Розділ 124. Епізод 24 — Речі, Які Можливо Змінити (5) 

Ямамото помер від всього трьох куль. З кінчиків пальців Лі Боксун здіймався білий дим, наче вона була ковбоєм з Заходу. Вона була дійсно міцною бабусею. 

[Відоме лихо було вбито.] 

[Лихо, назване «Колонізатором» зникло.] 

[Ви отримали 5,000 монет.] 

[Головний внесок: Лі Боксун, Кім Докча] 

Шкода, що я не впіймав змія, але полювання на прем’єр-міністра не було поганим прибутком. Відсутність прем’єр-міністра в наступній хвилі значно знизить наступ японської армії. Компенсація також була чудовою. 

[Деякі сузір’я проти вашого надмірного національного почуття.] 

Багато сузір’їв скаржилися на мій сценарій, але з цим нічого не поробиш. Націоналізм Корейського півострову приносив монети. Якщо мені треба продати оповідь, то краще здерти за неї побільше. 

[Багато сузір’їв Корейського півострову вболівають за вашу реконструкцію.] 

[10,000 монет було переказано.] 

Справді, були сузір’я, які не забули старі дні. Збентежені японські втілення побігли до Ямамото, але вже було запізно. 

— П-прем’єр-міністре! 

У той же час я побіг до Лі Боксун, яка була на десять метрів подалі. Її тіло стрімко зменшувалося. 

[Персонаж «Лі Боксун» був повністю позбавлений прав лиха.] 

[Доккебі Зоряного Потоку розцінює поведінку «Лі Боксун» як дії, що суперечать сценарію.]  

[Почнеться трансформація у маленьку людину.] 

Лі Боксун виглядала втомленою, але це, здається, наслідок використання Трьох Пострілів. Стигми деяких сузір’їв могли завдавати величезну фізичну та ментальну шкоду тим, хто їх використовував. Таким чином вона була повністю виснажена в ту мить, як вона активувала стигму. 

— Юначе, понеси мене. 

— Спершу натягніть щось на себе. 

Там був якийсь одяг, який я отримав за порятунок маленьких людей до цього. Я поклав бабусю в ліву кишеню пальто, і Лі Джіх’є допомогла їй одягнутися. 

[Ексклюзивну здібність «Шлях Вітру Lv. 8» активовано.] 

Час, що залишився у Закладки, складав 10 хвилин, і мені треба встигнути забратися за цей час з лісу. 

— Прем’єр-міністр мертвий! 

— Зупиніть їх! 

Японці були розлюченими. 

[Ви отримали другий сценарний штраф.] 

[Вполюйте «маленьких людей» за 5 хвилин. Інакше Зоряний Потік визначить, що ви не маєте намірів вчиняти дії лиха...] 

Чорт. Не 10 хвилин, а 5. Часу було обмаль. 

— Візьми мене з собою! 

Це крикнула японка з клітки, яку Ямамото впустив, коли помер. 

— Прошу! Прошу! 

...Асука Рен. Я не вагався. Я й так збирався взяти її з собою. Я стрибнув уперед, наче порив вітру, і взяв її в руку, розтрощивши її клітку. 

— Дякую! Справді... 

Я пропустив привітання, і напружив м’язи обох ніг. 

— Тримайся міцно. 

Я використав всю магічну силу. Вітер розділився, і з’явилась найшвидша «дорога». Сила вітру навколо моїх ніг точно розуміла мої рухи і надавала оптимальну швидкість. 

Колонізація зникла, і вже було легше бігти. Однак мої стати зменшились уполовину, і швидкість не була задовільною. Та все ж я зміг досягнути її з 30-м рівнем спритності. Шлях Вітру був справді чудовою здібністю. 

Асука Рен сказала мені: 

— Ти дійсно швидкий. Настільки ж, як Карасу з Японії. 

Карасу, напевно, був тенґу «Карасу». 

— Я був би швидшим, якби мав більше сили. 

— Ти знаєш Карасу? 

— Це класичний монстр з Японії. 

Зі Шляхом Вітру я повинен бути швидшим за Карасу-тенґу, але зараз невдалий час. До того ж, я не міг сказати, що Шлях Вітру був моєю здібністю. Закладка мала обмеження в часі. 

— Вбийте його! Він все одно стане меншим! 

— Ми потурбуємось про тих, що поменше, тож вбийте його! 

Японці більше не вагались. 

— Помстіться за прем’єр-міністра! 

Кілька мечів пройшлися зовсім близько від мого плеча. Це було небезпечно, але зовсім скоро територія переді мною почала змінюватися. Дерева в оточенні звивалися і утворювали лісовий шлях — форма лісу змінювалась. 

Я подумав, що це була магія, але Асука Рен сказала: 

— Настала ніч. Обережно! 

Я із запізненням пригадав згадку про це зі «Шляхів Виживання». Ліси в Мирному Краї змінювались на ніч. 

Це був вид лабіринту, в якому ліс змінювався на живіт величезного монстра. Липкі травні соки з’явилися скрізь, куди я ступав. Причиною, чому маленькі люди Мирного Краю не заходили в цей ліс, було те, що ніхто не повертався, коли наставала ніч. 

— Впіймайте його! 

— Ааааакх! 

Почалось маскування лісу, і японці, що гнались за мною, здається, розгубились. Звичайно, великі лиха не можна перетравити лісом, але це виграло трохи часу. 

[Вполюйте «маленьких людей» за 3 хвилини.] 

Я робив все, що в моїх силах, але схожий на лабіринт ліс паралізував моє відчуття напрямку. Не було особливого способу втекти з нічного лісу в «Шляхах Виживання». Натомість... 

— Сюди! 

Це було написано в «Шляхах Виживання»: 

「Перша людина, яку треба підібрати в Мирному Краї, це Асука Рен.」 

Я слідував вказівкам Асуки Рен. 

— Біжи направо до того дерева! 

— Пані японко, ти знаєш дорогу? — запитала Лі Боксун вільною японською, і Асука Рен вагалась перед відповіддю: 

— Я добре знаю цей ліс. 

— Хуху, через здібність? 

— ...Так. 

Я знав, що вона брехала. Вона орієнтувалася в цьому лісі не завдяки здібності. Можливо, поки Мирний Край був схвильований, вона була таким же експертом, як я зі «Шляхами Виживання». Можливо, через це японці її врятували. 

Я ніс Асуку Рен та використовував Шлях Вітру на найвищому рівні. Я біг швидко, але обмеження в часі було швидше. 

[Вполюйте «маленьких людей» за 1-ну хвилину.] 

Ще трошки, ще трошки. 

— Впіймайте його! 

— Ми повинні його впіймати! 

Кількість японців, що гнались за мною, різко зменшилась після кількох поворотів дороги. 

— Майже там! 

Нарешті я досягнув кінця лісу. 

[Ви не змогли вполювати маленьких людей за даний час.] 

[Доккебі Зоряного Потоку визначив, що ви не діятимете як лихо.] 

[Ви отримали третій сценарний штраф.] 

[Почнеться трансформація у маленьку людину.] 

Чорт. 

— Тікайте від мене! 

Члени моєї команди помітили щось разом із моїм криком, і забрались від мого тіла. Мені здалося, ніби мене скрутили в соковитискачі: сила покинула мене, і у вухах гриміло. 

Я кліпнув знову, і моя точка зору була майже на землі. Ось як почувалась маленька людина. На щастя, пальто зменшилось разом зі мною. Я не втратив жодного предмета, тому що вони всі були в підпросторі, включаючи Незламну Віру. Проблемою було те, що коли я витягну їх знову... 

— Аджоссі, ти в порядку? 

Я кивнув своїй команді та промовив до Асуки Рен, яка дивилась на мене на відстані. 

— Асука Рен-ссі. 

— ...Я представлялася? 

— Інші японські втілення казали твоє ім’я. Я б хотів попросити відвести мою команду до Замку Вероніки. 

Очі Асуки збільшились від моїх слів. Вона, певно, цікавилась, звідки я знав назву якогось місця в Мирному Краї. 

— Нема часу пояснювати. Прошу. Я зупиню їх тут. 

— Розумію. 

На відстані було чутно дихання японців. Троє змогли погнатися за мною до самого кінця. Вони відрізнялися у зрості, але раптом вони почали виглядали, як монстри. 

— Клятий чосенджін! 

Якщо це була б одна людина, то команда змогла б якось її перемогти, об’єднавши зусилля, але троє... 

Не було впевненості, що ми здолаємо їх, навіть використавши всі наші сили. Лі Хьонсон сказав: 

— Ми не можемо залишити тебе одного. 

— Ви мусите піти, щоб ви всі вижили. Я маю спосіб втечі, якщо буду один. 

Японці, які проривалися крізь лабіринт лісу, сплюнули на землю та жорстоко глянули на нас. 

— Я затопчу їх наче жуків. 

Я слідкував за їх наближенням і крикнув: 

— Ґільоне! 

Лі Ґільон кивнув із розумінням. Малі комахи летіли до нас. 

— Побачимось пізніше. 

Комахи несли членів команди на своїх спинах — по одному чи по двоє. Зважаючи на швидкість комах, вони встигнуть віддалитися достатньо, поки я виграю трохи часу. 

— Зачекай! Аджоссі! — закричала Шін Юсон, коли на мене замахнувся самурай. 

Клинок врізався в землю біля мене, пускаючи магічну хвилю, і я рефлекторно відкотився. Це не було б страшно, якби я був звичайною людино, але тепер навіть край клинка був небезпечним для мене. Можливо, мене просто розріжуть надвоє. 

— Вмри! 

Я планував вполювати прем’єр-міністра разом із Лі Боксун, але тепер у мене не було чітких заходів. Я міг якось виграти час, якби знову побіг у лабіринт лісу. 

— Я його вб’ю. Ви — за рештою! 

Двоє японців кивнули та погналися за людьми на комахах. Я не міг цього дозволити. 

[Стигма «Зона Без Насилля Lv. 1» використана!] 

Японці зупинились. 

— Чорт, знову!.. 

Застряглі японці глянули на мене з роздратуванням. 

Моя магічна сила значно знизилась через трансформацію у маленьку людину, і я використав значну її кількість тільки щоб заблокувати їх трьох. Моя голова боліла, і з носа потекла кров. 

[Сузір’я «Борець за Незалежність Нації» благословило вас.] 

Разом із повідомленням використання магічної сили для стигми зменшилося, і мені стало комфортно. Я почув голос сузір’я в голові. 

[Дитя, це єдиний раз, коли я відповіла на заклик.] 

— Дякую, Мартір. 

[Історія записана для того, щоб не повторювати її помилок. Переконайся, що ти не повториш минулого для особистого успіху.] 

Сузір’я, здається, помітило, що я використав її більш, ніж варто було. Я використав «Зону Без Насилля» для насилля і розлютив сузір’я. Я заледве зміг кивнути та нервово озирнувся. 

[У Зони Без Насилля залишилось 30 секунд.] 

Щойно Зона Без Насилля закінчиться, мені треба бігти в ліс з усіх сил. 

Мечі були наповнені величезною магічною силою, і були налаштовані розрубати мене навпіл. Я, може, і не помру тут, але буду важко пораненим, якщо помилюсь. 

15 секунд, 14 секунд, 13 секунд... 

Тоді почулось сумнівне повідомлення. 

[Сузір’я «Майстер Оборони» співчуває вашій долі.] 

...Га? В ту мить, як я почув ім’я знайомого сузір’я, також пролунав дивний звук, а за ним — вибуховий артилерійський обстріл. 

[Персонаж «Ґон Пільду» активував «Збройна Фортеця Lv. 1»!] 

Дудудудуду!