Наступного ранку у мене вже майже нічого не лишилося. Хівон витріщалася на порожні продуктові пакети, як на восьме чудо світу.
— Боже, все продалося?
— Так.
— Ха, як кумедно. Всі просто дивилися, а тепер…
— Купувала не тільки маргіналізована група.
Гості, що завітали до мене посеред ночі не були звичайними членами маргіналізованої групи.
— Кім Докча-ссі, ти зробив жахливий вибір.
Серед них також був Інхо.
— Ти про це пошкодуєш.
Більш ніж половину їжі забрала основна група. Звісно, вони заплатили за неї повну ціну.
Почувши це, Хівон неабияк розлютилася.
— Зачекай. Значить основна група просто знову монополізувала їжу?
— Щось типу того.
— Ні, ну що це таке? Хіба ти не збирався позбавити основну групу впливу, продаючи іншим їжу?
Вона неочікувано тонко підмітила мої наміри. Тож відповів я з долею захоплення:
— Ти права. Такий був план. Я хотів, аби люди почали діяти добровільно.
— Тоді чому ти продав їжу основній групі? Це ж нічого не змінить!
— Вже змінило. Я отримав монети.
— Га?
Загальна сума була 1,450 монет. Величезний прибуток як для однієї ночі.
— Ні… Докча-ссі, про що ти взагалі думаєш? Сана-ссі, ми правда можемо йому довіряти?
Сана здригнулась, раптом почувши своє ім’я, але тоді широко всміхнулася:
— Я йому вірю.
Як обтяжливо.
— Докча-ссі, ти хоч собі достатньо їжі лишив?
— Ні, я все продав.
Хівон приголомшено розкрила рота, не знаючи, що й сказати.
Тоді хтось раптом ткнув мені пальцем в щоку. Я повернув голову і глянув на печиво.
— Га? Хочеш, щоб я його з’їв?
Кив-кив, — мило кивнув він. Я усміхнувся, взяв печиво та сунув його Ґірьону до рота.
— Все гаразд, їж. А, хочу дещо сказати… у вас ще лишилася їжа зі вчора?
— Так.
— Трошки лишилося.
— А що? Хочеш викупити назад? Я продам, — Хівон грайливо помахала печивом.
— Ні, вам варто її з’їсти.
— Га?
— Доїжте її за сьогодні. Зробіть це, — знову наголосив я, — інакше пошкодуєте.
— Чому… ні, стривай, Сано-ссі, що ти робиш? Чому ти його слухаєшся?
— У Докчі-ссі є причина так казати, — м’яко всміхнулася Сана і відкрила свою пачку печива.
Хьонсон був розгублений, але теж все з’їв. Ґірьон же з’їв все ще як тільки я почав про це говорити. Він був слухняним хлопчиком.
— А, ну… Я лишу одне, — сказала Хівон.
— Роби як знаєш, — знизав плечима я. Зрештою, шкодувати їй, а не мені.
Пообіді основна група зробила величезне оголошення. Інхо стояв на платформі в оточені людей. Він заговорив:
— Відсьогодні ми обмежуємо раціон до трьох печив на людину. Також…
Натовп почав злитися ще до кінця промови.
— Що? Три печива? Як на них можна вижити?
— Точно! Хіба експедитори не отримують більше? Ви гадаєте ми не знаємо?
Інхо лиш спокійно розсміявся.
— Ви праві. Так, експедитори отримують більше їжі. Якщо хочете отримувати більше, будь ласка, приєднуйтеся до експедицій.
— Звідти майже ніхто не повертається! Тільки члени команди Чьольду завжди вертаються!
— Ви хочете нашої смерті?
Але Інхо безтурботно відповів:
— Тим людям просто не поталанило. Ви знаєте, що назовні дуже небезпечно. Якщо вам не подобається, чому б вам самим не добувати їжу?
— Н-ну…
Після цих слів всі позамовкали. Адже якщо вони вийдуть назовні — однозначно помруть. Всі це знали.
— А, є ще один спосіб дістати їжу, не приєднуючись до експедицій, — додав Інхо.
— Який?
— Угода. Ми радо обміняємо їжу на будь-що, що вважатимемо цінним. Кожен може запропонувати щось своє. Так буде чесно, хіба ні?
Його холодний погляд змусив людей навколо затремтіти. Більшість з них була тими, хто вчора купив у мене їжу.
[Персонаж «Чон Інхо» активував навичку «Підбурювання Рів. 2»]
— Спочатку я не планував цього робити. Але вчора Кім Докча-ссі сказав дещо цікаве. І правда, хіба в цьому світі є щось безплатне? Якщо хочете їжу, доведіть свою цінність. Таке життя. Ха-ха, дякую, що показав мені це, Кім Докча-ссі.
…Ну ви тільки погляньте на нього.
Тої ж миті вся увага була прикута до мене. Більшість поглядів була переповнена образою.
— Через цього покидька…
Людям подобалося бути дурними, а в Інхо була навичка «Підбурювання». Така навичка була у більшості гарних лідерів. Завдяки ній вся ворожість знову була спрямована суто на мене…
Я глянув на Інхо. Як мило. Принаймні в порівнянні з людьми з Чхунмуро та зі станції Сеул.
Люди зібралися перед подіумом, миттєво почавши торгуватися:
— Я-я куплю їжу за монети. Скільки ви хочете?
— 200 монет.
— Га? Але у мене стільки немає.
— Тоді йди геть.
200 монет за одиницю їжі. Навіть докебі від такої новини знепритомнів би.
Хтось з групи Чьольду, продаючи їжу, помітив мій погляд і здригнувся. На його стегні була пов’язка, тож, певно, він був один з тих, кого я вчора побив.
— Я вже дякувала тобі вчора?
Я різко озирнувся на голос і помітив Хівон неподалік.
— Здається, так.
— В будь-якому разі, хочу ще раз подякувати.
Я хотів відповісти, але Хівон, пильно дивлячись на раненого чоловіка, додала:
— Той, з раненою ногою. Саме він вчора намагався мене зґвалтувати.
— Он як…
— Не чіпай його. Я сама його вб’ю, зрозуміло?
В її голосі чулася вражаюча жага крові. Це через спонсора чи, можливо, вона була з тих, чий атрибут розкривається пізніше, ніж в інших?
[Активовано особисту навичку «Список персонажів»]
Я хвилювався. Якби я її не врятував, вона б померла. Чи буде вона зареєстрована як персонаж?
[Інформація про персонажа]
Ім’я: Чон Хівон
Вік: 27
Сузір’я-спонсор: Відсутнє (Наразі три сузір’я проявляють інтерес до цієї особи)
Ексклюзивний атрибут: Згорблена постать (загальний)
Ексклюзивні навички: Вбивця демонів Рів. 1, Кендо Рів. 1
Стигма: Відсутня
Загальні показники: Витривалість Рів. 4, Сила Рів. 4, Спритність Рів. 7, Магічні сили Рів. 4
Загальна оцінка: Вона була «згорбленою постаттю», яка має величезний потенціал. Інформація про атрибут ще не підтверджена, адже він ще не розкрився.
На щастя, інформація про неї таки з’явилася, на відміну від Сани, Ґірьона та Мьон’о. Невже її не полишили в оригіналі? До речі, який цікавий у неї був атрибут. «Згорблена постать».
З назви може здатися, що він слабкий, але це був один з небагатьох атрибутів у «Способах вижити», який мав найбільший потенціал розвитку. «Згорблена постать» оцінювалася як загальний атрибут, але він міг сягнути рідкісного або навіть легендарного рангу в залежності від нагоди.
Один зі 100 найсильніших людей у «Способах вижити», Божевільний М’ясник, розвився саме завдяки «Згорбленій постаті».
Я гадав що наша зустріч з Хівон швидкоплинна, але, я мав визнати, вона стала б гарним поплічником. Знадобиться час, аби покращити її навичку «Вбивця демонів», але якщо правильно її виростити, ця жінка стане сильним бійцем.
— До речі, Докча-ссі, ти такий спокійний.
Спокійний… Можливо, зі сторони так і здавалося.
— Я вже бачив подібне в романі.
— Га? Хіба в цьому є сенс… Стривай. Ти куди?
Я мовчки спустився з платформи. Хівон хотіла піти за мною, але я виставив руку, спиняючи її.
— Все гаразд.
Хівон приземлилася поруч зі мною.
Я йшов вздовж колій, дивлячись вглиб тунелю в напрямку станції Яксу. Там була тільки непроглядна темрява, але чітко відчувався жахливий запах. Запах крові.
— Ти ж не плануєш туди йти? — спитала Хівон. — Жоден, хто пішов туди, не вертався. Бандит чи ще хто. Будь-хто, хто зайшов туди, обов’язково помирав.
Вона помилялася. Не всі померли. Принаймні одна людина вже пройшла цим шляхом і рушила до наступної станції.
Ми знову видерлися на платформу. Нас не було доволі довго, але черга з людей, що бажали виторгувати собі їжу все ще була величенькою.
Тих, хто протестував, побили. Пізніше їм виставили ще більші ціни за їжу.
Зовсім скоро Хівон помітила кількох молодих жінок з маргіналізованої групи. Помітивши, як вони прокралися до намету, вона розлютилася.
— Як же бісить. Ти це бачив?
— Бачив.
Інхо сам сказав «будь-що» може стати платою за їжу. Але ті дівчата увійшли, не маючи при собі нічого.
Хівон вскочила на ноги.
— Я не можу просто на це дивитися.
— І що ти робитимеш?
— Зупиню їх. Я маю сказати їм не робити цього за жодних умов.
— Тоді вони голодатимуть.
— То ти просто дивитимешся?
— Так, гадаю, цього разу варто просто спостерігати.
— Що це значить?
Я витримав її презирливий погляд, а тоді відповів:
— Чон Хівон-ссі, те, що ти зупиниш цих жінок, проблему не вирішить. Якщо ти зараз їх зупиниш, щось подібне трапиться вже посеред ночі.
— Тоді я знову їх зупиню… А тоді знову, якщо знадобиться.
— А як щодо їжі? Серед тих, хто увійшов до намету також була мати. Якщо її дитина помре від голоду, чи візьмеш ти на себе відповідальність за її смерть, Чон Хівон-ссі?
Хівон завагалася. Вона схилила голову, аби приховати свій вираз обличчя.
— Тоді що мені робити?.. Якщо є інший спосіб…
Я глянув на неї. Тепер вона не буде діяти непродумано. Вона була «Згорбленою постаттю» з «Вбивцею демонів». Тож в залежності від її дій, Хівон могла в майбутньому стати вбивцею, що вбиває без розбору.
— Чон Хівон-ссі, основна проблема це їжа. Так?
— Так.
— Значить, нам треба усунути причину цієї проблеми.
— Га?..
Замість відповіді я поглянув на свій годинник. Був саме час.
Вз-зь!
Так, він з’явився. Повітрям розлетілися іскри, і з них з’явився знайомий силует. Звідусіль долинули крики. Кошмар людства, який почав цю трагедію.
[Й-як всі поживаєте? Останнім часом ви були доволі вільними, еге ж?]
Докебі.
— А-а-а!
Від одного його вигляду люди довкола запанікували. Адже поява докебі ніколи не передбачала нічого хорошого. Навіть Хівон, що нещодавно була сповнена рішучості, здригнулася.
До речі, це був не Біхьон. Взагалі-то саме Біхьон мав відповідати за всі прилеглі канали. Але цей докебі виявився кимось іншим. На відміну від білосніжного Біхьона, він мав чорне хутро.
[М-мій друг, який зазвичай відповідає за цей канал зараз проходить дисциплінарне стягнення… Т-тож я відповідатиму за цей сценарій]
Сором’язливий тон цього докебі легко було запам’ятати.
[О-отже… В-ви виглядаєте так мирно, правда? Ц-цей Біхьон… т-так вихвалявся, а сам встановив таку складність для сценарію…
— Щ-що ти таке говориш? Скажи, чого ти хочеш?
[Г-гик! Н-не зліться. В-в будь-якому разі, я прийшов для вас…]
— Для нас?
— Т-тоді дай нам їжу!
[Й-їжу? Ага… якщо хочете…] — сказав він і махнув рукою.
[До сценарію додано штраф]
[Відтепер запаси їжі обмежені]
[Всі існуючі запаси їжі зникли]
— А-а-а! Що?!
Все, що вважалося їжею, було воно в основної групи чи маргіналізованої, підлетіло в повітря.
[Хе-хе-хе. Щ-що ж, т-тепер вам доведеться думати, як подолати сценарій]
Вшух.
Консерви, печиво, батончики, інше. Все зникло від одного жесту докебі. Побачивши, що їжа зникає, всі спохмурніли.
[Х-хочете їсти? В будь-якому разі, Земля така помийка…]
Його тон змінився, і я раптом згадав його ім’я. В оригіналі був один такий докебі, який був сором’язливий, але водночас жорстокішим від будь-якого іншого.
Я помітив, як Інхо розгублено глянув на мене.
[Ну ж бо, нумо всі повеселімося. Хе-хе…]
А тоді в повітрі з’явилося ще більше системних сповіщень.
[До сценарію додано штраф]
[Додано пункт «плата за виживання»]
[Відтепер щоночі з кожного автоматично зніматиметься 100 монет як «плата за виживання». Той, хто не здатен буде сплатити «плату за виживання», помре]
[Штраф «плата за виживання» діятиме до успішного завершення другого сценарію]
Я розсміявся. Так, ось тепер це було схоже на «Способи вижити».
Далі
Том 1. Розділ 19 - Хранитель тіней
[Т-тоді лишаю вас розбиратися з цим! Хі-хі-хі!] — сказав докебі і зник. Штраф на їжу та плата за виживання. Про перше я вже знав, однак другого не було у «Способах вижити». Можливо, його появу спричинив мій контракт з Біхьоном. Хівон переконалася, що з її кишені зникло печиво і тихо спитала: — Докча-ссі, чи можливо, що ти знав, що це ста… — Я не знав. Просто подумав, що першим зроблять докебі, аби познущатися над людьми. — Ти надзвичайно добре передбачаєш події, хіба ні?.. Я підкликав Хьонсона та інших. Необхідні умови створено, тепер лишається тільки діяти. — Поверни нашу їжу! — Я-як таке сталося? — кричали люди з маргіналізованої групи. Інхо та основна група теж були спустошені раптовою нестачею їжею. Ми зустрілися поглядами. Інхо закусив губу. «Чи можливо… Що він про це знав? Ні, неможливо». Гадаю, в той момент він думав про щось таке. [Ви точно прочитали думки персонажа «Чон Інхо»] [Ваше розуміння персонажа «Чона Інхо» покращилося] Моє розуміння зростає від такого?.. Я глянув на вирази решту людей і спробував вгадати їхні думки, але повідомлення більше не з’являлося. Тим часом Інхо хутко зібрав людей, щоби приборкати хаос від втручання докебі. — Всі, зберіться, будь ласка. Я маю зробити термінове оголошення. Його зміст був доволі тривіальним: Через погіршення ситуації від маргіналізованої групи треба було більше «експедиторів». І варто було поквапитися, зважаючи, що під землею їжі не лишилося. — Ми більше не розподілятимемо їжу між тими, хто не бере участь у експедиціях. І попри його сувору заяву, ніхто не став сперечатися. Вони просто не могли, адже це був очевидний розвиток подій. Зрозумівши це, люди почали активно проситися долучитися до експедицій. Попри зникнення їжі, на обличчі Інхо все ще читалася надія. Якщо ситуація погіршилася, основна група ставала ще більш впливовою. — Докча-ссі, що тепер? — тривожно спитав Хьонсон, спостерігаючи за всім цим. — Звісно ж нам треба здобути їжу. Всі напружилися від моїх слів. «Здобути їжу». Це значило тільки одне. — Тоді чи маємо ми доєднатися до їхньої групи? На поверхні ще лишилася їжа. — Ні, ми не підніматимемося на поверхню. Якщо підемо, то обов’язково помремо. Я глянув на протигаз, що лежав на підлозі. Цей пошарпаний протигаз не здатен зупинити отруйний туман. — Але нам треба дістати їжу… — Ї Хьонсоне-ссі, світ змінився. Отже, сприйняття їжі теж має змінитися. Я глянув вглиб тунелю метро в напрямку станції Яксу. — Стривай, Докча-ссі… Тільки не кажи мені, що?.. — Ти правий. В цьому світі люди більше не були на верхівці харчового ланцюга. Але це також і не значило, що ми опинилися в самому низу. — Ми полюватимемо на монстрів. *** Зовсім скоро кілька людей з маргіналізованої групи, включно зі мною, встали перед входом у тунель до Яксу. — Зрозуміло. Отже, ти збираєшся піти колією? Я гадав, що Інхо спробує нас спинити через те, що ми відмовилися долучатися до його команди, але, схоже, для нього стало полегшенням, що я не став її частиною. Можливо, він думав, що я загрожую його владі. — Що ж, якщо подумати, все одно потрібна команда для зачистки сценарію. Будьте обережними. Кумедно. Він говорив так, ніби був командиром, хоча зовсім скоро йому настане кінець. [Ваше розуміння персонажа «Чона Інхо» покращилося] [Ваше розуміння персонажа «Чона Інхо» досягнуло певного рівня] Он як… Тепер я розумів. Було лише два основних випадки, коли «розуміння» покращувалося: коли я здобував прихильність або довіру персонажа чи коли вдало вгадував, про що він думає. Мабуть, це був другий випадок. [Персонаж «Чон Інхо» ставиться до вас з підозрою] І тепер, завдяки накопиченому розумінню, я міг тьмяно зрозуміти його почуття. — О, можна хтось з моєї команди доєднається до вас? Я б хотів розуміти, як проходить завершення сценарію. Звісно ж, Інхо так просто нас не відпустив би. Я глянув на чоловіка за його спиною. Цей бідолаха мав нещастя піти з нами. — Й-я маю йти з ними? — Ех, а чому б я ще тебе кликав, Хан хьоне? Хіба ви з Докча-ссі не добре знайомі? — Н-ну… Від команди Інхо до нас приєднався голова фінансового відділу Хан Мьон’о. — Д-Докча-ссі, якщо ти не проти, я піду… — Гаразд. Ходімо разом. Його здивувало, як легко я погодився. Певно, він очікував, що я відмовлю. Хьонсон був стурбований цією неочікуваною зміною. Таким чином всі, хто вижив у вагоні 3807, а саме: я, Хьонсон, Ґірьон, Сана та Мьон’о, — знову зібралися разом. — Можна я теж піду? — Впевнена? Ти ще не повністю відновилася. — Я витримаю. І ще дехто. Разом з Хівон нас було шестеро. Більше, ніж я планував. Угх… Але кількість людей не грала великої ролі перед обличчям майбутньої кризи. [З’явився новий побічний сценарій!] [Другий сценарій — Здобуття їжі] Категорія: Побічний Складність: E Умови завершення: Самотужки вполюйте придатних для їжі монстрів та приготуйте їх. Часові обмеження: Відстуні Нагорода: 500 монет Штраф: ??? Щойно ми зробили крок до тунелю, з’явився побічний сценарій. Здобуття їжі. Побічний сценарій, через який нам доведеться пройти, перш ніж перейти до другого основного сценарію. [Декілька сузір’їв очікують вашого виконання] Темрява тунелю поглинула нас ще до того, як ми ступили 10 кроків. Я освітив його ліхтариком, але стіни все одно не було видно. Це доводило, що тут була непомітна завіса, яка блокувала світло. І за цією завісою все почалося б по-справжньому. — Докча-ссі, зачекай. Далі дуже небезпечно, — зупинилася Хівон, що йшла поруч зі мною. — Ми справді підемо туди? Як би не думала, це виглядає, мов самогубство. До того ж з нами Ґірьон. — Насправді, мене хвилювало це з самого початку. Ми ж ще можемо лишити Ґірьона на станції. Якщо можливо, жінок також… — Ї Хьонсоне-ссі, можливо, я не така вправна, як ти, але я вмію битися. Я займалася кендо. — Але… Раптово почала розпалюватися порожня сварка, тож я втрутився: — Ї Хьонсоне-ссі, я вже казав, світ змінився. Тепер жінки не обов’язково слабкі. Будь-хто може стати сильнішим, піднявши показники. Але, Чон Хівон-ссі, ти теж не права. — В чому?.. — Не тільки жінки більше не слабкі, але й діти. Ґірьоне, покажи їм. Ґірьон вийшов уперед. Він озирнувся, перш ніж присісти і витягнути руки. Хівон вирячилася. — Боже, що це таке? — Ч-чорт! Таргани! — злякано вискнув Мьон’о. Тарган, що з’явився неподалік, був приєднаний до пальців Ґірьона міцною, але тьмяною ниткою. Він вислухав хлопчика, як покірний собака, і зовсім скоро знову зник у темряві. — Мій атрибут — Збирач Комах. Ґірьон володів рідкісною здібністю спілкуватися з комахами завдяки навичці «Міжвидова Комунікація». — Перед нами нічого немає. В радіусі 100 кроків безпечно. Всі були вражені його розвідувальними здібностями. Ґірьон твердо відповів: — Дякую за турботу, але я пішов не для того, аби бути тягарем. — А, так, — гірко кивнула Хівон. Ґірьон підійшов до мене, і я погладив його по волоссю. В оригіналі «Способів вижити» його атрибут жодного разу не з’являвся. Зрештою, врятувати Ґірьона на початку виявилося гарним рішенням. Ми подолали бар’єр, і нас остаточно огорнула темрява. [Ви увійшли в небезпечну зону] — Й-Ю Сано-ссі, тримати мене за руку під час ходьби небезпечно. — Але ж ти наляканий сильніше мене?.. — Н-ні! По той бік було важко дихати від вологи. — Приглушіть світло. Сана одразу ж прикрила ліхтарик долонею. У її телефоні не було можливості регулювання яскравості світла, тож вона підлаштувала її рукою. — А, і не дивиться униз. Коли Хівон глянула на землю, її ледь не знудило. Там була купа розірваних тіл. Навколо нас була купа тіл тих, хто намагався пройти цим шляхом до нас. Сана щільно заплющила очі, Мьон’о затремтів і навіть сміливий Хьонсон спітнів. Ґірьон був на диво спокійним. На його обличчі не було жодної ознаки страху. Це мене трохи збентежило. Він же не сприймав це все, як гру? — Там щось нелюдське, — сказав Ґірьон. Зовсім скоро ми виявили на землі не тільки людські тіла. Там також було щось розміром з дорослого вовка. Трупи кротоподібних істот були розкидані навсібіч. Монстр 9-го класу — підземний щур. І хоч на Землі щури вважалися слабкими тваринами, це ніяк не було пов’язано з цими істотами. Підземні щури були підземними піраньями. Вони були вправними мисливцями, що прокопували землю і атакували жертву групами. Але їхні тіла були розкидані так, ніби тут стався вибух. — Хто це в біса зробив?.. — прошепотіла Хівон. Звісно, лише одна людина могла скоїти таке. Чунхьок. Він самостійно пройшов цим шляхом до наступної станції. Але я не міг не загадатися над питанням. За сюжетом, Чунхьок третього кола мав би попрямувати до наступної станції сьогодні або завтра вночі. Тоді чому він так квапливо пішов? Невже йому забракло терпіння? В чому могла бути причина його поспіху? — Докча-ссі, ми можемо використати їх як їжу? — В сценарії сказано, що ми маємо «вполювати» її самостійно, тож навряд. — Сумно… А як щодо обробки? Ти плануєш їх засмажити? Їх можна засмажити, але проблема була в тому, що для цього необхідний спеціальний вогонь. — Хівон-ссі, ти сказала, що вправна у кендо? — Ем, ну, не те щоб правна… Але що ти робиш? Я проткнув тіло підземного щура і почав різати його ножем. Коли я читав роман, то не думав про це, але на практиці це виявилося складніше, ніж я очікував. Якимось дивом я позбувся товстої шкіри монстра, і мені також вдалося витягнути кістку його хребта. Я робив це вперше, тому трохи пошкодив її, але її все ще можна було використати. — Нащо ти її витягнув? — Щоб використовувати кендо потрібна зброя. Шип кам’яного вепра не підійшов би, а ось хребет підземного щура — дуже навіть. Він складався з однієї суцільної кістки, тож на початкових сценаріях він міг стати доволі доброю зброєю. Розрізавши хрящ, що з’єднував хребет з лапами, я віддав його Хівон. Формою він вже нагадував меч. — Дякую. Я раптом відчула, ніби ми повернулися в період палеоліту. — Його все ще треба заточити. Можеш використати каміння, щоб зробити з нього клинок. — Ха-ха, зрозуміла, капітане. Хівон взялася натхненно точити лезо. Я підняв погляд і помітив, як Хьонсон з певною заздрістю спостерігає за нею. — Теж хочеш? — Ем, а ти зробиш мені? — Підійдіть усі. Подивіться, як це робиться, і зробимо всі разом. Насправді, я теж вперше це робив. І мені не вдалося, якби в «Способах вижити» не було детального опису цього процесу. Чому «Способи вижити» були непопулярними? Все просто. Автор робив величезну кількість детальних описів. — Докча-ссі, ти так добре вправляєшся, хоча для тебе це теж вперше… Ми сіли і взялися виготовляти зброю. На цей раз спис, а не меч. У них не було навичок кендо, тому я вирішив, що всім краще буде з довгим списом. Спис Хьонсона був зроблений з хребта найбільшого підземного щура, що ми найшли, зброя Сани та Мьон’о — з хребтів підземних щурів звичайного розміру, а ось зброя Ґірьона — з головної кістки дитинчати підземного щура. [Ви успішно здобули зброю власними зусиллями] [Дуже маленька кількість сузір’їв зацікавлена примітивною природою людства] [Сузір’я спонсорували вам 100 монет] Всі отримали ці повідомлення. — Ми отримуємо монети навіть за таке. — Не хочу, аби ви померли. У вас є монети? — Так. — За будь-якої нагоди лишайте достатньо монет на плату за виживання, а решту інвестуйте в силу, витривалість та спритність. Інакше ви не помрете. — А, гаразд. Коли підготовка була закінчення, ми рушили далі. Ми подолали ті 100 кроків, про які говорив Ґірьон. [Побічний сценарій «Здобуття їжі» почався!] З землі повилазили підземні щури. Я хутко полічив їх. Один, два, три… всього тринадцять. Більше, ніж я думав. Угх… Група підземних щурів погрозливо вистроїлася в лінію. Щойно ми зробимо крок, почнеться битва. — Плану немає, адже це наш перший бій. Можливо, прозвучить жорстоко, але я не очікую, що ви виживите. — Г-гей.. — Але. Виживіть. Будь ласка. Єдиний, кого не підбадьорили мої слова — Мьон’о. Решта була схвильована, але рішуча. Особливо мене вразив погляд Хівон. — Гаразд, спробуймо. Всі, будь ласка, живіть! Як Чунхьок перевіряв мене, я також мав певні очікування щодо інших. Яким би добрим я не був наставником, якщо вони не матимуть рішучості, вони не зможуть вижити в цьому світі. Тож з рештою тільки вони могли себе врятувати. І кожен мав зрозуміти це на основі цього досвіду. — Тоді вперед. Я також вже знав, кого з цих людей варто взяти з собою. І, щойно, ми зробили крок вперед, підземні щури рушили з місця. Бій почався. ______ Прим. Maids: Нам терміново потрібні перекладачі! Якщо ви хочете спробувати свої сили або вже маєте досвід, пишіть в телеграм (@NAH_v1p3r).
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!