Розділ 133. Епізод 26 — Руйнівник Сценаріїв (4) 

— У-урґх? 

Голови людей переді мною впали додолу, а люди навколо в страху відступили. 

— Він убив! Убив! 

— Хіба він не Король Невбивання? Це не те, що мені розповідали! 

Схвильовані люди швидко кинулися геть зі своєю зброєю. Мені не потрібні були особливі здібності, щоб зловити цих пуголовків. Я буквально використовував Лезо Віри і рубав тих, хто втікав. 

— Аааа! 

Я обережно знищував тих, хто мене оточив. Остання людина почала кричати, коли була наполовину розрізана. Я встромив своє лезо в чоловіка, який боровся. Без вагань. 

— Я-я не чув, що в нього такі здібності..? 

— Тікайте! 

Досі я намагався не вбивати, хто б на мене не нападав. Звичайно, я не хотів втрачати Короля Невбивання. Повторюючи таку поведінку, я виробив звичку утримуватися від убивства. 

Тепер все було інакше. Якщо я не діятиму більш агресивно, то викажу свою слабкість. Ця слабкість означатиме, що в майбутньому з’явиться незліченна кількість гієн. Щойно я вирішив, мої руки не вагались. 

Решта гієн впали в одну мить. Залишилася лише одна. 

— Ти повільний. 

Я почув звук меча і побачив, як Ю Джунхьок відклав свого. На обличчі людини, яка вбила набагато більше людей, ніж я, не було жодного виразу. 

— Е-е-е, було чітко сказано, що Верховний Король не співпрацює з ним... 

Один чоловік, що залишився, відступав, а його кінцівки тремтіли. 

Я запитав його:  

— Хто змусив тебе це зробити? 

— Це... 

[Персонаж «Соль Інґу» впав у глибоку агонію.] 

Наступної миті вираз його обличчя змінився, і він раптом побіг до мене. 

— Аааа! 

Цього не могло бути. Це було дивно. Навіщо бігти на смерть, коли у нього не було жодних шансів на перемогу? Прохолодне відчуття промайнуло в моїй голові. 

Потім чоловік закричав.  

— За визволення людства! 

У нього був вигляд мученика. 

...Звільнення людства? Меч Ю Джунхьока змахнув, і голова чоловіка впала додолу. 

— Чого витріщився? — я остаточно прокинувся від гнівного голосу Ю Джунхьока. 

— Тобі не здається, що щось не так? 

— Це рідкість, коли людина має таку сильну відданість. 

— Знаєш, люди не такі вже й віддані тварини. Тим паче, за нинішніх обставин... 

Ю Джунхьок вилаяв мене:  

— Ти затягнув, і ті, хто ховався, втекли. 

Я не міг розмовляти з цим придурком. Ми вирішили піти по сліду тих, хто втік. Я запитав:  

— До речі, ти збираєшся йти зі мною далі? 

— ... 

— Ти, мабуть, чекаєш нагоди вдарити мене? 

Ю Джунхьок дивився на мене своїми неповторно страшними очима і повільно розтулив рота.  

— Це ти мені нагадав. Дякую за це. 

— ...Я був би більш вдячний, якби ти продовжив про це не пам’ятати. 

Я зітхнув і перевірив навколишню місцевість. Це було біля станції Ккачісан 5-ого шляху сеульського метро. 

Ю Джунхьок говорив зі спантеличеним виразом обличчя.  

— ...Це дивно. У Сеульському Куполі мали б проходити сценарії полювання. 

— Я не знаю. Полювання може бути не зовсім полюванням. 

Всі дороги, що ведуть до Ккачісану, включаючи станції Уджансан, Сінчон та Мокдонг, були залиті кров’ю втілень. На вулицях лежали трупи. Трупів було багато і раніше. Цього разу проблема полягала в способі вбивства. 

Ю Джунхьок подивився на рани і кивнув.  

— Причиною цих ран є люди. 

Якби все відбувалося за сценарієм полювання на монстрів, то всі рани на тілах були б слідами від зубів або кігтів монстрів. Однак ці люди явно загинули від гострої зброї або магічних куль. 

Іншими словами, тут була боротьба попри сценарій. Незабаром після цього ми виявили людину, яка втекла. 

— Он там. 

Не встигли ми підійти, як чоловіка пронизала стріла, випущена звідкись. Я витягнув меча, щоб зустріти нового ворога, але наштовхнувся на несподівану групу. Це були Хварани. Вони почали говорити про вбитого. 

— Немає сумнівів. Це рештки групи Спасителя. 

— Прикінчіть його. 

Я переконався, що вони не вороги, і побіг до них. 

— Зачекайте! 

Потім жінка озирнулася на мене. У неї було втомлене від бою обличчя. 

— Кім Докча-ссі? 

Це була Мін Джівон. 

*** 

Від неї ми почули несподівану новину. 

— ...Фракція королів була розпущена? 

— Спочатку були розбиті війська Короля Майтреї, а потім — Короля Блукачів. 

Я був вражений. На мить з’явилося сильне відчуття запаморочення.  

— Король Блукачів мертва? 

— Я не знаю її місцезнаходження. Наразі вона вважається зниклою безвісти. Чон Ільдо, Нейтральний Король, перейшов на інший бік. 

Це, безумовно, було можливо, якщо це був Нейтральний Король. Іноді словом «нейтральний» називали тих, хто був найбоягузливішим. 

Мої думки заплуталися. Якщо мою матір поранили, то не було ніякої гарантії, що Джун Хівон або Ю Сана будуть у безпеці. Ким, в біса, були ці люди? 

Я запитав:  

— Це сили Йоідо, яких ми бачили раніше? 

— Ні, це нова сила. Ці виродки називають себе Церквою Спасіння... і зараз Йоідо в їхніх руках. 

...Церква Спасіння? Звісно, я дуже добре знав цю назву. Це було тому, що Церква Спасіння була групою, яка займала важливе місце в оригінальному романі. 

Однак щось було не так. Оригінальна Церква Спасіння з’явилася в десятому сценарії після того, як сценарій визволення Сеула був завершений. 

— Церква Спасіння несподівано з’явилася в день, коли ви відбули. Вони сказали, що збираються звільнити людську расу від сценаріїв... сили, які йшли проти них, були усунуті без вагань. 

Ю Джунхьок запитав: 

— Де ховалася така сила? Всі великі сили в Сеулі мали зібратися на початку шостого сценарію. 

— ...Вони не з Сеула. 

Я одразу зрозумів, що вона мала на увазі. Раптом перед нами спалахнуло світло. Це не був один чи два промені світла, що падали з неба. Люди були викликані світловими променями, наче це був прожектор з небес. Половина з них здавалася божевільними, але інша половина мала дуже ясні очі. 

Потім пролунало повідомлення. 

[Нові люди увійшли в зону сценарію!] 

[В Сеульському Куполі наразі проходить сьомий головний сценарій.] 

Понад 900 людей були викликані на площу. Всі були одягнені в повсякденний одяг, а не в бойове спорядження. 

Ю Джунхьок пробурмотів:  

— Вже час появи нових людей. 

Наразі основні сценарії проходили лише в столицях країн світу. Під час відпрацювання сценаріїв гинуло надто багато втілень. У таких випадках бюро викликало певну кількість людей відповідно до внутрішніх правил. Більшість з них викликали випадковим чином з усієї країни. 

Як зараз. 

— У-ууу... ууу... 

Більшість людей були налякані, але багато втілень вже почали досліджувати навколишнє середовище. Судячи з їхнього вигляду, здавалося, що вони щойно пройшли через перший сценарій. 

Очі Ю Джунхьока звузилися.  

— Церкву Спасіння викликали так само, як і їх? 

— Так. 

— Це не має сенсу. Ті, кого щойно викликали, не зможуть перемогти існуючі втілення. 

Слова Ю Джунхьока були правильними. Звичайно, нещодавно викликані отримають кращі винагороди заради підтримання балансу. Однак цього було недостатньо, щоб перемогти існуючі втілення. 

Мін Джівон прикусила губу і сказала:  

— Повелитель Церкви Спасіння був сильним від самого початку. 

Тремтіння її плечей свідчило про те, що вона пережила справжній жах. 

— Верховний Королю, я знаю, що ти сильний. Однак ніколи не бийся з ним. Його сила і винахідливість вже перевершили людські можливості. Він не людина. Він наче інша істота... 

І тут серед людей, що гомоніли, з’явився доккебі. 

[Так, народ. Без паніки. Заспокойтеся і подивіться сюди.] 

Нові втілення звернули увагу на доккебі, як слухняні діти. 

[Вас зараз покликали, і ви схожі на пташенят, які втратили матір. Звичайно, є люди, які вже обрали собі хорошого спонсора, але ви повинні знати, що вижити в цьому світі нелегко. Тому ви повинні знайти «групу», щоб захистити себе. Вони будуть «матір’ю», яка захищатиме вас, поки ви не станете могутнім втіленням.] 

Тоді деякі втілення закричали. 

— Більше нічого немає. Ця інформація вже з’явилася! 

— Ти вже розказав нам, тож забирайся звідси! 

Втілення почали рухатися ще до того, як доккебі закінчив свої слова. Відбулася подія, пов’язана з пророками, і внутрішня інформація також була випущена втіленнями за допомогою інтернету. Багато з них, ймовірно, вже були підготовлені. 

— Верховний Король! Я маю пристати на бік Верховного Короля! 

— Правильно! Найсильніше втілення — це Верховний Король! 

Ці бідолахи самі йшли на смерть. Я молився за їхні душі. 

— Я чула, що Король Краси хороша. 

— Що ти робиш? Вона слабка. 

— Вона неймовірно красива. 

— ...Може, спочатку підемо глянемо на неї? 

Так, це може допомогти їй почуватися краще. З іншого боку, деякі люди були більш обережними. 

— Безмізкі дурні. Справжня сила — це не Верховний Король і не Король Краси. 

Я чув, як деякі люди з похмурими очима, що зібралися, говорили це. 

— Король Невбивання, або Безсмертний Король — найкращий. 

— Король Невбивання? 

— Кажуть, що він не вмирає, навіть коли його вбивають. 

— Ого. Дивовижно. 

— До речі, ходять чутки, що Верховний Король і Король Краси були переможені ним. А ще за ним ганяються багато жінок? 

Ем... Це правда? 

— Справді? А хто ж це? Як звати цього короля? 

— Я не знаю... 

— Чорт, то як же ми його знайдемо? 

— Я чув, що треба знайти найпотворнішого короля. 

Раптом я відчув на собі погляд і побачив, що Ю Джунхьок мовчки дивиться на мене. На що він дивився? 

— Ні, нещодавно... 

Тим часом розмова втілень тривала. Який король був кращий і під чиїм командуванням їм краще бути? Я відчув розчарування в тому, що знищив Абсолютний Престол. 

Цієї миті вдалині почувся звук, схожий на звук сурми. Мін Джівон підскочила, і її почало трясти. 

— Треба тікати. 

Почувся голос, перш ніж Мін Джівон змогла закінчити говорити. 

— Бідні люди, що грають за сценаріями вищих істот. 

Голос мав величезний розмах, і здавалося, що весь простір дзвенів. Вони з’явилися на чудовиську, яке нагадувало гігантського слона. Наче виступаючи, члени Спасіння щось бурмотіли згори слона. Цей марш, який був схожий на чудову сцену, приголомшив усі втілення. 

— Ми прийшли, щоб врятувати вас! 

Це була поява Церкви Спасіння. Однак вираз обличчя Ю Джунхьока був дивним, коли він дивився в центр групи. 

— Я не знав, що вони слідуватимуть за мною в цьому житті.