Алекс з’явився в крилі жіночого гуртожитку. Магічне коло під його ногами згасло, залишаючи його в напівтемному коридорі.
Його погляд одразу впав на Ліліт, яка стояла неподалік, розмовляючи з Крул та ще одним чоловіком.
Ліліт першою помітила його появу. Її очі різко розширилися, і вона вмить опинилася поруч, уважно оглядаючи його.
— Ти неушкоджений? — у її голосі відчувалось занепокоєння.
Алекс із теплою усмішкою кивнув.
— Все гаразд, можеш не хвилюватися.
Вона ще мить дивилася йому у вічі, ніби намагаючись переконатися, що він не приховує жодних поранень, і тільки тоді трохи розслабилася.
Алекс перевів погляд на Крул.
— Пані Директоре, а що Ви тут робите у такий час?
Крул, яка до цього спокійно спостерігала за ними, відштовхнулася від стіни й склала руки на грудях.
— Відчула слабку ауру Рейнера, тож вирішила перевірити, що відбувається, — пояснила вона. — Але коли прибігла, знайшла лише Ліліт, яка розповіла мені, що сталося.
Алекс кивнув, приймаючи її відповідь. Після чого його увага перемістилася на третього присутнього.
Світле, майже біле волосся, яке спадало йому на плечі. Гострі, витончені риси обличчя, легкий спокійний погляд небесно-блакитних очей, ніби пронизаних світлом. Він виглядав молодо, але водночас була в ньому якась… благородна стриманість, притаманна тільки тим, хто пережив не одну сотню років.
" Професор Еліан. Я не думав, що зустрінусь з ним при таких обставинах."
Ангел помітив його погляд і м’яко посміхнувся.
— Алекс, я радий нарешті зустрітися з тобою особисто, — сказав він мелодійним голосом. — Я Еліан, один із викладачів Академії.
Алекс трохи нахилив голову.
— Ви теж тут через ауру Рейнера?
— Саме так, — кивнув Еліан. — Відчув її майже одразу, тому прийшов подивитися, чи все в порядку.
Крул втрутилася в розмову.
— Отже, де Рейнер?
Алекс спокійно зустрів її погляд.
— Він утік.
В кімнаті на мить запанувала тиша.
— Як це, утік? — Крул звузила очі.
— Я перемістився з ним за межі Академії, щоб поговорити, — пояснив Алекс рівним голосом. — Але діалог не склався, після чого він зміг втекти.
Крул мовчки дивилася на нього, уважно вивчаючи кожну зміну його обличчя. Алекс витримав її погляд, залишаючись абсолютно спокійним.
Зрештою, вона зітхнула й відвернулася.
— Вранці я поговорю з Іридою та Елізабет. Рейнера не можна залишати без нагляду, він досі небезпечний.
— Логічно, — погодився Алекс.
Еліан провів поглядом усіх присутніх і легко поклонився.
— Що ж, якщо все закінчилось, я повертаюсь до себе. Гарного вечора, —з цими словами він зник у магічному колі.
Ліліт ще раз глянула на Алекса, а потім коротко кивнула й мовчки зникла у своїй кімнаті.
Крул залишилася останньою.
— Ви точно в порядку?
— Так, — усміхнувся Алекс.
Крул хитнула головою.
— Добре. Чекатиму тебе вдень о дванадцятій.
З цими словами вона теж зникла, залишивши Алекса на самоті.
Хлопець зітхнув і, не поспішаючи, попрямував до саду біля своєї кімнати.
Алекс лежав на траві, вдивляючись у бездонне нічне небо. Сон остаточно відійшов, і він просто насолоджувався спокоєм, що огорнув сад. Легкий вітерець приємно торкався шкіри, шелестячи листям на деревах, а нічне повітря було свіже й прохолодне. Академія спала, і вперше за довгий час Алекс відчув справжню тишу.
Звуки кроків змусили його ледь помітно напружитися. Хтось йшов у його бік.
— Не заперечуєш, якщо я приєднаюся? — пролунав знайомий голос.
Алекс навіть не поворухнувся. Він просто підняв руку й не дивлячись махнув у її бік.
— Сідай.
Ліліт опустилася поряд, підігнувши ноги й склавши руки на колінах. Вона провела поглядом по саду, що був повністю відновлений після вчорашнього хаосу.
— Це, мабуть, наша перша розмова в спокійній обстановці, — з легким здивуванням промовила вона.
Алекс розсміявся:
— Ага, зазвичай хтось намагається когось убити.
Ліліт посміхнулася.
— Я давно хотіла подякувати тобі за те, що ти втрутився в ситуацію на площі, — сказала вона, її голос був тихішим, майже теплішим. — Але після всіх подій, що сталися після того… тепер я повинна дякувати ще й за те, що ти двічі врятував мене.
Вона перевела на нього погляд і, трохи вагавшись, сказала:
— Дякую, Алекс.
Він посміхнувся у відповідь.
— Якщо знову попадеш у подібну ситуацію, завжди можеш розраховувати на мене.
Ліліт швидко відвернулася, але Алекс встиг помітити, як її щоки ледь-ледь порожевіли.
Через мить вона взяла себе в руки, повернулася до нього й запитала:
— Який у тебе рівень?
— Тридцять четвертий.
Ліліт з недовірою підняла брови.
— Ти жартуєш?
Алекс сів і відкрив головну панель, показуючи їй. Ліліт підсунулась ближче і побачила: рівень 34.
— Як ти зміг триматися проти Рейнера?!
— Тренування, — спокійно відповів Алекс. — Батько й тітка неабияк над цим попрацювали.
Ліліт схрестила руки.
— Виходить, твоя сім'я неймовірно сильна…
Вона відкинулася назад і відкрила перед ним свою панель.
— У мене сорок восьмий рівень, і навіть так Рейнер без проблем заблокував мою найсильнішу атаку.
Алекс поглянув на її характеристики, але відповів просто:
— Рівень — це лише штучне посилення. Головне — тренування, саме вони роблять тебе сильнішим.
— Це я й так знаю, — кивнула вона. — Я почала тренуватися з десяти років під керівництвом матері, а з п’ятнадцяти вже ходила з нею в Е-рангові підземелля… Але все одно думка про те, що Рейнер не отримав жодної шкоди від моєї магії, змушує мене сумніватися в собі.
Алекс подивився на неї з цікавістю.
— Твоя мама, напевно, сильна чаклунка?
Ліліт загадково усміхнулася.
— Ну, можна й так сказати… Її звуть Крул.
Алекс на секунду завмер, а потім у нього в голові почали складатися шматочки пазлу. Його роздуми перервала Ліліт, яка, помітивши його реакцію, запитала:
— Чого це ти так усміхаєшся?
Алекс похитав головою:
— Просто не очікував, що ти виявишся донькою Крул.
Ліліт трохи стривожилася й швидко сказала:
— Тільки не розповідай про це нікому.
— Я й не збирався, — запевнив він її.
Кілька секунд вони мовчали, а потім Алекс вирішив змінити тему.
— До речі, я теж став її учнем.
— Серйозно? — Ліліт зацікавлено нахилилася вперед. — І як успіхи?
— У мене вийшло створити ядро темряви.
Очі Ліліт розширилися.
— Ти жартуєш?
— Ні в якому разі.
— Але ж… — вона трохи розгублено подивилася на нього. — Ти не демон.
— Я знаю. І все ж ядро є.
Ліліт задумалася.
— Ти мабуть перший вампір, в якого це вийшло.
— Мабуть так і є, — сказав Алекс.
Вони ще деякий час розмовляли. Алекс розповідав про свій перший урок з Крул, Ліліт — про свої тренування з матір’ю. Врешті-решт, він помітив, що Ліліт починає дрімати. Вона все ще намагалася підтримувати розмову, але її голос ставав тихішим, а відповіді — коротшими.
— Тобі варто йти спати, — м'яко сказав Алекс.
Ліліт щось пробурмотіла, але Алекс піднявся й подав їй руку.
— Давай, я тебе проведу.
Вона трохи здивовано подивилася на нього, але, зітхнувши, прийняла допомогу.
За мить вони вже стояли перед жіночим гуртожитком.
— Ну що ж, — Ліліт подивилася на нього, — дякую за приємну розмову.
— Навзаєм.
Ліліт зробила крок назад, але потім ще раз подивилася йому в очі.
— І за все інше теж…
Алекс лише кивнув.
— Спокійної ночі, Ліліт.
Вона трохи усміхнулася, розвернулася й зайшла всередину.
Алекс перемістився у свою кімнату й одразу впав на ліжко, витягнувши руки за голову. Легкий подих вітру з відчиненого вікна ковзнув по його обличчю, приносячи свіжість нічного повітря.
І тут його очі різко розплющилися.
— Чорт…
Він підняв руку й стукнув себе по лобі.
— Я ж хотів запитати її про той момент у саду…
Але замість роздратування на його обличчі з’явилася легка посмішка.
— Ну, це можна зробити і вдень. До того ж, розмова була настільки приємною, що я б і не знав, як туди вставити це питання.
В голові тихенько пролунала коротка, ледь відчутна усмішка Сирени.
Алекс перевів погляд убік.
— Що?
— …
— Серйозно? І це все? — хлопець підняв брову, але відповіді не було.
Алекс тільки відмахнувся й заплющив очі.
— Добраніч, Сирено.
— Спіть спокійно, Володарю.
З цими словами він нарешті провалився у глибокий, заслужений сон.
Алекс сидів на знайомому дивані, трохи розслаблено відкинувшись на спинку. Навпроти нього, на тому ж дивані, сиділа Крул. Вона уважно спостерігала за ним, склавши руки на грудях.
— Спробуй створити щось за допомогою темряви, — спокійно промовила вона.
Алекс підняв брову.
— Хіба ми сьогодні не мали займатися створенням нових каналів мани?
Крул легенько всміхнулася.
— Я це прекрасно пам’ятаю. Але все ж хочу, щоб ти спробував.
Хлопець знизав плечима.
— Гаразд.
Він перевернув долоню догори, зосередившись на своєму ядрі темряви. Уявив, як темрява має пройти через його канали мани та сформувати щось просте. Він намагався провести енергію крізь тіло…Але нічого не відбулося. Пройшла хвилина. Дві. Три.
Алекс розплющив очі й зітхнув.
— Нічого не виходить. Темрява просто не рухається.
Крул лише кивнула.
— Саме цього я й очікувала.
— Тоді навіщо було просити спробувати?
— Хотіла переконатися, що стандартний метод тут не спрацює. Все ж ти не демон. Я мала надію, що темрява зможе рухатися по твоїх каналах, але…
Вона зробила коротку паузу.
— Отже, доведеться повертатися до плану, який ми обговорювали раніше.
— Створення нових каналів?
— Саме так.
Крул трохи зручніше сіла, схрестивши ноги.
— Вчора я всю ніч шукала інформацію. Її не так багато, але мені вдалося знайти дещо корисне.
Вона торкнулася підборіддя, обмірковуючи, як краще пояснити.
— Тобі потрібно створити абсолютно нові канали. Вони повинні йти паралельно основним. Ти будеш формувати їх з нуля, починаючи від ядра й розтягуючи по всьому тілу. Я ж лише стримуватиму темряву з твого ядра, щоб вона не розтікалася хаотично.
— А далі все залежить від мене?
— Саме так.
Крул поклала руку йому на груди.
— Готовий?
Алекс заплющив очі.
— Так.
Він занурився в себе. Свідомість полетіла вглиб тіла, до самого центру. Там, у темряві, він відчув присутність ядра. Воно було схоже на чорну сферу, що пульсувала глибоким темним сяйвом.
Алекс наблизився до нього. Йому потрібно було почати створення каналів. Він уявив їх як тонкі дороги, що мають розходитися від ядра по всьому тілу, і почав повільно брати невеликі частинки темряви, акуратно формуючи з них нитки, що починали тягнутися від ядра.
Темрява вислизала. Він спробував ще раз. Знову. Чим більше він намагався, тим більше відчував, наскільки примхливим був цей процес. Темрява ніби мала власну волю, відмовляючись підкорятися його контролю.
Але Алекс не здавався. Він повільно, обережно збирав частинки, формуючи тонкі потоки темряви. Перший маленький фрагмент каналу нарешті почав простягатися від ядра.
Алекс вирішив перевірити його. Він спробував провести темряву крізь новий канал. ‘Тріск’ Канал миттєво тріснув. Алекс побачив, як створена ним структура руйнується, і йому довелося знову збирати все по частинках.
— Повільніше, — тихо підказала Крул.
Алекс мовчки продовжив роботу.
Він повільно створював новий канал, цього разу ще міцніший. Вдих. Видих. Концентрація. Частинки темряви лягали одна за одною, поступово формуючи структуру.
Перший сегмент каналу завершено.
Алекс рухався далі. Процес був повільним і виснажливим. Йому доводилося знову і знову коригувати свою роботу, виправляти розломи, переробляти нестійкі ділянки. Темрява іноді вперто чинила опір, змушуючи його витрачати ще більше часу на відновлення контролю.
Минали години. Алекс вже не думав про час. Він повністю зосередився на своїй задачі.
І нарешті…Темрява текла. Канал, який він створив, був міцним і стабільним. Темрява повільно, але вільно рухалася від ядра до його правої руки.
Алекс розплющив очі.
Крул все ще тримала руку на його грудях, але тепер уважно дивилася на нього.
— Ви це відчули?
Крул кивнула.
— Так.
Вона прибрала руку.
— Ти зробив більше, ніж я очікувала.
Алекс посміхнувся.
— Виходить Ви мене недооцінювали?
— Просто припустила, що це буде ще важче ніж створення ядра.
Вона зробила коротку паузу.
— Але це лише початок. Тобі потрібно провести канали по всьому тілу. А сьогодні…
Крул глянула на годинник.
— Ти працював майже чотири години.
Алекс провів рукою по обличчю.
— Відчуваю.
Він трохи розслабив плечі й перевів погляд на Крул.
— Як пройшла зустріч з Іридою та Елізабет?
Крул склала руки на грудях.
— Вони планують розповісти про ситуацію з Рейнером іншим Директорам. Ми втрьох не змогли вигадати, як і де його шукати.
— А вони ще не знають?
— Зараз в Академії лише ми троє. Решта займаються своїми справами.
Алекс кивнув, розмірковуючи над її словами.
— До речі… — він ненав’язливо запитав. — Ви часом не знаєте, яке заняття було у Ліліт під час моєї битви з Рейнером?
Крул підвелася й підійшла до свого столу. Вона взяла один із документів і швидко переглянула його.
— «Історія магії».
Алекс примружився.
— Із професором Еліаном?
— Так. — Крул підняла на нього погляд. — А навіщо тобі це?
Алекс злегка посміхнувся.
— Просто цікаво.
Він піднявся з дивану.
— Думаю ми зможе вирішити питання з Рейнером і без втручання інших Директорів.
Крул глянула на нього з недовірою.
— Що ти задумав?
Алекс лише загадково посміхнувся.
— Це лише здогадка, і вона може не спрацювати. Але все ж…
Алекс сидів на краю даху Академії, спершись ліктями на коліна. Звідси відкривався чудовий вид на схожий сад і будівлю жіночого гуртожитку. Ніч була тиха, лише легкий вітерець гойдав верхівки дерев, додаючи цьому моменту особливого спокою.
Але в його голові панував справжній хаос хаос.
— Еліан…
Він тихо промовив це ім’я, дивлячись униз, на гуртожиток.
— Він мав заняття у Ліліт, коли я бився з Рейнером… І вчора він прибіг до гуртожитку навіть швидше, ніж Крул. — Алекс примружив очі. — А ще він першим відвідав кімнату, де був Рейнер, але знайшов лише безтямних охоронців…
Його пальці ледь чутно постукали по даху.
— І чому я раніше не згадав? Під час війни Еліан просто зник. Ніхто не знав, куди. Жодного сліду, жодної вісточки…
Алекс відкинув голову назад, вдивляючись у зоряне небо.
— Надто багато збігів… Надто багато дивних деталей…
Він не хотів підозрювати Еліана. Той був хорошим вчителем. Його уроки завжди захоплювали, а спокійний характер і розумна манера викладання робили його одним із найкращих професорів Академії.
Але…
— Його потрібно перевірити.
Алекс важко видихнув і знову перевів погляд у сад. І раптом помітив рух.
— Рейнер.
Демон обережно пробирався поміж дерев, крадькома рухаючись у бік жіночого гуртожитку. Його аура була слабкою, майже непомітною.
Алекс стиснув щелепи.
— Спрацює чи ні?
Рейнер зупинився. Стояв на місці, ніби щось відчував. Потім зробив ще один крок у напрямку будівлі— і все сталося за секунду.
Навколо демона виблиснуло світло, і бар’єр миттєво замкнувся довкола нього. Сяюча сфера стискала тіло Рейнера, знерухомлюючи його.
Очі Алекса різко розширилися.
— Що?! Я настільки зосередився на аурі Рейнера, що навіть не помітив іншої.
І ось він. З одного з коридорів у сад, спокійною неквапливою ходою, виходила фігура. Світле магічне кільце мерехтіло у нього в руці, випромінюючи м’яке блакитне світло.
Алекс стиснув кулаки.
— Професор… Еліан.
Еліан повільно підійшов до нерухомого Рейнера, на його обличчі грала легка, майже батьківська посмішка.
— Ти доставив мені чимало проблем, — тихо промовив він, схилившись до демона. — Але свою задачу ти виконав. А значить… ти більше мені не потрібен.
З інвентарю він дістав невелику колбу, наповнену темно-фіолетовою рідиною.
— Спи спокійно, хлопче, — Еліан підняв колбу до губ Рейнера, щоб влити рідину йому до рота.
Але в ту ж мить між ними з’явився червоний блиск. В один момент меч із чистої крові розсік повітря, а в наступний — зрубав кисть руки професора.
Відрубану кінцівку Алекс перехопив у повітрі й стиснув пальцями, не даючи їй впасти на землю.
Еліан відскочив на кілька метрів, а в його очах нарешті з'явилося те, чого Алекс хотів — здивування.
— Ти… — професор глянув на свою відрубану долоню, з якої сочилася кров. — Як…
Його тіло смикнулося від різкого болю, але він швидко прийшов до тями. Світле магічне коло з’явилось на його цілій кінцівці, і рана почала затягуватися.
“Чорт, я навіть не відчув його аури. Та і звідки цей гад взявся. Так, спокійно Еліан, в будь-якому разі він студент, а я професор, а значить сили в мене в декілька разів більше.”
— Алекс, — промовив Еліан, намагаючись зберегти спокійний тон, ніби нічого надзвичайного не сталося. — Що ти тут робиш?
— Ой, знаєте, професоре, — Алекс крутив у пальцях відрубану руку, ніби це був звичайний сувенір. — Просто проходив повз… і не міг не втрутитися, побачивши таку картину.
Його погляд опустився на колбу, яка все ще знаходилась у зжатих пальцях відрубаної руки.
— Сирено, що скажеш?
— Уже шукаю інформацію.
— Чудово, — промовив Алекс уголос, ховаючи колбу до інвентарю.
Еліан м'яко зітхнув, його обличчя залишалося доброзичливим, але очі — ні.
— Алекс, я все поясню, тільки відійди від Рейнера, — попросив він, простягаючи відновлену руку вперед, ніби намагаючись заспокоїти ситуацію. — Він все ще небезпечний, і може будь-якої миті вирватися з мого бар’єру.
Алекс тільки ширше посміхнувся.
— Чудова ідея. Давайте поговоримо.
І саме в цей момент під ними з'явилося магічне коло.
— Тільки не тут.
Світло розлилося навколо, і в наступну секунду Алекс, Рейнер і професор зникли з саду.
Як тільки світло від телепортації згасло, вони опинилися на знайомій лісовій галявині. Над головами розкинулося зоряне небо, а єдиним джерелом світла був місяць, що відкидав м’яке сяйво на навколишній ліс. Алекс не став втрачати пильність і залишився поруч із Рейнером, який все ще був скований магією.
Еліан, навпаки, поводився максимально спокійно, ніби все йшло добре. Він зробив кілька кроків уперед, підійшовши ближче до Алекса, і знову промовив тим самим доброзичливим тоном:
— Алекс, відійди від нього. Ти ж сам розумієш, що він все ще небезпечний.
Хлопець уважно подивився на нього.
— Я знаю це краще за вас, професоре. Тому і запитаю ще раз: що ви планували зробити з ним?
Еліан легко зітхнув, наче втомився від непотрібних питань.
— Повернути його Іриді. Очевидно, що тільки вона своєю магією може його стримувати.
Алекс схрестив руки на грудях.
— Тоді дозвольте дізнатися, що було в колбі, яку ви намагалися влити йому до рота?
Очі Еліана ледь помітно звузилися, але він зберіг спокійний вираз обличчя.
— О, це лише сильне снодійне, щоб Рейнер не чинив опір. Навіть зараз, хоч він і знерухомлений, я вирішив перестрахуватися. Це питання безпеки.
Алекс зробив вигляд, що задумався, а в цей час звернувся подумки до Сирени:
— Що там із аналізом?
— Діагностика ще не завершена, але можу з упевненістю сказати, що зілля містить кілька компонентів, які часто використовують у сильнодіючих отрутах, — відповіла вона.
Алекс усміхнувся куточком губ.
— Отже, бреше.
Тим часом Еліан повільно зробив кілька кроків у бік Алекса, ніби між іншим наближаючись до нього.
— Давай домовимося, — його голос звучав м'яко, ніби він говорив із другом. — Я не буду звертати уваги на твою витівку з моєю рукою. Навпаки, розповім Директорам, що ти допоміг мені піймати Рейнера. Можливо, отримаєш навіть винагороду.
Алекс глянув на нього, ніби задумавшись. Потім, ледь чутно зітхнувши, розслабив пальці, і кров'яний меч розсипався на дрібні краплі.
— Гаразд, визнаю, я погарячкував, — він зробив кілька кроків у бік Еліана, потім зупинився і легенько вклонився. — Вибачте за руку, професоре.
Еліан мовчки спостерігав за хлопцем.
«Повірив?» — подумав Алекс.
Коли між ними залишалося не більше двох метрів, Алекс помітив, як зіниці професора ледь розширилися, а рука різко сіпнулася вниз. В одну мить він вихопив кинджал із прихованого рукава, і його лезо спалахнуло магією світла, цілячись чітко між ребер Алекса.
Однак… Навколо Алекса спалахнув кров'яний бар’єр, і лезо врізалося в нього, не залишивши навіть подряпини.
Очі Еліана розширилися, але він миттєво відскочив назад. Алекс різко розвернувся, і його кулак, покритий шаром крові, понісся прямо до грудей професора.
Однак Еліан встиг виставити кинджал і заблокував удар, а потім миттєво відскочив ще на кілька метрів, вдивляючись в Алекса.
— Мабуть, іншого виходу немає, — із наігранним сумом мовив він.
А потім змахнув рукою, і світле магічне коло під ногами Рейнера зникло.
— Вбий його, — прозвучав короткий наказ.
Як тільки з Рейнера спала магія стримування, він повільно підняв голову й поглянув прямо на Алекса.
Його зіниці світилися червоним, а в долоні вже з’явилось магічне кільце, направлене на Алекса. Але замість того, щоб атакувати його, гострий чорний шип вилетів просто з-під ніг Еліана.
Професор блискавично відреагував, зробивши крок убік, і шип пронісся впритул повз нього, залишивши глибокий кратер в землі.
Його обличчя скривилося від здивування.
— Що це означає?! — вигукнув він, поглядаючи на Рейнера, ніби не вірив своїм очам.
Демон повільно підняв голову й посміхнувся.
— Це означає, що тепер я чітко контролюю свої дії й думки і більше не збираюсь слухати ваші накази.
Еліан перевів погляд із Рейнера на Алекса, який стояв із легенькою посмішкою.
— Ну що ж, професоре, — Алекс знову створив у руці кров'яний меч і навів його прямо на чоловіка. — Думаю, у мене є всі причини вважати вас своїм ворогом, але спочатку пропоную здатися спокійно.
Еліан різко посміхнувся.
— О, юначе, хіба звичайні студенти можуть мене залякати?
Еліан створив в долоні магічне кільце, і відправив в Алекса магічну стрілу, яка розсікала повітря з неймовірною швидкістю. Хлопець приготувався відбити атаку мечем, однак Рейнер одним рухом створив перед Алексом стіну з шипів, яка прийняла на себе удар.
— Зосередься на атаці, я прикрию тебе, — промовив демон, створюючи ще кілька гострих шипів навколо себе.
Алекс кивнув Рейнеру і блискавично кинувся вперед, розрізаючи повітря своїм мечем. Еліан відступив назад, його пальці засяяли білим світлом, і за секунду перед ним з’явився блискучий бар’єр.
Клинок із чистої крові врізався в світлу стіну, і хоча лезо не змогло прорізати захист, ударна хвиля змусила професора на мить похитнутися.
— І ти називаєш себе професором? — Алекс підняв меч, піднімаючи хмару пилу від різкого руху.
Еліан звузив очі. Різкий рух його руки — і бар’єр зник, а на його місці з’явився цілий потік світлих списів, які спрямувалися просто на Алекса.
— Подивимось, як ти відреагуєш на це!
Але перш ніж вони встигли досягти цілі, з-під землі вирвалися десятки темних шипів, перехоплюючи кожен спис ще в повітрі.
Рейнер стояв у кількох метрах позаду, його руки були опущені, але його темна магія вже працювала на повну силу.
— Ти забув, що нас тут двоє? — демон єхидно посміхнувся.
Еліан стискав зуби, погляд різко перескочив із Алекса на Рейнера.
«Треба прибрати демона першим.»
Його аура розширилася, і світло навколо нього раптово спалахнуло, змушуючи землю навкруги тріщати від магічного тиску. Алекс відчув, що професор збирає силу для нової атаки, але перш ніж той встиг її завершити, хлопець одним стрибком скоротив між ними дистанцію і завдав удару мечем.
Еліан відбив його, створивши тонкий бар’єр прямо перед собою, і, скориставшись моментом, кинув у Рейнера потік світла, схожий на хлист. Демон різко виставив руку вперед, і з-під землі вирвалися масивні темні шипи, які зупинили атаку, але на кілька секунд він залишився повністю відкритим.
Еліан скористався цим і зробив різкий випад до нього, піднявши руку, покриту магією, для атаки.
Алекс уже був там. Його кров’яний меч зі свистом пронісся біля горла професора, змушуючи того відступити назад.
— Зосередься на мені, якщо хочеш перемогти, — Алекс примружився, піднімаючи меч на рівень грудей.
Еліан подивився на нього з невиразним виразом обличчя.
— Значить, спочатку доведеться прибрати його, — пробурмотів він, зосередивши увагу на Алексу.
Він простягнув руку вперед, і чисте світло спалахнуло довкола його долоні, формуючи арку, з якої вирвалися три потужні промені, що прорізали повітря.
Алекс ледве встиг створити кров’яний бар’єр, однак один з променів зміг пробити бар’єр і врізався в груди Алекса. Удар був настільки сильним і швидким, що навіть Рейнер відчув вібрацію, хоча стояв за кілька метрів від місця зіткнення.
Алекс перекотився, впавши на одне коліно. Коли промінь зник з грудей, він підняв до рани долоню, на якій спалахнуло магічне кільце і рана почала потроху затягуватися.
— Ти як? — запитав Рейнер, не зводячи погляду з Еліана.
— Жити буду, — важко видихнув Алекс.
Еліан хотів скористатися можливістю і добити його, але Рейнер зробив крок уперед, і земля під ногами професора раптом почала розколюватися, з-під неї виривалися десятки гострих шипів. Професор зміг ухилитися, але один із шипів все ж прорізав його плащ і залишив неглибоку рану на плечі.
— Мушу визнати, тримаєтесь ви достойно. Погрався б з вами ще трохи, але боюсь час завершувати, — не звертаючи увагу на рану, професор зробив глибокий вдих, випрямившись, а потім витягнув із інвентарю меч—класичний лицарський клинок, лезо якого відразу покрилося сяйвом магії світла.
Алекс піднявся на ноги й стер кров із губи.
— Прямо з язика зняв, — хлопець посміхнувся і знову кинувся на Еліана.
Вони зійшлися одночасно. Мечі зіткнулися, іскри світла та крові розлетілися довкола. Алекс відчув тиск противника—Еліан був швидким і майстерно володів зброєю. Але він теж був не новачком.
Хлопець різко пішов у бік, ухиляючись від вертикального удару, і тут же відповів контратакою збоку. Еліан підставив лезо під удар, а потім зробив різкий випад уперед, змушуючи Алекса відступити. Клинки знову зустрілися, кожен удар був точним і сильним. Алекс відчув, як його м’язи напружуються, а серце стукає швидше.
Рейнер тим часом не залишався осторонь. Коли Алекс і Еліан вели ближній бій, демон час від часу випускав з-під землі шипи, намагаючись пробити захист професора. Але чоловіки рухалися настільки швидко, шо шипи часто просто розрізали повітря, а та невелика кількість що змогла дістати професора, ламалися об його бар’єр.
— Ви двоє починаєте реально дратувати, — злісно промовив Еліан.
Алекс скористався цим моментом і зробив різкий випад, проводячи удар знизу вгору. Еліан встиг ухилитися, але Алекс цього й очікував. Він різко змінив напрямок атаки, крутанувшись на місці, і завдав удару горизонтально. Лезо кров’яного меча пройшло через груди професора, залишаючи криваву лінію на його плащі.
Еліан різко відскочив назад, схопившись за нову, на цей раз глибшу, рану.
— І це рухи звичайного студента? — пробурмотів він, і його тіло знову оповило світло, загоюючи поріз. — Тепер я розумію звідки у ‘НЬОГО’ така зацікавленість цим хлопцем.
Алекс відступив до Рейнера, важко дихаючи.
"Чорт, я вже трохи забув, що битися з людьми—набагато складніше, ніж із монстрами. Вони завжди знаходять, чим здивувати."
— Він вимотує нас, — сказав Рейнер, не зводячи очей з противника.
— Я це бачу.
Еліан знову випрямився, тепер його погляд став жорсткішим, а рана на грудях повністю зникла.
"А регенерує він швидше ніж я. Хороший боєць ближнього бою, доволі потужні дальні атаки… Аж шкода, що воюємо ми по різні сторони." — промайнуло в голові Алекса.
— І що будемо далі робити? — Рейнер кинув швидкий погляд на Алекса.
— Закінчувати, — коротко відповів Алекс і рвонув уперед, кров’яний меч світився в його руці, немов розжарене лезо.
Еліан вирішив трохи відступити, уже формуючи захисний бар’єр, який покрив його з ніг до голови. Але це не мало жодного значення. Алекс ударив. Перший розмашистий удар — і бар’єр тріснув. Другий — і він розсипався, наче крихкий лід. Третій — і Еліан відлетів назад, ледве втримуючись на ногах.
— Що за…? — професор не встиг договорити, як Алекс уже був перед ним.
“Я не встигаю слідкувати за ним” — промайнуло в думках Еліана і Рейнера водночас.
Ангел встиг виставити меч зі світла перед собою, готуючись прийняти прямий удар Алекса, однак той завдав удару згори. Меч молодого вампіра врізався в його зброю з такою силою, що під Еліаном з’явився неглибокий кратер, а повітря вибухнуло магічним імпульсом. Він зігнувся під вагою атаки.
“Звідки такий різкий скачок сили?!”
На Еліана продовжував сипатися шквал атак Алекса, які він ледве встигав відбивати.
“Це той самий студент, з яким він бився до цього?!”
Він все ще намагався захищати себе бар’єрами, але Алекс продовжував нищити їх з одного, інколи двох, ударів.
“Не дає навіть секунди перевести подих і зосередитися на повноцінному захисті!”
Еліан відбив одну з атак Алекса і спробував різко контатакувати, однак юнак зміг перехопити лезо меча вільною рукою, яку покрив кров'ю, і відштовхнув його від себе ударом ногою в груди.
“Такими темпами я зможу навіть програти.” Ця думка вдарила по його свідомості, як грім серед ясного неба. “Ні, я не можу ‘ЙОГО’ підвести. Не після того всього, що ‘ВІН’ для мене зробив. Я повинен все закінчити наступним ударом.”
Еліан вклав усю свою магію світла в меч і кинувся в атаку. Алекс відповів тим же. Метал завив у повітрі, коли їхні леза зіткнулися, після чого світлий меч ангела розлетівся на шматки.
Наступної миті кров’яний меч пройшовся по грудях професора, залишаючи довгу, глибоку рану. Еліан спробував відступити, але Алекс миттєво підсік його, і той впав на землю. Юнак поставив ногу на його груди, направивши меч на горло.
— Ти програв, Еліан.
Еліан дихав важко і уривчасто, судомно стискаючи пальці в землю.
— Визнаю…поразку, — професор важко дихав. — Однак, дозволь поцікавитися…Чому ти вже вдруге починаєш битися з противником не в повну…силу?
Алекс збирався щось відповісти, аж раптом він почув звук. Тихий, майже ледве вловимий…
“Плескіт долонь?” — Алекс відірвав погляд від Еліана, і почав шукати джерело звуку.
З тіні дерев вийшов чоловік в чорній мантії. Його обличчя було повністю приховане під чорною маскою, видно було лише химерну усмішку і блиск блакитних, немов два сапфіри, очей. Він повільно йшов уперед, спокійно і розмірено, продовжуючи аплодувати.
— Це було… — він зробив паузу. — Захоплююче видовище.
Алекс відчув, як по його спині пробіг холод. Його пальці міцно стиснули рукоять меча. Серце в грудях почало битися так, як, мабуть, ще не билося ніколи.
“Невже це…”
Чоловік зупинився за кілька метрів.
— Радий нарешті зустрітися з тобою, — почав він мелодійним голосом, легко вклонившись. — Я…
— “Блазень”, — коротко відповів Алекс.
