Розділ 163. Епізод 32 — Любов Кім Докчі (3) 

Джун Хівон здивувалась. 

...Вагалися? Всі бачили, що Рейнгейт був лихим. Він обманув багатьох і зробив монстрів в цій підземній території. Як він міг не бути лихим? 

[Сузір’я системи абсолютного добра довіряють судженню втілення «Джун Хівон».] 

Рейнгейт відкрив рота: 

— Якщо ти мене вб’єш, Рай закінчиться. 

Пекельне полум’я Джун Хівон зменшилося від цих слів. На обличчі Рейнгейта з’явилася слабка посмішка. 

— Джун Хівон-ссі, я не очікував, що ти тут будеш. 

— Що... 

— Ти мала б знати. Рай не ідеальний. Для гарного місця природно мати тінь. 

Джун Хівон не відповіла. Невігластво було обманом. Звичайно, вона про це думала. Це місце точно ховало якусь жахливу правду. Вона просто не думала, що та виявиться такою... 

— Чому ти масово виробляєш монстрів? Ти збираєшся завоювати Темний Замок? 

— Я нічого не роблю. Вони просто живлять Рай. 

Посередині печери було видно величезний стовбур дерева. Гілки тягнулись, наче щупальця, до монстрів поблизу. 

Джун Хівон усвідомила, куди хилився стовбур. Невелика квітка, яка цвіла на пагорбі — Вічний Двигун. 

Ноги Джун Хівон тремтіли без її відома. Звичайно ж, це дерево... 

— Хіба це не дивно? Тобі ж було цікаво, чому так багато демонічних видів Темного Замку не вдираються сюди? 

Вона думала, що це було дивно. Цього було недостатньо, щоб описати Рай як благословенну фортецю. 

— Чому в Темному Замку так багато демонів? 

Гілки, що швидко рухалися, хапали людей одне за одним. В'язні кричали, але не мали змоги чинити опір. Гілки обв'язали тіла в'язнів і заштовхали їх в отвір у стовбурі. 

Почувся страшний шум, а потім крик, ніби душу кастрували. 

Через деякий час на стовбурі дерева розпустилися бруньки. Джун Хівон здогадалась, що з бруньки народиться дитина, і затремтіла. Менш ніж за кілька хвилин з бруньки народилося велетенське чудовисько. Це була людина, яку щойно проковтнуло дерево. 

Вічний Двигун був деревом, яке створювало демонів. 

Джун Хівон трусилась. 

— Я-як ти можеш таке чинити? 

Чому вона не могла знайти жодного демонічного виду поряд з Раєм? Парадоксально, тому, що Рай сам був джерелом демонічних видів. 

— Демонів, які народжуються тут, випускають щомісяця у певні дні. У місткості в’язниці є обмеження, — Рейнгейт посміхнувся, поки говорив. — Не дивись на мене так. Бути демоном не обов’язково погано. 

— ... 

— Вони можуть мати вічне життя і бути сильнішими за людей. До того ж... 

Дерево випускало яскраве світло та почало подавати поживні речовини землі Раю. 

— Їхній гріх використовується для підтримки життя інших істот. Інакше кажучи, вони мученики. 

Це було джерелом, яке давало життя посівам на безплідних землях Темного Замку. Такою була роль Вічного Двигуна. Джун Хівон усе зрозуміла і відчула відчай. 

[Сузір'я системи абсолютного добра вимагають від вас зробити вибір.] 

Якщо вона вб'є Рейнгейта, підземна в'язниця зруйнується. Вічний Двигун зупиниться, і система Раю буде зруйнована. Люди втратять землю та їжу. А потім їх розірвуть на шматки монстри. 

— Чому... чому... — знаючи це, Джун Хівон не могла вбити Рейнгейта. Вона не мала впевненості в тому, щоб засудити джерело трагедії, якщо вона сама спричинить ще більшу трагедію. 

— Хтось мусить це зробити, — обличчя Рейнгейта було сумним. — Життя продовжується для тих, хто програв сценарій. Хтось повинен створити для них місце. 

— Якщо ти дійсно про них турбуєшся, тобі слід допомогти продовжувати сценарій! А не робити таке місце. Веди людей і намагайся виконати сценарії! 

— Ти не знаєш. Ворог у наступному сценарії — це не той, кого ми можемо перемогти. 

Джун Хівон здивувалась від його похмурого виразу обличчя. Маркіз демонів 2-го рангу Темного Замку. Хто міг викликати у нього такий страх? 

— ...Що ти знаєш? 

— Це неважливо. Навіть якщо виконати сценарій... «наступний» завжди напоготові. Невдах стане більше. 

— Ми можемо виконати їх всі! Це сценарій. Хіба він одного дня не закінчиться? Тренуй свої здібності та побудуй свою оповідь!.. 

— Ти думаєш, одного дня ми можемо виконати всі сценарії? 

Джун Хівон закрила рота. Кінець сценаріїв. Її колега Кім Докча хотів цього досягнути. 

Рейнгейт продовжив говорити: 

— Ти віриш, що тоді настане мир? 

Джун Хівон закричала з усієї сили. 

— Так. Я вірю. 

— Чому ти так думаєш? Хіба є хоч одна людина, яка сягнула кінця сценаріїв? 

— Є сузір’я! 

— Сузір’я? 

— Вони існують поза сценаріями. Інакше кажучи, є спосіб втекти зі сценаріїв. 

Сузір’я, які ставилися до втілень наче до іграшок. Існування подібних «абсолютних» істот насправді давало надію. Одного дня вони зможуть сягнути цього. Вони можуть забратися подалі від цього бісового сценарію. 

— Ха. Хаха, хахаха... — засміявся Рейнгейт. — Ясно. Сузір’я. Я тебе розумію. Я також мав такі думки. 

— Що ти маєш на увазі? 

— Чому ти думаєш, що сузір’я виконали всі сценарії? Так сказав Кім Докча? 

Кім Докча ніколи такого не говорив. Моторошне відчуття заповзло в її серце. 

— Вони точно поза сценаріями. Однак вони просто «поза» ними. 

— ... 

— Вони всі проходять сценарії, як і ми. 76 разів, 84 рази. Розмір та кількість сценаріїв різниться, але вони такі ж, як ми. 

Вона ніколи не думала про це. Джун Хівон запитала тремтячим голосом: 

— Т-тоді?.. 

— Сузір’я — це просто сила вища за стандарти, народжена посеред сценаріїв. Вони не боги й не абсолютні істоти. 

Рейнгейт говорив так, ніби проголошував абсолютну тезу. 

— Скажу тобі ще раз. Ніхто ще не дійшов до «кінця» сценаріїв. 

— ... 

— Цей світ — вічне пекло. 

Джун Хівон впала на землю. Навіть сузір'я не могли цього зробити. Навіть наймогутніші істоти не могли досягти того місця. 

Кім Докча хотів потрапити в таке місце. 

— Щось таке... що ти хочеш зробити? Кім Докча, ти... 

Рейнгейт продовжував говорити: 

— Ось чому я створив Рай. 

Джун Хівон невидющим поглядом дивилась на Рейнгейта. 

— Якщо так триватиме й надалі, Рай колись зруйнується. Кількість людей зменшується, а кількість демонів постійно зростає. Поживні речовини для підтримки цієї землі закінчуються. 

У кінці відчаю і розпачу він створив Рай Відчаю. 

— Мені потрібна благородна людина, щоб підтримувати це дерево. Є багато душ, які увійшли в цей квартал. Кім Докча — одна з них. 

Джун Хівон зрозуміла, про що він говорив.  

— Ось чому потрібна я? 

— Саме так. Ти обрана архангелом і протримаєшся щонайменше 10 років. Таке сузір'я, як Кім Докча, зможе підтримувати життєздатність Раю понад 200 років. 

— Ти думаєш, я просто послухаюсь тебе? 

— Ти будеш слухати. Це тому, що ти є втіленням архангела. 

Якщо вона пожертвує собою, то зможе захистити Рай. 

— Якщо ти допоможеш, на деякий час відпаде потреба карати людей за дрібні провини. Ти можеш врятувати тисячі, десятки тисяч життів. 

Плечі Джун Хівон затремтіли. Вона могла врятувати десятки тисяч людей своїм життям. Якщо вона не помре, помруть десятки тисяч людей. 

Вона побачила монстра, схожого на рибу, що корчився на землі. Обличчям воно нагадувало жінку зі станції Ґумхо. Монстр дивився на Джун Хівон з голодним виразом обличчя і ревів. 

— Я... 

У будь-якому випадку, це було покинуте життя. Її батьки, друзі та люди, які пам'ятали її, були мертві. Кінець сценарію був неможливий. Жити далі було безглуздо. 

— Я... 

[Сузір'я системи абсолютного добра дивляться на вас.] 

Джун Хівон прийняла рішення. 

— Я розумію. Тоді я... 

Якщо вона помре, щоб врятувати десятки тисяч людей, то це буде правильно, праведно. 

Вираз обличчя Рейнгейта, здавалося, пом'якшав. Останньої миті її щось зачепило. 

«Тоді що є моїм життям?» 

Напевно, воно було порожнім. 

«Я... що це в біса таке?» 

Це була дурна остання прив'язаність до життя. Вона вже знала відповідь. 

—Хівон-ссі — гарний меч. 

—Ти спокійніша перед вогнем, ніж будь-хто з нас. Зокрема ти чутлива до тиранії сильних. 

—Ти завжди боролася на чолі команди та ніколи не скаржилася на те, як це важко. 

Це тому, що хтось уже дав їй відповідь. 

—Це Джун Хівон-ссі, яку я побачив, бо ти продовжила сценарій. 

Можливо, Кім Докча знав про реальність сценаріїв від самого початку. Але він не здався. 

—Ось чому я вважаю, що тобі слід продовжувати сценарій. 

Джун Хівон підвелась. 

— Я не можу тут померти. 

Тож, вона вирішила бути егоїстичною. Вона вирішила жити, навіть якщо через її вибір загине багато людей. Вона мусила жити з цим. 

— Ні, ти помреш. 

Однак іноді їхнє життя і воля не мали значення. 

— Тоді ти станеш поживними речовинами Раю. 

Існувала низка демонів, з якими не можна було впоратися навіть за допомогою Запалу Пекельного Полум'я. Вираз обличчя Джун Хівон напружився, і вона відкрила всю свою магічну силу. Вона не могла померти. Вона ніколи не помре. 

Цієї миті пролунав вибух і з'явилися люди. 

— Хівон-ссі! 

— А, унні знову пішла сама! 

Це були люди, які підтримували її життя. Проте Рейнгейт не панікував. Він посміхався, наче це було добре. 

— Я можу отримати багато поживних речовин. 

Ця людина була другою за силою в Темному Замку. Він не боявся групи без Кім Докчі. 

— Всім відійти! 

Лі Хьонсон зробив крок вперед і захистив своїх товаришів. Він був набагато сильнішим, ніж раніше, але ситуація була поганою. Можливо, хтось загине в цій сутичці. Було б добре, якби всі вони не загинули. 

Чи було б добре, якби Кім Докча був тут? Вона намагалася не залежати від Кім Докчі, але Джун Хівон не могла позбутися цієї думки. 

— Це твій кінець, — сказав Рейнгейт і підняв руку. 

Тоді вся стеля обвалилася. Було схоже на те, ніби бомби посипалися одна за одною. Етерний шторм прорвав гілки Вічного Двигуна, і уламки стелі впали на Рейнгейта і монстрів. 

Розчавлені чудовиська здійняли жахливі крики. Серед цього хаосу почувся чийсь голос. 

— Ви сховалися в глибокому і брудному місці. 

Там був чоловік і тінь жінки, що гналася за ним. Ю Джунхьок глянув на людей, які дивилися на нього з подивом і розгубленістю, і запитав: 

— ...До речі, де Кім Докча?