Шлях лицемірства (4)

Наступного ранку у мене вже майже нічого не лишилося. Хівон витріщалася на порожні продуктові пакети, як на восьме чудо світу.

— Боже, все продалося?

— Так.

— Ха, як кумедно. Всі просто дивилися, а тепер…

— Купувала не тільки маргіналізована група.

Гості, що завітали до мене посеред ночі не були звичайними членами маргіналізованої групи.

— Кім Докча-ссі, ти зробив жахливий вибір.

Серед них також був Інхо.

— Ти про це пошкодуєш.

Більш ніж половину їжі забрала основна група. Звісно, вони заплатили за неї повну ціну.

Почувши це, Хівон неабияк розлютилася.

— Зачекай. Значить основна група просто знову монополізувала їжу?

— Щось типу того.

— Ні, ну що це таке? Хіба ти не збирався позбавити основну групу впливу, продаючи іншим їжу?

Вона неочікувано тонко підмітила мої наміри. Тож відповів я з долею захоплення:

— Ти права. Такий був план. Я хотів, аби люди почали діяти добровільно.

— Тоді чому ти продав їжу основній групі? Це ж нічого не змінить!

— Вже змінило. Я отримав монети.

— Га?

Загальна сума була 1,450 монет. Величезний прибуток як для однієї ночі.

— Ні… Докча-ссі, про що ти взагалі думаєш? Сана-ссі, ми правда можемо йому довіряти?

Сана здригнулась, раптом почувши своє ім’я, але тоді широко всміхнулася:

— Я йому вірю.

Як обтяжливо.

— Докча-ссі, ти хоч собі достатньо їжі лишив?

— Ні, я все продав.

Хівон приголомшено розкрила рота, не знаючи, що й сказати.

Тоді хтось раптом ткнув мені пальцем в щоку. Я повернув голову і глянув на печиво.

— Га? Хочеш, щоб я його з’їв?

Кив-кив, — мило кивнув він. Я усміхнувся, взяв печиво та сунув його Ґірьону до рота.

— Все гаразд, їж. А, хочу дещо сказати… у вас ще лишилася їжа зі вчора?

— Так.

— Трошки лишилося.

— А що? Хочеш викупити назад? Я продам, — Хівон грайливо помахала печивом.

— Ні, вам варто її з’їсти.

— Га?

— Доїжте її за сьогодні. Зробіть це, — знову наголосив я, — інакше пошкодуєте.

— Чому… ні, стривай, Сано-ссі, що ти робиш? Чому ти його слухаєшся?

— У Докчі-ссі є причина так казати, — м’яко всміхнулася Сана і відкрила свою пачку печива.

Хьонсон був розгублений, але теж все з’їв. Ґірьон же з’їв все ще як тільки я почав про це говорити. Він був слухняним хлопчиком.

— А, ну… Я лишу одне, — сказала Хівон.

— Роби як знаєш, — знизав плечима я. Зрештою, шкодувати їй, а не мені.

Пообіді основна група зробила величезне оголошення. Інхо стояв на платформі в оточені людей. Він заговорив:

— Відсьогодні ми обмежуємо раціон до трьох печив на людину. Також…

Натовп почав злитися ще до кінця промови.

— Що? Три печива? Як на них можна вижити?

— Точно! Хіба експедитори не отримують більше? Ви гадаєте ми не знаємо?

Інхо лиш спокійно розсміявся.

— Ви праві. Так, експедитори отримують більше їжі. Якщо хочете отримувати більше, будь ласка, приєднуйтеся до експедицій.

— Звідти майже ніхто не повертається! Тільки члени команди Чьольду завжди вертаються!

— Ви хочете нашої смерті?

Але Інхо безтурботно відповів:

— Тим людям просто не поталанило. Ви знаєте, що назовні дуже небезпечно. Якщо вам не подобається, чому б вам самим не добувати їжу?

— Н-ну…

Після цих слів всі позамовкали. Адже якщо вони вийдуть назовні — однозначно помруть. Всі це знали.

— А, є ще один спосіб дістати їжу, не приєднуючись до експедицій, — додав Інхо.

— Який?

— Угода. Ми радо обміняємо їжу на будь-що, що вважатимемо цінним. Кожен може запропонувати щось своє. Так буде чесно, хіба ні?

Його холодний погляд змусив людей навколо затремтіти. Більшість з них була тими, хто вчора купив у мене їжу.

[Персонаж «Чон Інхо» активував навичку «Підбурювання Рів. 2»]

— Спочатку я не планував цього робити. Але вчора Кім Докча-ссі сказав дещо цікаве. І правда, хіба в цьому світі є щось безплатне? Якщо хочете їжу, доведіть свою цінність. Таке життя. Ха-ха, дякую, що показав мені це, Кім Докча-ссі.

…Ну ви тільки погляньте на нього.

Тої ж миті вся увага була прикута до мене. Більшість поглядів була переповнена образою.

— Через цього покидька…

Людям подобалося бути дурними, а в Інхо була навичка «Підбурювання». Така навичка була у більшості гарних лідерів. Завдяки ній вся ворожість знову була спрямована суто на мене…

Я глянув на Інхо. Як мило. Принаймні в порівнянні з людьми з Чхунмуро та зі станції Сеул.

Люди зібралися перед подіумом, миттєво почавши торгуватися:

— Я-я куплю їжу за монети. Скільки ви хочете?

— 200 монет.

— Га? Але у мене стільки немає. 

— Тоді йди геть.

200 монет за одиницю їжі. Навіть докебі від такої новини знепритомнів би.

Хтось з групи Чьольду, продаючи їжу, помітив мій погляд і здригнувся. На його стегні була пов’язка, тож, певно, він був один з тих, кого я вчора побив.

— Я вже дякувала тобі вчора?

Я різко озирнувся на голос і помітив Хівон неподалік.

— Здається, так.

— В будь-якому разі, хочу ще раз подякувати.

Я хотів відповісти, але Хівон, пильно дивлячись на раненого чоловіка, додала:

— Той, з раненою ногою. Саме він вчора намагався мене зґвалтувати.

— Он як…

— Не чіпай його. Я сама його вб’ю, зрозуміло?

В її голосі чулася вражаюча жага крові. Це через спонсора чи, можливо, вона була з тих, чий атрибут розкривається пізніше, ніж в інших?

[Активовано особисту навичку «Список персонажів»]

Я хвилювався. Якби я її не врятував, вона б померла. Чи буде вона зареєстрована як персонаж?

[Інформація про персонажа]
Ім’я: Чон Хівон
Вік: 27
Сузір’я-спонсор: Відсутнє (Наразі три сузір’я проявляють інтерес до цієї особи)
Ексклюзивний атрибут: Згорблена постать (загальний)
Ексклюзивні навички: Вбивця демонів Рів. 1, Кендо Рів. 1
Стигма: Відсутня
Загальні показники: Витривалість Рів. 4, Сила Рів. 4, Спритність Рів. 7, Магічні сили Рів. 4
Загальна оцінка: Вона була «згорбленою постаттю», яка має величезний потенціал. Інформація про атрибут ще не підтверджена, адже він ще не розкрився.

На щастя, інформація про неї таки з’явилася, на відміну від Сани, Ґірьона та Мьон’о. Невже її не полишили в оригіналі? До речі, який цікавий у неї був атрибут. «Згорблена постать».

З назви може здатися, що він слабкий, але це був один з небагатьох атрибутів у «Способах вижити», який мав найбільший потенціал розвитку. «Згорблена постать» оцінювалася як загальний атрибут, але він міг сягнути рідкісного або навіть легендарного рангу в залежності від нагоди.

Один зі 100 найсильніших людей у «Способах вижити», Божевільний М’ясник, розвився саме завдяки «Згорбленій постаті».

Я гадав що наша зустріч з Хівон швидкоплинна, але, я мав визнати, вона стала б гарним поплічником. Знадобиться час, аби покращити її навичку «Вбивця демонів», але якщо правильно її виростити, ця жінка стане сильним бійцем. 

— До речі, Докча-ссі, ти такий спокійний.

Спокійний… Можливо, зі сторони так і здавалося.

— Я вже бачив подібне в романі.

— Га? Хіба в цьому є сенс… Стривай. Ти куди?

Я мовчки спустився з платформи. Хівон хотіла піти за мною, але я виставив руку, спиняючи її.

— Все гаразд.

Хівон приземлилася поруч зі мною.

Я йшов вздовж колій, дивлячись вглиб тунелю в напрямку станції Яксу. Там була тільки непроглядна темрява, але чітко відчувався жахливий запах. Запах крові.

— Ти ж не плануєш туди йти? — спитала Хівон. — Жоден, хто пішов туди, не вертався. Бандит чи ще хто. Будь-хто, хто зайшов туди, обов’язково помирав.

Вона помилялася. Не всі померли. Принаймні одна людина вже пройшла цим шляхом і рушила до наступної станції.

Ми знову видерлися на платформу. Нас не було доволі довго, але черга з людей, що бажали виторгувати собі їжу все ще була величенькою.

Тих, хто протестував, побили. Пізніше їм виставили ще більші ціни за їжу.

Зовсім скоро Хівон помітила кількох молодих жінок з маргіналізованої групи. Помітивши, як вони прокралися до намету, вона розлютилася.

— Як же бісить. Ти це бачив?

— Бачив.

Інхо сам сказав «будь-що» може стати платою за їжу. Але ті дівчата увійшли, не маючи при собі нічого.

Хівон вскочила на ноги.

— Я не можу просто на це дивитися.

— І що ти робитимеш?

— Зупиню їх. Я маю сказати їм не робити цього за жодних умов.

— Тоді вони голодатимуть.

— То ти просто дивитимешся?

— Так, гадаю, цього разу варто просто спостерігати.

— Що це значить?

Я витримав її презирливий погляд, а тоді відповів:

— Чон Хівон-ссі, те, що ти зупиниш цих жінок, проблему не вирішить. Якщо ти зараз їх зупиниш, щось подібне трапиться вже посеред ночі.

— Тоді я знову їх зупиню… А тоді знову, якщо знадобиться.

— А як щодо їжі? Серед тих, хто увійшов до намету також була мати. Якщо її дитина помре від голоду, чи візьмеш ти на себе відповідальність за її смерть, Чон Хівон-ссі?

Хівон завагалася. Вона схилила голову, аби приховати свій вираз обличчя.

— Тоді що мені робити?.. Якщо є інший спосіб…

Я глянув на неї. Тепер вона не буде діяти непродумано. Вона була «Згорбленою постаттю» з «Вбивцею демонів». Тож в залежності від її дій, Хівон могла в майбутньому стати вбивцею, що вбиває без розбору. 

— Чон Хівон-ссі, основна проблема це їжа. Так?

— Так.

— Значить, нам треба усунути причину цієї проблеми.

— Га?..

Замість відповіді я поглянув на свій годинник. Був саме час.

Вз-зь!

Так, він з’явився. Повітрям розлетілися іскри, і з них з’явився знайомий силует. Звідусіль долинули крики. Кошмар людства, який почав цю трагедію.

[Й-як всі поживаєте? Останнім часом ви були доволі вільними, еге ж?]

Докебі.

— А-а-а!

Від одного його вигляду люди довкола запанікували. Адже поява докебі ніколи не передбачала нічого хорошого. Навіть Хівон, що нещодавно була сповнена рішучості, здригнулася.

До речі, це був не Біхьон. Взагалі-то саме Біхьон мав відповідати за всі прилеглі канали. Але цей докебі виявився кимось іншим. На відміну від білосніжного Біхьона, він мав чорне хутро.

[М-мій друг, який зазвичай відповідає за цей канал зараз проходить дисциплінарне стягнення… Т-тож я відповідатиму за цей сценарій]

Сором’язливий тон цього докебі легко було запам’ятати.

[О-отже… В-ви виглядаєте так мирно, правда? Ц-цей Біхьон… т-так вихвалявся, а сам встановив таку складність для сценарію…

— Щ-що ти таке говориш? Скажи, чого ти хочеш?

[Г-гик! Н-не зліться. В-в будь-якому разі, я прийшов для вас…]

— Для нас?

— Т-тоді дай нам їжу!

[Й-їжу? Ага… якщо хочете…] — сказав він і махнув рукою.

[До сценарію додано штраф]

[Відтепер запаси їжі обмежені]

[Всі існуючі запаси їжі зникли]

— А-а-а! Що?!

Все, що вважалося їжею, було воно в основної групи чи маргіналізованої, підлетіло в повітря.

[Хе-хе-хе. Щ-що ж, т-тепер вам доведеться думати, як подолати сценарій]

Вшух.

Консерви, печиво, батончики, інше. Все зникло від одного жесту докебі. Побачивши, що їжа зникає, всі спохмурніли.

[Х-хочете їсти? В будь-якому разі, Земля така помийка…]

Його тон змінився, і я раптом згадав його ім’я. В оригіналі був один такий докебі, який був сором’язливий, але водночас жорстокішим від будь-якого іншого.

Я помітив, як Інхо розгублено глянув на мене.

[Ну ж бо, нумо всі повеселімося. Хе-хе…]

А тоді в повітрі з’явилося ще більше системних сповіщень.

[До сценарію додано штраф]

[Додано пункт «плата за виживання»]

[Відтепер щоночі з кожного автоматично зніматиметься 100 монет як «плата за виживання». Той, хто не здатен буде сплатити «плату за виживання», помре]

[Штраф «плата за виживання» діятиме до успішного завершення другого сценарію]

Я розсміявся. Так, ось тепер це було схоже на «Способи вижити».