Ангел приголомшена енергійністю

Задрімати — звичайна річ.

Махіру була в теплій кімнаті з опаленням, і нещодавно пообідала. Щоб заснути ці дві умови першочергові.

"Чи часто вона спить у хлопчачій кімнаті?" — На мить, Амане подумав таке, але оскільки Махіру вважала його безпечним, то вона могла заснути випадково.

Втім, її не можна було звинувачувати. Чекати, не видаючи жодного звуку, нудно й тупо, і деякі речі просто трапляються.

Амане схопився за голову, бо зараз в його кімнату ввірвалася мама, Шіхоко, і застала Махіру в такому положенні.

Дійсно, сталося непорозуміння.

Якби Амане був на чиємусь місці, то теж зрозумів би неправильно, подумавши: у них настільки хороші стосунки, що вона достатньо безтурботна, аби заснути в його кімнаті.

Коли Амане глянув убік на маму, його обличчя здригнулося, і він побачив, як її очі зблиснули, дивлячись на Махіру. "Ну-ну", — вона подумки вже щось таке ляпнула, або, можливо, він це собі просто нафантузував.

– Ох, любий Амане, ти знайшов таку милу дівчину! Тебе і справді не можна недооцінювати!

"Йо-ой", — пропищала вона голосом, невластивим для її віку, а в Амане розболілася голова.

Шіхоко зовсім наплутала і була дуже схвильованою.

Зазвичай, побачивши, що син привів додому дівчину, батьки не будуть настільки схвильовані.

Вона надзвичайно розбурхалася, і одна з причин явно в тому, що їй до вподоби усе миле.

Що ж, це правда, на вигляд Махіру вельми гарна дівчина.

Коли спить, вона абсолютно беззахисна, звична маска зникла, а головне, вираз її обличчя та рухи добре видно.

Бездоганне личко розслаблене, спокійне.

Амане звик до цього, але щоразу, коли бачив Махіру, її гарненьке лице здавалося йому витонченим і надзвичайно чарівним.

Невинне спляче обличчя було настільки беззахисне, настільки миле, що Амане закортіло його погладити.

Те, як вона обіймала його подушку, сильно розпалило подібне бажання, говорити відверто про яке Амане не хотів.

Дівчина настільки вродлива, що Амане, який має дружні стосунки з нею, змушений це визнати, а Шіхоко вважає (поки що), що це синова дівчина.

Швидше за все, у цьому причина схвильованості Шіхоко.

– То ти не хотів, аби мама заходила, бо там твоя дівчина? Боже мій, не встигну я й оком моргнути, як ти станеш чоловіком!

– Аж ніяк! Зовсім ні! Вона не моя дівчина, чи щось таке!

– Ах-х, не треба тепер шукати відмовки, розумієш? Амане, яку б ти не обрав, мама буде не проти.

– Ех, проблема не в цьому! Ми не зустрічаємось! Аж ніяк!

– Ти кажеш ні, але вона в твоїй кімнаті, розумієш?

– Бо ти несподівано прийшла! Якби вона була у вітальні, то сталося б непорозуміння!

– Ну, головне, що якби ти не хотів, то не запрошував би дівчину до себе додому. А якби ти не подобався дівчині, то її б не було в тебе вдома, правда ж?

Коли на це вказали, Амане спробував заперечити, але не зміг нічого придумати.

Як зазначила Шіхоко, зазвичай Амане ставиться до квартири, як до власної території, і неохоче запрошує інших.

Спочатку він впустив Махіру через те, що так склалися обставини, але відтоді, не беручи до уваги приготування їжі, Амане впускав Махіру в свою квартиру, бо його цікавила її персона.

Ну, можна сказати, що вона мені подобається.

Попри зовнішність, Амане дуже подобається дівчина Махіру.

В неї суперечлива особистість, яку вона зазвичай не показує в школі: в’їдлива, прямолінійна і водночас нещира; виглядає нетовариською, але любить піклуватися про інших; картаючи, ніколи не згладжує гострі кути; коли звертає увагу на щось несподіване, то панікує і має відповідний для її віку вигляд; декілька рідкісних разів, вона демонструвала невинну посмішку. Зараз Амане відчув, що все це шарм Махіру.

Це не можна охарактеризувати як кохання, але, щонайменше, Амане вважав її дуже привабливою дівчиною.

– Вона подобається мені як друг, але не сприймай це за любов до протилежної статі. І я її не цікавлю.

Вони не настільки близькі, щоб Амане погодився із словами Шіхоко. Чесно кажучи, Махіру може бути не в захваті від непорозуміння, що мовляв, у неї є почуття до Амане.

– Ой, леле, але ж ти не можеш це стверджувати? Ти ж не зазнався лишень тому, що гадаєш, ніби зрозумів складні дівочі почуття, так?

– Мамо, скільки разів я мушу тобі сказати, що у нас не такі стосунки... Шіїно, будь ласка, прокинься...

Навіть після того, як Амане сказав усе, на що спромігся, Шіхоко продовжила теревені про романтику, і йому лишалося тільки прикласти руку до лоба.

Амане і справді хотів, аби Махіру прокинулася раніше, дуже.

– Н-н…

Можливо, молитва Амане подіяла, чи може вона прокинулася від галасу.

Махіру повільно підняла повіки, видавши чарівний звук, і підвела голову.

Волосся кольору льону зісковзнуло з її плечей.

Карамельні очі були затуманені й зволожені, через таку беззахисність Амане не міг на неї дивитися.

Махіру зиркнула на Амане сонними очима, напевно, розуміючи, що прокинулася не до кінця, а той трохи повів убік очима.

– Шіїно, забудь про те, що заснула, будь ласка, допоможи прояснити це непорозуміння.

– Непорозуміння…?

– Гей-гей, дівчино, як тебе звуть?

Обм’якла на вигляд Махіру замислилася над значенням цих слів, а Шіхоко не стримуючись і добродушно всміхаючись, наблизилася до неї.

Прокинувшись, Махіру була збентежена, і зіткнувшись з такою щирою посмішкою та привітністю, її очі схвильовано поглядали.

– Ех, е-ем.

– Приємно познайомитись. Знаєш, важливо представитись одна одній!

– Е-е, М-Махіру Шіїна…

– Ох, Махіру-чян, яке чарівне ім'я! Я Шіхоко, можеш називати мене на ім'я".

Махіру змусили назвати ім'я, і вона глянула на Амане, мовляв: "Фуджіміє-сан, рятуй". Амане і сам сподівався, що його врятує хтось інший, але позаяк допомогти він не міг, то похитав головою, відмовляючись.

Амане дуже добре знав свою маму, знав, що коли вона втрачає контроль, її вже не зупинити.

Відчуваючи, як цікавість виходить за межі, Шіхоко, схоже, для початку захотіла наговоритися з Махіру.

Хоча, вона могла й не помітити, що Махіру виглядала стурбованою.

– Е-ем, мамо.

– О! То ти визнаєш мене мамою?

– Фуджіміє-сан!

– Фуджіміє може бути звертанням і до Амане, і до мене. Еге ж, Амане?

– Мамо, ти докучаєш Шіїні.

– Амане, ти можеш називати свою дівчину лише на ім'я, і ніяк інакше, розумієш?"

Амане насупився, Шіхоко дійсно не слухала його, але схоже вона цього не помічала, бо продовжила посміхатися. Вона або зухвала, або щонайменше товстошкіра.

– Е-ем, Шіхоко-сан.

– Що~?

– Насправді, Фуджімія і я-я…

– Про кого саме говориш~?

– ...У н-нас з А-Амане-куном не такі стосунки.

Махіру явно схвилювали дражливі слова Шіхоко, але вона робила все можливе, щоб заперечувати.

Намовлена Шіхоко, Махіру вимовила його ім'я, трохи похвилювавшись, і кілька разів зиркнула на Амане. Тепер, змусивши Махіру назвати ім'я Амане, Шіхоко і собі засяяла.

– А, ваші стосунки будуть такими в майбутньому?

– Ге, е-е, це не так.

– Ой, лишенько, невже я тут третя зайва?

– Е-ем, будь ласка, дозвольте пояснити! У нас з Амане-куном не такі стосунки. Ми просто разом їмо. Адже Амане-кун не вміє готувати."

– Махіру-чян, з тебе буде гарна наречена. Наш Амане живе тут сам, не знаючи як виконувати хатню роботу. В такому разі, будь ласка, продовжуй підтримувати його".

– Ах, так…

Амане відчував, що Махіру докладає усіх зусиль.

Але відбити імпульс Шіхоко і пояснити, що відбувається, неможливо.

Коли Шіхоко дізналася, що Махіру навідується, готує для нього та їсть разом із ним регулярно, її очі засяяли сильніше, ніж раніше.

Зараз Амане не міг зупинити Шіхоко. Єдиним, хто міг би це зробити, був його батько, Шюто.

– ...Облиш, Шіїно. Як тільки мама заводиться, то стане не слухати.

– Це…

Амане досягнув просвітлення і, спостерігаючи за мамою, що вийшла з-під контролю, міг лише здатися і пояснювати ситуацію.

Над розділом працювали:
Переклад: mafeto1
Редагування: hecl