Розділ 113. Епізод 22 — Три Обіцянки (6) 

Останній погляд Кім Намвуна залишився зі мною, але я й так не приходив, щоб його врятувати. До того ж нащо його рятувати, якщо Пекло йому подобалось? 

Безногий суддя піднімався сходами швидко, наче привид. Деякі з символічних тіл на шляху дивилися на мене зацікавлено. Вони були сузір’ями, що мешкали в палаці Аїда? Я не знав. Тут були не тільки сузір’я. 

Суддя, здається, усвідомив, що я відволікся, і сказав, не озираючись. 

[Ти втратиш свій шлях, якщо не слідуватимеш йому.] 

Його скрипучий голос змусив почуватися незручно. Все ж це була правильна порада. 

Я глянув на суддю перед тим, як перевести погляд на стелю, та трохи відкрити рота. 

«Агов, чуєш мене?» 

Це був тихий шепіт, який суддя не міг почути. 

«Я знаю, що ти слухаєш». 

Це не Земля, а Потойбіччя Аїда. Мені було цікаво. Чи працювали тут канали доккебі? Тоді в моїх вухах почувся слабкий голос. 

—...Так. 

Відповідь прийшла через зв’язок доккебі. Голос не належав Біхьонові. 

«Ти новий доккебі?» 

—Так. Я низькорівнений доккебі Юн’кі. Я тимчасово слугую адміністратором, поки Біхьон у бюро. 

Доккебі Юн’кі. Можливо, це той доккебі, який займався виплатою компенсації за п’ятий сценарій протягом дня. Я перейшов одразу до суті. 

«Чому ти не робиш свою роботу належним чином?» 

—Га? 

«Прихований сценарій було оновлено, тож чому ти не показуєш мені його вміст?» 

Я прийшов у це жахливе місце, та повинен був хоча б отримати компенсацію. 

—А, ц-це!.. 

Виявилось, що цей доккебі був початківцем. Я тепер розумів, як добре Біхьон порався з усім. Йому тільки трохи бракувало кмітливості... Доккебі помовчав десятки секунд перед тим, як почати заїкатися: 

—П-перепрошую... 

«Що тепер?» 

—Як мені оновити сценарій? 

На мить мені відібрало мову. 

«Чому доккебі питає втілення?» 

—Б-Біхьон сказав мені питати Кім Докчу, якщо я в чомусь не впевнений. 

Цей мерзотник Біхьон зробив із мене порадника? 

—Б-будь ласка, зачекайте трохи! Я запитаю іншого доккебі. А, і... 

«...Що ще?» 

—Перепрошую, але чи хотіли б ви отримати всі накопичені непрямі повідомлення? Я вперше в подібній ситуації... 

Я неохоче кивнув. Я ніколи не думав, що настане день, коли я сумуватиму за Біхьоном. Тоді в моїй голові вибухнули повідомлення. 

[Сузір’я «Бог Вина та Екстазу» радіє вашій біді.] 

[Сузір’я «В’язень Золотого Обруча» захоплюється вашою пригодою.] 

[Сузір’я «Таємничий Інтриган» цікавиться способом вашої втечі.] 

[Сузір’я «Демоноподібна Вогняна Суддя» молиться за ваше безпечне повернення до товаришів.] 

... 

Як і очікувалось, сузір’я були зачаровані спостереженням за мною. З іншого боку були ті, хто захоплювалися. 

[Сузір’я «Одноокий Майтрея» захоплюється Потойбіччям.] 

[Сузір’я «Лисий Генерал Справедливості» вельми здивоване виглядом Потойбіччя.] 

[Сузір’я «Лисий Генерал Справедливості» починає сумніватися у своїй релігії.] 

... 

Це була вистава для деяких сузір’їв. Не всі сузір’я могли прийти до замку Аїда. 

[12,000 монет було переказано.] 

Я отримав 12,000 монет тільки показавшись в палаці Аїда. Це була величезна вигода. Це наче незаконно фільмувати приватну землю. 

Пройшов якийсь час. Суддя, що мовчки крокував, нарешті відкрив рота. 

[Ми прибули.] 

Двері відчинилися, і відкрився вид на величезну банкетну залу. Інтер’єр не було видно через темряву. Суддя зник і двері зачинилися. 

Невелике світло з’явилося посередині темної зали. Овальний античний стіл чекав на мене. Там була чудова статуя, яку можна було прийняти за статую бога. На столі було багато страв, які стимулювали слиновиділення. 

У кінці стола була жінка, яка дивилась на мене. 

[Як цікаво. Жива душа прийшла до цього замку. Більш того, також привела небажаних глядачів... Сьогодні справді особливий день.] 

Я одразу ж упізнав її. У палаці Аїда була тільки одна істота, яка могла займати місце господині. Я вклонився та відкрив рота. 

— Це честь, Королево Найтемнішої Весни. 

Королева Найтемнішої Весни. Це — Персефона, дружина Аїда та відома королева Потойбіччя. 

[Ти знаєш мій модифікатор. Ти ввічливе втілення.] 

— Ви перехвалюєте мене. 

[Що ще цікавіше, твоя душа не здриґнулась, коли ти почув мій істинний голос.] 

Якщо так подумати, я майже нічого не відчував, коли чув істинні голоси сузір’їв. 

Персефона була сузір’ям щонайменше оповідного рангу. Через різницю між нами, моя душа повинна була отримати шкоду або бути знищеною тоді ж, коли я почув її істинні слова. 

Більш того, раніше я чув слова Кім Юшіна, сузір’я історичного рангу. 

[Ексклюзивну здібність «Четверта Стіна» сильно активовано.] 

Це вперше в повідомленні про здібність стояло слово «сильно». Можливо, я несвідомо бачив цю ситуацію «нереалістичною» через те, кого я зустрів. 

[Сідай, Втілення Кім Докча.] 

Я подякував їй за гостинність та сів навпроти неї. Чесно кажучи, це була неочікувана прихильність. Аромат солодких делікатесів лоскотав мій ніс. 

Я озирнувся, але за столом сиділа тільки Персефона. 

— Король?.. 

[Королю незручно через твій раптовий візит. Ось чому я подумала, що краще мені поговорити з тобою.] 

Ось як все обернулось. Я цього очікував. Не було жодного втілення, яке б зустріло всіх трьох правителів Олімпу. До того ж я не грав на лірі так добре, як Орфей. 

— Чи можу я дещо запитати? 

[Так, можеш.] 

— Це ваше істинне тіло? 

[Звичайно, це символічне тіло. Моє істинне — не є чимось, що може витримати людина, як ти.] 

Я мовчки окинув поглядом символічне тіло Персефони. Вона була схожа на стару жінку. 

...Це було жахливе хобі. Чесно, мені треба було так думати. Персефона м’яко посміхнулася. 

[Тобі не подобаються такі старі жінки?] 

— Не у цьому проблема. 

Неважливо, чи вона скидалася на бабусю чи дідуся. Проблемою було те, що вона скидалася на «бабусю» з метро першого сценарію. 

[Якщо тобі незручно, я можу змінити на когось іншого.] 

Вигляд Персефони повільно змінився на образ Ю Сани. Але не звичайної Ю Сани. Ця Ю Сана була вдягнена в чорну китайську сукню та підв’язки, мала спокусливий макіяж... 

Я почервонів тільки дивлячись на її обличчя. Чорт забирай, вона зазирнула в мої сни? 

— Просто будьте бабусею. 

Звичайно, Персефона не слухала мене. 

[У нас не так багато часу, тому переходь до суті.] 

— Ви не знаєте? 

[Я чула дещо від своєї дитини, але буде більше сенсу, якщо я почую від тебе напряму.] 

Її дитина, напевно, Діоніс. Я кивнув та глибоко вдихнув перед поясненням. 

— Я шукаю душу жінки. Я не знаю, чи ви чули, але я готовий на обмін. 

[Душа... це застаріла ідея.] 

Її повіки опустилися, наче вона про щось думала. Незабаром її довгі пальці прийшли в рух, і вона почала розрізати стейк на своїй тарілці. 

Я терпляче чекав. Все йшло повільно. Виделка міцно тримала м’ясо, поки ніж повільно рухався вперед-назад, обережно розрізаючи м’ясо. Потекли червоні соки, коли було відрізано окремий шматок. Виделка обережно пересунула м’ясо, пронизавши його. 

Персефона мала такий вираз, наче вона турбувалась, чи варто це їсти. Вона, здається, забула про мене. 

Я збирався відкрити рота, але вона відкрила свого першою. Звичайно, для того, щоб з’їсти стейк. 

[Нема такої речі, як «душа» в цьому світі.] 

Душі не існувало. Це те, з чим всі сучасні фізики погодилися б, але проблемою було те, що це говорила богиня. Богиня Олімпу, який довго захищав логіку душ. 

Я сказав саркастично: 

— Платон та Аристотель піднялись би з могил. 

[Вони зараз сузір’я, тому вони не були б у своїх могилах.] 

— Я не прийшов сюди для ігор. 

[Я й не граю. Втілення Кім Докча. Душі не існує. Це тільки ілюзія, створена людьми, які хочуть свого продовження.] 

— Тоді як щодо людей в Потойбіччі? Хіба вони не душі? 

Вона вказала на стейк, який щойно розрізала. 

[Вони схожі на оце.] 

Стейк повільно зник в роті Персефони. Вона не поспішала, жуючи м’ясо, наче вона смакувала його. Її червоні губи чарівно блищали. 

[Що ж, це дуже особливе. Чому б тобі не спробувати?] 

Той же стейк, який вона їла, опинився переді мною. Я глянув униз на нього і за якусь мить сказав: 

— Я не хочу. 

[Збираєшся грубити?] 

— Так. Мені справді шкода, але мені треба бути грубим. 

Це б точно було смачно, якби я спробував. У «Шляхах Виживання» було щонайменше 12 сторінок, які описували смак. Однак в кінці цього довгого опису було написано наступне речення: 

「Тільки в самому кінці реґресії Ю Джунхьок пошкодував про те, що куштував цю їжу.」 

Ті, хто частувався в Потойбіччі, не могли повернутися на Землю. Персефона, здається, прочитала мої думки й засміялась. 

[Люди в Потойбіччі не такі жахливі, як ти думаєш. Більшість відомих теорій неправдиві. Ти можеш вийти з Потойбіччя будь-якої миті, якщо маєш дозвіл короля. Схожа концепція є у «солдатів-контрактників» у вашому світі.] 

— Військове життя це найгірший спогад з мого життя. 

[Правда? Хіба чоловіки твоєї країни не кажуть, що їм варто залишатися в армії? Ось чому я думала, що це не така вже й велика справа. Думаю, це було непорозуміння.] 

Я не знав, чому богиня іншої країни знала так багато про Корею. Персефона продовжила говорити. 

[Втілення Кім Докча. До тебе будуть ставитися краще, ніж ти уявляєш.] 

— Людина, яка радила мені бути сержантом за професією, теж казала подібне. 

[Чи він радив тобі стейк, як я? Наприклад, той, що зараз перед тобою. Чи ти знаєш, що буде, якщо ти його з’їси?] 

— Я відчую соки корови. 

[Ти зможеш стати «майстром фехтування».] 

Я подумав, що почув неправильно. Майстер фехтування. Це був вищий вимір, якого могли сягнути тільки репатріанти, які покинули цей світ та важко працювали. 

[Паста поруч із ним. Ти можеш стати «великим магом», якщо скуштуєш.] 

...Ця паста? 

[Суп? Він зробить тебе мисливцем SSS-класу.] 

Це... країна див замість пекла? 

Я не міг не сковтнути. Я міг отримати силу, щоб перемогти нинішнього Ю Джунхьока, якби я просто скуштував це м’ясо. 

[Все одно не їстимеш?] 

Я повільно зрушив свою виделку та взяв шматок стейка. Тієї ж миті, як виделка пронизала м’ясо, дивні сцени промайнули перед моїми очима. То були спогади чоловіка, який тренувався з мечем на самоті. 

「Мені не можна бути слабким. Мені треба навчитися фехтування.」 

「Я старатимусь стати сильнішим.」 

「Я-я нарешті зробив це! Я це зробив!」 

Там було тільки кілька сцен. Я здивувався та відставив виделку. Я штрикав не мертву корову. 

— Це?.. 

Персефона кивнула. 

[Так. Цей маленький шматок м’яса. Це — та душа, в яку вірять люди.] 

Вона знову скуштувала м’ясо. Я із запізненням зрозумів, чому Персефона сказала, що я можу стати майстром фехтування, якщо з’їм це. Я констатував: 

— ...Він містить спогади майстра фехтування. 

[Спогади? Ні. Якщо точніше...] 

Вона зупинилась на мить, щоб підібрати слова. 

[Це оповідь.] 

Вигляд того, як вона облизнула свої губи, викликав мурашки на моїй шкірі. 

[Якраз оповідь — це найулюбленіша їжа сузір’їв.]