Розділ 170. Епізод 33 — Читання Знову (2) 

— Той покидьок Кім Докча... він знову про мене забув. 

На порожніх рівнинах стояла невелика фортеця. Насправді, розміром вона нагадувала радше невеликий будинок, ніж фортецю. Однак її озброєність означала, що їй нічого не бракувало, щоби зрівнятися зі справжньою фортецею. 

Не варто й казати, що то була Збройна Фортеця Ґона Пільду. 

Дудудуду! 

Ґон Пільду стріляв снарядами у монстрів, які наближалися до фортеці. Протягом кількох тижнів після входу в Темний Замок Ґон Пільду жив у пекельній зоні монстрів. Їхній потік був нескінченним. Якби не монети, які йому до цього забезпечив Кім Докча, його магічна сила виснажилась би, і він би вже помер. 

[Сузір’я «Майстер Оборони» збуджене через гру в оборону.] 

Ситуація не стала б такою, якби не цей збочений спонсор. 

— Чоооорт! 

Його рейтинг у Темному Замку стрімко виріс через всіх монстрів, яких він вбив. Проблемою було те, що його ментальна сила та магічна сила сягнули своїх лімітів. 

— Отут все й вирішиться... 

Ґон Пільду мав зневірене обличчя, спостерігаючи за тим, як Збройну Фортецю розламували кігті монстрів. 

Тоді на відстані пролетіло щось золоте. Це був потужний етерний шторм, який розламав усе поле. Йому стало цікаво, чи це був Кім Докча, але людина виявилася несподіваною. 

— ...Ю Джунхьок? 

Величезний дракон летів крізь шторм. На ньому було двоє знайомих Ґону Пільду людей. Сила витекла з його тіла, і фортеця впала. Ю Джунхьок побіг, наче блискавка, та впіймав Ґона Пільду. 

«Я зловживав силою трансцендентності. Поки що мені варто заощадити сили», — подумав Ю Джунхьок, глипнувши на праву руку. 

Рука, яка тримала меч, була роздута та червона. Це не сила його спонсора, але трансцендентність теж зазнавала впливу ймовірності. 

Ситуація покращилася б, якби обмеження поступово знялися. Однак ймовірність, дозволена в дев’ятому сценарії, не була достатньою для того, щоби він повністю скористався своїми перевагами. 

«Я знайшов Ґона Пільду. Лі Сольхва неухильно підвищує свій рейтинг на західному полі...» 

Його план просувався стабільно. Все йшло гладкіше, ніж у будь-якому з попередніх сценаріїв. 

«Тепер лишається тільки Кім Докча», — подумав Ю Джунхьок, озираючись на західні поля. — «Доля Зоряного Потоку не така недбала. Що ти плануєш робити, Кім Докча?» 

*** 

— Не хвилюйся. Вихід є. 

— ...Ця жінка — не єдина проблема. Там багато сильних людей. Більш того, як ти плануєш впоратися з Методом Масиву Механічних Воріт? 

— Метод Масиву Механічних Воріт неможливо зламати. 

Ми з Хан Суйон йшли крізь Метод Масиву Механічних Воріт, слідуючи за втіленням Чона Вучі, Чо Юнран. Я бачив, що вона плила, а не йшла, і подумав, що вона точно гідне втілення для Чона Вучі. 

Чон Вучі. Разом із Гон Ґільдоном він був кимось із силою, достатньою, щоби бути на піку сузір’їв Кореї... 

Хан Суйон помітила її та знову заговорила: 

— До речі, хіба Короля Блукачів не вбили реінкарнатор? 

— Вона не та, хто так просто помре. 

— Якщо так подумати, ти сказав, що знаєш Короля Блукачів. Скажи мені точно. Які у вас стосунки? 

Я легко зітхнув від цього питання. 

— Це найскладніше питання на світі. 

— Мені бридко. Стара дівчина? 

— Моя мати. 

— Що? Справді? Е... вибач, — Хан Суйон заїкалась незвично ніяково. 

Наче почувши нашу розмову, Чо Юнран озирнулась із жорстким виглядом. 

— Слідуйте точно за моїми кроками. Якщо станете десь ще, ви загубитесь. 

Я й думав, що так буде. Всі Методи Масиву Механічних Воріт були однаковими. Якщо ви не йдете правильним шляхом — ви губитеся. Я трохи незадоволено спитав: 

— Ви не можете це просто вимкнути? 

— Це складно. Я не знаю, що ти можеш зробити. 

— Кумедно. Ви мене вбили, а тепер ви мене боїтесь. 

— Я знаю, що ти можеш воскресати. 

— І це дозволяє вам вбивати мене, коли заманеться? 

— Мені шкода за це. До того ж, я не мала наміру тебе вбити. Я атакувала жінку, і вона використала тебе як щит. 

...Що? Я озирнувся та побачив, що Хан Суйон посвистувала. Вона посміхнулась, і мені захотілося вдарити її по голові. Я розпитаю її пізніше. Я, може, й маю вісім життів, але... стоп, їх вже шість. 

Я повернув свій погляд до Чо Юнран та запитав: 

— Чому ви допомагаєте моїй матері? 

Чо Юнран запинилась від мого несподіваного запитання. 

— Я справді не розумію, чому хтось, як ви, слідує за втіленням. Перший Чаклун Чосону може стати королем прямо зараз. 

— ...Звідки ти знаєш мого спонсора? 

— Це, очевидно, корейське сузір’я, яке може використовувати Метод Масиву Механічних Воріт. 

Чон Вучі не був сузір’ям оповідного рангу, проте мав багато переваг у ранніх сценаріях, тому що витрати ймовірності при використанні його сил були невеликими. 

Більш того, згідно з розвитком сценарію, слава та оповіді, яких можна було набути, значно переважали у порівнянні з іншими сузір’ями того ж рангу. 

Це й було причиною, чому Ю Джунхьок спробував найняти Чона Вучі як колегу в ранніх сценаріях. 

Чо Юнран відповіла: 

— Я не підходжу на роль короля. 

— Моя мати поцілила вам у слабке місце чи як? 

Чо Юнран збиралася щось сказати, але тільки закрила рота. 

Я мовив їй: 

— Скажіть мені чесно, я можу вам допомогти. 

— ... 

— Та людина вас обманює. 

Чон Вучі був би великою силою, якби я зміг перетягнути його втілення на свій бік. Звичайно, я не очікував багато. 

— Вона врятувала мою доньку. 

Як і очікувалось. 

— Ясно. Порятунок життя вашої дитини... звичайно, ви будете віддані їй після подібного. 

Брови Чо Юнран смикнулися від моїх слів. 

— Це сарказм? 

— Так і є. Думаю, «порятунок життя» був навмисним. 

— ...Навмисним? 

— Моя мати, хіба вона не дивна? 

— Що? 

— Вона надто адаптувалась до світу, чи знає багато інформації, яку поки їй знати не слід. 

Хан Суйон глянула на мене розгублено, тому що вона не знала, чого я намагався досягти. Чо Юнран поцікавилась: 

— ...Що ти хочеш сказати? 

— Що я хочу сказати? Моя мати знала, яке сузір’я ви отримаєте. 

— ... 

— Можливо, вона врятувала вашу доньку з метою використати вас. Вона така людина. 

Чо Юнран... Я не пам’ятав чітко, але, здається, жінка з цим ім’ям колись була втіленням Чона Вучі. 

Персонаж, який втратив свою доньку та став втіленням Чона Вучі вирішив помститися світові. 

Я не знав, коли я розповів своїй матері цю історію, але вона почула це від мене та запам’ятала, тож це не перебільшення — думати, що вона б це використала. 

Однак Чо Юнран сказала щось несподіване: 

— Ти помиляєшся щодо неї. 

— Помиляюсь? 

Чо Юнран глянула на мене якось дивно. В її очах було неприємне співчуття, і якраз такий погляд я ненавидів. 

— Сукьон-ссі не така погана, як ти думаєш. 

Чи це тому, що в мені наростала відраза? Я відповів прямо: 

— Ніхто не знає її краще за мене. 

— Насправді, це якраз дитина не знає нічого про своїх батьків. В будь-якому випадку, ми прибули. 

Раптом я побачив щось схоже на вхідні двері. Чо Юнран сказала Хан Суйон. 

— Дівчино, ти увійти не можеш. Чекай зі мною. 

— Пхе, твоя мати, здається, дуже сором’язлива. Бережи себе. 

Я кивнув та підняв руку до дверей. За ними був, напевно, найсильніший ворог цього сценарію. 

Чо Юнран сказала: 

— Тут є дзвінок. 

Дін-дон. 

Якимось чином химерний дзвінок зачепив знайомі спогади. То був дзвінок, який я, здається, чув колись давно. Тоді зсередини почувся голос моєї матері. 

— Заходь. 

Двері відчинилися, і вхід у будинок виявився знайомим. Кілька пар взуття були акуратно складені разом. Деякі з них були достатньо малими, щоби належати дітям. Моє дежавю посилилося. Інтер’єр будинку був знайомим. Не надто яскравий чи старомодний, але невеликі прикраси показували, що він належав людині з певним відчуттям стилю. 

Я увійшов до вітальні — знову знайома кімната. Там був забутий настінний годинник та телевізор. Я знав текстуру дивану навіть без потреби на нього сісти. Розміщення столу також було знайоме. 

[«Четверта Стіна» тремтить.] 

Справді... це було жахливе хобі. 

Моя мати сиділа на дивані у вітальні, вдягнена елегантно. Вона запитала мене: 

— Багато часу пройшло. Як відчуття від перебування вдома? 

— Я б краще лишився мертвим. 

— Я рада, що ти здоровий. 

— Завдяки комусь, я тільки що помер та повернувся до життя. 

Можливо, мати вибрала це місце, щоби перехопити ініціативу. Діалог стане полем битви, яке визначить результат наступних двох сценаріїв. 

— Я чув, Нірвана вбили тебе. Як ти вижила? 

— Мене подібним не задурити. Чи ти забув? Я також маю багато знань про майбутнє. 

Я цього очікував. Все ж, моя матір змогла обманути Нірвану. Я й гадки не мав, на що вона здатна. Можливо, найбільш загрозливим для мене в теперішньому був не Ю Джунхьок чи сузір’я, а ця жінка. 

— Ти була жива, але не прийшла на мої похорони. 

— Чого б мені йти на похорони, якщо це мене залишили позаду? 

— Тому ти подумала, що цього недостатньо, і змусила своїх людей вбити мене ще раз. 

— Я вбила тебе ще раз, тому що ти безвідповідальний син. Цього разу тобі теж потрібні похорони? Я бачила, що в тебе багато хороших компаньйонів. Вони не знали, що ти оживеш, і плакали... 

Людина, що це казала, була моєю матір’ю. Я глибоко вдихнув. Мені ніколи не можна бути необережним, розмовляючи з нею. Тепер це все серйозно. 

— Чому ти мене вбила? 

Моя мати засміялась та відповіла: 

— Втілення Кім Докча вб’є людина, яку він любить найбільше. 

— ...Звідки тобі це відомо? 

— Ю Сана-ссі мені сказала. Вона попросила мене врятувати тебе, — Ю Сана, напевно, відвідала мою матір. — До речі, ти прийшов з іншою дівчиною цього разу. Твої смаки змінилися? Якщо чесно, мені Ю Сана подобається більше. 

— Не звертай увагу не неважливі речі. Чим більше ти кажеш, тим менш я тебе розумію. Чому ти мене вбила, якщо тебе попросили мене врятувати? 

— Пророцтво виповнилось завдяки мені. Хіба не так? 

— Га? 

Мої думки заплутались. Ні, вона казала... 

Моя матір продовжила: 

— Так сказано в пророцтві. «Людина, яку він любить найбільше». Тож я вбила тебе. 

Кумедно, що людина, яку я ненавидів більше за всіх, казала подібне. 

Навіть так, коли я це почув, я був стурбований почуттям, яке не міг добре висловити. Я точно ненавидів свою матір. Моє життя було безладом, тому що вона його зруйнувала. Та все ж... мій настрій був складним. 

— Ясно. Ти вбила мене, тому що думала, що ти — та, кого я люблю найбільше? Це доля? 

— Хіба таке не з’являється часто у твоєму улюбленому романі? 

— Якщо так, то ти повністю провалилась. 

Очевидно, доля сказала мені, що мене вб’є людина, яку я люблю найбільше. Якщо так, моя остання смерть справдила б мою долю. 

— Я досі отримую повідомлення долі. 

Це правда. Якийсь час назад прокляте повідомлення прозвучало в моїх вухах. 

[Величезна доля сподівається на вашу остаточну смерть.] 

Воно навіть змінилось. Це була «остаточна смерть». 

Слова царя Едіпа в моїх снах були правильними. Я не міг втекти від цієї долі з оповіддю «Восьми Голів». 

— Принаймні, ти не є людиною, яку я люблю найбільше.