Вода торкнулась ніг Алекса.
-М-м-м…-Алекс відкрив очі і подивився крізь пальці на небо. Потім він сів і подивився на воду.-Море?-потім він перевів погляд на свої руки.-Рука…На місці,-він декілька разів покрутив нею, стиснув кулак і знову перевів погляд на море.-Красота.
-Рада що тобі сподобалось,-пролунав дзвінкий жіночий голос позаду. Алекс обертається на голос, і бачить жінку, років тридцяти, яка сиділа за невеликим круглим столом, і з посмішкою дивилась на чоловіка.-Чаю?-сказала вона, і в моменті на столі з’явився невеликий кришталевий чайник і дві чашки.
Алекс спокійно встає з піску, і йде до столу. Пройшовши декілька кроків, під його ногами починає лежати не пісок, а трава. Алекс сідає за стіл, бере чашку і робить декілька ковтків.
-І як тобі?
-Це найкраще що я пив за останніх декілька років. Перший ковток відкриває тонкі квіткові ноти жасмину, які плавно переходять у легкі цитрусові відтінки, нагадуючи зрілий бергамот. Середні ноти розкриваються ніжним ароматом весняних польових квітів, а завершуються все це теплим післясмаком медової солодкості з натяком на ваніль і легку м’ятну свіжість. Ідеальний баланс між витонченістю і насиченістю.
-А ти справжній поціновувач чаю, дорогий Алекс,-жінка зробила ковток.-Навіть я не змогла б описати його краще.
Алекс ще зробив декілька ковтків, після чого знову перевів погляд на море.
-І ти навіть нічого не запитаєш? Звідки я знаю твоє ім'я, звідки взялося море, чому пляж різко переходить в лісову галявину, і чому тебе зустрічає така прекрасна жінка. Я думала ти проявиш хоча б якусь зацікавленість,-через декілька секунд тиші говорить жінка.
-А який в цьому сенс? Я вже помер, а це все лише галюцинації, які мені показує підсвідомість в останній раз. Скоро це все закінчиться, і я засну, тому хочу максимально насолодитися краєвидом наостанок.
-Ха-ха-ха... Так для тебе це лише передсмертні галюцинації. А якщо я скажу що ти помиляєшся, м?-загадково промовила жінка і посміхнулась.
-Ну так розкажи мені що це за місце,-Алекс перевів погляд на неї, і також посміхнувся.
-Це світ, який я спеціально створила щоб поговорити з тобою. Тіло твоє може й мертве, однак душа ще живе, і якраз її я і перемістила сюди. Тільки боюсь час на діалог у нас обмежений, і як тільки він закінчиться, твоя душа зникне назавжди. Тому перейду зразу до найважливішого-чи хотів би ти повернутися у минуле?
-Так.
-Швидко відповів,-голос жінки набув трохи здивованих ноток.
-Так ти ж сама сказала що час обмежений.
-І то правда,-вона посміхнулась.-Повертаємось до теми. Я хочу перемістити тебе назад у часі, щоб ти не допустив початку цієї війни. Як ти це зробиш це вже тобі вирішувати, я лише можу тобі трішки допомогти. У тебе ж зараз шістдесят сьомий рівень, так?
-Вгадала.
-Можеш відкрити свою головну панель?
Алекс торкнувся мітки на долоні, після чого перед ними з'явилась панель.
-А тепер дивись: ти повернешся на двадцять років назад, коли тобі було чотирнадцять. Ти знову почнеш все з першого рівня, однак, твої початкові характеристики будуть такі, які ти маєш зараз. Це тобі має зекономити немало часу, і відкрити нові можливості. А щоб ти нічого не забув,-в руках дівчини з'явилось невелике кільце.-Тримай. Воно збереже тобі пам'ять після переміщення,-вона простягнула його Алексу.-Що ж, ми впоралися набагато швидше ніж я очікувала, тому якщо у тебе є якісь запитання, можеш задавати,-вона зробила ковток чаю.
-Хто ти і звідки мене знаєш?
-Я-богиня часу Люменія. А знаю я тебе, оскільки довго спостерігала за тобою.
-І чим же я зумів привернути увагу самої богині?
-На це питання я не хочу давати прямої відповіді, адже так буде не цікаво. Лише дам підказку-ти сильно допоміг мені, сам того не усвідомлюючи. Після того я почала своє спостереження і отриманої інформації мені вистачило, щоб довірити тобі таке завдання.
-А чому ж ти сама не можеш повернутися у минуле і все змінити?
-На жаль, окрім маніпуляцій з часом і душами я більше нічого не вмію, тому в минулому мені немає що робити. І до речі, коли в минулому знайдеш мене, поверни кільце назад, будь-ласка.
-Добре, але де мені тебе шукати?
-Для початку...-Люменія різко замовкла, і декілька секунд сиділа непорушно.-Боюсь, час закінчився,-швидко сказала вона.-Вибач що не можу дати більше відповідей.
-Не переживай,-Алекс одягнув кільце.-Я і так неймовірно вдячний за можливість прожити життя ще раз. Надіюсь коли ми зустрінемося наступного разу, ти знову пригостиш мене цим чаєм.
-Обов'язково,-Люменія навела на нього руку.-Дякую, що погодився на це і удачі,-жінка посміхнулась і навколо її долоні з'явилось магічне коло. Фігура Алекса засвітилась яскраво жовтим, після чого він зник зі стільця.
Алекс різко підірвався на ліжку. Потім він окинув оком кімнату, після чого перевів погляд на кільце.
"Це місце-моя дитяча кімната. Хах, я в минулому. Я реально... В минулому. Навіть коли погоджувався з Люменією, все одно нотки сумніву залишалися. Але тепер... Тепер у мене з'явився шанс все змінити, і я ним скористаюся по повній"-Алекс посміхнувся.
Почувся стук в двері.
-Відкрито,-машинально крикнув Алекс і сховав кільце до кишені. "Але не факт"-зразу промайнуло в його голові.
Двері відкрились, і в кімнату зайшли чоловік з жінкою, які почали спиною підходити до хлопця.
-З Днем Народження,-хором сказали вони, обернувшись. В руках у них був невеликий торт, в якому горіло чотирнадцять свічок.
-Загадуй бажання, Алекс,-ніжним голосом промовила жінка, і вони передали торт Алексу.
На очах хлопця виступили сльози. Він швидко задув свічки, поставив торт на підлогу і міцно обійняв чоловіка і жінку.
-Як же я за вами скучав,-тихо промовив хлопець.
-З-задушиш,-промовив чоловік, роблячи вигляд що задихається.
-Вибач,-Алекс швидко відпустив їх.-Дякую за привітання.
"Тримай себе в руках, Алекс. Це в минулому ти не бачив їх декілька років, тут це максимум один вечір. Так що давай більше без дурниць, треба вести себе природньо".
-Що ж, якщо звичайний торт визвав у тебе такі емоції, цікаво подивитися як ти відреагуєш на наші з мамою подарунки,-заговорив батько, поволі відходячи назад. Коли він вийшов з кімнати, він взяв щось, що стояло біля дверей, сховав це за спиною, і повернувся до ліжка Алекса. Було помітно, що один із подарунків він "непомітно" віддав матері, яка також тримала його за спиною.-Почнемо з мого,-батько дістав з-за спини меч і віддав Алексу.-І як тобі?
-Кру-у-у-то,-захоплено говорить Алекс і крутить його в руках.-"Мій перший справжній меч. Пам'ятається в минулому житті я був на сьомому небі від щастя коли отримав його, однак, зараз я знаю що його максимум це близько тридцять потужних ударів. Сталь дешева і швидко вкриється тріщинами так що це іграшка тільки на перший час".-Дякую.
-Це ще не все,-заговорила мати і дістала з-за спини свій подарунок.-Я також дещо підготувала,-вона віддала подарунок Алексу.
"Моя перша книга по вивченню магії крові. В свій час я її перечитав вздовж і впоперек декілька разів, з неї і почалось моє знайомлення з магією в цілому. Навіть шкода що зараз від неї не буде користі".
-Дякую велике,-радісно промовив Алекс.
-Рада, що тобі сподобалось. А тепер вставай і йдемо пити чай з тортом,-сказала мама і всі троє вийшли з кімнати.
-І як тобі торт?-запитала мама.
-Супер. Це де ви такий купили?
-Сама спекла,-вона посміхнулась.
-Серйозно? Ти ж останні дня три разом з батьком ходила в підземелля, коли тільки встигла його спекти?
-Я ним займалась коли вже всі спали, так що ти й не бачив самого процесу. Одна ніч пішла щоб його спекти, друга щоб він настоявся і ось результат-мій маленький кондитерський шедевр.
-Не такий вже і маленький. Думаю Алексу його на днів п'ять вистачить,-заговорив батько.
-Ха-ха-ха. П'ять днів? Ти що, забув як твій син полюбляє солодощі? Його максимум-два дні. Хоча, я не здивуюсь якщо ми сьогодні повернемося з підземелля, а його вже не буде.
-А ви сьогодні знову йдете в підземелля?-запитав Алекс.
-Поступив заказ з гільдії на зачистку D-рангового підземелля. Думаю до вечора повинні повернутися і далі продовжимо святкувати твої іменини.
"Опа, халявне D-рангове підземелля. Треба туди попасти і перевірити на що здатне це тіло".
-І ви туди тільки двоє йдете?
-Так.
-А можна мені з вами?
-Ти що, забув нашу домовленість?-подивився на нього батько.-В підземелля ти попадеш тільки тоді, коли зможеш вистояти проти мене п'ять хвилин. А до того часу можеш навіть не думати про них.
"Точно. Я й забув про неї. Батько намагався до останнього відтягнути цю мить, але роки тренувань все ж дали результат. П'ять хвилин проти нього я вистояв і був допущений в своє перше Е-рангове підземелля в п’ятнадцять. Однак зараз ситуація змінилась на мою користь".
-Тоді давай проведемо дуель прямо зараз,-Алекс впевнено подивився на батька.
-Ми ж її проводили буквально чотири місяці тому. Думаєш щось зміниться?
-Ти цього не бачив, але Алекс кожен день займався в дворі з мечем після вашої дуелі,-в розмову втрутилась мати.-Так що сьогодні, можливо, йому повезе,-вона посміхнулась.
-І ти туди ж,-батько відкинувся на стільці.-Ну добре,-через декілька секунд продовжив він.-Ти сьогодні іменник, так що відмовляти тобі неможна. Та й все одно дуель не буде йти цілих п'ять хвилин, адже я відправляю тебе в нокаут швидше,-він посміхнувся, дивлячись на Алекса.
-Це ми ще побачимо,-Алекс посміхнувся прямо в очі батька.
-Що ж, нагадаю правила,-промовив батько, закинувши дерев'яний меч на плече.-Можеш користуватися чим завгодно, головне вистояти п'ять хвилин. І бий завжди в повну силу, якщо що підлатати нас буде кому,-він перевів погляд на Емму, яка стояла неподалік.
-Та знаю я, знаю,-Алекс також закинув меч на плече.-Тільки маленьке уточнення. Якщо я вистою п'ять хвилин, то буду допущений до Е-рангового підземелля, так?
-Ха-ха-ха. Все ж помітив. Так, до Е-рангового я тебе допущу, однак, у нас сьогодні D-рангове підземелля, тому навіть, якщо ти якимось магічним чином зможеш вистояти, в підземелля тобі сьогодні не попасти.
-Тоді пропоную трохи змінити правила. Якщо я зможу одним ударом зламати твій меч-я йду з вами.
-Хай буде, однак, навіть не розраховуй на такий результат,-батько встав в бойову стійку.-Готовий?
-Завжди готовий,-Алекс також встав в стійку.
-Отже ваші п'ять хвилин розпочинаються...Зараз!-крикнула Емма і хлопці кинулись одне на одного.
"Треба показати батьку малу частину своєї сили. І для цього потрібно все закінчити одним ударом".
Удар. Батько опинився за спиною Алекса, і в руках у нього був зламаний меч.
-Очам своїм не вірю,-промовив батько, дивлячись на обрубок меча.-Як ти це зробив? Звідки така сила?-запитав він і перевів погляд на Алекса.
-Як ти і казав-тренування, тренування і ще раз тренування.
-Хочеш сказати, що оцей різкий скачок сили відбувся всього за чотири місяці завдяки одним лише тренуванням?
-Так,-впевнено відповів Алекс.-"Невже я перестарався? На цей удар пішло максимум п'ять відсотків від моєї справжньої сили. Хоча, батько завжди трохи піддавався, так що збіг цих обставин і привели до такого результату".
-Ну добре,-тон батька знову став спокійним.-Що ж, вітаю тебе з першою перемогою, синку,-він протягнув руку Алексу.
-Дякую,-Алекс потиснув її.-І коли ми збираємося до підземелля?
-Через хвилин двадцять вирушаємо. Зараз можеш йти до кімнати і відпочити, а ми з мамою зберемо все необхідне і зайдемо по тебе.
-Окей,-сказав Алекс і пішов до будинку.
-Вітаю з перемогою,-із посмішкою сказала Емма, коли Алекс проходив біля неї.
-Дякую,-сказав Алекс і пішов далі.
-І як тобі результат?-запитав Габріель, підходячи до Емми.
-Вражена не менше ніж ти. Навіть подумати не могла, що можна добитися такого результату за такий короткий термін.
-Ось і мені в це слабо віриться. Давай-но сходимо в твою лабораторію і дещо перевіримо.
Алекс ввійшов в кімнату, поклав дерев'яний меч на стіл і сів на ліжко.
-Поки все йде добре,-Алекс подивився на стелю.-Хоча...Вони в мене не дурні, так що точно щось запідозрять. Ет, дідько. Як би Люменія перемістила мене назад на вісімнадцять років, проблем було б менше. Остання наша з батьком дуель відбулась за чотири місяці до мого чотирнадцятиліття, а наступна відбулась за декілька тижнів до мого шістнадцятого дня народження. Я два роки тренував тіло, відточував навички ближнього бою до ідеалу і потроху вивчав магію крові. І тільки тоді я зміг вистояти п'ять хвилин проти батька. А тут я показав кращий результат всього через чотири місяці після програшу. Може розказати їм правду і не морочити собі голову?
-Це далеко не найкращий варіант,-прозвучав жіночий голос в його голові.
-Сирено, моя дорога подруго. Радий знову тебе чути. Виходить, магія Люменії подіяла і на тебе.
-Оскільки магія богині часу не обнулила прогрес Вашої прокачки, наш зв'язок залишився на тому ж самому рівні, що і в Вашому попередньому житті.
-Це добре. А відносно попереднього питання, то це лише один в можливих варіантів. Звичайно що ним я скористаюся лише в крайньому випадку, а спочатку буду до останнього доводити, що цього результату я добився всього за чотири місяці регулярних тренувань. Добре, це менша з проблем,-Алекс важко зітхнув.-Як не крути, а чим більше часу у мене є, тим краще, так що Люменії треба ще подякувати за додаткові два роки. А тепер, Сирено, знайди мені інформацію про цю богиню.
-Одну секунду,-Сирена на декілька секунд замовкла.-Нажаль, інформації про богиню часу Люменію не знайдено.
-Тоді спробуй знайти щось про янгола Люменію.
-Одну секунду. Інформації не знайдено.
-Очікувано. В попередньому житті ніхто й не чув про богиню часу. А це означає що інформацію про неї добре так підчистили.
-Є ще один варіант. Богинями можуть стати тільки янголи, і це переродження може відбутися тільки в певних умовах. До того ж, в історії зустрічалися випадки, коли янголи змінювали своє ім'я ставши богом. Тому можна припустити, що зараз богині часу Люменії просто не існує.
-Хороша теорія, але це не відміняє факту, що в минулому я ніколи про неї не чув. Народження нового бога завжди було визначною подією, і інформація про це доходила абсолютно до всіх. І дуже дивно, що після народження богині, яка вміє маніпулювати часом, вони не провели жодного свята в її честь. На них це взагалі не схоже.
-А якщо їм було не вигідно оголошувати на весь світ про народження богині?
-Що ти маєш на увазі?
-Подумайте самі: янголи почали програвати в війні. У армії демонів були всі шанси вторгнутися в їхню столицю. Можливо, янголи приховали богиню часу як козир, яким можна було б скористатися в критичній ситуації.
-А така ситуація цілком можлива. І це відразу дає відповіді на всі питання. Поки будемо притримуватися цієї теорії як основної, а як знайду Люменію, тоді й запитаю як воно насправді. Молодець, Сирено.
-Дякую за похвалу, Володарю. У Вас вже є план дій на найближчі декілька років?
-І коли ж я мав його придумати,-Алекс посміхнувся і почухав потилицю.-Для початку треба підняти двадцятий рівень, щоб можна були самостійно брати замовлення на зачистку підземелля. Потім дійду до тридцять третього, щоб сумарно з моїми попередніми рівнями виходило сто. І якщо раніше я більшість очок характеристик тратив на здоров'я, силу, спритність і витривалість, то зараз час прокачати магію і інтелект. Навички ближнього бою в мене й так не погані, а ось з магією взагалі туго. Треба б цей момент виправити. І вже після цього, можна буде думати про щось далі.
-Зрозуміла.
Двері в кімнату відкрилися і на поріг став Габріель.
-Все, ми готові.
-Іду,-сказав Алекс, взяв стальний меч, встав з ліжка і разом з батьком покинув кімнату.
-Ми на місці,-сказав Габріель, коли вони троє опинились в печері.
-Алекс, я тут одне зілля підготувала для тебе,-сказала Емма і дістала з кишені невелику колбу з рідиною.-Тримай,-вона протягнула його Алексу.
-І що це за зілля?-запитав Алекс беручи його.
-Зілля сили. Оскільки це твоє перше підземелля, і воно відразу D-рангу, я наполягала щоб ти випив як мінімум це зілля.
-Ти уяви собі, Алекс, вона хотіла дати тобі ще зілля регенерації і зілля відновлення мани. Настільки вона не вірить в того, хто зумів досягнути такого прогресу,-із насмішкою в голосі сказав Габріель.-І давай домовимось відразу. Перші монстри повністю твої. Але як тільки ти пропустиш три удари-більше ти в бій не вступаєш. Домовилися?
-Домовилися,-сказав Алекс, відкрив колбу і повністю випив всю рідину.
-Увага! Випите Вами зілля не є зіллям сили,-заговорила Сирена в голові Алекса.-Проводиться аналіз речовини. Це зілля, яке повністю знімає всі позитивні ефекти.
-Обнуляюче зілля? А-а-а-а. Ха-ха-ха. Але ж хитрі. Думали, що та дуель виграна завдяки якомусь зіллю. Що ж, не можу дочекатися виразу їхніх обличь, коли вони побачать мене в ділі.
Раптом з глибини печери чується крик, і через момент видніється близько десяти гоблінів, які йшли в їхню сторону.
-А ось і перші монстри. Надіюсь ти готовий до зустрічі?-посміхаючись запитав батько і подивися на Алекса.
-Ось зараз і побачиш,-також із посмішкою відповів Алекс.
Монстри нарешті помітили героїв, закричали і кинулись на них. Алекс також побіг в їх сторону.
"Всього вісім гоблінів. Вистачить і двох ударів".
Алекс замахується мечем і першим ударом зносить голови першим чотирьом гоблінам. Інша четвірка, яка бігла за першою, на декілька секунд встала на місці, і за цей час Алекс опинився в них за спиною і одним ударом зніс ще чотири голови.
-Я ж це зараз не один бачив?-здивовано питає Габріель, не зводячи очей з Алекса.
-Не один,-відповіла Емма, також дивлячись на місце битви.
-Виходить, ця сила насправді належить Алексу?
-Виходить що так.
-Ей, ви там довго як вкопані плануєте стояти?-крикнув їм Алекс.
-Уже йдемо,-крикнула Емма.-Ей, ти тут?,-вона перевела погляд на чоловіка.-Ало-о-о, Габріель, прийом,-вона поводила рукою перед очима Габріеля.
-Да, да, я тут,-тихо промовив він, і разом з Еммою пішли в сторону Алекса.-"Неймовірний результат. Не знаю як він ці чотири місяці тренувався, але різниця просто колосальна в порівняні з його минулими навичками. Швидкість, точність, сила-виросло абсолютно все. Невже я настільки захопився зачисткою підземель і прокачкою особистих характеристик, що зовсім не помітив, як під одним дахом зі мною росте справжній талант. Надіюсь, ти сьогодні ще чимось здивуєш нас"-він посміхнувся.
-А ось і бос підземелля,-промовив Габріель, дивлячись на величезного гобліна в центрі печери, який стояв до них спиною.-Ну що, впораєшся з ним самотужки?
-А ти все ще сумніваєшся?
-Та вже ні, я так, про всяк випадок. Можливо ти втомився.
-Нам зустрілися лише три невеликі кучки гоблінів. З ними важко було втомитися, а ось він,-Алекс показав вістрям меча на гобліна,-вже противник цікавіший.
Гоблін обернувся в їхню сторону, закричав, і кинувся на них з дубиною в руках. Алекс обхватив меч двома руками і також кинувся на гобліна. Коли вони були близько одне до одного, гоблін замахнувся дубиною і хотів атакувати Алекса, але хлопець ухилився від удару і наніс свій удар прямо в живіт гобліна. Той закричав від болю і впав на коліна. На землю полилась зелена кров, але він все ще залишався живим. Тоді Алекс трохи підстрибнув і одним ударом розсік гобліну горло. Тіло монстра впало на землю, і вже не рухалось.
-З ним покінчено,-крикнув Алекс і обернувся до батьків.
-Швидко ти його,-сказав Габріель, коли підійшов до Алекса.-Всього два удари на D-рангового боса і це з першими рівнями характеристик. Не хочеш поділитися секретом тренувань?-він посміхнувся.
-Ніякого секрету немає. Все так, як ви вчили,-Алекс подивився на батьків.-Просто раніше я не ставився серйозно до тренувань, тому і результат кожного разу хай і був кращий, але дуже далекий від ідеалу. А після останнього поєдинку в мені проснулось почуття, якого я ще жодного разу не відчував. Я захотів стати кращою версією себе. Ти, батько, неймовірний мечник, яким я пишаюся, і на якого стараюсь рівнятися. А у тебе, мамо, неймовірні навички в магії зцілення, переміщення і зіллєваріння. Хай магія мені і дається важко, але я завжди згадую тебе, і це надихає йти далі. Ми ніколи не знаємо де доведеться стояти на полі бою: в перших рядах з мечем в руках, чи прикривати спину магією і лікувати поранених. Саме це і заставило мене рухатися вперед і добитися такого результату за короткий проміжок часу.
-Красиво сказано,-Габріель поклав руку на плече сина.-В такому разі обіцяю, що з завтрашнього дня я особисто займусь твоїми тренуваннями.
-А я в свою чергу обіцяю навчити тебе магії зцілення і переміщення,-сказала Емма і також поклала свою руку на інше плече Алекса.-Правда в атакуючій магії я не сильна, так що тут доведеться тобі знайти іншого вчителя.
-Дякую вам,-Алекс посміхнувся і впав на коліно, спершись рукою на рукоять меча.-Схоже я трохи перестарався.
-Це точно,-посміхнувся Габріель.-Емма, я бачив як ти ховала зілля відновлення в кишеню. Саме час його віддати Алексу.
-Я помітила,-спокійно сказала Емма і віддала Алексу ще одну колбу з рідиною. Алекс залпом її випив і через декілька секунд вже стояв на ногах.-І як себе почуваєш?
-Набагато краще. Добре, давайте заберемо все з сундука і будемо повертатися додому. Мене щось так тягне в сон.
-Алекс, нам з татом потрібно скласти рапорт по підземеллю. Якщо хочеш, можу тебе перемістити додому, і вже дочекаєшся нас на місці,-сказала Емма, як тільки вони появилися в гільдії.
-Гаразд, тільки не затримуйтесь,-трохи втомленим голосом сказав Алекс.
-Не переживай, це займе максимум півгодини,-Емма навела руку на Алекса, і навколо долоні з'явилось магічне кільце. Через секунду Алекс зник.
-Як же я втомився,-сказав Алекс, впавши на ліжко.-Як я і думав, це тіло ще потрібно тренувати і тренувати, бо навіть прокачана витривалості тут сильно не допомагає. Благо час є і можна не переживати. Думаю за два-три місяці я і рівень підніму, і тіло підготовлю.
-Володарю, Ви підняли четвертий рівень. Куди бажаєте витратити бали характеристик?-заговорила Сирена.
-Закинь всі в магію.
-Слухаюсь. Магія прокачана до дев’ятнадцятого рівня.
-Супер. А тепер можна трохи і відпочити,-Алекс закрив очі і заснув.
