Кімната для тренувань виглядала, наче шматочок лісу, перенесений до Академії. М'яке світло падало через прозору магічну стелю, створюючи ілюзію денного неба. Невелике озерце дзеркально відображало гілки дерев, а свіже повітря додавало відчуття реальності. Алекс стояв на галявині, розглядаючи кришталево чисту воду озера. Він глибоко вдихнув і подумав: "Непогано. Навіть заспокоює."
Двері з легким шурхотом відчинились, і до кімнати зайшла Арія. Її погляд був серйозним, але вона трохи знітилася, коли зупинилася перед Алексом.
— Привіт, — сказала вона рівним тоном.
— Привіт, — відповів Алекс, обернувшись до неї.
— Я хотіла... — почала Арія, трохи зволікаючи. — Вибачитися за свою вчорашню поведінку. Можливо, я трохи... погарячкувала.
Алекс іронічно посміхнувся:
— Трохи? — він підняв брову, але в його голосі не було злості. — Гаразд, вибачення прийняті.
Арія полегшено кивнула і, ніби бажаючи змінити тему, запитала:
— Тож, що ми будемо сьогодні робити?
— З того що я вчора побачив, питань по базі в мене немає, — сказав Алекс, складаючи руки на грудях. — Тому ми зосередимося на вдосконаленні твоїх навичок. А найкращий спосіб для цього — поєдинки.
Арія вдоволено посміхнулася:
— Нарешті щось цікаве. Я не великий фанат теорії.
Алекс посміхнувся у відповідь:
— Тут ми схожі. Тому я й обрав цей метод. Але одразу попереджаю: якщо результат мене не вразить, повернемося до азів.
Арія насупилася й уперто промовила:
— Навіть не сподівайся.
— Чудово, тоді покажи все, на що здатна, — сказав Алекс, простягнувши руку вперед. Його зап’ястя трохи почервоніло, і кров, витікаючи тонкими струмками, почала формуватися в меч із червоним, блискучим лезом.
Арія з насмішкою подивилася на нього:
— Як скажете, вчителю,-в її руках з’явилися два кинджали.
Вони обоє зайняли бойові стійки. На мить між ними запанувала тиша, наповнена напругою.
— Починаємо, — сказав Алекс, і в ту ж секунду вони кинулися один на одного.
Цього разу Алекс не лише ухилявся від атак Арії, але й сам почав наступати, тестуючи її оборонні навички. Його меч із крові швидко і точно рухався, змушуючи Арію реагувати миттєво. Її кинджали майстерно відбивали удари, і тепер дівчина була набагато спокійнішою, ніж учора.
"Вона зосереджена," — подумав Алекс, ухиляючись від її контратаки.-“І як я думав, цього разу Арія робить менше помилок, хоча деякі рухи все ще залишалися недосконалими.” Її впевненість зростала з кожною миттю, але йому вдалося помітити кілька слабких місць.
Через кілька хвилин інтенсивного спарингу Алекс підняв руку, сигналізуючи про завершення.
Арія, трохи задихана, витерла піт із чола й запитала:
— Ну що ж, як тобі мої навички, вчителю?
Алекс усміхнувся, опускаючи меч.
— Непогано, дуже непогано. Ти показала себе значно краще, ніж учора. Але є кілька моментів, які варто покращити. Твої удари стали точнішими, але під час широких замахів ти сильно відкриваєшся. Це може зіграти проти тебе в реальному бою.
Арія кивнула, сприймаючи його слова серйозно.
— Що ще?
— Деякі твої рухи трохи неточні, особливо під час швидких маневрів, — продовжив Алекс. — Це можна виправити регулярними тренуваннями з акцентом на контроль над власним тілом. Потрібно зосередитися на координації рухів.
— Я зрозуміла, — сказала Арія, відкинувши волосся назад. Її очі палали рішучістю. — Що ж, готова до другого раунду.
Алекс посміхнувся, помітивши її ентузіазм.
— Як скажеш. Пам’ятай про зауваження, — він знову підняв свій меч.
Арія зайняла бойову стійку, готова продемонструвати свої покращені навички.
Тренування завершилося після кількох напружених раундів. Арія лежала на траві, важко дихаючи, а Алекс сидів поруч, витираючи піт із чола.
"Хто б міг подумати, що ця дівчина змусить мене так потіти?"-промайнуло в його голові.-“Не думав що вона буде так швидко адаптуватися під мої слова. Такими темпами, орієнтовно через пів року, ми доб’ємося хорошого результату. З радістю сказав би їй це вголос, але боюсь тішити її его.”-Алекс посміхнувся, дивлячись на втомлену Арію.
Раптом у кімнату зайшов Адам. Він зупинився, подивившись на сцену перед собою, і підняв брову з цікавістю.
— О, а тебе яким вітром сюди занесло? — запитав Алекс, піднявши голову.
Адам посміхнувся, наближаючись до них.
— Заняття закінчилися, і я вирішив провідати вас, — відповів він, поглядаючи на Арію, що все ще лежала на траві.
Алекс здивовано перевів погляд на неї.
— До речі, а ти чому не на заняттях? — поцікавився він.
Арія, все ще трохи задихана і все ще лежачи, кинула погляд на Алекса.
— Я також отримала пропуск від Елізабет, але тільки на частину лекцій, — сказала вона, відмахнувшись.
Адам, дивлячись на Арію, вирішив її підколоти:
— То це виходить Алекс тебе переміг? Як же передбачувано.
Арія різко піднялася, зірвавшись на ноги, і з жартівливою злістю кинула погляд на Адама.
— Повтори но ще раз, Адаме! — почала вона, наближаючись до нього.
-Кажу що наша “Непереможна графиня”,-Адам спеціально зробив акцент на останніх словах,-змогла програти простому хлопцю. І ця після того, як дехто обіцяв мені, що більше нікому й ніколи не програє.
-Ти сам напросився.
Між ними почалася дружня сварка, повна підколів. Вони обмінювалися легкими ударами й дотепними фразами, як це роблять старі друзі, що знають один одного з дитинства. Алекс лише із посмішкою спостерігав за їхньою виставою, відчуваючи, як напруга тренування поступово відступає, залишаючи приємне відчуття легкості й задоволення.
Алекс і Адам увійшли до їдальні, де панувала тепла і затишна атмосфера. Студенти за столами весело розмовляли, сміялися, а деякі зосереджено їли, заглиблені у свої думки. Хлопці вибрали вільний стіл і взяли собі їжу.
Коли вони почали обідати, Алекс із легкою посмішкою глянув на Адама.
— Невже в твоїх очах я все ще "простий хлопець"? — запитав він, явно натякаючи на попередні слова Адама.
Адам відмахнувся, посміхаючись.
— Не бери це в голову. Просто гріх було б не підколоти Арію в такому моменті.
Алекс зацікавлено підняв брову.
— А що вас з’єднує? — запитав він.
Адам зробив ковток води й відповів:
— Наші батьки — давні приятелі. У дитинстві я, Арія та її брат Деміан часто проводили час разом. І якщо з Деміаном у нас були спокійні дружні відносини, то з Арією ми зазвичай підколювали одне одного, що часто перетворювалося на дружні "поєдинки". І, скільки б таких “поєдинків” не було, Арії ніколи не вдавалося перемогти мене. Тільки не подумай, що вона слабачка. Серед усіх знайомих мені дворянських дітей, вона- найсильніша.
Алекс посміхнувся.
-Найсильніша, да?
-Відразу після тебе,-Адам закатав очі.-Та й взагалі, ти унікальний екземпляр, тому не рахуєшся.
-О, виходить ти не хочеш, щоб хтось посунув Арію з твого п’єдесталу сильніших,-Алекс хитро посміхнувся, а в його очах заграли вогники.
-Все сказав?-Адам навіть не подивися на Алекса, а намагався сфокусуватися на їжі. Однак, легенький рум’янець на щоках хлопця Алекс відразу помітив, і вирішив продовжувати:
— Ну добре, добре,-Алекс поплескав приятеля по плечу.-Однак, судячи з того як ти відзиваєшся про Арію, мушу визнати-з вас вийшла б чудова пара, — підколов він Адама.
Тепер рум’янець було добре видно на Адамі:
— Не жартуй так, Алекс.
Алекс засміявся, і вони продовжили трапезу. Однак раптом до їдальні забіг молодий хлопець, важко дихаючи, ніби він щойно пробіг чималу відстань. Без зволікання він підбіг до Адама, притискаючи руки до колін, щоб трохи віддихатися.
Адам, помітивши його стан, одразу подав йому склянку з водою.
— Спокійно, випий води й заспокойся, — м’яко промовив він, підбадьорюючи хлопця.
Той жадібно зробив кілька ковтків, віддихавшись, і нарешті підняв голову.
— На... на центральній площі... — почав він, намагаючись говорити рівно. — Там зараз відбувається дуель між студентами, але все вийшло з-під контролю, і ніхто не може її зупинити.
Адам відразу серйозно глянув на Алекса, потім повернувся до хлопця.
— Показуй дорогу, — сказав він рішучим тоном.
Хлопець кивнув і побіг до виходу, а Адам та Алекс швидко встали зі своїх місць, поспішивши за ним. Вся трійка хлопців побігла в напрямку центральної площі, їхні серця билися швидше від адреналіну й тривоги за те, що відбувається.
Хлопці прибігли на центральну площу Академії, де вже зібралося чимало студентів. Протиснувшись крізь натовп, вони нарешті побачили, що відбувається. У центрі стояли двоє студентів — янгол і демон. Обидва виглядали побитими, з невеликими ранами, але ще трималися на ногах, важко дихаючи.
Демон створив магічне коло і запустив закляття в бік янгола. Той, вже безсилий, не зміг уникнути удару і, закричавши, впав на землю. Демон засміявся і почав повільно наближатися до лежачого супротивника.
— Зупинись! — крикнув Адам, але демон не зважав на його слова.
Адам рішуче рушив уперед, щоб втрутитися, але його грубо схопив за плече один із студентів.
— Куди це ти зібрався? — грубо запитав той, міцно стискаючи плече Адама.
— Цю дуель треба закінчити, — спокійно відповів Адам, намагаючись вирватися.
Студент лише сильніше стиснув його плече і, єхидно посміхаючись, додав:
— Забирайся звідси, якщо не хочеш бути також побитим на очах усіх.
Адам більше не стримався і з розмаху вдарив хлопця в обличчя, збивши його з ніг. Натовп навколо них трохи розступився, а група демонів зібралася, оточуючи Адама.
Алекс хотів кинутися на допомогу, але Адам зупинив його:
— Я тут упораюся. Займися тим хлопцем.
Алекс кивнув і побіг до лежачого янгола. Демон, що переміг його, дістав із інвентарю якесь зілля і випив його, явно готуючись до нового удару. Алекс дістав своє зілля регенерації, щоб допомогти хлопцеві. Відкривши флакон, він залив зілля янголу в рот, намагаючись якнайшвидше привести його до тями.
— Забирайся звідси, це не твоя дуель! — прокричав демон, насуваючись на Алекса.
Не відводячи погляду від янгола, Алекс спокійно відповів:
— Дуель уже закінчена. Я просто допомагаю тому, хто програв.
Демон засміявся і знову створив магічне коло.
— Вона закінчиться лише тоді, коли я так скажу! — сказав він, випускаючи потім магії тьми.
Алекс готувався відбити атаку, але раптом перед ним з’явилася молода дівчина з чорним волоссям, яка миттєво відбила магічний удар своєю темною магією.
Пил, що піднявся від зіткнення заклять, почав осідати, і демон крикнув:
— Хто посмів перервати мій бій?
Але, побачивши обличчя дівчини, його тон різко змінився. У його голосі з’явився страх, і він тільки прошепотів:
— Леді Ліліт...
Дівчина з серйозним виразом обличчя звернулася до демона:
— Поясни, що тут відбувається, — її голос був холодним і твердим.
Демон ніяково відвів погляд і зробив крок назад, але дівчина не дала йому можливості ухилитися:
— Я повторюю питання, — її голос ставав дедалі жорсткішим, і вона почала наближатися до нього.-Що у вас тут відбулося?
— Це був... звичайний поєдинок, — тихо промимрив демон, але було очевидно, що він знає, що цього недостатньо.
— Звичайний поєдинок повинен був закінчитися набагато раніше, — відповіла вона, кинувши на нього суворий погляд. — Ви довели себе до такого стану, і це неприпустимо в стінах Академії.
Демону не було що відповісти. Ліліт важко видихнула:
— Потім з тобою поговоримо.
До демона підійшли двоє хлопців у білих формах, таких самих, як у Ліліт. Вони стали по обидва боки від нього, готові супроводжувати його.
Дівчина підійшла до Алекса й янгола:
— Як він? — запитала вона, дивлячись на янгола, що лежав на землі.
— Все гаразд, — спокійно відповів Алекс. — Я надав першу допомогу. Далі його підлатають у медпункті.
— Дякую, — сказала Ліліт, її голос злегка пом'якшав. — Далі ми самі займемося ситуацією.
Алекс встав, перевівши погляд на Адама, який спокійно стояв неподалік. Біля нього лежало кілька побитих демонів, а сам Адам виглядав незворушно.
Алекс підійшов до нього:
— Все гаразд? — запитав він.
— Та, як бачиш, нічого серйозного, — відповів Адам з усмішкою.-А у тебе?
-Уже все під контролем,-Алекс посміхнувся і кинув короткий погляд на Ліліт.-Що ж, далі тут є кому розбиратися, а нас чекає незакінчений обід,-під хлопцями з’явилось магічне коло, і Алекс перемістив їх назад у їдальню.
Ліліт повернулася до натовпу:
— Можете розходитися. Більше тут немає на що дивитися, — спокійним тоном вона звернулась до студентів, які почали поступово розходитися.
Потім вона перевела погляд на двох хлопців і демона:
— Чекайте мене в кабінеті.
З цими словами вона, разом із непритомним янголом, зникла в магічному колі.
Хлопці повернулися до столової і продовжили трапезу. Алекс, порушуючи тишу, запитав у Адама:
— До речі, хто цей хлопець, що прибіг по нас?
— Це Ліам, — відповів Адам, не відриваючись від тарілки. — Ми сьогодні з ним познайомилися на лекції. Звичайний хлопець, але, здається, любить допомагати іншим.
— Ліам, значить, — Алекс кивнув, запам'ятовуючи ім'я.
Після короткої паузи Адам запитав:
— Подібні інциденти часто траплялися в майбутньому?
Алекс задумався, перш ніж відповісти:
— Досить рідко. Ніхто не хотів бути вигнаним з Академії, однак завжди вистачає придурків, які ігнорують правила. А чому питаєш? — Алекс підняв брову, зацікавлено поглянувши на друга.
Адам відкинувся на спинку стільця і, трохи вагаючись, відповів:
— Ще перед вступом я думав стати членом студради, але вагався, чи це мені потрібно. Після сьогоднішнього інциденту я все ж вирішив вступити в неї, щоб допомагати слідкувати за порядком в Академії.
Алекс усміхнувся:
— Хороше рішення, Адаме. Ти зможеш багато чого змінити.
— Дякую, — відповів Адам із вдячністю в голосі. — А ти не хочеш до нас приєднатися?
Алекс похитав головою:
— Я так то не проти, але боюсь у мене просто не буде на це часу. Тренування з Арією, власна прокачка... Але якщо треба буде моя допомога то сміло звертайся.
— Зрозуміло, — кивнув Адам. — Дякую за підтримку.
У цей момент у столову зайшла Міра, прямуючи до них. Вона привіталася і звернулася до Алекса:
— Алекс, пані Елізабет чекає на тебе.
— Дякую, Міро, — відповів Алекс, піднімаючись. Він попрощався з Адамом і зник у магічному колі, перемістившись до кабінету Елізабет.
Алекс з'явився в просторому кабінеті Елізабет. Вона, як завжди, сиділа за своїм столом, дивлячись у вікно, що відкривало чудовий вид на Академію. Почувши його появу, Елізабет повернулася до нього, посміхнулася і привіталася:
— Привіт, Алекс.
— Привіт, — відповів Алекс, сідаючи навпроти неї. — І для чого я тобі цього разу знадобився?
Елізабет підняла брову, обурено дивлячись на нього:
— Як це, для чого знадобився? Ти ж сам просив мене організувати зустріч із Крул. Забув?
— Ого, а ти домовилась швидше ніж я очікував. І коли вона прийде?
— З хвилини на хвилину повинна бути, а поки чекаємо… — Елізабет піднялася і підійшла до однієї з шаф, витягаючи звідти пляшку вина.
Алекс спостерігав за її діями з цікавістю:
— Вино? Для чого?
Елізабет посміхнулася, розвертаючись до Алекса:
— Крул моя давня подруга, і я добре знаю, як її задобрити.
Алекс хмикнув:
— Звичайного вина вистачить?
Елізабет хитро посміхнулась:
— Це не звичайне вино, Алекс. Це найкраще вино з столиці демонів. Крул його просто обожнює.
Алекс розвів руками:
— Ну, тобі видніше.
Раптом двері кабінету відчинилися, і до кімнати увійшла Крул.
Двері кабінету плавно відчинилися, і всередину увійшла Крул. Її поява немовби змінила атмосферу в кімнаті-навіть повітря, здавалося, стало гарячішим.
Висока, граціозна, вона рухалася з тією природною впевненістю, що була притаманна лише тим, хто звик, що світ крутиться довкола них. Довге чорне волосся, укладене в ідеальні хвилі, спадало на плечі, додаючи образу голлівудської діви, але з відчутним демонічним шармом.
Глибокі рубінові очі блищали хитрим вогнем, а чуттєві губи розтягнулися в легкій, майже грайливій усмішці. Високі вилиці, ідеальні риси обличчя та світла, немов фарфорова, шкіра тільки підкреслювали її нереальну привабливість.
Та якщо її обличчя випромінювало аристократичну витонченість, то одяг підкреслював владність. Вона носила ідеально підігнану білу сорочку, розстібнуту на один ґудзик вище, ніж вимагав дрес-код, що відкривало погляду граціозну лінію ключиць. Поверх неї — чорний піджак, що облягав її фігуру і додавав строгості образу, а доповнювали комплект обтислі чорні штани, що ідеально сиділи на її довгих ногах.
Алекс мимоволі окинув її оцінюючим поглядом і подумки відзначив: "Ну, Елізабет не перебільшувала. Це справді одна з найгарячіших жінок, яких я коли-небудь бачив. Ех, був би я зараз в своєму старому тілі…"
Крул повільно перевела погляд з Елізабет на Алекса, і її усмішка стала ширшою.
— О, то це і є твій племінник, Елізабет? — її голос був оксамитовим, з легкими насмішливими нотками. — Цікаво…
Вона підійшла ближче, не приховуючи оцінюючого погляду, яким ковзнула по Алексу з голови до ніг.
— Знаєш, ти маєш досить сильну ауру як для простого студента. Що розмова з тобою може бути цікавішою, ніж я очікувала.
Елізабет перехопила діалог, поки ситуація не почала перетворюватися у щось інше:
— Годі вам обмінюватися оцінюючими поглядами. Крул, досить стояти біля дверей. Ти краще глянь, що у мене є,-вона показала їй пляшку вина.
-Уже сідаю,- Крул з легким зітханням зайняла місце навпроти, перекинувши ногу на ногу. Елізабет налила кожному по бокалу вина, після чого усі зробили декілька ковтків.— Отже, Алекс, якщо ти хочеш, щоб я навчала тебе магії темряви, тобі доведеться мене переконати, що це не буде марнуванням мого часу. Я не беру всіх підряд.
Вона примружила очі, уважно вивчаючи його реакцію.
— Тож, здивуй мене. Чому я маю погодитися?
Алекс зручніше вмостився в кріслі, впевнено зустрічаючи пильний погляд Крул.
— Чому саме магія темряви? — він трохи нахилив голову, ніби сам собі ставив це питання. — Вона сильна. Одна з наймогутніших форм магії, якщо не наймогутніша. Її не так легко освоїти, але ті, хто це зробили, стають по-справжньому грізною силою, і я хочу стати одним з таких.
Крул мовчки слухала, не зводячи з нього очей, поки він продовжував:
— Крім того, вона універсальна. Темрява здатна не тільки руйнувати — вона може й захищати. До того ж її можна використовувати як і в бою, так і для створення унікальних заклять. Для мене це не просто груба сила, це щось більше.
Вона повільно підняла келих до губ, зробивши ковток вина, і, трохи нахилившись вперед, промовила:
— Все це звучить дуже… звично.
Алекс підняв брову.
— Що ви маєте на увазі?
Крул зітхнула, ніби їй уже було нудно:
— Якщо твої цілі такі… примітивні, як ти їх описав, то тобі краще навчатися елементальної магії. Це легше, ефективно, і шанси на успіх у тебе будуть значно вищими. Чому саме темрява?
Алекс відчув, що починає втрачати її зацікавленість: “Дідько, такими темпами я результату не доб’юся. Як би було легко, як би я міг розповісти їй правду, а не відповідати завченими фразами з якоїсь книги.” Він спробував відповісти ще раз:
— Елементальна магія, звичайно, сильна… але в ній немає тієї глибини, що є в магії темряви. Вона обмежена рамками природних стихій, тоді як темрява — це…
— Щось таємниче і могутнє? — закінчила за нього Крул, грайливо посміхнувшись.
Алекс стиснув губи, розуміючи, що вона його переграє.
“Це провал”.
Крул знову зробила ковток вина, на мить задумалась, потім поставила келих на стіл і без тіні сумніву видала:
— Ні.
Алекс моргнув, не одразу зрозумівши.
— Що?
Крул піднялась із-за столу, випромінюючи беззаперечну впевненість.
— Я відмовляюся тебе навчати.
Вона сказала це настільки спокійно і буденно, ніби відмовляла комусь у проханні передати сіль за вечерею.
Алекс відчув, як всередині щось стислося.
— Чому?
“Яке ж дурне питання”,-моментально пронеслося в його голові.
Крул відвернулася і рушила до дверей, промовивши через плече:
— Бо ти говориш як усі ті, хто намагався стати моїми учнями. Ти не демон, Алекс. Для тебе навчитися темряви буде важче, ніж для будь-кого з моїх попередніх учнів, навіть з моєю допомогою. І я не маю наміру витрачати на це свій час.
Вона підійшла до дверей, взялася за ручку, але перед тим, як вийти, кинула ще одну репліку:
— Та й крім того, ти не був чесним зі мною. А я просто терпіти не можу брехунів.
Алекс напружився. Його кулаки мимоволі стиснулися.
“Я не можу втратити такого вчителя”.
Він бачив, як Крул почала відкривати двері.
“Схоже вибору немає”.
В наступну мить він підхопився на ноги.
— Я знаю, на що здатна магія темряви!
Крул завмерла.
— Я бачив її справжню силу. Її руйнівну міць, з якою не зрівняється жодна елементальна магія! Міць, яка може в одну лише мить стерти з землі ціле військо. І ця міць мені потрібна, щоб захистити тих, хто мені дорогий.
Він дихав важко, намагаючись заспокоїтися після емоційного вибуху.
“Сподіваюсь це було того варте”,-промайнув спокійний голос Сирени.
Крул повільно повернулася до нього.
Її губи розтягнулися в ледь помітній посмішці.
— Ось так би одразу, — промовила Крул, спокійно повертаючись до столу й знову займаючи своє місце. — Тепер давай поговоримо серйозно. Хоча мені й цікаво, хто і де тобі показав "справжню силу темної магії", — вона акцентувала на останніх словах, уважно вдивляючись в Алекса, — я готова трохи вгамувати свою цікавість.
Вона перехрестила руки на грудях і відкинулася на спинку стільця.
— По тобі видно, що ти довго вагався, перш ніж сказати мені ці слова. І я можу зробити один із двох висновків. Перший — ти мені довіряєш. Другий — тобі просто необхідний першокласний вчитель.
Вона підняла палець, ніби відразу відкидаючи один із варіантів.
— Перше можна сміливо викреслити. Якби ти мені довіряв, то з самого початку сказав би правду, а не розповідав заздалегідь підготовлену історію. Значить, залишається тільки другий варіант. Я права?
Вона вп’ялася рубіновими очима в Алекса, хитро посміхаючись.
— Ви праві, — Алекс важко видихнув і, нарешті, сів за стіл.
— Очікувана відповідь, — Крул зробила невеликий ковток вина, не відриваючи від нього погляду. — Як ти вже зрозумів, я ціную чесність у відносинах із учнями. Зараз ти був чесний через безвихідь. Але, — вона поставила келих і нахилилася вперед, спершись ліктями на стіл, — я все ж сподіваюся, що з часом зможу заслужити твою довіру.
— Тобто це означає…
— Що я стану твоїм вчителем, — закінчила за нього вона, примруживши очі. — Але не розраховуй на особливе ставлення. Як я вже казала, ти не демон, і це створює величезну проблему. Перша перешкода чекає тебе вже на старті. Темрява — це не просто енергія, яку можна створити завдяки магічному колу. Це сила, що повинна жити в тобі, текти в твоїх жилах, бути частиною твоєї сутності.
Крул легенько постукала пальцем по скроні.
— Демони народжуються з темрявою всередині. Вона їхня природа, їхня сутність. Іншим же расам доводиться розвивати її штучно. І це, м'яко кажучи, не так просто. Але про це ми поговоримо на першому занятті, — її голос різко змінився зі строгого на звичайний, невимушений. — Не буду зараз забивати тобі голову зайвою інформацією.
Вона зробила ще один ковток вина, ніби розслабляючись після ухваленого рішення.
— Дякую вам велике, пані Крул! — Алекс різко піднявся і легко поклонився.
— Завжди будь ласка, — на її устах з’явилася загадкова посмішка. — До того ж, я теж маю тобі подякувати.
Алекс здивовано підняв голову:
— Мені?
— Це ж ти дав янголу на площі зілля регенерації, так?
— Так.
— Ось за це і дякую, — Крул відставила келих і вперше за весь діалог її голос прозвучав без тіні сарказму. — Якби ти не втрутився, невідомо, як усе могло закінчитися.
Алекс знизав плечима.
— Я був там не один. Адам Вольфенгард теж допомагав.
— Про що ви взагалі розмовляєте? — втрутилася Елізабет, яка досі мовчки слухала їхню бесіду, підперши щоку рукою.
— Нехай племінник тобі розкаже, — Крул піднялася на ноги. — Боюся, мені вже час бігти.
Вона перевела погляд на келих і з лукавою усмішкою додала:
— Дякую за вино, до речі.
— Невже не можеш залишитися хоча б ще на декілька хвилин? — з легким сумом у голосі сказала Елізабет, крутячи в руках келих. — Таке добро пропаде.
Крул хмикнула:
— Ти ж знаєш, що я б із радістю залишилася, — її погляд став теплішим, — але ще потрібно зустрітися з Рафаїлом і обговорити сьогоднішню ситуацію. І краще це робити на тверезу голову.
Вона перевела очі на Алекса, ніби ще раз оцінюючи його.
— Приходь у мій кабінет післязавтра. Гарного дня.
Під нею спалахнуло магічне коло, і через мить вона зникла.
Елізабет ще кілька секунд дивилася на місце, де тільки-но стояла Крул.
— Ну що скажеш? — запитала вона, не відводячи погляду.
— Перемога, — Алекс важко впав у крісло і потягнувся за келихом вина. — З нюансом, але перемога.
Елізабет пирхнула, злегка хитаючи головою.
— Рано радієш. Я, звичайно, вірю в тебе і все таке, але Крул слів на вітер не кидає. Якщо вона каже, що навчитися вампіру магії темряви буде важко — значить, буде важко.
Вона зробила ковток і подивилася на племінника з легким єхидством:
— Перемога буде лише тоді, коли темрява заграє в тебе на кінчиках пальців.
Алекс усміхнувся.
-Ну що ж, я давно готовий прийняти цей виклик.
— От і добре. І Алекс, у мене для тебе є ще одна порада.
— Слухаю.
Елізабет схрестила руки на грудях і підперла підборіддя пальцем.
— Не затягуй з відповіддю на її запитання. Будеш занадто довго будеш вагатися, її цікавіть візьме верх, і вона може просто перестати навчати тебе. І тут навіть я тобі не допоможу.
-І що мені їй сказати?-Алекс подивися на тітку.
-Це вже тобі вирішувати,-відповіла вона, лукаво посміхнувшись.-Якщо ти вже й збирався їй брехати, то треба було витратити хоча б п’ять хвилин і вигадати історію завчасно, а не криво імпровізувати.- Вона відвела від нього погляд, а потім знову зосередилася на вині.-Ти обрав собі серйозного вчителя, тому мав би це передбачити.
Алекс важко видихнув і провів рукою по волоссю.
— Гаразд, визнаю, що треба було підготуватися до цієї зустрічі краще, — неохоче промовив він. — Але тепер уже пізно шкодувати. Що б ти зробила на моєму місці?
Елізабет на якийсь час замовкла, задумливо дивлячись на келих із вином. Вона вертіла його в руці, спостерігаючи, як рідина плавно колихалася всередині.
— Знаєш, Алекс, я довго думала б над рішенням, — нарешті промовила вона, відставляючи келих на стіл. — Але, мабуть, я б просто розповіла їй усе.
Алекс підняв на неї погляд, у його очах читався подив.
— Чому?
— Тому що для мене Крул — це як для тебе Адам, — пояснила Елізабет, її голос звучав м'яко, але водночас упевнено. — Опинись ми на війні, я б сміло довірила їй прикривати свою спину. А якби перенеслась у минуле, я б шукала в ній підтримку.
Алекс задумався, обдумуючи її слова.
— Але ти маєш вирішити це сам, — продовжила вона. — Все залежить від того, яку думку ти складеш про Крул під час ваших тренувань. Подивись на неї не як на директора і вчителя, а як на людину. І тоді сам зрозумієш, наскільки їй можна довіряти.
— У твоїх словах є сенс, — кивнув Алекс.
Він на мить замовк, перш ніж задати ще одне питання.
— Можна запитати ще дещо?
— Запитуй, — дозволила Елізабет, знову беручи в руки келих.
— Чому вона настільки цінує чесність? — Алекс поглянув на тітку. — З нею сталося щось у минулому, що змусило її так ненавидіти брехню?
Елізабет ледь помітно посміхнулася, але її посмішка була гіркою.
— Брехун із тебе нікудишній, — сказала вона. — Але ось догадливість у тебе на високому рівні.
Алекс уважно дивився на неї, чекаючи відповіді, але Елізабет лише похитала головою.
— Не цього разу, племіннику. Якщо Крул хоче, щоб ти був із нею чесний, то і ти маєш добитися її довіри. Як вона буде намагатися зрозуміти тебе, так і ти повинен зрозуміти її.
Алекс лише кивнув. Він розумів, що тітка не розповість йому нічого більше.
Елізабет, явно бажаючи змінити тему, нахилилася вперед:
— А тепер розкажи мені про ситуацію на площі, про яку ви з Крул говорили.
Алекс коротко описав події, починаючи від моменту, коли вони з Адамом прибули на площу, і закінчуючи появою Ліліт.
Щойно він закінчив, Елізабет раптом вибухнула сміхом.
Алекс здивовано подивився на неї, не розуміючи, що могло викликати таку реакцію.
— Щось не так? — запитав він, коли тітка нарешті трохи заспокоїлася.
Вона витерла сльозу, що виступила від сміху, і знову глянула на племінника.
— Скажи, що ти знаєш про Ліліт?
Алекс трохи нахмурився.
— Не так багато. Я знаю, що вона глава студради, а ось на війні я про неї нічого не чув.
Елізабет усміхнулася ще ширше, знову приглушено сміючись.
— Вибач, Алекс, просто… — вона зробила паузу, ніби підбираючи правильні слова. — Скажімо так, коли прийде час, ти сам усе зрозумієш.
Алекс тільки більше здивувався, але розумів, що витягнути з тітки більше інформації буде неможливо.
— Чудово, ще одна загадка, — пробурмотів він, похитавши головою.
— Це ж Академія, — хихикнула Елізабет. — Тут без них ніяк.
Елізабет, все ще з легкою посмішкою на губах, відкинулася на спинку крісла й змінила тему:
— До речі, як пройшло твоє перше тренування з Арією?
Алекс перехрестив руки на грудях і злегка усміхнувся:
— Чесно кажучи, її результат мене вразив. Вона відразу намагається виправити помилки, на які я вказую. Видно, що вона не просто талановита, а й дійсно серйозно підходить до навчання.
Елізабет кивнула, задоволено почувши ці слова:
— Я ж казала, що вона перспективна.
— До речі, — Алекс ледь помітно усміхнувся, — вона навіть попросила у мене вибачення за свою поведінку вчора.
Елізабет підняла брову, явно здивована.
— Оце вже несподіванка.
— У своїй манері, звісно, але попросила.
Елізабет засміялася й також схрестила руки:
— Ну, що я можу сказати… Арія хороша дівчина, просто до її характеру потрібно знайти правильний підхід.
Алекс кивнув, розуміючи, що це справді так.
— До речі, — сказала Елізабет, змінюючи тему, — завтра у мене вільний день, а в Арії лекції, з яких її не звільнили. Це означає, що ми можемо відправитися в підземелля.
Алекс підняв голову, його очі загорілися цікавістю.
— Давно пора.
— Тоді я забронюю одне А-рангове на завтра, — сказала тітка, знову беручи в руки келих.
— Дякую, тітко.
— Завжди будь ласка, племіннику, — з легкою посмішкою відповіла вона.
Алекс підвівся зі стільця.
— Тоді, мабуть, піду відпочивати. Завтра нас чекає важкий день.
— Тебе чекає важкий день. Я буду лише спостерігати осторонь, —Елізабет посміхнулась і потягнулась за пляшкою вина.
-Не маю нічого проти,-коротко відповів Алекс, після чого під ним загорілося магічне коло, і він зник із кабінету.
Адам, який сидів на своєму ліжку й гортав книгу, підняв голову, коли Алекс нарешті повернувся.
— Ти довго, — зауважив він, закриваючи книгу. — Що там у тебе було?
Алекс важко впав на своє ліжко, склав руки за головою й втупився в стелю.
— Ну, коротко кажучи, я тепер офіційний учень Крул.
Адам здивовано підняв брови.
— Серйозно? Вона ж зазвичай нікого не бере в учні. Як ти її вмовив?
— Довелося попітніти, — хмикнув Алекс. — Спочатку вона мене просто відшила, але коли я сказав, що бачив справжню міць темної магії й що мені потрібна ця сила, щоб захистити своїх близьких, вона змінила свою думку.
Адам повільно кивнув, переварюючи почуте.
— Хмм, схоже, ти знайшов правильні слова.
— Або ж вона просто захотіла подивитися, наскільки далеко я зможу зайти, — знизав плечима Алекс.
-Думаєш, вона здогадалась що ти з майбутнього,-загадково посміхнувся Адам.
-Точно ні, але таке відчуття, що ця жінка бачить свого співрозмовника наскрізь. Сподіваюсь цей ризик окупиться сповна.
— Як би там не було, якщо у тебе вийде з цією магією, ти зобов’язаний мене навчити, — сказав Адам, схрестивши руки на грудях.-Хоча б спробувати.
Алекс посміхнувся й повернув голову до друга.
— Якщо у мене самого щось вийде, то чому б і ні?
Адам задоволено кивнув, після чого Алекс різко запитав:
— До речі, що ти знаєш про Ліліт?
Адам задумався, схиливши голову набік.
— Ну… вона голова студради, кругла відмінниця і... неймовірна красуня. А більше я про неї нічого не знаю.
Алекс коротко кивнув, а потім закрив очі.
— Зрозуміло…
Адам ще кілька секунд дивився на друга, ніби чекав продовження, але, почувши рівне дихання, зрозумів, що Алекс уже заснув.
— Ну, хороших снів тоді, — тихо сказав він і повернувся до своєї книги.
