Розділ 148. Епізод 29 — Бенкет Сузір’їв (4) 

Ю Джунхьок йшов наступним, і він насолоджувався небувалою популярністю. Навіть з другого поверху лунали якісь вигуки, коли він вийшов. Здається, я почув назву «Едему», тому я поки не знав, що й думати. 

[Ю Джунхьоооок—!] 

[Найкращий Верховний Король!] 

[Приєднуйся до нашої туманності!] 

До Успадкування Оповіді лишалось ще трохи часу. Я сів на першому поверсі та вирішив поспостерігати. Мені треба було остерігатися сузір’їв, незважаючи на те, були вони історичного рангу, чи оповідного. 

Я не шукав надійних людей. Була причина, з якої Діоніс сказав мені нікому не вірити. Тож я не шукав когось «надійного», але когось, кого я міг «використати». 

— Я... — до мене підійшла Айріс та почала говорити. 

Я міг передбачити, що вона збиралась сказати. Я попередив її до того, як вона встигла продовжити: 

— Не дій поспішно, якщо хочеш вижити. 

— Так, так? — порожнє обличчя Айріс стало здивованим, коли вона поглянула в повітря. 

[Кілька сузір’їв вражені вашим судженням.] 

[Кілька сузір’їв переказали вам 5,000 монет за сидр.] 

На стелі був екран, який приблизив обличчя Айріс. Вона почервоніла, і сузір’я, які спостерігали, гиготнули. Айріс пробурмотіла. 

— Ц-це все знімалось? 

Було наївно думати, що канали буде вимкнено після входу до світу сузір’їв. Швидше, очі сузір’їв засяяли з тієї миті, як ми сюди прийшли, поки вони спостерігали за нашими реакціями. 

Особливо ті з другого поверху. Можливо, реакція сузір’їв майже сягнула піку, коли вони побачили конфлікт між мною та Айріс у кімнаті очікування. 

Однак я не хотів розважати їх. Як я вже сказав, я тут не для гри. Врешті-решт, я не хотів виглядати дурнувато. 

— Постарайся краще наступного разу, дитино. 

Я похлопав Айріс по плечу та підвівся. Щойно я зробив крок, сузір’я першого поверху зреагували. 

[Кім Докча! Йди сюди!] 

Всі сузір’я першого поверху були у формі «символів» замість гуманоїдних чи біологічних форм. Для сузір’їв історичного рангу було важко справлятися з витратою ймовірності, тому вони економили на ціні, транслюючи свої тіла в прості символи. 

На перший погляд я не міг сказати, хто є хто. Тоді я побачив бамбукову палицю та золоту корону Сілли. 

— Лисий Генерал Справедливості. І... Леді Парчевого Сну? 

[Оо! Ти пам’ятаєш мене!] 

[Так і є. Давно не бачились.] 

Я знайшов сузір’я Корейського півострову. 

[Я хотів колись побачитися, але тільки подумати, що ми зустрінемося подібним чином.] 

Літаючим оком, здається, був Одноокий Майтрея... 

До того ж, було символічне тіло Останнього Героя Хвансанбьоля, Короля Хинму Великого. Там був Кебек... 

[Кім Докча.] 

Я озирнувся на голос та побачив літаючу монету номіналом 100 вон. 100 вон? Хто був 100 вон? 

[Приємно побачитись.] 

— Х-хто?.. 

[Я засмучений. Ти мене не впізнаєш?] 

Заждіть. Чий портрет був на монеті номіналом 100 вон? 

— Адмірале? 

Я запитав здивовано. Мій патріотизм був близьким до нуля, але я не міг не відчути щось, коли побачив цю особу. Монета розвернулася в повітрі, викриваючи фігуру, вигравійовану спереду. 

[Здається, ти використовуєш стигму, яку я тобі дав.]  

— Дякую вам за це. 

Герцог Відданості та Війни, Ї Сунсін. Людина, яка дала мені Пісню Меча, також була запрошена до цього бенкету. 

— До речі, чому ви виглядаєте так? 

[...Такий вигляд не з моєї волі.] 

Я якось зрозумів, що він мав на увазі. До слова, Герцог Відданості та Війни не був єдиним у формі валюти. Я глянув на зелений папір з одного боку першого поверху та запитав: 

— Тоді ця людина?.. 

Ї Сунсін кивнув. 

[Він — засновник «Хангилю». Знаєш велику золоту статую в Ґванхвамуні?] 

Я знав. Я не міг не знати. Ї Сунсін продовжив говорити. 

[Символізм відповідає нашим найбільш відомим символам. Можливо, він схожий на мене.] 

Я сумно глянув на «Засновника Хангилю». Король Седжон був банкнотою 100 вон, поки Ї Сунсін був монетою 100 вон. Ці великі люди залежали від валюти, та зрештою вона стала їхніми символічними тілами. 

Тоді з другого поверху почулося хихотіння. Сузір’я другого поверху всі мали «гуманоїдний» або хоча б живий вигляд. 

Навіть найвідоміші люди Корейського півострова не отримали гуманоїдної форми. Було важко уявити, якими сильними були ті сузір’я. Мені справді пощастило, що я полював тільки на тінь Ямати но Орочі. 

В ту мить мій погляд зачепився за когось. 

— Хто це сузір’я? 

[Хто? О, ця людина?] 

Я помітив людину, яка сиділа на сходах між першим та другим поверхом, попиваючи алкоголь. Він був озброєний довгим мечем та підтримував гуманоїдну форму замість символічної. Неважливо, як на це дивитися, але він мусить бути оповідним рангом. Та все ж, проходячи повз, сузір’я оповідного рангу витріщалися на нього з презирством. 

Самьондан втрутився. 

[Серед сузір’їв історичного рангу Корейського півострова ніхто не є вищим за цю людину.] 

— Він історичного рангу? 

[Можна сказати, що він найсильніший з історичного рангу. Не завдяки славі серед пізніх поколінь, але завдяки позиції, яку він отримав від оповідей, які накопичив.] 

Точно, якщо він мав достатньо сил, щоби підтримувати гуманоїдне тіло, то його так просто сузір’я оповідного рангу не переможуть. Наскільки я знав, подібна сутність була тільки в Китаї.. 

[Ти чув про Першого Меча Корьо? Кажуть, він недавно ожив.] 

Перший Меч Корьо. 

— Не кажіть мені... 

Я зрозумів, ким він був. Цікаво, чому я одразу його не впізнав. Якщо це сузір’я було найвидатнішою людиною Корейського півострову, тоді він повинен бути першим, хто спадає на думку. 

[Забирайтесь всі!] 

На сходах була якась метушня. Деякі сузір’я, які спустилися з другого поверху, йшли сюди. Ніхто не міг глянути їм в обличчя. 

Ї Сунсін зітхнув. 

[...Твоя популярність чудова. Вони хочуть забрати тебе на другий поверх.] 

Ю Джунхьока вже хтось вів на другий поверх. З іншого боку, Айріс залишилася на першому поверсі та дивилась на мене із заздрістю в очах. Можливо, оповідь, яку вона прийшла успадкувати, належала тільки сузір’ю історичного рангу. 

[Будь ласка, бережи себе.] 

Щойно я кивнув, символ сузір’я з’явився. Символ був у формі женця. Я упізнав, ким вони були, з першого ж погляду. 

[Королева шукає тебе.] 

Вони були суддями Потойбіччя. Це мені нагадало, що вони мали оповідний ранг. Хоча вони позичали оповіді Персефони, щоб утримувати себе... 

Я піднімався нагору сходами з ними, коли хтось сплюнув. 

[...Ви жалюгідні. Підлабузи для тих з другого поверху.] 

Судді розлютилися від слів Першого Меча Корьо. 

[Перший Мечу Корьо, що це ти кажеш?] 

[Хочеш померти?] 

Перший Меч Корьо підвівся зі свого місця на коментар судді. 

[Я готовий померти в будь-який час. Битимемося?] 

Символічне тіло Першого Меча Корьо було більшим, ніж я думав. Ні, можливо, це відчуття йшло не від розмірів його тіла — а від розміру «статусу» сузір’я. 

[Не будьте дурнями. Нікчемні паразити, які ледве торкаються кінця оповіді.] 

Вражаюча аура притягнула увагу сузір’їв з першого та другого поверху. Судді виглядали трохи присоромленими, але не могли просто відступити через свою пиху. 

Очі Першого Меча Корьо сяяли. Він виглядав, наче одразу ж забере життя всіх трьох суддів. Він глянув поза них, на сузір’я оповідного рангу, які прикидались благородними на другому поверсі. 

[Олімп. Едем. Веди... Не знаю, чому ви всі прийшли до такого малого селища, але було б добре, якби ви не залишили тут своїх слуг.] 

Атмосфера на другому поверсі загустилась після його слів. Неважливо, яким сильним був Перший Меч Корьо, вони не могли терпіти кепкування сузір’я історичного рангу. В ту мить, коли банкетна зала повинна була перетворитися на битву між сузір’ями... 

[Годі—!] 

Могутній істинний голос запанував по всій банкетній залі, і атмосфера швидко втонула. 

[Судді, не робіть зайвого. І, Перший Мечу Корьо, вам не варто бути таким грубим.] 

Від прохолодного тону судді швидко повели мене далі, поки Перший Меч Корьо всівся з незадоволеним обличчям та почав пити. 

Я глянув на власницю голосу. Як і очікувалось, це була Королева Потойбіччя. 

Сила Персефони не була відомою, але вона була дружиною одного з трьох голів Олімпу не просто так. Можливо, серед сузір’їв оповідного рангу, які прийшли сюди сьогодні, Персефона була на верхівці. 

[Давно не бачились, Кім Докча.] 

Персефона, яку я зустрів, досі виглядала, як Ю Сана. Вона справді була злісною тітонькою. 

— Як ви? 

[Ти зробив щось зайве в Тартарі.] 

— Хаха... 

Я знизав плечима та обвів поглядом сузір’я навколо мене. Було важче сказати, ким вони були, коли вони мали гуманоїдне тіло замість символічного. Символ міг нагадати ім’я сузір’я... 

Я також бачив Великого Мудреця, Гідного Неба, який сидів на другому поверсі. Він подивився на мене якийсь час перед тим, як відвернути голову. 

...Його особистість і спочатку була такою? 

Ще за якийсь час я звик до облаштування другого поверху, і зміг розрізняти групи. 

Олімп розташувався навколо центральної Персефони, Веди були на заході, і ті, хто не належали до туманності або були в маленьких туманностях, були на півночі, включаючи Великого Мудреця, Гідного Неба... 

Зрештою, було легко впізнати Едем на півдні через їхні крила. Надзвичайно гарний янгол легко підморгнула мені. Вона була янголом, одягненим як демон у чорну мереживну сукню... 

Зачекайте-то. Як демон? Точно. Вона була тим янголом? 

Мені раптом стало цікаво. Можливо, те сузір’я... 

— Королево Потойбіччя. Я хочу вас дещо запитати. 

[Що таке?] 

— Чи прийшло сюди сузір’я Таємничий Інтриган? 

[...Таємничий Інтриган?] 

Обличчя Персефони здалось дивним на мить. Тоді вона помахала головою. 

[Я не знаю. Більш того, Успадкування Оповіді скоро почнеться. Ти вже вирішив? Там буде кілька сузір’їв, які захочуть використати твоє воскресіння.] 

— Я досі думаю. 

Звичайно, було кілька методів, про які я думав. Однак... Персефона, здається, прочитала мої думки. 

[Можливо, ти хочеш всім відмовити. Ти так весь час робиш.] 

Звичайно ж, це улюблена заява на моєму каналі. Насправді, я це й хотів обрати. 

[Однак цей вибір неправильний. Тому що всі почнуть суперечку за авторські права.] 

— Авторські права за оповідь? 

[Вони видаватимуть її за свою власну. Це, напевно, буде досить боляче.] 

Чорт, вони були абсолютними паскудами. 

— То ви кажете мені обрати Олімп? 

Персефона засміялась. 

[Я не кажу цього. Насправді, я їх ненавиджу.] 

Як і було сказано у Шляхах Виживання, Персефона мала доволі ворожі стосунки з Олімпом. Насправді, учасники Олімпу на цьому бенкеті були тільки «третім поколінням». Попри це сузір’я інших туманностей були неохочі, щоби підійти. 

Можливо, Персефона... точніше, вони були на сторожі проти «Аїда». Тож я не по своїй волі був під захистом Потойбіччя. Це, напевно, удача, що перший сузір’ям оповідного рангу, яке я зустрів, була Персефона. 

— Тоді Королево-нім, що, на вашу думку, мені слід обрати. Веди? Чи краще Едем? Можливо, іншу туманність? 

Персефона помахала головою. 

[Ти здобудеш ворога незалежно від того, кого обереш. До того ж, ці вороги будуть набагато сильнішими за всіх, кого ти досі зустрічав. Як бачиш, «оповідь воскресіння» формує основу міфології багатьох туманностей. Приймати одну оповідь іноді означає відмовлятися від іншої.] 

Персефона облизнула губи, наче перед нею був смачний стейк. Можливо, королева насолоджувалась цією ситуацією. Я почувався трохи роздратованим та запитав її: 

— ...Тоді що ви хочете сказати? 

[Я просто хотіла поділитися думками. Подумай про це. Чи буде проблемою, якщо ти зробиш їх своїми ворогами?] 

Робити їх ворогами не було проблемою? 

Зрештою, доккебі вийшов на сцену та промовив. 

—Тепер почнеться Успадкування Оповіді!