Стіни печери були вкриті вологим мохом, а в повітрі витав густий запах сирості, змішаний із легким металевим присмаком крові. Світло магічних факелів, розташованих уздовж стін, мерехтіло в темряві, кидаючи танцюючі тіні на кам’яну підлогу. Десь у глибинах підземелля лунав віддалений виття вовкулак — дикий і пронизливий, від якого звичайний авантюрист давно б затремтів. Але Алекс лише поправив манжет на рукаві, абсолютно спокійний перед загрозою.
— Ми на місці, — порушила тишу Елізабет, схрестивши руки за спиною. Вона спокійно спостерігала за племінником, але в її очах читався прихований інтерес. — Пам’ятай, я тут лише як спостерігач, але якщо втратиш контроль над ситуацією, твоя люба тітонька відразу прийде на допомогу,-вона посміхнулась.
Алекс із посмішкою потягнувся, ніби виходив на легку пробіжку, а не в саме пекло монстрів.
— Можеш не переживати, — він розтиснув пальці, і з кінчиків його рук почала витікати кров. Вона не падала на землю, а зависла в повітрі, зібравшись у формі довгого вигнутого меча,-просто розслабся і спостерігай за виставою.
— Ну що ж, не кожен день доводиться спостерігати за силою сотого рівня, — сказала Елізабет, відходячи назад і впираючись спиною в стіну.-Заодно і побачу чого я там тебе навчила в майбутньому.
Як тільки Алекс ступив уперед, глухе гарчання наповнило печеру, і з її глибин показалися тіла вовкулак. Їхні загострені кігті виблискували в тьмяному світлі, а жовті очі палали хижацькою люттю. Вони бігли з усіх сторін, голодні, спраглі крові.
Алекс не відступив. Навпаки, посміхнувся.
— А тепер… потанцюємо.
Він зник із місця, залишаючи за собою червоний слід у повітрі. В наступну мить вовкулак охопив хаос.
Його меч із крові розсікав монстрів із неймовірною точністю — кожен рух швидкий, економний, смертельний. Одному вовкулаці він відрубав лапу, другому розітнув груди від плеча до живота. Кров монстрів хлюпала на кам’яну підлогу, але не встигала падати — вона збиралася навколо Алекса, утворюючи криваве поле, що оберталося навколо нього.
— Позаду! — різко пролунав голос Сирени.
Алекс миттєво зреагував: частина крові навколо нього згустилася і перетворилася на загострену стрілу, яка пронизала голову монстра, що підкрався ззаду.
— Дякую, Сирено, — промовив він, ухиляючись від лапи ще одного вовкулаки і пробиваючи його мечем наскрізь.
Чим більше ворогів падало, тим більше їх вискакувало з темряви. Алекс відчував, як тиск наростав — вони не давали йому ані секунди на перепочинок.
— І скільки вас там ще сидить?! — пробурчав він, ухиляючись від двох атак одночасно.
— Чим більше монстрів вб’єте, тим швидше прокачаєтесь,-насмішкувато промовила Сирена,-так що досить… Позаду!
Алекс навіть не повернувся. Він просто зробив жест рукою, і частина крові, що кружляла навколо нього, змінила форму. Вона стрімко рвонулася назад і прийняла весь удар масивної лапи вовкулаки. Кігті, що мали розірвати його спину, втопилися в густій крові, яка поглинула лапу монстра, знерухомивши його.
На обличчі Алекса з'явилася легка усмішка, коли він перевів погляд на вовкулаку, який намагався дістати хлопця своєю пащею.
-Як же підло атакувати зі спіни.
Кров, що утримувала лапу вовкулаки, вмить загострилася й перетворилася на масивний спис, який з тріском проштрикнув його наскрізь. Монстр лише захрипів, а потім упав.
Часу перевести подих не було — нові вовкулаки вже мчали на хлопця. Він кинувся вперед, мов блискавка, і в одну мить його кровавий меч розпанахав одразу десятьох монстрів. Лезо входило в плоть так легко, ніби розрізало повітря.
Ще одна група атакувала збоку, і Алекс миттєво відреагував — кілька крапель крові відділилися від загального потоку, сформувалися у тонкі голки й зі швидкістю кулі пробили черепи монстрів.
Елізабет уважно спостерігала за всім, схрестивши руки.
“Хоч би вдавав, що йому важко. Таке відчуття, що я його не в підземелля привела ,а на дитячий майданчик.”
— Ліворуч!-Сирена дала сигнал.
Алекс кинув швидкий погляд на монстрів, які бігли в його сторону. Скориставшись кров’ю декількох останніх вовкулак, він створив криваве торнадо, що в одну мить поглинуло чотирьох нападників, які уже замахувалися на нього. Через секунду з вихору вилетіли десятки голок, що розірвали вовкулак зсередини, після чого він відправив їх в наступну групку вовкулак, які пробували обійти його з справа.
Елізабет, яка досі спостерігала, трохи нахилила голову, оцінюючи ситуацію.
“Ця техніка… Створення смертоносних голок із чужої крові. Невже, в майбутньому я навчила його її. Виходить, це не така й ідіотська ідея, як мені здавалось на початках. На сьогоднішній день я тільки розробила теоретичну концепцію цієї техніки, навіть не встигла протестувати в бою. Однак, саме зараз я спостерігаю за її практичним використанням. Хах, Алекс, ти дійсно мій племінник, і, схоже, мій найталановитіший учень.”
Бій тривав, і вовкулаки продовжували гинути один за одним. Алекс ніби танцював серед їхніх атак, залишаючи за собою лише тіла й калюжі крові.
-Що ж, з вами було неймовірно весело, але боюсь час закінчувати,-Алекс підняв руку.
Краплі крові, що крутилися навколо нього, різко пришвидшилися, утворюючи сотні тонких голок, що застигли в повітрі на мить… а потім вистрілили в усі сторони. Монстри не встигли навіть завити — десятки червоних стріл пробили їхні голови, серця, легені. Одним рухом Алекс добив залишок вовкулак.
-Нарешті,-Алекс важко видихнув і витер з чола краплі поту. Відкривши інвертар, він дістав колбу із зіллям відновлення мани, і одним залпом спорожнив її.
Елізабет відштовхнулася від стіни, ліниво підійшовши до нього.
— Вражаюче, — сказала вона, плескаючи у долоні. — Особливо ця техніка з кров’ю… Скажи чесно-це ж я тебе навчила? Я? Я?
-Ти, ти,-Алекс легко посміхнувся.-Правда скільки мороки було, щоб її освоїти. Нюанси з маніпуляцією чужою кров’ю, правильний розрахунок кількості мани… І це тільки базові моменти, по яким ти мене ганяла. А коли ми почали вникати в тонкості цієї техніки…
-Стоп, досить,-Елізабет поклала руки на плечі Алекса.-Я рада, що майбутня я змогла її розробити і навіть навчити тебе, але зараз ця концепція існує тільки в моїй голові, тому хватить про неї розповідати.
-Якщо хочеш, можу тебе навчити. Зекономлю тобі декілька десятків годин.
-Дякую за пропозицію, але я сама впораюсь. Цей кайф, коли ти вигадуєш нову форму закляття, і вперше тестуєш її в битві… Коли з першої спроби щось не виходить, і ти починаєш думати, як і що змінити… Все це я хочу пройти самостійно, і раджу тобі колись спробувати.
-Якщо буде час-обов’язково,-Алекс прибрав руки Елізабет з своїх плеч.-А зараз на нас чекає бос.
Вони рушили далі. Попереду виднілися масивні ворота із чорного каменю. На них був висічений символ вовка з розкритою пащею. Це була кімната боса.
-Готовий?-Елізабет глянула на Алекса.
-На всі сто,-в його руках знову з’явився меч із крові.
Кімната боса була величезною печерною залою, де стіни вкривали темні нарости. У повітрі витав густий запах крові та гнилі, від якого навіть досвідчений боєць міг би скривитися. Посередині залу, серед розкиданих кісток і залишків тіл, височіла страхітлива фігура.
Бос — гігантський вовкулака, що перевершував своїх підлеглих удвічі, сидів на колінах, заглиблений у свою трапезу. Його масивні кігті занурювались у мертву тушу меншого вовкулаки, шматуючи її на частини. Інші монстри, трохи менші за нього, стояли осторонь, немов чекаючи своєї черги. Його хутро було темним, майже чорним, а на спині виднілися шрами від безлічі битв.
Алекс і Елізабет мовчки стояли біля входу, спостерігаючи за сценою. Вовкулаки не помітили їх одразу, занадто зайняті власним жорстоким ритуалом.
— Пам’ятаєш, що я тут лише як спостерігач? — тихо запитала Елізабет, не зводячи погляду з вовкулак.
Алекс, не відводячи погляду від боса, хмикнув.
— Я так розумію, ти хочеш забрати на себе всіх дрібних монстрів, щоб випробувати ту техніку, яку я використовував?
Елізабет злегка підняла брову й посміхнулася.
— Який ж ти все-таки догадливий.
— Це не догадливість, — Алекс злегка повів плечима. — Просто я добре знаю тебе.
У цю мить гігантський вовкулака відірвав голову від своєї трапези. Його жовті очі загорілися люттю, коли він нарешті помітив чужинців. Гучний, розкотистий рик прокотився печерою, змушуючи стіни здригнутися.
Менші вовкулаки тут же кинулися вперед.
— Починається, — пробурмотів Алекс, зміщуючи центр ваги.
— Веселися, племіннику, — з легкою усмішкою промовила Елізабет, виступаючи назустріч рядовим монстрам.
Алекс не звертав уваги на неї — його погляд був прикутий лише до боса.
Монстр рушив до нього, масивний, як гора м’язів і люті. Його лапи розбивали кам’яну підлогу, а кожен крок супроводжувався низьким гарчанням.
Алекс кинувся на монстра. Бос ударив по ньому лапою, але Алекс ухилився, залишаючи в повітрі тонкі криваві сліди.
— Сирено!
— Позаду!
Алекс різко обернувся, і в ту ж мить частина його крові утворила бар’єр, прийнявши на себе кігті вовкулаки. Кров'яна маса поглинула удар, а потім швидко згустилася в загострений спис, який із пронизливим звуком ввігнався прямо у лапу монстра.
Бос завив від болю, але навіть не подумав відступати. Він розвернувся і атакував з іншого боку.
Алекс ковзнув назад, а потім вистрілив десятками кровавих голок, що вирвалися з повітря і пронизали вовкулаку. Монстр ревів, але, попри множинні поранення, продовжував наступати.
— Товстошкірий, — пробурмотів Алекс, швидко оцінюючи ситуацію.
Раптом бос підстрибнув у повітря, піднявши вгору лапу, що світилася темною енергією.
— Що за...
Лапа обрушилася вниз, утворюючи ударну хвилю, яка змусила Алекса відступити.
— Він використовує ману? — здивувався Алекс.
— Більшість високорівневих босів мають таку здібність, — підказала Сирена.
— Точно. Я і забув за стільки часу.
Алекс знову кинувся вперед, різко ухиляючись від чергового удару. Його меч із крові розрізав повітря, залишаючи на тілі боса глибокі рани.
Проте цього було недостатньо.
Монстр зробив різкий розворот і махнув лапою, змушуючи Алекса виставити перед собою захисний бар’єр із крові. Але навіть так він відчув силу удару — його відкинуло назад.
Він приземлився, прокотившись по землі, але швидко встав на ноги.
— Добре... спробуємо щось таке.
Він розтиснув пальці, і вся кров, що була навколо, почала згущуватися, обертатися навколо нього, утворюючи темний спис в його руках.
-Гадаєте спрацює?-прозвучав занепокоєний голос Сирени.
-Якщо цілитися в правильне місце,-Алекс єхидно посміхнувся.
Монстр знову кинувся на хлопця. Вільною рукою, Алекс створив декілька кров’яних голок, які відправив в боса. Той прикрив морду лапою, і всі голки ввійшли в неї, на завдавши йому вагомої шкоди, однак, коли він відвів лапу, кров’яний спис миттєво прилетів монстру в праве око. Вовкулака заревів на цілу печеру від болю з такою силою, що навіть стеля з стінами почали тремтіти.
— І тепер фінальний штрих, — Алекс простягнув руку вперед, створюючи кроваве торнадо із крові монстра, яка стрімко стікала з його тіла і ока.
Бос завив і спробував ухилитися, але кров огорнула його з усіх боків.
— Подивимося, чи витримаєш це, — прошепотів Алекс, стиснувши кулак.
Кров'яна маса різко перетворилася на сотні загострених шипів, які одночасно встромилися у тіло боса. Монстр завив, намагаючись вирватися, але Алекс лише стиснув руку ще сильніше, змушуючи кров стиснутися навколо нього. Вовкулака хрипко рикнув... а потім його тіло розірвалося зсередини.
Зал заповнила тиша.
-Ваш рівень підвищено,-почувся в голові спокійний голос Сирени.
Алекс важко дихав, розслабляючи пальці.
— Ідеальна техніка... — пролунало позаду нього.
Він обернувся і побачив Елізабет, яка стояла серед купи знищених монстрів.
— Що ж, зачистка офіційно завершена, — посміхнулася вона.
-І як у тебе успіхи з першим тестом техніки?-також із посмішкою поцікавився Алекс.
-Як для першого разу може бути.
-Радий чути,-Алекс тільки кивнув, прибираючи залишки крові назад у тіло.—Повертаємося?
— Чекай секунду. Спочатку заберемо це,-вона підійшла до невеликої скрині, яка стояла неподалік місця, де у вовкулак була трапеза, Відкривши інвертар, вона повністю засунула скриню туди.-Потім передам її в Гільдію. Тепер можна повертатися.
І з цими словами вони зникли в порталі, який з’явився навпроти них відразу після смерті боса.
Алекс неквапливо йшов уздовж мармурових стін, крутячи в пальцях картку-пропуск. Її золотисте покриття ледь вловлювало світло магічних кристалів, що освітлювали дорогу. Цей невеликий шматок металу давав йому офіційний доступ до найнебезпечніших підземель, які тільки могла запропонувати Гільдія.
В його голові знову спливали слова, сказані Елізабет після повернення.
“— Я б хотів сходити в ще одне підземелля сьогодні.
Елізабет підняла брову, оцінюючи його серйозний вираз.
— Ні, на сьогодні з тебе вистачить, — сказала вона, схрестивши руки. — Завтра зайди до мене в кабінет після тренування з Крул.
Алекс звузив очі.
— Навіщо?
Елізабет лише загадково усміхнулася:
— Просто в мене є одна ідея, яку давно було слід реалізувати.
— І що це за ідея?
— Дізнаєшся завтра, — сказала вона, зберігаючи спокій. — А зараз іди відпочивай.”
Алекс важко видихнув, закочуючи очі.
— І знову ніякої конкретики, — пробурмотів він, прибираючи картку в кишеню. — Коли вони здихається цієї звички?
Він продовжив йти далі, міркуючи, що ж могла мати на увазі Елізабет. Однак, коли він майже дійшов до своєї кімнати, його кроки на мить зупинилися. Неподалік, опершись спиною на стіну, стояв знайомий демон-той самий, що влаштував хаос на площі.
— Схоже, він на Вас чекає, — спокійно промовила Сирена.
Хлопець лише посміхнувся.
— Очевидно. І я навіть можу передбачити, як це почнеться, — подумки відповів він. — Тут усього два варіанти. Перший: він почне волати про свою гордість, про те, хто він такий і як я посмів його принизити перед усіма. І, звісно ж, розкаже, як сильно він постраждав через мене.
Він ледь помітно хитнув головою.
— Другий варіант: як тільки я підійду ближче, мені прямо в обличчя полетить закляття темряви.
— Ви занадто песимістично налаштований, — зауважила Сирена. — Я все ж сподіваюся, що він тут щоб вибачитися, або, може, взагалі чекає когось іншого.
Алекс коротко хмикнув.
— Ну-ну, продовжуй сподіватися, Сирено. Чи тобі не знати, що реальність рідко буває настільки щедрою.
Він підійшов до дверей своєї кімнати, і саме в цей момент демон нарешті рушив з місця.
— Ти, виродку… — почав той, вишкіривши зуби від люті.
Алекс на автоматі підняв погляд на хлопця, оцінив його бойову позу, і, зрозумівши, що зараз почнеться класична тирада, звернувся до Сирени:
— Сирено, ось судячи з його поведінки, як ти думаєш, наскільки сильно він мене ненавидить за шкалою від одного до десяти?
— Гадаю, десь на семірку тягне.
— Тільки семірка? Як на мене тут мінімум дев’ять.
-Для дев’ятки він мусив би вже спробувати атакувати вас.
-Сирено, дорогенька, май совість-дай йому виговоритися. Він ж певно цілу ніч репетирував перед дзеркалом, щоб висказати все, що він про мене думає. Ось тільки я одного не розумію-де там була моя провина? Якщо йому так горить на когось позлитися, то хай в першу чергу злиться на свій крихітний мозок.
-Або на Ліліт. Як-не-як, саме вона відчитала його на площі.
-Ось-ось. Чого ж було відразу до мене бігти з своїми претензіями, коли є аж два повноцінні претенденти на цю роль.
Тим часом демон усе ще говорив. У нього явно була багата уява, бо за цей короткий час Алекс уже “принизив його перед усіма”, “зіпсував йому репутацію”, “позбавив честі” і ще багато чого не дуже цікавого.
Алекс ліниво позіхнув і знову взявся за дверну ручку, перебивши демона:
— Слухай, давай продовжимо якось іншим разом? Зараз я надав би перевагу гарячій ванні, чашці чаю і короткому сну, а не діалогу з тобою.
Демон явно був не в настрої для компромісів. Як тільки Алекс спробував відчинити двері, той миттєво зробив випад, намагаючись схопити його за комір.
Однак Алекс навіть не глянув у його бік — він просто зробив легкий крок назад, відступаючи на кілька метрів.
Демон, що ще секунду тому був упевнений у своїй атаці, втратив рівновагу й мало не впав уперед.
— Ой, вибач, я що, мав стояти на місці? — невинним тоном запитав Алекс, легко хитаючи головою. — Треба ж завчасно попереджати. Давай спробуємо ще раз. Дивись не перестарайся.
Демон, стиснувши зуби, витягнув із інвентарю довгий чорний спис. Його очі палали люттю.
— Якщо кулаками тебе не дістати, то як щодо цього?!
Алекс лише знизав плечима, спостерігаючи, як суперник кидається на нього. Демон завдав швидкого уколу, націлюючись на груди. Але Алекс спокійно відійшов вбік, змушуючи спис просвистіти в повітрі.
— Чому ви не атакуєте?,-спокійно запитала Сирена.
Алекс ухилився від ще одного випаду, заклав руки за голову й усміхнувся.
— Ну, по-перше, не хочу зайвих проблем зі студрадою. По-друге… — він різко нахилився, дозволяючи спису пролетіти над його головою, — це весело. Нехай хлопець трохи випустить пар.
Демон лютував. Він намагався загнати Алекса в кут, атакуючи все швидше й агресивніше, але що б він не робив, його спис ніяк не міг дістати супротивника.
Алекс рухався легко, немов танцюючи, ухиляючись в останню секунду.
— Може, досить? — з удаваною нудьгою запитав він, коли демон зробив особливо потужний замах.
Проте той не слухав. Зробивши різкий випад, демон вклав у атаку всю свою силу. Алекс цього й чекав. Він зробив один крок убік, дозволяючи спису пролетіти повз. У той же момент хлопець різко розвернувся, заходячи демону за спину, й легко поклав руку тому на плече.
Демон завмер.
— Все? Чи ще трохи потанцюємо? — Алекс нахилився до його вуха, не змінюючи безтурботного тону.
Хлопець, смикнувши плечем, вирвався з рук Алекса і різко відскочив. Демон, що до цього злісно стискав спис, раптово відкинув його вбік. Металева зброя з дзенькотом ударилася об підлогу, відскакуючи кілька разів, перш ніж остаточно завмерти. Але Алекс майже не звернув уваги на цей жест – його увагу привернуло дещо інше.
Демон потягнувся до інвентарю й витягнув звідти маленьку колбу, наповнену густою темною рідиною. Вміст виблискував у світлі магічних кристалів, віддаючи легким багряним сяйвом.
— І що це в нас таке? — Алекс підняв брову, спостерігаючи, як демон одним ковтком випиває зілля.
У ту ж мить навколо нього здійнялася потужна магічна хвиля. Повітря наче стало густішим, ніби насиченим чимось важким і зловісним. На шкірі Алекса з’явилися мурахи, а відчуття небезпеки спалахнуло в голові, наче червоний сигнал.
"Ця аура..."
Алекс бачив її. Його розвинений інтелект дозволяв краще сприймати потоки магії навколо нього, і зараз він чітко бачив, як навколо демона закрутилися спіралі темної енергії, щільні й агресивні. Вони пульсували, немов жива матерія, яка виривалася назовні.
— Сирено, — він намагався зберігати спокій, хоча внутрішньо вже готувався до найгіршого. — Що це за зілля? Що з ним відбувається?
-Перевіряю базу даних...
Секунда тиші.
-Інформація відсутня.
Алекс на мить застиг.
— Тобто "відсутня"?
-Я не знаходжу нічого подібного в базі зареєстрованих еліксирів.
— Прекрасно, — пробурмотів Алекс, спостерігаючи, як тіло демона починає змінюватися.
Його форма стала більш масивною – м’язи надулися, наче ось-ось розірвуть шкіру. Тканина форми на плечах і передпліччях з легким хрускотом розійшлася по швах.
Але це було лише початком. На голові хлопця з’явилися два чорні роги, які демони зазвичай приховували магією, щоб не привертати зайвої уваги. Вони виглядали грубими, нерівними, схожими на обсидіанові клинки. Його очі почервоніли, палаючи лютою ненавистю. Зіниці звузилися, перетворившись на тонкі прорізи, подібні до зміїних.
З куточків рота потекла густа слина, яка, здавалося, випаровувалася при контакті з повітрям. Його тіло ніби стало важчим, його подих глибшим, а кожен рух – наповненим незрозумілою агресією.
Алекс насупився.
— Чувак, ти там нормально себе почуваєш?
Демон мовчав. Він лише підняв руку, на якій було магічне кільце, і в ту ж мить під ногами Алекса засвітився магічний символ.
-Негайно ухиліться! – Сирена різко підвищила тон.
Алекс, не думаючи ні секунди, відскочив убік. І правильно зробив – бо там, де він щойно стояв, із землі вирвався величезний чорний шип. Його краї пульсували темною енергією, а повітря навколо вібрувало, немов сам простір не міг витримати такої сили.
Алекс знову глянув на демона.
— Так, я зрозумів. Ти не в настрої для діалогу.
Раптово, демон кинувся на Алекса із неймовірною швидкістю, рухаючись, як справжній звір. Його руки, позбавлені зброї, тягнулися просто до грудей Алекса, явно націлюючись на серце.
Алекс миттєво напружив усі м’язи, готуючись прийняти удар. Але в мить, коли мав відбутися удар, демон різко розвернувся на місці, змінивши напрям атаки, і вдарив Алекса ногою в бік. Хлопець навіть не встиг повністю зреагувати. Удар влучив прямо в нього з такою силою, що повітря навколо немов вибухнуло.
— Зараза…!
Його тіло пролетіло крізь скло величезного вікна, яке з гуркотом розсипалося на тисячі уламків. Але, замість того щоб безконтрольно летіти вниз, Алекс миттєво згрупувався в повітрі. Його очі швидко оцінили ситуацію, а тіло підлаштувалося під падіння.
За мить до удару об землю, він різко розвернувся й створив під ногами платформу з крові. Використавши її як трамплін, Алекс перевів інерцію падіння в рух уперед, м’яко ковзнувши по траві.
Він опустився на одне коліно, гасячи швидкість, а потім плавно піднявся, скидаючи з плечей кілька скляних уламків.
— Ну, це було весело, — пробурмотів він, страхуючи пил із одягу.
Його погляд миттєво метнувся вперед, де у вибитому вікні все ще стояв демон, важко дихаючи й звіряче гарчачи.
Алекс нахилив голову вбік і вивільнив пальці.
—Ну, раз ти так цього хочеш... — його губи розтягнулися в хижій посмішці. — Тоді ходімо, потанцюємо ще трохи.
Демон, що стояв серед уламків віконної рами, хижо вишкірився, спостерігаючи за Алексом. Його груди піднімалися й опускалися важко й уривчасто, а червоні очі палахкотіли диким блиском.
А потім він зник.
Алекс інстинктивно напружив м’язи й різко відскочив убік, коли в місці, де він стояв секунду тому, з-під землі вирвався чорний шип, розриваючи ґрунт і залишаючи глибоку воронку.
"Якби я затримався хоча б на мить..."
Але думати було ніколи.
Демон з’явився перед ним, завдаючи удар правою рукою. Алекс миттєво ухилився, відчуваючи, як повітря навколо руки демона наче розрізається від сили атаки. Він зробив крок назад, та в ту ж секунду перед ним із землі вирвався ще один шип. Алекс зіскочив убік, і в цей момент демон знову зник.
Сирена не забарилася:
— Зверху!
Алекс підняв голову й побачив, як демон падає згори, виставивши ногу для удару. В останній момент він встиг перекотитися вбік, і тієї ж секунди земля під ним вибухнула, утворюючи глибокий кратер, розкидаючи грудки землі й каміння в усі боки.
Алекс відчув, як шматки мармуру від стежки, що вела через сад, вдарили його по спині.
— "Що за монструозна сила…" — пробурмотів він, вирівнюючись.
Демон не давав часу на роздуми. Він вистрілив шипами з обох боків, змушуючи Алекса різко відійти назад, але варто було йому зробити крок, як ще один шип вирвався прямо з-під його ніг.
Алекс підстрибнув і різким рухом відштовхнувся від нього, зробивши переворот у повітрі.
—Обережно, ліворуч!
Ще один удар з боку демона! Алекс виставив руки, щоб блокувати атаку, однак раптом хлопець у останній момент змінив траєкторію й знову завдав удару ногою, націлившись у живіт Алекса.
Алекс ледь устиг зреагувати, схрестивши руки перед собою. Удар був настільки потужним, що його відкинуло назад, він пролетів кілька метрів у повітрі, однак і цього разу зміг згрупуватися й, відштовхнувшись від землі, ковзнув по мармуровій плитці саду, зупинившись за кілька метрів від хлопця.
Він швидко звівся на ноги й перевів погляд на демона, який стояв на місці, важко дихаючи, але з виразом дикого задоволення на обличчі.
— Здається, ти добре розважаєшся, — пробурмотів Алекс, струшуючи пил із рукава.
— А ви ні? — Сирена спокійно нагадала про себе.
Алекс усміхнувся, знову ухиляючись від двох шипів, що виросли з-під землі.
— Ну, як тобі сказати... Відчуваю, що я занадто поблажливий.
— Ви вже давно могли б закінчити бій, якби почали серйозно до нього ставитися
Алекс мовчки ухилився ще від одного удару кулаком.
— Можливо.
—І чому ж ви зволікаєте?
Алекс задумався, перекочуючись убік і змушуючи демона знову промахнутися.
—Боюсь якщо я атакую серйозно, він може не витримати. Різниця в рівнях може зіграти свою роль, а я не хочу потім мати зайві проблеми.
— Якщо ви продовжите ухилятися, він вас просто затисне в глухий кут. А хлопця тут якось підлатають вкінці кінців, тому закінчуйте вже цю виставу, поки не набігло народу.
Демон вклав усю силу в наступний удар.
Алекс миттєво ухилився, присідаючи, щоб пропустити кулак над головою.
—Добре,-Алекс важко зітхнув.
Він зробив різкий крок уперед, і перш ніж демон устиг зреагувати, завдав удару кулаком під ребра. Удар був настільки сильним, що тіло демона зігнулося вперед, а його ноги відірвалися від землі. Його відкинуло, немов ядро, і з гучним тріском він влетів у мармурову стіну саду. Каміння розлетілося навсібіч, піднімаючи пил.
Алекс випростався й злегка струсив руку.
— Надіюсь це його вгамує.
Позаду Алекса пролунав знайомий жіночий голос—спокійний, але з нотками цікавості:
— Що тут відбувається?
Алекс різко обернувся і побачив Ліліт, яка стояла в кількох метрах від нього, склавши руки на грудях. Позаду неї вже зібрався десяток студентів, яких явно привернув гучний шум битви.
— Вже все закінчено, — Алекс ледве встиг вимовити, як його тіло пронизало недобре відчуття.
Аура демона, яку він виразно відчував кілька хвилин тому, знову виросла, наповнюючи повітря гнітючою енергією. Алекс перевів погляд на місце, де досі стояв густий клубок пилу від його удару, і одразу ж помітив тривожний знак—крізь пил прорізалася тьмяно-сіра заграва магічного кола, що світилося просто в руці демона.
Але найгірше було навіть не це.
Демон цілком ігнорував Алекса. Його рука була спрямована прямо на Ліліт.
Час немов сповільнився.
— Чорт! — Алекс моментально створив під Ліліт своє магічне коло, і в ту ж мить її фігура зникла, з’явившись прямо поруч із ним.
У тій же секунді з місця, де перед тим стояла дівчина, виріс величезний чорний шип, пробиваючи землю, немов спис, який повинен був розірвати її наскрізь.
— Що це зараз було? — тихо, але гостро запитала Ліліт, глянувши на Алекса.
— Я ще сам толком не зрозумів, — швидко відповів Алекс, після чого підняв голос, звертаючись до студентів.-Всі, негайно забирайтеся звідси!
Перелякані учні не змусили себе чекати—лише один погляд на гігантський шип змусив їх миттю розвернутися й побігти геть.
Алекс повернув голову до демона, готовий продовжити бій, але як тільки пил осів, він помітив дещо дивне. Він чітко пам’ятав, що влучив демону під ребра, і відчув, як ті тріщать під його кулаком. Але тепер демон стояв рівно, наче щойно вийшов на прогулянку. Жодного сліду пошкоджень.
— Він що, так швидко регенерував? — промайнуло в голові Алекса.
Тим часом демон нарешті заговорив. Його голос був спотворений, хриплий, але в ньому ще звучала ледь вловима насолода від того, що відбувається:
— О, леді Ліліт... Як же я радий знову бачити вас.
По реакції дівчини було зрозуміло, що вона його не впізнала. Демон єхидно посміхнувся, показуючи гострі ікла.
— Невже не впізнаєш мене, після всієї тієї... довгої та нудної лекції?
Ліліт ще раз глянула на нього, і через секунду її погляд спалахнув розумінням.
— Рейнер... — її голос став майже без емоційним, холодним.
Демон задоволено посміхнувся, ніби почув найприємніше слово у світі.
— Отже, згадала... Ну що ж, леді Ліліт, я радий, що можу відплатити вам за все те приниження, яке довелося витерпіти через вас!
— Що з тобою сталося? — її очі ковзнули по його тілу, вивчаючи кожну зміну.
— Ти справді хочеш це знати? — Рейнер відкинув голову назад і розсміявся. — Скоро це вже не матиме значення!
Алекс важко видихнув і обернувся до Ліліт:
— Не думаю, що розраховувати на конструктивний діалог із ним зараз доречно.
Дівчина мовчала секунду, а потім повільно кивнула.
— Ти правий.
Вона зробила крок уперед, її аура почала змінюватися.
— Наше завдання зараз—зупинити його, перш ніж він зробить ще щось.
-Легше сказати, ніж зробити. Я хвилину назад добряче так його вдарив під ребра, але як бачиш результату це особо не принесло.
-В такому разі, можеш виграти мені трохи часу? Я спробую створити таке закляття, після якого так швидко він не оговтається.
Алекс зі зловісною усмішкою стиснув кулаки.
— Ну, це я можу влаштувати.
Рейнер не зволікав. Його рука сіпнулася вперед, і перед долонею спалахнуло темне магічне коло. Алекс одразу зреагував, його пальці стиснулися, і тонкий шар крові вкрив долоню, створюючи захист. Темний шип вирвався з кола, несучись прямо в Ліліт із неймовірною швидкістю.
Алекс зробив один крок уперед і різко виставив руку. Глухий удар. Шип зупинився, застрягши між пальцями Алекса. Ліліт завмерла, її очі розширилися. Рейнер застиг, не розуміючи, як Алекс просто… зловив його атаку. Алекс повільно опустив руку, все ще стискаючи шип між пальцями. Його долоня трохи здригнулася від сили удару, але кров'яний бар'єр вбрав основний імпульс, запобігаючи серйозним травмам.
Він обернувся до Ліліт, спокійно запитуючи:
— Ти в нормі?
Ліліт мовчки кивнула, не зводячи очей із шипа в його руці. Рейнер загарчав. Здавалося, його лють ось-ось вибухне.
— Грьобаний… виродок… — прошипів він і знову створив магічне коло. Цього разу одразу кілька темних шипів вирвалися вперед.
Алекс легкими і швидкими рухами першим шипом відбив усі інші. Останній шип летів прямо в нього.
— А що буде, якщо спробувати так?, — промовив він, метнувши перший шип прямо в останній.
Два снаряди зіткнулися, вибухнувши енергією.
— О, так це вже стає цікаво, — промовив Алекс, розминаючи шию.
Рейнер лише гаркнув і кинувся вперед. Він більше не витрачав ману на дальні атаки — тепер він бився голими руками. Алекс відчув ударний порив вітру, коли кулак демона промайнув за міліметр від його обличчя.
“Він став швидшим.”
Наступний удар цілком міг зламати йому щелепу, якби Алекс вчасно не схилив голову. Рейнер не зупинявся. Він знову зробив різкий випад, а Алекс цього разу не став ухилятися. Він підняв руку, і кров, яка досі залишалася на його долоні, знову згустилася. Кулак демона врізався в червону масу, і Алекс навіть побачив, як очі Рейнера розширилися.
— Думаєш, тільки ти можеш гратися зі своєю маною? — Алекс стиснув пальці, і кров швидко змінилася, огортаючи зап’ястя Рейнера, немов червоне змія.
Одним різким рухом Алекс смикнув його назад, змушуючи демона втратити рівновагу.
— Політати не хочеш? — посміхнувся він і з усієї сили швирнув Рейнера назад.
Демон навіть не встиг виставити руки — його тіло зі свистом полетіло через увесь сад і з гучним тріском знову врізалося в мармурову стіну. Пил піднявся високо в повітря.
Ліліт здивовано перевела погляд на Алекса.
— Звідки в тебе така сила?
— Це все завдяки тренуванням з однією з наших Директрис, — Алекс знову стиснув кулаки, спостерігаючи за пилом. — Як там у тебе з закляттям?
Ліліт перевела подих і вигнула пальці, створюючи темне магічне коло перед собою.
— Все готово! Відійди!
Алекс миттєво відскочив убік.
Ліліт витягнула руки вперед, і з її долонь вирвався потік густої темної енергії. Він зі свистом понісся в те місце, де в пилу досі був Рейнер. Сила удару була настільки великою, що навіть Алекс відчув, як повітря стиснулось від чистої магічної хвилі.
Удар влучив точно в ціль. Величезний вибух потряс землю, і пил піднявся з новою силою.
“Кінець?”
Поступово пил почав осідати…І Алекс стиснув зуби, коли побачив, що Рейнер стояв посеред руїн, абсолютно неушкоджений.
Навколо нього височіли чорні шипи, що формували захисний купол.
Ліліт важко дихала.
— Це… — вона впала на коліна.
Рейнер розправив плечі, вишкірившись.
— Ха-ха-ха,-він вибухнув сміхом.-І ця атака повинна була мене зупини? Це все що ви можете, президент?
Алекс навіть не встиг нічого сказати, коли Рейнер знову кинувся вперед.
“Ти вже починаєш діяти мені на нерви!”
Алекс різко рушив йому назустріч. Його кулак врізався прямо в щелепу демона, відправляючи того в повітря, після чого він з грохотом впав на землю, створюючи новий кратер.
Алекс швидко присів біля Ліліт.
— Ти як?
— Це… це було моє найпотужніше закляття, — прошепотіла вона, дивлячись на свої руки. — І воно не дало взагалі ніякого ефекту…
Алекс відкрив інвентар, витягнувши звідти зілля.
— Пий.
Ліліт мовчки взяла флакон, швидко випиваючи його вміст. Мить — і вона вже знову стояла на ногах.
— Що далі?
Алекс перевів погляд на Рейнера, який важко піднімався з землі.
— Він майже втратив усю свою ману. Помітила, що наприкінці бою він уже практично не використовував шипи?
Ліліт кивнула.
— Значить, моя атака хоча б виснажила його.
— Саме так, — Алекс трохи розім’яв зап’ястя. — Ти зможеш створити ще одне закляття, але менш потужне, щоб часу на нього пішло менше?
— Спробую, — Ліліт відразу почала формувати нове коло.
— Чудово, тоді я далі з ним танцювати, а ти готуйся.
Ліліт кивнула, її пальці вже світилися темною енергією. Пил остаточно осів. Рейнер стояв посередині руїн, його груди важко здіймалися від швидкого дихання.
Алекс знову зробив крок уперед, хрустячи пальцями.
— Третій раунд.
Раптом під ногами Рейнера щось заворушилося. Земля тріснула, і з-під неї вирвалися товсті зелені лози, які зі швидкістю блискавки обвили його ноги та руки. Демон спробував вирватися, напружуючи м’язи, але чим більше він рвався, тим міцніше рослини стискали його кінцівки, не даючи навіть поворухнутися.
— Що за…?! — прошипів Рейнер, намагаючись розірвати пута.
Алекс і Ліліт інстинктивно повернулися в бік, звідки йшла магія. Позаду них пролунало спокійне, але владне запитання:
— Ви цілі?
Вони побачили, як у їхню сторону неквапливо йшли три постаті. Елізабет, Крул і ще одна жінка з довгим смарагдовим волоссям і спокійним виразом обличчя. В її руці сяяло зелене магічне коло, яке створювали лози, що утримували Рейнера.
Алекс хмикнув, ховаючи руки в кишені.
— У нас все було під контролем, — заявив він безтурботним тоном.
Ліліт скосила на нього насмішкуватий погляд.
— О, то оце ти називаєш "під контролем"? — підняла вона брову, натякаючи на руїни навколо.
Алекс лише стенув плечима, наче тут не було нічого незвичайного.
Тим часом Крул і Ірида підійшли ближче до Рейнера. Лози ще сильніше стиснули його тіло, не дозволяючи йому навіть підняти голову.
— Він досі пручається, — спокійно сказала Крул, спостерігаючи за демоном.
— Дай мені секунду, — відповіла Ірида, опустившись на одне коліно і поклавши долоню на лоб Рейнера.
Мить — і його тіло обм’якло. Очі закотилися, а дихання стало рівним.
— Спить, — спокійно повідомила жінка, піднімаючись на ноги.
Елізабет злегка усміхнулася і глянула на Алекса:
— Ну що, готовий пояснити, як ви умудрились влаштувати таке шоу?
Алекс важко видихнув, переводячи погляд із несвідомого Рейнера на Елізабет.
— Ну, вибору, схоже, у мене все одно немає.
