Пролог. Є три способи вижити в зруйнованому світі.

«Є три способи вижити в зруйнованому світі. Зараз кілька з них мені вже забулися, але в одному я впевнена: той, хто зараз читає це — виживе».

Три шляхи вижити в зруйнованому світі.

На екрані мого старого телефона горіла онлайн-читалка веброманів. Я ще раз прогортав донизу. Скільки разів я вже зробив це?

— Серйозно? І це — кінець?

Я ще раз перевірив. Позначка «завершено» лише підтвердила: історія була завершена.

Три способи вижити в зруйнованому світі
Автор: tls123
3,149 розділів.

«Три способи вижити в зруйнованому світі» — величезний фентезі роман в 3149 розділів. Скорочено: «Способи вижити». І я регулярно читав його ще з третього року середньої школи*.

[1] приблизно 9 клас.

Коли мене цькували шкільні хулігани, коли я провалив вступні іспити і змушений був вступати до місцевого університету, коли кляте жеребкування пішло не так і мене відправили у військову частину на передову, коли я постійно змінював роботу, поки не уклав строковий трудовий договір з філією великої компанії... Чорт, годі про це.

В будь-якому разі...

«Слова автора: Величезне вам дякую за те, що дочитали «Способи вижити»! Скоро повернуся з епілогом!»

— А... Принаймні ще епілог лишився. Виходить, наступний розділ дійсно буде останнім.

Я читав цей роман останні 10 років, від підліткового віку аж до дорослого. Мені не вірилося, що ця історія добігає кінця, але водночас я відчував задоволення.

Відкривши секцію коментарів, я кілька разів переписував повідомлення, перш ніж нарешті відправити:

Кім Докча*: Величезне вам дякую за важкий труд протягом усіх цих років, авторе. З нетерпінням чекаю епілогу.

[2] Пізніше буде вказано, що його ім'я має кілька значень, тому і нік в інтернеті може бути іншим.

Це були мої щирі почуття. Я читав «Способи вижити» більшість свого життя. Цей роман далеко не найпопулярніший, але для мене завжди був найкращим.

Було багато всього, що я теж хотів сказати, але не зміг висловити. Я боявся, що мої необережні слова можуть зачепити почуття письменника.

Середня кількість переглядів: 1.9 переглядів/розділ
Середня кількість коментарів: 1.08 коментарів/розділ

Ось така була статистика «Способів вижити».

На першому розділі кількість переглядів дійшла до 12 000, до десятого розділу вони впали до 120, до п'ятидесятого — до 12. До сотого розділу з усіх читачів лишився тільки я один.

1 перегляд.

Мене переповнювали почуття, коли я бачив численні одиниці в списку розділів. Інколи там були й двійки, але, певно, то просто хтось випадково натискав не туди.

«Дякую».

Автор протягом десяти років публікував 3000 розділів, на яких був тільки мій перегляд. Через це мені іноді здавалося, що історія була написана особисто для мене.

Я натиснув на Дошку рекомендацій та хутко надрукував «Дуже рекомендую цей роман до читання». Автор безоплатно написав мені повноцінний роман, тож мені варто принаймні лишити рекомендацію. Я натиснув кнопку «Надіслати». Зовсім скоро з'явилися коментарі.

Схоже, якийсь спамер. Я перевірив їхнє ID користувача, і вони кілька разів рекомендували один й той самий роман.

Хіба це не заборонено правилами сайту? Їм справді не варто такого робити.

Я раптом згадав, що кілька місяців тому вже писав рекомендацію. Незабаром в коментарях розгорнулося ціле розслідування. Мої щоки палали від сорому.

Впевнений, що автор це прочитає, я швидко спробував видалити повідомлення, але на нього вже кинули скаргу, і видалити його мені не вдалося.

— Це...

Мене засмучувало, що рекомендація, яку я написав від щирого серця, спричинила такий хаос.

Якщо у них є час так палко сперечатися в коментарях, чому хоч одним оком не кинути на роман? Я б з задоволенням задонатив автору, але я сам ледве зводив кінці з кінцями.

Тоді на екрані раптом висвітилося сповіщення «Ви отримали нове повідомлення».

tls123: Дякую

Це відбулося так неочікувано, що мені знадобився деякий час, аби усвідомити, що сталося.

Кім Докча: Авторе?

tls123: Так, я — автор «Способів вижити».

tls123: Саме завдяки вам я змогла їх завершити вам. Також, я виграла конкурс.

Я не міг в це повірити. «Способи вижити» виграли конкурс?

Кім Докча: Вітаю!!! А що за конкурс?

tls123: Ви його не знаєте, він надто маловідомий.

Якусь мить я думав, чи не збрехав мені автор, бо йому було соромно. Втім, я щиро жадав, аби його слова виявилися правдою. Можливо, я справді просто ніколи не чув про той конкурс. І, можливо, «Способи вижити» знайдуть популярність на інших платформах. Мені було трохи сумно, але я радів, що таку пречудову історію побачить більше людей.

tls123: Я б хотіла відправити вам особливий подарунок як подяку.

Кім Докча: Подарунок?

tls123: Зрештою, саме завдяки вам, мій любий читачу, ця історія вийшла на світ.

Я надіслав автору свою електронну адресу, як він того й попросив.

tls123: А, точно. Уже є запланована дата початку монетизації «Способів вижити».

Кім Докча: Вау, правда? Коли вона почнеться? За цей шедевр варто було б платити з самого початку...

Це вже була брехня. Способи вижити виходили на щоденній основі, тож мені довелося б платили 3000 вон щомісяця. Ці 3000 вон були для мене одним повноцінним обідом, купленим у магазині.

tls123: Монетизація почнеться завтра.

Кім Докча: Тоді завтрашній епілог буде платним?

tls123: Так, боюся, вам доведеться за нього заплатити.

Кім Докча: Звісно ж, я заплачу! Я обов'язково його придбаю!

Після цього автор більше не відповідав. Я закрив сайт. І зовсім скоро мене захлеснули похмурі думки.

Досягнувши успіху, автор ось так без зайвих слів пішов?.. Моє захоплення перетворилося на жалюгідні ревнощі. І чого це я так зрадів? Все одно це не мій роман.

— Цікаво, чи буде подарунок сертифікатом? Було б добре, будь це сертифікат на 50 000 вон.

Тоді мої думки були дещо наївними. Я ще нічого не знав, щодо того, що трапиться зі світом на наступний день.