Амане планував передати фрукти Махіру одразу після отримання і то, певно, була помилка.
– А-мане. – Щойно почувся дзвінок у двері і високий, пустотливий голос, він усвідомив ситуацію й схопився за голову.
Амане був вдячний, що Махіру заскочила у суботу приготувати обід, і вважав це благословенням небес.
Насправді, карбонара, яку вона приготувала була дуже смачною. Густий соус і чорний перець ідеально поєдналися і смакували надзвичайно.
Взагалі-то, провинилася не Махіру. Так, це дійсно не її проступок.
Проступок полягав у тому, що Амане не зауважив, чому… родичка, котра любила сюрпризи і неординарність, сказала йому залишатись вдома.
– …Ем, Фуджіміє-сан? Хіба це не доставка..?
– Ні. Мама взяла ключ і пройшла через вхід в будинок…
Якщо поміркувати, то винний Амане, бо сприйняв слова матері за чисту монету, тоді як вона, хай там що, хотіла його побачити.
Неможливо, щоб його мама нічого не замислила.
– …Ге, мама??
– Швидше за все, мама хоче побачити, чи зараз у мене все добре… вона не говорить мені про це наперед, бо я спробую від неї вислизнути.
– Ах-х…
– У мене суперечливі почуття, бо здається, ніби ти згідна, але це неважливо.
Проблема в тому, що робити з Махіру, яка знаходиться тут.
Якби мама була біля входу в будинок, Амане міг би відправити Махіру додому. Однак, оскільки вона вже під дверима, він не міг відпустити Махіру.
Якщо Амане її відпустить, то мама точно зустріне Махіру, і виникне непорозуміння. Махіру такого б теж не хотіла.
Що мені робити? Поки Амане мізкував, інтервали між дверним дзвінками скорочувалися.
…О боже.
– ……Вибач, Шіїно, іди в мою кімнату. Будь ласка.
– Ге, та-так?
– Тримай це. Я спробую вивести маму назовні, і тоді ти підеш додому. Вибач за це, але прошу.
Амане справді не мав іншого вибору, окрім як сховати Махіру.
Обід приготовано, але помешкання вони вже прибрали, тому все гаразд.
Черевики можна сховати в шафці для взуття, а ковдру та інші її особисті речі він перенесе до кімнати.
Поки Махіру буде в кімнаті Амане, він запропонує мамі щось поїсти і, щойно інспекція закінчиться, вона, ймовірно, погодиться. Але якщо мама наполягатиме на огляді його кімнати, він їй відмовить.
Амане попросить приготувати страви, інгредієнтів для яких у холодильнику немає, і вони разом підуть на закупи. Саме в цей час Махіру мала б піти, чи так він запланував.
Прохаючи, Амане вручив їй запасний ключ, мовляв, зараз я не маю вибору. – У-угу. – Махіру кивнула, хоч і виглядала схвильовано.
Коморою не користуються, тому без опалення цієї пори року в ній буде дуже холодно.
А в кімнаті Амане було опалення і м’яка подушка, тому вона не сидітиме на голій підлозі, знемагаючи від холоду.
– …Тоді лишаю це тобі. А сам я розберуся з мамою…
Амане вже ментально втомився ще до того, як зустрів маму. Як тільки він підійшов до дверей, Махіру мовчки прошмигнула в його кімнату.
Упевнившись, що Махіру зайшла, Амане неохоче відчинив двері.
– Божечки… Амане, ти довго. Я гадала, ти спиш, але виглядаєш дуже жваво.
Перед Амане одразу ж постала його мама, яку той не бачив з літніх канікул.
Вона його матір, але її зовнішність нехтувала віком, і в неї досі був той звичний, радісний погляд, що й колись удома. Можна сказати, що не лише її зовнішність нехтує віком, а ще й поведінка.
– Так-так, я жвавий, тож можеш тепер повернутися додому?
– Це так ти ставишся до власної мами..? Щоб приїхати, я витратила години, розумієш? Може якось винагородиш мене?
– Дуже дякую за довгу поїздку сюди, будь ласка, вертайся додому.
– Все ще кажеш подібне? Не надто ти милий, не те що Шюто-сан.
– Я хлопець, чого мені бути милим?
"Ай", — агресивно видав Амане, але настрій його матері, Шіхоко, не зіпсувався, бо вона лиш захихотіла, приймаючи це за бунтівний період Амане.
– Можна мені увійти?
– Чекай, я такого не казав.
– За оренду платили я і Шюто-сан, розумієш?
Щойно вона це сказала, в Амане не було можливості відмовити, і він міг тільки відчинити двері з похмурим виглядом, запрошуючи Шіхоко зайти.
Певна річ, Амане йшов уздовж стіни де була спальня і, блокуючи їй вхід туди, вів її до вітальні.
– До речі, мамо, дзвони перед тим як приходиш. Я вже дорослий.
– Ой, леле, якщо я буду приходити без раптової перевірки, то не побачу, чи все гаразд у мого синочка, розумієш?
– Гр-р… бачиш, тут все добре. Все поскладано.
– Авжеж. Мене це шокувало. Вдома ти цього не робиш, Амане, але ти доволі самостійний. Такого я не очікувала.
Шіхоко оглянула вітальню, киваючи, немовби була в захваті.
Звичайно, все було чисто і охайно, бо Амане з Махіру працювали разом, аби прибрати квартиру, і він підтримував порядок завдяки її порадам та нагадуванням. Це все було за сприяння Махіру, але наразі Амане не міг сказати те Шіхоко.
– Твоя шкіра гарно виглядає. Схоже ти правильно харчуєшся.
– …Угу.
Амане відвів погляд, бо це теж було завдяки Махіру.
– Здається, ти готував… га, на двох?
Наманікюреним пальцем вона показала на столові прибори.
Обідало двоє людей, тому там були дві тарілки. Амане був недбалим і не помітив цього, але не схоже, що Шіхоко проти.
– Друг заходив.
І то не було брехнею.
Амане вагався, але вони вже були на рівні друзів, тому його слова не здавалися неправдивими. Хоча про стать друга він нічого не говорив.
Відповідаючи, Амане щосили намагався не виглядати схвильованим. – О~, – відповіла Шіхоко, озирнувшись по вітальні, бо вочевидь її це не переконало.
Якимось чином Амане вдалося обманути маму, але з нього капотів холодний піт.
– Що ж, задовільно… хоча відчувається, ніби хлопчина живе не сам.
Шіхоко роззирнулася, поставила декілька питань, отримала відповіді й зробила таке припущення.
У певному сенсі, це було очікувано. До більшості з цього доклала руку Махіру.
– Тепер нема чого переживати, правда ж, мамо?
– Так. Мене це дійсно шокувало. Коли ти був удома, то нічогісінько не вмів робити. Схоже ти виріс.
– …Ну, я можу вирости.
Відповідаючи, Амане мовчки собі докоряв, байдуже з чиїх вуст виходять оці слова. – Ти старанно попрацював, – засяяла Шіхоко.
Амане не сприйняв компліменти, бо не він той, хто це зробив.
Однак, сказати правду не міг, а міг лише терпіти і просити маму повернутися додому.
Принаймні, перевірку вона закінчила.
Може вона піде і без прохань щось приготувати… але якраз коли Амане про це подумав.
– А тепер я перевірю спальню.
Впала фінальна бомба, і Амане широко розплющив очі.
Перевірить спальню. Іншими словами, його кімнату… спальню.
Махіру, звичайно, всередині. Якщо її знайдуть, Амане легко уявив, як ситуація стане набагато гіршою, ніж початкова перспектива зустрічі.
– Ге, що? Ти не можеш увійти, навіть якщо ти моя мама.
– Ох, невже там щось непоказне?
– Зазвичай, у старшокласника будуть одна чи дві непоказні штуки, правда ж?
– То ти це визнаєш, ге?
– Так, я це визнаю, тому не заходь.
Доклавши усіх зусиль, Амане мусів зупинити її тут. Навіть якщо його почуття гордості буде зруйноване, Амане до останнього мусить ховати існування Махіру.
Зараз, якщо Махіру побачать у кімнаті Амане, Шіхоко точно матиме щасливі ілюзії, а саме цього він хотів уникнути, незважаючи ні на що.
Амане уперто відмовлявся впускати Шіхоко, по суті, викрикуючи "ні" і стоячи перед дверима. Шіхоко швидко збагнула, що всередині кімнати щось сховано. – Ховаєш щось від мами~, – посміхаючись, насувалася вона.
"Мені дуже шкода, але я маю спинити тебе, навіть якщо треба буде застосувати силу", — так думаючи, Амане подивився в очі Шіхоко.
Але з його кімнати почувся глухий стук.
– Амане.
– Так?
– Що ти ховаєш всередині?
– …Тебе це не стосується, мамо.
– Ось як ти заговорив. Я зрозуміла.
Посмішка стала ширшою.
Шіхоко чинила непереборний тиск і щоразу, бачачи цю посмішку, Амане відчував сильний дискомфорт, а його бажання відмовляти значно виснажувалось.
То була сила звички — те, що Амане змінити не міг.
"Грр", — поки Амане невдоволено бурчав, Шіхоко скористалася з нагоди і поклала руку на двері.
Було надто пізно, аби шкодувати.
Шіхоко обійшла Амане і відчинила двері, щоб перевірити той звук.
А за дверима…… була красива дівчина, яка обхопивши подушку на колінах, сперлася об ліжко.
Очі заплющені, дихання рівномірне… по суті, Махіру спала.
Над розділом працювали:
Переклад: hecl
Редагування: hecl
Далі
Розділ 23 - Ангел приголомшена енергійністю
Задрімати — звичайна річ. Махіру була в теплій кімнаті з опаленням, і нещодавно пообідала. Щоб заснути ці дві умови першочергові. "Чи часто вона спить у хлопчачій кімнаті?" — На мить, Амане подумав таке, але оскільки Махіру вважала його безпечним, то вона могла заснути випадково. Втім, її не можна було звинувачувати. Чекати, не видаючи жодного звуку, нудно й тупо, і деякі речі просто трапляються. Амане схопився за голову, бо зараз в його кімнату ввірвалася мама, Шіхоко, і застала Махіру в такому положенні. Дійсно, сталося непорозуміння. Якби Амане був на чиємусь місці, то теж зрозумів би неправильно, подумавши: у них настільки хороші стосунки, що вона достатньо безтурботна, аби заснути в його кімнаті. Коли Амане глянув убік на маму, його обличчя здригнулося, і він побачив, як її очі зблиснули, дивлячись на Махіру. "Ну-ну", — вона подумки вже щось таке ляпнула, або, можливо, він це собі просто нафантузував. – Ох, любий Амане, ти знайшов таку милу дівчину! Тебе і справді не можна недооцінювати! "Йо-ой", — пропищала вона голосом, невластивим для її віку, а в Амане розболілася голова. Шіхоко зовсім наплутала і була дуже схвильованою. Зазвичай, побачивши, що син привів додому дівчину, батьки не будуть настільки схвильовані. Вона надзвичайно розбурхалася, і одна з причин явно в тому, що їй до вподоби усе миле. Що ж, це правда, на вигляд Махіру вельми гарна дівчина. Коли спить, вона абсолютно беззахисна, звична маска зникла, а головне, вираз її обличчя та рухи добре видно. Бездоганне личко розслаблене, спокійне. Амане звик до цього, але щоразу, коли бачив Махіру, її гарненьке лице здавалося йому витонченим і надзвичайно чарівним. Невинне спляче обличчя було настільки беззахисне, настільки миле, що Амане закортіло його погладити. Те, як вона обіймала його подушку, сильно розпалило подібне бажання, говорити відверто про яке Амане не хотів. Дівчина настільки вродлива, що Амане, який має дружні стосунки з нею, змушений це визнати, а Шіхоко вважає (поки що), що це синова дівчина. Швидше за все, у цьому причина схвильованості Шіхоко. – То ти не хотів, аби мама заходила, бо там твоя дівчина? Боже мій, не встигну я й оком моргнути, як ти станеш чоловіком! – Аж ніяк! Зовсім ні! Вона не моя дівчина, чи щось таке! – Ах-х, не треба тепер шукати відмовки, розумієш? Амане, яку б ти не обрав, мама буде не проти. – Ех, проблема не в цьому! Ми не зустрічаємось! Аж ніяк! – Ти кажеш ні, але вона в твоїй кімнаті, розумієш? – Бо ти несподівано прийшла! Якби вона була у вітальні, то сталося б непорозуміння! – Ну, головне, що якби ти не хотів, то не запрошував би дівчину до себе додому. А якби ти не подобався дівчині, то її б не було в тебе вдома, правда ж? Коли на це вказали, Амане спробував заперечити, але не зміг нічого придумати. Як зазначила Шіхоко, зазвичай Амане ставиться до квартири, як до власної території, і неохоче запрошує інших. Спочатку він впустив Махіру через те, що так склалися обставини, але відтоді, не беручи до уваги приготування їжі, Амане впускав Махіру в свою квартиру, бо його цікавила її персона. Ну, можна сказати, що вона мені подобається. Попри зовнішність, Амане дуже подобається дівчина Махіру. В неї суперечлива особистість, яку вона зазвичай не показує в школі: в’їдлива, прямолінійна і водночас нещира; виглядає нетовариською, але любить піклуватися про інших; картаючи, ніколи не згладжує гострі кути; коли звертає увагу на щось несподіване, то панікує і має відповідний для її віку вигляд; декілька рідкісних разів, вона демонструвала невинну посмішку. Зараз Амане відчув, що все це шарм Махіру. Це не можна охарактеризувати як кохання, але, щонайменше, Амане вважав її дуже привабливою дівчиною. – Вона подобається мені як друг, але не сприймай це за любов до протилежної статі. І я її не цікавлю. Вони не настільки близькі, щоб Амане погодився із словами Шіхоко. Чесно кажучи, Махіру може бути не в захваті від непорозуміння, що мовляв, у неї є почуття до Амане. – Ой, леле, але ж ти не можеш це стверджувати? Ти ж не зазнався лишень тому, що гадаєш, ніби зрозумів складні дівочі почуття, так? – Мамо, скільки разів я мушу тобі сказати, що у нас не такі стосунки... Шіїно, будь ласка, прокинься... Навіть після того, як Амане сказав усе, на що спромігся, Шіхоко продовжила теревені про романтику, і йому лишалося тільки прикласти руку до лоба. Амане і справді хотів, аби Махіру прокинулася раніше, дуже. – Н-н… Можливо, молитва Амане подіяла, чи може вона прокинулася від галасу. Махіру повільно підняла повіки, видавши чарівний звук, і підвела голову. Волосся кольору льону зісковзнуло з її плечей. Карамельні очі були затуманені й зволожені, через таку беззахисність Амане не міг на неї дивитися. Махіру зиркнула на Амане сонними очима, напевно, розуміючи, що прокинулася не до кінця, а той трохи повів убік очима. – Шіїно, забудь про те, що заснула, будь ласка, допоможи прояснити це непорозуміння. – Непорозуміння…? – Гей-гей, дівчино, як тебе звуть? Обм’якла на вигляд Махіру замислилася над значенням цих слів, а Шіхоко не стримуючись і добродушно всміхаючись, наблизилася до неї. Прокинувшись, Махіру була збентежена, і зіткнувшись з такою щирою посмішкою та привітністю, її очі схвильовано поглядали. – Ех, е-ем. – Приємно познайомитись. Знаєш, важливо представитись одна одній! – Е-е, М-Махіру Шіїна… – Ох, Махіру-чян, яке чарівне ім'я! Я Шіхоко, можеш називати мене на ім'я". Махіру змусили назвати ім'я, і вона глянула на Амане, мовляв: "Фуджіміє-сан, рятуй". Амане і сам сподівався, що його врятує хтось інший, але позаяк допомогти він не міг, то похитав головою, відмовляючись. Амане дуже добре знав свою маму, знав, що коли вона втрачає контроль, її вже не зупинити. Відчуваючи, як цікавість виходить за межі, Шіхоко, схоже, для початку захотіла наговоритися з Махіру. Хоча, вона могла й не помітити, що Махіру виглядала стурбованою. – Е-ем, мамо. – О! То ти визнаєш мене мамою? – Фуджіміє-сан! – Фуджіміє може бути звертанням і до Амане, і до мене. Еге ж, Амане? – Мамо, ти докучаєш Шіїні. – Амане, ти можеш називати свою дівчину лише на ім'я, і ніяк інакше, розумієш?" Амане насупився, Шіхоко дійсно не слухала його, але схоже вона цього не помічала, бо продовжила посміхатися. Вона або зухвала, або щонайменше товстошкіра. – Е-ем, Шіхоко-сан. – Що~? – Насправді, Фуджімія і я-я… – Про кого саме говориш~? – ...У н-нас з А-Амане-куном не такі стосунки. Махіру явно схвилювали дражливі слова Шіхоко, але вона робила все можливе, щоб заперечувати. Намовлена Шіхоко, Махіру вимовила його ім'я, трохи похвилювавшись, і кілька разів зиркнула на Амане. Тепер, змусивши Махіру назвати ім'я Амане, Шіхоко і собі засяяла. – А, ваші стосунки будуть такими в майбутньому? – Ге, е-е, це не так. – Ой, лишенько, невже я тут третя зайва? – Е-ем, будь ласка, дозвольте пояснити! У нас з Амане-куном не такі стосунки. Ми просто разом їмо. Адже Амане-кун не вміє готувати." – Махіру-чян, з тебе буде гарна наречена. Наш Амане живе тут сам, не знаючи як виконувати хатню роботу. В такому разі, будь ласка, продовжуй підтримувати його". – Ах, так… Амане відчував, що Махіру докладає усіх зусиль. Але відбити імпульс Шіхоко і пояснити, що відбувається, неможливо. Коли Шіхоко дізналася, що Махіру навідується, готує для нього та їсть разом із ним регулярно, її очі засяяли сильніше, ніж раніше. Зараз Амане не міг зупинити Шіхоко. Єдиним, хто міг би це зробити, був його батько, Шюто. – ...Облиш, Шіїно. Як тільки мама заводиться, то стане не слухати. – Це… Амане досягнув просвітлення і, спостерігаючи за мамою, що вийшла з-під контролю, міг лише здатися і пояснювати ситуацію. Над розділом працювали: Переклад: mafeto1 Редагування: hecl
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!