Я трохи здивувався від побаченого. Це була Збройна Фортеця, а не Зона. Стигма Ґона Пільду сягнула 10-го рівня та перейшла на новий ступінь.
[Ви вдерлися на приватну власність!]
Це сюрприз. Це повідомлення було зараз таким бажаним.
— Ай! Боляче! Що це таке?
Японці кричали від болю, коли сотні турелей вистрілили одночасно. Один удар не завдавав великої шкоди, але це було страшно, коли сипались сотні таких куль. Шкода була навіть більшою через те, що їхні рухи були обмежені.
Кулі вдаряли японців, і вони стікали кров’ю.
Обстріл не зупинявся. Японці репетували, присідаючи, коли отримували удари.
Армія маленьких людей, що ховалася на підступах до лісу, приєдналася. Спочатку це було б безнадійно, але ситуація змінилась через стан японців. Маленькі леза занурювались в отвори, які залишили по собі кулі, і японці кричали один за одним. Тоді я почув величний голос:
— Не вривайтесь на приватну власність. Це моя земля.
Як і можна було очікувати від Майстра Збройної Фортеці. Він встановив приватну власність, навіть прийшовши у цей світ.
Поранені японці підвелися та закричали:
— В-відступаємо! Повертаємось!
Це чудово. Турелі Ґона Пільду були достатньо сильними, щоб попри свій маленький розмір змусити три лиха відступити.
Я озирнувся та побачив невелику фортецю, яка виростала із землі. Було важко назвати це пристойною фортецею, але я бачив, чому він називався Майстром Збройної Фортеці.
— Ми перемогли! Ми подолали лиха!
Радісні маленькі люди зібралися в натовп та кричали про перемогу. Двоє людей стояли на вершині фортеці. Одним із них був Ґон Пільду. Іншою...
— Чому це твоя земля? Це не місце для чиєїсь приватної власності.
— Дівча не знає, про що говорить...
— Грмм, хіба тобі не варто бути люб’язнішим з богинею?
...Цей голос? Маленькі люди знову закричали:
...Богиня? Жінка на вершині фортеці побачила мене та зістрибнула вниз. Її коротка сукня розвівалась на вітрі, і при приземленні почувся характерний тихий звук. Вона мала особливо гордий вигляд. Вона справді не змінилась.
Маленькі люди розійшлися перед нею, наче води перед Мойсеєм. Я посміхнувся та відкрив рота:
— Хіба ти не стала дуже успішною?
Хан Суйон підійшла та підняла моє підборіддя пальцями.
— Давненько не бачились, Кім Докча. Ти досі потворний.
Я знову зустрів Хан Суйон, богиню Мирного Краю.
Ми попрямували до замку, і я почув про все, що трапилося з Хан Суйон.
— Я йшла вулицею, коли мене збив автобус зі вцілілими.
— Хіба це має сенс? Як щодо Ґона Пільду?
— Я впав у річку Хан і опинився тут, коли розплющив очі.
— Що це, якийсь фентезі-роман?
Насправді це здавалось безґлуздим, але щось подібне сталось і в «Шляхах Виживання». Було кілька репатріантів, які потрапили в інший світ, впавши в річку Хан, або коли їх збив автобус. Все ж, пережити подібне протягом сценарію...
Що в біса ці покидьки доккебі робили? Я запитав:
— Тоді чому ти богиня? Ти сказала їм так себе називати?
Хан Суйон помахала головою та пробурмотіла:
— Пхе, подібне ставлення за порятунок.
— Твій мозок зменшився через маленьку голову?
Якщо так подумати, це було дурне запитання. Хан Суйон була єдиним пророком, який залишився в Сеульсьскому Куполі.
Більш того, один день на Землі був трьома у Мирному Краї. Ми були порізно протягом тижня, тож час, який Хан Суйон провела у Мирному Краї, складав три тижні.
Вона знала майбутнє, і їй було дано три тижні. Для Хан Суйон не було дивно стати богинею іншого світу... ні, все одно трохи, але дивно. Чому богиня замість королеви?
— Ви знаєте одне одного досить добре.
Я озирнувся та побачив, як за нами спостерігав невдоволений Ґон Пільду.
Я вагався якусь мить перед тим, як заговорити. Я не хотів, але було щось, що я мусив сказати:
— Вибач за те, що не турбувався про тебе.
— ...Хто просив турбуватися про мене?
— Мені справді шкода. Дякую за те, що врятував.
Я справді хотів вибачитися, тому цього разу я говорив з повагою. Чесно кажучи, я був надто зайнятий п’ятим сценарієм, щоб навіть подумати про Ґона Пільду. Цього разу він врятував мене від небезпеки. Називати себе покровителем Майстра Оборони було надто ніяково.
[Сузір’я «Майстер Оборони» насміхається над вашим вибаченням.]
— Пхе, — вони, здається, підходили один одному дуже добре.
[Ви переказали Майстру Оборони 5,000 монет.]
[Сузір’я «Майстер Оборони» неохоче киває.]
Ґон Пільду втупився на мене на мить перед тим, як відвернутися.
— Тоді постарайся краще наступного разу.
Було весело бачити настільки горду людину. У будь-якому випадку, я радів, що вони обоє були живими, навіть якщо вони стали маленькими людьми. Е? Стоп. Вони стали маленькими людьми?..
Я окинув їх двох поглядом. Якщо так подумати, чому вони обрали не бути лихами? Вони обоє не були тими, хто б пішов на таке?
Я озирнувся та побачив Лі Хьонсона, поки всі інші ще підходили. Вони летіли на комахах до Вероніки, коли зустрілися з групою Ґона Пільду, яка проходила повз.
— Не потрібно. Я просто зробила те, що мусила.
Хан Суйон слабко посміхнулася та помахала руками. Я тепер знав, що вона була наче диявол у масці.
Лі Джіх’є дивилась на неї та спитала:
Це мені нагадало, що вони вперше бачили справжню зовнішність Хан Суйон, а не її аватар. Інакше кажучи, члени команди поняття не мали, що вона була Першим Апостолом.
Хан Суйон глипнула на мене, і я відповів замість неї:
Лі Джі’хє точно не лишиться осторонь, якщо дізнається, що це Перший Апостол. Лі Джіх’є була тою, хто зазнав найбільше шкоди, коли апостоли атакували Чунмуро.
Команда перевернеться з ніг на голову, якщо особистість Хан Суйон буде розкрито, і може навіть пролитися кров. Зрештою я вирішив заплющити очі та зрадити свою совість.
Я не знав, чи міг використовувати слово «подруга». Що ж, це не мало значення. У мене все одно не було друзів. Я не бачив обличчя Хан Суйон.
— Перепрошую, але... можна дещо запитати?
Тією, хто порушила ніякову атмосферу, була Асука Рен, японка, яку я врятував з клітки.
Хан Суйон перевела погляд з мене на неї. Лі Джіх’є теж.
— ...А хто тоді ця японка? Вона також подруга?
Це був сарказм. Кляте дівчисько.
— Асука Рен... вона втілення з Японії. Вона не подруга, а ув’язнена, яку я врятував.
— Нащо було її рятувати? Вона японка.
— Це не битва Японії проти Південної Кореї. Це маленькі люди проти лих.
Лі Джіх’є виглядала незадоволеною, але я її переконав.
— Що це? Вона була в оригінальному романі?
Вона, напевно, дочитала до четвертої реґресії, але не знала про Асуку Рен? О, може вона тоді не була активною? Асука Рен переводила погляд з мене на Хан Суйон стривожено, перед тим, як заговорити знову:
— Як ви вже отримали підтримку Мирного Краю?
Точно. Звичайно, це природно для неї — цікавитись подібним. Хан Суйон теж поцікавилась:
— Кім Докча, що вона каже?
— Вона питає, як ти стала богинею.
Інші запізно зрозуміли питання, і зацікавлено дивилися на Хан Суйон. Мені також було цікаво, що, в біса, сталося. Не важливо, як швидко вона росла, «стати сильнішою за три тижні» зовсім відрізнялося від «стати богинею королівства».
— Я ж казала. Спершу я потрапила на північ. Я й аджоссі впали якраз посеред нападу на Вероніку.
— Хтось з першої японської групи атакував Вероніку.
— А, хтось з японських покидьків глянув на нас і щось сказав. Мене це розлютило і я вбила його.
На якусь мить мені відібрало мову. Я приблизно здогадувався, як все було. Королівство Вероніка повинно було зникнути через лихо. Тоді двоє людей раптом впали з неба та вбили лиха. З точки зору маленьких людей, Хан Суйон та Ґон Пільду, певно, здавалися богами.
— Що ж... я б не вбила його, якби знала, що стану маленькою людиною.
— Я йшла вулицею, коли раптом перемістилася кудись. Звідки мені знати, що це була зона шостого сценарію?
...Ось чому японці атакували нас, тільки побачивши. Ці двоє були однією з причин.
За рівнинами було видно замок покинутого світу. Ми подивилися на палац. Його було зруйновано. Сліди від лих було видно крізь зруйновані стіни. В зруйнованому королівстві плакали люди.
Маленькі люди, які були нічим перед непереборним лихом. Пошарпаний натовп вийшов нам назустріч.
Хан Суйон гірко посміхнулась.
— ...Всьому дійсно кінець. Йобаний Мирний Край.
Від її слів я знову щось усвідомив. Дотепер мені щастило, але в наступній битві це закінчиться. Боротьба проти лих тільки почалася, і нам треба продовжити битися у програшному становищі.
Я втупився в людей, що наближались. Люди цього світу нагадували стару Землю. Тут не було майстрів фехтування, монстрів 9-го класу, і навіть використання «системи» було обмежене. Люди так званого «автентичного фентезі» не могли зупинити загарбників, не важливо, як сильно намагались. І я знав, з якої «роботи» походив цей світ.
Прекрасна жінка здриґнулась та глянула на мене. Ключем до цього сценарію була вона. Попри те, що я читав «Шляхи Виживання», Асука Рен знала цей світ краще.
— Приєднайся до групи Південної Кореї. Нам потрібна твоя допомога.
