Перед будинком Алекса чекала розкішна чорна карета з золотими гербами родини Монтамерів. Поруч стояла молода покоївка в відповідному костюмі, яка чемно привіталася з Алексом і його родиною, коли вони вийшли з дому.
— Вітаю вас, містере Алекс, пане і пані, — тихо промовила дівчина, опускаючи голову в легкому уклоні. — Мене звуть Альфа, і я буду супроводжувати вас до маєтку нашої шановної родини. Сподіваюся, подорож буде для вас максимально приємною.
— Дякуємо, пані Альфо, — відповів Габріель, оцінюючи витончені манери покоївки.-Нам дуже приємно, що ви турбуєтесь про наш комфорт.
Алекс, окинувши поглядом покоївку, посміхнувся.
— Дуже приємно, Альфо, — сказав він. — Якщо дозволите, я хотів би сісти поруч із вами на місце кучера.
— Ох, сину, ти жартуєш? — зауважила Емма, трохи здивована його бажанням. — Чим тобі місце в кареті не підходить?
Алекс тільки посміхнувся і хитро підморгнув матері:
— Мамо, ну хтось же має переконатися, що дорога безпечна!
Альфа злегка знітилася, але стримано посміхнулася.
— Вельмишановний пане Алекс, прошу вибачення, але я б не радила вам сидіти попереду. Подорож буде значно зручнішою і безпечнішою всередині карети.
— А я так хотів щоб ви розповіли мені щось цікаве про сім’ю Монтамерів під час подорожі,-засмученим тоном продовжив хлопець.-Що ж, доведеться передати Сірілу, що його покоївка відмовилась виконувати бажання гостя. Цікаво, як же він відреагує, враховуючи його палкий характер?
-Алекс, що ти собі дозволяєш,-голос Емми звучав обурено.-Негайно проси вибачення і…
Альфа м'яко зітхнула, трохи зніяковіло опустивши погляд.
— Якщо ви наполягаєте, пане Алекс, то я змушена виконати ваше бажання,-Альфа перебила Емму.-Вибачте, що засмутила Вас. Дозвольте запросити вас на переднє місце.
— Вибачте, будь ласка, за його поведінку, — тихо додала Емма, схиливши голову. — Це взагалі не схоже на Алекса.
Альфа трохи втомлено зітхнула, але зберігала привітність.
— Не варто перейматися, пані, — сказала вона з легким поклоном. — Що ж, якщо пан Алекс дійсно бажає, я не буду йому заперечувати.
“Що ж ти задумав, синку?”-промайнуло в голові Габріеля, сідаючи в карету.
Батьки зайняли свої місця всередині, а Алекс тим часом сів поруч із Альфою, яка взяла віжки й приготувалася до виїзду.
— Дозвольте нагадати, пане Алекс, що наша сім'я дуже пишається довірою, яку ви виявили до нас, погодившись на це запрошення, — м’яко сказала Альфа, ні на мить не забуваючи про стриману покоївську манеру. — Прошу вас не хвилюватися, ми зробимо все можливе, щоб цей візит залишив у вас тільки найприємніші враження.
Карета рушила, і Алекс поглянув на дорогу, відчуваючи передчуття прийдешньої зустрічі.
Декілька хвилин Алекс і Альфа їхали в повній тиші.
— Прошу вибачення за мої слова перед поїздкою, —першим заговорив Алекс. — Не хотів вас образити, але це був єдиний спосіб поговорити з вами наодинці.
Альфа кивнула, стримано посміхнувшись.
— Що ж, пане Алекс, дякую за ваші вибачення. Однак, мушу зізнатися, мені цікаво, що ж настільки важливе змусило вас домогтися цієї розмови,-її голос звучав спокійно, хоча в погляді можна було помітити нотки зацікавлення.
Алекс не відповів одразу. Він підняв долоню, і на ній з’явилось невелике магічне кільце. Альфа, побачивши його, ледь помітно стиснула губи.
— Це магічне кільце вам знайоме? — запитав Алекс, зберігаючи спокійний погляд.
Альфа, оглядаючи кільце, повільно похитала головою.
— Ні, пане Алекс, бачу його вперше, — промовила вона, але погляд дівчини був пильним, ніби вона вивчала кожну його деталь.
— А як думаєте, що відбудеться, якщо я наведу його на вас і почну потроху вливати туди магію? — запитав він тихо, не відводячи погляду.
Обличчя Альфи залишалося незворушним, проте легка напруга все ж промайнула в її очах. Вона не відповіла, але, здавалось, глибоко вдихнула, намагаючись зберегти спокій.
-Не збираєтесь відповідати? Що ж, відповідь мені й не потрібна. Я і так прекрасно знаю, на що воно здатне.-Не відводячи погляду, Алекс відкрив інвентар і дістав звідти маленьку колбу з рідиною.
— Прошу, випийте це, — сказав він, протягуючи колбу Альфі.
Альфа заперечливо похитала головою.
— Пане Алекс, я… не можу цього зробити, — спокійно відповіла вона, але з її голосу звучала прихована тривога.
Алекс злегка нахилився до неї.
— Ви впевнені? — запитав він, стискуючи колбу. — Подумайте добре.
Альфа на мить замислилася, а потім, з неохотою, простягнула руку і взяла колбу. Після короткої паузи вона відкоркувала її і випила вміст до останньої краплі.
— Чудово, — тихо сказав Алекс. Він підняв долоню, і кільце на ній почало світитися яскравіше, коли він влив у нього магію. Альфа затримала дихання, але через кілька секунд стало зрозуміло, що з нею нічого не сталося. Алекс задоволено посміхнувся.
— Все саме так, як я й очікував, — сказав він, і магічне кільце розчинилося, зникнувши з його руки.
Альфа, все ще здивована, подивилася на нього з недовірою.
—Що ви дали мені випити, і чому ця магія на мене не подіяла?
— А ти все ще не здогадалась, Альфа? Це була звичайна протиотрута, що знищила токсин, міс Лоріни. Так що тепер ти повністю вільна від впливу Монтамерів.
Очі Альфи розширилися від здивування, але вона швидко опанувала себе, зберігаючи серйозний вигляд.
— Дозвольте поцікавитися, з якою ціллю ви насправді їдете до маєтку? — її голос звучав уже зовсім по-іншому — серйозніше, рішучіше.
Алекс коротко посміхнувся.
— Нічого особливого. Лише повне знищення цієї родини і порятунок решти прислуг, — спокійно відповів він.
Альфа ще раз подивилася на нього, наче не вірячи своїм вухам.
— І як ви плануєте це здійснити?
— Досить просто, — тихо промовив Алекс, нахиляючись трохи ближче. — Використаю їхню зброю проти них.
Альфа слухала уважно, не перебиваючи.
— Все що потрібно, це лише віддати отруєний напій Монтамерам. Тут мені й знадобиться твоя допомога. Поки я буду відволікати ту трійцю, ти повинна будеш віддати іншим прислугам колби з протиотрутою, і проконтролювати процес приготування напоїв. Впораєшся?
Альфа на мить замислилася, а потім повільно кивнула.
— Можете на мене покластися. Сподіваюся ваш план вдасться, пане Алекс.
— Навіть не сумнівайся, — впевнено відповів Алекс.
Карета плавно зупинилася біля входу до розкішного маєтку Монтамерів. Високі ворота з кованими візерунками та величний фасад будівлі підкреслювали багатство і статус сім'ї. Коли Алекс і його батьки вийшли з карети, їм назустріч вийшли троє людей, що чекали їх біля входу.
Першим із групи стояв худорлявий чоловік середнього віку з пронизливим поглядом і хитрою посмішкою. Це був глава сім'ї Монтамерів — граф Реміль, відомий своєю тягою до влади та хитрощів. Поруч із ним стояла його дружина Лоріна, жінка з витонченими рисами обличчя і холодним поглядом, який здавався майже невідворотним. А трохи позаду — Сіріл, який одразу ж опустив очі, побачивши Алекса.
— Щиро вітаю вас у нашому скромному маєтку, — заговорив граф Реміль, трохи схиливши голову з удаваною привітністю. Я — граф Реміль фон Монтамер, а це моя дружина Лоріна та наш син, Сіріл. Сподіваюся, дорога була приємною і не втомила вас.
— Дякуємо за гостинність, графе Ремілю, — відповів Габріель, стримано кивнувши. — Я — Габріель, а це моя дружина Емма та наш син, Алекс. Нам було дуже приємно прийняти запрошення вашої родини.
Лоріна витончено посміхнулася, кивнувши у відповідь.
— Ми вдячні за ваш візит, — промовила вона холодним тоном. — Це справді чудова можливість для зближення наших сімей.
Після декількох моментів мовчання Реміль делікатно поклав руку на плече сина.
— І все ж, мушу попросити у вас пробачення, — почав він, звертаючись до батьків Алекса і самого хлопця. — На жаль, мій син поводився негідно під час екзамену, йому ще належить опанувати аристократичні манери та стриманість. Щиро прошу вибачити його.
Сіріл, глянувши на Алекса, зробив короткий уклін.
— Вибачте за мій імпульсивний вчинок, — промовив він майже неохоче, намагаючись зберігати належний вигляд.
Алекс відповів легким кивком і невимушеною посмішкою.
— Вибачення приймаю, — сказав він. — Сподіваюся, що після сьогоднішнього вечора ми зможемо знайти спільну мову і, можливо, навіть подружитися.
Реміль злегка підняв брову, обмінявшись поглядом із дружиною.
— Безперечно, ми також сподіваємося на це, — відповів він, удавано привітно. — Будемо раді, якщо наша вечеря сприятиме зближенню.
— Прошу, пройдіть усередину, — з посмішкою додала Лоріна. — Вечеря майже готова.
Реміль жестом запросив гостей пройти слідом, і вся група вирушила до дверей маєтку, що привітно відчинилися перед ними.
Алекс переступив поріг маєтку, і відчуття незручності одразу захопило його. Просторі зали з мармуровими підлогами та високими стелями здавалися занадто холодними, без жодного натяку на справжній затишок. Усе тут видавалося йому чужим, ворожим, наче кожен куток був просякнутий отруйною атмосферою господарів.
"Навіть у підземеллі, серед чудовиськ, почувався би безпечніше, ніж тут. Хоча б тому, що чудовиська не приховують своїх намірів." Внутрішнє напруження охопило його ще більше, і кожен крок по маєтку лише підсилював цю зневагу.
Граф Реміль, помітивши, як Алекс з цікавістю оглядає зал, звернувся до нього:
— Що ж, сподіваюся, наш маєток справляє приємне враження, — з удаваною привітністю промовив він.
Алекс змусив себе посміхнутися.
— О, він чудовий, графе Ремілю, — відповів він із завченим захопленням у голосі, хоча в думках про себе промайнуло: "Задоволення було би ще більшим, якби я міг спалити тут усе дощенту."
— Якщо у нас ще є трохи часу до вечері, чи не могли б ви показати мені маєток трохи більше? Хтозна, чи випаде мені ще така нагода побувати тут.
Реміль, явно задоволений реакцією гостя, повернувся до сина.
— Сіріле, покажи Алексу маєток, — сказав він, звертаючи на хлопця владний погляд.
Сіріл, явно не в захваті від цієї ідеї, неохоче кивнув.
— Як бажаєте, батьку.
Тут Лоріна втрутилася з тихою посмішкою:
— Можливо, буде краще, якщо ви з Алексом прогуляєтесь наодинці, сину. Це сприятиме вашій розмові і, сподіваюся, зблизить вас.
Альфа провела гостей швидким поглядом після чого пішла в сторону кухні. Алекс кивнув матері й батькові, а вони, у свою чергу, відповіли спокійними поглядами.
Лоріна обернулася до Габріеля й Емми з легкою посмішкою.
— А тим часом, прошу вас пройти зі мною.- Вечеря буде подана ось-ось, і я з чоловіком буду рада скласти вам компанію.
— З радістю, — відповіла Емма, кидаючи напутній погляд на сина, і разом із чоловіком пішла за Лоріною і Ремілем, залишивши юнаків наодинці.
Сіріл трохи стиснув губи, але змушений був дотримуватися формальності.
— Я покажу тобі свою кімнату, — сказав він, коротко кивнувши Алексу. — Вона на другому поверсі. Сподіваюся, тобі буде цікаво.
Алекс, зберігаючи ввічливу посмішку, не заперечив і пішов за ним сходами на другий поверх.
Сіріл відчинив двері, і Алекс увійшов до просторої кімнати, наповненої розкішшю, що аж надто нагадувала про статус господаря. Меблі з червоного дерева, вишукано різьблені, стояли ідеально розставлені. Підлогу прикривав дорогий килим із візерунком у теплих барвах, а над ліжком із високим узголів’ям висіла гобеленова завіса з гербом Монтамерів.
— Що скажеш? Як тобі моя кімната? — із задоволеним виглядом запитав Сіріл, звертаючись до Алекса.
Алекс розглянувся, зобразивши на обличчі деяке розчарування.
— Нічого особливого, якщо чесно, — промовив він із насмішкуватим тоном. — Так, відрізняється від моєї, де тільки ліжко, стіл і шафа. Але, якщо чесно, чомусь мені здається, що у кімнаті Адама буде більше відчуватися аристократизм. Та й цікавіше, мабуть, там.
“Ах ти ж жалюгідний простолюд. Тільки й можеш діяти мені на нерви. Мало тобі було принизити мене на екзамені, так ти вирішив повторити це ще раз, уже на моїй території. Смійся поки можеш, падлюко. Скоро і тобі, і твоїм рідним прийде кінець, і сміятися вже буду я”- Сіріл стискав зуби від злості, ледь утримуючи себе в руках. Через декілька секунд він продовжив вголос, вдало приховавши обурення:
— Що ж, кожен має свою думку. Прошу, пройдемося далі, покажу ще одну кімнату.
Алекс, помітивши цей спокій, лиш подумки посміхнувся:
"Як би ти не старався, Сіріле, я бачу твої справжні емоції. Злися, злися, тобі ж це не допоможе."-І, насолоджуючись цією думкою, пішов слідом.
Сіріл провів його до іншої кімнати, затишно обставленої для гостей, а потім повернувся до Алекса.
— Пропоную повертатися вниз. Вечеря, мабуть, холоне, а дорослі вже зачекалися нас, — із стриманістю сказав Сіріл.
— Звісно, — погодився Алекс, проте, вже біля дверей, запитав: — До речі, а що за кімната в самому кінці коридору?
— Це кабінет мого батька, — коротко відповів він. — Але, на жаль, показати його я не можу.
— Шкода, — сказав Алекс з удаваним сумом.
Раптом до них підбігла Альфа, трохи схвильована, і швидко звернулася до Сіріла:
— Вибачте, пане Сіріле, але прошу вас пройти зі мною. Це… стосується вечері.
Сіріл навіть не подивися в її сторону, а лише агресивно відповів:
— У мене свої справи, Альфо! Невже сама впоратися не можеш?
Альфа зберігала спокій і стриманість, хоча й продовжувала просити:
— Пробачте, пане, але це справді важливо. Прошу вас, пройдімося ненадовго.
-Безтолкова рабиня,-просичав Сіріл, і повернувшись спиною до Алекса додав: Алекс, зачекай мене в моїй кімнаті. Я скоро повернуся.
Коли Сіріл і Альфа зникли за рогом коридору, Алекс посміхнувся, вдоволений тим, як складалися обставини. Він швидко рушив до кабінету Реміля, обережно відкрив двері і увійшов усередину. На мить затримавши погляд на розкішно обставленому приміщенні, він швидко створив посеред кімнати магічне кільце, призначене для переміщення Астаріона та Адама.
Перевіривши, що все зроблено правильно, Алекс тихо зачинив двері та повернувся в кімнату Сіріла.
"Все йде за планом, залишилося тільки довести справу до кінця."
За хвилину до кімнати увійшов Сіріл. Алекс, удаючи здивування, запитав:
— Щось сталося?
-Нічого особливого,-роздратовано відповів Сіріл.
-Радий чути,-спокійно сказав Алекс, після чого хлопці разом вирушили до їдальні, де на них вже чекали дорослі.
Як тільки Алекс і Сіріл увійшли до їдальні, Реміль одразу звернувся до Алекса:
— Що ж, Алекс, сподіваюся, кімнати на другому поверсі справили на тебе гарне враження? — запитав граф, ледь помітно посміхаючись.
— Так, звісно, графе Ремілю, вони чудові, — відповів Алекс із ввічливою усмішкою, явно задоволений розкішшю кімнат.
Це ледве помітно вивело Сіріла з рівноваги, адже зовсім недавно Алекс сказав йому щось зовсім протилежне.
— Прекрасно, — задоволено кивнув Реміль. — Прошу, хлопці, приєднуйтесь до нас.
Алекс сів на вільне місце за столом, потім коротко озирнувся на дорослих.
— Сподіваюся, ми не перервали вашу розмову, — чемно запитав він.
Лоріна лише м’яко усміхнулася.
— Анітрохи. Ми якраз почали обговорювати дітей і дуже раді, що ви приєдналися до нас. До речі, Алекс, а які у тебе плани після випуску з Академії?
Алекс ледь підняв брову, відповідаючи стримано:
— Я тільки-но вступив до Академії, тому про такі далекі плани поки що не замислювався.
Лоріна посміхнулася злегка, але з доброзичливим тоном:
— Що ж, сподіваюсь, Сіріл теж вступить до Академії через рік. Тоді він зможе продовжити наше сімейне діло, яке для нас так багато значить, — Лоріна кинула поблажливий погляд на сина, який одразу ж спробував зробити вигляд зацікавленого й гордого.
— Безумовно, мамо, — посміхнувся Сіріл, злегка киваючи. — Це була б честь.
“Господи, скільки ж мені ще грати добряка. Мене скоро знудить від цього маскараду.”-промайнуло в голові Алекса.
-Терпіння, Володарю,-пролунав голос Сирени.-Ось-ось Ви доведете справу до кінця.
Лоріна, все ще з посмішкою, поглянула на інших гостей.
— Що ж, пропоную випити за знайомство, — мовила вона, роблячи знак одній із покоївок, що чекала поруч.
“Ну нарешті.”
До їдальні зайшла молода дівчина в такому ж вишуканому костюмі покоївки, як і в Альфи, тримаючи піднос із кришталевими келихами, наповненими вином. Вона обережно розставила келихи перед кожним за столом, після чого трохи відступила вбік.
— Це вино з ангельських земель, — з легким захопленням у голосі сказала Лоріна, роблячи акцент на словах. — Його доволі важко отримати, але воно того варте. Сподіваюсь, вам усім сподобається.
Реміль підняв келих із вином, виглядаючи поважним та врочистим.
— У мене є тост, — сказав він, кидаючи погляд на обличчя Габріеля й Емми. — За знайомство та майбутню дружбу між нашими родинами.
Габріель відповів згодою і також підняв свій келих.
— Підтримую вас, графе Ремілю. Хай це знайомство стане початком взаємної підтримки та добробуту.
Всі підняли келихи, обмінюючись короткими поглядами, і випили свої напої.
-Увага. В вині знаходиться отрута. Ви отруєні,-заговорила Сирена в голові Реміля, Лоріни і Сіріла. Цей суворий, без емоційний голос їхніх Сирен миттєво ввів їх у паніку, і в очах кожного з’явився вираз шоку та тривоги. На мить вони розгублено подивилися одне на одного, швидко повернувши погляди на гостей, щоб ті не помітили їхньої слабкості.
Лоріна, зберігаючи стриманість, відклала келих і піднялася, намагаючись не втратити спокій. Вона злегка схилила голову перед присутніми:
— Вибачте, але мені потрібно ненадовго відійти до кухні, — її голос звучав врівноважено, але легка напруга все ж прослизнула крізь холодні слова. — Прошу, продовжуйте вечеряти,-вона поспішила до виходу з їдальні.
-І куди це ми зібрались?-уже не приховуючи насмішки заговорив Алекс. На його долоні спалахнуло магічне кільце. Лоріна, відчувши різкий спалах болю, схопилася за груди і з диким криком впала на підлогу, корчачись у агонії.
— Що це... як це можливо?! — її голос був сповнений муки і недовіри.
Реміль та Сіріл, ослаблені отрутою, не витримали більше. Вони створили два водяні потоки, однак не встигли ними скористатися — потужний спалах болю зупинив їх, магія розвіялась і вони також упали на підлогу, нездатні рухатися.
— Алекс! Що тут відбувається?! — стривожено заговорив Габріель, переводячи погляд то на сина, то на членів сім’ї Монтамерів.
Алекс обернувся до нього, його голос різко став серйозним:
— Я все поясню вам пізніше, тату. А поки що вам із мамою краще вирушити до кабінету Реміля. Там граф Астаріон та Адам шукають докази проти цієї родини, і ваша допомога може стати в пригоді.
Емма подивилася на сина з нерозумінням, намагаючись розпитати більше:
— Але Алекс, про що ти говориш? Які докази…?
Не встигла вона договорити, як під ними з Габріелем засвітилося магічне коло. Ледь вони обмінялися поглядами, як світло охопило їх, і обоє миттєво зникли з кімнати.
Алекс перевів погляд на Монтамерів, що залишилися без допомоги, лежачи на підлозі в агонії.
-Нарешті ми залишилися на одинці, і можна спокійно поговорити,-із посмішкою промовив Алекс. Він розвіяв магічне кільце на своїй долоні і Монтамери перестали корчитися від болю.-Ваше щастя що я не такий монстр як ви, і надаю перевагу проводити розмови в більш спокійній обстановці. Повертайтеся на свої місця, а то не личить поважним аристократам валятися на підлозі.
Лоріна, Реміль і Сіріл, тримаючись за груди та намагаючись придушити залишки болю, повільно піднялися з підлоги. Вони обмінялися з Алексом похмурими поглядами, в яких проглядалася ненависть, але водночас відчувалася і безпомічність. Знаючи, що фізичний опір буде марним, вони обережно повернулися на свої місця за столом.
— Ось так краще, — спокійно почав Алекс. — І що, приємно стати жертвою своєї ж отрути, а, міс Лорін?-хлопець перевів погляд на Лоріну.
-Жалюгідний простолюд,-злісно промовила вона.-Рано тобі ще святкувати перемогу. Дельта, негайно розберися з ним!-з останніх сил прокричала Лоріна покоївці, яка виносила напої.
-Самі з ним розбирайтеся,-із насмішкою в голосі промовила покоївка.
-І часто ваші прислуги з вами так розмовляють?-також із насмішкою поцікавився Алекс, спостерігаючи за розгубленим виразом обличчя Лоріни.
Лоріна нічого не відповіла. З останніх сил вона створила магічне кільце і навела його на покоївку. Алекс залишався спокійним і навіть не думав заважати їй. Він лише перевів погляд на дівчину, яка продовжувала стояти на своєму місці.
-Як себе почуваєш? Ніде не болить?-запитав Алекс.
-Все добре,-спокійно відповіла дівчина.
-Що за… Що ти зробив?-Лоріна злісно подивилась на Алекса.
-А ти все ще не зрозуміла? Альфо, виходьте сюди.
До їдальні зайшла Альфа і ще восьмеро дівчат, які були всі одягнуті в костюми покоївок.
-Не хочеш ще на них використати свою магію? Може на комусь та й спрацює.
-Досить цих ігор,-грубо заговорив Реміль.-І так зрозуміло, що на дівчат магія Лоріни не подіє. Мене дещо інше цікавить-звідки ти знаєш про цю магію, як зміг її навчитися, як дізнався рецепт протиотрути і якого біса у мене в кабінеті зараз робить Астаріон?
-Як багато питань. А чи є сенс на них відповідати? Жити то вам все одно недовго залишилось.
-Тоді дай відповідь лише на одне-чого ти хочеш?
-Від вас-абсолютно нічого. Все що могли, ви й так мені розповіли, хоча ви про це й не знаєте.
-Для чого тоді все це? Чому ти не прикінчив нас відразу, а запросив до столу? Цей діалог немає ніякого сенсу, так що завершуй свою справу.
-Спочатку такий план і був, однак, я пообіцяв Альфі не прикінчувати вас відразу. До того ж дівчатам треба було переконатися, що тепер ви не представляєте небезпеки,-Алекс встав з-за столу.-Що ж, на цьому вимушений вас покинути. Альфо, дівчата, вони повністю в вашому розпорядженні,-хлопець перевів погляд на Альфу.
-Дякую, пане Алексе. Далі ми розберемося самі,-її голос звучав все ще стримано, однак, нотки радості все ж було чутно.
-Чекай!-раптом прокричав Сіріл, коли Алекс уже збирався покидати їдальню.
-Чого тобі?-Алекс зупинився, але в сторону хлопця навіть не став дивитися.
-Благаю, врятуй мене,-Сіріл впав на коліна. На його очі виступили сльози, а голос тремтів від страху.-Я готовий на все, тільки будь-ласка, не залишай мене помирати.
-Ех-х-х… Сіріл, Сіріл,-Алекс підійшов до хлопця і присів так, щоб їхні погляди пересікалися. Потім він нахилився ще ближче до хлопця і тихо продовжив,-знаючи скільки проблем від тебе буде в майбутньому і скільки невинних життів ти забереш, я ніяк не можу тебе врятувати. Та й не хочу, якщо чесно.-Далі він продовжив вже не так спокійно.-Як би не Альфа, я б влаштував вам справжнє пекло, однак, домовленість є домовленість, тому вашу долю будуть вирішувати ваші ж прислуги. Надіюсь ти себе чемно з ними поводив, і вони подарують тобі швидку смерть,-після цих слів Алекс встав і відправився на другий поверх, а Сіріл так і продовжив стояти на колінах і дивитися в слід Алексу.
Алекс відчинив двері кабінету Реміля й одразу побачив Астаріона, Адама, Емму та Габріеля, які були поглинені документами, знайденими у кабінеті. Емма, помітивши сина, стрімко піднялася з місця і кинулася до нього, міцно обійнявши.
— Алекс, з тобою все гаразд? — її голос був сповнений тривоги.
— Все добре, мамо, можеш не переживати, — відповів він, легенько усміхаючись, аби заспокоїти її.
До них підійшов Габріель і, поплескавши Алекса по плечу, сказав:
— Радий що ти цілий і неушкоджений.
Астаріон, спостерігаючи за цією сценою, підійшов ближче й звернувся до Алекса:
—Як усе пройшло знизу? — поцікавився він.
— Як і було заплановано, графе, — з легкою усмішкою відповів Алекс.
-Радий чути,-Астаріон кивнув із вдячністю, а потім підняв знайдені документи, показуючи їх Алексу.— Глянь-но на це. Як ти і казав, тут розписано абсолютно все про дії Монтамерів. Імена аристократів, яких вони вбили і всі їхні грошові маніпуляції. Також ми знайшли щоденник Лоріни, правда його ще не читали.
Алекс швидко проглянув документи.
“Все те саме, що і раніше. Більше тут шукати нічого”.
Габріель, який усе це спостерігав із легкою розгубленістю, нарешті не втримався й запитав сина:
— А тепер, синку, поясни нам, будь ласка, що тут узагалі відбувається.
-А-а-а.. Відносно цього. Хах,-Алекс трохи запнувся, намагаючись знайти підходящі слова.- Як би вам це пояснити?
Астаріон, помітивши його вагання, втрутився:
— Це все моя ідея, — промовив він, привертаючи увагу присутніх. — Я попросив Алекса затримати Монтамерів знизу, поки ми зможемо зібрати ці докази. Він лише допомагав мені реалізувати задумане.
Адам, спочатку здивований таким поворотом подій, швидко оговтався та підтримав батькову версію:
-Тут є трохи і моєї провини. Після екзамену я випадково обмовився, мов було б добре здихатися Монтамерів. Алекс підтримав цю ідею, і почав розпитувати як це все можна провернути. А потім батько розказав йому про свою ідею, яку він довго не міг реалізувати, оскільки нам не вистачало однієї деталі-того, хто зможе відволікти Монтамерів на себе, щоб ми змогли знайти все потрібне для їхнього затримання.
Астаріон продовжив, повернувшись до Габріеля та Емми:
— Вибачте за те, що втягнули вас у цю небезпечну справу. Це було ризиковано, і я не мав наміру створювати для вас такі неприємності.
Габріель лише зітхнув і посміхнувся:
— Головне, що все добре закінчилося, графе. Але в майбутньому, якщо планується щось подібне, прошу, повідомляйте нас заздалегідь.
“Астаріоне, Адаме, я вас обожнюю”-промайнуло в голові Алекса, після чого він легко видихнув.
-Не переживайте, більше подібних авантюр не буде,-вголос пообіцяв Алекс.
Раптом до кабінету зайшла Альфа разом із групою покоївок, які ввічливо вклонилися.
— Пане Алексе, з родиною Монтамерів покінчено, — спокійно повідомила Альфа.
-Радий чути. І що тепер плануєте робити?
Покоївки переглянулися між собою, і Альфа, як представниця групи, сказала:
— Ми вирішили служити вам, пане Алексе. Ви врятували нас із лап Монтамерів, і тепер ми хочемо залишитися з вами.
Алекс, трохи здивований, спробував делікатно відмовитися:
— Це дуже щедро, але ви всі заслужили спокійне життя, після виснажливої служби...
-Це наше остаточне рішення,-Альфа твердо стояла на своєму відмовляючись відступати.-Ви врятували нас, і ми хочемо до кінця своїх днів служити Вам.
Адам, з усмішкою спостерігаючи за цією сценою, вирішив підколоти друга:
— Ти, я бачу, непогано влаштувався, Алекс. І з надоїдливою сімейкою розібрався, і десять прислуг отримав у подарунок!
Алекс із легким відчаєм перевів благальний погляд на батьків, сподіваючись на підтримку, але вони лише усміхнулися й ніяк не відреагували.
“Та ви знущаєтесь. Сирено, благаю, скажи що в тебе є ідеї як викрутитися з ситуації”
-Ви повинні самі брати відповідальність за результат своїх вчинків,-спокійно відповіла Сирена.
“Ну дякую”.
— Гаразд,-врешті він здався.- Але... наш дім, боюсь, навряд чи вмістить вас усіх, — зауважив він, озираючись на батьків.
Астаріон, стримуючи посмішку, мовив:
— Можеш хвилюватися. За допомогу в ліквідації Монтамерів я вирішив подарувати вам новий маєток.
Габріель, здивований такою щедрістю, запитав:
— Чи не надто це великий подарунок?
Астаріон лише розсміявся, пояснюючи:
— Майте на увазі, що маєток буде куплений за гроші родини Монтамерів,-він підморгнув Алексу.
Габріель і Емма переглянулися, після чого Габріель сказав:
-Ну, якщо це буде за кошт тих подонків, то ми не проти.
-Ось і чудово. В такому разі я завтра відвідаю вас, і потім ми відправимося до вашого нового дому. Мій знайоми якраз недавно виставив свій маєток на продаж, так що з пошуком місця проблем не буде.
— Чекатимемо на вас, графе, — відповів Алекс із вдячністю.
-В такому разі гарного вечору,-під Астаріоном і Адамом з’явилось магічне кільце, після чого вони зникли з кабінету.
-Що ж, нам також пора додому,-сказав Алекс і разом з родиною і покоївками також перемістилися з кабінету.
-Нарешті вдома,-Алекс впав на ліжко.-Грати роль добряка це взагалі не моє.
-Однак мушу визнати, що ви чудово впоралися зі своєю задачею, Володарю,-заговорила Сирена.
-Дякую за похвалу, тільки ось тепер, схоже, до мене додому приєдналася ціла армія покоївок. Цього я взагалі не очікував. Та й не пам’ятаю я, щоб у Монтамерів було стільки покоївок. Невже в майбутньому вони їх… Від них всякого можна очікувати.
— Вам не слід сильно задумуватися про те, що могло б статися. Головне те, що відбулося. Альфа і інші дівчата визнали Ваш авторитет і вдячні вам за порятунок. До того ж це послужить додатковим привидом не ризикувати собою в майбутньому.
— Тобто тепер мені варто прийняти роль "господаря з особистим гаремом"?- Алекс засміявся, прикриваючи очі.-Це ти маєш на увазі? І що, Сирено, ти це схвалюєш?
— Як Ваш вірний супутник, Володарю, я підтримую ваші вибори. І якщо Ви вже вирішили взяти на себе відповідальність за майбутнє цих дівчат, я допоможу вам з організаційними питаннями, як завжди. Однак, не слід забувати і про більш значущі справи. У Вас уже є ідеї відносно Ваших наступних кроків?
-Куди ти так летиш? З моменту як я перенісся у минуле пройшло тільки три місяці і декілька днів. За цей час я уже встиг:підняти тридцять третій рівень, зустрітися з Адамом і Астаріоном, знищити Монтамерів і бонусом отримати десять покоївок. Нагадай но мені, хто казав що запас моєї удачі вже закінчився на найближчий час? Зараз у мене немає абсолютно ніяких масштабних ідей. На даний момент мені треба: розібратися з переїздом у новий маєток, закрити питання із покоївками, розповісти всім кому планував про майбутню війну і уже разом придумати якийся план. Так що турбот на найближчих дня два-три вистачає. І тут без твоє допомоги ніяк не обійтися. За останні роки я звик тільки до щоденних боїв, а для дівчат хотілося б бути добрим господарем, якщо вони вже вирішили ввірити мені своє життя. Хочу, щоб ти допомогла мені стежити за порядком у домі та приглянула за нашими новими "мешканками". Я не можу залишити їх без підтримки.
-Я Вас зрозуміла. З радістю допоможу. А поки що насолоджуйтесь своїм тріумфом, Володарю.
-Дякую за все, Сирено,-втомлено промовив Алекс і закрив очі.-Щоб я робив без тебе?-хлопець заснув.
