Ангел і плани на Новий рік

Різдво минуло і зараз світ увійшов у передноворічний настрій.

Нічне освітлення залишилося на місцях, проте звичні ялинки познімали і різноманітні яскраві декорації замінили японськими.

Крамнички почали продавати новорічні солодощі та їжу, й ніде вже не побачиш жодних ознак Святвечора.

Зміни проходять дуже швидко, подумав Амане, глянувши як усі довкола нього готуються до Нового року, зариваючи обличчя у шарф, аби зігрітися.

Однотонний, картатий шарф це різдвяний подарунок, який Амане отримав від Махіру.

Важливо кутати і шию також, чи так хлопцю було сказано, перед тим як той отримав від дівчини такий чудовий подарунок. Дуже зручний, чудово утримує тепло, і модний.

Амане не з тих, хто носить шарфи, але позаяк отримав його від Махіру, то носив із вдячністю. Хлопчина перевірив вміст шопера, який він тримав у руці.

Хоч обов’язки по закупах мали бути поділені, зазвичай саме Амане купував інгредієнти відповідно списку, який брав із собою, аби тільки зменшити навантаження з Махіру.

Було неабияк холодно. Сумка містила овочі, гриби, м’ясо й тому подібне, тож в меню вочевидь буде набемоно. [1] Там було більше овочів, імовірно того, що Махіру наполягала на збалансованому харчуванні.

Щойно Амане впевнився, що не забув жодного інгредієнта, то буркочучи поспішив додому. Позаяк ставало холодніше.

– З поверненням.                                                                     

Коли парубок повернувся уже звечоріло, і Махіру його зустріла.

Дивна ситуація, коли сторонній зустрічає вдома, але віднедавна Амане звик до цього.

– М-м, я повернувся… я купив трохи нарізаних мочі, ти не проти? [2]

– Плануєш зготувати їх в горщику, так?

– О. Ще я купив трохи рамену на потім.

– …Я стільки не з’їм, ти ж розумієш?

– Та все добре, більшу частину цього я злопаю.

Хоч спочатку Амане не був великим їдком, але завдяки їжі, що готує Махіру, він їсть чимало.

Дівчина харчувалася достатньо, аби не погладшати, бо хвилювалася через кількість спожитих калорій; Амане трохи переживав через це, бо їв більше за неї, і почав тренувати м’язи.

Либонь Махіру подумала, що хлопцю варто їсти трохи більше м’яса, бо той дуже худорлявий. Амане ж сподівався наростити м’язи, а не жир.

– Що ж, якщо з’їси, то все гаразд. Будь ласка, передай це мені, я покладу в холодильник. Амане-кун, помий руки.

– Добре.

Амане вручив шопер Махіру, і пішов прямо у вбиральню.

– До речі, Махіру, як ти зазвичай проводиш Новий рік?

Амане з’їв вечерю, що була надзвичайно смачною, як завжди, і, прибираючи, раптом спонтанно запитав Махіру.

– Мені здається, немає сенсу повертатися додому на Новий рік… тож я залишусь тут.

Почувши її млявий тон, Амане усвідомив свою помилку, але схоже Махіру не образилась.

Взаємини з батьками в неї не дуже, тож дівчина завжди поводиться відчужено, коли мова заходить про її сім’ю.

Але в такому разі, невже Махіру проведе Новий рік наодинці?

Амане обіцяв бачитися зі своєю родиною раз на пів року, і до того як зустрів Махіру, мав намір провести канікули в рідному місті.

– Амане-кун, ти повернешся у рідне місто, хіба ні?

– Мабуть. Принаймні, батьки сказали мені приїхати.

Хлопчина скоса зиркнув на Махіру, і можливо йому лише здалося, але її очі видавались холоднішими, ніж зазвичай.

Вочевидь, дівчина розраховувала провести Новий рік на самоті, й не сумнівалася, що Амане повернеться в рідне місто.

– …Передчуваю, що якщо повернуся, то питатимуть про тебе.

– Це буде нелегко.

– Мені треба просто пояснити все батьку, але мама певно захоче почути більше.

– Це було б дивно, беручи до уваги те, що ми часто спілкуємось.

– Серйозно, відколи це ти так здружилася з моєю мамою?..

Амане хотів знати чому і коли взаємини Махіру та його мами стали настільки хорошими, і чому вони ділилися фотографіями і секретами?.. Лише подумавши про таке, хлопець трохи дратувався, але вочевидь Махіру охоче взаємодіяла з його матір’ю, що насправді було неочікувано, тож він вирішив, що це, певною мірою, прийнятно.

Амане збирався втовкмачити Шіхоко не говорити нічого зайвого, але попри те, глянув на Махіру, не знаючи, що робити.

Уявив її рідкісний пустий вираз, нещасні очі й… не схотів залишати її саму.

– Ну, з мамою я нещодавно бачився, шкода тата, але думаю на цей раз я не буду вертатися в рідне місто. Все ж, повернуся туди на весняних канікулах.

Тож, якщо Махіру не буде клопітно, Амане сподівався повечеряти з нею, як зазвичай.

– …Зрозуміло.

– М-м, я хочу скуштувати твою тошікоші собу. [3]

– Ти неабиякий ненажера.

– Це все через твою їжу.

– …Навіть якщо це напівфабрикати?

– Так, підходить.

Амане це задовольняло, навіть якщо то просто соба куплена на ринку.

Що важливіше так це дозвілля, яке вони могли провести за спільною трапезою.

– …Ти дивак.

– Помовч.

Махіру стисло бовкнула, а Амане навмисно відповів роздратовано, і наткнувся лише на милу посмішку.

– …Я вельми тобі вдячна.

– За що?

– За все.

Махіру більше нічого не сказала, й обійняла свою улюблену подушку, мабуть настрій у неї дещо краще, ніж був раніше, бо її личко виглядало світліше.

 

Над главою працювали:
Переклад: hecl
Редагування: mafeto1