Ангел і незапланована зустріч

– Щасливого Різдва!

І ось настав Святвечір.

Вже зимні канікули, і цього дня кожен проводить час по-своєму. Іцукі та Чітосе принесли свої речі, зібравшись вдома у Амане.

Була перша година дня, чи десь так.

На столі стояли піца й сік зі звичного магазинчика. Вони почали о цій годині лише тому, що замовлень надто багато, і робити передзамовлення було безглуздо, позаяк доставка буде дуже пізно.

Хоча ще не пізно пообідати. Іцукі та Чітосе довго не чекали і прийшли після обіду. Ніхто на це не зважав.

– Так-так, щасливого різдва.

– Амане, ти не пройнявся цим! Іще раз!

– Щасливого Різдва.

– Вимова правильна, але ти все ще дуже млявий, розумієш?

Амане дійсно хотілося, щоб його не порівнювали із уже гіперактивною Чітосе.

Іцукі помітив, що Амане вже трохи проявив ентузіазму, тому він умовив Чітосе, продемонструвавши свою звичну, щиру, дещо пустотливу посмішку.

– Ну, достатньо добре. Нумо їсти, грати і спати, окей?

– Бовдури, не спіть в моєму домі.

– Просто жартую. Звичайно, що я буду спати вдома у Чі.

– Переконайся, що її батьків там не буде.

– Ге-е~, Амане, ти думаєш про щось непристойне~?

Чітосе покосилася на Амане, а той проігнорував її і пішов на кухню, аби витягти столові прибори та чашки. Чітосе в той час піджала губи і виглядала незадоволено, — "Я допоможу", — втрутилася вона і пішла слідом за Амане.

Кухня, звісно що, була дуже чистою і охайною, позаяк вона вже стала територією Махіру, і начиння з приправами розташовані так як їй того хотілося.

– Неочікувано чисто.

– Дякую за комплімент.

Амане невимушено їй відповів, взяв кілька маленьких тарілочок і чашок, половину передавши Чітосе, і побачив як та витріщається на шафу.

– …Що?

– Нічого?..

Коли Чітосе посміхнулася, в Амане по спині пройшов морозець і він відчув, що вона збиралася йому докучати, але наполегливо її проігнорував.

Амане помітив, що у Чітосе склалося якесь серйозне непорозуміння, але не міг збагнути яке, позаяк вона не сказала в чім річ.

Дівчина виглядала щасливішою, і щоки Амане застигли. Вони повернулись до вітальні, де був Іцукі.

– Але ця квартира явно чиста. Дуже велика і охайна.

З динаміків у кімнаті грали різдвяні пісні. Чітосе майже закінчила їсти, роздивлялася довкола вітальню, де було тільки троє людей і бурмотіла.

Величезна кімната завдяки батькам Амане, що орендували це місце, а охайність завдяки Махіру, яка допомагала прибирати це місце. – Дякую. – Лиш так відповів Амане, не в змозі пояснити.

– Ну, були часи коли тут було дуже брудно~. Дивовижно, що ти все прибрав.

– Помовч.

– Ага-ага. Тут пахне дівчиною~

– І чого ти так думаєш?

Амане й гадки не мав, як чистіша кімната має щось спільне з присутністю дівчини.

– Гм-м? Нічого конкретного. Амане, враховуючи твій характер, не схоже, що ти з тих, хто прибиратиме дім. А ще те як впорядковані книги, кабелі, і те як ти складаєш речі, щоб вони не попсувалися. Дещо з посуду не зовсім тобі підходить…

– …То моєї мами.

– Гм-м-м?

Амане поставив той посуд подалі, але схоже Чітосе помітила його, коли він виймав прибори.

В самого Амане було недостатньо приборів, тому Махіру принесла кілька зі своєї квартири, але він ніколи не очікував, що безцеремонна базіка Чітосе помітить такі незначні деталі.

– Ну, це ж все одно добре? Правда Ік-куне?

Амане зробив дивну паузу і Чітосе уважно вдивлялась у нього, а потім усміхнулася, нахилившись до Іцукі.

Останній був не проти, позаяк він, мабуть, звик до цього, витягнув руку і, коли та сіла йому на коліна, обійняв її. Амане не зміг змусити себе поглянути.

– Перестаньте фліртувати в чужому домі.

– Заздриш~?

– Та не дуже.

Скоріше не заздрість, а що йому вже досить, сказав би Амане, тож він дуже хотів, аби ті стримувалися. Але враховуючи, що це їх звична поведінка, малоймовірно, що вони зважатимуть на подібну пораду.

Чітосе продовжила горнутися до грудей Іцукі, роздивляючись стелю і його лице.

– …Невже не всі зараз фліртують?

– Не забувай тих, хто зараз плаче слізьми самотності.

Неможливо розраховувати, що усі зайняті одним. Деякі точно проводять час із сім’ями, і друзями. А деякі проводять час наодинці.

Багато хто розглядає самотність як приниження, і Чітосе могла б загрожувати небезпека, якби це було сказано публічно.

– Невже всі хлопці хочуть кохану?

– Напевно. Хоча я не дуже хочу.

– Але це того, що ти, Амане, дивак.

– Стулися.

– Ну, перед Різдвом усі виглядають неспокійно. Зокрема одинокі хлопці. До речі, була купа хлопців, які підходили до Ангела і запрошували її на Різдво, але вона всім відмовила. Була гора трупів. Вона сказала, що має з деким зустрітися, тому ні.

– Хех, невже?

Амане усвідомив, що це він той, з ким вона обіцяла зустрітися.

Коли Амане відчув, що став причиною для відмови, то був не проти, щоб вона використовувала цю відмовку, враховуючи почуття провини, яке б вона мала, відмовляючи. Принаймні, вона не називала його ім’я, тому все гаразд.

– Відчай на пиках тих хлопців це реально щось із чимось. Це грубо, але я просто розреготалася.

– Не смійся з них.

– Але ж, ну, це неможливо, коли вони не мали жодних відносин, і раптово поводяться круто під час цього свята, розумієш? Вже занадто пізно, якщо вони не створили належних відносин, і як таке можливо говорити, мовляв, ми не надто близькі, але давай проведемо разом час і покращимо наші стосунки. А ще, є й такі, що кажуть, пішли на вечірку, і шукають нагоди лишитися наодинці. Таке налякає всяку дівчину, розумієш?

Мовляв, неможливо, щоб вона була легковажною дівчиною, яка приймає будь-які запрошення~

Чітосе цикнула язиком, певно згадавши якісь погані спогади, і пригорнулася до Іцукі.

Хоч Чітосе і Махіру різні, перша і сама була красунею, тому вона також мала власні складнощі. Як тільки Амане подумав, що популярним дівчатам складно зі стосунками, то почав її жаліти.

– Ну, Шіїні теж не легко, враховуючи кількість запрошень.

– …Амане, тебе і справді ніскілечки не цікавить Ангел, ге?

– Типу того.

– Все ж, справжній ангел це сусідка Амане.

– Хочеш, аби я тебе вигнав?

– Не хо.

Дратуєш. Амане свердлив поглядом Чітосе, – Страшно, – сказала остання із дурнуватим жестом, липнучи до Іцукі.

– Але не прикидайся, що твоя сусідка не турбується про тебе.

Ух, Амане забракло слів, і Чітосе сильно фиркнула.

– Годі вже витріщатися~, вибач.

Не схоже, що Чітосе визнала свою провину, тому Амане знову витріщився на неї. – Йой~ – Видала вона милим голосочком, липнучи до Іцукі… і поглянула у вікно позаду нього.

Амане бачив, що вона застигла, і йому стало цікаво, що там відбувається, і теж повернувся. Білі сліди тріпотіли в блакитному небі.

– …Ах, Ік-куне! Сніг!

– Ох-х, біле Різдво?..

Вже пізній грудень, сніг сам по собі звична річ.

Рідкістю було побачити як падає сніг, поки надворі сонячно, але для закоханих це привід для радості.

Ніч ще не опустилася, але враховуючи температуру, сніг триватиме до ночі, а Святвечір буде вкритий снігом.

Мабуть парочки пожвавішають, подумав Амане і мовчки спостерігав як пара біля нього відчинила вікно і вийшла на балкон. Міркуючи, що вони побудуть зовні якийсь час, Амане припіднявся… лише щоб почути аномальні звуки із балкону.

– Ге? Чо-чому ти тут?

– Е-ех?

– Ах.

Останній голос, що він почув, був тим, до якого він нещодавно звик. Приємний, спокійний голос.

В Амане з’явилося погане передчуття.

 

Над главою працювали:

Переклад: hecl

Редагування: mafeto1