Ангел і блаженний смак

– …Ах-х, дуже смачно.

Їжа Махіру смачна, як і завжди.

Було Різдво, тож подані страви трохи мудрованіші звичайного.

Тушкована яловичина, приготована Махіру, перетворилася на пиріг у горщику, і цей пиріг вони нарізали та їли.

Вони насолоджувалися, кусаючи пиріг, його хрусткістю у поєднанні з насиченим соусом тушкованої яловичини, можна сказати, що то був момент блаженства.

Вочевидь Махіру купила борошно для пирога і Амане, вражений її майстерними навичками, зітхнув після того як з’їв другий торт за день.

Варто зазначити, торт спекла Махіру.

Поки випікався пиріг у горщику, вона використала вищезгадане борошно і поєднала із заварним кремом, зробивши торт Наполеон. Вона уже на рівні кондитера.

– Рада бачити, що тобі до вподоби… ти з’їв чимало.

– М-м, вони неперевершені.

– Дуже вдячна.

Амане звик до її посмішки.

Махіру завжди всміхається, коли Амане хвалить приготовану нею їжу, і тому це стало щоденною рутиною.

Незважаючи на сором’язливу думку, Амане любив думати про цю посмішку, як особливо призначену йому.

– …Завтра рис із омлетом… чекаю з нетерпінням.

– Тобі таке подобається?

– Із яйцями що завгодно.

– Припускаю, тобі дійсно подобаються яйця… пригадую як ти наминав яєчні роли і подібні страви.

– Нічого не поробиш, вони смачні.

Хоч Амане полюбляє страви приготовані з яєць, він не їв би їх, якби ті були не смачними. Такий апетит він мав через те, що Махіру готувала по-справжньому неймовірно.

Бути таким егоїстом занадто, відчував Амане, але не мав наміру ділитися їжею Махіру з кимось іншим, і він буде й надалі насолоджуватись поки вона не перестане готувати.

– …Амане-кун, ти виглядаєш щасливим, коли їси.

– Ну, я щасливий. Махіру, приготована тобою їжа дуже смачна.

– Дякую за комплімент, але то щастя певно що невелике.

– Ні, це була висока похвала… зрозумій власну цінність…

Зрештою, то була їжа приготована Ангелом, і деякі хлопці мріяли про привілей її скуштувати.

– Але ж це те, що я роблю щодня.

– Та я все одно дуже щасливий.

– …Справді?

– Звісно. Я їм смачну їжу щодня.

Сам Амане не надто бажав чогось матеріалістичного, а сильніше хотів їжі. Найбільше його щастя — бути спроможним їсти свіжу, смачну їжу щодня.

– Як тобі вдається готувати такі смачні страви?

– Одна особа, яка колись піклувалася мною, сказала: "Якщо хочеш отримати когось, хто тебе ощасливить, полони його шлунок".

– Вибачай, що дозволив полонити мій шлунок.

– Просто думай про це як про практику.

Махіру посміхнулася, і серце Амане мимоволі тьохнуло.

– …Особа, що виховувала тебе, і справді дивовижна.

– Так. Їжа приготована тією особою дійсно смачна, і я не здатна її перевершити. Та їжа сповнена смаком щастя.

Побачивши, як вона лагідно всміхається, дивлячись у далечінь, Амане відчув невеличке полегшення.

Вочевидь, Махіру дійсно любила ту особу, яка турбувалася про неї, і очевидно, що вона поважала ту людину.

Батьки Махіру ставилися до неї холодно, а та особа зайняла їхнє місце і навчила її багатьом важливих речей.

Їй певно справді пощастило бути поруч із тією людиною.

Судячи зі слів, це вочевидь жінка. Амане здавалося, що Махіру здатна жити нормальне життя завдяки тій особі.

– Звучить дуже смачно, але для мене твоя їжа має смак щастя.

Окрім матері, його тато теж смачно готував, але смакові рецептори Амане надавали перевагу їжі, яку приготувала Махіру.

Її їжа є комфортною, такою, що не набридне йому, спокійною і все ж змушувала очікувати. Амане не обридне їжа Махіру, і він навіть вимагатиме добавки.

Але для Махіру це сильно обтяжить Махіру, тому він не скаже їй цих слів.

Тож Амане кивнув і побачив як Махіру застигла.

Можна сказати, що мабуть для неї це було неочікувано… бо вона втупилася очима в нього і виглядала незрілою та приголомшеною.

– …Махіру?

– Ее… я в порядку.

Почувши голос, Махіру відсахнулася, потрусила головою й опустила погляд.

Вона вчепилася в улюблену подушку і приглушено видихнула. Амане відчув дивний у ній незвичний шарм, не такий як раніше.

– Що таке?

– …Я просто задумалась, чи можу приготувати такий смак щастя.

– Ну, не розумію чого ти така скромна, їжа, яку ти щодня готуєш, дуже смачна і я хочу більше.

– Ах, вельми тобі вдячна.

Махіру підвела очі на нього, і виглядала трохи сором’язливо, та все ж задоволено, позаяк вона посміхалася. Цього разу Амане опустив погляд і хотів сховати кудись своє обличчя.

Його серце тьохнуло, як тільки Махіру продемонструвала цей вкрай рідкісний вираз, хоч Амане й не любив її як людиною протилежної статі.

Вона прибрала звичну маску, показавши цілковито беззахисну посмішку, і Амане аж захотілося остудити обличчя.

Йому не хотілося виставляти напоказ тепло, що поволі здіймалося в його серці, і щоб вони обидвоє дуже ніяковіли.

– Аа-а, е-ем… авжеж, Махіру.

– Так?

– Ми завтра зустрінемось опівдні, правильно?

Амане змінив тему, не в змозі витримати настрій, але Махіру, схоже, не заперечувала, бо обдумувала пропозицію.

– Так, ми домовились, хіба ні? Обід і потім ігри, як обіцяли… правда?

– Угу.

– Ем… тобі це не до вподоби?

– Аж ніяк. Просто звіряюсь із тобою… Святвечір скінчився, але ми дійсно можемо ось так провести Різдво?

– Я б не казав такого, якби мені була ненависна ця ідея… я вже не можу дочекатися.

На її обличчі знову з’явилась легка посмішка. Амане не міг дивитися на неї, лише пробуркотів щось і сперся на підлокітник з іншого боку, ховаючи власний сором.

 

Над главою працювали:
Переклад: hecl
Редагування: mafeto1