Ангел та її різдвяні плани

– Плани на Різдво? Жодних, – відповіла Махіру, домивши посуд і всівшись на диван.

Амане думав, що вона збирається на дівочі посиденьки чи щось на кшталт того, але, схоже, у неї не було таких планів.

Можливо, через здивований вираз обличчя Амане, але Махіру спантеличено витріщилася на нього.

– У більшості дівчат, з якими я спілкуюся, уже є бойфренди, і я відмовила всім хлопцям, які мене запрошували. Тож жодних планів.

– Хлопці плакали, еге ж?

Коли Махіру виходила на вулицю, її захист був надзвичайно затятим, і хлопці, які мали слабку надію запросити її на побачення, могли лише слізно хлипати над відмовою.

Амане був вражений тим, що хтось наважився запросити її. Він не насмілився б покликати Ангела на побачення без відповідної впевненості. Його справді вразило те, що ці оптимістичні хлопці вирішили випробувати свою долю.

– Думаєш, вони справді хочуть проводити зі мною час?

– Якщо їм пощастить, то вони стануть ближчими до тебе.

– Навіщо?

– Емм, щоб зустрічатися?

– Чому вони хочуть зустрічатись зі мною?

– Напевно, вони хочуть робити речі, що їх роблять парочки.

– Непристойтості?

Він тихо помолився за всіх відкинутих хлопців: «Ах, але...» і додав:

– Не всі хлопці такі, тому не будь надто недовірливою. Добре тобі б навчитися розпізнавати погляди, які на тебе кидають.

– Гадаю, так. Не всі такі грубі. Ти ж не такий, Амане-куне?

– Я ніколи не дивився на тебе непристойно.

Хоча він часто думав, що вона гарна, і хотів погладити її по голові, та не мав наміру робити нічого зайвого.

Зрештою, якби він хотів, Махіру дізналася б про це заздалегідь і відкинула його.

Він – безневинний, тому й може сидіти поруч із нею. Якби Амане проявив хоч найменшу розпусту, вона б уже пішла.

Він ніколи не хотів мати дівчини. Для нього голод був важливішим, тож хлопець не мав наміру руйнувати ці стосунки.

– Як я і думала. Я не цікавила тебе з самого початку.

– Угу.

– Ось чому я довіряю тобі.

– Дуже вдячний за це.

Як хлопець, Амане не міг змиритися з тим, що йому так довіряють, але він був не проти здаватися безневинним.

– Що ж, ти спитав про мої рідзвяні плани. А твої які, Амане-куне?

– Гмм? А, Іцукі і Чітосе прийдуть двадцять четвертого. Тож ми повечеряємо трохи пізніше, ніж зазвичай. Хотів попередити заздалегідь.

Зрештою, вони повернулися до початкової теми, тож він пояснив ще раз. Махіру з розумінням кивнула.

– Гаразд. Покличеш мене, коли закінчиться різдвяна вечірка, і я візьмуся за вечерю. А до того часу зроблю всі приготування.

– Вибач.

– Усе добре. Повеселіться там.

– Ти не почуватимешся самотньо?

– Я звикла бути сама.

У нього стислося серце, коли Махіру відповіла так, ніби це її не стосувалося.

На її обличчі з'явилася гірка посмішка – можливо, вона раптом згадала своїх батьків.

– Еем, ну…

– Що таке?

– Це досить зухвале питання, але якщо ти не зможеш прийти на Святвечір, як щодо того, щоб ми провели Різдво разом?

Чомусь ця пропозиція була вкрай ніяковою.

Він не нав на увазі нічого такого, але типове запрошення на Різдво містило особливий підтекст.

Амане справді нічого не планував.

Він просто не хотів бачити, як Махіру самотньо похнюплює голову.

У відповідь Махіру закліпала очима.

– Разом? Що б ми робили?

– А? Ну, нічого особливого. Вибач.

Після цих слів Амане не зміг змусити себе запросити її.

Вони не могли вийти кудись удвох, зважаючи на неприємонсті, які виникли б, якби їх побачили разом.

Єдиним варіантом було залишитися вдома, але там йому було нічим по-справжньому зацікавити Махіру.

Вони б просто сиділи без діла і почувалися вкрай незручно.

«Гадаю, для нас обох буде краще побути окремо...»

Саме тоді, коли він збирався відмовитися від своєї пропозиції, Амане помітив, що Махіру мовчки дивиться на нього.

– Гадаю, можна.

Несподівано Махіру дуже зацікавилася запрошенням.

Її тоненький палець тицьнув у бік телевізора.

Точніше, у бік ігрової приставки в тумбі під телевізором.

Дівчина приходила вже декілька вечорів, тож Амане не вмикав приставки, але схоже, що Махіру зацікавлена в ній.

– Я ніколи не пробувала… – тихо додала вона.

Було б зовсім дивно для хлопця і дівчини, які не є парою, провести Різдво разом, граючи в ігри.

– Ну, думаю, що ти можеш… думаю, деякі ігри підійдуть.

– Нам не можна?

– Не те щоб не можна...

– Тоді добре.

– А-ага.

«Невже цього достатньо?..» – здивувався Амане. Але якщо цього хотіла Махіру, він зробить все можливе.

Принаймні, він сподівався принести їй трохи радості. Увесь цей час він був під опікою Махіро, а вона ніколи нічого не просила. Він не проти дозволити їй пограти в деякі з його ігор.

– Що ж, хоч це й Різдво, нумо проведемо час, як захочемо.

– Мабуть.

Махіру злегка всміхнувся. Амане не наважувалася підняти на нього погляд, тож хлопець кивнув і відвернувся, намагаючись поводитися невимушено.

Над главою працювали:
Переклад: mafeto1
Редагування: шукай-шукай