Питання від друзів

– Гей-гей, Амане, як все пройшло з подарунком для тієї дівчини?

Беручи до уваги те, що по магазинах вони ходили разом, Амане мусів відзвітувати. Наступного дня, коли Чітосе прийшла послухати Амане, вона широко всміхалася.

Амане змирився з фактом, що Чітосе з іншого класу прийшла до нього. Але така посмішка — це те, з чим він дійсно не хотів стикатися. Йому дуже захотілося просто одразу попрощатися.

– Це не ті стосунки, про які ти думаєш, і такого розвитку подій не сталося.

Принаймні, подарунок Амане обирав не через романтичні почуття, якихось інших намірів він також не мав.

Махіру без сумніву зраділа, але жодного розвитку подій, на який очікувала Чітосе, не було.

– Не сталося, але невже й справді не існує когось, хто змусив би твоє серце стрепенутися? Вона явно не просто знайома, і вона дівчина. Ну ж бо, попліткуймо трохи.

– У нас непогані стосунки.

Тепер, коли Іцукі підтримував Чітосе, Амане міг лише гарячково заперечувати.

Так, Махіру була рада, але тут все одно є певні проблеми, і Амане не хотів обговорювати це з іншими.

Йому не хотілося підгодовувати їхню цікавість, тому Амане відповів настільки байдуже, наскільки це можливо, а Іцукі, приклавши руку до рота, трохи замислився.

– …Гм-м. Агов, Амане.

– Що таке?

– Ти подарував це своїй сусідці?

Добра обізнаність і емоційний інтелект Іцукі для Амане дійсно згубні.

– …Чому ти так думаєш?

– Якщо взяти до уваги тих, кого ти знаєш, чи тих, хто про тебе піклується, то вимогам відповідає лише твоя сусідка. Ти не місцевий, з дівчатами тобі взаємодіяти важко і віднедавна дехто тебе підгодовує, тому ти їй вдячний, правда?

– Хтозна.

– Гм-м… Амане, останнім часом ти виглядаєш краще.

– О, я теж так думаю.

– Тож, вона часто дає тобі їжу, а ти у якості подяки хотів зробити їй подарунок на день народження?

Іцукі був цілковито правий і Амане щосили старався, аби його щоки не сіпнулися.

І саме тому Іцукі жахливий, бо по його висновках здавалося, ніби він був свідком усього цього. Іцукі міг виглядати легковажним, але він серйозний і уважний, а ще доволі популярний. Однак Амане дуже сподівався, що Іцукі проявлятиме ці аспекти лише до Чітосе.

– Ти зараз робиш дикі припущення?

– Правди я не знаю, тому лише припускаю. То це правда?

– Хтозна?

– Ти дріб’язковий.

– Дріб’язковий〜.

– Помовчте.

Що б вони не казали, Амане не хотів бути відвертим.

Якби він просто випадково щось бовкнув, довелося б викласти все. Іцукі це одне, але сучасні старшокласниці, що полюбляють плітки, влаштують йому допит, ніби завтра ніколи не настане.

У цьому світі є магічні створіння, які можуть обернути будь-що непов’язане з коханням, у те, що його містить. Вони дійсно настирливі.

"Боже мій", — зітхнув Амане, коли складав сумку, підняв її і пішов додому.

То був тактичний відступ, а також втеча від бомбардування його серця.

– Тоді бувайте. Ідіть вже, займайтеся своїми любощами й ігноруйте мене.

– Та ми будемо це робити і без твоїх слів!

– …Ік-куне, прослідкуймо за ним і знайдімо ту панянку…

– І хто взагалі казатиме таке перед ціллю? І ти це зовсім не продумала. Максимум ви дійдете до входу в мій будинок.

– Тц.

Її милі губки надулися, але погляд в Чітосе був серйозним.

В цю мить, усвідомивши, що Чітосе не жартує і справді це зробить, на Амане напали дрижаки, тому він лишив дуо позаду та поспіхом покинув клас.

– …То було близько.

– Що було?

Амане бовкнув це, тільки-но повернувшись додому, і Махіру з цікавістю спитала в нього.

Махіру прийшла одразу після того, як купила інгредієнти, але готувати вечерю було ще ранувато, тому вони мали невеликий відпочинок. Схоже, тихий шепіт Амане випадково почули.

Варто зазначити, що Махіру була такою, як і завжди.

Ту посмішку, яку вона показала минулого дня, більше не видно. Звичний вираз Махіру змусив Амане сумніватися, чи події напередодні дійсно відбувалися.

Махіру має бути в нормі, чи радше, Амане сподівався, що це буде так. Якби Махіру продемонструвала той самий вираз, що і вчора, то в Амане б кольнуло серденько.

– Нічого, ну, Іцукі та інші пліткували про подарунок.

"Бо я обговорював це з ними", — саркастично зауважив Амане, і зітхнув. Схоже, Махіру згадала ім’я Іцукі, – А, зрозуміло. – і теж зітхнула.

– Ну, Фуджіміє-сан, це було не схоже на те, що ти б купив.

– Я не це мав на увазі.

Вони вже зрозуміли, що для Амане неможливо зробити подарунок дівчині, й тому їм було цікаво, чи не закохався він.

Насправді, жоден з них не мав солодких, кислих, чи гірких почуттів, які приходять разом із закоханістю.

– То тільки мої проблеми. Боже мій, і що вони понавигадували?

Це правда, Махіру мила, і в Амане було бажання її торкнутися. Цього заперечити він не міг.

Але Амане розумів, що кожен юнак почувався б отак і, зрештою, коли він усвідомив, що Махіру по-справжньому гарна дівчина, його серце стрепенулося заледве кілька разів. Це аж ніяк не кохання.

Навіть якщо Амане подобався характер Махіру, щоб створити з нею подібні стосунки, нічого екстраординарного він не вигадував.

Він зиркнув убік і побачив її звичне, гарне личко.

Проте, його серце не забилося так, як воно зробило минулого вечора. Амане ще раз підтвердив те, що не закохався у Махіру, і зітхнув.

Було цікаво, що б сказала Махіру, якби помітила як Амане за нею спостерігає, тому повернувши погляд до телефону, він лише побачив число непрочитаних повідомлень на іконці застосунку чату.

"Це певно Іцукі" — подумав Амане, відкриваючи застосунок, але ім’я в новому повідомленні було неочікуваним.

Побачивши ім’я Шіхоко, він насупився.

Загалом у Амане були лише три жіночі контакти.

Якщо бути точним, це Чітосе, Махіру і… його мама.

"А тепер що?" — подумав він, відкриваючи чат. У ньому містилося стурбоване повідомлення, з якими він погано справлявся, на кшталт: як пройшли іспити, чи є якісь труднощі в житті, і так далі.

Причина того, що Амане погано ладнав з Чітосе, в тому, що в його родині була така, схожа на Чітосе… чи радше, старша Чітосе. Він не ненавидів її, та й не міг змусити себе до такого, але характером власної мами Амане ситий по горло.

– Твій дідусь надіслав фрукти, тому я висилаю трохи тобі. Доставка буде в суботу. Будь вдома після обіду! Я не пробачу тобі, якщо відмовишся, чи якщо тебе не буде вдома, розумієш?

– Ти ось так просто вирішила мій розклад…?

В Амане справді не було планів на суботу і він не проти лишитися вдома, але хіба вона не могла зв’язатися з ним раніше?

– У чому справа?

Махіру, певно, почула бубоніння, бо зі звичним виразом глянула в бік Амане.

– Мама передасть фрукти, які отримала від дідуся. Мабуть яблука.

– Ти знаєш як їх чистити?

– …Овочечисткою, мабуть?

– Можна… але очищення від шкірки це марнування поживних речовин.

"Мама говорить те саме", — подумав Амане, але думку притримав при собі.

– Тоді я просто з’їм їх зі шкіркою.

– Який же ти грубий.

– Ти ж знаєш, мені ліньки.

– Який же ти лінивий.

На її звичну, різку чесність Амане тільки криво всміхнувся і знизав плечима.

Хоча Махіру виглядала приголомшеною, – Ну, воно все одно опиниться у шлунку. – але її вираз дещо пом’якшав.

– О, так. Не знаю, чи зможу з ними покінчити, перш ніж вони згниють. Не хочеш трохи, Шіїно?

– Тоді я візьму декілька. Фрукти все-таки дорогі.

Слова Махіру могли прозвучати ощадливо, але їй це дійсно пасувало.

– Субота, так? У якості подяки я зготую обід.

– Ти завжди про мене піклуєшся.

– Все гаразд. Я не проти готувати для тебе, Фуджіміє-сан.

Махіру щиро всміхнулася, захихотівши.

Амане ніяково відвів погляд, бо її посмішка нагадала йому про те, що сталося напередодні, – …Тоді лишу це на тебе. – стисло відповів він.

Над розділом працювали:
Переклад: hecl
Редагування: hecl