Розділ 196. Епізод 37 — Краєвид Царства Демонів (4) 

Коментар Ю Джунхьока на становлення 73-м королем демонів був рядком зі «Шляхів Виживання». 

Я спостерігав за реакцією членів ради із дрібкою збудження. 

— Ну, тобто... 

Дивно. У «Шляхах Виживання» всі точно видали «Оооо!». Проте зараз ніхто не показував драматичної реакції, на яку я чекав. Тоді я почув голос. 

「Король демонів 73-го Царства Демонів! Був чоловік, який мовив такі слова. Ейлін та інші члени громадської ради сильно здивувалися.」 

Ця паскуда, коли вона прокинулась? Тоді вона сказала, що була сонною, і замовкла... 

「З іншого боку, Кім Докча в якомусь сенсі почувався сильнішим.」 

...Га? 

「Це була звичка, яку він мав ще зі школи. У важливі моменти свого життя, чи ті, коли його самооцінка падала, Кім Докча казав: Я — Ю Джунхьок».」 

В моєму роті було гірко, поки я терпів приниження Четвертої Стіни, яка викривала моє темне минуле. Чорт, я не міг нічого зробити з цією мерзотою. 

— Попрошу членів громадської ради вийти на мить. Мені треба з ним трохи поговорити. 

Ейлін подумала про щось перед тим, як прийняти рішення. Джан Хайон та члени громадської ради зникли в дверях. Ейлін підтягнула стілець до мого операційного стола. 

Я запитав її: 

— Можеш спочатку їх прибрати? Я не в тому стані, щоби говорити. 

Однак Ейлін не послабила мої ремені. Це означало, що вона мені ще не довіряла. 

— Ти сказав, що станеш королем демонів. 

— Так, — кивнув я раз. 

— Ти знаєш, що це означає? 

— Це буквально означає стати королем 73-го Царства Демонів. 

— І? 

— Це означає, що я отримаю надмірну увагу від інших 72-х королів. 

Насправді я трохи нервував. Я поки не мав досить прихильних стосунків із королями демонів. 

Ейлін глянула на моє обличчя та зітхнула. 

— Я глипнула на твої оповіді, поки лікувала тебе... Я не знаю, що ти в біса собі думаєш. 

— Що не так? 

— ...Герцог Сісвітц сильний. Можливо, навіть сильніший, ніж ти уявляєш. 

Голос Ейлін був спокійним, на противагу її попередньому розгубленому вигляду. Справді, була причина, з якої вона протрималась у Царстві Демонів так довго. 

— Це природньо. Він — герцог. 

Герцоги були найбільш могутніми істотами після королів демонів у Царстві Демонів. 

Вони розміщувалися на верхівці Царства Демонів. Дехто з них мав силу, що підступала до вищих рівнів сузір’їв історичного рангу, і вони точно не були поверхневими опонентами. Оцінка Ейлін була чесною. 

— Я розумію твою впевненість. Я вже підтвердила, що ти маєш неймовірні оповіді. 

Вона полагодила мої оповіді, тому певною мірою могла оцінити мою силу. Проте в неї було замало часу, і вона не змогла би визначити всі оповіді, які я приховав. Певно, побачила кілька легендарних, не більше. Скоріш за все, вона розмовляє зі мною тому, що побачила у моїх оповідях кілька можливостей. 

Ейлін продовжила спокійно: 

— Спершу мені треба дізнатися, чи можна тобі довіряти. 

— Я зроблю Клятву Існування. 

— Речі, про які ми говоримо тут, не має дізнатися ніхто. 

Ми вклали Клятву Існування з руками одне до одного. Це була клятва, яку робили наші душі. Людина, яка порушить цю клятву, помре від того, що її душа згорить. Я раніше робив таку клятву з Ю Джунхьоком. 

Я заговорив: 

— Я не хочу, щоби ти говорила комусь про мою особистість. 

— Я це знаю. Не хвилюйся. Всі члени ради, які брали участь в ремонті, поділяють клятву. 

Ейлін коротко зітхнула, а тоді тихо промовила, наче шепотіла. 

— Наша громадська рада чекала нагоди зруйнувати Фабрику. 

Фабрика була ядром промислового комплексу та основою його сили. Намагатися зруйнувати це місце було очевидною метою. 

Я читав про це у «Шляхах Виживання», але вирішив запитати. Не було способу зараз же почитати «Шляхи Виживання», тому було важливо отримати інформацію напряму. 

Ейлін запитала: 

— Ти збираєшся здихатися дворян? 

— Так. 

— Ти репатріант. Нащо тобі втручатися в середовище Царства Демонів? 

— Я не репатріант. 

У певному значенні для цього не було більш відповідного слова. 

— Ясно. 

Не всі репатріанти завершували сценарій переміщення у вимірах та поверталися до рідного світу. Деякі репатріанти провалювали сценарій, і деякі ненавиділи свій дім. Ті, хто полишив думку про повернення додому, мусили створити новий дім. Неважливо, яким жахливим було місце, вони обрали тут жити. 

— Було декілька спроб вбити герцога, — сказала Ейлін. 

— Здається, вони всі провалилися, якщо він досі живий. 

— ...Це не був поганий план. Поки вони не зазнали невдачі. Деякі з них були майстрами з Першого Муріму, а інші були найсильнішими людьми своїх планет. 

— Як ви дістали таких людей? 

— Ситуація була схожа на твою. Вони зазнали невдачі або були виключені зі сценарію у себе вдома. 

Це був факт, який я вже знав. Це була причина, з якої Ейлін лікувала «вигнанців». Це був спосіб збирати сильніших мешканців, щоби битися проти правителя Промислового Комплексу Сісвітц. Вона використовувала атрибут Знавця Оповідей у цій формі. 

Ейлін затрусила головою з трохи втомленим виразом обличчя: 

— Більшість з них не змогли продертися навіть крізь його ескорт, не кажучи вже й про самого герцога. 

— Їх багато? 

— У Фабриці є сотні баронів та дворян нижчих рівнів. Є 10 графів і два маркізи. 

Велика кількість ескорту була проблемою. 

Низькорівневі дворяни все ще були більш могутніми, ніж середньостатистичні втілення. До того ж, всі ці графи чи хтось рівнем вище могли керувати силою оповіді. Найбільшою проблемою було те, що сам герцог буде сильнішим за весь ескорт загалом. Я відповів, наче це було несуттєво: 

— Варто спробувати. 

— Інші вигнанці казали так само. 

— Я сильніший за них. 

Ю Джунхьок сказав би так, і я зараз був Ю Джунхьоком. Однак Ейлін не знала, хто такий Ю Джунхьок. 

— Якщо ти справді сильний, ти не провалив би сценарій. 

Не було способу спростувати це прямо зараз. Ситуація була надто складною, щоби пояснити її. Навіть так Ейлін досі мала якісь очікування він мене. 

— Перш за все, я би хотіла, щоб ти засвідчив свої здібності. 

— Якось так? 

Я зняв з себе ремені, наче тільки цього й чекав. Вони зламалися з гучним звуком. Ейлін, здається, здивувалась, але не панікувала: 

— ...Інші вигнанці теж це зробили. Мені треба переконатися, що ти впораєшся з дворянами. 

— Чого ти хочеш? 

— Належний супротивник завітав до Сісвітц. 

— Ти говориш про посланця Промислового Комплексу Ґілобат? 

— Так. 

Я засміявся. 

— Можу здогадатися, про що ти думаєш. 

Ейлін кивнула. 

— Мені шкода, але це єдиний варіант. 

73-тє Царство Демонів було зараз у збентеженому стані через чутки про короля демонів. Зустріч між Промисловим Комплексом Сісвітц та Промисловим Комплексом Ґілобат мала на меті заспокоїти хаос. 

— Найбільш небезпечний ворог — завжди найближчий союзник. 

Якщо б я зміг скористатися нагодою зруйнувати альянс, то було можливим розколоти Промисловий Комплекс Сісвітц. 

Ейлін розглядала це у довгостроковій перспективі і не хотіла пропустити цей шанс. Навіть якщо він провалиться, невдача не завдасть значної шкоди. 

Однак я не збирався бути експлуатованим. 

— Спершу укладемо угоду. 

— Гаразд. Які умови? 

— Будь ласка, лагодь моє тіло щоразу, як я попрошу. Звичайно ж безкоштовно. 

Мені треба було постійно споживати частини оповіді, поки моє фізичне тіло не стане сильнішим. Я не знав, коли виникне суперечка між оповідями. Поки що мені треба була допомога Ейлін. 

— Це дрібниці, якщо в тебе все вдасться. Це все? 

— Ще одне. — Насправді, це була найважливіша річ. — Дай мені «сценарій». 

— ...Сценарій? 

Це була причина, з якої я взагалі завітав до Промислового Комплексу Сісвітц. 

— Мені потрібен твій сценарій революції. 

*** 

Царство Демонів було зоною, яка не була популярна серед сузір’їв із давніх часів. 

Все через погані стосунки між сузір’ями та королями демонів. Передусім більшість втілень, що увійшли до Царства Демонів, були «невдахами». 

Я залишив операційну кімнату, і перше місце, що я побачив, було пабом, де зібралися жителі міста. 

— Чорт, цей алкоголь кислий на смак. 

Зітхання мешканців почулося звідусіль. Був пізній вечір. 

Працівники та втілення, які повернулися, відпрацювавши весь день на Фабриці, зібралися на випивку. Їхні обличчя спотворилися від гіркого післясмаку. Алкоголь у Царстві Демонів був гіркішим, ніж на Землі. Я пам’ятав, як читав про це у «Шляхах Виживання». 

「Кім Докча подумав: «Хто серед них революціонер?»」 

У Царстві Демонів сценарії досі відбувалися. Зоряний Потік не нехтував оповіддю будь-якої зони. Особливо один із головних сценаріїв тут, «Сценарій Революції», був тим, за яким також спостерігали герцоги Царства Демонів. 

—Я не знаю, звідки ти знаєш про цей сценарій, але мені важко одразу ж тобі допомогти. Я не знаю, хто такі «революціонери». Без особистості революціонерів неможливо передати сценарій. 

—У тебе зовсім немає інформації? 

—Навіть якщо я отримаю інформацію, революціонер міняється щомісяця. Якщо чесно, хто би зізнався в тому, що він — революцінер? Невідомо, хто шпигун... 

Такими були слова Ейлін. Все ж, якщо мої передбачення були правильними, революціонер точно був серед них. 

「Сценарій Революції — це головний сценарій Царства Демонів. Номер сценарію відрізняється щоразу, але ті, хто вітають подію сценарію, незмінні. Вони — класи правителів Царства Демонів.」 

Мені пощастило, що я зараз мав Четверту Стіну. Я, може, й не маю «Шляхів Виживання».txt, але вона нагадає мені про мої спогади. 

—Жителі міста пам’ятають, що сталося з останньою людиною, яка проголосила себе революціонером. Ось чому тобі не слід тинятися навколо людей. Всі будуть стривожені. 

Ейлін сказала мені це, але я не міг чекати. Моє тіло було підлатане, і я міг протриматися проти штрафу вигнанця, але тільки кілька днів. 

「Кім Докча подумав: «Мені треба отримати сценарій Революції, щоб я повернувся до оригінального сценарію».」 

В ту мить дивний голос почувся в моїх вухах: 

— Перепрошую, я вперше бачу ваше обличчя.