Розділ 114. Епізод 22 — Три Обіцянки (7) 

Мурашки пробіглися моєї шкірою, коли ці слова зірвалися з вуст сузір’я. Ті, хто шаленіли від оповідей, їли оповіді. Такою була природа сузір’їв. 

[Смерть — це кінець оповіді. Як і корову, яка стала стейком, не можна воскресити, так не можна й оживити мертвих. Їхню оповідь завершено.] 

— Я знаю, що є винятки. 

[Це просто брехливий фольклор. Винятків немає.] 

Це брехня. В грецькій міфології була приказка. 

— Ви можете поклястися на річці Стікс? 

Звичайно, вона не могла присягнутися. Обличчя Персефони вперше пашіло роздратуванням. 

[...Душа, в яку ти віриш, — це тільки сирий шматок оповіді.] 

— Я хочу цей сирий шматок. 

[Людина, яка озирається в Потойбіччі назад, пошкодує про це. Тобі треба зрозуміти, що час пройшов.] 

Оскільки вона займала таку жорстку позицію, я мусив використати той козир, який зберіг. 

— Королево. Час — це не обов’язково про «рух уперед». Я думав, ви це знаєте. 

В ту мить світ посірів. Величезний вбивчий намір переповнив всю залу. На мить мені здалося, наче я побачив сутність Персефони. Мій рот не відкривався, але я хотів кричати. 

Душі не існували? Хіба це не моя душа почувалась знесиленою зараз? Піт стікав по моїй спині, коли вбивчий намір зник. 

Персефона посміхнулася, наче нічого не сталося. 

[Хуху... цікаво. Як і очікувалося від дитини, яку Олімп назвав сингулярністю.] 

Її посмішка трохи відрізнялась від попередньої. Я відчував це без слів. Тепер я міг досягнути своєї цілі. 

— Я знаю, що це ще не все. Я бачив роботу над Гігантським Воїном у Тартарі. Якщо ви укладете зі мною угоду, ви можете скоротити час до його використання... 

[Це оповідь. Гігантомахія — важлива проблема, але Гігантського Воїна завершать вчасно і без твоєї допомоги.] 

На мить мені відібрало мову. Вона справді грізна богиня. Тепер була черга Персефони. 

[Однак я подумаю над цією угодою, якщо ти мені скажеш, звідки в тебе інформація...] 

— Це складно. Чесно кажучи, я не знаю, як все пояснити. 

Я почувався винним перед Шін Юсон, але це було неможливо. Моїм планам на майбутнє кінець, якщо я що-небудь розкрию. Персефона зазирнула в мої очі, щоб виміряти правдивість моєї відповіді. Тоді вона пробурмотіла щось дивним голосом. 

[Справді, ■■■ ■■■...] 

...Що? В наступну секунду повідомлення сузір’їв вибухнули в моїх вухах. 

[Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» не вірить своїм вухам.] 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» широко розкрило очі.] 

[Сузір’я «Небесний Писар» вказує на поспіх Королеви.] 

[Сузір’я «Таємничий Інтриган» задумане.] 

Персефона насупилась. 

[Непроханим гостям варто мовчати.] 

Я запитав зі здивованим виразом обличчя. 

— Що ви тільки що сказали? 

[А, нічого такого.] 

Я був справді спантеличений. 

...■■■? 

Я не міг правильно це вимовити, але звучало, наче відфільтрована інформація. Зазвичай таке ставалося з інформацією, яка ще не була загальновідомою у сценарії. Однак фільтрування не відбувалося, якщо людина вже знала цю інформацію. 

Це не мало сенсу. Було щось, що я не знав, хоча читав «Шляхи Виживання»? Ні, можливо... 

[Шкода, але розваги тут і закінчуються. У мене нема причин укладати з тобою угоду. Я можу використати інші способи, щоби дізнатися те, що тобі відомо.] 

Світло моторошно відбивалося від ножа. Мені не хотілося знати, чому. 

[Я вже довго думаю про це, але... ти виглядаєш смачно.] 

Персефона раптом підійшла та схопила моє підборіддя. Я утримався, щоби не втиснутись у свій стілець та посміхнувся. 

— Чи зможете ви витримати шторм, який виникне, щойно ви пораните втілення протягом сценарію? 

[Гммм. Ти нешанобливий. Думаєш, я не можу дозволити собі цю ймовірність?] 

— Сузір’я, які спостерігають за мною, також не терпітимуть цього. 

Персефона засміялась. 

[Думаєш, король боятиметься таких незначних сузір’їв?] 

Звичайно, Аїд заслуговував бути таким зарозумілим. Та все ж, слово «незначні» не варто використовувати таким чином. 

[Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» змахує своїм скіпетром, наче його провокують.] 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» витягує свого меча з холодним поглядом.] 

[Сузір’я «Таємничий Інтриган» збуджене та заохочує ситуацію.] 

Персефона також показала свою силу. 

[Ясно. Хочете випробувати нас зараз?] 

Стеля зали почала заповнюватися темними хмарами. Червоні та сині іскри виникали, наче гроза, і біле полум’я поширилось банкетною залою. Це була битва між сузір’ями. 

Величезна аура здійнялася з символічного тіла Персефони. Я міг вибухнути, якби це продовжилося. 

Я спокійно промовив: 

— Ви сказали, що любите оповіді. 

Атмосфера між сузір’ями пом’якшала на мить після моїх слів. 

— Тоді як щодо іншої угоди? 

[Сузір’я «Таємничий Інтриган» слухає вас.] 

Персефона витріщилась на мене. 

— Якщо ви допоможете мені, я покажу вам найцікавішу оповідь на світі. Оповідь, яка не зрівняється з тим стейком, який ви тільки що з’їли. 

[Це означає, що я зможу її з’їсти?] 

— Якщо вам до смаку вишукані страви, думаю, не треба ніяких інших. Цієї оповіді буде достатньо. 

Персефона помітила, що я хотів сказати, та засміялась. 

[...Ти збираєшся взяти гроші, не дозволивши мені поїсти?] 

— Я дозволю вам скуштувати. Однак, якщо ви з’їсте мене зараз, ви будете шкодувати про це все життя. 

[Чому?] 

— Ви будете думати «було б набагато смачніше, якби я його не з’їла». 

Персефона мала заінтригований вигляд. 

[...Звідки така впевненість?] 

— Я можу вистояти проти створінь, які кидають виклик часу, без спонсора. 

Очі Персефони трохи затрусились. 

— Я знищив репатріанта та запобіг лихам без допомоги бога цього світу. А пройшло тільки п’ять сценаріїв. 

Персефона спокусливо закусила губу. 

— Як жива душа, я увійшов у Потойбіччя та зустрів вас у такому вигляді. Хіба вам не цікаво, що я зроблю в майбутньому? 

[Ти говориш дуже добре. Але...] 

Персефона опустила погляд та продовжила. 

[Це не здається угодою.] 

— Ви можете називати це залицянням. 

[...Га?] 

Я посміхнувся. 

— Я серйозно. Я покажу вам оповіді, яких ви ніколи не бачили, та оповіді, перед якими ви не втримаєтеся, щоб не зацікавитись. 

Можливо, думати про угоди із сузір’ями було неправильно. Вони були тими, хто пов’язаний з вічністю. Вони не могли укладати серйозних умов із незначними сузір’ями. А якщо так, краще казати кумедні та надумані речі. Принаймні це справить враження. 

Як і всі міфи, богів легше зачепити дрібкою щирих слів, ніж сотнею брехливих. Насправді, вираз обличчя Персефони зовсім не був поганим. 

[Гмм, це важко. Ось чому чоловіки...] 

— Звичайно, це не залицяння до вас, а до Батька Багатої Ночі. 

Очі Персефони розширилися від моїх слів, і вона вибухнула реготом. Вона відступила від мене та повільно схрестила ноги, сідаючи на стіл. Її скромний погляд пройшовся по моєму тілу. 

[Як цікаво.] 

Те, що вона позувала таким чином в тілі Ю Сани, лякало. Персефона витріщилась в темне повітря та повільно заплющила очі. Тільки на мить, але у важкій тиші це тягнулося годинами. Я вже майже подавився вагою мовчання, коли вона заговорила. 

[Я дам тобі завдання.] 

Нарешті. 

[Хочеш показати мені цікаву оповідь? Якщо зазнаєш успіху, я дозволю тобі знайти ту душу, яку ти бажаєш.] 

Тоді вигулькнуло системне повідомлення. 

[Новий прихований сценарій активовано.] 

Коли я почув її слова, мені на гадку спало кілька міфів. Це нагадало мені про Геракла, який здійснив щось на кшталт «12-ти Подвигів». Очі Персефони сяяли. 

[Я хочу побачити це раз. Діти Олімпу часто таке роблять, але я не могла за ними спостерігати, відколи зустріла свого короля.] 

— Що за завдання? 

[Твоє завдання — відрізати голову змію.] 

— ...Змію? Ви маєте на увазі змія з багатьма головами? — мій голос звучав трохи боязко. 

Тому що «той змій» був монстром 2-го класу. Персефона помахала головою. 

[Я не про гідру. Тільки Геракл може її вбити. Змій, якого мусиш вбити ти, десь в іншому місці.] 

— Але я не можу далеко відійти від сценарію. 

[Не хвилюйся. Змій буде там, куди ти підеш.] 

Персефона легенько клацнула пальцями, і в порожньому повітрі з’явився екран. Це було повідомлення про доєднання до каналу, і я усвідомив, що це був за екран. 

...Ось так сузір’я спостерігали за нами? Величезний зелений ліс заповнив весь екран. Мені не треба було багато часу, щоби здогадатися, що це за місце. Це була сцена для шостого сценарію, який скоро почнеться. Зачекайте-но. Що це таке? 

「Аджоссі, притягни сюди трохи дерева і зроби місце для відпочинку. Хіба ти на цьому не знаєшся?」 

「Я не знаюсь на чистці землі. Дурна жінко.」 

Я витріщився на екран. Цими двома людьми був Ґон Пільду, який пропав, та Хан Суйон. Як це можливо? Шостий сценарій ще не почався? Я відчував, що Персефона дивилась на мене. 

[Ну то що? Хочеш спробувати? Може бути важко, але воно того варте.] 

Я відновив свій дух. Я відчував, якого «змія» я мусив вбити за бажанням Персефони. Я повільно кивнув. 

*** 

Втілення пішло, і до зали прийшла темрява. 

Персефона залишилась на самоті, дивлячись на залишок банкету перед тим, як відкрити рота. 

[Приберіть. Це не смачно.] 

В темряві з’явилися руки та швидко прибрали тарілки. Персефона дивилась, як їжа відправилась прямо в смітник. Майстер фехтування, мисливець SSS-класу, маг 10-го кола... 

Вона вже втомилась від цих чудових смаків. Тоді з темряви виник голос. 

—Персефоно. Чому ти це зробила? 

Наче сам простір розмовляв. 

[Ох, мій сором’язливий чоловік нарешті заговорив.] 

—Я питаю, чому. 

[Аїде, ти цього хотів.] 

—Я ніколи цього не казав. 

Персефона дивилась у темряву. 

[Тобі рідко подобаються втілення. Мені здається, тобі особливо до вподоби та дитина. Я помиляюсь?] 

—Чому ти так думаєш? 

[Тому що ти не вбив його, щойно він увійшов у Потойбіччя.] 

Темрява мовчала якийсь час. 

[Ти завжди заздрив Зевсу, який мав Геракла. Цього разу я прочитала трохи твоїх думок.] 

Персефона опустила погляд на свої руки перед тим, як стиснути кулак. 

[Чесно кажучи, це було неймовірно. Там були деякі сузір’я, проти яких я не мала змоги піти. Вони всі женуться за одним сузір’ям...] 

В темряві виник екран. Однак сигнал каналу був нестабільним, і зображення не з’явилося одразу. Темрява глянула на нього перед тим, як заговорити. 

—Скоро буде знак пізніших днів. 

Пізніші дні. Від цих слів Персефона розтулила вуста з сумішшю недовіри, сумніву та тривоги. 

[...Пізніші дні справді прийдуть?] 

—Можливо. 

[Ти все ще будеш зі мною в той час, правда?] 

Аїд не відповів. Тепла темрява тільки обережно огорнула її символічне тіло. Персефона відчула темряву та сказала. 

[Я дуже зацікавлена побачити оповідь, яку покаже мені та дитина.] 

Її очі спостерігали, як Кім Докча рухався в темряві, щоб залишити Потойбіччя. Кім Докча йшов вперед, не озираючись. 

Персефона легенько засміялась, наче він був милим.