канали напряму, як доккебі, тож вони не могли заробляти через донати. Натомість вони крали записаний матеріал та роздавали його по всьому світу. 

— Чорт, я не думаю, що ступінь складності такий високий. Я теж можу це все робити! 

— Годі молоти маячню. Якби ти був там, ти не зміг би навіть дійти до п’ятого сценарію. 

— Ухух, ні? 

Вони дивилися на екран, і сценарій 73-го Короля Демонів почав поступово змінюватися. 

—Уріель, ти знаєш. Це просто оповідь. 

Чути свої ж слова з екрана відчувалось дуже дивно. 

—Ти вже, напевно, бачила смерті багатьох людей. 

Це мить, коли Уріель була дуже сумною... 

Я озирнувся і побачив, що деякі втілення плакали. 

Гнів, відчай чи зітхання. 

— Чорт, це так сумно... 

...Це було дивне відчуття. Це був не їхній сценарій, але вони співчували оповідям, які я пережив. З їхніх облич здавалося, ніби їх втішили. 

Можливо, не тільки сузір’я потребували оповідей. Оповіді були необхідними для всіх. 

— ...Чи зможемо ми це зробити, якщо повернемося до наших сценаріїв вдома? 

— Рамперте, ти хочеш назад? 

— Якби міг, але я не можу. 

— Кулкул, просто попроси опухлого чоловіка. Він відправить тебе в будь-який час. 

— ...Це жарт? Я не хочу стати лихом для свого дому. 

Лихо. На цьому моменті повітря всередині пабу почало тиснути. Однак тільки на мить. Ніхто не був охочим розмовляти на цю тему, і її швидко змінили. 

— От воно. У 10 разів смачніші гарніри. 

Я злегка посміхнувся та прийняв їх. Це були прості смажена картопля та локшина. Я міг сказати, що вони були смачними, навіть не куштуючи, через їхній пікантний запах. 

Я схопив тарілки та озирнувся. Я побачив невелику голову, зосереджену на екрані, як і всі інші. Він не знав, що я був поруч, і вже майже плакав. 

Я цокнув язиком та сів поруч із ним. 

— Що таке, сумуєш за цим? 

— Хіік! — його здивований вигляд був дуже милим. Він був якраз таким, як я уявляв. Я притримав Джан Хайона за плече, коли він спробував вшитися. 

— Не бійся ти так. Я просто хочу поїсти разом. 

Джан Хайон витріщився на мене із сумнівом і слухняно сів назад. Він посудив, що я не можу йому зашкодити, тому що тут було надто багато втілень навколо. Джан Хайон вагався перед тим, як першим заговорити: 

— Твоя розмова з Ейлін закінчилась? 

— Так. 

— Про що ви говорили? 

— Тобі не треба знати. 

—  ...До речі, це особлива кухня? 

— Їж, якщо хочеш. 

Джан Хайон підняв виделку, наче тільки й чекав цього. Локшина зникла в його роті. Якщо так подумати, він мав здібність Безсоромності. 

— Ну, це варто їсти. 

Джан Хайон миттєво з’їв більше, ніж половина моєї голови. 

— ...До речі, ти з Землі? 

— Так. 

Моє обличчя ніколи не показували на екрані чітко. Наче хтось навмисне торкнувся екрана. Моє обличчя спотворилося, наче мене вдарили. 

Той покидьок Біхьон, чому він так відредагував моє обличчя? У будь-якому випадку, здавалося, що Джан Хайон не впізнав мене. 

— ...І як воно? 

— Жахливо. 

Джан Хайон кивнув, розуміючи все з одного слова. Трагічне розслідування не було необхідним для тих, хто мав досвід у сценарії. 

— Ти зараз на екрані? 

— Я покажусь. 

— Де? 

— Зараз буду. 

Екран наблизив вродливе обличчя Ю Джунхьока. На щастя моє пальто було досить брудним, щоб здаватися схожим на його чорне. Він міг справді повірити, якби я помірковано наполіг... 

Однак вираз обличчя Джан Хайона не був дуже добрим. 

— Немає схожості... 

— Це я. 

— Ні. Ти наче тісто, зроблене будь-ким, поки його тисячі днів карбував бог... 

— Я вигнанець. Оповіді на моєму обличчі розсипалися. 

— Не важливо, як багато оповідей ти втратив... твоя брехня повинна мати сенс. 

...Чорт. Я почувався погано, але мені все ж треба досягнути своєї мети.  

— Так, я не він. Все ж, хіба він не виглядає крутим? 

— Так. 

— Він також неймовірно добре б’ється. 

— Справді? 

— Я дозволю тобі зустрітися з ним, коли ми підемо на Землю. Я з ним добре знайомий. 

Мої слова змусили очі Джан Хайона затремтіти. Можливо у Джан Хайона не буде вибору, крім як перейти. У «Шляхах Виживання» він був тією людиною, яка захоплювалася Ю Джунхьоком. Якщо я переконаю його авансом і підбадьорю його бажання повернутися... 

— Нащо мені зустрічатися з ним? 

— Е? Ні, просто... 

— Радше, я більше зацікавлений у ньому. 

— Кому? 

— Отам. 

На екрані я побачив фігуру, оточену темною демонічною енергією. Чоловік дивився на своїх компаньйонів сумними очима. Його обличчя не було видно повністю, але я добре знав, хто це. То був я. 

Я витріщився на осяйні очі Джан Хайона і поцікавився, що це взагалі таке. 

— Ти навіть не бачиш його обличчя? 

— Яке це має значення? 

Я почувався розгубленим, коли з різних частин пабу почулися крики. 

— Ваааахх! 

— Ні! Розплющ очі, Демоне-Королю Спасіння! 

— Чорт! Мої сльози не зупиняються! 

[Ваша репутація в 73-му Царстві Демонів посилилась.] 

[1,500 монет було отримано.] 

Ні, чому я був популярним? Я раптом пошкодував про косплей Ю Джунхьока. Тепер я не міг сказати, що тією людиною насправді був я. 

—Зустріньмося знову, Ю Джунхьоку. 

Зрештою сценарій дійшов до кінця, і люди почали плакати. Когось це розчулило настільки, що вони не могли позбутися цих відчуттів. 

Джан Хайон пробурмотів з шаленим виразом обличчя: 

— А, дуже шкода, що в нього вже є дівчина. 

Моє серце впало. 

— Що? У кого? 

— У Демона-Короля Спасіння. Ти часом не знаєш його? 

— Я його знаю, але... — я насупився, дивлячись в очі Джан Хайону. Ясні очі та білі щоки. Вродливе обличчя кремового кольору. Однак... — Хіба ти не чоловік? 

Якщо я пам’ятав правильно, Джан Хайон був чоловіком. Клятий письменник «Шляхів Виживання» прийняв мої коментарі та змінив тільки одну річ. Гендер цього хлопця. 

Джан Хайон підняв брови, а потім насупився. 

— Земля — єдине місце, що судить за обкладинкою. 

Я якраз збирався відповісти, коли власник пабу раптом вимкнув світло. Тоді він проголосив всьому пабу тихим голосом: 

— Ніч настає. 

Після цих слів глибока тиша поширилась пабом. Це була тиша, яка була більш вразлива та гостра, ніж коли пролунало слово «лихо». Джан Хайон глянув на мене та підняв палець до губ. 

— Шшш. 

Якщо придивитися, то це не тільки цей паб. Інші паби та магазини на вулиці зачинили свої двері та вимкнули світло. Раптом зникли всі звуки. 

Наче весь промисловий комплекс занурили глибоко в океан. На вулицях, з яких зникла кожна людина, почувся страхітливий звук флейти. Деякі жителі міста прикрили вуха, щоб не чути її. 

Тієї миті я щось пригадав. 

「Існує особлива «Ніч» в Царстві Демонів.」 

Я слухав Четверту Стіну та пригадав сетинг «Шляхів Виживання». 

「Всі жителі промислового комплексу бояться дворян. Це не просто тому, що дворяни сильні. Це через цю «Ніч», яка настає кожні три дні.」 

— Прошу, просто пройди повз. Будь ласка... 

Хтось бурмотів. Скільки пройшло часу? Я чув, як вікно замерзло, коли хтось пройшов вулицею повз. 

Кожен житель міста затримав дихання та прикинувся невидимим. Були й ті, хто схилився та дивився на стіл. Тінь величезної коси майнула за замерзлим вікном. 

「Протягом Ночі в промисловому комплексі з’являється кат.」 

「Як жителі мають революціонера, так і дворяни мають ката.」 

Вони були джерелом страху жителів та неможливості протистояти дворянам, так само як і причиною, з якої герцоги могли втримувати свою позицію в промисловому комплексі. 

Усе через існування Ката. Тієї миті, коли двері пабу відчинилися, люди міцно заплющили очі. Дряпучий голос пролунав з глибокої темряви. 

[Хто є рево лю ціо нером?] 

Вигляд нагадав мені женця, і він був вдвічі більшим за повнолітнього чоловіка. Я не бачив його обличчя через чорний капюшон, але я відчував його силу з моторошної аури, яка йшла від нього. 

[Ціль під захистом теперішнього сценарію.] 

[Ціль наразі невразлива.] 

Жодна істота не могла протистояти Страті протягом Ночі в промисловому комплексі. 

Власник, який дав мені їжу, і ті, хто дивився сценарій, дивилися на підлогу з втомленими обличчями. Сьогодні Кат обрав цей паб як своє місце страти. У цьому місці хтось точно помре. 

[Хто є рево лю ціо нером?] 

Щоразу, як коса ката вдарялась в землю, люди зіщулювались. Це наче була гра. Я дивився обережно, і здивований Джан Хайон потягнув мене за комір. 

— Не встановлюй зоровий контакт. 

На невеликий звук Кат глянув у цей бік. 

— Чорт... 

Точніше, на лайливого Джан Хайона. Він почав труситися, витріщаючись на Ката, який наближався. Його інтуїція казала йому, що він зустрів свою смерть. 

Я торкнувся голови абсолютно нажаханого Джан Хайона і повільно підвівся. Рот Джан Хайона роззявився зі здивуванням, і Кат витріщився на мене зловісним поглядом. 

「Кім Докча подумав: «Що б зробив Ю Джунхьок?»」 

Якби він був тут, він ніколи б не викрив себе. Ю Джунхьок заховався б, поки не знайшов найбільш вигідну для себе ситуацію. 

Він би завершив усі види розслідування для того, щоб взяти участь в сценарії промислового комплексу, і розібрався хто був революціонером. 

「Кім Докча подумав: «Ось чому він реґресував сотні разів».」 

Кат націлив на мене свою косу і сказав моторошним голосом: 

[Хто ти?] 

Тоді, коли всі в пабі зосередилися на мені, я відкрив рота та сказав так, щоб всі почули: 

— Я — революціонер.