Розділ 16. Епізод 4 — Межа Лицемірства (2) 

Я часто думав про це. 

Чому стільки «передбачуваних лиходіїв» з'являлося в пост-апокаліптичних історіях? Це, напевно, лінь авторів, що змушувала їх думати, ніби такі злочини, як зґвалтування або крадіжки, будуть траплятися в подібній ситуації без розбору. Якби справді стався апокаліпсис, чи не діяли б люди раціональніше? 

— Здається, він не віддасть. Вбийте його! 

Відповідь була прямо переді мною. Я оглянув людей, що наближались до мене, як і чоловіка, що дивився ззаду. 

[Сузір'я «Демоноподібна Вогняна Суддя» розраховує на справедливе судження.] 

Я знову усвідомив. Людська уява хоч і була клішованою, але справжні люди були ще більш клішованими. 

Хуііік! 

Траєкторія залізної труби кумедно змінювалась в повітрі, наближаючись до цілі. То не був удар з наміром вбити. Та й взагалі було не надто боляче. 

— Я-якщо ти не втечеш, ти дійсно здохнеш. Забирайся! 

Чотири чоловіки оточили мене. Один тремтів, але інші здавалися розслабленішими, ніж раніше. Можливо, це через перевагу в кількості. 

— Що ці паскуди роблять? 

Уааа! Разом із викриком, один з чоловіків кинувся вперед. То була явно беззахисна позиція. Я ворухнув шипом. 

Пьок! 

— Аааакх! Моя нога! Нога! 

— Ти покидьок! 

— Вдарте його разом! 

Розлючені чоловіки одночасно кинулись на мене, але я не боявся. Рівень їх сили лиш злегка перевищував 5. Я витримав наступні атаки та безмовно колов їх шипом. 

Тенґ! Кааанг! 

Пьок! Пьок! 

Стегна чоловіків були успішно проткнуті, і вони попадали на коліна з криками. Але я їх не вбив. Тому що чіткою умовою сценарію було «нейтралізувати». 

[Сузір'я системи абсолютного добра кивають вашому судженню.] 

[Кілька сузір'їв сміються з вашої людяності.] 

[Сузір'я переказали вам 100 монет.] 

Якби я став вбивцею, я мав би змогу привернути увагу сузір'їв на деякий час. Проте тільки на деякий. Миттєве підвищення порогу збудження не було чимось хорошим в довгостроковій перспективі. 

[Залишилось три хвилини до кінця сценарію.] 

Пройшло дві хвилини. Розрахунок часу був важливим у бойових сценаріях на час. 

— Щ-що це в біса за виродок? Чому ти не здохнеш? 

Тепер їхній лідер, що споглядав ситуацію ззаду, вийшов наперед. 

— Ти досить міцний хлоп. Народ, відійдіть. Я з ним впораюсь. 

— Чольсу хьон-німе! Він, здається, має вельми сильного спонсора! 

— Добре. Це значить, що він має багато монет. 

Кастети заблистіли чорним. Це були не звичайні залізні кастети. Він отримав їх від свого спонсора? 

Хруст. 

Пролунав розслаблений звук хрусту кісток від рук в кастетах. 

[Персонаж «Чольсу» використав «Погроза».] 

[«Погроза» не працює, оскільки загальний розрив у можливостях надто великий.] 

— Хо, непогано. Зовсім не лякаєшся. 

Кулак чоловіка зрушився ще до того, як він закінчив говорити. Атака була націлена прямо мені в щелепу. Я швидко відступив. Чолов'яга усміхнувся. 

— Який вправний. Займаєшся спортом? 

Навіть якби я не мав здібності для роботи ніг, будь-хто міг би зробити це, якби рівень їх спритності перевищував 10. Оскільки раніше я вклав більшість монет, що лишились після покупки предметів, загальна сума моїх статів сягнула 33. 

Мені слід оглянути цього хлопця? 

[Ексклюзивну здібність «Перелік Персонажів» активовано.] 

+++ 

[Інформація про персонажа] 

Ім'я: Бан Чольсу 

Вік: 34 

Сузір'я підтримки: Повелитель Мальків

Особистий атрибут: Капітан Штурмового Загону (Загальний) 

Ексклюзивні здібності: Рукопашний Бій Lv. 2, Блеф Lv. 2 

Стигма: Погроза Lv. 1 

Загальні стати: Витривалість Lv. 6, Сила Lv. 7, Спритність Lv. 6, Магічна Сила Lv. 2 

Загальна оцінка: Звичайний дрібний пішак, якому пощастило здобути спонсора. Має схильність переоцінювати свої можливості, враховуючи в порівнянні його реальні бойові навички. 

+++ 

А... точно. Тепер я згадав. 

— Бан Чольсу з Групи Чольду. 

— Що, знаєш мене? 

— Можливо. 

Мої спогади були невиразними, бо він швидко зник ще на початку роботи, але я нечітко пригадав, що там був персонаж з таким ім'ям. Він був найтупішим в групі на станції Ґумхо. 

Наскільки мені було відомо, цих хлопців мав вбити Ю Джунхьок. Чому вони ще були живі? 

— О-у, можливо ти з «тих»? Ти, мабуть, вбивав людей. Чи не так? Так, мені здається, ми чимось схожі. 

[Персонаж «Бан Чольсу» використав «Блеф».] 

Блеф. То була здібність, яку мав кожен бандит. Хороший дебаф, що міг знизити силу атаки опонента, але не в цьому випадку. 

[Четверта Стіна заблокувала блеф персонажа «Бан Чольсу».] 

[Впевненість персонажа «Бан Чольсу» стрімко падає.] 

— Ігноруєш мене? Реально нариваєшся. 

Бан Чольсу зайняв загрозливу позицію з греко-римської боротьби та кинувся до мене. Але це лиш блеф. Тому що він не мав здібності «боротьби». 

— Годі кружляти по колу, нападай. 

— Сучий син! 

Ключовою здібністю, що Бан Чольсу мав, був Рукопашний Бій 2-го рівня. Його бойова міць була незначною, поки він не входив в ближній бій. 

— Здохни! 

Різниця в спритності була такою високою, що його атаки рідко зачіпали мене. Я глянув на нього зі співчуттям. Не всі сузір'я бажали ростити свої втілення як «протагоністів» сценарію. Наприклад, його сузір'я, «Повелитель Мальків», був відомий тим, що був ощадливим із втіленнями. Мазохіст, що насолоджувався використанням ідіотів в якості втілень і спогляданням того, як їх трощать інші втілення. 

Таким був «Повелитель Мальків». 

[Сузір'я «Повелитель Мальків» задоволено.] 

[Сузір'я «Повелитель Мальків» переказало вам 100 монет.] 

Незважаючи на те, що його втілення б'ють, він підтримував ворога. Спочатку я думав закінчити одним махом, але ситуація мінялась. 

[Залишилось дві хвилини до кінця другорядного сценарію.] 

Тоді я мусив отримати все з часу, що залишився. 

— Дрібний виродок! 

Всі його репліки були в стилі Повелителя Мальків. Жалюгідно. 

Пьок! 

— Хаха! Вдарив тебе! 

Його атаці пощастило влучити, але вона завдала невеликої шкоди. Місце удару лиш трохи пекло. 

— Як? 

Як? Моя витривалість була на 12-му рівні. Натомість його сила була тільки на 7-му. Розрив у загальних статах створював величезну різницю в бойовій міці. 

— Моя черга? 

Я торкнувся щоки остовпілого Бан Чольсу перед тим, як вдарити по ній щосили. Кілька зубів вилетіло, Бан Чольсу закричав. Я не вагався та точно проштрикнув його передпліччя шипом. 

— Ааааґх! 

Я зафіксував одну з його рук на стіні шипом та почав нападати без розбору. Я обирав місця, удар по яким був найбільш болючим, але не вирубив би його, такі як спина, стегна, стегнова кістка та боки. 

[Сузір'я «Повелитель Мальків» задоволене.] 

[Сузір'я «Повелитель Мальків» просить про подовження часу другорядного сценарію.] 

[Другорядний сценарій продовжено на одну хвилину.] 

Я також звертав увагу на місця, в які була поранена жінка. 

— Кхе! Кухьок! Кухьоок! 

Кров та плоть розметалися. Зламані зуби попадали на землю та зламані кістки неприродньо перекрутилися. Тим не менш, я не міг зупинити удари. 

— С-стій! Благаю! Відпусти хьон-німа! 

Чоловіки, що стояли збоку, панічно кричали. Я дивився на них час від часу. Тоді я глянув на напівроздягнуту жінку, що лежала на землі. Люди були слабкими. Як могли такі слабкі люди робити такі жорстокі речі? Вони виправдовувались тим, що світ було зруйновано. Вони вбивали, ґвалтували жінок та крали в інших. 

Це інстинкти? Раптом я відчув цікавість, побачивши очі Бан Чольсу, забарвлені страхом перед сильнішою жорстокістю. 

— Нащо ви це зробили? 

Це було неочікуване з їх точки зору питання. Насправді, я не чекав відповіді на нього. Але в ту мить, коли я збирався вдарити його ще раз, Бан Чольсу розплющив очі. 

— Блядь... просто вбий мене, сучий ти сину. 

В мить, коли я побачив його очі, я зрозумів, що це була своєрідна відповідь. Погляд, що не виказував ніякої тривалої прив'язки до життя. Так. Це не через інстинкти. Бан Чольсу говорив і його голос стихав. 

— Псина, цей собачий світ... 

Цей чоловік був людиною, що зневірилася у світі задовго до того, як його було зруйновано. Як і я. 

[Залишилось 10 секунд до кінця другорядного сценарію.] 

Я не затримувався більше та сильно вдарив його в шию. Цей удар вибив із нього все повітря, і Бан Чольсу нарешті знепритомнів. 

[Ви виконали умови завершення другорядного сценарію.] 

[Ви отримали 300 монет.] 

Сподіваюсь, ви всі щасливі. 

[Сузір'я «Повелитель Мальків» задоволене, та переказало вам 100 монет.] 

Інші чоловіки плазували та наблизилися до мене один за одним. 

— Я-як жорстоко... 

Вони глянули на Бана Чольсу, який перетворився на лахміття, а тоді підняли погляд на мене, нажахані. Вони були наче собаки, які чекали бути списаними на забій. Я підібрав жінку, яка впала, та пакети з цілодобового магазину. В будь-якому випадку, світ було зруйновано, і мені треба було жити новим життям. 

— Відведіть мене до групи. 

*** 

Станція Ґумхо в оригіналі була місцем, що розвиватиметься в базу цього регіону, організованою Ю Джунхьоком. У своїй першій реґресії він прорвався через другий головний сценарій із групою зі станції Ґумхо, дозволивши людям цієї групи зайняти місце в новій ері. Але це була лиш перша реґресія. До третього кола Ю Джунхьок став іншим. Ю Джунхьок 3-го кола був монстром, що монополізував все. 

— ...Навіть так, він мав когось, хто б банально прибирав. 

— Га? 

Чоловік, що вів мене, здивувався. 

— Я просто говорю з собою. Це звичка. 

[Сузір'я «Таємничий Інтриган» вподобало ваш монолог.] 

— Ага... Так чи інакше, сюди. 

Чоловіки з Групи Чольду, що підтримували один одного, зупинились. Ми спустились до низу темної платформи та знайшли місце, де ще було світло. Поки ми спускались сходами, було чутно гомін людей. 

— Група Чольду! Є поранені! 

Деякі люди кинулись підтримати групу Бана Чольсу. Все було більш систематично, ніж я думав, оскільки люди рухалися в певному порядку. 

В той же час я побачив, як підбігли знайомі обличчя. 

— О боже. Докча-ссі! Докча-ссі! 

На щастя, нічого, здається, не трапилось. 

— Ю Сано-ссі. 

— Я рада. Справді, я дуже рада! 

Ю Сана стояла переді мною зі щасливим виразом обличчя. Я здивувався та ніяково потиснув їй руку. На тильній стороні руки Ю Сани було багато подряпин, які вказували на те, що їй було нелегко протягом цих чотирьох днів. 

Я почув, як щось вчепилось в мою ногу. 

— Ти живий. 

То був Лі Ґільон. Я погладив хлопчика по голові. 

— В тебе все гаразд? 

Лі Ґільон кивнув. Він, напевно, голодний, оскільки його щоки дуже худі. Я витягнув плитку шоколаду з пакету та поклав її в руку Лі Ґільону. 

— Я знав, що ти живий, Докча-ссі. Ха-а... 

Нарешті, я поглянув на Лі Хьонсона. М'язи верхньої частини його тіла, здається, стали міцнішими. Напевно, Лі Хьонсон захищав цих двох. 

— Мені дуже шкода. Я тоді кинув Докчу-ссі... 

— То була неминуча ситуація. 

— Фьюх, я радий, що Джунхьок-ссі був правий. 

...Ю Джунхьок? Чому це ім'я звучало тут? 

Лі Хьонсон помітив через мить, та сказав: 

— Ну, Ю Джунхьок сказав, що Докча-ссі має бути живим... 

— ...Де Ю Джунхьок зараз? 

— Він зараз не тут. 

Не тут? 

— Ю Джунхьок залишив станцію вчора. Тож... 

Я зміг дійти деяких висновків до моменту, коли Лі Хьонсон завершив речення. Ясно. То це дійсно було так. Він вічно поспішав. 

— До речі, я тут згадав... З нами ж був ще хтось. 

— А, начальник відділу. 

Ю Сана не встигла договорити, тому що несподівано втрутилась група чоловіків. Але це було добре. 

— Народ, посуньтеся! 

Мені не треба було пояснення, щоб зрозуміти, що відбувалось. Троє з чотирьох чоловіків з молотом або трубою почали мене оточувати. Серед них було знайоме обличчя. 

— Т-ти!.. 

Хан Мьонго покинув мене на Парному Мості, і зараз виглядав так, наче побачив привида. Він, швидше за все, приєднався до цієї групи. 

— З-здихайтеся його! Він дуже погана людина! Його тут бути не повинно! 

Злодій завжди був тим, хто сидів, наче на голках. Тим не менш, я помітив, що інші чоловіки лиш переглядались та не рухалися. Було в цьому щось дивне. Хан Мьонго в центрі, але вони його не слухали? 

— Хаха, Хан-хьоне. Всі повинні ладнати, тож чому б тобі не припинити? 

— А, ц-це... 

— Ти новачок. 

Чоловіки розійшлися по дві сторони, формуючи прохід. Стрункий чоловік з'явився серед них. Я міг сказати, тільки поглянувши йому у вічі. Цей хлоп мав спонсора. 

— Приємно познайомитись. Можу я дізнатись твоє ім'я? 

— Кім Докча. 

— Докча-ссі. Ясно. Я Чон Інхо. 

Чон Інхо? Звучало, як ім'я, яке я мав би пам'ятати. Я напряг руку, що стискала шип. Здається, він був лідером Групи Чольду. Він втратив половину своїх людей через мене і прийшов чинити проблеми. 

— Ті, хто тебе привів, розповіли мені дещо. Ти переміг монстра та врятував членів моєї групи. 

...Що? 

— Народ, прошу зібратися! Ми маємо нового члена, і він дуже сміливий! 

Після слів Чона Інхо люди почали повертатись в нашу сторону. Тоді я зрозумів. З харизмою Хана Мьонго зібрати таку міць було неможливо. Насправді лідером цього угруповання був Чон Інхо. 

— Овва! Це їжа! 

Голодні погляди попадали на пакети з цілодобового магазину. Тоді Чон Інхо мовив, наче тільки цього й чекав. 

— Він доставив її прямо до нас. На рідкість хороша людина. 

Слова змусили всі погляди обернутись до мене, наче я був їх спасителем. Мати, що тримала дитину, та літній чоловік з пораненою ногою дивились на мене зі щирістю. 

Чон Інхо... Здається, я пригадував. Так, такий хлоп був в групі станції Ґумхо... 

[Сузір'я «Таємничий Інтриган» збуджене.] 

В цьому зруйнованому світі, справжньою небезпекою були не такі люди, як Бан Чольсу. Люди, що діяли, відчуваючи розпач, були для мене найменш небезпечними. Справді небезпечними були ті, хто використовував розпач інших, як добриво для нарощування сили. Точно як він. 

— Вітаю на станції Ґумхо, Кім Докча-ссі. 

Чон Інхо сміявся в глибині душі, поки дивився на мене. В душі він насміхався з мене, тиснучи руку в реальності. Чон Інхо й не здогадувався, що в той момент його майбутнє було вирішено.