– Гей-гей, Амане, як все пройшло з подарунком для тієї дівчини?
Беручи до уваги те, що по магазинах вони ходили разом, Амане мусів відзвітувати. Наступного дня, коли Чітосе прийшла послухати Амане, вона широко всміхалася.
Амане змирився з фактом, що Чітосе з іншого класу прийшла до нього. Але така посмішка — це те, з чим він дійсно не хотів стикатися. Йому дуже захотілося просто одразу попрощатися.
– Це не ті стосунки, про які ти думаєш, і такого розвитку подій не сталося.
Принаймні, подарунок Амане обирав не через романтичні почуття, якихось інших намірів він також не мав.
Махіру без сумніву зраділа, але жодного розвитку подій, на який очікувала Чітосе, не було.
– Не сталося, але невже й справді не існує когось, хто змусив би твоє серце стрепенутися? Вона явно не просто знайома, і вона дівчина. Ну ж бо, попліткуймо трохи.
– У нас непогані стосунки.
Тепер, коли Іцукі підтримував Чітосе, Амане міг лише гарячково заперечувати.
Так, Махіру була рада, але тут все одно є певні проблеми, і Амане не хотів обговорювати це з іншими.
Йому не хотілося підгодовувати їхню цікавість, тому Амане відповів настільки байдуже, наскільки це можливо, а Іцукі, приклавши руку до рота, трохи замислився.
– …Гм-м. Агов, Амане.
– Що таке?
– Ти подарував це своїй сусідці?
Добра обізнаність і емоційний інтелект Іцукі для Амане дійсно згубні.
– …Чому ти так думаєш?
– Якщо взяти до уваги тих, кого ти знаєш, чи тих, хто про тебе піклується, то вимогам відповідає лише твоя сусідка. Ти не місцевий, з дівчатами тобі взаємодіяти важко і віднедавна дехто тебе підгодовує, тому ти їй вдячний, правда?
– Хтозна.
– Гм-м… Амане, останнім часом ти виглядаєш краще.
– О, я теж так думаю.
– Тож, вона часто дає тобі їжу, а ти у якості подяки хотів зробити їй подарунок на день народження?
Іцукі був цілковито правий і Амане щосили старався, аби його щоки не сіпнулися.
І саме тому Іцукі жахливий, бо по його висновках здавалося, ніби він був свідком усього цього. Іцукі міг виглядати легковажним, але він серйозний і уважний, а ще доволі популярний. Однак Амане дуже сподівався, що Іцукі проявлятиме ці аспекти лише до Чітосе.
– Ти зараз робиш дикі припущення?
– Правди я не знаю, тому лише припускаю. То це правда?
– Хтозна?
– Ти дріб’язковий.
– Дріб’язковий〜.
– Помовчте.
Що б вони не казали, Амане не хотів бути відвертим.
Якби він просто випадково щось бовкнув, довелося б викласти все. Іцукі це одне, але сучасні старшокласниці, що полюбляють плітки, влаштують йому допит, ніби завтра ніколи не настане.
У цьому світі є магічні створіння, які можуть обернути будь-що непов’язане з коханням, у те, що його містить. Вони дійсно настирливі.
"Боже мій", — зітхнув Амане, коли складав сумку, підняв її і пішов додому.
То був тактичний відступ, а також втеча від бомбардування його серця.
– Тоді бувайте. Ідіть вже, займайтеся своїми любощами й ігноруйте мене.
– Та ми будемо це робити і без твоїх слів!
– …Ік-куне, прослідкуймо за ним і знайдімо ту панянку…
– І хто взагалі казатиме таке перед ціллю? І ти це зовсім не продумала. Максимум ви дійдете до входу в мій будинок.
– Тц.
Її милі губки надулися, але погляд в Чітосе був серйозним.
В цю мить, усвідомивши, що Чітосе не жартує і справді це зробить, на Амане напали дрижаки, тому він лишив дуо позаду та поспіхом покинув клас.
– …То було близько.
– Що було?
Амане бовкнув це, тільки-но повернувшись додому, і Махіру з цікавістю спитала в нього.
Махіру прийшла одразу після того, як купила інгредієнти, але готувати вечерю було ще ранувато, тому вони мали невеликий відпочинок. Схоже, тихий шепіт Амане випадково почули.
Варто зазначити, що Махіру була такою, як і завжди.
Ту посмішку, яку вона показала минулого дня, більше не видно. Звичний вираз Махіру змусив Амане сумніватися, чи події напередодні дійсно відбувалися.
Махіру має бути в нормі, чи радше, Амане сподівався, що це буде так. Якби Махіру продемонструвала той самий вираз, що і вчора, то в Амане б кольнуло серденько.
– Нічого, ну, Іцукі та інші пліткували про подарунок.
"Бо я обговорював це з ними", — саркастично зауважив Амане, і зітхнув. Схоже, Махіру згадала ім’я Іцукі, – А, зрозуміло. – і теж зітхнула.
– Ну, Фуджіміє-сан, це було не схоже на те, що ти б купив.
– Я не це мав на увазі.
Вони вже зрозуміли, що для Амане неможливо зробити подарунок дівчині, й тому їм було цікаво, чи не закохався він.
Насправді, жоден з них не мав солодких, кислих, чи гірких почуттів, які приходять разом із закоханістю.
– То тільки мої проблеми. Боже мій, і що вони понавигадували?
Це правда, Махіру мила, і в Амане було бажання її торкнутися. Цього заперечити він не міг.
Але Амане розумів, що кожен юнак почувався б отак і, зрештою, коли він усвідомив, що Махіру по-справжньому гарна дівчина, його серце стрепенулося заледве кілька разів. Це аж ніяк не кохання.
Навіть якщо Амане подобався характер Махіру, щоб створити з нею подібні стосунки, нічого екстраординарного він не вигадував.
Він зиркнув убік і побачив її звичне, гарне личко.
Проте, його серце не забилося так, як воно зробило минулого вечора. Амане ще раз підтвердив те, що не закохався у Махіру, і зітхнув.
Було цікаво, що б сказала Махіру, якби помітила як Амане за нею спостерігає, тому повернувши погляд до телефону, він лише побачив число непрочитаних повідомлень на іконці застосунку чату.
"Це певно Іцукі" — подумав Амане, відкриваючи застосунок, але ім’я в новому повідомленні було неочікуваним.
Побачивши ім’я Шіхоко, він насупився.
Загалом у Амане були лише три жіночі контакти.
Якщо бути точним, це Чітосе, Махіру і… його мама.
"А тепер що?" — подумав він, відкриваючи чат. У ньому містилося стурбоване повідомлення, з якими він погано справлявся, на кшталт: як пройшли іспити, чи є якісь труднощі в житті, і так далі.
Причина того, що Амане погано ладнав з Чітосе, в тому, що в його родині була така, схожа на Чітосе… чи радше, старша Чітосе. Він не ненавидів її, та й не міг змусити себе до такого, але характером власної мами Амане ситий по горло.
– Твій дідусь надіслав фрукти, тому я висилаю трохи тобі. Доставка буде в суботу. Будь вдома після обіду! Я не пробачу тобі, якщо відмовишся, чи якщо тебе не буде вдома, розумієш?
– Ти ось так просто вирішила мій розклад…?
В Амане справді не було планів на суботу і він не проти лишитися вдома, але хіба вона не могла зв’язатися з ним раніше?
– У чому справа?
Махіру, певно, почула бубоніння, бо зі звичним виразом глянула в бік Амане.
– Мама передасть фрукти, які отримала від дідуся. Мабуть яблука.
– Ти знаєш як їх чистити?
– …Овочечисткою, мабуть?
– Можна… але очищення від шкірки це марнування поживних речовин.
"Мама говорить те саме", — подумав Амане, але думку притримав при собі.
– Тоді я просто з’їм їх зі шкіркою.
– Який же ти грубий.
– Ти ж знаєш, мені ліньки.
– Який же ти лінивий.
На її звичну, різку чесність Амане тільки криво всміхнувся і знизав плечима.
Хоча Махіру виглядала приголомшеною, – Ну, воно все одно опиниться у шлунку. – але її вираз дещо пом’якшав.
– О, так. Не знаю, чи зможу з ними покінчити, перш ніж вони згниють. Не хочеш трохи, Шіїно?
– Тоді я візьму декілька. Фрукти все-таки дорогі.
Слова Махіру могли прозвучати ощадливо, але їй це дійсно пасувало.
– Субота, так? У якості подяки я зготую обід.
– Ти завжди про мене піклуєшся.
– Все гаразд. Я не проти готувати для тебе, Фуджіміє-сан.
Махіру щиро всміхнулася, захихотівши.
Амане ніяково відвів погляд, бо її посмішка нагадала йому про те, що сталося напередодні, – …Тоді лишу це на тебе. – стисло відповів він.
Над розділом працювали:
Переклад: hecl
Редагування: hecl
Далі
Розділ 22 - Мирний куточок і напад ворога
Амане планував передати фрукти Махіру одразу після отримання і то, певно, була помилка. – А-мане. – Щойно почувся дзвінок у двері і високий, пустотливий голос, він усвідомив ситуацію й схопився за голову. Амане був вдячний, що Махіру заскочила у суботу приготувати обід, і вважав це благословенням небес. Насправді, карбонара, яку вона приготувала була дуже смачною. Густий соус і чорний перець ідеально поєдналися і смакували надзвичайно. Взагалі-то, провинилася не Махіру. Так, це дійсно не її проступок. Проступок полягав у тому, що Амане не зауважив, чому… родичка, котра любила сюрпризи і неординарність, сказала йому залишатись вдома. – …Ем, Фуджіміє-сан? Хіба це не доставка..? – Ні. Мама взяла ключ і пройшла через вхід в будинок… Якщо поміркувати, то винний Амане, бо сприйняв слова матері за чисту монету, тоді як вона, хай там що, хотіла його побачити. Неможливо, щоб його мама нічого не замислила. – …Ге, мама?? – Швидше за все, мама хоче побачити, чи зараз у мене все добре… вона не говорить мені про це наперед, бо я спробую від неї вислизнути. – Ах-х… – У мене суперечливі почуття, бо здається, ніби ти згідна, але це неважливо. Проблема в тому, що робити з Махіру, яка знаходиться тут. Якби мама була біля входу в будинок, Амане міг би відправити Махіру додому. Однак, оскільки вона вже під дверима, він не міг відпустити Махіру. Якщо Амане її відпустить, то мама точно зустріне Махіру, і виникне непорозуміння. Махіру такого б теж не хотіла. Що мені робити? Поки Амане мізкував, інтервали між дверним дзвінками скорочувалися. …О боже. – ……Вибач, Шіїно, іди в мою кімнату. Будь ласка. – Ге, та-так? – Тримай це. Я спробую вивести маму назовні, і тоді ти підеш додому. Вибач за це, але прошу. Амане справді не мав іншого вибору, окрім як сховати Махіру. Обід приготовано, але помешкання вони вже прибрали, тому все гаразд. Черевики можна сховати в шафці для взуття, а ковдру та інші її особисті речі він перенесе до кімнати. Поки Махіру буде в кімнаті Амане, він запропонує мамі щось поїсти і, щойно інспекція закінчиться, вона, ймовірно, погодиться. Але якщо мама наполягатиме на огляді його кімнати, він їй відмовить. Амане попросить приготувати страви, інгредієнтів для яких у холодильнику немає, і вони разом підуть на закупи. Саме в цей час Махіру мала б піти, чи так він запланував. Прохаючи, Амане вручив їй запасний ключ, мовляв, зараз я не маю вибору. – У-угу. – Махіру кивнула, хоч і виглядала схвильовано. Коморою не користуються, тому без опалення цієї пори року в ній буде дуже холодно. А в кімнаті Амане було опалення і м’яка подушка, тому вона не сидітиме на голій підлозі, знемагаючи від холоду. – …Тоді лишаю це тобі. А сам я розберуся з мамою… Амане вже ментально втомився ще до того, як зустрів маму. Як тільки він підійшов до дверей, Махіру мовчки прошмигнула в його кімнату. Упевнившись, що Махіру зайшла, Амане неохоче відчинив двері. – Божечки… Амане, ти довго. Я гадала, ти спиш, але виглядаєш дуже жваво. Перед Амане одразу ж постала його мама, яку той не бачив з літніх канікул. Вона його матір, але її зовнішність нехтувала віком, і в неї досі був той звичний, радісний погляд, що й колись удома. Можна сказати, що не лише її зовнішність нехтує віком, а ще й поведінка. – Так-так, я жвавий, тож можеш тепер повернутися додому? – Це так ти ставишся до власної мами..? Щоб приїхати, я витратила години, розумієш? Може якось винагородиш мене? – Дуже дякую за довгу поїздку сюди, будь ласка, вертайся додому. – Все ще кажеш подібне? Не надто ти милий, не те що Шюто-сан. – Я хлопець, чого мені бути милим? "Ай", — агресивно видав Амане, але настрій його матері, Шіхоко, не зіпсувався, бо вона лиш захихотіла, приймаючи це за бунтівний період Амане. – Можна мені увійти? – Чекай, я такого не казав. – За оренду платили я і Шюто-сан, розумієш? Щойно вона це сказала, в Амане не було можливості відмовити, і він міг тільки відчинити двері з похмурим виглядом, запрошуючи Шіхоко зайти. Певна річ, Амане йшов уздовж стіни де була спальня і, блокуючи їй вхід туди, вів її до вітальні. – До речі, мамо, дзвони перед тим як приходиш. Я вже дорослий. – Ой, леле, якщо я буду приходити без раптової перевірки, то не побачу, чи все гаразд у мого синочка, розумієш? – Гр-р… бачиш, тут все добре. Все поскладано. – Авжеж. Мене це шокувало. Вдома ти цього не робиш, Амане, але ти доволі самостійний. Такого я не очікувала. Шіхоко оглянула вітальню, киваючи, немовби була в захваті. Звичайно, все було чисто і охайно, бо Амане з Махіру працювали разом, аби прибрати квартиру, і він підтримував порядок завдяки її порадам та нагадуванням. Це все було за сприяння Махіру, але наразі Амане не міг сказати те Шіхоко. – Твоя шкіра гарно виглядає. Схоже ти правильно харчуєшся. – …Угу. Амане відвів погляд, бо це теж було завдяки Махіру. – Здається, ти готував… га, на двох? Наманікюреним пальцем вона показала на столові прибори. Обідало двоє людей, тому там були дві тарілки. Амане був недбалим і не помітив цього, але не схоже, що Шіхоко проти. – Друг заходив. І то не було брехнею. Амане вагався, але вони вже були на рівні друзів, тому його слова не здавалися неправдивими. Хоча про стать друга він нічого не говорив. Відповідаючи, Амане щосили намагався не виглядати схвильованим. – О~, – відповіла Шіхоко, озирнувшись по вітальні, бо вочевидь її це не переконало. Якимось чином Амане вдалося обманути маму, але з нього капотів холодний піт. – Що ж, задовільно… хоча відчувається, ніби хлопчина живе не сам. Шіхоко роззирнулася, поставила декілька питань, отримала відповіді й зробила таке припущення. У певному сенсі, це було очікувано. До більшості з цього доклала руку Махіру. – Тепер нема чого переживати, правда ж, мамо? – Так. Мене це дійсно шокувало. Коли ти був удома, то нічогісінько не вмів робити. Схоже ти виріс. – …Ну, я можу вирости. Відповідаючи, Амане мовчки собі докоряв, байдуже з чиїх вуст виходять оці слова. – Ти старанно попрацював, – засяяла Шіхоко. Амане не сприйняв компліменти, бо не він той, хто це зробив. Однак, сказати правду не міг, а міг лише терпіти і просити маму повернутися додому. Принаймні, перевірку вона закінчила. Може вона піде і без прохань щось приготувати… але якраз коли Амане про це подумав. – А тепер я перевірю спальню. Впала фінальна бомба, і Амане широко розплющив очі. Перевірить спальню. Іншими словами, його кімнату… спальню. Махіру, звичайно, всередині. Якщо її знайдуть, Амане легко уявив, як ситуація стане набагато гіршою, ніж початкова перспектива зустрічі. – Ге, що? Ти не можеш увійти, навіть якщо ти моя мама. – Ох, невже там щось непоказне? – Зазвичай, у старшокласника будуть одна чи дві непоказні штуки, правда ж? – То ти це визнаєш, ге? – Так, я це визнаю, тому не заходь. Доклавши усіх зусиль, Амане мусів зупинити її тут. Навіть якщо його почуття гордості буде зруйноване, Амане до останнього мусить ховати існування Махіру. Зараз, якщо Махіру побачать у кімнаті Амане, Шіхоко точно матиме щасливі ілюзії, а саме цього він хотів уникнути, незважаючи ні на що. Амане уперто відмовлявся впускати Шіхоко, по суті, викрикуючи "ні" і стоячи перед дверима. Шіхоко швидко збагнула, що всередині кімнати щось сховано. – Ховаєш щось від мами~, – посміхаючись, насувалася вона. "Мені дуже шкода, але я маю спинити тебе, навіть якщо треба буде застосувати силу", — так думаючи, Амане подивився в очі Шіхоко. Але з його кімнати почувся глухий стук. – Амане. – Так? – Що ти ховаєш всередині? – …Тебе це не стосується, мамо. – Ось як ти заговорив. Я зрозуміла. Посмішка стала ширшою. Шіхоко чинила непереборний тиск і щоразу, бачачи цю посмішку, Амане відчував сильний дискомфорт, а його бажання відмовляти значно виснажувалось. То була сила звички — те, що Амане змінити не міг. "Грр", — поки Амане невдоволено бурчав, Шіхоко скористалася з нагоди і поклала руку на двері. Було надто пізно, аби шкодувати. Шіхоко обійшла Амане і відчинила двері, щоб перевірити той звук. А за дверима…… була красива дівчина, яка обхопивши подушку на колінах, сперлася об ліжко. Очі заплющені, дихання рівномірне… по суті, Махіру спала. Над розділом працювали: Переклад: hecl Редагування: hecl
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!