"З наступного дня розпочалися тренування. Ми домовилися що батьки будуть мене тренувати по черзі-один день батько, наступний мати і так по колу. Отож, тренування з батьком проходили наступним чином: спочатку ми виходили в двір і він розказував базу в володінні мечем, яку я і так знав з попереднього життя. Потім отримані знання мені потрібно було показати на практиці-в поєдинку з батьком. Якщо результат його задовольняв, ми йшли в D-рангове підземелля, яке я зачищав самотужки, а батько лише спостерігав збоку. Нехай під час цих тренувань я нічого нового не дізнався, але це давало можливість тренувати тіло і піднімати рівень, що мені й було потрібно."
"Потім йшли тренування мами. З ними теж не було проблеми, оскільки нехай я магією і рідко користувався в попередньому житті, базу в контролі мани і створенню магічних кіл я знав. І цієї бази вистачило для освоєння магії зцілення, адже її суть полягає в використанні мани для відновлення пошкоджених тканин, органів і очищення від отрут. Головне повністю сконцентруватися на задачі, бо в противному випадку потік мани перерветься і доведеться все починати спочатку. До того ж, ця магія потребує просто аномальної кількості мани, тому тут треба бути дуже обережним, щоб ненароком не витратити її всю. І ось, через п’ять занять магія зцілення була освоєна. Відновлювати втрачені органи я ще не міг, але загоїти декілька ран-запросто. "
"Далі по списку магія переміщення. Доволі рідко можна зустріти тих, хто вміє нею користуватися, оскільки якщо для зцілення потрібно аномальна кількість мани, то для переміщення навіть на декілька кілометрів, її потрібно ще більше. Благо для мене це вже не проблема, оскільки характеристика інтелект якраз і відповідає за кількість мани. Все що залишається це уявити місце, куди хочеш переміститися, створити під собою магічне кільце і ти благополучно перемістишся з точки А в точку Б. Двох занять вистачило, щоб я вже міг переміщуватися з кімнати на кухню, що для початку було цілком непогано. "
"І ось минули три місяці. За цей час я підняв тридцять третій рівень і сумарно отримав сто дев'яносто два очки характеристик. Оскільки магія і інтелект були в пріоритеті, їх я прокачав до вісімдесятого рівня, а решту очок я розподілив на інші характеристики. Також моє тіло вже не падало колодою на землю після невеликих фізичних навантажень. Звичайно до тієї форми, яку я мав в попередньому житті ще далеко, але все ж краще ніж те, що було як тільки я прокинувся три місяці тому. Також я добився шаленого прогресу в магії. Магія зцілення і переміщення були освоєні, а отже максимум який я міг отримати від батьків був досягнутий, і настав час відправлятися далі."
-Смачного,-сказала Емма, і взяла в руку виделку.
-Навзаєм,-повторили водночас чоловіки і вся сім'я почала снідати.
-Сьогодні знову йдеш в підземелля?-запитав Габріель через декілька секунд.
-Сьогодні в мене вихідний,-сказав Алекс, і, відрізавши шматок м’яса поклав собі до рота.-До речі, вчора в Гільдії почув цікаву новину. Ви знали що через три дні в Столиці відбудеться екзамен на вступ в Академію?
-Хочеш взяти учать?
-Чому б ні. Рівень у мене достатній для допуску, навички також непогані. Думаю, з екзаменом проблем не буде.
-Хм-м-м-м… Що ж, я не проти. А ти що скажеш?-Габріель поклав свою долонь на долонь Емми.
-Я вже навчила Алекса всього, чого тільки могла. Подальший його розвиток знаходиться за стінами Академії, тому я тільки за,-сказала Емма.
-Тоді вирішено,-Габріель посміхнувся.-Післязавтра відправимо тебе в Столицю, і будемо вболівати за тебе вдома.
-Дякую. Обіцяю повернутися вже студентом,-Алекс посміхнувся.
-І ось я знову навпроти цих воріт,-Алекс стояв навпроти великої споруди, яка була схожа на Колізей.-Навіює спогади про мій перший екзамен. Цікаво, скільки знайомих обличь я тут зустріну,-Алекс пройшов крізь ворота і опинився на просторій арені, де вже знаходилося близько трьохсот бажаючих здати екзамен. Тут знаходилися підлітки абсолютно всіх рас-люди, демони, ангели, вампіри, духи, ельфи і звіролюди
-Ей всі, дивіться,-почувся дівочий голос з натовпу. Всі присутні підняли голови і подивились туди, куди показувала дівчина.
"А ось і вони. Головні в Академії і одні з сильніших представників своїх рас-Директори".
З самого верху з'явилося семеро осіб, які один за одним йшли до своїх місць.
-А цього року на екзамен прийшло більше народу,-сказала жінка, яка йшла першою. (Дух)
-Надіюсь серед них буде хоча б з десяток талановитих,-сказав чоловік, що йшов за нею. (Ангел)
-Ви подивіться, навіть син графа Астаріона тут,-пролунав ще один чоловічий голос. (Звіролюд)
-Ох і не завидую я тому, хто надумає з ним боротися,-обізвалась інша жінка. (Демон)
-Не переживайте. У мене є один кандидат, який зможе скласти йому конкуренцію,-пролунав ще одни жіночий голос. (Вампір)
-Правда? Цікаво на це подивитися,-сказав ще один чоловік. (Людина)
-Що ж, екзамен обіцяє бути цікавим,-обізвався останній чоловік. (Ельф)
Всі семеро дійшли до своїх місць і розвернулися обличчям до натовпу. Алекс відчув, як у повітрі напруженість зростає. Всі погляди були спрямовані на директорів Академії, які тепер стояли над ареною, наче судді, готові оцінювати кожного, хто зважився пройти це випробування.
-Вітаю вас усіх на цьогорічному екзамені,-заговорив ельф. Його голос пролунав гучно, різко і чітко, пронизуючи атмосферу арени.- Ви всі зібралися тут, щоб довести свою силу, знання та гідність. Але пам'ятайте: це випробування не лише вашої фізичної витривалості і магічних навичок. Ми також будемо оцінювати вашу здатність мислити стратегічно та вашу волю до перемоги.
Натовп затих, кожен присутній напружено вслухався в кожне слово.
-А тепер перейдемо до самого екзамену,-продовжив інший директор, демон.-Це будуть бої один на один. Противника можете обирати самі, головне щоб різниця не була більшою ніж два рівні. Як і сказав мій колега, ваше завдання — показати не тільки фізичну та магічну силу, але й розумову витривалість. У виборі супротивника вам слід враховувати не тільки його силу, але й власні слабкі сторони. Нехай ці поєдинки стануть не лише випробуванням ваших навичок, але й перевіркою вашої стратегії та тактики. Ми будемо уважно спостерігати за кожною битвою, і те, як ви себе покажете, стануть ключом для нашого рішення про допуск до Академії.
Чутно було, як натовп нервово зашумів. Всі почали відкривати головну панель і шукати підходящого для себе супротивника.
-Що ж, якщо всі все зрозуміли, я оголошую початок екзамену…Зараз!-після цих слів всі директори сіли в крісла, які стояли позаду них.
“Що ж, мені все одно з ким боротися, так що просто зачекаю в стороні, поки до мене сам хтось не підійде. В такому натовпі я так чи інакше не зможу знайти когось знайомого.”-подумав Алекс і відійшов до краю арени. В цей час за ним пильно спостерігала директор-вампір.
Почалися поєдинки. Кожен з них не тривав більше трьох хвилин, що не могло не радувати Алекса. І ось нарешті на арену вийшов той, кого Алекс взагалі не очікував зустріти.
— Ну що ж, час визначити, хто з вас тут гідний моєї уваги,— його голос був насмішкуватим і презирливим, він говорив так, наче кожне слово було для нього непотрібним обов'язком.-Чи знайдеться тут той, хто з честю прийме поразку від моєї руки? Шукати серед вас противника самому мені не хочеться, тому з радістю прийму виклик від будь-кого.
З натовпу почулися шепоти.
-Ну що, є бажаючі? Потім зможете хвалитися, що програли самому Сірілу фон Монтамеру. Обіцяю що сильно калічити вас не буду, принаймі постараюсь.
-Це що за клоун?-обізвався директор-ельф.
-Менший син з сім’ї Монтамерів-місцевих Аристократів,-відповіла вампірша.-Володіє магією води, як і всі члени його сім’ї.
-Хах, характер типічного Аристократа,-трохи посміхнувся звіролюд.-Прикривається за прізвищем свого батька, хоча сам, судячи з того скільки мани я в ньому відчуваю, повний нуль. Хоча це в будь-якому випадку більше, ніж в попередніх дуелянтах. Надіюсь син Астаріона зітре цю єхидну посмішку з його фізіономії.
-Даю вам останній шанс. Якщо бажаючих не буде, я сам виберу собі противника,-хлопчина ніяк не замовкав, а в голосі уже було чути нотки роздратування.
-Я приймаю виклик.
Всі обернулися на голоси і підняті руки. На поєдинок погодився Алекс, і ще один юнак, який стояв в декількох метрах від нього. Вони водночас відізвалися і підняли руки.
-Зразу двоє бажаючих. Добре, в такому разі я виберу противника серед вас.
“Схоже удача посміхнулась мені. Ну, тут вибір очевидний. Сина графа мені не перемогти, а ось цього простолюда-з легкістю.”
-Ей ти, йди сюди,-юнак махнув рукою Алексу.-Сьогодні тобі неймовірно повезло і я вибираю тебе своїм суперником. Можеш гордитися, адже завдяки тобі я поступлю до Академії, а тобі, можливо, повезе наспуного року.
“Тобі кінець”,-промайнуло в голові Алекса, поки йшов на арену до Сіріла.
-Що ж, якщо всі готові,-почав директор-ельф, коли хлопці стояли одне навпроти одного,-да почнеться поєдинок!
— Дивись і вчись, простолюд, — сказав він, викликаючи магію води. Навколо нього закрутилися водяні спіралі і величезний водяний вихор почав формуватися над ним.
Алекс залишався спокійним. Його погляд не змінився, він уважно стежив за рухами Сіріла. Спокійно стоячи, Алекс зосередився на тому, що відбувалося, не піддаючись на провокацію.
Сіріл, побачивши це, лише більше розлютився.
— А тепер полюбуйся справжньою силою Аристократів! — вигукнув Сіріл і кинув вихор прямо на Алекса.
Однак Алекс навіть не поворухнувся. Коли вихор наблизився, він просто підняв меч, і одним ударом розколов його на дві частини.
Сіріл відступив на кілька кроків, явно шокований тим, що його магія не завдала хлопцю жодної шкоди.
— Що за…? Як це можливо? Як ти це зробив? — запитав він розгублено, відступаючи назад.
Алекс лише зітхнув і зник із поля зору хлопця, а вже через секунду з'явився прямо перед Сірілом. Той відразу спробував створити водяний бар’єр, однак, Алекс завдав йому одного, міцного удару в груди і хлопець впав на коліна.
-Це щойно була магія прискорення?,-здивовано запитав директор-ангел.
-Ні, я не відчув щоб хлопець взагалі користувався магією. І те, як він розрізав магію води, і те, як з’явився перед Сірілом-це все він зробив без каплі магії,-промовив директор-людина.
-Смію припустити, що саме він і є той кандидат на битву з Адамом, про якого ти говорила,-посміхнулась директор-демон.
-Саме так. Цей хлопчина-мій маленький племінник, Алекс,-гордо промовила директор-вампір.
-І переможцем цього поєдинку стає…Алекс!,-голосно промовив директор-ельф.
Натовп застиг у мовчанні, дивлячись на поєдинок, який завершився швидше, ніж більшість очікувала.
Алекс тихо розвернувся і пішов з арени.
-Думаєш ти переміг?-злісно прошептав Сіріл і встав на ноги.-Я, Аристократ, програв простолюду? Ні…Ні!-він навів руку на спину Алекса.-Це ще не кінець. Я не програю жалюгідному… Простолюду!-з магічного кільця на долоні Сіріла вилетіло декілька водяних куль, які швидко летіли в сторону Алекса.
Алекс почув, як щось летить за спиною, але не встиг навіть обернутися, як всі водяні кулі були миттєво розсічені в повітрі, а їх залишки впали на землю, не завдавши йому жодної шкоди.
— Що ти робиш, жалюгідний виродок? — голос пролунав з-за спини Алекса. На арені стояв високий юнак із срібним мечем у руці. Його погляд був спрямований на Сіріла, повний презирства і відрази. Це був Адам, син графа Астаріона.
— Адам… — злякано прошепотів Сіріл, відступаючи ще на крок. Його впевненість враз зникла, коли він побачив перед собою представника могутньої родини.
— Ти щойно спробував атакувати суперника, коли поєдинок уже завершився? — холодно запитав Адам, піднісши меч до рівня очей Сіріла. — Ти ж ганьбиш не тільки себе, а й усю аристократію.
Сіріл нервово ковтнув, намагаючись виправдатися:
— Але ж… я просто…
— Мовчи! — Адам рішуче зробив крок уперед, змусивши Сіріла ще більше відступити. — Твоя поведінка — це не лише ганьба, а й показник того, як ти недостойний бути аристократом. А тим більше — вступати до Академії.
Сіріл стояв блідий, не в змозі відповісти. Його зарозумілість і самовпевненість зникли, коли він відчув на собі важкість присутності Адама.
— Аристократ — це не той, хто демонструє силу над слабшими, а той, хто відповідає за свої дії і вчинки. Ти — жалюгідна тінь того, ким маєш бути. У тобі ні каплі благородства а поняття честі тобі невідоме. Побачу, що ти знову робиш щось подібне, не чекай на милість.
Алекс спостерігав за всім, що відбувалося, з безмовною цікавістю. Він знав, що втручання Адама було не тільки для його захисту, але й уроком для всіх, хто думав, що належність до аристократії дає право нехтувати честю.
— Дякую за допомогу, але я впорався б сам, — спокійно промовив Алекс, дивлячись на Адама.
— Не сумніваюсь — відповів той з легкою усмішкою, прибираючи меч. — Але іноді потрібно показати таким, як він, де їхнє місце.
Сіріл мовчки опустив голову, відчуваючи на собі погляди всіх навколо.
Хлопці відійшли до краю арени. Їхні погляди зустрілися, і в цей момент Алекс відчув хвилю тепла й радості. Він стримано посміхнувся, думаючи про те, як довго не бачив свого старого друга з минулого життя.
"Неймовірно, що я так швидко зустрів тебе, Адам. Наші шляхи розійшлися так давно, і хто б міг подумати, що ми побачимося тут, на цьому екзамені? Ще й за таких обставин. І скільки часу б не минулому, ти знову прикриваєш мені спину. Ех-х-х-х… Навіює спогади" — подумав Алекс, оглядаючи друга.
-І до речі, вибач, що забрав у тебе можливість чесно поборотися з СІрілом,-першим заговорив Алекс.
Адам лише посміхнувся:
— Я лише хотів провчити його і зробити так, що він не потрапив до Академії. Але ти і сам добре впорався з цим завданням, тому можеш не переживати.
-Радий чути,-Алекс також посміхнувся.
Минуло ще чимало часу, коли голос директора-ельфа пролунав над ареною, закликаючи всіх до уваги:
— Учасники, ось і закінчився екзамен. Зараз ми оголосимо тих, хто його пройшов і зможе вступити до Академії. Кожен із вас має номер, і коли його оголосять, ви повинні вийти на перед і чекати на рішення директорів. Якщо мінімум четверо Директорів піднімуть руки-ви проходите. Якщо менше-чекаємо вас на екзамені наступного року.
Натовп завмер в очікуванні, і перший номер був названий.
— Номер 1.
Юнак вийшов вперед, нервово озираючись на директорів. Настала мить тиші, коли всі директори переглянулися між собою, а потім лише двоє підняли руки. Решта залишили руки опущеними.
— Ти не проходиш, — спокійно оголосив демон.
Юнак похнюплено опустив голову і покинув арену. Наступні кілька учасників також не змогли отримати достатньо голосів. Їхні розчаровані обличчя говорили самі за себе.
Після чергового невдалого учасника пролунало:
— Номер 48.
Це був Алекс. Він упевнено вийшов вперед, спокійно дивлячись на директорів. Напруга в повітрі відчувалася кожним порухом.
Один за одним всі сім директорів підняли руки. Здивований шепіт прокотився серед учасників.
— Це перший, кого схвалили всі директори, — тихо прокоментував один із учасників.
Алекс посміхнувся, задоволений результатом і відійшов в сторону.
Наступним назвали:
— Номер 49.
Це був Адам. Його спокійний і впевнений вигляд контрастував із напруженою атмосферою навколо. Він вийшов на передній план, і знову всі директори підняли руки, оцінюючи його здібності після його втручання під час поєдинку з Сірілом.
І нарешті:
— Номер 50.
Сіріл вийшов, намагаючись зберігати горду поставу. Коли він поглянув на директорів, не піднялася жодна рука. Сіріл, не сказав ні слова, але перед тим, як покинути арену, злісно глянув на Алекса.
Коли всі учасники були оголошені, ельф підвівся з крісла і звернувся до тих, хто пройшов:
— Вітаю вас, нові студенти Академії. Сьогодні ви пройшли перше велике випробування, але це лише початок вашого шляху. Кожен із вас показав свою силу, витривалість і тактичну майстерність, проте Академія — це не лише про битви та магію. Тут ви навчитеся не лише захищати себе, але й захищати цей світ, своїх близьких, свою честь і гідність.
Його голос ставав дедалі сильнішим, охоплюючи всю арену:
— Запам'ятайте цей день як початок великої подорожі. Ваша воля, здатність мислити стратегічно та бажання перемагати приведуть вас до успіху. Але шлях до величі завжди важкий. Вас чекають нові випробування — як у битві, так і в житті. Успіх буде залежати від вашої рішучості, і кожен день буде новою можливістю стати кращими, сильнішими та мудрішими.
Ельф зробив паузу, оглядаючи молодих учасників, після чого продовжив:
— У стінах Академії ви зустрінете не тільки викладачів і наставників, але й друзів і суперників, які будуть вам допомагати й кидати виклики. Ви будете вчитися, змагатися і досягати нових вершин разом. Але пам'ятайте: справжня сила не в одному лише мечі чи магії. Справжня сила — в єдності, в команді та в мудрості, які ви здобудете разом.
Його останні слова прозвучали урочисто і глибоко:
— Хай цей день стане відправною точкою для ваших великих звершень. Ласкаво просимо до Академії!
Арена вибухнула оплесками, і учасники, які пройшли випробування, відчули піднесення. На цьому екзамен завершився, залишивши усіх на порозі нового етапу їхнього життя.
Алекс і Адам спокійно покинули арену, обговорюючи результати. Раптом перед ними з’явився високий чоловік із проникливими очима та аристократичною поставою — граф Астаріон, батько Адама. Алекс відразу його впізнав оскільки у минулому житті вони неодноразово билися пліч-о-пліч на полі бою. Проте тепер, прикидаючись незнайомим, Алекс низько вклонився.
— Вітаю Вас, графе Астаріон, — ввічливо сказав Алекс, стримуючи свої справжні емоції.
—Не потрібно цих формальностей. Я лише прийшов привітати вас з успішною здачею екзамену. Чув, що ти добре себе показав сьогодні, Алекс — сказав граф, оцінюючи хлопця з цікавістю.
Алекс коротко кивнув, стримуючи посмішку.
— Дуже приємно чути похвалу від самого графа.
— Тобі це треба було бачити, батьку,-заговорив Адам. — Те, як він майстерно розрізав атаку Сіріла і як швидко поставив його на коліна… Це було щось. Я ледь стримувався, щоб не засміятися.
-Що ж, якщо це тебе настільки вразило, значить видовище було насправді неймовірне. Аж шкода що окрім учасників екзамену більше нікого не пускають на арену. А що скажеш ти, Сіріле,-Астаріон обернувся вбік.-Ще не настільки добре ти навчився приховувати потік мани, щоб я не зміг її відчути.
З тіні неподалік з'явився Сіріл, злегка винуватий, але з все тією ж гордою поставою.
— Вітаю, графе Астаріон, — сказав Сіріл, чемно вклоняючись, ніби нічого не сталося.
— Що ти тут забув?, — суворо запитав Адам.
— Вибачте за мою нечемність, — сказав Сіріл, не дивлячись на Адама. — Я просто хотів привітатися і... вибачитися перед Алексом за інцидент на арені.
Алекс залишався мовчазним, і лише спостерігав за поведінкою Сіріла.
— Більше цього не повториться, — продовжив Сіріл, злегка посміхаючись. — До речі, я хотів би запросити тебе, Алекс, разом із твоєю сім'єю, відвідати наш маєток завтра. Думаю, після завтрашньої вечері ми зможемо забути всі образи і, можливо, стати друзями.
-Ти зараз серйозно?-Адам аж кипів від злості, однак, намагався говорити спокійно.-Це ж яким треба бути дурнем, щоб розраховувати що Алекс пого…
— Я приймаю твоє запрошення,-спокійно відповів Алекс.
Сіріл, задоволений, кивнув.
— Тоді завтра я вишлю по тебе наших слуг. Можеш написати мені свою адресу?-він дістав з кишені шматок пергаменту і олівець.
Алекс, не вагаючись, написав адресу на пергаменті й передав його Сірілу.
— Чудово. Тоді до завтра, — сказав Сіріл, ввічливо попрощавшись і побажавши всім гарного вечора. Потім він зник у натовпі.
Адам, виглядаючи незадоволеним, повернувся до Алекса.
— Я ж зараз правильно почув - ти погодився на вечерю з тим, хто намагався тебе прикінчити буквально декілька годин тому?
-Слух тебе не підводить, Адаме.-Алекс посміхнувся.
- А навіщо ти взагалі погодився? Там ціла сімейка ненормальна з максимально темною репутацією, а цей запрошення виглядає підозріло.
— Я прекрасно знаю, на що йду. І про їхню репутацію, і про те, що чимало вампірів не поверталось після запрошення відвідати їхній маєток мені також відомо. До того ж, я знаю і про їхню неймовірну любов до використання отрут, яку створює міс Монтамер так що все буде під контролем.
Після останніх слів під Алексом, Адамом і Астаріоном з’явилось магічне кільце і всі вони зникли з алеї. Перемістилися вони до кабінету Астаріона, де і продовжили розмову.
-Звідки тобі все це відомо?-серйозним тоном запитав граф, уважно дивлячись на Алекса.
-Я обіцяю дати відповіді на всі ваші питання, однак, зараз немає часу. У мене є план як покінчити з цією сімейкою раз і назавжди, але мені потрібна ваша допомога, граф Астаріон.
-План? І ти хочеш щоб я повірив незнайомцю лише на слово?
-Боюсь, у вас немає іншого виходу. Я знаю, що ви і ще декілька графів давно намагаєтеся викрити сім'ю Монтамерів, але зайшли в глухий кут. Хоча вони й намагаються приховати всі свої злочини, один факт залишається незмінним-час від часу аристократи зникають після того, як відвідують їхній маєток. Ви давно помітили цей факт, однак, більше у вас нічого немає. Ви не знаєте як помирають аристократи і куди зникають тіла. Все що я можу вам сказати на даний момент, щоб ви трохи довіряли мені-сім’я Монтамерів дійсно вбиває аристократів, і роблять це за допомогою отрути. Магія міс Лоріни, матері Сіріла, може створювати отруту і контролювати її в організмі жертви. Її головний плюс полягає в тому, що навіть якщо тіло буде знайдене, ніхто не зможе довести від чого померла особа. Саме тому вони завжди і виходили сухими з води.
“Не схоже що він обманює. Серцебиття в нормі, та й говорить він так, ніби реально знає що говорити. Скільки ж питань хочеться тобі задати, юначе. Що ж, побачим що з цього вийде”,-подумав Астаріон, а в голос сказав:
— Що ж, слухаю твій план.
— У кабінеті батька Сіріла зберігаються всі документи, які можуть викрити їхні злочини. Я зможу переконати слуг, або навіть самого Сіріла, провести мені екскурсію маєтком, під час якої я й попаду в потрібний кабінет. А далі все легко-я створюю магічне кільце, яке і перемістить вас на місце. І поки вся ця сім'я буде на вечерi, ви зможете спокійно обшукати кабінет.
Адам невпевнено похитав головою.
-Занадто ризиковано. Та й де гарантія що все піде за планом. У них близько десяти прислуг і ти плануєш непомітно створити магічне коло прямо в кабінеті голови сім’ї. Як ти це собі уявляєш?
-Просто довірся мені.
-Супер аргумент,-Адам важко зітхнув.-А ти що скажеш?-він перевів погляд на батька.-Все одно ж останнє слово за тобою.
-Я погоджуюся на цей план,-через декілька секунд роздумів сказав Астаріон.-Якщо є можливість зробити життя кожного вампіра безпечнішим, я, як граф, повинен нею скористатися. Надіюсь, все пройде чітко за твоїм планом, Алекс, оскільки зайві проблеми нам не потрібні.
-Можете не хвилюватися,-Алекс посміхнувся.-І краще все ж запитаю, щоб потім не було проблем. Якщо мені, чи моїм рідним буде загрожувати небезпека, чи можу я власноруч прикінчити когось з сім’ї Монтамерів? Документів і так вистачить щоб повністю підтвердити їхні злочини, тому їхні життя перестануть нести хоча б мінімальну цінність.
Граф серйозно поглянув на Алекса, і після кількох секунд мовчання відповів:
— Якщо це буде необхідно — так.
Алекс кивнув, задоволений відповіддю.
— Тоді залишається тільки одне,- сказав хлопець і створив магічне кільце в кабінеті.-Це кільце перемістить вас в їхній маєток. Коли воно почне світиться просто станьте в нього, і вас відразу перенесе на місце.
-Гаразд,-сказав Астаріон.-Удачі тобі завтра,-з ніжністю додав він.
-Будь обережним,-сказав Адам.-Як тільки відчуєш що щось йде не за планом-зразу переміщуйся з рідними додому.
-Не переживай,-Алекс посміхнувся.-Все пройде чітко по сценарію,-під Алексом з’явилось магічне коло.-Що ж, дякую що вислухали і гарного вам вечора,-через секунду Алекс зник з кабінету Астаріона.
Алекс зайшов у будинок, де його вже чекали батьки. Вони сиділи за столом і виглядали трохи стурбованими, але як тільки побачили його, їхні обличчя проясніли.
-Ну і які успіхи?-першим заговорив Габріель.
-Що ж,-Алекс посміхнувся,-віднині ваш чин почесний студент Академії.
-Мої вітання,- з посмішкою сказала Емма, обіймаючи Алекса. — Ти зробив це.
— Іншого результату я й не очікував,-сказав Габріель і поплескав сина по плечу,-А тепер розказуй як все пройшло, в найменших подробицях.
Алекс сів за стіл і почав розповідати про екзамен, починаючи від натовпу учасників і до сутички з Сірілом. Батьки уважно слухали, час від часу киваючи або виглядаючи здивовано.
— І тоді він спробував атакувати мене зі спини, — продовжив Алекс, — але Адам втрутився і відбив його атаку.
Емма нахмурилася.
— Цей Сіріл... типічний представник аристократії, — сказала вона з неприхованим осудом. — Вони вважають, що статус робить їх всесильними, але коли справа доходить до справжньої майстерності, вони безпорадні.
Габріель кивнув, погоджуючись.
— Статус без вміння нічого не вартий, — промовив він. — І ти довів це сьогодні. Ще й зумів познайомитися з сином Графа. Удача сьогодні точно на твоїй стороні.
— До речі про Адама, — з легким усміхом продовжив Алекс, — я зустрівся ще й з його батьком, Графом Астаріоном.
Батьки здивовано переглянулися.
— Граф Астаріон? — з подивом перепитала Емма. — Це важливий чоловік у нашому світі. Те, що ти зміг порозмовляти з Адамом уже на рівні фантастики, багато хто може тільки мріяти про це. Так ти ще й познайомився з самим Графом. В мене просто немає слів.
— Надіюсь, ви зможете стати хорошими друзями з Адамом, — додав Габріель. — Дружба з сім’єю Графа може стати корисною в майбутньому.
Алекс кивнув, а потім, задумавшись на мить, продовжив:
— До речі, Сіріл запросив мене і вас завтра в їхній маєток. Це як знак примирення після інциденту. Я вже погодився на пропозицію.
Емма на мить спантеличено подивилася на Алекса, а Габріель важко зітхнув.
— Якщо ти вже погодився, сину, то діватися нам нікуди, — відповів Габріель. — Хоча, чесно кажучи, бажання відвідувати їхнє сімейство в мене немає.
— Але раз ти прийняв це рішення, ми підемо, — додала Емма, злегка стурбована.
Алекс підвівся з-за столу і посміхнувся батькам.
— Дякую за розуміння. Думаю, це буде цікавий вечір. А зараз я піду відпочити. Гарної вам ночі, — сказав він, вирушаючи до своєї кімнати.
— Спокійної ночі, сину, — відповіли батьки.
Алекс тихо зачинив двері своєї кімнати і нарешті зміг розслабитися за цілий день.
-А ти що скажеш, Сирено? Як тобі мої успіхи за перший день вилазки в великий світ?-запитав Алекс і ліг на ліжко.
-Що ж, Ви з легкістю склали екзамен на вступ до Академії, зустрілися з Адамом і Астаріоном і були офіційно запрошені в маєток Монтамерів. Думаю Ви вичерпали свій запас удачі на найближчих декілька років,-відповіла Сирена.
-Ха-ха-ха… Тут ти права. Про екзамен я навіть не переживав, там перемога була б легкою, але зустріти Адама з СІрілом я ніяк не очікував. На зустріч з Адамом я розраховував уже в Академії, а з СІрілом років так через два-три. Однак до такого повороту я взагалі не був готовий.
-І Ви плануєте завтра ж позбутися сім'ї Монтамерів?
-Якщо є можливість то гріх не скористатися. В минулому ми й так отримали всю інформацію, яку вони знали, так що зберігати їм життя немає сенсу. До того ж, ти уяви скільком аристократам ми врятуємо життя, якщо здихаємося їх зараз.
-Головне щоб це не обернулося проти Вас в майбутньому.
-Розслабся. Сумніваюсь що існують аристократи гірші ніж ці. А навіть якщо й так, то після того як історія злочинів сім’ї Сіріла вийде в маси, і те, що Граф Астаріон особисто покінчив з ними, бажання займатися чимось незаконним у аристократів в моменті зникне.
-Якщо Ви так вважаєте, я повністю довірюсь Вам. Однак, чи потрібно було відразу розповідати Астаріону про свій план? Тепер у нього буде маса питань до Вас, і просто так Ви не викрутитеся.
-Само собою. Я довго думав чи потрібно мені й надалі приховувати, що я з майбутнього, чи все ж розповісти тим, кому я можу повністю довіряти і чия допомога буде необхідна для збереження миру. І вирішив що краще декільком особам розказати правду і разом намагатися врятувати цей світ. Як-не-як, Люменія нічого не говорила про те, що це повинна бути таємниця.
-І кому Ви плануєте все розповісти?
-Елізабет, Адаму і Астаріону. Батькам не буду нічого розповідати, адже хочу щоб вони просто спокійно жили в своє задоволення і навіть не думали за якісь там війни. А з іншими трьома я пройшов чималий шлях на самій війні, так що якщо вони завчасно будуть знати про те, що станеться, нам буде легше придумати план, як цього не допустити.
-Зрозуміла. Тепер залишається тільки придумати як розібратися з Монтамерами.
-У мене вже є ідея. І це не лобова атака, як було минулого разу з Адамом. Зараз я планую перемогти їх їхнім ж методом.
-Отрутою?
-Правильно. Ти ж пам’ятаєш, що після нашого з Адамом штурму маєтку Монтамерів, окрім потрібних документів, ми ще знайшли щоденник міс Лоріни, де було чітко розписано як працює її магія. В мене якраз було пару вільних від завдань днів, і я вирішив вивчити цю магію. І ось результат,-Алекс створив магічне кільце на долоні.-Ось правда протестувати її не було можливості. А завтра я нарешті зможу побачити результат тих потрачених днів.
-Але ж ця магія придатна тільки для контролю отрути в організмі.
-Так і є. Монтамери завжди діють за одним сценарієм-підливають отруту в напій, який подають гостю, після чого, за допомогою магії, вони або стримують розповсюдження отрути в організмі, або навпаки пришвидшують. Так що все що нам потрібно, це лише зробити так, щоб отруєний напій дістався їм, а не нам. Напої подаються їхніми прислугами, які завчасно знають де є отрута і де її немає. А значить наша перша ціль-це схилити їх на свою сторону.
-Тепер я розумію Ваш план. І скільки доз протиотрути потрібно?
-Штук п’ятнадцять вистачить. Десять для прислуг і ще п’ять про всяк випадок.
-Зрозуміло. Що ж, для виготовлення п’ятнадцяти колб протиотрути нам потрібно чотири літри крові печерних павуків, два літри крові перевертня і десять грам трави мірастели.
-З травою проблем не буде, я її бачив у мами в кабінеті. А ось по кров доведеться завтра йти в магазин. А-а-а-х,-Алекс позіхнув.-Тепер, коли чіткий план дій за завтра готовий, можна і відпочити.
-Відновлюйте сили, Володарю. Вони Вам завтра знадобляться.
-Твоя правда. Що ж, на добраніч, Сирено,-Алекс закрив очі і моментально заснув.
-Так, всі інгредієнти на місці,-сказав Алекс, розклавши на столі куплену кров і декілька травинок мірастели.-Сирено, знайди рецепт протиотрути,-продовжив Алекс, відкриваючи перед собою головну панель.
-Слухаюсь,-заговорила Сирена, і через секунду головна панель з характеристиками змінилась на панель “Рецепти”.-Рецепт знайдено.
-Супер,-сказав Алекс, коли перед ним з'явився рецепт.-І так, кров печерних павуків,-промовив він, беручи банку з рідиною і засовуючи її на потрібне місце.-Тепер кров перевертнів, і в самому кінці трава мірастели.
-Інгредієнти на місці. Можна створити п'ятнадцять колб протиотрути. Підтверджуєте створення?-запитала Сирена і перед Алексом з’явилась ще одна міні панель, де було два варіанти відповіді-“Так” і ”Ні”.
-Підтверджую,-сказав Алекс і натиснув на кнопку “Так”.
-Протиотруту створено,-через декілька секунд сказала Сирена.-Переношу їх до Вашого інвентарю.
-Дякую. Що ж, тепер все готово. Залишається вірити, що все піде чітко за планом.
-Ще вчора впевненості в Вашому голосі було значно більше. Вам немає чого хвилюватися. В крайньому випадку можете відразу прикінчити їх, якщо відчуєте щось недобре.
-Твоя правда.
-Алексе, по нас, схоже, приїхали,-почувся знизу голос батька.
-Іду,-Алекс підскочив з ліжка і пішов в сторону дверей. Взявшись за ручку він зробив глибокий вдох, видох, і після цього покинув кімнату.
-Чекай у гості, Сіріле,-обличчям Алекса мимоволі “пробігла” єхидна посмішка.
